Роль державних стандартів в організації видавничої справи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З курсу "Редакторський аналіз і підготовка видань"

"Роль державних стандартів в організації видавничої справи"

Студентки

3 курсу групи СР-22

Орлюк Діани

Науковий керівник:

д. політ. н., проф. Ганжуров Ю. С.



Вступ

Стандарт у перекладі з англійської означає норма, зразок. У широкому розумінні це поняття тлумачиться як еталон, який береться за вихідні дані для порівняння з ним інших подібних предметів, товарів чи витворів.

Потреба у нормуванні виникла в суспільстві дуже давно. Щодо витоків цієї проблеми у видавничій справі, то можна найперше згадати повільне зародження і становлення конкретних характеристик матеріалів, що клалися в основу творення рукописних книг, ширину й довжину сувоїв, папірусних аркушів чи глиняних табличок. З поширенням друкарства уніфіковуються обсяг набірних рядків на кожній сторінці, величина черенків, пробіли між рядками та словами тощо. Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил з метою їх повсюдного і багаторазового використання у виготовленні і тиражуванні книг.

Стандартизація є одним з найважливіших аспектів роботи у видавничій сфері, тому розробці стандартів має приділятися велика увага.

Актуальність теми дослідження. Тема курсової роботи є актуальною, адже видавнича справа є невід'ємною частиною життя людини, і як не крути, але більшість щоденно стикається з продуктами видавництв - з книгами, газетами, брошурами та ін. Розробка стандартів є важливою , тому що, передусім, саме за цим визначається рівень культури та професіоналізму видання. Завдяки стандартам інформування потенційних читачів відбувається більш точно, зручно, лаконічно та повно. Завдяки дотриманим вимогам стандартів продукція має змогу вийти на вищий рівень та брати участь у створенні загальнонаціонального книжкового фонду.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є аналіз державних стандартів з видавничої справи, проблеми, які наявні у цій галузі.

Мета дослідження. Метою дослідження є з'ясування ролі державних стандартів у видавничій справі та аналіз наявних проблем.

Теоретична та практична цінність. Теоретична: матеріал курсової роботи можна використовувати для дослідження ролі державних стандартів у видавничій справі та місця редактора у дотриманні правил. Практична: матеріал може допомогти редактору розставити пріоритети під час роботи над будь-яким виданням та оцінити плюси та мінуси дотримання стандартів у своїй роботі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаної літератури.



1. Державні стандарти України

Державні стандарти України (ДСТУ) -це нормативні документи, які діють на території України і використовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів. ДСТУ для будь-якої держави світу є національним стандартом України, який затверджується Держспоживстандартом України. ДСТУ мають міжгалузеве використання і запроваджуються переважно на продукцію масового чи серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття, позначення й інші об'єкти, регламентування яких потрібно для забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності та взаємозв'язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Республіканські стандарти колишнього УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать:

вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров'я, майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників;

вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, якщо:

це передбачено чинними актами законодавства;

ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам.

1.1 Види державних стандартів

Спочатку потрібно зазначити, що стандартизація може здійснюватися на кількох рівнях, а саме: міжнародному (загальносвітовому), регіональному (наприклад азійському) та національному (у межах країни).

Питаннями стандартизації на загальносвітовому рівні займається Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization for Standardization - ISO), яка об'єднує 157 країн, у тому числі Україну. ISO не має юридичного впливу для забезпечення стандартів, але незважаючи на "добровільність", ці стандарти є вимогою ринку і відповідають потребам сучасного розвитку.

Перш ніж розглядати види стандартів, що сьогодні діють в Україні, варто зазначити, хто займається їх створенням. Це Технічні комітети (ТК), які створює Національний орган стандартизації. На ТК покладаються функції розробки, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

До серії Державних стандартів України ДСТУ ISO належать:

ДСТУ ISO 9000:2001. Системи управління якістю. Основні положення та словник;

ДСТУ ISO 9001:2008. Системи управління якістю. Вимоги;

ДСТУ ISO 9004:2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності;

ДСТУ ISO 19011:2001. Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та/чи навколишнім середовищем [1].

Разом - це серія стандартів на системи управління якістю (СУЯ), яка сприяє взаєморозумінню в національній та міжнародній торгівлі.

Стандарт ДСТУ ISO 9000:2001 розроблено для сприяння організаціям (незалежно від їхнього типу та чисельності працівників) у впровадженні та забезпеченні функціонування ефективних СУЯ. ДСТУ ISO 9000:2001 описує основні положення СУЯ, викладені у стандартах ISO серії 9000, і визначає термінологію для СУЯ, сферу застосування, принципи управління якістю[1].

Стандарт ДСТУ ISO 9001:2001. У стандартах ISO версії 2000 р. пропонується лише одна модель системи менеджменту якості. Вона викладена у стандарті ISO 9001:2000 (ДСТУ ISO 9001:2001). Цей державний стандарт розроблено на принципах управління якістю, сформульованих у ДСТУ ISO 9000 та ДСТУ ISO 9004, і може застосовуватися "внутрішніми" і "зовнішніми" сторонами, зокрема: органами із сертифікації для оцінювання спроможності організації дотримуватися вимог замовника, регламентованих вимог і власних вимог організації. Стандарт установлює: вимоги до системи управління якістю, які можна застосовувати для внутрішніх цілей організації або для цілей сертифікації чи контрактних цілей. Він зосереджує увагу переважно на результативності системи управління ISO якістю з погляду дотримання вимог замовника.

Вимоги до СУЯ передбачені для використання в усіх організаціях незалежно від їхньої величини, типу та продукції, що випускається, або послуги, яка надається. Якщо якісь вимоги ISO 9001:2000 з огляду на особливості організації та її продукції не можуть бути використані, їх можна виключити. Однак виключати можна лише вимоги "Процеси життєвого циклу продукції", і лише у випадку, якщо вони не впливають на спроможність організації випускати продукцію, яка відповідає вимогам споживача та відповідним регламентам.

Таким чином, можна виокремити постійні, а також ті, що можуть бути змінені.

Стандарт ДСТУ ISO 9004:2001 містить рекомендації, які охоплюють широкий діапазон цілей системи управління якістю, ніж стандарт ISO 9001, зокрема щодо постійного поліпшення загальних показників та ефективності і результативності діяльності організації.

Ці настанови ґрунтуються на восьми принципах управління якістю і призначені для одночасного врахування результативності та ефективності СУЯ. Вісім принципів управління якістю розроблені для застосування вищим керівництвом із метою спрямування діяльності організації на поліпшення її показників. Успішне застосування організацією цих принципів управління дасть змогу зацікавленим сторонам одержати такі переваги, як зростання прибутків, створення цінностей, підвищення стабільності.

Стандарт застосовується до процесів діяльності організації. Отже, принципи управління якістю можуть бути поширені на всі рівні організації. Цей стандарт пропонує концепції, ідеї, настанови і рекомендації, не призначений для цілей сертифікації та регламентації чи контрактних цілей і не є настановою щодо застосування стандарту ДСТУ ISO 9001. Стандарт не містить рекомендацій, специфічних для інших систем управління, пов'язаних, наприклад, з навколишнім середовищем, промисловою гігієною, безпекою праці, фінансами, ризиками. Він дає змогу організації узгодити, інтегрувати, адаптувати свою систему управління якістю з відповідними системами управління.

Стандарти ДСТУ ISO 9001 та ДСТУ ISO 9004 розроблено як узгоджену пару стандартів на СУЯ, призначених доповнювати один одного, але їх також можна застосовувати окремо.

Стандарт ДСТУ ISO 19011:2001 затверджено в 2003 р. як державний стандарт України. Він замінив стандарти ДСТУ ISO 10011-1, ДСТУ ISO 10011-2, ДСТУ ISO 10011-3, ДСТУ ISO 14010, ДСТУ ISO 14011, ДСТУ ISO 14012. Цей стандарт містить рекомендації стосовно здійснення аудитів СУЯ і систем управління довкіллям.

Положення стандарту ДСТУ ISO 19011:2001 гнучкі і можуть застосовуватися широким колом потенційних користувачів. Ці положення, як і зазначається в тексті стандарту, можуть бути адаптовані залежно від величини, типу і структури організації, а також залежно від цілей та сфери аудитів.

Безперечно, концепція нових стандартів більш досконала і віддзеркалює ті підходи, які вже використовуються зарубіжними фірмами. Перехід на нову версію стандартів фактично є переходом до нової технології менеджменту якості.

Сьогодні в Україні чинними є 5 664 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

1.2 Проблеми у сфері розробки державних стандартів

В Україні з кожним роком зростають темпи гармонізації національних стандартів з міжнародними, але це відбувається досить повільно. Заважає цьому процесу, перш за все, недофінансування, низька активність технічних комітетів, повільне приведення законодавчої бази у відповідність з європейською (гармонізація триває 7-8 місяців, розробка стандарту триває від одного року до трьох).

Стрімко старіє національний фонд стандартів, оскільки багато з них прийшли з Радянського Союзу (400 чинних республіканських стандартів). Звісно, вони переглядаються з метою гармонізації з європейськими, але, якщо згадати темпи приведення законодавчої бази у відповідність, то можна зробити висновок, що це відбувається повільно.

Кілька серйозних проблем виявлено і в процесі розроби термінологічних стандартів, а саме: відсутність системного підходу, слабкий інформаційний зв'язок між фахівцями суміжних галузей, що спричиняло дублювання, бажання розробника подати у проекті стандарту з вузької галузі максимальну кількість термінів за рахунок загальнонаукових та загально технічних термінів, номенклатури виробів чи обладнання.

Отже, виявлено такі основні проблеми:

Обмеженість та нестабільність фінансування;

Низька активність виробників, бізнесових кіл, асоціацій і товариств у національній і міжнародній стандартизації, складність їх залучення до фінансування;

Значне відставання в реалізації завдань Програми інтеграції України до ЄС у галузі гармонізації національних стандартів з та європейськими;

Наявність значної кількості застарілих стандартів колишнього СРСР, які залишаються чинними на території України (часто формально) та не відповідають потребам економіки на сучасному етапі;

Неузгодженість термінології законодавчих актів;

Дублювання робіт і розпорошення ресурсів



2. Державні стандарти з видавничої справи

У такій сфері суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-практичну діяльність юридичних та фізичних осіб стандартизація життєво необхідна. Офіційні, наукові, науково-виробничі, громадсько-політичні, рекламні, довідкові, художньо-літературні видання, бібліографічні, оглядові, образотворчі видання, текстові, нотні, карткові, листівки, періодичні (газети, журнали, збірники, бюлетені, дайджести, календарі) та неперіодичні видання (книжки, брошури) та ін. Крім того, об'єктом видавничої справи можуть бути й інші види видавничої продукції, визначені стандартами. Без стандартизації така кількість об'єктів видавничої справи змішалася б у незрозумілу і, разом з тим, неефективну структуру.

2.1 Сучасний стан українських державних стандартів

Можна вже здогадатися, що і в практичному застосуванні стандартів панує безладдя. Навіть простежуються три яскравовиражені типи видавництв:

Видавництва державної форми власності, які продовжують користуватися радянською, системою видавничих стандартів;

Приватні видавництва, які взяли за основу розроблений у Російській Федерації комплект нових видавничих стандартів;

Видавництва, які не дотримуються правил жодної системи й оформляють та видають книги так, як вважають за потрібне.

Микола Тимошик у своїй статті "Українські видавничі стандарти: до питання про концепцію розробки і впровадження у практику вітчизняного книговидання" зазначає, що минуле десятиріччя було модним видавати всілякі хрестоматії та збірки документів. Як правило, такі рукописи готують упорядники з числа науковців чи педагогів. Але новітні видавці перетворили таких упорядників на авторів. Тобто прізвище людини, яка зібрала докупи тексти різних авторів, або систематизувала віднайдені документи в архівах, написала невеликі за обсягом передмови чи примітки, зазначають на обкладинці як автора. Відповідно, за цим автором шукають хрестоматію в каталожних залах бібліотек.

Здавалося б, що навіть така річ, як розміщення у паспортних даних знаку охорони авторського права має буди добре відома навіть початковим видавцям, але, тим не менш, порушень і тут достатньо. Цей знак проставляється і на останній сторінці книги, і на третій, і навіть на титулі, як це зробило видавництво "Любіть Україну", у перевиданні професійної книги для працівників цілої галузі "Посібник книговидавця". Багато видавців навіть не знають, що ж і кого вони охороняють: біля прізвищ авторів не вказується, що їхня інтелектуальна власність поширюється, наприклад, лише на передмову, примітки, чи упорядкування; не зазначається біля цих знаків рік початку охорони авторського права, що за таких умов не дає знаку юридичної сили. Це стосується і правильного оформлення посилання на оригінальне видання перекладного Тобто, варто звернути увагу і на художню літературу різних жанрів та ії оформлення, тому що навіть у досвідчених видавців часто можна помітити помилки [2].

Також є проблеми з найголовнішим паспортним знаком, який ідентифікує видання і видавця на міжнародному рівні - І8ВИ. Цілий ряд видавців, не оформивши юридичних відносин з Національним агентством І8ВИ (тому що для цього треба подати свої статутні документи, які вказують на законність діяльності такого видавця й оплатити певну суму коштів), довільно "ліпить" свої номери. Нерідко кількість цифр у такому вигаданому номері є меншою десяти, а початковий блок, що характеризує країну видання, не відповідає наданому Україні числу 966. Ще й досі подивується старий ідентифікатор з числом "5", що тепер закріплений за Росією [2].

Тимошик зазначає, що ситуація з видавничими проблемами нагадує ту, яка склалася у 20-х роках минулого століття. Видаються книги без художньої цінності, лише задля прибутку (різного роду детективи чи книги з вампірською тематикою). Мова деяких видань жахлива, переклади непідписані, тобто їх робить хто-небудь, не знаючи мови. Здавалося б, що це занадто прискіпливо, але від якості видання, від його мови, оформлення залежить чи не найголовніше у країні - культура й освіченість народу.

2.2 Розробка нових українських стандартів

З набуттям незалежності, в Україні почала руйнуватися усталена в Радянському Союзі система стандартів, яка була напрочуд розвиненою. У радянські роки стандарти з видавничої справи розроблялися і друкувалися великими накладами в Москві (кожен стандарт виходив окремим виданням у кількості від 20 до 50 тисяч примірників) і централізовано доставлявся через відповідні республіканські органи до кожного видавництва. У республіках деякі нормативні документи перекладалися або прилаштовувалися відповідно до їх мовних особливостей. За дотриманням кожним видавництвом стандартів стежив спеціальний підрозділ Держкомвидаву України - Головне видавниче управління, працівники якого періодично готували тематичні огляди випущених видань. До того ж тема стандартизації та культури видань у цілому постійно була присутньою на сторінках авторитетного на той час часопису "Друг читача".

Але система почала руйнуватися зі зрозумілих історичних причин, а отже копіювання стандартів уже неіснуючої держави стало недоцільним за декількома причинами, передусім, політичного характеру. Але з іншого боку, переробити старі стандарти до нових умов розвитку українського книговидання майже неможливо, оскільки критерії, на яких ці стандарти базувалися, надавали перевагу політичній безпеці держави, а не інтересам видавців, авторів та читачів.

Отже, створення при Державному комітеті зі стандартизації, метрології та сертифікації України Технічного комітету 101 (ТК-101) "Технологія поліграфії" було цілком закономірним та правильним. Завданнями цього підрозділу є організація та підготовка до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності, формних і друкарських процесів високого, офсетного, спеціальних видів друку та брошурувально-палітурних процесів книжкового і газетного виробництв. Структура комітету - це чотири підкомітети та одна робоча група.

Підкомітети:

"Видавнича діяльність";

"Технологія книжкового виробництва";

"Технологія газетного виробництва";

"Технологія спеціальних видів друку".

Окрема робоча група має назву "Бланки цінних паперів і документів суворого обліку".

Отже, розробкою видавничих стандартів має займатися окремий підкомітет, створений на базі Національного науково-виробничого об'єднання "Книжкова палата України". Але все одно потужності цього комітету недостатньо. А зволікання з розробкою нових стандартів негативно позначається на загальній культурі народу та перешкоджає залученню вітчизняної друкованої продукції до загальносвітової.

Перше офіційне видання першого українського видавничого стандарту ДСТУ 301795 "Видання. Основні види: терміни та визначення" побачило світ 1995 року (введено в дію наказом Держстандарту України №58 від 23 лютого 1995 року).

Звісно, нас чекає ще немало розробок у цьому питанні, але перед тим, як їх втілити в життя, потрібно проаналізувати помилки саме цих стандартів. Наприклад, дещо збивають з пантелику визначення типу "Громадсько-політичне видання - видання твору громадсько-політичної тематики", у яких майже немає інформативності.



3. Державні стандарти в діяльності сучасних українських видавництв

3.1 Типові порушення видавничих стандартів

У 2011 році Державний комітет телебачення і радіомовлення доручив Книжковій палаті України ім. І. Федорова організувати та провести для керівників видавництв навчальні семінари, на яких надавалися консультації щодо оформлення вихідних відомостей у виданнях, а також інформацію про чинні українські стандарти й інші правові та нормативні документи з видавничої справи. Чим це викликано?

Як вказувалося вище, більшість видавців порушують чинні стандарти. За аналізом обов'язкових примірників видань, фахівці Книжкової палати України зробили перелік типових помилок, яких припускаються видавці.

1. Видавці-фізичні особи часто у вихідних даних наводять незареєстровані назви. Як приклад, фахівці наводять ТОВ "Гамазин" , що наводить у виданнях незареєстровану назву "Зелений пес тм"; ПП Будна Г. Б. - "Яблуко".

2. Відсутність у виданнях класифікаційних індексів УДК (універсальна десяткова класифікація, яка застосовується для систематизації творів різних видів), ББК (бібліотечно-бібліографічна класифікація).

3. Такі помилки у проставлянні знаку охорони авторського права (копірайту):

- взагалі його відсутність;

- наведення у колі інших літер (®, @ та ін.);

- відсутність дати початку охорони авторського права;

- неподання копірайту оригінального видання у передруках;

- відсутність наведення копірайту першого видання в повторних виданнях.

4. Також видавці допускають багато помилок у надвипускних і випускних даних, які розміщують на останній сторінці видання:

- неправильно визначають вид видання за цільовим призначенням, або взагалі його не подають; часто плутають "наукове", "довідкове", "навчальне видання";

- не в повному обсязі подають випускні дані, а саме: формат паперу та частку аркуша, обсяг видання в умовних друкованих аркушах, тираж, номер замовлення виготовлювача видавничої продукції, найменування та місцезнаходження видавця й виготовлювача видавничої продукції та відомості про внесення їх до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи.

Як зазначає Книжкова палата, 2010 року до них надійшло 1558 друкованих одиниць у Формі звітності 1-В (книги) без зазначення тиражу. Такі порушення допускають ТОВ "Видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", ТОВ "Академвидав", ТОВ "Видавнича група "Основа", ТОВ ЛА "Піраміда", ТОВ "Видавництво "Медицина", ПП "Наука і техніка", ТОВ "Свічадо" та інші.

Серед тих, хто оформлює вихідні відомості книг майже без помилок, Книжкова палата називає державні видавництва "Веселка", "Вища школа", "Етнос", "Здоров'я", "Карпати", "Світ", "Січ", "Техніка", "Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана", а також ВД "Академперіодика", ТОВ "АСМІ", ТОВ "Видавництво "Генеза", ТОВ "Видавництво "Грамота", ТОВ "Видавництво "Знання України", НУ "Львівська політехніка", ДП "Освіта", ТОВ "Видавництво "Шкільний світ" та інші.

Отже, навіть популярні та, на перший погляд, ідеальні видавництва мають свої вади через елементарне недотримання стандартів, що є недопустимим у такому виді діяльності, як книгодрукування.

Отож, потрібно проаналізувати, з якими стандартами варто розпрощатися, що нового запровадити та як викорінити самодіяльність видавців.



3.2 Роль редактора у контролі за дотриманням видавничих стандартів

Редактор має безпосереднє відношення до контролю за дотриманням видавничих стандартів у виданні. Це можна помітити одразу ж на початку розробки проекту видання. Розглянемо більш детально.

На кожне видання складається план-проект оформлення, яким займаються головний, художній та технічний редактори. У проекті фіксуються повні дані про просторове рішення видання, перелічуються всі складові елементи та характеристики, способи й засоби виконання друкарських форм у цілому і кожного елементу окремо, способи друку, засоби оформлення, брошурувально-палітурні процеси. Основою для розробки проекту оформлення є дані про:

- тип видання (жанр, читацька аудиторія, умови читання, строк користування);

- обсяг в авторських аркушах;

- склад видання: кількість і види текстів, зображень;

- наклад.

Під час розробки проекту оформлення, як бачимо, потрібно насамперед керуватися стандартами відповідно до конкретного літературного твору. Наприклад, такими:

ДСТУ 3003-95. Технологія поліграфічних процесів.

ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення.

ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання.

ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення: Загальні технічні вимоги.

ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання, загальні технічні вимоги.

ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

ГСТУ 29.3-2000. Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

ГСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи.

ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Полі-графічне виконання. Загальні технічні вимоги.

ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

Проектом встановлюються:

1. Формат видання (у частці аркуша та обрізний).

2. Формат набору відповідно до стандарту. Шпальта (формат набору) повинна бути достатньою для розміщення в її межах будь-якого текстового й ілюстраційного елементу видання. Це означає, що формат набору і поля залежать від способу верстки

3. Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладу видання.

4. Спускні сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціали.

5. Оформлення кінцевих сторінок, характер й вигляд кінцівки.

6. Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначається абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.

7. Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.

8. Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок. Довжина колонтитулу дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків у рядку колонтитулу.

9. Склад титульних елементів і оформлення фронтиспісу, авантитулу, контртитулу, титулу).

10. Оформлення

11. Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.

12. Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, наявність суперобкладинки, футляра, ляссе тощо).

13. Оформлення форзаца.

14. Брошурувально-палітурні операції: фальцювання, комплектування зошитів у блок, шиття, обріз блоку, спосіб кріплення обкладинки до блоку

15. Матеріали: папір, картон, тканина.

Усі ці пункти передбачаються стандартами для певних видів видань, тобто без правил не було б книги.

Отже, редактор як основний куратор виробництва має безпосередній вплив на дотримання стандартів у виданні. Саме він має стежити за правильністю роботи працівників та за дотриманням ними правил книговидання.

стандарт видавничий професіоналізм редактор



Висновки

Зрозуміло, що є ще багато проблем у такій сфері діяльності як стандартизація в Україні, тому необхідно більше приділяти увагу цьому важливому питанню, досліджувати помилки та нюанси. Державні стандарти як ніхто потребують надвисокої точності та зрозумілості, а в Україні до цього питання поставилися дещо легковажно, якщо взяти до уваги недостатню кількість підрозділів з розробки державних стандартів та самодіяльність видавництв.

Є видавництва, які слідкують за європейськими стандартами, не дочекавшись появи вітчизняних. Таким чином вони намагаються пришвидшити процес інтеграції української книги до міжнародного інформаційного простору. Але в такому разі запізнення у розробці державних стандартів України є неприпустимим.

Отже, процес стандартизації та її відповідності міжнародним канонам, як не парадоксально, відбувається дещо стихійно, тому і має позитивні та негативні сторони. На плечі державних комітетів покладається спрямувати цей важкий процес у потрібне вигідне русло, спростити та систематизувати необхідну інформацію про кожне видання, зробити його зручним і тим самим посприяти підвищенню культурного рівня українських видань, що потягне за собою і підвищення освіченості народу, вивести видання на новий міжнародний рівень.

Все це стане можливим не просто після зміни деяких стандартів, а після перегляду всіх документів (задля більшої відповідності та уникнення розбіжностей у них) та чіткого їх дотримання видавництвами.



Список використаної літератури

1. Закон України про стандартизацію // офіц. вісн. України. - 2001. - 29 черв. - №24. - Ст. 1057.

2. Порядок координації робіт із стандартизації, які виконуються центральними органами виконавчої влади за кошти державного бюджету: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лют. 2009 р. № 77.

3. про видавничу справу : Закон України від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР : станом на 20 берез. 2004 / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К. : Парлам. Вид-во, 2004. - 17 с. - (Серія "Закони України).

4. Питання Ради стандартизації та технічного регулювання: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лип. 2006р. №1016.

5. Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 бер. 2006 р. № 229.

6. Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності: Закон України від 1 груд. 2005 р. № 3164-ІУ (в ред. від 31 трав. 2007р. № 1107-У (1107-16).

7. Деякі питання використання у 2014 році коштів державного бюджету для здійснення заходів щодо захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності та управління якістю: постанова кабінету міністрів України від 11 чер. 2014 р.№176.

8. Юзьків Я. Національна система стандартизації на сучасному етапі / Я. Юзьків // Збірник наукових праць: "Проблеми української термінології". - 2008. - С. 3-8.8. 9. Тимошик М. С. Українські видавничі стандарти: до питання про концепцію розробки і впровадження у практику вітчизняного книговидання [2] Режим доступу http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1702.

10. Тарасенко Р. В. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. - 512 с.

11. Доманцевич Р. І. , Полікарпов І. С., Яцишин Б. П. Основи стандартизації, метрології та управління якістю. - К. : НМЦ "Укоопосвіта", 1997. - 219 с.

12. Цюцюра С. В., Цюцюра В. Д. Метрологія, основи вимірювань, стандартизація та сертифікація: Навч. посібн. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К. : Знання, 2005. - 242 с.

13. Тимошик М. С. Ситуація вийшла з-під контролю держави // Друкарство. - 2000. - №4. - С. 4-7.

14. Тимошик М. С. Ситуація видавничо-поліграфічній справі вселяє стриманий оптимізм // Друкарство. - 2001. - №4. - С. 6-8.

15. Тимошик М. С. Тенденції сучасного українського видання // Вісник Книжкової палати. - 2001. - №7. - С. 3-5.

16. Шевченко В. Е. Роль художника, художнього та технічного редакторів у друкованому виданні.

Режим доступу http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1323

17. Книжкова палата проаналізувала найтиповіші помилки в оформленні книжкових видань.

18. Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017-95. Режим доступу http://www.chytomo.com/standards/vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795

Размещено на Allbest.ru