Теоретичні засади стратегічного прогнозування у міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Т.А. Пода

Анотація

Стаття присвячена аналізу теоретичних засідок стратегічного прогнозування у міжнародних відносинах. Особлива увага приділена визначенню основних етапів та методів стратегічного прогнозування у сучасних умовах перебігу міжнародних відносин.

Ключові слова: прогнозування, стратегічне прогнозування, прогноз, міжнародні відносини.

Annotation

T. Poda THEORETICAL BASIS OF STRATEGIC FORECASTING IN INTERNATIONAL RELATIONS

Introduction. The forecasting in the sphere of international relations has always been a challenge, the answer to which thinkers of the past tried to find. Strategic forecasting allows the politicians who make important decisions to be ready for the new scenarios of reality. The aim of the study is a socio-philosophical analysis of the theoretical-methodological essence and features of the mechanism of strategic forecasting in modern international relations. The task is to determine the essence of the concepts "forecasting", "strategic forecasting", "forecasting in the field of international relations", and to correlate their content. Research methodology. To achieve the goal defined by the author of the article, a sociocultural methodological approach and a set of basic methods of scientific knowledge were used: systematic analysis, comparison, critical analysis. Research results. A forecast is a probable judgment about the state of a particular phenomenon in the future. The main task of strategic forecasting in international relations is the analysis of phenomena that can influence the relations between states, international organizations and other subjects of international relations. Strategic forecasting in international relations can help predict possible conflicts, changes in economic, political, and social spheres. For the development of strategic forecasts, an appropriate methodological base is needed. It allows formulating a reasonable hypothesis. It is also necessary to take into account the following factors: political, geographical, economic trends, social and environmental components, etc. Discussion. Any prediction, both individual and collective, is based on a specific cultural and civilizational platform. Forecasting in the field of international relations is a complex process, as it is associated with a significant number of variables and factors, each can influence the course of events. World and regional trends of today develop in different directions and often contradict each other. Therefore, in strategic forecasting, it is important to find the vector of development of the entire system, to determine the direction in which the balance of forces in the world is changing. Conclusions. Among the main scenarios of the development of international relations today, the following can be distinguished: continuation of globalization and strengthening of international integration, growth of conflicts, strengthening of the role of "non-traditional actors" of international affairs, growth of the role of social platforms, search for the new forms of communication and dialogue between the participants of international relations.

Keywords: forecasting, strategic forecasting, forecast, international relations.

Вступ

Прогнозування в сфері міжнародних відносин завжди було викликом, відповідь на який намагалися знайти вчені та мислителів минулого. Розвиток міжнародної політичної ситуації є певною мірою завжди непередбачуваним, тому природним є прагнення людини знизити рівень цієї невизначеності. Будь-який прогноз розробляється задля уникнення небажаного розвитку подій. У прогнозі висловлюється думка про можливість настання тієї чи іншої події і дається кількісна оцінка її ймовірності. У сфері міжнародних відносин прогнозування проводиться на підставі оцінки розвитку і взаємовідносин держав та вивчення загальних тенденцій світового розвитку. На основі зовнішньополітичних прогнозів робляться, як правило, спроби виявити нові можливі фактори, що впливатимуть на розвиток світу загалом, а також певного регіону, країни. Стратегічне прогнозування дозволяє тим, хто приймає важливі рішення, бути готовим до розвитку нових сценаріїв реальності.

Сучасні українські вчені С. Телешун, О. Баронін (Телешун, Баронін 2001) та В. Горбатенко (Горбатенко 2003) у своїх працях звертаються до основ політичного прогнозування, форм та методів збору, аналізу й оцінки інформації, особливостей прогнозування та оцінки їхніх наслідків. В. Дерега (Дерега 2008, 16) зосереджує свою увагу на аналізі теоретико-методологічної сутності політичного прогнозування, визначає особливості політичного прогнозування у сучасних умовах перебігу політичних процесів. Н. Ржевська (Ржевська 2011) вказує на різницю між політичним та стратегічним прогнозуванням. Ю. Чепелюк зосереджує свою увагу на стратегічному прогнозуванні у дипломатичній діяльності (Чепелюк, Поплавський 2022, 237). У роботах В. Бакуменка та Л. Штики (Сурмін, Шпик 2006, 146) проводиться аналіз понятійного апарату системи прогнозування. В. Матвієнко (Матвієнко 2000) розкриває сутність понять «прогностика», «прогнозування», «методи», «види», «інструментарій прогнозування». Г. Клешня (Клешня 2017) зосереджує увагу на соціальному проєктуванні, як осмисленому способі творення майбутнього в інформаційну добу. На певних проблемних сторонах сучасних міжнародних відносин зосереджували свою увагу О. Матюхіна (Матюхіна 2017), Н. Сухова (Сухова 2014), Т. Пода (Пода 2016, 2019).

Мета дослідження

прогнозування міжнародний відносини стратегічний

Метою даної роботи є соціально-філософський аналіз теоретико-методологічної сутності та особливостей механізму стратегічного прогнозування у сучасних міжнародних відносинах.

Завдання: визначити сутність понять «прогнозування», «стратегічне прогнозування», «прогнозування у сфері міжнародних відносин», провести кореляцію їхнього змісту.

Методологія дослідження

Для досягнення мети, визначеної автором статті, було використано соціокультурний методологічний підхід та комплекс основних методів наукового пізнання: системний аналіз, порівняння, критичний аналіз.

Результати

Поняття «прогноз» набуло широкого розповсюдження у 40-х - 50-х роках ХХ століття, коли почала формуватися теорія розробки прогнозів явищ - прогностика. Саме в цей період практично у всіх країнах західної Європи та США відбувається «прогностичний бум» (Дерега 2008).

Прогноз - імовірне судження про стан того чи іншого явища в майбутньому. У вузькому значенні, прогноз - це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних процесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Теорія прогнозування (прогностика) вивчає закони і способи прогнозування, аналізує наявну інформацію, статистичні дані, експертні оцінки тощо. Проте необхідно пам'ятати, що прогностика не є точною наукою, і її результати можуть бути неоднозначними та не завжди відповідати дійсності. Тому, при використанні прогностичних моделей та методів, необхідно враховувати їхню обмеженість та ймовірність помилок.

Провідним прогностичним центром у 60-х роках ХХ ст. у США стає Гудзонівський інститут (Нисівоп Institute), де розвивалася теоретична концепція індустріалізму. У 70-тих роках починають широко досліджувати проблеми екології навколишнього середовища, а тому розвивається прогнозування в сфері екології. Цей період - період екологічної й технологічної хвилі в прогнозуванні. Було створено Римський клуб, основною метою якого є вивчення та прогнозування світових тенденцій, особливо в галузі економіки, екології та соціальної сфери, а також дослідження проблем сталого розвитку та розробка стратегій, які б дозволили забезпечити довгострокову життєздатність людства. Серед сучасних європейських наукових центрів, які займаються стратегічним прогнозуванням у різних сферах міжнародних відносин, можна назвати наступні:

1. European Union Institute for Security Studies (EUISS) - Інститут з питань дослідження безпеки Європейського Союзу - науковий центр, який займається аналізом питань безпеки та оборони в Європейському союзі, тут проводяться дослідження геополітичних тенденцій, дається оцінка загрозам та ризикам для безпеки Європи

2. European Centre for International Political Economy (ECIPE) - Європейський центр міжнародної політичної економіки - незалежний некомерційний дослідницький аналітичний центр, що займається дослідженнями в галузі міжнародної економіки та торгівлі, проводить аналіз економічних тенденцій, оцінює наслідки рішень міжнародних організацій та держав для економічного розвитку.

3. Centre for European Policy Studies (CEPS) - Центр європейських політичних досліджень - займається дослідженнями у галузі європейської інтеграції та політики. Він проводить аналіз політичних тенденцій у Європі, оцінює наслідки рішень Європейського Союзу для різних сфер, а також надає рекомендації урядам та міжнародним організаціям.

4. Stockholm International Peace Research Institute (SIPRI) - Стокгольмський інститут дослід-ження проблем миру - міжнародний аналітичний центр, що спеціалізується на дослідженні збройних конфліктів, озброєнь, контролю за озброєнням та процесами роззброєння, проводить аналіз геополітичних тенденцій, оцінює загрози й ризики.

5. International Institute for Strategic Studies ( IISS ) - Міжнародний інститут стратегічних досліджень - дослідницький центр із питань воєнно-політичних конфліктів.

В Україні у сфері стратегічних досліджень працюють:

1. Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) - здійснює науково-аналітичні та прогнозні дослідження проблем розвитку України.

2. Центр стратегічної аналітики та міжнародних студій - займається дослідженням проблем формування стратегії політичного, правового та соціально-економічного розвитку України у контексті реалізації її зовнішньої політики, позиціонування у міжнародному середовищі на регіональному (європейському) та світовому рівнях, здійснює аналіз визначальних тенденцій функціонування системи міжнародних відносин.

3. Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова - недержавний аналітичний центр, що здійснює дослідження у різних сферах: зовнішня політика, соціальна політика, міжнародна та регіональна безпека, національна безпека і оборона тощо.

Головним завданням стратегічного прогнозування у міжнародних відносинах є аналіз явищ, які можуть вплинути на відносини між державами, міжнародними організаціями та іншими учасниками міжнародних відносин. Сюди ми можемо віднести аналіз змін у політичній сфері, економіці, військовій сфері тощо. Стратегічне прогнозування у міжнародних відносинах може допомогти передбачити можливі конфлікти, зміни в економічній, політичній, соціальній сферах. Прогнозування дозволяє учасникам міжнародних відносин розробляти ефективніші стратегії та приймати рішення на основі прогнозів і оцінки ризиків.

Для розробки стратегічного прогнозу необхідна відповідна методологічна база, яка дозволить сформулювати обґрунтовану гіпотезу, без якої прогноз зазвичай стає набором безсистемних фактів. Отже, при розробці стратегічного прогнозу у міжнародних відносинах необхідно враховувати наступні фактори:

1. Геополітичні тенденції та зміни на регіональному та глобальному рівнях.

2. Економічні тенденції.

3. Соціальну складову: зміни демографічної ситуації, міграційні чинники, тенденції у сфері освіти, охорони здоров'я тощо.

4. Технологічні тенденції та зміни: в науці і технологіях, цифровізації, розвитку нових технологій, кібербезпеки тощо.

5. Політичні тенденції та зміни: у світовій політиці, міжнародному праві, дипломатичних відносинах, військовій галузі тощо.

6. Екологічні тенденції та зміни: кліматичних тенденцій, екологічних проблем, проблем природокористування тощо.

Враховуючи ці фактори, стратегічне прогнозування в міжнародних відносинах може допомогти учасникам світової спільноти розробляти ефективні стратегії, приймати більш усвідомлені рішення та швидше адаптуватися до змін на міжнародній арені.

Обговорення

Українська дослідниця Н. Ржевська зосереджує увагу на різниці між двома типами прогнозування: 1) політичному (пов'язане із ситуативним аналізом тенденцій, процесів, інтересів акторів та їх взаємодії і виражає можливий стан у короткотерміновій перспективі); 2) стратегічному (враховує загальну динаміку системи та довгострокові глобальні тенденції, не пов'язані з поодинокими проявами політичного поведінки) (Ржевська 2011, 38). В. Горбатенко, даючи визначення політичного прогнозування, зазначає, що останній «передбачає спеціальні наукові дослідження політичних процесів, явищ, подій, внаслідок яких з одних, уже відомих даних про минуле і сьогодення, одержують інші дані - представлення про можливі стани політичних об'єктів, що піддаються прогнозу» (Горбатенко 2003, 32).

Проте, як зауважує Ю. Чепелюк, і ми з нею погоджуємося, найскладнішим видом є саме стратегічне прогнозування, оскільки воно дає можливість передбачити варіанти розвитку політичних подій чи ситуацій міжнародного масштабу. Це дуже важливо для зовнішньополітичного відомства, оскільки стратегічний прогноз уможливлює не лише більш результативну його діяльність, а й безпосередньо впливає на зовнішню політику держави, щоб вона стала стабільною та послідовною, а, отже, і ефективною» (Чепелюк 2022, 237).

Хочемо наголосити, що стратегічне прогнозування враховує загальну динаміку системи та довгострокові глобальні тенденції, не пов'язані з окремими проявами політичного поведінки. Дослідниця Н. Ржевська, зосереджуючись на характеристиках стратегічного прогнозу, наголошує, що він «передбачає бажаний майбутній стан та містить перелік принципів і моделей поведінки, що сприятимуть його досягненню... Визначене у стратегічному прогнозі майбутнє є наслідком наявних цілей та інтересів або таким, що сприяє їх формуванню. Цінність даного типу прогнозу полягає саме в характеристиці його можливостей у досягненні бажаного майбутнього.» (Ржевська 2011, 38).

Серед західних учених, які побіжно торкалися питання стратегічного прогнозування у міжнародних відносинах, можна згадати К. Уолца (K. Waltz) - американського вченого в галузі міжнародних відносин та політичної науки. К. Уолц запропонував системний підхід до аналізу міжнародних відносин, що базується на теорії структури. Системна теорія міжнародної політики виникла у середині минулого століття на основі емпіричного досвіду «холодної війни». К. Уолц говорив, що структура міжнародної системи - це основний фактор, що визначає поведінку держав у ній, а не її (держави) внутрішні характеристики, такі як ідеологія, культура чи особистість лідерів. Умовний поділ світу на два протилежні полюси дозволяв із легкістю виявити фактори, здатні привести їх до зіткнення, згубного для всієї цивілізації. А вже на цій основі можна було зрозуміти, як зіткнення уникнути. Послідовники К. Уолца розвинули його логіку в рамках, поки що, гіпотетичних схем, в яких пропонуються різні деталізовані моделі однополярності, біполярності та багатополярності. У результаті вся сучасна наука про міжнародні відносини - реалістична та ліберальна - стоять на фундаменті системної теорії К. Уолтца. Отже, реалістична теорія шукає у структурі міжнародної системи причин конфлікту, ліберальна - способи стабілізації цієї структуру через створення міжнародних інститутів.

Принципи стратегічного прогнозування втілюються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. Умовно їх можна розділити на наступні етапи:

1. Структурний аналіз поточної політичної системи: оцінуються сильні та слабкі сторони поточної ситуації, а також зовнішні фактори, що впливають її розвиток.

2. Постановка цілей та завдань, визначення ключових елементів системи, а також визначення їхньої ролі та значущості у кількісному значенні.

3. Збір інформації з урахуванням аналізу статистичних даних, які характеризують дію цих факторів у різні періоди в минулому та сьогоденні, виявлення основних тенденцій («траєкторій») розвитку досліджуваних міжнародних політичних процесів.

4. Аналіз та прогнозування тенденцій, які впливатимуть на розвиток ситуації в майбутньому.

5. Розробка альтернативних сценаріїв та їхньої взаємодії в рамках конкретної політичної системи.

6. Вибір та реалізація стратегії на основі альтернативних сценаріїв розвитку ситуації для досягнення поставлених цілей.

7. Оцінка досягнутих результатів. Якщо цілей не було досягнуто, проводиться коригування стратегії або формулювання нових цілей та завдань з урахуванням неврахованих раніше факторів.

Сучасна прогностика налічує понад двісті методів прогнозування. Австрійський футуролог Е. Януч умовно поділив їх на п'ять груп: 1) методи експертних оцінок; 2) методи екстраполяції наявних тенденцій розвитку; 3) методи моделювання; 4) методи історичних аналогій; 5) сценарії майбутнього.

Серед найбільш відомих методів аналізу та стратегічного прогнозування можна назвати наступні: експертні методи Дельфі, Форсайта; метод технологічного прогнозування; метод якісного аналізу PESTEL; SWOT-аналіз; STEP-аналіз; SPACE-аналіз та інші. Все більше популярними стають дослідження та розробки у сфері прогнозування на основі залучення колективного розуму та штучного інтелекту для вирішення деяких прикладних завдань - прогнози виборів, загроз національній безпеці, розвитку економіки. Використання штучного інтелекту дає зможу раціоналізувати процес прогнозування та зробити його результати математично чіткими. Проте жоден з методів не здатний гарантувати високу надійність прогнозу. Тому зазвичай звертаються до комбінованих, комплексних методів, щоб забезпечити більшу точність і надійність прогнозу.

Зауважимо, що будь-яке прогнозування, як індивідуальне, так і колективне, ґрунтується на конкретній культурно-цивілізаційної платформі. Відповідно, кожен підхід, на відміну від підходів в інших культурах, має свої специфічні риси, можливості і межі. Базовою методологічною платформою західної методології прикладного стратегічного прогнозування є прагматизм та позитивізм. Західні країни активно займаються розробкою стратегічних прогнозів з метою державного управління, використовуючи при цьому комплекси інституціоналізованих структур, кваліфіковану експертну спільноту, широкий набір сучасних наукових методів, базуючись на потенціалі власних культур у формуванні методологічних підстав.

Погодимося з Н. Ржевською, яка, говорячи про важливість стратегічного прогнозування у міжнародних відносинах, проблематика якого в останні роки усе більше зростає, зауважує, що останнє диктує необхідність використання механізмів і засобів, які дадуть змогу з високою мірою ймовірності передбачити можливі кризові ситуації та потенційні конфлікти. Така вимогливість пов'язана з тим, що стратегічний прогноз повинен відповідати безпековим інтересам і цілям власної держави, і при цьому враховувати позиції союзників та існуючі і потенційні виклики і загрози (Ржевська 2011). Отже, прогнозування у сфері міжнародних відносин - це складний процес, оскільки він пов'язаний з значною кількістю змінних та факторів, кожен з яких може впливати на перебіг подій. Держави та інші учасники міжнародних відносин можуть приховувати свої справжні наміри або діяти таємно, що ускладнює прогнозування майбутнього.

Як ми вже говорили, для розробки стратегічного прогнозу необхідна методологічна база, яка дозволить сформулювати обґрунтовану гіпотезу, без якої прогноз стає набором фактів. Особливі труднощі викликають довгострокові та середньострокові прогнози у міжнародних відносинах, оскільки вони вимагають урахування багатьох постійних чинників та змінних величин. Як правило, в тимчасових прогнозах їхні автори обмежуються найзагальнішим описом того чи іншого чинника чи тенденції, що, з одного боку, знімає з них відповідальність, але з іншого - не дозволяє зробити дієвий прогноз, націлений на конкретний результат.

Аналізучи світові та регіональні тенденції сучасності, можна сказати, що вони розвиваються різноспрямовано, та нерідко суперечать одна одній. Так, очевидно, що у ХХІ столітті глобалізація суперечить зростаючій тенденції до національної самоідентифікації та регіоналізації. Тим часом саме сукупність основних тенденцій формує об'єктивні умови для розвитку міжнародних відносин. Тому при стратегічному прогнозуванні важливо віднайти вектор розвитку всієї системи, визначити напрямок, у якому відбувається зміна співвідношення сил у світі: які держави, коаліції посилюються, а які слабшають та якими темпами це відбувається. При цьому найважливішу роль співвідношення сил у світі відіграє стан військово-політичного балансу між державами і коаліціями. Саме він дозволить визначити, чи веде загальний розвиток подій до війни чи до співпраці між державами та коаліціями.

Висновки

Отже, при побудові стратегічного прогнозу слід, перш за все, знайти відповідь на два питання: 1) в якому напрямку і як швидко відбуватиметься зміна співвідношення сил у світі?; 2) наскільки ці зміни є стійкими? Для виявлення найбільш ймовірного сценарію розвитку МО необхідно проаналізувати сукупність кількох груп факторів: політична стабільність, економічна продуктивність, взаємодія між різними країнами та коаліціями, участь гібридних акторів - НТК, рівень технологічного розвитку тощо.

Серед основних сценаріїв розвитку міжнародних відносин сучасності можна виділити такі:

1. Продовження глобалізації та зміцнення міжнародної інтеграції, посилення транснаціональних зв'язків, зменшення ролі національних держав та підвищення ступеня взаємозалежності між країнами.

2. Погіршення міжнародної безпеки та зростання конфліктів: існуючі глобальні конфлікти і напруженість у міжнародних відносинах можуть призвести до посилення міжнародної конкуренції та зростання військових протистоянь, що спонукає держави до більш жорсткої політики зовнішньої безпеки та посилення режимів санкцій.

3. Міжнародне співробітництво та діалог залишатимуться важливими інструментами вирішення міжнародних проблем і викликів, із питань зміни клімату, глобальної бідності та міграції. Це може призвести до розвитку нових міжнародних ініціатив та зміцнення міжнародної екологічної солідарності.

4. Посилення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), оскільки вони виступають ключовими гравцями у світовій економіці та впливають на багато аспектів життя в різних країнах світу. Вони можуть чинити тиск на уряди, захищати свої інтереси у різних країнах та лобіювати інтереси своїх країн у регіонах світу.

5. Посилення роль соціальних платформ, таких як Facebook, Twitter, Instagram, LinkedIn та інших, адже вони відіграють важливу роль в обміні інформацією та комунікаціях між громадянами, урядами і міжнародними організаціями; стають потужним інструментом для масової мобілізації та організації активістських рухів і можуть впливати на рішення урядів та міжнародних організацій. Однак слід зазначити, що використання соціальних платформ у міжнародних відносинах часто стає причиною соціальних негараздів, оскільки використання соціальних платформ для поширення дезінформації, фейкових новин та неправдивих висловлювань може призвести до порушення міжнародного миру і безпеки.

Список літератури

1. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. К. Паливода, 2001. 112 с.

2. Горбатенко В. П. Принципи, методи і основні етапи політичного прогнозування. Людина і політика. 2003. № 5. С. 46-55.

3. Дерега, В. В. Сутність та особливості політичного прогнозування. Наукові праці. Серія політичні науки. 2008. Вип. 66. С. 16.

4. Ржевська, Н. Ф. Політичне та стратегічне прогнозування: суть і ознаки. Політичний менеджмент. 2011. Вип. 6. 37-42.

5. Чепелюк, Ю. В., Поплавський, М. М. 2022. Стратегічне прогнозування в дипломатичній діяльності: традиції та інновації. Редакційна колегія, 237. http://knukim.edu.ua/wpcontent/uploads/2022/06/28.06.22-_Zbirnyk-materialiv_-2022-pdf

6. Словник системного аналізу в державному управління; редкол.: Ю. П. Сурмін, Л. Г. Шпика, В. Д. Бакуменко та ін. Київ: НАДУ, 2006. 146 с.

7. Матвієнко В. Я. Прогностика. К.: Українські пропілеї, 2000. 518 с.

8. Клешня Г. М. Соціальне проєктування як спосіб майбутнього творення в інформаційному суспільстві. Вісник Національного авіаційного університету. 2017. Вип. 1 (25), С. 53-57. (Серія «Філософія. Культурологія»).

9. Матюхіна О. А., Павлюк, Н. Ю. Зміна клімату як глобальна проблема сучасності: виклики та шляхи вирішення (філософський аспект). Вісник Національного авіаційного університету. 2017. Вип. 2 (26), С. 89-93. (Серія «Філософія. Культурологія»).

10. Сухова Н. М. «Перезавантаження» свідомості людини ХХІ століття: виклики глобалізації. Вісник Національного авіаційного університету. 2014. Вип. 1 (19), С. 48-52. (Серія «Філософія. Культурологія»).

11. Пода Т. А. Зміна системи міжнародних відносин під впливом інформатизації. Вісник Національного авіаційного університету. 2016. Вип. 2 (24), С. 57-60. (Серія «Філософія. Культурологія»).

12. Пода Т. А. Феномен соціальних мереж та їхній вплив на суспільно-політичні процеси у глоблізованому світі. Вісник Національного авіаційного університету. 2019. Вип. 1 (29), С. 141-145. (Серія «Філософія. Культурологія»).

References

1. Teleshun, Sergii, and Anatolii Baronin. 2001. Politychna analityka, prohnozuvannya ta politychni konsultatsiyi [Political analysis, forecasting and political consulting]. Kyiv: Palyvoda.

2. Horbatenko, Volodymyr. 2003. "Pryntsypy, metody i osnovni etapy politychnoho prohnozuvannya" ["Principles, methods and main stages of political forecasting"]. Lyudyna i polityka, Man and Politics 5: 46-55.

3. Dereha, Vira. 2008. "Sutnist ta osoblyvosti politychnoho prohnozuvannya" ["The essence and features of political forecasting"]. Naukovi pratsi. Seriya politychni nauky, Scientific works. Series of political sciences 66: 16.

4. Rzhevska, Nina. 2011. "Politychne ta stratehichne prohnozuvannya: sut i oznaky" ["Political and strategic forecasting: essence and signs"]. Politychnyy menedzhment, Political management 6: 37-42.

5. Chepelyuk, Yuliya, and Mykhaylo Poplavskyy. 2022. Stratehichne prohnozuvannya v dyplomatychniy diyal'nosti: tradytsiyi ta innovatsiyi [Strategic forecasting in diplomatic activity: traditions and innovations], edited by Z. Sverdlyk, M. Tsilyna. Proceedings of the V International Scientific Conference. Kyiv, June 23-24.

6. Surmin, Yuriy, et al. 2006. Slovnyk systemnoho analizu v derzhavnomu upravlinnya [Dictionary of system analysis in public administration]. Kyiv: NADU.

7. Matviyenko, Valeriy. 2000. Prognostyka [Prognosis]. Kyiv: Ukrainian Propilei.

8. Kleshnya, Hanna. 2017. "Sotsialne proektuvannya yak sposib maybutnoho tvorennya v informatsiynomu suspilstvi" ["Social projection planing as a way of creation of the future in the information society"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 1(25): 53-57.

9. Matyukhina, Oleksandra and Natalia Pavluk. 2017. "Zmina klimatu yak hlobalna problema suchasnosti: vyklyky ta shlyakhy vyrishennya (filosofs'kyy aspekt)" ["Climate change as a global problem of our time: challenges and solutions (philosophical aspect)"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 2(26): 89-93.

10. Sukhova, Nadiia. 2014. "Perezavantazhennya" svidomosti lyudyny XXI stolittya: vyklyky hlobalizatsiyi" ["Reboot" of human consciousness in XXI century: challenges of globalization"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 1(19): 48-52.

11. Poda, Tetiana. 2016. "Zmina systemy mizhnarodnykh vidnosyn pid vplyvom informatyzatsiyi" ["Alteration of the system of international relations under the influence of informatization"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 1(24): 57-60.

12. Poda, Tetiana. 2019. "Fenomen sotsialnykh merezh ta yikhnii vplyv na suspilno-politychni protsesy u hloblizovanomu sviti" ["Social networks phenomenon and its impact on social and political processes in globalized world"]. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia, Proceedings of the National Aviation University. Series: Philosophy. Cultural Studies 1(29): 141-145.

Размещено на Allbest.ru