Робота в засобах масової і спеціальної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОЛЕДЖ УАД

Контрольна робота

З дисципліни «Робота в засобах масової і спеціальної комунікації»

ЛЬВІВ 2015

Зміст

Завдання 1. Рівні і форми існування масової інформації

Завдання 2. Значення телебачення в системі масової комунікації

Завдання 3. Редактор - головна особа у телевізійному творчому процесі

Список літератури

редактор телевізійний комунікація

Завдання 1. Рівні і форми існування масової інформації

Входячи через журналістський текст у ситуацію чи проблему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним і реальним, проблема бачиться у ретроспективі й перспективі, пропозиції набувають прогностичного значення, а в підсумку вимальовується спосіб власної психофізичної реакції на подію, що може мати діапазон (у залежності від темпераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, специфіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до активного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування суспільних емоцій. Помилковою здається думка про те, що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпулятивною пропагандою і властива лише тоталітарному суспільству.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожний громадянин в силу творчої природи людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціальними суспільними інститутами.

Звідси - два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

З погляду функціонування є три форми існування масової інформації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чутки, фольклор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних комунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється організатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" продукт - рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця картина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціальних інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу, а також виробляється ним самим.

У першому випадку маємо справу з інформацією зовнішньою, фактологічною, об'єктивною.

У другому випадку маємо справу з інформацією внутрішньою, аналітичною, суб'єктивною.

Існує погляд, згідно з яким "інформація в журналістиці завжди вторинна" , а сутність журналістської праці полягає в посередництві. Журналіст, мовляв, тільки передає новини від джерела інформації до широкої читацької аудиторії. Частково це справді так. Але не зовсім. Наведена концепція Володимира Владимирова враховує наявність у журналістиці лише зовнішнього типу інформації і власне до нього зводить усю розмаїту масово-інформаційну діяльність.

Насправді ж у журналістиці існує рівнозначний із зовнішнім внутрішній тип і сектор інформації. Його значення не можна применшити. Окрім величезної роботи над аналітичними матеріалами, журналістові раз у раз належить пояснювати факти, про які він повідомляє, або принаймні коментувати новини чи повідомлення про них; йому доводиться вирішувати світоглядне питання: які новини подати своїм читачам у свіжому номері газети, а які обминути своєю увагою; а відтак у професійній діяльності журналіста як у сполучених судинах відбувається постійне перетікання зовнішньої інформації у внутрішню і навпаки. Цілком справедливо авторитетні автори вважають, що "продуктом пізнавальної стадії журналістської діяльності виявляється концепція вивченої ситуації, яка являє собою єдність знання про події і ставлення до них".

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інформацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інформаційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентно-спроможними.

Завдання 2. Значення телебачення в системі масової комунікації

У сучасному інформаційному суспільстві телебачення виступає найбільш потужним інструментом впливу на масову свідомість. Згідно статистичних даних 2010 року, понад 80% населення щодня переглядає телепередачі.

Теоретико-методологічні засади дослідження впливу медіа почали розроблятися зарубіжними аналітиками з 20-х років минулого сторіччя в рамках політичної соціальної психології. В основі ранніх робіт лежала теорія «кулі», тобто визнання величезної влади ЗМІ над аудиторією. В кінці 40-х років виникла нова модель «обмеженого впливу». Наприкінці 50-х років вчені Мак-Лухан, К. Оліен сформували нову теорію «мінімальних ефектів», а такі вчені, як Баєр та Фестінгер розробили теорію «впертої аудиторії» та теорію «переконуючої комунікації», що характеризувала аудиторію, що не підкоряється впливу масової комунікації. У 70-80-х роках М. Рокешо та С.Болл вивчаючи теорію «сильного впливу», експериментальним шляхом довели, що під впливом ЗМІ люди міняють навіть свої життєві цінності. В основу всіх вищевказаних досліджень покладено вивчення медіа, основна увага приділена проблемі впливу каналу на реципієнта. Сучасні теорії концентруються на людині, основний акцент робиться на реципієнті як споживачеві масової комунікації. Серед них можна виділити такі, як: соціально - когнітивна, теорія праймінга, гіпотеза культивації, дифузія, теорія використання і задоволення. Під ефективність засобів масової комунікації розуміють цілеспрямовану діяльність радіо, телебачення, преси, що досягає максимального охоплення населення і залишає у свідомості передані нею ідеї, що стають в певний час пануючими в індивідуальній свідомості. Деякі дослідники виділяють також поняття «дієвості», тобто виконання масовою комунікацією своїх соціальних функцій управління і контролю. Феномен впливу телебачення на аудиторію можна пояснити наступними чинниками: оперативністю викладу інформації, ефектом очевидності, виразністю телевізійних образів, враження незаангажованості тележурналістів, ефект «відходу від реальності».

Сутність телебачення проявляється в його функціях: інформаційній, культурно-просвітницькій, інтеграційній, соціально-педагогічній, освітній, рекреативній, організаційній.

Виконуючи свої основні функції, телебачення формує певну аудиторію навколо тієї чи іншої інформації. Це можуть бути індивідуми, групи, верстви населення чи широкий загал. Саме від цільової аудиторії залежить рішення про зміст, спосіб, місце й час повідомлення, тощо. Водночас, сучасні інформаційні технології забезпечують швидкий зворотній зв'язок між комунікатом та реципієнтом. Таким чином виникає можливість обговорення доцільності, коректності інформації, а також формування цільової аудиторії навколо певних питань. Дописи, які залишають телеглядачі при обговорення сюжетів, є цінним матеріалом для редакторів телевізійних передач. Ця інформація дає змогу оцінити популярність сюжету, його соціальну зацікавленість та настрій аудиторії. На основі дописів можна спрогнозувати перспективу розвитку та використання сюжетів в телеефірі. Однак, поряд з перевагами, можна виділити й ряд недоліків телебачення. Інформація вже є адаптованою до споживача, такою, що не потребує осмислення. У тієї частини аудиторії, що осмислює інформацію, та знаходить невідповідності у різних джерелах ЗМІ, виникає криза довіри. Також телебачення є одним з каналів легітимації суб'єктів публічного простору. Також, окрім вищезгаданих, можна виділити проблему трансляції насильства та негативний вплив телебачення на здоров'я людини. На нашу думку, щоб уникнути особистісного впливу телебачення на свідомість мас необхідно поширювати та доносити до суспільства дослідження вчених про силу впливу телебачення на свідомість, про позитивні і негативні наслідки цього впливу; здійснювати пошук альтернативних джерел інформації; проводити відбір та осмислення отриманої інформації; сприймати телебачення, як джерело часткового заповнення дозвілля.

Завдання 3. Редактор - головна особа у телевізійному творчому процесі

Професія редактора - одна з небагатьох, в якій поєднується критик і мовознавець, організатор і художник, педагог і, звичайно, журналіст. Натомість, замість загального визначення, незважаючи на порівняно велику розмаїтість його варіантів у працях дослідників із цього питання, здебільшого маємо вузькоаспектність - акцентування якоїсь однієї сторони цілісного процесу. Це, як уже мовилося вище, погляд на професію редактора або як на правника - працівника, що займається опрацюванням і підготовкою до випуску рукопису у мовностилістичному і структурному плані , або як на ідеального "дуже чутливого і висококваліфікованого читача", що опрацьовує матеріал з погляду його сприймання. Визначеннями, що, на нашу думку, найкраще і найповніше узагальнюють процес редагування, є такі:

- редагування (автор його називає літературним) - це система виробничих дій, що забезпечують підготовку матеріалу до друку або озвучення чи показу в ефірі;

- редагування - вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до випуску різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів.

Звідси:

- телевізійне редагування система виробничих дій у сфері телевізійного мовлення, спрямованих на підготовку матеріалу до виходу в ефір.

Редагування передбачає критичний підхід до матеріалу з метою його вдосконалення, виправлення неточностей, уникнення недоліків.

Редактор повинен усувати всі види помилок: неточності у використанні і подачі фактичного матеріалу, недоліки композиції, логічні, смислові невідповідності відеоряду тексту передачі, стилістичні, орфографічні і пунктуаційні помилки.

Не менш важливим постулатом є й те, що редактор повинен добре знати матеріал, з яким йому доводиться працювати, удосконалювати свої знання в галузі, яка є предметом його діяльності. Мабуть, тому й побутує в журналістських колах погляд, що головним редактором ЗМІ має бути досвідчений журналіст - із великим професійним доробком і неабияким рівнем ерудованості. І йдеться не тільки про знання всіх тонкощів редакційно-виробничого процесу з погляду легкості керування ним - спеціалізація дозволить редактору вільно розбиратися в матеріалі і зробити його максимально ефективним.

Редактором може бути тільки людина освічена, яка володіє законами логічного мислення, знає норми літературної мови.

Якщо відносно періодичних друкованих ЗМІ та книговидавничої справи можна розмежовувати поняття редактор у вузькому та ширшому розумінні, то специфіка телебачення (з її подвійністю випускового-літературного редактора) вимагає або визначення професії редактора у двох аспектах (за словниковим принципом) або ж суцільного, загального окреслення цієї постаті. На нашу думку, визначити поняття телевізійного редактора можна так.

Телевізійний редактор - це посадовець (професійний працівник), сферою діяльності якого є телебачення, а основним функціональним обов'язком - організація редакційно-видавничого процесу в рамках удосконалення телевізійного продукту - від задуму створення до випуску в ефір.

У творчій групі, яка готує телевізійний продукт, редактору належить чи не найголовніша роль. Робота телевізійного редактора починається задовго до того, як глядач побачить готовий продукт.

Телевізійне редагування - процес творчий, його великою мірою визначають індивідуальні особливості та смаки редактора. Тим не менш на практиці склалася певна методика редагування, знання якої необхідне кожному редактору.

Редагування телепередачі передбачає три важливі етапи:

1) організаційно-творчий (планування, робота з автором над передачею);

2) редакторський аналіз, літературне редагування програми (робота з автором, що працює в кадрі, редагування сценарію передачі, участь редактора у підготовці передач у прямому ефірі);

3) виробничий етап - специфічний процес роботи телевізійного редактора у прямому ефірі.

Організаційно-творчий етап включає в себе власне організаційний аспект, тематичне планування, а також роботу з автором і (у специфічних випадках) режисером.

Організаційна частина передбачає вибір об'єктів показу, контроль за домовленостями з підприємствами, установами, які є джерелом відеоматеріалу, пошук героїв випуску.

Тематичне планування дає можливість відібрати найбільш раціональні й актуальні теми випуску, дозволяє систематично і поглиблено опрацьовувати їх. Відбір тематики обумовлюється такими факторами, як специфічні особливості телебачення ("ефект присутності", оперативність, одночасне охоплення масової аудиторії, видовищність), показник аудиторії, умови перегляду тощо. Розрізняють перспективний, місячний, тижневий і поточний плани.

Після того, як тема визначена, починається активний етап співпраці автора і редактора. Обговорюються найскладніші аспекти, уточнюється коло джерел, визначається найкращий варіант побудови матеріалу задля максимально повного розкриття теми.

Етап безпосереднього редагування включає в себе роботу над композицією матеріалу, його літературне опрацювання і перевірку фактичного матеріалу.

Робота над композицією починається із зіставлення тексту із завданням та темою матеріалу: чи в повній мірі все збігається, чи не з'явилися відхилення в інший бік, чи не виникла паралельна тема в тексті як результат накопичення зайвого матеріалу. Працюючи над композицією рукопису, редактор повинен виходити із загальних вимог до неї - послідовності викладу, композиційної цілісності (а звідси - сумірності частин), чіткості членування тексту. Вносячи зміни до твору, автор має розуміти залежність композиції від тих, на кого розрахований текст, який у нього жанр.

Літературне опрацювання тексту включає в себе стилістичну обробку і літературну правку. Розрізняють чотири види літературної правки: правка-скорочення, правка-обробка, правка-переробка, правка-вичитка. Основними вимогами до стилістичної обробки є стислість і простота речень, динамічність тексту, чітке вираження основної ідеї матеріалу у перших фразах, відсутність жаргону, використання в дозволених межах розмовного стилю. На цьому ж етапі слід пам'ятати: текст не повинен повторювати відео, пояснювати його.

Перевірка фактичного матеріалу. Починаючи редагування фактичного матеріалу, треба спершу визначитись, наскільки вдалим є відбір основного фактажу, наскільки вдало факти поєднуються між собою та з допоміжними даними. Будь-яка помилка або неточність викладу фактичного матеріалу підривають довіру як до самого тексту, його автора, редактора, так і до телевізійної компанії, яка пропустила неточність. Особливу увагу слід звертати на внутрішнє текстове співвідношення цифр, повторів імен, назв, дат і чисел, а також на уточнення термінів, особливо перекладних, на перевірку джерел, цитат.

Виробничий етап телевізійного редагування - це ще один аспект редакторської діяльності на телебаченні, який передбачає такі функції редактора:

1. Спільна робота редактора і режисера над начитаним остаточним варіантом сценарію - добір відповідного відеоряду.

2. Контроль над записом ведучого в студії.

3. Підготовка нового оперативного матеріалу безпосередньо під час монтажу.

4. "Підгонка" всіх матеріалів під заданий хронометраж.

Деякі дослідники (зазвичай, радянських часів) розрізняють на даному етапі ще таку посаду телередактора, як музичний редактор, а також такі види редагування, як екранне, ефірне і постановочне, що на практиці зараз якщо й застосовуються, то, так би мовити, "за замовчуванням", не виділяючись як окремі ланки загальноредакційного процесу.

“Рафінований професіоналізм, багатоаспектність (якщо не універсальність) діяльності і яскраво виражена творча орієнтація редактора-фахівця, як її розуміють, зокрема, сучасні західні дослідники, - усе це риси, що дозволяють говорити про формування принципово нової моделі редактора..." - це витяг зі статті "Сучасний редактор: проблеми професійного вишколу". Причому витяг, що базується на працях західних дослідників, які вказують на "багатоаспектність (якщо не універсальність)" цієї професії. Ми ж, на жаль, поки що можемо говорити тільки про засвоєння класичної моделі телевізійної редактора без ідеологічних нашарувань та суб'єктивних упереджень, розробки якої з часом, безсумнівно, зачеплять осучаснену багатоаспектність поняття "телевізійний редактор".

Список літератури

1. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації: Навчальний посібник. - Львів ПАІС, 2005. - 304 с.

2. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практ. словник-довідник журналіста. - Л.: ПАІС, 2002. - 576 с.

3. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навч. посіб.- Л.: Афіша, 2001. - 416 с.

4 . Різун В. В. Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 “журналістика та інформація” / В.В. Різун.-- К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2008.-- 260 с.

5. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування: Навч. посіб. - К.: Наша культура і наука; Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru