Медіареформи: подолання тоталітаризму. Український контекст

Розгляд розвитку масових комунікацій в Україні у контексті вирішення проблеми подолання тоталітаризму. Процес реформування мас-медійної галузі в Україні. Маніпулятивна сутність засобів масової інформації. Використання "темників" українською владою.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2017
Размер файла 27,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіареформи: подолання тоталітаризму. Український контекст

Розвиток масових комунікацій сучасної України слід розглядати у контексті вирішення проблеми подолання тоталітаризму. Це завдання зовсім не означає того, начебто Україна його подолала і ми тільки підсумовуємо, яким чином це було зроблено. Насправді остаточне подолання тоталітаризму в принципі неможливе, оскільки він проявляє себе скрізь, де тільки суспільство втрачає пильність або здатність опиратися його проявам. Тобто у цьому разі йдеться про тоталітаризм не як про суспільний лад, відмінний від авторитаризму чи, скажімо, від демократії. Тут ми розглядаємо певний спосіб мислення, існування і спокуси меншої відповідальності, що завжди наближає нас до становища повної несвободи.

Процес реформування мас-медійної галузі в Україні набув організованого характеру під загальною назвою "медіареформи". Український контекст має як певні особливості, так і спільні риси, притаманні всім посттоталітарним і постколоніальним державам. Розглянувши головні закономірності розвитку українського суспільства від пострадянських до пост-помаранчевих часів, можна спробувати виявити досвід, цікавий навіть у глобальному масштабі. Адже у світі з'являється усвідомлення того, що проблеми кожного з нас є нашими спільними проблемами. Світ стає дедалі тіснішим. Стан глибокої трансформації вимагає відповідей на питання, які раніше ніколи не ставилися. Отже, чим характеризується сучасний український контекст.

По-перше, ретроспективною спрямованістю української культури. В українському суспільстві тривалий час домінувала ідея збереження національної ідентичності, а не розвитку і модернізації. Однак ця ретроспективність, пов'язана також із неповною соціальною структурою українського колонізованого суспільства, виробила ідеалістичне ставлення до власної державності та ідеї суспільної справедливості взагалі. Ці закономірності значною мірою далися взнаки під час Помаранчевої революції. Стало зрозумілим, що українці мають потребу в демократичних свободах, хоч і продовжують не довіряти державній системі як такій, підозрюючи її в тому, що це "ще не та" держава, яку вони хотіли б мати. Мова йде про потребу у всебічних масових комунікаціях, а не лише "вертикальних" (від влади до мас) чи "горизонтальних" (між окремими соціальними групами). Вона спирається не стільки на природний кількасот літній розвиток західної демократії, від якого Україна свого часу була відірвана окупаційним режимом, скільки на згадані ретроспективність і традиціоналізм, що видаються такими "несучасними" в добу глобалізації. Потреба у цивілізованому суспільному житті не може бути привнесена ззовні - вона має усвідомитися через власний досвід певного суспільства.

По-друге, ситуативними виходами з глибокої провінційності на міжнародну арену через техногенні катастрофи або суспільні зміни глобального значення. Сюди можемо віднести Чорнобильську катастрофу, що призвела до ідентифікування України у світі серед інших радянських "республік"; розвал СРСР, який був би неможливий без українського націоналізму; безпрецедентну односторонню ліквідацію ядерних озброєнь, що відбулася взагалі поза волею українських державних чинників, тому цей політичний капітал ніяк не був використаний; Помаранчеву революцію - яка й надалі впливатиме на ідею та ідеологію Глобального суспільства. Українська політична еліта перебуває у пасивному становищі стосовно згаданих подій, їй бракує патріотизму і професійного прагматизму.

По-третє, слабкістю державної влади. На це вказує загрозливий рівень корупції та хибне розуміння демократії, пов'язані з недостатнім досвідом самостійного державного життя. Так, після 1991 р. в Україні на державному рівні не відбулося вкрай необхідних українському суспільству люстраційних процесів. Тобто не були навіть формально засуджені винуватці злочинів тоталітарного режиму, через які в Україні насильницькою смертю загинули десятки мільйонів людей. Після Помаранчевої революції не понесли жодної відповідальності посадові особи часів правління Л. Кравчука і Л. Кучми, винні у зраді національних інтересів, придушенні свободи слова, масових фальсифікаціях виборів та інших злочинах. Мають можливість безперешкодно функціонувати організації, головною метою діяльності яких е боротьба проти української державності. Зі свого боку, Українська держава виявляє неспроможність підтримувати у власних кордонах правила гри, однакові для всіх.

По-четверте, через згадану слабкість державної влади рушійною силою суспільних перетворень залишається широка громадськість. Саме для українського народу були меншими несподіванками, ніж для противників СРСР у холодній війні, розвал радянської "імперії зла", проголошення самостійної України і перемога Помаранчевої революції. За умови показового ігнорування проблеми люстрації з боку державних чинників, після Помаранчевої революції люстраційні процеси відбувалися явочним порядком по всій Україні, чому взагалі немає аналогій у світовій практиці. Тепер, як і впродовж кількох сотень років своєї історії, народ, а не політична еліта, залишається головним суб'єктом політичного життя та лідером суспільних перетворень. З другого боку, цей факт є позитивним, оскільки він зумовлює вкрай необхідну громадську активність. З іншого, він окреслює інституційну слабкість держави. Даються взнаки втрати, що їх зазнала Україна в часи колоніальної залежності.

По-п'яте, ментальними втратами українського народу, що є даниною тривалому бездержавному існуванню. Це позначається передусім на браку згуртованості перед обличчям національної небезпеки і культурній марґінальності значного відсотка населення України. Для кожної європейської держави такого роду деформації, пов'язані зі значним зміщенням ціннісних орієнтирів та само-ідентифікації, є найбільш болючими. Трагічність цих втрат передусім позначається на поведінці переважної більшості представників політичної еліти, які час від часу шокують українське суспільство. Йдеться про нездатність бути відповідальним за свій народ і державу, про відсутність мотивації служіння, наявної у традиціях європейської владної еліти.

По-шосте, збігом посттоталітарних і постколоніальних умов розвитку. Російську загрозу слід розглядати як головну небезпеку не лише для медіареформ, а й узагалі для державної незалежності України. Для прикладу, постколоніальна Індія не мала тоталітарної спадщини, як і суходільного кордону з "імперією зла". Сучасна Російська держава не змінила ніяких сутнісних ознак порівняно з радянськими і царськими часами. Щоправда, під час "перебудови" була зроблена деяка корекція політичної риторики. Отже, Росія до 1917 р., в радянську добу і тепер була і залишається державою, яка: спирається на ксенофобні традиції культури; має агресивні імперські амбіції передусім щодо своїх сусідів; ігнорує демократичні права і свободи. Основна маса населення Росії вважає авторитарні традиції кращим надбанням своєї історії і, що найприкріше, не має розуміння і потреби у таких нормах повсякденного суспільного життя, як свобода слова і незалежні медії. Українська державність суперечить російським національним інтересам і вважається тимчасовим непорозумінням.

По-сьоме, на український контекст впливають подвійні стандарти політики Заходу. Попри загальну підтримку демократичних перетворень всередині посттоталітарних держав, країни Західної Європи та США часто не демонструють належної згуртованості у відстоюванні ціннісних орієнтирів, що дезорієнтує як українську політичну еліту, так і ціле суспільство. Із цього погляду т. зв. американські "яструби", переможці "холодної війни", часто виявляються набагато моральнішими у своїй ідеологічній послідовності, ніж ті європейські політики, які демонструють дивовижні малодушність та егоїзм. Зараз реалізовуються ті загрози, які вважав найбільш небезпечними для повоєнної політичної дійсності В. Черчілль. Дедалі частіше свідомий громадянин, беручи участь у голосуванні, насправді не здійснює жодного вибору між різними політичними силами, які борються за владу. Це відбувається через те, що вони нічим суттєвим не різняться між собою. Для України однаково неприйнятні "правий" С Берлусконі й "лівий" Р. Продо. Величезне розчарування викликали дії колишніх генерального секретаря НАТО Д. Робертсона і канцлера Німеччини Г. Шредера, які після закінчення політичної кар'єри стали одержувати російську заробітну платню.

По-восьме, високий рівень розвитку технологій є одним із ґлобалізаційних чинників, який здійснює відчутний вплив на сучасний український контекст. Він сприяв національно-визвольним і демократичним процесам в Україні. Наприклад, Інтернет був непідконтрольний цензурі, а тому видання які спиралися на світове павутиння, виявилися повністю незалежними. З них можна було отримати широку, професійну і неупереджену інформацію. Або, навпаки, в разі потреби, - належну публіцистичну загостреність повідомлень, якої не могли собі дозволити багато інших медій. Тепер важко побудувати тоталітаризм в кордонах окремої держави, якщо не мати підтримки самого населення. Тобто сьогодні, на відміну від радянських часів, повна інформаційна ізоляція однієї держави є неможливою.

Авторитарна стагнація

Саме так найкраще характеризується період правління перших двох українських президентів. Ейфорія перших років незалежності не принесла очікуваного оздоровлення масових комунікацій в українському суспільстві. З кожним роком дедалі більше посилювався тиск на медії та журналістів, запроваджувалися нові форми цензури, масова авдиторія розглядалася як об'єкт маніпуляцій. У висновках моніторингу стану свободи слова в Україні у 2002 р., здійсненого Інститутом масової інформації (ІМІ), згадуються загиблі та зниклі журналісти; арешти та затримання журналістів; побиття, залякування, погрози; політичний, економічний, непрямий тиск на медії, цензура; перешкоджання виконанню журналістських обов'язків; судові позови до ЗМК та журналістів. Н. Лігачова у підсумках щодо 2002 р. також пише про нього як до певної міри переломний: наприкінці другого року XXI ст. в Україні знову, вперше після розвалу радянської імперії, відтворено Єдиний (Дез)інформаційний простір. Тобто процес "відкату" в тоталітаризм відбувався в річищі активізації "собіратєльскіх" інтенцій Росії, здебільшого за її моральної, політичної та матеріальної підтримки.

У середовищі політ-технологів, експертів і науковців поширюється думка про маніпулятивну сутність медій. Навіть провідні українські дослідники ведуть мову про інформаційні війни як про щось нормальне, специфічно притаманне сучасному суспільству. Подібна логіка ще раніше стала звичною й усталеною для російського контексту. Так, Р. Гаріфуллін зазначає, що вигідними замовниками медій можуть бути політики, бізнесмени, підприємці. ЗМК є головним знаряддям політичної та економічної боротьби, - пише цей автор, - і найсильніший в ній не той, хто порядніший, а той, хто може ефективніше ввести в оману свого опонента.

Українська влада намагалася адаптувати в суспільстві "нормальність" авторитаризму і заперечити медіаторську функцію ЗМК. Склалася дивна ситуація, коли, з одного боку, відбувався наступ на основні громадянські права і свободи, а з другого - існувала така ж офіційна демократична риторика. Українська владна еліта відчувала свою тимчасовість, була спрямована на швидке збагачення невеликої групи "олігархів", характеризувалася високим рівнем корупції, яка була узаконена терміном "адмінресурс". Владна еліта часів Кравчука - Кучми не наважувалася ні влитися в оновлену російську авторитарну систему, ні пристати до демократичних правил гри. В Україні мали можливість працювати російські емісари на кшталт Г. Павловського та М. Гельмана. Водночас розвивалися громадські організації загальнодемократичного і медійного профілю, завдання яких збігалися з порядком денним політичної опозиції. Обидва табори здобували свої політичні дивіденди і готувалися до президентських виборів. масовий комунікація тоталітаризм темник

На окрему увагу заслуговують т.зв. темники, що викликають подвійний асоціативний ряд. Ця назва походить від слова "тема", яка є "бажаною" для висвітлення. У той час як інша тема може бути "небажаною", тобто забороненою. Не можна оминути додаткового враження від цієї назви чогось такого, що пов'язане з темнотою і "затемненням" масової свідомості. Темники є винаходом групи російських політ-технологів, які працювали в Україні у виборчих кампаніях 1998, 2002 та 2004 рр. На звороті палітурки книжки "Влада тьми і темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001-2004" упорядник В. Кіпіані вмістив фотографії В. Медведчука (юриста, екс-глави Адміністрації Президента України, лідера СДПУ(о)), С. Васильєва (журналіста, екс-керівника Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України) та М. Погребінського (політолога, екс-радника глави Адміністрації Президента України) з приміткою: за повідомленнями преси, ці особи мають відношення до запровадження системи темників в українських медіях.

У своєму коментарі до жанру темників М. Гельман зазначив, що це не винахід новоявленої цензури, йдеться лише про редакційну політику. Він погодився з тим, що темники вбивають журналістську професію, цинічно запропонувавши водночас вважати їх своєрідним бек-граундом для репортера, який є "професійним дилетантом". Насправді, на думку М. Гельмана, до якої варто прислухатися, деградація журналістики як творчої професії у теперішній Росії пов'язана з тим, що владна вертикаль за фактом не передбачає творчих людей. Існує лише одна творча людина -- зверху, всі інші -- виконавці, тому що це значною мірою військова структура. За цим зразком до кінця 2004 р. вибудовувалися масові комунікації в Україні.

Спочатку мали місце певні термінологічні непорозуміння між західними та українськими аналітиками. Зокрема термін "недержавний" найчастіше збігався зі значенням "незалежний". Це розуміння поступово змінювалося внаслідок зіставлення діяльності т.зв. олігархічних структур як в Україні, так і на Заході. Такі мед і і здебільшого виконували політичні замовлення, нехтували професійними стандартами, ігнорували свободу слова. Фонд "Демократичні ініціативи" проводив опитування журналістів у 2001-2002 рр. з питань незалежності мас-медій в Україні. Більшість опитаних вважала, що ЗМК стануть об'єктивними і незалежними лише тоді, коли вони стануть не політичними, а бізнес-проектами ("українські ЗМК мають навчитися самі заробляти гроші та жити за свої, а не за гроші політичних кланів"). Відповідно серед критеріїв, що засвідчують розвиток громадянського суспільства, на перше місце журналісти поставили наявність незалежних ЗМК та свободи слова ("мас-медії залежні від споживача, а не від "грошового мішка").

Коментуючи головні тенденції і події політичного мовлення 2003 р., експерти "Телекритики" відзначили його подальшу деградацію, зумовлену процвітанням "темників" з Адміністрації Президента і дозованої цензури, посиленням пропагандистської спрямованості та звуженням інформаційної складової новин, поступовим встановленням системи тотального контролю. Є. Федченко наводить сім функцій ЗМК щодо обслуговування політичної системи під час виборів, узвичаєних демократичною практикою:

* спостереження за соціополітичним середовищем, інформування про зміни, що можуть позитивно чи негативно позначитися на добробуті громадян;

* участь у встановленні політичного порядку денного, визначення ключових поточних проблем та сил, причетних до їх появи чи розв'язання;

* це платформа для висловлювання іншої позиції;

* діалог уздовж політичного спектра, в тому числі між владою та громадськістю;

* механізм для звітування можновладців щодо виконання ними владних функцій;

* можливість для громадян мати доступ до інформації, обирати та бути залученими у політичний процес;

* здійснення спротиву будь-яким спробам, що надходять з-поза сфери медій, вплинути на їхню незалежність, а отже, й здатність слугувати авдиторії.

За Є. Федченком, перед виборами 2004 р. різниця між цими стандартами та українськими реаліями була вражаючою: жодну з семи функцій ЗМК в Україні не виконували. Таким чином, напередодні Помаранчевої революції державна влада дедалі більше виявляла свою не самодостатність; поширювалася думка про маніпулятивне призначення мас-медій; наступ на свободу слова відбувався за російськими зразками і за допомогою російських політ-технологів. У 2004 рік професійне медійне середовище та українське суспільство ввійшло з роздратуванням щодо рецидивів авторитаризму і надією на нові президентські вибори.

Ми зосереджуємося головним чином на подіях, починаючи з 2002 р., саме тому, що на цей час в Україні організаційно оформилася дієздатна опозиція, яка здобула перемогу на парламентських виборах. Тобто був сформований альтернативний спектр ідей та можливостей для подальшого суспільного розвитку. Значно активізувалися громадські організації медійного спрямування, які об'єднували свої зусилля через різні способи діяльності, проекти і кампанії. Вони відстоювали інтереси різних соціальних і професійних груп, провадили велику організаційну діяльність, здійснювали моніторинги, розробляли пропозиції змін до законодавства, видавали необхідну фахову літературу, здійснювали навчальний процес. У той час, як авторитарний режим все далі скочувався до тоталітаризму, ситуація в суспільстві, хоч як це парадоксально, поліпшувалася. У сприятливий момент воно виявилося здатним заявити і відстояти власну позицію. Поступове перенесення центру ваги з офіційних чинників до репрезентантів широкої громадськості було свідченням розвитку громадянського суспільства в Україні.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Засоби масової інформації: сутність, функції, права, обов’язки. Дослідження основних проблем функціонування сучасних ЗМІ (преси, радіо, телебачення). Особливості книговидання в Україні. Результати використання глобальної інформаційної мережі Інтернет.

    курсовая работа [26,3 K], добавлен 25.11.2010

  • Культура мовлення як складова загальної культури людини. Засоби масової інформації - носії культури. Роль засобів масової інформації, їх види та функції в Україні. Позитивний та негативний вплив засобів масової інформації на культуру спілкування.

    курсовая работа [60,9 K], добавлен 20.10.2014

  • Сутність і призначення засобів масової інформації, їх роль та значення в сучасному суспільстві. Проблеми засобів масової інформації на даному етапі та шляхи їх розв'язання. Зв’язки з громадськістю та співпраця служб паблік рилейшнз підприємств зі ЗМІ.

    реферат [22,3 K], добавлен 11.12.2010

  • Специфіка засобів масової комунікації як основного способу передачі соціальної інформації. Роль медіакомунікацій в забезпеченні сталого функціонування сучасного суспільства. Специфіка сучасної журналістики в контексті комунікацій нових цифрових медіа.

    контрольная работа [69,4 K], добавлен 19.02.2021

  • Ступінь впливу засобів масової інформації на аудиторію, процес формування суспільної думки та методи маніпулювання нею. Місце преси в усіх суспільних сферах життя. Релігійна спрямованість діяльності масової інформації, її методи та оцінка ефективності.

    курсовая работа [61,4 K], добавлен 23.06.2009

  • Засоби масової інформації: телебачення, газети, радіо, журнали та Інтернет. Поведінкові наслідки впливу масових комунікацій на громадськість. Фізіологічні зміни у нашому організмі, що викликає діяльність ЗМІ. Футурологічна та контрольно-критична функція.

    презентация [4,5 M], добавлен 29.04.2014

  • Огляд місця засобів масової інформації в інформаційному просторі. Виявлення основних порушень правових норм у журналістиці. Регулювання діяльності журналістів під час виборів в Україні та виявлення порушень на прикладі аналізу виборчих кампаній.

    курсовая работа [72,7 K], добавлен 24.02.2016

  • Характерні риси засобів масової інформації. Сутність інформаційної, освітньої, мобілізаційної, оперативної функції. Поняття "політичне маніпулювання". Цензура в засобах масової інформації. Свобода слова та інформації. Преса, радіо і телебачення України.

    презентация [3,9 M], добавлен 27.10.2012

  • Виявлення рівня довіри читачів до блогів. Основні переваги і недоліки друкованих засобів масової інформації, блогів та їх популярність серед аудиторії. Відмінність між журналістами та блогерами, міра їх відповідальності перед державою і суспільством.

    статья [23,2 K], добавлен 22.02.2018

  • Раціоналізація суспільства як необхідна умова його розвитку. Теорія політичної модернізації та етапи її розвитку. Вплив засобів масової інформації на процеси демократизації. Особливості та напрямки функціонування ЗМІ в Україні, перспективи їх розвитку.

    дипломная работа [93,7 K], добавлен 10.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.