Трансформація поняття "мова ворожнечі" у контексті медіависвітлення ситуації з вимушено переміщеними особами в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація поняття «мова ворожнечі» у контексті медіависвітлення ситуації з вимушено переміщеними особами в Україні

Переміщення українців із анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу, яке за даними ООН торкнулося близько 1 млн 380 тис осіб, стало для України справжнім викликом як в економічному, правовому, політичному, культурному аспектах, так і в аспекті висвітлення цих проблем медіа. Це питання є вкрай важливим, бо стосується безпосередньо проблем інформаційної безпеки країни, її територіальної цілісності, запорукою якої є ментальна єдність та визначеність єдиної національної ідеї. Зазначені аспект актуалізує проблеми налагодження солідарних комунікацій у загальнонаціональному інформаційному просторі, створення інформаційних умов для інтеграції ВПО в місцеві громади українського соціуму. При цьому в сучасних українських медіа бачимо випадки не тільки нетолерантного ставлення до ВПО, а й прямого використання мови ворожнечі.

Загалом поняття hate speech -- мови ненависті, сформульоване у деяких спеціальних документах Ради Європи, традиційно застосовується до випадків розпалення расової та національної ворожнечі в контексті загальноєвропейських уявлень про права людини: Рамочній конвенції про захист національних меншин, рекомендаціях Ради Європи про мову ворожнечі № 97 (20) та про ЗМІ й сприяння розвитку культури толерантності № 97 (21), Додатковому протоколі РЄ до Конвенції про кіберпреступність та ін. Проте сучасні умови, зокрема і в Україні, суттєво розширяють контекст використання мови ворожнечі. Це пов'язано з тим, що втілення в сучасних медіа прямих оцінок політичних опонентів, неприхованих виявів особистого ставлення журналістів до подій та осіб, що висвітлюються, навішування ярликів, виявів гендерної, регіональної та політичної дискримінації тощо, часто настільки виходить за межі типових порушень норм журналістських стандартів та, навіть, загальнолюдської етики, що може бути кваліфіковане як вияв мови ворожнечі. І зазначені аспекти не менш характерні, ніж расова, релігійна чи національна сегрегації.

Метою статті є дослідження характеру сучасних медіатрансформацій поняття «мова ворожнечі» у ситуації з вимушено переміщеними особами в Україні.

Основними завданнями дослідження є:

— охарактеризувати обсяг та межі поняття «мова ворожнечі»;

— виявити причини та описати характер трансформації поняття «мова ворожнечі», зокрема, у сучасних українських медіа;

— класифікувати та проаналізувати найбільш поширені випадки використання мови ворожнечі в медіависвітленні ситуації з вимушено переміщеними особами в Україні.

Теоретичною базою наукової розвідки постають документи Ради Європи щодо мови ворожнечі, матеріали науково-практичних семінарів і круглих столів з цієї медіапроблематики, дослідження єврокомісара Анн Вебер й українських теоретиків і практиків медіа Валерія Іванова, Алли Бойко, Ольги Горбачової, Діани Дуцик, Тетяни Котюжинської, Віри Савончак, Ірини Федорів. Емпіричну базу становлять тексти українських електронних ЗМК, які стосуються ВПО.

Основними методами дослідження є аналітично-порівняльний, моніторинг та контент- аналіз.

Результати дослідження. В одному з базових документів у вивченні мови ненависті, навчальному посібнику експертки з питань прав людини Анн Вебер, мова ненависті трактується як дискурс, який використовують для навмисної образи людини або расової, етнічної, релігійної та інших груп осіб. Така мова загалом спрямована на звинувачення або зображення варварами особи чи групи осіб; або для висловлення люті, ненависті, спонукання до насильства. Особливу увагу приділено праву на свободу слова й розрізнянню, у зв'язку з цим, випадків дискримінаційних висловлювань, на які поширюється право на свободу висловлювань, попри їхню контроверсійність, і ті, на які захист цього права не поширюється [1].

При цьому авторка посібника зазначає, що найбільшу складність становлять критерії розпізнавання мови ворожнечі, яка не обов'язково має вигляд як прямих образ чи висловлювань ненависті. Це можуть бути надто емоційні, чи навіть замасковані під зовні нейтральні висловлювання, що є раціональними та слушними, проте дискримінують одних людей від імені інших [1, с. 9--10]. На наш погляд, саме в цій площині криється природа трансформації мови ворожнечі, яка в сучасному медіадискурсі катастрофічно поширюється, не тільки вкорінюючись у тематиці релігійних й етнічних конфліктів, а й «завойовуючи» нові семантичні території, як то ґендерна тематика й проблеми сексуальних меншин, людей із фізичними вадами чи мігрантів.

Зазначимо, що навіть за умови найбільш широких визначень мови ворожнечі, що даються з метою запобігання будь-яким проявам дискримінації в медіа, весь час виникає необхідність уточнення таких випадків. Одне з найбільш ємких визначень запропоноване організацією «Міжнародна амністія», у ньому мова ворожнечі трактується як «будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи.

Комітет міністрів Ради Європи визначає мову ворожнечі як усі форми самовиразу, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості, у тому числі: нетерпимість висловів у формі радикального націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості щодо меншин, мігрантів і людей з числа іммігрантів» [2]. Проте навіть таке визначення кілька разів уточнювалося, зокрема, і в спеціальних документах Ради Європи щодо гендерної рівності чи толерантності до ЛГБТ, наприклад, у резолюції 1728 (2010 р.) «Дискримінація на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності».

Складності у визначеннях мови ворожнечі та критеріїв її розпізнання привели до різноманітних класифікацій hate speech як прямої, що «відкрито називає об'єкт ненависті» чи непрямої, яка «підносить одну групу над рештою людства, заперечує індивідуальні права й обстоює колективні, або виражає нерівність та нездоланні ментальні відмінності між групами людей під виглядом історичної чи культурологічної інформації»; публічної та прихованої; одно- та багатооб'єктної; жорсткої, до якої відносять заклики до насилля та дискримінації, середньої жорсткості, наприклад, «виправдання історичних випадків насилля та дискримінації, публікації та висловлювання, які піддають сумніву загальновизнані історичні факти насилля та дискримінації, ствердження щодо неповноцінності певної групи» тощо та м'яких форм «обмовлень та незначних порушень політкоректності» [2].

Підсумовуючи весь загал випадків застосування мови ворожнечі в медіа, Віра Савончак зазначає, що «мова ворожнечі» може бути: продуктом як консервативного, так і революційно-утопічного світогляду; маніфестацією ксенофобії або ж авторитаризму чи садизму загалом; елементом наукової картини світу, істиною підручників, уявленням здорового глузду (анкети етнографічного опитування, поради політтехно- лога); елементом національного чи міжнародного законодавства та інших норм будь-якого рівня (внутрішні інструкції правоохоронців, розпорядження ректорів); конкретизована в термінах рас, народів, біологічної спорідненості та каст; країни походження або наявності громадянства; релігій та переконань; мов, культур і цивілізацій; стану здоров'я, віку, статі та тендерної ідентичності; сексуальної орієнтації; соціального становища, професії і способів заробітку; інтелекту, темпераменту, особливостей поведінки, зовнішнього вигляду та смаків» [3, с 24].

Проте навіть за такого широкого врахування всіх обставин, що призводять до використання мови ворожнечі в медіа, вони трансформуються та набувають нового вигляду зі змінами в суспільному житті. Таким викликом для України стала повномасштабна інформаційна війна, що ведеться проти неї, яка, на слушну думку багатьох учених, перетворилася на справжню війну сенсів. За цих умов переміщення вимушених переселенців із зони АТО та тимчасово окупованих територій активно використовується як привід для розпалювання ворожнечі серед українців, пропагандистських маніпуляцій різноманітними ярликами ненависті та взаємними звинуваченнями, для інформаційної сегрегації переселенців. Ефективною зброєю сучасної змістової війни стає дискримінація ВПО за регіональною ознакою (наприклад, як мешканців Донбасу), в якій ми вбачаємо нову трансформацію мови ворожнечі.

Учасники експертного семінару «Протидія мові ненависті та ворожнечі: міжнародні стандарти та рішення на національному рівні», нещодавно організованого Радою Європи, зазначали, що оскільки, «говорячи простою мовою, можемо сказати, що мова ворожнечі -- це коли одна група починає говорити, що інша група певною мірою недосконала», і для цього твердження широко використовуються негативні стереотипи, то будь-яка соціокультурна група (а не тільки расова, етнічна, релігійна) може стати об'єктом дискримінації через застосування мови ворожнечі [4]. Саме така трансформована мова ворожнечі застосовується сучасними українськими медіа, які маскують такий дискурс під зовнішніми закликами до толерантності щодо ВПО. До речі, власне такі заклики вже чітко окреслюють ситуацію ворожості, протистояння, бо толерантність виникає тільки до інакшого, до того чужого, що потребує зусиль для подолання бар'єрів на шляху порозуміння. Толерантність українців до українців є або неусвідомленням, або небажаним підсвідомим виявом саме відчуття стійкого розмежування на «свій» -- «чужий».

Тож не погоджуся з Тетяною Котюжинською, яка вважає, що вживання емоційно забарвлених слів на кшталт «кацап», «бандерівець» чи «москаль» не є проявом мови ненависті. Медіаюристка вважає, що «це може бути ознакою стереотипності, це може бути ознакою виплеску емоцій. А те, що зараз в усіх напружений емоційний стан -- це очевидно. І цей емоційний стан буде шукати вихід. Навряд чи ми можемо сказати, що в цьому випадку ЗМІ зможуть бути нейтральними. /.../

Ми всі шукаємо своїх інформаційних комфортів. І ми видаляємо з Фейсбуку тих, хто не відповідає нашим уявленням про світ. І тут говорити про те, що нам буде легко знайти порозуміння, і це зможуть зробити журналісти -- у мене величезний сумнів щодо цього» [5; 6].

Тенденційним тут є певне ототожнення офіційних медіа з соціальними мережами, що не має стати нормою. Саме через таке розмиття журналістських стандартів, виправдання використання мови ворожнечі через емоції чи війну ми спостерігаємо сьогодні те катастрофічне падіння довіри до медіа, про яке каже, за даними останніх опитувань, президент АУП Валерій Іванов. Учений безпосередньо пов'язує втрату довіри аудиторії з підвищенням рівня використання мови ворожнечі українськими медіа: «Якщо в 2013 році довіра до центральних українських ЗМІ знизилася до 37 %, а недовіра зросла до 28 %, то вже на кінець 2014 року рівень недовіри зріс до 45 %, значно перевищивши 25 % показник довіри. /.../

Мова ворожнечі в ЗМІ стала пануючою після початку війни. Російська сторона почала першою її активно використовувати. Але вони працюють на свою аудиторію. А ось те, що українські медіа стали активно використовувати мову ворожнечі -- це відсуває нас від тих європейських орієнтирів, на які ми нібито налаштовані. Як і російські медіа, українські стали працювати як своєрідний вид зброї. Це абсолютно ненормально. Для тоталітарної країни «до штика прирівнювати перо» -- нормально. Для демократичної країни, а ми намагаємося вважатися такою, це -- ненормально!» [5].

Якщо не бачити такого зв'язку, ризиків та небезпек вживання мови ворожнечі, то її застосування стає непомітним, майже автоматичним. Ілюзія про те, що все, що не виливається в дію, заклик до насильства, є безпечним, прийнятним, максимум -- дискусійним у межах свободи слова, на нашу думку, є саме ілюзією.

Не випадково в результатах дослідження «Центру контент-аналізу», яке було проведено в серпні 2015 р., і зазначило, що ситуація з мовою ворожнечі в Україні «не є жахливою», за критерій береться наявність у медіаповідомленнях «негативного враження або приниження гідності російського народу чи мешканців Донбасу» -- саме в такому загальному ряду [7]. Таке прирівнювання є показовим, бо відображає певну тенденцію переходу у вирішенні проблеми виявлення та критеріїв розпізнавання мови ворожнечі саме в українських медіа. З одного боку, ми бачимо трансформацію традиційного визначення мови ворожнечі щодо дискримінації одного народу іншим в умовах інформаційної війни Росії з Україною. Проте, з іншого боку, ворожі вислови в медіа на адресу мешканців Донбасу чи не ідентифікуються як мова ненависті взагалі, чи ототожнюються з такими висловами українців на адресу росіян. Аналогічним прикладом є і вислів Олексія Харченка під час презентації результатів зазначеного дослідження: партнер «Центру контент-аналізу» зазначає, що «відкритої ворожнечі українців щодо інших громадян України залежно від їхньої позиції, принаймні на результатах цього дослідження», він не вбачає [6]. Знову бачимо протиставлення українців «іншим громадянам України», що власне вже є проявом мови ворожнечі.

Детально аналізуючи сучасну ситуацію, Діана Дуцик описує саме трансформацію мови ворожнечі. Медіаекспертка зазначає, що, за результатами дослідження КМІС 2011 р., головним об'єктом ворожого ставлення були політики, проте вже тоді, крім національної ворожнечі, яка й нині наявна в медіапросторі України (у 43 % випадків об'єктом негативного ставлення були росіяни, в 42 % -- українці і в 13 % -- євреї), на другій позиції було неприйняття людей з іншими поглядами та представників інших регіонів України [5]. Радикалізація розмежування в українському суспільстві після Майдану різко посилилася, а війна все більше актуалізує мову ворожнечі, зокрема і щодо представників різних регіонів України.

За нашими спостереженнями, поодинокі випадки ворожого ставлення до вимушено переміщених осіб зі сходу України все більше набувають характеру небезпечної тенденції перетворення за всіма ознаками на мову ворожнечі. Ці випадки ми пропонуємо класифікувати таким чином.

1. Перш за все, маніпулятивна гра сенсами здійснюється у використанні власне термінології визначення вимушено переміщених осіб. Ми вбачаємо суттєву різницю між тим, коли людей визначають як «біженців» чи як «вимушених переселенців». Саме у використанні медіа некоректного, стилістично забарвленого поняття «біженці» криється прихована оцінка з приниженням, доріканням переселенцям щодо їх власної волі, а можливо, і провини в тому, що з ними сталося.

Журналістка Ірина Федорів, керівник регіональної мережі руху «Чесно», наголошує ще й такому специфічному аспекті щодо номінацій: «Ми всі називаємо біженців «переселенцями». Звичайно, Заходу дуже вигідно вважати що в країні є війна, а не АТО, і де-факто є біженці, а не переселенці. Але через те, що офіційна сторона вживає все ж таки «вимушені переселенці», так само маємо вживати цей термін. Хоча насправді, якщо брати масштаби переселень, це напевно тяжіє до «біженців» набагато більше, ніж до «вимушених переселенців» [5]. На наш погляд, для медіа моральний аспект номінації ВПО сьогодні є більш вагомим, ніж навіть юридичний.

Для журналістів завжди надзвичайно важливим є вибір точного слова, а в такій чутливій ситуації він постає як надважливий, тож бажано використовувати офіційний термін, що запобігатиме маніпуляціям. Саме з такою необхідністю пов'язані рекомендації зі слововживанням у медіа, які розроблені на Форумі журналістів у Слов'янську 5 липня 2015 р. Звернемо увагу на те, що рекомендованими для вживання в медіа термінами є «внутрішні переселенці», «вимушені переселенці» та «вимушено переміщені особи». Поняття «біженці» рекомендоване до вживання у виняткових випадках, переважно щодо тих, хто за власним бажанням виїхав за межі України [8].

2. Інший поширений випадок використання мови ворожнечі -- наголошення на регіональній належності героїв публікацій кримінального характеру.

Досить часто журналісти в бажанні додати інформації про ДТП чи кримінальну подію певної «родзинки», виносять у заголовок чи лід, або навмисно наголошують у тексті на інформації про те, що підозрюваний чи винний -- переселенець з Донбасу або Криму. При цьому така інформація не має суспільного значення або і взагалі не відіграє жодної ролі, крім негативної -- введення до свідомості адресата маніпуляції щодо того, що всі переселенці -- потенційні злочинці. Так закріплюється стереотип поділу українців на «справжніх» та «другосортних» (донецьких, луганських, кримських), який впроваджується через додаткові оцінні маркери типу «донецький мажор», «кримсько-татарський біженець», «знахабнілі донецькі», «біженці, що понаїхали» тощо. Досить часто такі публікації приховано або навіть явно провадять ідею того, що рівень злочинності в містах України різко зріс у зв'язку з переміщенням до них мешканців Криму та Донбасу. Навіть коли автор наводить у тексті офіційну статистику, що не підтверджує цю ідею, то він або ставить її під сумнів, або використовує ярлики мови ворожнечі в заголовку, що за ступенем впливу набагато сильніше, ніж нейтральна офіційна інформація в тексті.

Прикладами такої нетолерантності є матеріали з інформаційного порталу м. Вінниці під заголовком «В Виннице трамвай снес Infinity на донецких номерах», в якому описана аварія за участю «донецкой машины», «мажорного донецкого автомобиля» (http://vindaily.info/v- vinnitse-tramvay-snes), сайта «Корреспондент» «Житель Донецка избил киевлянина, сделавшего ему замечание» (http://korrespondent. net/kyiv/3456106), ТК «1+1» «Газовый террорист: Беженец из Донбасса обустроил в съемной столичной квартире газовую заправку» (3.07.15 http://ru.tsn.ua/video/video-novini/bezhenec-iz- donbassa-obustroil) та ін.

3. Використання стереотипів, перекручування інформації через замовчування одних фактів та випинання інших, таких, що працюють на стереотип.

Зазначимо, що в базових документах Ради Європи щодо мови ненависті саме на цей бік проблеми наголошено як на своєрідний індикатор: розподіл на «ми-висловлювання» (висловлювання про «нас», «наших») і «вони-висловлювання» (висловлювання про «них», «інших»). При цьому до мови ворожнечі відносять як ставлення, що може виражатися через негативні висловлювання (ототожнення негативу з «іншими», «чужими»), так і однобоке ототожнення позитиву з «нашими», «своїми» [2].

До основних стереотипів щодо ВПО належать твердження про те, що всі переселенці не хочуть працювати, не реєструються в міграційних органах та у регіональних службах зайнятості, що вони приїхали відсидітися, перечекати війну та отримувати від України державну допомогу (пенсію), але не є українськими патріотами.

Надзвичайно дієвою є технологія використання чуток як маніпуляції мовою ворожнечі. Майже у кожному місті України є «свідки» того, як переселенці з Донбасу вивішували на будинках та балконах прапори ДНР / ЛНР, відібрали у господарів квартиру, яку орендували, пиячили, билися та дебоширили, відмовляючись від роботи, що їм пропонували. На жаль, таке використання мови ворожнечі в побутовому дискурсі є зрозумілим і таким, на який важко впливати, але використання його в офіційних медіа, як і висвітлювання цієї теми журналістом із заздалегідь сформованим упередженням, є неприпустимими.

У цьому аспекті найбільш вживаною медіа-маніпуляцією стає гра заголовками, в які виноситься або вирвана з контексту цитата, або узагальнення з обов'язковим вживанням словосполучень на кшталт «увесь Донбас» чи «всі в Криму» або ярликів типу «донецькі сепаратисти ».

Прикладом може слугувати висловлювання колишнього донецького футболіста Віктора Звягінцева, яке у спортивному виданні «Трибуна» було подано із заголовком «Виктор Звягинцев: «Все, кто живет на Донбассе, все поддерживают ДНР» (http://ua.tribuna. com/football/1031787594.html), при цьому в тексті трапляється повна цитата, з якої вирвана подана в заголовок: «А так -- вранье, я далеко даже не занимаюсь политикой и никогда ею не занимался. Живу у себя дома и радуюсь каждому дню. А что делать, если нас в такие рамки поставили? У нас все, кто живет на Донбассе, все поддерживают ДНР -- и все для них сепаратисты. Даже дети», -- сказал Звягинцев».

«Для них» у даному випадку визначає претензії екс-футболіста ФК «Шахтар» та збірної СРСР до функціонерів ФФУ. Таким чином, не тільки повністю перекручено вислів відомого спортсмена, а й створено штучну сенсацію шляхом узагальнення всіх мешканців Донбасу як сепаратистів, що підтримують ДНР.

5. Пряме використання в медіа образливих ярликів мови ворожнечі щодо уроженців Донеччини та Луганщини типу «жителі Лугандону», «донбаські колоради», «даунбасівці», «мешканці Мордору», «лугандони», «біженці-сепаратисти», «ватники», «кацапи», «донбаські рашисти», «москалі» тощо.

Цей різновид виявлення мови ненависті є найбільш очевидним, тож саме він привертає увагу сучасних дослідників. Наприклад, тільки цей вид маніпуляцій зазначений в експертних дослідженнях Представництва Верховного комісара ООН з прав людини (до того ж, лише щодо протистояння української та російської пропаганди) [9], об'єднання «Центр контент-аналізу» «Практика використання «мови ворожнечі» (hate speech) українськими ЗМІ» [7] та в експертному тесті на мову ворожнечі ІМІ на основі матеріалів Ethical Journalism Network [10].

Визначення такого роду найчастіше трапляються в соціальних мережах, але пости звідти досить часто тиражуються офіційними медіа із повним збереженням лексики. Тут застосовується ще один вид маніпуляції -- свідчення очевидців.

Діана Дуцик слушно зазначає, що в українських ЗМК треба звертати увагу «не лише на лексику, а й на такий аспект, як аналіз стереотипів, які формує медіа. Тому що насправді інколи відносно, наприклад, тих же переселенців, українські ЗМІ часто створюють негативні стереотипи. Ми бачимо, що це не завжди може бути така агресивна лексика, але коли подивимося текст загалом, як ці люди представлені, -- можемо робити певні висновки. Треба також звертати увагу на аналіз візуальної мови ненависті -- фото, відео, демотиватори, яких є багато в соцмережах» [5].

Наведемо приклад. 16 липня 2015 р. у Вінниці відбувся круглий стіл «Спільний підхід для покращення взаємодії з внутрішньо переміщеними людьми з зони конфлікту», на якому за ініціативи ГО «Прогресивні жінки» відбулося обговорення проблем ВПО та можливих варіантів їх вирішення, перш за все у взаємодії з органами влади та місцевою громадою. На зустрічі були присутні представники п'яти департаментів Вінницької ОДА, шести управлінь, служб та відділів обласної та міської адміністрації, громадських організацій Вінниччини. Відбулося цікаве небайдуже обговорення проблем з житлом, працевлаштуванням, реалізацією прав на охорону здоров'я та освіту, інтеграції ВПО та налагодження діалогу.

При цьому підсумки круглого столу в деяких виданнях були представлені виключно однією, вирваною із контексту та перекрученою, випадковою цитатою: «Вінницькі переселенці відмовились збирати полуницю» (http://gazeta.ua/ articles /regions/_vinnicki-pereselenci), «Вінницькі переселенці відмовляються збирати полуницю. Сезонні роботи внутрішньо переміщених осіб не цікавлять» (http://vn.depo.ua/ ukr/vn/vinnitski-pereselentsi). Тож бачимо явну ознаку маніпуляції -- замовчування позитивної інформації, вибірковість та фокусування на поодиноких прикладах негативу, які були наведені однією з учасниць за час майже двогодинного заходу, напівправду, незбалансованість, тобто порушення більшості журналістських стандартів заради насадження стереотипів упередженості.

Перебільшене узагальнення (судження про всіх «під одну гребінку»), що зазвичай призводить до огульного звинувачення всіх ВПО за принципом «усі мешканці Донбасу -- сепаратисти», «усі жителі Криму -- зрадники», «Донбас сам винен у своїх проблемах», «біженці заслуговують на те, що з ними відбулося. Так їм і треба» тощо.

Трансформація поняття «мова ворожнечі» у сучасних умовах медіависвітлення ситуації з вимушено переміщеними особами в Україні поступово стає предметом усвідомлення в українському громадянському суспільстві, фахового обговорення практиків вітчизняної журналістики та спеціальних досліджень науковців. Проте якщо експертна медіаспільнота слушно констатує катастрофічне підвищення рівня використання мови ворожнечі у зв'язку «із безпрецедентною кількістю «зразків» мови ненависті у російських медіа, а також у ресурсах, які поширюють сепаратисти» [4], то є певною короткозорістю не бачити небезпеки аналогічного явища в українських медіа.

Прояви нетолерантності до ВПО у вітчизняних ЗМК призводять до навмисного розпалювання взаємної ненависті в українському суспільстві між корінними мешканцями та внутрішніми переселенцями. Ці маніпуляції є потужною інформаційною зброєю з розколу країни, запобігання інтеграції українських патріотів з Донбасу та Криму в український соціум, ефективною зброєю, яка, перш за все, спрямована проти єдності та цілісності України.

мова ворожнеча переміщений медіа

Джерела і література

1. Вебер А. Навчальний посібник з проблематики «мови ненависті» / Анн Вебер [пер. з англ.] Східно-Європейського Інституту Розвитку, за заг.ред. Павліченка О. М. - К.: Тютюкін, 2010. - 96 с.

2. Мова ворожнечі: створення підґрунтя для злочину, або таки вираження власної думки? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:/ / en.hr-activists.net/blog/mova-vorozhnech- s tvorennya-p-d-runtya-dlya-zlochinu-abo-taki- virazhennya-vlasno-dumki.

3. Савончак В. Я. Мова ворожнечі у ЗМІ: до дискусії про поняття / В. Я. Савончак / / Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Сер. «Соціальні комунікації». - № 968. - Вип. 3. - Х., 2011. - С. 22-25. - http://www-philolo- gy.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/visnyk_968/cont ent/savonchak.pdf.

4. Мова ворожнечі - нові прояви та наслідки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://osvi- ta.mediasapiens.ua/media_law/law/mova_vorozh- nechi_novi_proyavi_ta_naslidki /.

5. Журналістська спільнота самостійно шукатиме інструменти проти «мови ворожнечі» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nsju.org/article/5139. Чи принесла «мову ворожнечі» в українські медіа? [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://ua.ejo-online.eu/2481/%.

6. Дослідження «Практика використання “мови ворожнечі” (hate speech) українськими ЗМІ» [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://osvita.medi- asapiens.ua/ mediaprosvita/ research / doslidzhennya_pra ktika_vikoristannya_movi_vorozhnechi_hate_speech.

7. Як писати правду під час війни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://osvi- ta.mediasapiens.ua/ethics/standards/yak_pisati_pravd u_pid_chas_viyni/.

8. ООН та медіаорганізації займуться «мовою ворожнечі» в українських та російських ЗМІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nmpu.org.ua/2015/07/oon-ta-media-orhanizat- siji-zajmutsya-movoyu-vorozhnechi-v-ukrajinskyh-ta- rosijskyh-zmi.

9. Тест на мову ворожнечі у ЗМІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://imi.org.ua/analyt- ics/49656-test-na-movu-vorojnechi-u-zmi.html.

10. Рахманін С. Не стріляй! / Сергій Рахманін // Дзеркало тижня. - 2014. - 21 серп. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/inter- nal/ne-strilyay-_.html.

Размещено на Allbest.ru