Телевізійні новини є одним з найпомітніших елементів формування у глядача "образу світу", переносять віртуально отримані знання й емоції у справжнє життя людини, що, природно, впливає на їхні рішення, висновки, вчинки. Як інструмент політичної і соціальної комунікації, вони самі впливають на суспільство і процеси, які в ньому відбуваються. Сучасні технології, присутні в телевізійних новинах, підкорюють час і простір, стирають кордони, "руйнують бар'єри між живою дією і записаною, між особистим і публічним", і дають величезні переваги тим, хто має можливість цими характеристиками теленовин скористатися. Телебачення перетворює події дійсності на "медіа-події", саме телевізійні новини зробили помітними для світової глядацької аудиторії бомбардування Югославії, теракти 11 вересня у США, війни в Афганістані й Іраку тощо. В інформаційному телепросторі України електронні медіа посідають важливі позиції: якщо від загальної кількості суб'єктів інформації, за експертними оцінками, вони становлять лише 11%, то за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку вони значно переважають інші ЗМК.

Актуальність теми дисертації зумовлена потребою глибше розробити теоретичну базу для створення телевізійних новин, узагальнити і пов'язати із сучасним етапом розвитку політичної комунікації в Україні вже напрацьований теоретичний матеріал, потребою чітко окреслити структуру програми теленовин як композиційно-змістової єдності, докладно проаналізувати її головні характеристики, встановити причиново-наслідкові зв'язки між типом комунікативного процесу, який діє в країні, з практикою функціонування теленовин.

Ступінь розробки проблеми. Проблематика, пов'язана з функціонуванням теленовин, є новою для вітчизняної науки. Незважаючи на велику кількість досліджень у галузі політичної комунікації та теорії і практики телебачення, досліджень програми теленовин як окремого продукту журналістської творчості явно бракує. У дисертації подано докладний аналіз праць науковців, які досліджували історичні, функціональні та методологічні аспекти розвитку інформаційного телебачення. Серед них Е.Г. Багіров, Р.А. Борецький, В.В. Ворошилов, В.В. Гоян, О.Я. Гоян, В.Ф. Іванов, Р.М. Єсипенко, Я.Н. Засурський, Г.В. Кузнецов, В.В. Лизанчук, І.Г. Мащенко, В.Я. Миронченко, А.З. Москаленко, Є.П. Прохоров, В.В. Різун, О.В. Чекмишев, В.І. Шкляр, Т.В. Щербатюк, О.Я. Юровський.

Також проаналізовано і узагальнено праці західних теоретиків масової комунікації Р. Барта, Б. Бегдікієна, Ж. Бодрійяра, Дж. Гербнера, М. Горкгаймера, Ст. Холла, Дж. Лалла, Г. Лассвела, М. Маклюена, М.Е. Маккомза і Д.Л. Шоу, Д. Маккуейла, А. Моля, Г. Шиллера, В. Шрамма. Методологічним підґрунтям в огляді сучасних теорій комунікації та розвитку комунікаційних досліджень у 20 столітті для автора дисертації послужили праці Л.М. Землянової, О.В. Зернецької і Г.Г. Почепцова. Зокрема, Л.М. Землянова у монографії "Современная американская коммуникативистика" (1995 р.,) аналізує сучасні теорії комунікації і найважливіші тенденції у сфері дослідження масової комунікації у США. Монографія О.В. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікції і міжнародні відносини" (1999 р.), яка є першим у вітчизняній політологічній науці комплексним дослідженням глобальних трансформацій систем масової комунікації кінця XX ст. як чинника міжнародних відносин, стала важливим теоретичним підґрунтям дисертації. Г.Г. Почепцов у своїх працях більше досліджує українську і російську специфіку паблік рілейшнз і організації роботи ПР-фахівців в українських та російських умовах, телевізійні новини він вивчає побіжно, лише як інструмент політичної маніпуляції.

Специфіку текстів теленовин і їхні функціональні особливості як одиниці комунікації досить широко досліджені як представниками радянської філологічної школи, так і західними теоретиками. У дисертації використано праці Т.М. Дрідзе, А.А. Леонтьєва, Н.Н. Богомолової, вивчення текстів в умовах телевізійного дискурсу базується на працях Т.А. ван Дейка. Підґрунтям розробки категорій "телевізійний комунікатор" та "взаємовпливу і взаємозалежності" програм теленовин і їхньої аудиторії стали монографії Л.В. Матвеєвої, Т.Я. Анікеєвої та Ю.В. Мочалової.

Теоретичні посібники з практики ЗМК стали для автора дисертації цінним ресурсом в галузі підготовки журналістських матеріалів для теленовин, на їхній основі автор вибудовує структуру телесюжету, виокремлює жанри, притаманні телевізійним новинам, описує технологію виробництва такої програми. Докладно принципи підготовки сюжетів для інформаційної програми описано у посібнику В.В. Гоян "Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми" (2001 р.). Особливості кореспондентської роботи за кордоном, головні методи і техніки репортерського спілкування, усталені у світовій практиці міжнародної журналістики, повно виписані у навчальному посібнику С.І. Даниленка "Міжнародна журналістика. Репортерське спілкування" (2002 р.). Для написання розділу про технологію виробництва теленовин теоретичною основою стала монографія В.Л. Цвік і Я.В. Назарової "Телевизионные новости России" (2002 р.), в якій проаналізовано особливості функціонування теленовин Росії 1991-2001 р. р.

Останнім часом в Україні також з'явилось чимало перекладів західних посібників для журналістів-початківців, але автор дисертації ширше використовувала академічні західні підручники, ті, за якими навчаються на відділеннях журналістики у Великобританії і США (E. Boyd, P. Holland, M. Mencher, T. Repkova, T. White, J. Wilson).

Мета дослідження полягає у визначенні місця телевізійних новин в системі політичної комунікації України на сучасному етапі, включно з обґрунтуванням поняттєво-категорійного апарату, жанрової та стильової специфіки, аналізом структури програми теленовин, їхньої комунікативної ролі та закономірностей функціонування в умовах трансформації України. Цією метою продиктовані завдання дослідження: аналіз функціональних характеристик телевізійних новин в системі ЗМК, узагальнення поглядів на жанрові та стильові особливості телевізійної інформації і побудова єдиної концепції відбору теленовин, аналіз структурних компонентів програми теленовин як композиційно-змістової єдності, вивчення методів і прийомів, які сприяють продукуванню ефективних теленовин, співвіднесення мети комунікатора в теленовинах з потребами аудиторії, створення оптимальної моделі творчо-виробничої організації підготовки програми теленовин до ефіру.

Об'єкт дослідження - телевізійні новини як спосіб комунікативної діяльності.

Предмет дослідження - типологія телевізійних новин, їхня жанрова структура, стильові особливості та технологія виробництва.

Емпіричну базу дослідження склали окремі сюжети і передачі теленовин, які транслювали на телеканалах "Інтер", "Новий Канал", Перший Національний телеканал, СТБ, "Студія "1+1" і ICTV протягом досліджуваного періоду, а також комплексне дослідження "Український монітор для вільних медіа", проведене спільно Інститутом журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, асоціацією "Спільний простір", Комітетом "Рівність можливостей" і Фундацією "Суспільність", в якому проаналізовано політику груп впливу, що опікуються ЗМІ, та редакційну політику ЗМІ на основі моніторингових досліджень інформаційного простору напередодні парламентських виборів в Україні (1 січня - 28 лютого 2001 р.).

Методи і методологія дослідження. Міждисциплінарність феномену телевізійних новин зумовила методи дослідження: історико-логічний і порівняльний аналіз, включене спостереження, інтерв'ю. В роботі також використано експертні оцінки, методи структурно-лінвістичного та контент-аналізу сюжетів. Теоретичною і методологічною базою дисертації є принципи сучасної теорії масової комунікації, важливими джерелами були праці вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені теорії масової комунікації, теорії і практиці журналістики загалом та інформаційного телебачення, зокрема.

Наукова новизна. Дисертація є першою спробою системного дослідження сучасної інформаційної політики загальнонаціональних телеканалів. При визначенні типології теленовин враховувались не лише традиційні жанрово-стильові ознаки, а й форма власності та ідеологічна спрямованість як впливовий чинник інформаційної політики телеканалів. Вперше у вітчизняну науку введено великий масив невідомого фактологічного матеріалу з практики функціонування теленовин в Україні.

Практичне значення дослідження визначається методичними розробками, пов'язаними з вивченням пошуку, відбору, написання і виробництва теленовин, що відкриває нові можливості для поліпшення якості телепрограм і професійного зростання тележурналістів, дозволяє вдосконалювати форми і методи підготовки програм теленовин в Україні. Теоретичні розробки, викладені в дисертації, автор застосовує у практичній роботі на посаді заступника головного редактора ТСН "Студії "1+1".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" (номер державної реєстрації № 01БФ045-01) у розрізі тем "Моніторинг ЗМК та інформаційне моделювання" й "Освітня модель підготовки журналістських кадрів" та кафедри телебачення і радіомовлення "Моделі телерадіопрограм у контексті інформаційно-публіцистичних та комунікативних проблем мовлення".

Особистий внесок. На всіх етапах проведення цього дослідження здобувачка одержала результати самостійно і опублікувала наукові праці без участі співавторів. Також розроблено навчальні курси "Системи верстки", "Редакторська майстерність" і "Основи інформаційного телевізійного мовлення" для студентів 2-го та 3-го курсів Інституту журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були оприлюднені на VI мужвузівській науково-практичній конференції "Молодь і державна мова" (Київ, 30 березня 2000 р.) та науково-теоретичній конференції "Українська періодика: історія і сучасність" (Львів, 24-26 жовтня 2003 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у п"яти статтях у фахових виданнях, а також опубліковано чотири статті в науковому журналі "Персонал" (політичні науки) та одних тезах.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків (разом 214 сторінок), списку використаних джерел (130 позицій). Також здобувач пропонує додатки (18 додатків), які містять типові ілюстрації до усіх етапів виробництва програми теленовин, зразки редакторських та режисерських сценарних планів, монтажні листки, а також самостійно розроблений здобувачкою типовий перелік посадових обов'язків для більшості працівників редакції теленовин.

Зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її новизну і практичне значення, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертації, методи дослідження, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми. Показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Подано відомості про апробацію отриманих результатів, особистий внесок здобувача і кількість його наукових публікацій.

телевізійна новина комунікація політична

Основна частина дисертаційного дослідження складається із трьох розділів, перший розділ містить два підрозділи, другий - три, третій розділ складається із чотирьох підрозділів.

У першому розділі - "Методологічні засади дослідження телевізійних новин" - подано огляд літератури за темою дисертації, окреслено головні віхи розвитку наукової думки щодо досліджуваної проблеми, оглянуто найвпливовіші парадигми у вивченні телевізійних новин і, з огляду на це, проаналізовано сучасний етап функціонування телевізійних новин в Україні.

У першому підрозділі першого розділу - "Політологічні і соціологічні моделі аналізу телевізійних новин" - ретроспективно проаналізовано головні причини дискусії навколо ролі і функцій теленовин у двох площинах - суспільній та індивідуальній. Визначено головні характеристики телевізійних новин: вони містять у собі елемент нового знання про суспільно важливі явища і процеси, мають селективну природу (завжди відібрані у часі і просторі), мають полісемічний зміст (оскільки одна новина містить кілька нових тем і часто у кожній новій темі міститься також по кілька тем), є сумою думок\знань, поглядів (не лише героїв, присутніх у програмі, а й самих журналістів, які готували програму, з огляду на те, що програма новин - завжди колективний продукт), взаємозалежні зі своїми героями, і мають властивість перетворювати невідоме на відоме.

У другому підрозділі першого розділу - "Моделі управління комунікацією через телевізійні новини" - оглянуто головні типи комунікативних процесів, властивих сучасним суспільствам (і ліберальні, і недемократичні), оглянуто головні доктрини свободи ЗМК, проаналізовано найважливіші характеристики комунікативних процесів і доведено, що тип управління комунікацією в Україні тяжіє до авторитарного типу (або так званої "моделі адміністративної демократії)". Особливо відчутно це позначається саме на теленовинах: реалією їхнього функціонування став контроль за змістом інформації, існування рекомендацій, як висвітлювати ту чи іншу подію, яку новину замовчувати, кого із дійових осіб показувати, кого - ні. Зі сфери телекомунікації в Україні випадає процес "зворотнього зв'язку" з аудиторією. Це полягає не тільки в тому, що зміст теленовин проектують зовні, а не на потребу глядача, але й у відсутності механізму публічних дискусій із залученням експертів та широкої громадськості. Доведено, що теленовини в Україні не в змозі повною мірою виконувати функції: інформування (переважно вони інтерпретують, дають оцінки, нав'язують моделі поведінки, а не повідомляють громадськості правдиві факти), критики, контрольної (є сенс говорити про брак експертних оцінок подій або дій тих чи інших осіб з боку "моральних авторитетів" як в українських теленовинах, зокрема, так і у ЗМК загалом), артикуляції та інтеграції (не забезпечено можливості вільно висловлюватись представникам полярних політичних та громадських організацій, об'єднувати однодумців і, навпаки, давати можливість для дискусій противникам). У підсумку - теленовини самі намагаються бути "гравцями" на політичному полі, відстоюючи інтереси певних політичних груп, а не громадськості, ретранслюючи їхні погляди, замовчуючи деякі факти та ігноруючи альтернативні думки. Ми виходили з того, що жодну з моделей управління комунікацією не можна вважати ідеальною з точки зору функціонування новин, адже надмірна комерціалізація і сліпе слідування смакам аудиторії так само може шкодити редакційній лінії, як і залежність від влади. Однак вважаємо, що завдання журналіста теленовин - здоровий скептицизм в оцінці подій, явищ, особистостей, а роль ЗМК загалом полягає у відстоюванні інтересів суспільства.

У другому розділі - "Типологія телевізійних новин" - досліджено теленовини як тип дискурсу, оглянуто принципи відбору новин для телебачення, наголошено на важливості візуального чинника у телесюжетах, проаналізовано особливості мовного режиму українських теленовин, оглянуто і доповнено головні жанри, притаманні програмам теленовин.

Перший підрозділ другого розділу - "Суперструктури в теленовинах. Походження і відбір теленовин" - доведено, що теленовини не можуть бути нейтральними, адже вони не можуть потрапити до програми поза свідомістю комунікаторів, відтак - намагаються конструювати реальність. Теленовини ми вивчаємо як тип дискурсу (судження на основі ціннісного досвіду, способу мислення та ідеології). Також у цьому підрозділі визначено головні категорії, за якими інформація набуває цінностей новини (близькість, релевантність, амплітуда, драматизм, етноцентричність, емоційна вибуховість, оперативність, повнота, точність, збалансованість). Визначено структурну одиницю відбору новин - "подію", окреслено головні типи подій (ключові, типові, тематично пов'язані), класифіковано "фізичні" і "людські" джерела новин.

У другому підрозділі другого розділу - "Зображення і слово в теленовинах. Мовний режим теленовин в Україні" - показано, що телевізійне спілкування соціально опосередковане і завжди відбувається на певній соціальній дистанції, яка відділяє комунікатора від адресата повідомлення. "Прямий інформаційний контакт" у телекомунікації, коли повідомлення передається фактично з вуст у вуста, відбувається вкрай рідко. Зазвичай, повідомлення долає етапи редагування, контролю, зазнає технічних правок, і при цьому його зміст коригують, структуру - змінюють, а на характер його звучання впливають також особливості озвучування тексту журналістом та технічні умови передавання його в ефір.

Доведено, що специфіку спілкування комунікатора з аудиторією у теленовинах визначає і безмежність аудиторії: комунікатор не бачить своєї аудиторії, він не може реагувати на її ставлення, але досвідчений мовець може уявити, як глядач відреагує на те чи інше висловлювання. Телевізійна аудиторія не лише розкидана у просторі - вона розпорошена психологічно, вона може не мати спільних мотивів, інтересів, мети, тому в умовах телебачення виступ потрібно побудувати так, щоб зацікавити глядача відразу. Вибудовуючи лінію спілкування з аудиторією, телекомунікатор повинен захопити увагу найменшої групи - сім'ї, яка зазвичай сидить перед телевізором. Особливість телекомунікації полягає в тому, що люди, які програму переглядають, оцінюють її спільно, тому програму комунікатор в теленовинах має будувати так, щоб постійно підтримувати глядацький інтерес. І з огляду на те, що аудиторія телебачення дуже розмаїта, комунікатор повинен орієнтуватись на дуже різний рівень глядачів.

Наголошено, що телевізійні новини мають аудіовізуальну природу, відтак, функціонально-семантичні особливості мовлення і стилістичні прийоми, що їх використовує комунікатор, слід розглядати в екранному контексті. Комунікатор повинен відкинути стереотипи письмової мови як на рівні вибору лексичних засобів, побудови синтаксичних конструкцій, так і на рівні пошуку стилістичних фігур і прийомів виразності. Але головними змістовими компонентами журналістського тексту в теленовинах є відповіді на п'ять запитань: хто? що? де? коли? як? Окремо проаналізовано мовний режим функціонування теленовин і доведено, що в Україні теленовини працюють в екзоголосній ситуації, коли державною мовою є українська, але нарівні з нею новини виходять і російською, що ускладнює процес виробництва теленовин.

У третьому підрозділі другого розділу - "Інформаційні телевізійні жанри: відеоповідомлення, телерепортаж, телеінтерв'ю, телеогляд, розслідування, телеетюд" - проаналізовано найпоширеніші жанри, що їх використовують у програмах теленовин. Це - усне повідомлення (у телевізійних новинах - також коротке відеоповідомлення), телевізійний репортаж, відеозвіт, телевізійне інтерв'ю, розслідування, телеетюд (замальовка). Найдосконалішим типом телевізійного репортажу ми вважаємо прямий телерепортаж. Він є вершиною професійної майстерності телерепортера (адже у прямому репортажі не буває "дублів"), і становить найбільший інтерес для глядача: дає йому можливість відчути причетність до події, пережити її в той момент, коли вона відбувається.

Наголошено, що запорукою ефективності програми телевізійних новин загалом є широке використання різножанрових сюжетів, присутність у випуску усіх авторів програми (окрім ведучого, важливими є і журналістські "стенд-апи") і якомога більшої кількості "героїв" ("синхронів") та ексклюзивної інформації.

Третій, заключний розділ дисертації - "Технологія виробництва телевізійних новин". Тут розглянуто мету і зміст виробництва теленовин, подано визначення комунікатора в теленовинах, окреслено типову редакційну структуру програми теленовин, проаналізовано головні інструменти її верстки та доведено, що теленовини взаємозалежні зі своєю аудиторією.

Перший підрозділ третього розділу - "Мета і зміст виробництва телевізійних новин. Явище комунікатора в теленовинах" - присвячений аналізу мети і змісту теленовин та явищу комунікатора. Головною метою професійної діяльності комунікаторів в телевізійних новинах є швидке і якісне інформування аудиторії про головні події дня. Однак комунікаторам доводиться працювати під впливом потужних "сил тиску", які цю діяльність спрямовують. До процесу підготовки програми теленовин входить активний інформаційних пошук, інтенсивна творча групова діяльність на вербальному рівні, створення складної візуальної метафори, зйомки нового матеріалу. Цей процес потребує від авторського колективу високої комунікативної активності, здатності керувати і організовувати людей для досягнення певних результатів за дуже короткий термін (новини іноді виходять в ефір щогодини). Індивідуальне мислення творчих працівників під час цього процесу стає груповим, і загалом, творчість працівників телевізійних новин має індивідуально-груповий характер.

У другому підрозділі третього розділу - "Редакційна структура програми теленовин" - доведено, що найпримітнішою рисою редакційного колективу програми теленовин є командність. Команда має спільні історію, норми, майбутнє, але головне - у ній чітко поділені ролі, вона "зіграна", має прозору мету, і задовольняє такі потреби особистості як причетність, повага, успіх, навіть якщо цей успіх спільний. Саме робота у команді викликає до життя інтегративні якості співробітників редакції теленовин: коли кожен з них, як людина, що має певну суму знань, умінь, володіє певними навичками і своїм особливим талантом, у спільній, командній, праці здобуває нові якості і можливості.

У третьому підрозділі третього розділу - "Випуск теленовин: планування, верстка, візуальне оформлення. Технологічний ланцюг: від виникнення ідеї сюжету до виходу в ефір" - показано, що ефективність і якісність інформування у програмі телевізійних новин покликана забезпечити верстка - ескіз програми, за яким працює випускова група та журналісти. Цим терміном також описують процес встановлення мас-медіа порядку важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у програмі новин. Разом з особистою довірою до ведучого новин, саме верстка структурує інформаційний день у свідомості глядача і формує сприйняття телебачення як найнадійнішого джерела інформації (варто лише загадати вислів "Таким був сьогоднішній день", яким американський телеведучий Волтер Кронкайт закінчував вечірні новини).

Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (або подієву), де одиницею виміру є подія і її значимість, та блокову - її інструментами є блок, рубрика, серія. До інструментів верстки також належать ексклюзивні повідомлення з місця подій, сенсації, елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти), вибір "ефектного контексту", анонси, внутрішньопрограмні анонси, "шапки", "відбивки", повідомлення про курси валют, погоду тощо.

Доведено, що успіх програми телевізійних новин - в умілому поєднанні подієвої верстки з блоковою. Обов'язковими у програмі теленовин є серіали та спецрепортажі. А професійна майстерність телерепортера полягає у вмінні опинитись зі знімальною технікою на місці суспільнозначимої, цікавої події, разом із оператором відібрати, зафіксувати і вибудувати низку кадрів (або візуальних метафор), які б давали чітку картину того, що відбувається, відшукати і зафіксувати на камеру враження очевидців, доповнити це лаконічною розповіддю про зміст події.

На основі аналізу програми теленовин шести українських телеканалів (Інтер, "Новий Канал", Перший Національний, СТБ, "Студія "1+1", ICTV) за сімома критеріями (комунікативна позиція авторів, характер комунікативного послання, форма впливу на глядача, до кого апелює програма, стиль спілкування ведучих, люди в кадрі, ймовірна аудиторія програми) зроблено висновок, що програми новин на цих українських телеканалах подають мало ексклюзивної інформації, демонструють тривіальний відеоряд або він взагалі є "вторинним" щодо тексту, показують однакові інтерв'ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи кут подачі матеріалу, мають композиційні вади - бракує "стенд-апів", синхронів, як для телесюжетів - забагато тексту, залучають мало експертів.

Четвертий підрозділ третього розділу - "Аудиторія теленовин: взаємовплив і взаємозалежність" - присвячений особливостям спілкування комунікатора в теленовинах з реципієнтами. Визначено, що ефективність комунікації в умовах телевізійних новин - це процес, під час якого аудиторія засвоює, осмислює отриману інформацію, що, зі свого боку, призводить до змін (позитивних функціональних, тобто, таких, що розвивають, доповнюють, або, навпаки, деструктивних, таких, що шкідливо впливають). Власне новинами є лише ті повідомлення випусків новин, які глядач запам'ятав. З критеріїв ефективності інформування ми виокремлюємо прагматичну адекватність, небанальність і декодованість повідомлення.

Доведено, що найефективнішим методом комунікації у телевізійних новинах, на нашу думку, є залучення. Його зміст полягає в тому, що комунікатор, проникаючи у світ адресата, і сам є відкритим для його проникнення. Залучення покликане поглибити взаємодію з глядачем, спільну творчість. Головною моделлю телеспілкування може стати діалог, основою якого є ставлення до співрозмовника як до особистості, чесне інформування, відсутність спроб приховати чи урізати важливі відомості, а також знання інтересів, потреб, вимог своєї аудиторії.

У висновках окреслено результати проведених досліджень і сформульовано головні тези дисертації. Функціонування телевізійних новин на трьох загальнонаціональних телеканалах України (Перший Національний, "Інтер" і "Студія "1+1") та трьох телеканалах, які ретранслюють свої програми через регіональних мовників ("Новий Канал", СТБ та ICTV), позначається жорсткою конкуретною боротьбою за глядача, однак ці умови сприяють створенню якіснішого телепродукту, підвищенню професійності кожного окремого комунікатора і програми теленовин як колективного комунікатора, вдосконаленням технології виробництва програм. У практику телевізійних новин міцно увійшли елементи найкращих моделей світового інформаційного мовлення, особливо на технологічному та творчо-організаційному рівнях, а для аудиторії така ситуація дає можливість більшого вибору джерел отримання інформації. Особливістю функціонування українських теленовин є і присутність в інформаційному просторі країни телекомпаній інших країн, і саме з російськими теленовинами їм доводиться витримувати постійну боротьбу за глядача. Важливим кроком до прозорості функціонування теленовин в Україні стало ухвалення Верховною Радою України і підписання Президентом у квітні 2003 р. Закону "Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова", в якому вперше законодавчо визначене поняття "цензури" як "вимоги, спрямованої до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача попередньо узгоджувати інформацію, що розповсюджується (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражування чи розповсюдження інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб", і заборонено її. Однак практика застосування законодавства в галузі ЗМК потребує вдосконалення. Зокрема, впровадження різних форм власності в галузі телемовлення супроводжується боротьбою за вплив між політичними партіями і фінансово-політичними угрупованнями, і негативно позначається на змісті телевізійних новин. Вони починають змінювати свої головні характеристики, часто нівелюючи професійні критерії підготовки, не дотримуються морально-етичних норм та норм професійної діяльності, поширеними стають інформаційні війни як спосіб протистояння політичних противників, практикою стає пряме цензурування або замовчування суспільно важливих фактів.

Відтак, на макрорівні можна виокремити такі найбільші проблеми, що їх переживають ЗМК в умовах сучасного комунікативного процесу в Україні:

Інформація, що її можуть отримати ЗМК, часто дозована і спрямована на створення позитивного образу влади. Величезна кількість тем, важливих для суспільства, залишаються невисвітленими у ЗМК, закритими для громадськості, а відтак - відсутній інститут публічного обговорення, громадської експертизи важливих для суспільства рішень, у теленовинах слабко представлені експерти. Ця непрозорість створює сприятливе середовище для взаємної корумпованості владних структур і медіа: від підкупу чиновників, щоб отримати певну інформацію, до підкупу журналістів, щоб певну інформацію приховати.

Особливої уваги потребує практика застосування законодавства, що регулює діяльність ЗМК, зокрема, щодо цензури. Досі існує контроль за змістом теленовин на рівні "встановлення порядку денного", візуального вирішення тем, існують "небажані" або "заборонені" теми, особи, і контексти. За цих умов телевізійні новини (і ЗМК загалом) не можуть належним чином виконувати своєї головної функції: чесно і правдиво інформувати громадськість, натомість замовчуючи факти, ігноруючи альтернативні думки, нав'язуючи глядачеві моделі поведінки.

Боротьба за перерозподіл телевізійної власності між політичними партіями і фінансово-промисловими угрупованнями, перетворення теленовин в інструмент інформаційних воєн, змінює у такий спосіб їхню природу - з комунікації "розповіді" та "діалогу" з глядачем на маніпулятивну комунікацію. Втрачається первинне значення самого поняття "телевізійної комунікації" як процесу спілкування: глядача не чують, у нього не запитують, яких новин, знань та ідей він потребує.

Майже 13% телеаудиторії України, за даними AGB, постійно переглядають програми ОРТ, а програми РТР, НТВ, ТВ-6 є можливість переглядати через системи супутникового і кабельного телебачення, і 38,1% повністю або деякою мірою довіряють їм. І хоч така висока присутність російського телебачення в Україні дала поштовх якіснішому розвитку вітчизняного телебачення, українські теленовини іноді формують громадську думку у країні меншою мірою, ніж російські, і відбувається це не в інтересах України. Ще більше посилює загрозливість такої ситуації той факт, що на кількох телеканалах ("Інтер" і ICTV) новини виходять в ефір мовою іншої країни - російською. Таким чином, в Україні створюється середовище, сприятливе для "комунікативної катастрофи". Водночас наголошено на таких хибах програм теленовин в Україні на мікрорівні:

Незбалансованість інформації, відсутність у сюжетах кількох точок зору, порушення головних жанрових вимог як на рівні цілих випусків теленовин, так і в окремих телесюжетах.

Одноманітність тематичного наповнення випусків телевізійних новин: спостерігається засилля офіційної інформації та повідомлень негативного і загрозливого змісту (катастрофи, катаклізми, епідемії, кримінал тощо), але з інформаційного потоку випадає цілий пласт новин з галузі науки, освіти і культури. Бракує глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто, телевізійні новини України часто демонструють низьку аналітичність.

У мові телевізійних новин домінують штампи, журналісти не шукають найвлучнішого слова, яке могло б найповнішою мірою передати їхню думку і, водночас, відтворити візуальний образ, бідний синонімічний ряд. З іншого боку, лексика матеріалів теленовин часто штучна, запозичена зі словників, а не з живого спілкування. Багато огріхів - переважно на фонетичному і стилістичному рівнях.

Окрім спроб маніпулювати глядачем, до суперечливості змісту тієї самої програми (або того самого повідомлення) часто призводить непродуманість мети журналістів, неузгодженість професійних рішень авторів випуску, їхня низька фахова підготовка.

5. Спостерігається банальність і невибагливість відеоряду, невиразність операторської роботи, низький професіоналізм режисерів і відеоінженерів. Журналісти не використовують багатьох хрестоматійних телевізійних прийомів (не працюють у кадрі, записують мало інтерв'ю, відеоряд не відповідає або суперечить тексту тощо). Разом з тим, у конкурентній боротьбі зростає майстерність телевізійних журналістів, удосконалюється технологія виробництва теленовин, підвищується їхній вплив на глядача.

Вважаючи, що телевізійні новини завжди селективні і полісемічні, відтак - відкриті для інтерпретацій, у дисертації наголошено, що найефективнішою моделлю комунікації є діалогічна, побудована на взаємодії рівноправних і рівноінтелектуальних партнерів у спілкуванні. На часі - зміна системи координат функціонування телевізійних новин: із маніпуляції на взаємодію, взаєморозуміння та відвертий діалог, а також створення системи професійних журналістських стандартів і соціальної відповідальності журналістів, з одного боку, та захисту їхніх прав, з іншого. Адже змістова організація матеріалу і акценти, орієнтовані на загальнолюдські цінності, обов'язково викличуть довіру - до телеканалу, до телепрограми, до людини на екрані, і тільки в такий спосіб можна поширювати нові ідеї і знання, а не пропагувати, повчати і маніпулювати аудиторією.

Результати наукових досліджень знайшли відображення у таких публікаціях