Українсько-єврейський дискурс у друкованих виданнях Наддніпрянщини (60-ті рр. ХІХ ст.–початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

АНДРІЙЧУК Микола Тарасович

УДК 655.1 (477) (091)

УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКИЙ ДИСКУРС У ДРУКОВАНИХ ВИДАННЯХ НАДДНІПРЯНЩИНИ (60-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

Спеціальність 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”.

Науковий керівник:

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент

Тріщук Ольга Володимирівна,

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”,

завідувач кафедри видавничої справи та редагування

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент

Фінклер Юрій Едуардович,

Галицький інститут ім. В. Чорновола,

Національний університет “Києво-Могилянська академія”,

завідувач кафедри гуманітарної підготовки та соціальних комунікацій

кандидат філологічних наук, доцент

Хітрова Тетяна Володимирівна,

Інститут журналістики і масової інформації Класичного приватного університету (м. Запоріжжя),

завідувач кафедри журналістики і соціальних комунікацій

Захист відбудеться «7» червня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.27 Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 7, ауд. 10.

З дисертацією можна ознайомитись у Науково-технічній бібліотеці Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 37.

Автореферат розіслано «5» травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к. філол. н., доц. І.Л. Побідаш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена необхідністю осмислити те, як засоби масової інформації висвітлюють взаємини титульної нації з національними меншинами й сприяють ефективному формуванню національної політики нашої держави. Зокрема наукового осмислення потребує українсько-єврейський дискурс у вітчизняних виданнях, оскільки єврейська меншина в Україні була й нині є однією з найчисленніших, а її стосунки в середовищі українського етносу не завжди складалися просто. Значний науковий інтерес становить аналіз відображення цих стосунків у наддніпрянській пресі другої половини ХІХ - початку ХХ ст., яка була основним засобом ведення українсько-єврейського діалогу, чим позначилася на формуванні української політичної думки стосовно взаємин двох народів й осягненні досвіду минулих порозумінь і конфліктів.

Останнім часом в Україні з'явилася значна кількість наукових і публіцистичних праць, що характеризують різні сторони українсько-єврейських взаємин. Незважаючи на широке коло проблем, порушених у контексті цих взаємин, жодна з публікацій сучасних авторів не подає узагальненого аналізу українсько-єврейського дискурсу в наддніпрянській українській пресі та книжкових виданнях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Науковці здебільшого вивчають українсько-єврейські стосунки в драматичні періоди нашої спільної історії - єврейські погроми в царській Росії та УНР, Голокост у роки ІІ Світової війни тощо.

Отже, питання українсько-єврейських взаємин доби модернізації Російської імперії після реформ другої половини ХІХ ст., революції 1905 - 1907 рр. та років перед І Світовою війною залишилися поза увагою дослідників, вони є відкритими й потребують детального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науково-дослідними темами “Історія української видавничої справи другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” (затверджена вченою радою Видавничо-поліграфічного інституту - протокол № 4 від 26.11.2007 р.) і “Українсько-єврейські взаємини на сторінках наддніпрянської преси другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” (затверджена вченою радою Видавничо-поліграфічного інституту - протокол № 4 від 26.11.2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації - з'ясувати сутність і специфіку українсько-єврейського дискурсу другої половини ХІХ - початку ХХ ст., розкрити ставлення різних українських політичних груп та об'єднань до єврейства на основі аналізу публікацій у тогочасних наддніпрянських періодичних виданнях. Виявити хибність стереотипних уявлень про іманентну конфліктність українсько-єврейських взаємин.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких завдань:

· розкрити історію легальної діяльності українських видавців Наддніпрянщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. та ті чинники, які стримували розвиток українського книговидання й преси;

· схарактеризувати розвиток нелегальної видавничої діяльності українських громадських і політичних організацій у Російській імперії та за кордоном у досліджуваний період;

· дослідити еволюцію українсько-єврейського дискурсу, що тривав на сторінках періодичних та неперіодичних видань наддніпрянських українців різного політичного спрямування в 60-х рр. ХІХ ст. - 1914 р.;

· проаналізувати рефлексії єврейства щодо названого дискурсу.

Об'єкт дисертаційного дослідження - українські періодичні та книжкові видання, що виходили в Наддніпрянській Україні й за її межами у 60-х рр. ХІХ ст. - 1914 р. та адресувались в основному наддніпрянським українцям.

Предметом дисертаційного дослідження є всі форми відображення українсько-єврейських взаємин у періодичних та неперіодичних виданнях наддніпрянських українців зазначеного періоду.

Хронологічні межі дослідження - 60-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р. У цей період національний рух наддніпрянських українців набрав яскраво виражених політичних форм та рис модерного, європейського за своїм характером явища.

Джерельна база дослідження - українські книжкові, продовжувані та періодичні видання другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що відображали погляди очільників національного руху та лідерів громадської думки на українсько-єврейські взаємини; дореволюційні російськомовні єврейські періодичні та неперіодичні видання; архівні матеріали, пов'язані з роботою редакцій окремих часописів, діяльністю українських і єврейських діячів Російської імперії; опубліковані джерела, щоденники та спогади очевидців, мемуарна література, епістолярна спадщина. Археографічний опис джерельної бази подано в окремому підрозділі дисертації.

Методи дослідження поєднали принципи історизму, наукової об'єктивності, системності при розгляді історичних фактів, а також проблемно-хронологічний принцип. Це поєднання дозволило проаналізувати розвиток української видавничої справи за умов російського імперського панування і дослідити еволюцію українсько-єврейського дискурсу від його започаткування у 60-х рр. ХІХ ст. до спалаху І Світової війни.

З огляду на багатоаспектність обраної теми, застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні методи опрацювання інформації. З арсеналу загальнонаукових методів застосовувалися індукція, дедукція, аналіз, синтез, узагальнення, систематизація та класифікація. Під час аналізу наддніпрянської періодики застосовано типологічний метод. Для характеристики загального стану видавничої діяльності наддніпрянських українців залучено історико-книгознавчий та статистичний методи, що дозволило висвітлити становище українського книговидання досліджуваного періоду, виявити його кількісні показники й на основі їх порівняння визначити місце, яке видавнича справа українців займала поміж аналогічних різновидів соціально-комунікативної активності інших народів Російської імперії. Приділено увагу класифікації й типології українських видань. Застосовано дискурсивний аналіз, який дав можливість дослідити українсько-єврейський дискурс в українських наддніпрянських виданнях та ставлення редакцій цих видань до досліджуваної проблеми.

Наукова новизна результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлюється насамперед вибором предмета дослідження. У цій дисертації вперше:

· вибудовано цілісну картину відображення українсько-єврейського дискурсу в наддніпрянських періодичних виданнях другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

· видавнича діяльність наддніпрянських українців у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. аналізується як поступово неперервна й у контексті соціальної взаємодії;

· з'ясовано, що серед масиву видавничої продукції різних народів імперії українські видання займали незначну частку і за кількістю назв видань та тиражами поступались багатьом менш чисельним народам;

· запропоновано розглядати розвиток української видавничої справи в Російській імперії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. не як суцільний період, а як чотири його етапи, що характеризувались вибором різних форм видавничої діяльності під впливом політичних умов, цензурного гніту та утисків українського друкованого слова;

· обґрунтовано, що видавнича діяльність стала організованою формою українського національного руху, важливою складовою діяльності національно-культурницьких, громадських, партійних, позапартійних, мистецьких (формальних та неформальних) об'єднань та течій;

· доведено, що українська періодика досліджуваного періоду безпосередньо впливала на формування світоглядних засад українських інтелектуалів та читацького середовища Наддніпрянщини щодо єврейського питання, але її вплив на широкі маси населення був недостатнім;

· виявлено, що в українському таборі існували дві антагоністичні позиції стосовно поглядів на розвиток українсько-єврейського дискурсу, які призвели до розмежування, контури якого пролягали через відносини поважних видань Наддніпрянщині - часописів “Рада” та “Рідний край”.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно істотно доповнює історію української видавничої справи, заповнює прогалини у вивченні періодичних видань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Основні положення дисертації та викладений у ній фактологічний матеріал будуть корисними для вивчення в історичній ретроспективі впливу засобів масової комунікації на формування громадської думки щодо міжнаціональних взаємин, національної свідомості, налагодження міжнаціональних контактів з метою заохочення до соціального партнерства.

Практичне значення. Отримані результати, висновки допоможуть сучасним видавцям періодики уникати помилок минулого в побудові публіцистичної аргументації - на засадах діалогу, у противагу “ярликовій” стереотипізації оцінок в описі українсько-єврейських взаємовідносин. Зібраний та описаний матеріал можна використовувати для підготовки лекцій, підручників, посібників і методичних розробок з курсів “Історія українського друкарства”, “Історія видавничої справи”, “Історія книжкової справи в Україні”, “Історія української преси”, “Історія української журналістики”, “Типологія періодичних видань”, “Засоби масової інформації”, “Міжнаціональні взаємини в Україні”, “Історія українсько-єврейських взаємин”.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення й результати дослідження було представлено на VI Міжнародній науковій конференції “Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи - “Штетл” як феномен єврейської історії” (Київ, 1998), Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Національні меншини Правобережної України: Історія та сучасність” (Новоград-Волинський, 1998), V Запорізьких єврейських читаннях “До 10-ліття Запорізького регіонального центру з вивчення історії євреїв України” (Запоріжжя, 2001), IІІ і VI Науково-технічніх конференціях студентів і аспірантів “Друкарство молоде” (Київ, 2003 та 2004), І Міжнародній конференції “Технологія і техніка друкарства “Друк - 2004” (Київ, 2004), VIII Дрогобицькій міжнародній науковій історико-краєзнавчій конференції “Дрогобицько-Самбірське підгір'я крізь призму століть” (Дрогобич, 2006), Четвертих академічних читаннях пам'яті Семена Акимовича Анського “На зламі століть: Історія та культура євреїв Східної Європи. 1880 - 1920” (Київ, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукова школа Романа Іванченка” (Київ, 2009).

Особистий внесок здобувача. У дослідженні представлено результати особистих напрацювань автора щодо розвитку модерного книговидання і преси наддніпрянських українців другої половини ХІХ - початку ХХ ст., зародження й плину українсько-єврейського дискурсу на сторінках українських друкованих видань імперської Росії.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 16 наукових працях: 4 статтях у фахових виданнях та 12 публікаціях у наукових виданнях і матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 596 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 242 с., обсяг основного тексту - 179 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, хронологічні рамки, мету та завдання дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі - “Джерела та історіографія дослідження” -розглянуто базові для комунікативістики праці, що стали теоретичним підґрунтям дослідження. Передусім це наукові доробки вітчизняних вчених В. Владимирова, В. Здоровеги, Н. Зелінської, В. Іванова, Р. Іванченка, С. Квіта, А. Москаленка, Б. Потятиника, Г. Почепцова, В. Різуна, К. Серажим, Н. Сидоренко, О. Тріщук, М. Феллера, Ю. Фінклера, О. Холода, Б. Чернякова та ін., що заклали фундамент для розвитку науки про соціальні комунікації. Подано історіографію розвитку української видавничої справи та преси у ХІХ - ХХ ст. Зосереджено увагу на працях сучасних вітчизняних дослідників дискурсу. Проаналізовано історіографію питання та схарактеризовано джерельну базу роботи.

У підрозділі 1.1. - “Історіографія теми: аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблем українсько-єврейських взаємин другої половини ХІХ - початку ХХ ст.” - розглянуто праці Д. Антоновича, В. Дорошенка, С. Єфремова, А. Животка, В. Ігнатієнка, І. Кревецького, О. Лотоцького, П. Стебницького та ін., в яких висвітлено ретроспективу розвитку української видавничої справи та преси ХІХ - ХХ ст. У другій половині ХХ ст. до проблем історії української журналістики, преси та видавничої справи ХІХ - ХХ ст. зверталися українські радянські дослідники: О. Дей, В. Моторнюк, М. Нечиталюк та ін. У незалежній Україні інтерес до історії української видавничої справи зріс, що знайшло відображення в працях Н. Зелінської, Я. Ісаєвича, Т. Ківшар, М. Низового, С. Петрова, М. Тимошика, В. Хоню та ін. дослідників. Проблемам вивчення історії української преси та журналістики присвячені роботи А. Заводовського, І. Крупського, І. Михайлина, М. Нечиталюка, І. Павлюка, М. Палієнко, М. Романюка, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук, М. Тимошика, Б. Чернякова та ін.

Важливою у вітчизняній комунікативістській науці є розробка теоретичних питань дискурсу в працях таких авторів як Ф. Бацевич, Ю. Ганжуров, О. Зарецький, Н. Зелінська, М. Зубрицька, І. Ісіченко, В. Кулик, В. Лук'янець, К. Серажим, О. Тріщук та ін.

Проблема висвітлення українсько-єврейського дискурсу у друкованих виданнях Наддніпрянщини (60-ті рр. ХІХ - початок ХХ ст.) ще не була предметом розгляду окремого дослідження. Під українсько-єврейським дискурсом зазначеного періоду ми розуміємо комунікаційний процес між представниками української та єврейської інтелектуальних еліт у тогочасному інформаційному просторі, продуктом якого є текстова інформація, що дозволяє з'ясувати погляди обох сторін на побудову взаємовідносин у різних сферах суспільного буття.

Із числа українських дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. до єврейської тематики зверталися В. Антонович, М. Гехтер, М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, О. Єфименко, С. Єфремов, І. Житецький, О. Кониський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Міхновський, Д. Мордовцев, Олена Пчілка, А. Скальковський, І. Франко, П. Чубинський та ін. Ставлення українських низів до єврейства частково відбито в етнографічних матеріалах, зібраних дореволюційними дослідниками, та творах класиків української літератури.

У міжвоєнний період єврейська тематика порушувалась у працях Д. Багалія, С. Борового, І. Вейцбліта, І. Галанта, В. Іваницького, Л. Кіпера, П. Кудрявцева, Н. Полонської-Василенко, В. Рибинського та ін. Втім, у тодішній радянській Україні кількість праць, присвячених українсько-єврейським стосункам, істотно й штучно скорочувалася, адже в СРСР національне питання опинилося під забороною, оскільки вважалося, що воно розв'язане цілковито і не потребує жодного висвітлення. Однак, надалі дослідження українсько-єврейських взаємин з'являлись у студіях авторів з української еміграції.

У другій половині ХХ ст. у радянській науці загалом і в українській радянській зокрема, тема українсько-єврейських взаємин або замовчувалась взагалі, або порушувалась принагідно. Проблему українсько-єврейської соціально-культурної взаємодії було порушено лише в опозиційному до офіційного радянського режиму дисидентському середовищі.

Серед сучасних авторів до цієї проблеми зверталися В. В'ятрович, М. Гон, Г. Грабович, Я. Грицак, Я. Дашкевич, С. Єкельчик, Ж. Ковба, В. Нахманович, В. Орлянський, С. Сергійчук, М. Феллер, В. Харченко, Н. Яковенко та ін.

У підрозділі - 1.2. “Археографічна характеристика джерельної бази дослідження” - запропоновано визначення змісту поняття “українські видання”, головними критеріями якого є такі категорії, як “читацька адреса” та “соціально-функціональне призначення”. Джерельну базу дослідження поділено на декілька груп. Основну групу джерел складає українська видавнича продукція, що виходила з 60_х рр. ХІХ ст. до 1914 р. і призначалась для читачів-українців царської Росії. Ці джерела поділено на підгрупи. За основу поділу взято ідейно-політичний напрям видань, місце, хронологічний аналіз та тривалість виходу тощо.

Перша підгрупа - громадівські українофільські видання (книжкові, періодичні, продовжувані) - двомовні часописи “Основа”, де власне, й було започатковано українсько-єврейський дискурс, та “Черниговский листок”. Сюди ж відносяться безцензурні громадівські видання, що виходили за кордоном у 70 - 80-х рр. ХІХ ст., єдиний легальний друкований орган Старої Громади - журнал “Киевская старина”, а згодом журнал “Україна”. Громадівці випускали праці й окремими книжковими виданнями, де також порушувалась ця проблема.

Друга підгрупа - видання українських соціал-демократичних груп та партій - часописи Революційної української партії (РУП) - “Селянин”, “Гасло”, “Добра новина”, “Праця”, видання УСДРП - “Слово”, “Дзвін” тощо.

Третя підгрупа - видання української націонал-демократії (так звані “поступові” видання), що почали з'являтись 1905 р. - “Рідний край”, “Нова громада”, “Громадська думка”, “Рада”, “Село”, “Засів”, “Маяк”, “Дніпрові хвилі”, “Сніп”, “Літературно-науковий вісник”, “Украинская жизнь”.

Четверта підгрупа - видання менш потужних, але впливових течій (професійних, культурницьких, мистецьких тощо) українства - “Українська хата”, “Український студент”, “Записки Українського наукового товариства”, “Світло”, “Наша кооперація”, “Сяйво”. До цієї підгрупи відносяться газети для селян - тижневики “Село”, “Засів”, “Світова зірниця”, “Рілля”.

Серед короткотривалих видань періоду революції 1905 - 1907 рр. варто згадати часописи - “Хлібороб”, “Народное дело”, “Народна справа”, “Вісти”, “Добра порада”, “Запорожжя”, “Слобожанщина”, “Порада”, “Хата”, “Украинский вестник”, “Вільна Україна”, “Зоря”, “Рідна справа: Вісті з Думи”, “Наша дума”, “Боротьба”. Через нетривалість цих видань досить важко визначити їх ідеологічне забарвлення.

Окрему групу джерел утворюють опубліковані спогади, щоденники, епістолярна спадщина очевидців та учасників тих подій, що належать М. Гехтеру, Л. Жебуньову, Є. Чикаленку.

Під час написання дисертації опрацьовано архівні матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського НАН України, зокрема архів газети “Рада” (Ф. 44), та ін. фонди; матеріали з відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, що стосуються окремих персоналій вітчизняної історії, насамперед М. Возняка (Ф. 18), Т. Калиновича (Ф. 16); документи Київського цензурного комітету (Ф. 442), що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України м. Києва. Використано й опубліковані документи, які стосуються міжнаціональних взаємин в Україні, бібліографічні покажчики та інші довідкові видання.

Окрему групу джерел у базі цього дослідження складає російськомовна єврейська періодика - часописи “Cион”, “День”, “Разсвет”, “Восход”, “Новый Восход”, “Еврейский голос”, “Еврейская мысль”, “Еврейская жизнь”, “Еврейская старина”, “Еврейский мир”. У цих виданнях питання взаємин українців з євреями відображалися епізодично.

У другому розділі - “Українська видавнича справа на Наддніпрянщині та в еміграції у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” - схарактеризовано українську видавничу справу як цілісне суспільне явище, що розвивалось попри тиск несприятливих умов.

Виокремлено чотири етапи розвитку української видавничої справи за нової доби: 1-й етап - кінець 50-х - початок 60-х рр. ХІХ ст. - період прискореного розвитку українського друкованого слова; 2-й етап - середина 60-х - середина 70-х рр. ХІХ ст. - період майже повного зникнення української книжки під тиском цензури, що спричинило спроби старогромадівців публікувати свої праці з україністики в легальних виданнях, випуск за кордоном українськомовних брошур-метеликів, заснування групою М. Драгоманова безцензурної друкарні в Женеві, видання журналу “Киевская старина” та публікацію М. Драгомановим своїх праць у російських виданнях, видання окремих українських книжок. Третій етап пов'язаний з появою в середині 90-х рр. ХІХ ст. видавництв Б. Грінченка, “Вік”, “Гурт”. Четвертий етап розвитку українського друкованого слова у 1906 - 1914 рр. характеризується появою нових видавництв та значної кількості легальної періодики.

У підрозділі 2.1. - “Видавнича діяльність у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” - подано огляд легальної видавничої діяльності наддніпрянських українців в умовах імперського гніту, засилля цензури, відсутності достатнього фінансово-матеріального забезпечення видавництв та редакцій національно-культурницької періодики. Українське книговидання розглядається як важлива складова національного руху.

Позитивна динаміка розвитку національної видавничої справи, зростання кількості назв українських видань кінця 50-х - початку 60-х рр. ХІХ ст. була перервана з посиленням цензури після запровадження Валуєвського циркуляру (1863). Це сприяло переорієнтації громадівців на видання українознавчих праць російською мовою в межах діяльності Південно-Західного відділу Імператорського географічного товариства, Київської археографічної комісії, газети “Киевский телеграф” тощо. Паралельно зростав друк українськомовних видань за кордоном. Із посиленням репресій щодо українського друкованого слова після Емського указу (1876) українофіли зосередили зусилля на виданні журналу “Киевская старина” (1882 - 1906). У 90-ті рр. ХІХ ст. робились спроби видавати літературні альманахи. З'явилися видавництва: в Чернігові - Б. Грінченка, в Києві - “Вік”. Після революційних подій 1905 - 1907 рр. кількість українських видавництв зростає. Зокрема, у Києві працювали видавництва “Кобза”, “Серп”, “Шлях”, “Життя й мистецтво”, “Вільна думка”, “Знаття - то сила”, “Час”, “Криниця”, “Ранок”, “Дзвін”, “Наша кооперація”, “Лан” та ін. Порівняно з кінцем ХІХ ст., у міжреволюційний період українське книговидання зробило крок уперед, хоча кількість назв видань зростала повільно: 1906 р. - 116, 1907 р. - 120, 1908 р. - 220 назв. Водночас українська друкована продукція за кількістю і накладами поступалася виданням інших націй, що проживали в Російській імперії. Так, за статистикою друку 1908 р. українська книжка знаходилась на восьмому місці.

З листопада 1905 до початку липня 1914 р. у різних містах України, а також у деяких містах Російської імперії (разом із короткотривалими виданнями) виходило 45 українськомовних часописів. Лідерство з випуску української національної періодики на Наддніпрянщині належало Києву - 25 газет і журналів.

У підрозділі 2.2. - “Нелегальна видавнича діяльність українських громадських і політичних організацій у Російській імперії та закордоном” - наголошено, що нелегальну видавничу діяльність українців породили урядові заборони щодо українського друкованого слова. Перші спроби нелегального українського книговидання за межами Російської імперії належали С. Подолинському у Відні (видання соціалістичних брошур-метеликів). Більш помітною була видавнича діяльність громадівської групи на чолі з М. Драгомановим у Женеві. Окрім книг (частина з яких були українськомовними), у безцензурній “Печатні Громади” друкувались п'ять збірників “Громада” (1878 - 1882) та два числа журналу з однойменною назвою. Однак через конфлікт із Київською Громадою й фінансові труднощі функціонування безцензурної друкарні стало неможливим.

Наступний значний проект із випуску нелегальної української видавничої продукції належав Революційній українській партії (РУП) - першій політичній партії Наддніпрянщини, яка для досягнення своїх політичних цілей зробила ставку на українськомовну друковану продукцію й досягла помітних результатів. Через цензурні обмеження в Російській імперії РУП змушена була провадити видавничу діяльність або в умовах підпілля, або за межами Росії (насамперед у Підавстрійській Україні), а потім нелегально доправляти видавничу продукцію через кордон. Основними друкованими органами РУП були часописи “Селянин”, “Гасло”, “Життя”, “Добра новина”, “Праця”. Зусиллями партії видано значну кількість агітаційних брошур. На Наддніпрянщині РУП підпільно видавала листівки. Після зняття урядових обмежень для випуску українськомовної періодики справи нелегального друку для рупівців стали менш актуальними.

У третьому розділі - “Відображення українсько-єврейських взаємин на сторінках українських періодичних видань другої половини ХІХ ст.” - розглянуто українсько-єврейський дискурс у виданнях наддніпрянських українців другої половини ХІХ ст.

У підрозділі 3.1. - “Висвітлення українсько-єврейських взаємин у періодиці наддніпрянських українців 60-х рр. ХІХ ст.” - схарактеризовано матеріали, вміщені в часописах “Основа” та “Черниговский листок” - єдиних на той час періодичних виданнях наддніпрянських українців. Більшість матеріалів із проблеми українсько-єврейських взаємин чи на єврейську тематику загалом надруковано в журналі “Основа”. Насамперед це стосується полеміки “Основи” з російсько-єврейським часописом “Сіон” щодо вживання терміну “жид”. З українського боку головними дискусантами були П. Куліш та М. Костомаров. Окрім матеріалів цих авторів, друкувалися твори й інших дописувачів (у тому числі євреїв), що часто публікувались під псевдонімами - Ганна Барвінок, О. Кониський, Ф. Нелеста, Митро Олелькович, В. Португалов О. Стороженко, П. Чубинський, та ін. Жанрова палітра публікацій, у яких порушено досліджувану тематику, різноманітна - від літературно-художніх творів, публіцистичних статей, дописів читачів, історичних та етнографічних статей, до подорожніх нотаток. Полеміка “Основи” з “Сіоном” знайшла відгук і в працях пізніших авторів як з українського, так і єврейського боку. В “Черниговском листке” вміщено незначну кількість публікацій про культурне життя єврейства.

У підрозділі 3.2. - “Відображення поглядів Старої Громади на українсько-єврейські взаємини в громадівських та інших виданнях 70_х рр. ХІХ - початку ХХ ст.” - проаналізовано погляди діячів Старої Громади щодо єврейського питання, опубліковані в окремих історичних монографіях, а також в етнографічних, статистичних, економічних працях (В. Антонович, П. Чубинський). Погляди М. Драгоманова на єврейське питання опубліковані здебільшого не в громадівських виданнях. Його бачення вплинуло на подальшу проекцію українсько-єврейського дискурсу.

Єврейська тематика в різноманітних її аспектах відображена в російськомовному українофільському журналі “Киевская старина”, що став фактично єдиним друкованим органом Громади. В основному це були праці ретроспективного характеру, які належали перу таких дослідників, як С. Бершадський, І. Галант, О. Єфименко, І. Житецький, В. Затуловський, М. Костомаров, О. Левицький, А. Мердер та ін.

У четвертому розділі - “Українсько-єврейський дискурс на сторінках періодичних видань Наддніпрянської України початку ХХ ст.” - аналізуються тексти про українсько-єврейські взаємини, вміщені в провідних періодичних виданнях різноманітних політичних, культурницьких, мистецьких, професійних течій українства початку ХХ ст.

У підрозділі 4.1. - “Українсько-єврейські взаємини на сторінках української поступової преси” - розглянуто часописи “Громадська думка” (ГД) та “Рада”, яка продовжувала лінію ГД, обстоюючи позиції українства з погляду різних поступових партій. Ці видання визначали себе як “поступові” ще до заснування Товариства українських поступовців у 1908 р. Публікації з приводу українсько-єврейських взаємин у цих часописах згруповано таким чином: 1) праці, що були реакцією на єврейські погроми та пов'язані з ними події; 2) твори, що критикували діяльність чорносотенних організацій, репортажі із судових засідань та статті, присвячені справі Бейліса; 3) публікації щодо українсько-єврейських взаємин, які побачили світ у рамках започаткованої редакцією “Ради” дискусії; 4) статті, що висвітлювали стосунки євреїв із сусідніми народами, насамперед із поляками; 5) твори видатного єврейського сіоністського діяча В. Жаботинського, друковані на шпальтах “Ради”, та рефлексії на них українських авторів. Об'єктом публікацій було громадсько-політичне та національне життя євреїв з погляду української національної справи. Публікації належали таким авторам, як Ю. Богацький, М. Гехтер, Д. Донцов, Д. Дорошенко, С. Єфремов, В. Жаботинський, М. Лозинський, М. Міхновський, В. Піснячевський, Г. Сьогобічний (псевдонім Г. Коваленка), А. Яринович та ін.

В інших виданнях подібного спрямування також порушувалася єврейська тематика. Зокрема, це стосується публікацій М. Грушевського в “Украинском вестнике”, М. Шаповала в “Селі”, В. Винниченка в “Украинской жизни”.

У підрозділі - 4.2. “Українські соціал-демократичні видання про єврейське питання” - зазначено, що єврейська тематика порушувалась і у рупівських виданнях, а пізніше й у періодиці Української соціал-демократичної партії - часописах “Слово” та “Дзвін”. Аналіз публікацій у часописі “Праця” засвідчив, що в національному питанні РУП чітко дотримувалась принципів класової солідарності трудящих, інтернаціоналізму. Єврейське питання осібно там не розглядалося, воно цікавило редакцію в комплексі з розв'язанням національного питання в Російській імперії. З цього приводу спалахнула дискусія з друкованим органом російських соціал-демократів - газетою “Іскра”. З чільних діячів РУП проблему українсько-єврейських взаємин розглядав Д. Антонович, а також автори, які підписувалися псевдонімами “Skrihtor”, “П. Розвій-Поле”. Значна кількість публікацій вміщувалась без зазначення авторства. Це було спричинено специфікою нелегальних видань. На сторінках легальної газети “Слово” тривала дискусія з “поступовою” українською пресою стосовно національної тематики й особливо - єврейського питання. Зокрема, Д. Донцов звинуватив часописи “Рада” та “Рідний край” (РК) у шовінізмі та націоналізмі й піддав гострій критиці її авторів. Один із авторів “Слова” - Л. Юркевич, пов'язував з єврейським питанням розвиток української кооперації на селі, де в той час точилася торговельна боротьба між українськими кооператорами та сільськими єврейськими торговцями. У “Слові” вміщено статтю, за підписом “Novus” (ймовірно - М. Порш) під назвою “Єврейська справа і українські течії” (“Слово”, 1909, №№ 5-7), яка була рефлексією на публікацію в РК праць Ф. Немо. У ній піддано критиці погляди на єврейське питання Ф. Немо, Д. Дорошенка, М. Міхновського, Олени Пчілки, Ст. Росьового, які публікувались у “Раді” та РК. Це свідчило про значні розходження в поглядах на єврейське питання в редакціях друкованих органів поступовців та соціал-демократів.

Підрозділ 4.3. - “Українсько-єврейські взаємини на сторінках часопису “Рідний край” - присвячено українсько-єврейському дискурсу на шпальтах часопису РК. Дискурс у РК розпочався зі статті “Чим нам корисні жиди?” (1908, № 40-43) співробітника часопису Ф. Немо (П. Немоловський), який виступав проти надання рівноправності євреям. Полеміку з ним та РК від імені газети “Рада” вів Г. Сьогобічний. Редактор Олена Пчілка у своїх публікаціях стала на захист Ф. Немо. Вона вбачала збитки від євреїв не лише в економічному житті України. На її думку, вони шкодили “нашим національним завданням”. Олену Пчілку обурювала критика на адресу РК з боку неєврейських діячів, особливо українських публіцистів з “Ради”, які постійно докоряли РК за “одкритий антисемітизм”. Тематика публікацій РК стосувалась різних аспектів проблеми: взаємин української та єврейської громад на місцях, ставлення до єврейства з боку різних груп тодішньої провідної верстви українства й навпаки - єврейських лідерів до українських інтелектуалів, поглядів на економічну діяльність євреїв, осібного бачення єврейського питання у Російській імперії та на всіх етнічних українських землях. Обстоюючи фактично ті самі принципи, що й поступовці, редакція РК свідомо протиставляла себе іншим поступовим виданням. Причиною цього були відмінні погляди на українсько-єврейські взаємини.

Підрозділ 4.4. - “Єврейська тематика на сторінках журналу “Українська хата” - присвячено участі в українсько-єврейському дискурсі молодих сил українства, які об'єдналися навколо модерністського журналу “Українська хата” (УХ) і отримали назву “хатяни”, на противагу представникам старшого українства, що гуртувались навколо газети “Рада” й називалися “радянами”. Єврейська тематика не була першорядною поміж проблематики міжнаціональних взаємин, що висвітлювалася цим виданням, більш актуальною вважалась проблема українсько-російських взаємин. Однак, на сторінках часопису іноді порушували загальні питання українсько-єврейських взаємин (публікації А. Товкачевського, О. Капустянського та авторів, що підписувалися криптонімами “К”, “К.Б.”). Ці статті носили полемічний характер. Аналіз публікацій УХ стосовно єврейського питання довів, що позиція журналу загалом була філосемітською, що органічно доповнювало тогочасну палітру поглядів на єврейське питання.

У підрозділі 4.5. - “Єврейство про співпрацю з українцями на сторінках української, російсько-єврейської та російської ліберальної преси” - проаналізовано рефлексії єврейства на порушення проблеми українсько-єврейських взаємин у наддніпрянській періодиці та посили українців щодо міжетнічної співпраці. Виявлено, що єврейство не вбачало в українському національному русі значної потуги. Навіть нечисленні єврейські автори, що симпатизували українцям в їхніх національних домаганнях, відзначали малопотужність тогочасного українського руху та низьку національну самосвідомість українського народу. З-поміж єврейських авторів, які виступали за українсько-єврейську співпрацю, був В. Жаботинський. Думки з цього приводу він оприлюднив в українській пресі та російському ліберальному часописі “Русская мыcль”. Окремі публікації з приводу єврейсько-української співпраці з'явились і в деяких російсько-єврейських виданнях: І. Шехтмана та М. Ратнера в журналі “Еврейский мир”, Л. Вайштейна в “Новом восходе”. Однак, для більшості єврейських інтелектуалів потреба налагодження стосунків з українцями не була актуалізованою. Можна стверджувати, що в середовищі єврейської більшості українське питання і самі українці, які розглядались як малоросійська гілка єдиного загальноросійського суперетносу, не викликали прагматичного інтересу, а отже, не варті були зусиль та ресурсів.

ВИСНОВКИ

1. Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. у розвитку соціальної комунікації засобами видавничої продукції наддніпрянських українців були складними. Становлення модерного українського книговидання й преси гальмувалися цілою низкою обмежувальних заходів російського імперського уряду, що визначало формування комунікаційних дискурсів. Після деякої активізації українських видавців кінця 50-х - початку 60-х рр. ХІХ ст. розвитку українського книговидання й преси як соціокомунікаційного явища майже не спостерігалося. Винятки становили поодинокі спроби Київської Громади й хаотичні дії деяких ентузіастів, що створювали окремі українськомовні видання, а також російськомовні друки, українофільські за спрямуванням, та проект з видання українських книжок і преси за кордоном. Огляд тогочасного видавничого репертуару наддніпрянських українців свідчить, що в українофільський період діяльності було підготовлено ґрунт для комунікаційної активізації наступних поколінь українців, які поступово відійшли від культурництва й почали ставити вже політичні вимоги. Цим етапом було завершено формування модерного національного українського руху на Наддніпрянщині, який висунув зі свого середовища новітні на той час проекти міжетнічного порозуміння в Україні та перебудови імперської Росії на федеративних засадах. Стан з випуском української видавничої продукції в Наддніпрянщині поліпшився в середині 90-х рр. ХІХ ст., коли з'явились окремі видавничі осередки, очолені молодими українськими інтелігентами та підтримані нечисленними заможними національно зорієнтованими представниками української громадськості. Ще сильніші позиції здобула українська книжка й преса в роки революційних подій 1905 - 1907 рр., після оприлюднення відомого царського маніфесту 17 жовтня 1905 р., яким проголошувалася свобода слова й друку. Послаблення цензури в цей період дозволило не тільки створити нові українські видавництва в імперії, а й легалізувати українськомовну періодику.

2. Українсько-єврейський дискурс був започаткований уже в перших періодиках наддніпрянських українців - часописах “Основа” та “Черниговский листок”. Розпочатий на сторінках “Основи” дискурс згодом отримав відгук у інших періодичних та неперіодичних виданнях, що висвітлювали позиції різних українських національно-культурних, політичних, мистецьких течій, об'єднань, груп, партій. Найбільше до цієї теми зверталися часописи “Киевская старина”, “Праця”, “Громадська думка”, “Рада”, “Слово”, “Рідний край”, “Дзвін”, “Українська хата”.

Інколи через неможливість ведення дискурсу в українських виданнях (через їх відсутність, цензуру чи інші причини) деякі представники українства (В. Антонович, П. Чубинський, М. Драгоманов) продовжували його в неукраїнських виданнях або таких, які українськими можна назвати лише умовно.

3. Проблематика українсько-єврейських взаємин, що розглядалась в українських друкованих виданнях Наддніпрянщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст., була різноманітною. У книжкових і періодичних виданнях було відображено ретроспективний погляд на прояви єврейського питання в українських землях, конфліктність та партнерство у взаєминах української та єврейської громад, суперечливі погляди на економічну діяльність єврейської меншини, її сателітну функцію стосовно до титульних націй за різних політичних розкладів тощо.

4. Аналіз книжкових і періодичних видань досліджуваного періоду дозволяє з'ясувати джерела конфліктності в основі єврейського питання як з погляду відомих українських громадсько-політичних діячів, так і редакцій часописів, що, як правило, представляли ті чи інші громадські й політичні об'єднання українства. Уперше з масиву публікацій у наддніпрянській пресі початку ХХ ст. виділено групу праць, де аналізувались різноманітні проблеми з історії співжиття обох народів.

5. У пресі різних українських течій, груп, партій, об'єднань досліджуваного періоду було відображено неоднакові, а інколи й протилежні, підходи до бачення українсько-єврейських взаємин, що й відбивалось на плині українсько-єврейського дискурсу. Зокрема, одні періодичні видання стояли на філосемітських позиціях, а деякі інші (наприклад, “Рідний край”) були налаштовані до єврейства критично, окрема частина видань з різних причин не порушувала цю тематику.

Водночас аналіз періодики дозволяє констатувати, що в українській еліті, попри відмінності ідеологічних і світоглядних переконань, поволі визрівали проекти українсько-єврейської співпраці, насамперед в питаннях боротьби за національні права. Зокрема, більшість “поступових” редакцій, насамперед газет “Громадська думка” та “Рада”, мали на меті налагодити українсько-єврейський діалог, обходячи гострі кути в стосунках цих народів.

6. Українсько-єврейський дискурс другої половини ХІХ - початку ХХ ст. започаткував варіанти комунікаційного процесу обговорення так званого єврейського питання в Наддніпрянській Україні і міг сприяти налагодженню співпраці між українцями та євреями.

На перешкоді стала обмежена аудиторія дискурсу - він мав вплив здебільшого на українську інтелігенцію, широкі маси українського народу опинилися за межею дискурсу, оскільки через обмежувальні заходи імперської адміністрації та малі тиражі українські друковані видання потрапляли до незначного кола читачів.

Крім того, бачення українськими діячами проекту українсько-єврейської співпраці не знайшло опертя на прагматику українсько-єврейських стосунків, оскільки більшість єврейських інтелектуалів проігнорувало українців як соціально організованих партнерів. До скоординованості дій між етнічними громадами закликали лише поодинокі представники інтелектуального єврейства. Таким чином, українсько-єврейський дискурс мав здебільшого односторонній характер.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

український єврейський взаємини видання

1. Андрійчук М. Видавнича діяльність Громад (70 - 80 роки ХІХ століття) / М. Андрійчук // Вісн. Кн. палати. - 2008. - № 10. - С. 34-37.

2. Андрійчук М. Висвітлення українсько-єврейських взаємин на сторінках часопису “Рідний Край” / М. Андрійчук // Вісн. Кн. палати. - 2009. - № 1. - С. 42-45.

3. Андрійчук М. Газети “Громадська думка” та “Рада” про єврейське питання / М. Андрійчук // Вісн. Кн. палати. - 2010. - № 4. - С. 34-38.

4. Андрійчук М. Т. Дискурс з національного питання на сторінках часописів “Праця”, “Слово” та “Дзвін” / М. Т. Андрійчук // Поліграфія і видавнича справа. Науково-технічний збірник. - Л. : УАД, 2010. - Вип. 2. - С. 36-50.

5. Андрійчук М. Т. Історія єврейської книжності в творчій спадщині Івана Франка / М. Т. Андрійчук // Сходознавство. Зб. наук. праць. - К. : НАН України, Ін-т Сходознавства ім. А. Кримського, Бібліотечка журналу “Східний світ”, 2002. - Вип. 19-20. - С. 3-13.

6. Андрійчук М. Т. Євреї та єврейство на сторінках періодичних видань Російської імперії 60-х рр. ХІХ ст. (на матеріалах часописів “Основа” та “Черниговскій листокъ”) / М. Т. Андрійчук // Східний світ. - 2003. - № 3. - С. 5-15.

7. Андрійчук М. Іван Франко про єврейство та українсько-єврейські взаємини / М. Андрійчук // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. Х. - Дрогобич : Коло - ДДПУ ім. Івана Франка - Дрогобицький осередок Українського історичного товариства ім. Михайла Грушевського - Інститут Центрально-Східної Європи (Дрогобицька філія), 2006. - С. 393-405.

8. Андрійчук М. Т. З історії єврейського книговидання та книги в українських землях (кінець ХVІІ - початок ХХ ст.) / М. Т. Андрійчук // Технологія і техніка друкарства. Зб. наук. праць. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, 2007. - Вип. 3 - 4. - С. 173-189.

9. Андрійчук М. Т. Українська книгознавча періодика міжвоєнного періоду про книжкову справу та пресу єврейської меншини / М. Т. Андрійчук // Технологія і техніка друкарства. Зб. наук. праць. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, 2008. - Вип. 1. - С. 156-174.

10. Андрійчук М. Т. З історії видавничої діяльності в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / М. Т. Андрійчук // Технологія і техніка друкарства. Зб. наук. праць. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, 2009. - Вип. 3. - С. 132-149.

11. Андрійчук М. Т. Щоденна періодика Наддніпрянщини початку ХХ ст. про українсько-єврейські взаємини (на матеріалах газет “Громадська думка” та “Рада”) / М. Т. Андрійчук // Технологія і техніка друкарства. Зб. наук. праць. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, 2010. - Вип. 1. - С. 245-265.

12. Андрійчук М. Журнал “Українська Хата” про єврейське питання та українсько-єврейські взаємини / М. Андрійчук // Наукова школа Романа Іванченка: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції: [До 80-ї річниці від дня народження вченого, завідувача кафедри видавничої справи та редагування ВПІ НТУУ “КПІ” професора Р. Г. Іванченка (1929 - 2004)]. - К. : НТУУ “КПІ”, 2010. - С. 3-12.

13. Андрійчук М. Т. До питання про організацію вивчення національних меншин Правобережжя України на початку ХХ століття (дореволюційний період) / М. Т. Андрійчук // Національні меншини України: Історія і сучасність. Наук. збірник. - Житомир : Волинь, 1998. - С. 9-10.

14. Андрійчук М. Єврейське містечко Волині: історична пам'ять та сучасність / М. Андрійчук // “Штетл” як феномен єврейської історії.

15. Зб. наук. праць. Матеріали конференції 30 серпня - 3 вересня 1998 р. - К. : Інститут юдаїки, НБУ ім. В. Вернадського. 1999. - С. 16-23.

16. Андрійчук М. Історія єврейської книги на сторінках книгознавчої періодики Наддніпрянської України доби визвольних змагань (1917 - 1921 рр.) та міжвоєнного періоду / М. Андрійчук // Доповіді 3-ї науково-технічної конференції студентів і аспірантів “Друкарство молоде”. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, ВАТ “Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку”, 2003. - С. 151-153.

17. Андрійчук М. До питання бібліографічного репертуару української книги (1798 - 1916) / М. Андрійчук // Доповіді 4-ї науково-технічної конференції студентів і аспірантів “Друкарство молоде”. - К. : НТУУ “КПІ” ВПІ, ВАТ “Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку”, 2004. - С. 240-246.

АНОТАЦІЯ

Андрійчук М.Т. Українсько-єврейський дискурс у друкованих виданнях Наддніпрянщини (60-ті рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування. - Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”. - Київ, 2011.

У дисертації проаналізовано хід українсько-єврейського дискурсу на сторінках книжкових та періодичних видань наддніпрянських українців другої половини ХІХ - початку ХХ ст., що належали різноманітним національно-культурним течіям, мистецьким (формальним та неформальним) об'єднанням, політичним групам та партіям.

Охарактеризовано видавничу справу наддніпрянських українців досліджуваного періоду, виділено окремі етапи її розвитку та визначено вплив на цей розвиток політичних й економічних чинників. Виявлено, що проблематика українсько-єврейських взаємин у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. займала в українській періодиці Наддніпрянщини вагоме місце. Досліджено еволюцію поглядів українських інтелектуалів щодо українсько-єврейських взаємин та рефлексії єврейства на посили українства.

Ключові слова: видавнича справа, друковані видання, Наддніпрянщина, періодика, редакція, українсько-єврейський дискурс, часопис.

АННОТАЦИЯ

Андрийчук Н.Т. Украинско-еврейский дискурс в печатных изданиях Надднепрянщины (60-тые гг. ХIХ в. - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.05 - теория и история издательского дела и редактирования. - Национальный технический университет Украины “Киевский политехнический институт”. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию процесса формирования и развития украинско-еврейского дискурса на страницах книжных и периодических изданий надднепрянских украинцев второй половины ХIХ - начала ХХ в.

В работе дана характеристика издательскому делу надднепрянских украинцев изучаемого периода, выделено ключевые этапы его развития и раскрыто влияние на этот процесс политических и экономических факторов. Выделена ниша (среди изданий других народов), которую занимали украинские издания в информационном пространстве Российской империи.

Проанализировано украинскую периодику, которая принадлежала к различным национально-культурным течениям, творческим (формальным и неформальным) объединениям, политическим группам и партиям: журналы “Основа”, “Громада”, “Киевская старина”, “Дзвін”, “Українська хата”, “Украинская жизнь”, газеты “Черниговский листок”, “Праця”, “Громадська думка”, “Рада”, “Рідний край”, “Слово” и др. Определено, что проблематике украинско-еврейских взаимоотношений во второй половине ХIХ в. - начале ХХ в. в украинской печати отводилось значительное место. На проекцию взглядов украинской интеллигенции относительно еврейского вопроса повлияли опубликованные работы В. Антоновича, М. Грушевского, Д. Дорошенко, М. Драгоманова, С. Ефремова, Н. Костомарова, Олены Пчилки, П. Чубинского, И. Франко и др. Также рассмотрено публикации русско-еврейской периодики (“Сион”, “Новый восход”, “Еврейский мир”, “Еврейская старина”), посвященные вопросу взаимоотношений евреев и украинцев. На базе широкого круга источников исследовано эволюцию взглядов украинских интеллектуалов касательно украинско-еврейских отношений и рефлексии еврейства на посылы украинства.

Определено, что начало украинско-еврейского дискурса в печатных изданиях Надднепрянщины связано с первым периодическим изданием надднепрянских украинцев - журналом “Основа” (1861-1862). Отклики на этот дискурс имели место не только в еврейской, но и русской периодике того времени, а также в более поздних публикациях.

Рассмотрено, как разные этапы развития издательского дела в Надднепрянской Украине второй половины ХIХ - начала ХХ в. влияли на развитие украинско-еврейского дискурса. Так, в результате усиления имперской цензуры в 70 - 80-х гг. ХІХ в., из-за которого издательское дело надднепрянских украинцев было сведено к минимуму, большинство трудов украинофильского громадовского движения не могли публиковаться в украинских изданиях Российской империи, поэтому печатались на страницах других (преимущественно российских либеральных) изданий. В первую очередь это касается работ М. Драгоманова, которые имели огромное влияние на проектирование взглядов последующих поколений украинства на украинско-еврейские отношения. Именно в этих работах украинско-еврейский дискурс был перенесён из преимущественно этнографической и исторической плоскости в политическую.