Характеристика форматів видань

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Кафедра "Журналістики"

Реферат

на тему: Характеристика форматів видань

з предмету "Основи видавничої справи"

студентки 3 курсу

311 групи

ІМВ НАУ

Саяпіної Олени

Київ - 2015

1. Формати видань

Слово формат у нашій мові - іноземного походження. У перекладі з французької format та латинської forma воно означає вигляд, зовнішність. У вітчизняній видавничо-поліграфічній лексиці цей термін віддавна закріпився на позначення розміру книги, газети, паперу, ілюстрації тощо. Ф о р м а т о м в и д а н н я прийнято вважати розмір за шириною й висотою, що склався після обрізування видання з трьох боків. Є ще офіційне тлумачення цього поняття, визначене вітчизняним державним стандартом (ДСТУ 3018). За цим документом, формат видання - це розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах чи шириною і довжиною аркуша паперу видання в сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому сторінка видання.

Відтоді, як найдавніший вид видавничої продукції - книга еволюціонувала із сувійного до кодексного варіантів виготовлення й розпо-всюдження, її формат, як і формати інших видів видавничої продукції, зазнавали та й нині продовжують зазнавати суттєвих змін. Зміни ці зумовлювалися здебільшого двома чинниками: технічними нововведеннями друкарства та потребами й побажаннями покупців (споживачів) друкованої продукції.

Наприклад, зі ствердженням і розвитком у кожного народу релігійних вірувань значного попиту набули різноманітні видання богословського характеру. Для урочистих відправ у соборах і церквах виготовлялися книги великих форматів. Для щоденного вжитку священикам та віруючим пропонувалися книги малих розмірів, аби їх можна було носити з собою, читати у зручний час і зручному місці. Згодом за таким принципом стали друкувати книги для навчальних потреб, самопізнання чи просто для розваги. Отож, у видавничій практиці віддавна виробилася практика творити великоформатні й малоформатні видання в різноманітних пропорціях ширини й довжини: подовжені, квадратні, широкі. Дбаючи про зручність для читача, видавці, однак, стикнулися з необхідністю врахування й своїх інтересів, передусім фінансових. Вони поступово почали "прив'язувати" формати своїх книг до тих розмірів аркушів паперу, які поширювалися й стверджувалися в тій чи іншій країні або групах країн. Адже для видавців і друкарів важливо було, згинаючи такий аркуш до потрібної кількості заданого розміру сторінок, уникнути при обрізуванні значних відходів дорогого матеріалу.

Так вироблялися варіанти типових, найбільш поширених розмірів видань, які в кінцевому результаті ставали стандартними, тобто такими, яких слід було дотримуватися всім виробникам. Найбільш поширені розміри (формати) видань у кожній країні стали перебувати у взаємній залежності зі стандартними форматами паперу, який там виготовлявся.

Для досягнення певного формату видання з метою зменшення відходів після його обрізування світова видавнича практика виробила такі основні способи складання аркушів паперу, призначеного для друку різних видів видавничої продукції:

in folio - аркуш згинався один раз навпіл (текст, що друкувався з двох боків, мав, таким чином, чотири сторінки, а одна сторінка - четверту долю аркуша);

in quarto - аркуш згинався двічі (виходило вісім сторінок, а одна сторінка - восьму долю аркуша);

in octavio - аркуш згинався чотири рази (за умов друку з обох боків виходило 16 заповнених текстом сторінок, а одна сторінка - 16-ту долю аркуша).

Історично склалося так, що в Україні, як і на теренах колишнього Радянського Союзу, ширина рулонів паперу, призначеного для друку книжкових і періодичних видань, що визначається в сантиметрах, набула таких стандартних розмірів:

60 х 84

60 х 90

70 х 90

75 х 90

70 х 100

70 х 108

84 х 108

Розмір книжкового чи періодичного видання, що ставав похідним після згинання (фальцювання) аркушів вищезазначених розмірів у кілька разів (два, три, чотири чи п'ять), отримував свій формат. Такий формат позначався відповідним цифровим рядом. Скажімо, формат видання 84х108/32 можна "прочитати" так: стандартний аркуш паперу, з якого друкувалося це видання мав ширину 84 см, довжину 108 см, а розмір однієї книжкової сторінки - 32-гу долю, тобто цей аркуш до обрізування був зігнутий п'ять разів і з нього вийшло 32 сторінки, заповнені текстом чи ілюстраціями.

Таким чином, розміри друкованого видання прийнято позначати трьома цифрами, перші дві з яких сполучені знаком х, а третя - косим знаком /. Із розглядуваного нами формату (84х108/32) 84х108 означає формат стандартного паперового аркуша в сантиметрах, а подана через косу цифра 32 - долю цього аркуша, зайнятого однією сторінкою.

Рішення щодо вибору формату майбутнього видання приймає видавець. Однак він погоджує таке рішення з тією друкарнею, де передбачається це видання випустити у світ. Попереднє з'ясування цього питання є необхідним, оскільки кожна друкарня може відтворювати полігра-фічним способом будь-які формати видань.

2. Обсяги видань

Для звичайного споживача друкованої продукції, не посвяченого в ази видавничої справи, оцінка обсягу того чи іншого видання, скажімо, книги здебільшого зводиться до визначень: тонка, дуже тонка, товста, дуже товста, середня, так собі. Школярі й студенти, як правило, лякаються "товстих" навчальних посібників і підручників. Як тільки не називають великообсягові книги ті, хто не з бажання, а вимушено користується ними: "пухлі романи", "гросс-бухи", "наповнений водою томище", "штучна жуйка" тощо. З іншого боку, любителі, скажімо, любовних романів або детективів, навпаки, розчаровуються, коли беруть до рук таке чтиво у "тонкому" редакторському та поліграфічному виконанні, адже очікувана насолода від такого читання триватиме недовго.

Для лексикону ж професіонала нашого фаху зовсім не пасують подібні означення. Він покликаний не лише чітко оперувати галузевими термінами, а й глибинно розуміти їхню сутність. Тому почнемо з визначень.

Поняття обсягу, як і формату видання, криється в його кількісній характеристиці. Найперша - це кількість сторінок або колонок. Професійними ж означеннями такої характеристики є різні види аркушів:

- паперовий;

- фізичний друкований;

- умовний друкований;

- авторський;

- обліково-видавничий

3. Обсяги редакторської роботи

Із формуванням нової видавничої системи, запровадженням ринкових механізмів у діяльності новоутворених видавництв різних форм власності перестали діяти колишні радянські нормативи, за якими обраховувався обсяг роботи видавничих працівників за конкретний період часу на різних етапах редакційно-видавничого процесу та, відповідно, визначалася сума винагороди за виконану працю.

Нині видавництва самостійно встановлюють такі обсяги роботи, виходячи передусім з інтересів економічної доцільності та професійного рівня творчого складу того чи іншого видавничого підрозділу.

Практика визначення кількості так званих нормозавдань є різною для малих і великих видавництв.

У малих видавництвах та видавничих організаціях до цього підходять спрощено: для підготовки до видання того чи іншого виду видавничої продукції укладається угода з конкретним редактором, коректором, художником, оператором комп'ютерного набору тощо, в якій обумовлюються терміни виконання та сума оплати за виконану роботу. Залежно від виробничої необхідності та професійної підготовки виконавця ці терміни можуть бути довільними в часі й узгоджуватися за домовленістю сторін. Норми виробітку (на день, тиждень, місяць) тут, як правило, не беруться до уваги. видавничий стандарт редакторський книгодрукарський

Інша справа, коли йдеться про велике видавництво, яке працює стабільно і в якому редакційно-виробничий процес організовано безперервно у замкненому колі: підготовчий-редакційний-виробничий-маркетинговий і знову підготовчий етапи. Тут наявність оптимальних норм праці видавничих працівників є обов'язковою. Адже такі норми покликані забезпечити ритмічність і послідовність проходження оригіналів на різних етапах їхньої підготовки, а також стабільність високопрофесійного редакторського корпусу видавництва.

Переважна більшість державних та великих новоутворених видавництв недержавної форми власності головним критерієм обсягу виконаної редакторськими працівниками роботи визначили один обліково-видавничий аркуш (40000 знаків з проміжками або відповідна кількість сторінок тексту). В основу одного нормозавдання береться відповідна кількість обліково-видавничих аркушів. Конкретна їх кількість залежить від виду видання та складності тексту. Скажімо, кількість аркушів художнього тексту в одному нормозавданні безумовно має бути більшою від тексту навчальної чи наукової літератури. Адже редакторська робота над останніми потребуватиме більше часу. Більшість сучасних вітчизняних видавництв перейняли перевірену часом практику радянського книговидання, коли нормозавдання для редактора розділялося на два етапи: робота над авторським оригіналом до верстки і робота над видавничим оригіналом після одержання першої верстки. Необхідність поділу нормозавдання на дві частини пояснювалася тим, що за стабільної, конвеєрної роботи нерідко редактор редагував один оригінал і паралельно вичитував верстку зовсім іншого видання, яке було здане до складання на кілька місяців (тижнів) раніше. Оскільки для ознайомлення, написання редакторського висновку і редагування авторського оригіналу (етап до верстки) витрачалося в середньому стільки часу, як згодом на роботу над першою, другою версткою, чистими аркушами та сигнальним примірником (етап після одержання верстки), то поділ нормозавдань в аркушах здійснювався порівну: одне рахувалося за виконання власне редагування і друге - за доведення верстки до сигнального примірника. Таким чином, на місяць один редактор виконує два нормозавдання: одне - на здачу відредагованого тексту і друге - на випуск готового видання. Враховуючи щорічну місячну відпустку працівника і його одинадцятимісячну зайнятість на роботі, на рік таких нормозавдань має бути 22: 11 - по здачі і стільки ж - по випуску. Аналіз нормозавдань видавництв різних форм власності засвідчує, що в середньому одне нормозавдання з редагування містить, залежно від видів і складності видань, від 5 (підручник для шкіл) до 13 (перевидання офіційної чи художньої літератури, яка не потребує редагування) обліково-видавничих аркушів. Стільки ж аркушів слід "видати" редакторові за місяць й на етапі роботи з версткою цього чи іншого видання.

ISBN

ISBN -- міжнародний стандартний номер книги, універсальний ідентифікаційний номер, що присвоюється книзі або брошурі з метою їх класифікації. ISBNпризначений для ідентифікації окремих книг або різних видань та є унікальним для кожного видання книги крім репринтного.

Міжнародний стандартний номер книги складається з абревіатури ISBN, яка записується латинськими літерами незалежно від мови видання книги, та номеру довжиною 10 або 13 цифр.

Десятизначний номер поділяється на чотири частини (відповідно 13-значний поділяється на п'ять) змінної довжини, котрі відокремлюються одна від іншої дефісом. Кожна частина має такі значення:

1. Ідентифікатор мовної групи або країни. Встановлюється Міжнародним агентством ISBN. Кількість цифр залежить від річного обсягу книжкової продукції відповідної групи. Наприклад, для англомовних країн ідентифікатор групи дорівнює 0 або 1, для СРСР та країн СНД присвоєно ідентифікатор 5. Україна, крім ідентифікатора групи СНД, також має свій окремий ідентифікатор 966.

2. Ідентифікатор видавництва. Цей ідентифікатор призначається національним агентством ISBN країни для кожного видавництва. Офіційним представництвом міжнародного агентства ISBN в Україні, що може розподіляти номери ISBN та призначати ідентифікатори для українських видавництв, є Книжкова палата України імені Івана Федорова.

3. Ідентифікатор книги. Це порядковий номер, який видавництво призначає для своїх книг. Кількість цифр цього ідентифікатора залежить від кількості цифр ідентифікатора видавництва: чим більший останній, тим меншій кількості книг видавництво може призначити номер ISBN.

4. Контрольна цифра. Остання цифра (або літера Х, що позначає число 10) в номері ISBN, що дозволяє перевірити його правильність. Номер ISBNвважається правильним, якщо сума добутків дев'яти цифр номеру з ваговими коефіцієнтами від 10 до 2 та контрольної цифри ділиться на 11 без остачі.

Для присвоєння книзі номеру ISBN видавництво звертається до національного агентства країни, котре уповноважене розподіляти блоки ISBN. Процедура отримання блоків ISBN платна. Після того як національне агентство призначить цьому видавництву окремий ідентифікатор та видасть заявлений блок номерів, видавництво може кодувати свою книжкову продукцію, але не може перепродавати та використовувати їх разом з іншим видавництвом. КількістьISBN, що видаються окремому видавництву залежить від його річного випуску продукції.

ISSN

ISSN (англ. International Standard Serial Number) -- унікальний номер, що використовується для ідентифікації друкованого або електронного періодичного видання. Складається з 8 цифр. 8 цифра -- контрольне число, розраховується за попередніми 7 і модулю 11. Для транслітерування кириличних літер у латинські використовується міжнародний стандарт ISO 9 1995 р.

Система ISSN була прийнята як міжнародний стандарт ISO 3297 у 1975 р. та оновлена у 2007 р. ISSN може отримати будь-яке періодичне видання (публікація, випущена в послідовних частинах, що має числові або хронологічні позначення без зазначеного кінця виходу). Це може бути газета, тижневик, журнал, щорічник, а також електронна публікація (компакт-диск, веб-сайт). Для різних версій публікацій (друковане видання, компакт-диск, веб-сайт) необхідно отримати окремий номер ISSN, навіть якщо однаковий заголовок.

Номер ISSN надається Міжнародним центром ISSN або Національним центром ISSN, якщо він є, безкоштовно

Міжнародна система штрихового кодування видавничої продукції

Штрихове кодування -- це умовний числовий код, який представлений комбінацією послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків між ними і призначений для оперативної ідентифікації товару електронними засобами.

Штрихове кодування видавничої, як і будь-якої іншої товарної продукції, набуло швидкого поширення и світі у 80-х рр. минулого століття. Викликане це було кількома чинниками. Серед найголовніших виділимо такі:

* активне впровадження інформаційних технологій автоматизованої ідентифікації та електронного обміну даними;

* необхідність повсюдного створення інформаційної бази для контролю та управління товарно-грошовим обігом;

* Підвищення конкурентоспроможності товарів на вітчизняних та міжнародних ринках;

* скорочення часу товарообігу за рахунок застосування електронних засобів обліку під час виробництва товарів, їх складанні, транспортуванні, реалізації та звітності державним органам.

Для забезпечення технічної сумісності розроблених у розвинутих країнах Заходу власних систем штрихового кодування товарів та визначення сфери їх застосування було утворено Міжнародну асоціацію..товарної нумерації1980 року між цією організацією та найбільшими Міжнародними організаціями, що опікуються такою проблематикою, -- Північно-американською асоціацією штрихового кодування, Міжнародним агентством ІSBN -- було підписано відповідну угоду. Згідно з цією угодою, для ідентифікації видавничої продукції було визначено 13-розрядну версію ідентифікаційного номера ЕАN-13 з префіксами для журнальних -- (977,) книжкових (978), музичних --(979.)

Отож, знаючи суть цієї унікальної системи, можна самостійно ідентифікувати будь-який товар за країною походження, видом, ціною тощо.

Початок роботи щодо створення та впровадження технології штрихового кодування всіх видів товарної продукції, в тім числі книг, в Україні припадає на середину 90-х рр. ХХ ст. У 1995 р. затверджується перший Український стандарт "Коди та кодування. Штрихове кодування. Маркування об'єктів ідентифікації. Штрихові позначки ЕАN. Вимоги до побудови" (ДСТУ 3146-95). Через рік затверджено ще один Держстандарт з цієї сфери -- "Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Маркування об'єктів ідентифікації. Якість друку штрих-кодових позначок. Загальні технічні вимоги та методи контролю" (ДСТУ 3359-96). В цей же період Кабінет Міністрів України видає Постанову "Про впровадження штрихового кодування товарів" (№ 574, 1996 року). Того ж року Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України затверджується "Положення про штрихове кодування товарів".

Видавцеві важливо знати такі документи, аби правильно маркувати свою продукцію.

Маркування суб'єктами видавничої діяльності книжкової продукції, як й інших товарів, в Україні запроваджено з 1 січня 2000 р.

Міжнародний знак охорони авторського права

Міжнародний знак охорони авторського прамва (англ. Copyright) -- елемент вихідних відомостей книжки або іншого інформаційного видання, де сповіщається про виключні права на дане видання конкретної особи чиорганізації, а також про період настання таких прав.

Цей знак складається з великої латинської літери С, обведеної колом, прізвища та ініціалів особи або назви організації, яка володіє правом на твір, та року першої публікації твору.

Размещено на Allbest.ru