Роль i мiсце iнформацiйної дiяльностi в формуваннi демократичного суспiльства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Свобода слова в ЗМI

Електронна галузь - новітня сфера інформаційного виробництва

Виробники, асоціації, органи управління

"Український зміст" - ознака демократичної України

Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні

Висновок

Список використано лiтератури

Вступ

Гарантоване Конституцією України право наших співвітчизників на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань створює міцне підгрунтя для цивілізованого входження українського суспільства до когорти держав з усталеним правовим статусом та високим рiвнем демократичних засад, які пишаються, насамперед, високим рівнем забезпечення прав і свобод своїх громадян. Адже іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США, Авраама Лінкольна, демократія -- врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Інформаційна індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів масової комунікації, формує інформаційний простір держави, веде політику в інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений розширенням сфери інформаційних потреб суспільства, суспільно-економічним і науково-технічним розвитком суспільства, процесами глобалізації системи масової інформації , а також комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо.

Свобода слова в ЗМI

Свободу слова як поняття можна розділити на кілька аспектів. По-перше, це свобода публічних висловлювань незалежно від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантії для громадян на безперешкодне отримання повної та неупередженої інформації. Україна, яка перебуває у процесі розбудови демократичного суспільства, законодавчо гарантує і перше, і друге. Однак якщо зі свободою публічних висловлювань у нас більш-менш усе гаразд, то одержання неупередженої інформації здебільшого залежить від конкретного політика, дер-жавного діяча або власника ЗМІ.

Утім, існує думка, що саме конкретний журналіст, а не власник ЗМІ має нести відповідальність за достовірність і правдивість поширеного ним матеріалу. Таке перенесення акценту відповідальності з видання на журналіста сприятиме якості його роботи й ускладнить для власника ЗМІ можливість цензури, яку частково маскують під контроль достовірності матеріалу.

Сьогодні часто можна почути й таке: свобода слова обмежується через те, що ЗМІ, як правило, збиткові й не можуть забезпечити себе за рахунок реклами чи передплати. А тому змушені шукати спонсорів. Такий підхід дещо помилковий. По-перше. Результати свідчать: у багатьох випадках немає прямої залежності між фінансовим станом преси й дотриманням принципів свободи преси. По-друге. Надходження коштів від реклами і передплати залежить від загального економічного стану країни. І якщо економіка перебуває у кризі, то, зрозуміло, і грошей на це не дуже й багато. Однак ми, громадяни України, не повинні чекати на реалізацію свого права на інформацію до успішного завершення економічних реформ.

Сьогодні необхідно робити все, щоб це право було забезпечене. Зокрема, весь пакет законодавства, який має регулювати діяльність ЗМІ в Україні, зокрема, проблеми свободи слова та забезпечення прав громадян у сфері інформаційного суверенітету та безпеки України, потребує значного вдосконалення з урахуванням нових реалій суспільно-економічного розвитку України й тенденцій розвитку світового інформаційного простору. Зокрема, йдеться про те, що інформаційна революція наприкінці ХХ сторіччя сформувала нові реалії, коли вільний обмін думками став складовою сутності й одним з основних чинників суспільного розвитку та відповідальності реального стану українського медіа-ринку. Україна з часу проголошення незалежності стала на шлях глобалізації системи ЗМI, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інформаційного простору, не залежного від iнших держав. “Якщо раніше,-- писав А.З. Москаленко,-- абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася” . Збільшилася кількість періодичних видань наприкінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге -- приватні особи, третє -- наукові та науково-виробничі установи, четверте й п'яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.

Iз власних спостережень також відзначу, що дуже часто журналісти, як би не прикро це звучало, самі не дуже розуміються в предметній області (сфері), а найчастіше намагаються зсилатись на інші джерела (періодичні видання або агенства). Адже вміти грамотно висловлюватись та добре розумітись в певній сфері, поняття цілком різні. Мабуть, саме тому видання, в яких працюють такі спеціалісти і називають “жовтою пресою”. Адже почерпнути у них чогось корисного, окрім полеміки, вкрай важко.

На сьогодні, за даними комп'ютерного банку Держкомінформу , загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тис. Зареєстровано і перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної й зарубіжної сфери розповсюдження 4479: З них газет -- 1858, журналів -- 2000,збірників -- 273, календарів -- 65. Періодичних видань з місцевою сферою розповсюдження управліннями у справах преси зареєстровано і перереєстровано 6410. З них газет -- 5432, журналів -- 662, збірників -- 110.

Протягом 2005--2010 років Національною радою України з питань телебачення й радіомовлення видано ліцензії 791 телерадіоорганізації. З них 73 організації телерадіомовні (67 ефірних, 2 ефірно-кабельні, 4 ефірно-проводові), 346 -- телемовні (258 ефірних, 76 кабельних, 8 ефірно-кабельних, 4 супутникові), 372 -- радіомовні (113 ефірних, 255 проводових, 4 ефірно-проводові) У тому числі видано 78 ліцензій 28 державним телерадіоорганізаціям, з яких 24 телерадіомовні,2телемовні,2радіомовні.

Електронна галузь-новітня сфера інформаційного виробництва

Розвиток інформаційної індустрії, як бачимо, відбувається в усіх сферах інформаційного виробництва, які можна назвати галузями. Галузі інформаційного виробництва: преса, аудіовізуальна галузь (телебачення, радіомовлення), книговидання, електронна галузь, галузь інформаційного забезпечення.

Серед названих галузей особливої уваги заслуговує новітня сфера інформаційного виробництва -- електронна галузь. Виготовлення електронних видань, що поширюються, зокрема, через мережу Internet, є технологічно особливим процесом, який поєднує в собі видавничі й комп'ютерні технології. Окрім того, під упливом комп'ютерної технології модернізується структура видання, процес користування ним. Можливо, змінюється сама ідеологія видання як виокремленого в інформаційному просторі носія інформації. Електронне видання як частинка загальної інформаційної системи входить у неї не тільки ідеологічно, а й фізично; воно існує в тому ж віртуальному світі, що й інші електронні видання, і пов'язане з ними на основі різних, зокрема, гіпертекстових зв'язків. Через це перехід від видання до видання може здійснюватися на основі програмно й фізично змодельованих структурних зв'язків, які творять єдину глобальну інформаційну систему -- паралельний соціальній реальності інформаційний світ, якийпоступово поступово стає частиною цієї соціальної реальності.

В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 року (№ 9282/000) зазначається, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв'язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об'єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXIсторіччя.»,необхідно:1. Установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі - мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

У зв'язку з цим основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні визначити:

- створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;

- розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації; - забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;- забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташованих у сільській місцевості;- розвиток та впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, надані медичної та правової допомоги та інших сферах;- вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства;вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів.

2. Державному комітету зв'язку та інформації України, Міністерству освіти і науки України та Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України із залученням інших центральних органів виконавчої влади, а також Національної академії наук України, провідних вчених та фахівців, представників відповідних суб'єктів підприємницької діяльності, виходячи із завдань, визначених статтею 1 цього Указу, розробити протягом шести місяців проект державної програми розвитку мережі Інтернет в Україні для включення її як складової частини Національної програми інформації. 3. Міністерству закордонних справ України, Міністерству економіки України із залученням інших центральних органів виконавчої влади: - опрацювати питання щодо вступу України до відповідних міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку телекомунікаційних систем, захисту прав на інформацію, протидії поширення інформації, яка завдає шкоду людині і громадянину, суспільству і державі, та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;

- сприяти залученню коштів міжнародної технічної допомоги, використанню можливостей міжнародних програм для розвитку в Україні мережі Інтернет. Ці документи визначають пріоритетні напрямки стратегії і тактики побудови інформаційного суспільства в Україні, а також розвиток інтернет-технологій і створення надійного фундаменту інформаційної безпеки людини, суспільства і держави. Таким чином, інформація сьогодні стає основним об'єктом і продуктом нашого суспільства, а інформація і комп'ютеризація відповідно основними інструментами її опрацьовування. При цьому, під інформацією слід розуміти сукупність (позначених термінами) взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки

Окремо необхідно сказати і про галузь інформаційного забезпечення. Поряд з виготовленням ЗМI існує спеціальна сфера збору, обробки, аналізу, збереження, виготовлення й поширення інформації, яку використовують виробники ЗМI. Справою інформаційного забезпечення займаються інформаційні агентства, прес-служби, спеціальні служби, які є виробниками інформації.

Виробники, асоціації, органи управління

До виробників ЗМI відносяться журналісти, письменники, працівники друкарень, редакцій, видавництв, студій тощо. Серед виробників ЗМI можна виділити виробники-організації: редакції, видавництва, студії, агенції, бюро, а також професійні групи виробників ЗМI: клуби, спілки, асоціації.

Існують міжнародні урядові й неурядові асоціації, спілки виробників ЗМI та коммунiкацii: Європейська телерадіомовна спілка (EBU), Асоціація комерційного телебачення (ACT), Спілка асоціації редакторів газет (CAEJ), Європейська асоціація рекламних агентств (EAAA), Європейський рекламний тріумвірат (EAT -- European Advertising Trepartite), Всесвітня асоціація християнської комунікації, Міжнародна католицька спілка преси, Міжнародна комунікаційна асоціація, Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Федерація арабських журналістів (ФАЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) тощо (за даними [Зернецька О.В.]).

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи управління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР України, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Про ці органи управління та виробників ЗМК можна прочитати у виданні Хто є хто в українських мас-медіа.-- К.: “К.І.С.”.

"Український зміст" - ознака демократичної України

Основним предметом квотування і підтримки ЗМІ має стати чітко визначена інформаційна продукція українського змісту, зорієнтована як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.

Гасло "український зміст" - це поняття комплексне. Воно значно ширше чинних обмежень за ознакою, мовою та державною незалежністю виробника інформаційних продуктів. Продукція українського змісту повинна мати переважно національних авторів і виконавців, вироблятися на території держави з обов'язковим залученням наших інвестицій та залишатися власністю українських суб'єктів інформаційної діяльності.

Головною метою регулятивної підтримки українського змісту має стати якісний злам ситуації на національному медіа-ринку, приведення технологічного та фінансово-економічного забезпечення до рівня європейських вимог, змістовне наповнення відповідно до нашої ментальності, культури і системи цінностей, гідна репрезентація держави в європейському та світовому інформаційному просторі.

На сьогоднішнiй день центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне отримання й обмін інформацією. Воно потребує не політичних декларацій, а копіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на ЗМІ з боку владних структур та фінансових кланів. Завдання складне, але його можна виконати, спираючись на принципи обов'язково судового розгляду всіх конфліктних питань і формування демократичних засад суспільної свідомості. Усі питання розвитку інформаційної сфери тісно пов'язані зі станом національного медіа-ринку, який потребує якісних змін: технологічних, змістових, управлінських. Створення організаційно-правової бази цих змін - нагальне завдання всіх гілок української влади. Крім цього, забезпечення інформаційної безпеки України і захист національного медіа-ринку вимагає перегляду основних принципів регулятивної політики на засадах інфор-маційної відкритості й підтримки власних медіа-виробників. Головним об'єктом такої підтримки має стати український зміст інформпродукції.

Нагальним питанням також є оптимізація структури власності суб'єктів інформдіяльності, як найшвидший розвиток суспільного сектора, особливо в галузі електронних мас-медіа.

Щодо нашого законодавства в галузі ЗМІ, то воно в основному відповідає загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, конвенціям з прав людини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації.

Чинне законодавство, наприклад, залишило відкритим легальні шляхи до необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб дру-кованих ЗМІ, усіх різновидів електронних ЗМІ. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засновувати ЗМІ в нашій державі особам без громадянства та гро-мадянам інших країн.

Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих ЗМІ.

Інформаційний простір завдяки нашим законам виявився перенасиченим неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

У цілому, як засвідчує практика, у нашому інформаційному правовому кодексі мають бути такі складові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширення інформації.

Подальшого вирішення вимагає питання економічної свободи ЗМІ, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх ЗМІ, видавничої сфери, в якій функціонують тисячі видавництв і видав-ничих організацій.

Та нині держава не має змоги підтримати фінансово таку велику кiлькiсть перiодичних видань , які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вона спроможна надати згідно з прийнятим Держбюджетом на 2001 рік, головним чином адресується виданням для дітей.

Сьогодні в Україні 80% газет є приватними, і суспільству не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Соціум стурбований й тим, що ці видання відірвані від об'єктивних процесів суспільно-політичного життя, лише одиниці з них користуються послугами Національного інформагентства України, інших джерел, які надають об'єктивну інформацію.

Ситуація погіршується для вітчизняних ЗМІ ще й тим, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власно українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухиляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і передплатників рекламу. Зокрема, щодня в Україну через прозорі кордони Росії завозяться величезні тиражі російських видань. Внаслідок цього Держ-бюджет недоотримує значні кошти, порушується чинне законодавство України, ігноруються інтереси націо-нального виробника, а співвідношення україн-сько-мовних і російськомовних видань зміню-ється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% - росій-ськомовних.

До речі, в Україні видається 0,4 книжки на одну людину, у Росії - 3,2, у Польщі - 12,5, Німеччині - 19.

Сьогодні в Києві кількість годин радіомовлення на добу становить 380. І тільки 64 - державною мовою. В Україні зареєстровано періодичних друкованих видань українською мовою трохи більше ніж 2,5 тисячі. Решта - близько 8 тисяч - російські або двомовні.

Вихід із ситуації один - створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних ЗМІ шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг.

Повною мірою це стосується місцевої преси. З одного боку, щодо цих мас-медіа імпонує ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З іншого, у демократично і економічно нерозвинутих країнах така преса миттєво перетворюється на залежну від грошових мішків або ж перетворюється на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. І тоді стає неможливим виконання ЗМІ таких її головних функцій, як інформаційної, просвітницької, культурологічної тощо. Незалежними від місцевих бюджетів ЗМІ можуть стати лише за умов, коли зможуть самоокупуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. На даному ж етапі необхідно забез-печити невтручання владних структур у творчі про-цеси, пільгове кредитування, інші економічні важелі щодо налагодження вітчиз-няного газетного вироб-ництва.

До цього можна додати ще й таке. На зорі української незалежності потрібно було 12 млн. дол. аби модернізувати Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат. Цих грошей не знайшлося. Сьогодні щороку українські газети інвестують в економіку сусідніх держав (зокрема, Росії), оплачуючи імпорт паперу, близько 5 млн. дол. Скільки паперових комбінатів можна б було збудувати за цей період! Україна має всі можливості виробляти офсетні пластини, плівки, кольорові фарби. Проте ми їх так само імпортуємо…

Подібні проблеми існують і в царині електронних ЗМІ. А саме - питання наповнення ефірних програм національним продуктом, дотримання мовної політики умов ретрансляції, прихованої суб-оренди каналів та ін. Актуальною стає практична неврегульованість статусу іноземних телерадіомовників, які не є рецензентами в Україні. І тому занадто вільно почувається в українському ефір-ному полі багато закордонних телерадіо-організацій, особливо у мережі кабельного телебачення.

Надто гостро сьогоднi постала проблема щодо ліцензування телерадіоорганізацій. Адже в 2010 році кінчився термін ліцензій у 78 компаній. У 2011 році він закінчується ще у понад 200 студій. До того ж, майже 200 операторів кабельних телемереж із 300 існуючих ведуть мовлення без визначених законом дозволів.

Щодо цього, то у справі ліцензування насам-перед має бути максимальна прозорість. Проте основна увага має все ж таки надаватися місцевим і державним телерадіокомпаніям, які становлять 95 % загальної кількості наших електронних мас-медіа. Водночас необхідно зменшувати кількість мало-потужних у творчому і технічному відношеннях телерадіомовників. До речі, подібним шляхом свого часу пішли такі країни, як Італія, Польща, Німеччина та ін.

Потребує свого оновлення й законодавча база щодо функціонування електронних мас-медіа. Закони, що були підписані в перші роки незалежності держави, на жаль, випередили об'єктивні реальності розвитку суспільства. Внаслідок цього ефек-тивність, наприклад, радіомовлення, як одного з провідних державотворчих інструментів була значно послаблена. Задекларовані засади створення незалежних радіостанцій, які мали сприяти духовному та економічному зміцненню нації, правовому, естетичному та іншому вихованню аудиторії, виявилися примарними. Натомість у секторі приватного ефіру маємо не тільки культ споживацької ідеології, а й чужомовну культуру з її деструктивним впливом на масову свідомість слухачів.

Через кабельну мережу вільно, за наші гроші, ігноруючи вимоги роботи державного радіомовлення та TV, у наші оселі входять радіотелевізійні канали сусідньої держави, і цей наступ не припиняється.Значну увагу в колі окреслених проблем викликають дискусії щодо необхідності чи недоцільності трансформації державного радіомовлення та TV на громадське. Воно співмірне з громадянським суспільством, і коли суспільство політично неструктуризоване, багато партій і рухів , громадських і релігійних організацій ще й досі вагаються щодо правильності історичного вибору українського народу, а іноді займають ворожу позицію - у таких умовах створювати повноцінне громадське мовлення дуже складно.

Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні

Верховною Радою прийнятий Закон "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (18 липня 1997 р.) (Суспільне телерадіомовлення - це телерадіоорганізація зі статусом єдиної загально-національної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією.

Суспільне TV грунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію програмної концепції та здійснюють конт-роль за фінансово-господарською діяльністю теле-радіо-організації).

Суспільне телерадіомовлення створюється з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, морально-етичні принципи українського народу. При Суспільному телерадіомовленні діють Громадська рада (по одному представнику від політичних партій, що мають депутатів у ВР, від творчих спілок, що зареєстровані Мінюстом, від Президента України, Кабміну, Нацбанку, Генпрокуратури, Нацради з питань TV та радіомовлення, Антимонопольного комітету України, Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабміні), Кваліфікаційна рада (громадський орган, що формується із спеціалістів і науковців у галузі телерадіомовлення), Адміністративна рада (постійний розпорядчий орган Суспільного телерадіо-мовлення, повноваження і функції якого визначаються статутом Суспільного телерадіомовлення).

Суспільне телерадіомовлення фінансується за рахунок абонентської плати за користування теле- і радіоприймачами, державного замовлення, проведення кампаній із збирання коштів, видання спеціалізованих газет і журналів, поширення власних аудіо- і відеозаписів, продажу власної теле- і радіо-продукції іншим організаціям. Громадська рада Суспільного телерадіомовлення може засновувати громадський фонд для залучення та акумулювання коштів на некомерційній основі. Держзамовлення на програми Суспільного телерадіомовлення не може перевищувати 20 % загального обсягу мовлення. Рекламна діяльність на каналах Суспільного теле-радіомовлення забороняється, за винятком спеці-ально зазначених у програмі комерційних презентацій, час трансляції яких не повинен перевищувати 3% мовлення на добу).

Сьогодні Закон України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення" не відповідає реаліям з деяких причин. Зокрема, він не передбачає вирішення проблем зростання витрат на розвиток TV на радіомовлення, жорсткої конкуренції з боку приватного сектора. Не створює він й інструментів справжнього маркетингу суспільного обслуговування, не веде до збільшення інвестицій у виробництво програм, врешті-решт - до зростання продуктивності праці українських журналістів.

Закон, скоріш за все, не вирішить проблеми достатніх джерел фінансування. Адже введення абонплати за користування теле- і радіоприймачами не викличе позитивної реакції в суспільстві, буде сприйняте населенням як відверте здирництво.

Важливим моментом є рекламна діяльність. Згідно із законом, вона забороняється на громадському TV. Таким чином, комерційні кампанії, і в першу чергу ті, що поширюють свої програми національними мережами на більшу частину території України, отримають майже весь портфель рекламних замовлень в Україні. Отже, закон усуває конкурентів з ринку в особі НТКУ. І це призведе до банкрутства за-значених компаній з наступним викуповуванням їх приватними особами.

Тому роздержавлення ЗМІ повинно бути збалансоване у двох фундаментальних аспектах - доступності інформації та забезпечення інформаційної безпеки України. До речі, першими противниками роздержавлення будуть ті журналісти, які сьогодні працюють у державних ЗМІ, бо ніхто з них не захоче втратити стабільну заробітну плату. Сьогодні важливе інше - необхідно подбати про те, щоб економічна незалежність мас-медіа стимулювала прагнення представників у мас-медіа до творчої свободи. Необхідно створювати економічні підвалини, за яких видавничий і газетний бізнес в Україні буде прибутковим, вигідним і рентабельним - яким він є в цілому світі.

Наприклад, ані в Польщі, ні в Угорщині чи Німеччині жодної державної газети вже давно немає. Але там спочатку були створені економічні умови для вільного функціонування ЗМІ. За наших умов акт, закон, указ про роздержавлення можуть обернутися якраз протилежним негативним явищем, коли тисячі газет буде закрито і журналісти втратять роботу. І буде серйозна небезпека, коли роздержавлення у нас перетвориться на олігархізацію ЗМІ.

Засоби масової інформації - могутня сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного повідомлення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. В міру розширення технічних можливостей їхня роль зростає. А по емоційному впливу на почуття і свідомість людей вони залишаються поки неперевершеними і збирають саму велику аудиторію.Сьогодні, коли якість інформаційних технологій і їхнього використання усі в більшому ступені визначають характер життя суспільства, питання про взаємовідносини суспільства і засобів масової інформації, про ступінь волі ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) здобуває особливе значення.

Оскільки ЗМІ грають у економічному, політичному та соціальному житті суспільства істотну роль, маючи саме безпосереднє відношення до його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (діючу) функції, то вони в тім же ступені, що і творці політики несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в суспільстві. А якщо це так, то вони у своїй інформаційній діяльності повинні керуватися в першу чергу інтересами суспільства і держави.

Але це, якщо діяти по формальній логіці. На ділі ж інформаційна діяльність по проникненню ЗМІ в політичне, економічне та соціальне життя суспільства надзвичайно многоаспектно.

Засоби масової інформації, узяті як ціле і будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, несуть у собі різні соціально-політичні або економічні ролі, ті чи інші з який - у залежності від визначеного числа типових ситуацій - здобувають особливу суспільну значимість у своїй інформаційній діяльності. Це можуть бути ролі організатора, об'єднувача, консолидатора суспільства, його просвітителя. Але вони можуть грати і дезінтегруючу, роз'єднувальну роль.

Висновок

iнформацiйна дiяльнiсть суспiльство

Інформаційна діяльність ЗМІ робить винятково великий вплив на життя суспільства в цілому, на соціально-психологічний і моральний вигляд кожного з членів цього суспільства, тому що всяка нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стереотипізована і несе в собі багаторазово повторювані політичні орієнтації і ціннісні установки, що закріплюються у свідомості людей. А в кризові періоди історичного розвитку, як відзначав Г. Блумер, люди в стані соціального занепокоєння особливо піддані вселянню, легко відгукуються на різні нові стимули й ідеї, а також більш податливі до пропаганди.

Об'єднання націй у сильні централізовані держави часто виявлялося можливим багато в чому завдяки появі преси, що створила новий вид соціальної спільності - публіку окремо узятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об'єднані споживаною інформацією. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але і виводять його на глобальний рівень. У цьому особлива актуальність проблеми, особливо, якщо мати на увазі, що внформаційна діяльність засобів масової інформації буде і надалі незмінно рости і підсилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави. І в цьому процесі не останнє значення має виявлення і систематизація ЗМІ як фактора стабільності міжнаціональних відносин в українській державі.

У цілому, дослідженню інформаційної діяльності ЗМІ присвячена безліч робіт у різних сферах науки: філософії, соціології, політології, історії, психології та ін. За останні роки накопичений великий емпіричний матеріал. У той же час слід зазначити, що публікації по даній темі носять переважно загальнотеоретичний характер. Більш того, проблеми інформаційной діяльності ЗМІ, як правило, розглядаються не стільки як складова частина загально-політичного, -економічного та -соціального процесу, скільки як її ілюстративна складова. Такі підходи, зрозуміло, мають право на життя. Можна сказати навіть, що вони служать досить переконливою аргументацією в доказах різного роду наукових інвектив, але недостатні для заглибленого «внутрісистемного» аналізу ЗМІ.

У той же час у роботах багатьох авторів, опублікованих до 90-х років, проблеми хоча і розглядаються в тісній прив'язці до реалій нашої країни, однак ці реалії в основі своєї пішли в минуле і керуватися теоретичними й особливо практичними висновками треба дуже і дуже обережно.

Інформаційна діяльність ЗМІ грає вирішаючу роль у формуванні політичних та духовно-моральних цінностей сучасного українського суспільства. Їхній морально-психологічний вплив на населення носить двоїстий характер. З одного боку, вони роблять на нього позитивний вплив, з іншого боку - стають каталізатором міжнаціонального протистояння, етнополітичної напруженості. Говорячи про перший, слід зазначити, що змістовні виступи засобів масової інформації з питань історичного минулого нашій країни сприяли зникненню ряду «білих плям» в історії України, росту національної самосвідомості етносів, народів.

Отже, а зараз спробуемо дещо підсумувати усе вищесказане. Під поняттям інформаційна діяльність будемо позиціонувати сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Сюди також відносять діяльність людини, пов'язану з процесами отримання, перетворення, накопичення і пердачі інформації.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування.

За нинішніх тенденцій глобалізації та інформатизаціі мимоволі спадае на думку вислів, що став немов приказкою: “Володіеш інформаціею, володіеш свiтом”. I в наш час це особливо актуально.

Размещено на Allbest.ru