Військова агресія Російської Федерації проти України як виклик і загроза міжнародному миру та безпеці людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІЙСЬКОВА АГРЕСІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ ЯК ВИКЛИК І ЗАГРОЗА МІЖНАРОДНОМУ МИРУ ТА БЕЗПЕЦІ ЛЮДСТВА

Волощук Оксана Троянівна, кандидат юридичних наук, доцент,

в.о. завідувача кафедри міжнародної та кримінальної юстиції

Чернівецького юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація

Ця стаття присвячена одній із найгостріших та актуальних проблем сучасності - військовій агресії.

Автором було поставлено мету дослідити поняття, природу та сутність військової агресії як найбільшої загрози і виклику міжнародному миру та безпеці людства у XXI столітті крізь призму російсько-української війни.

До елементів наукової новизни дослідження слід віднести наступні висновки, результати та пропозиції автора: по-перше, доведено, що агресивна війна РФ спрямована проти незалежності і самостійності нашої держави, що становить загрозу не тільки Україні, а й Європі і світу, посягаючи на міжнародний правопорядок і безпеку людства, основні принципи міжнародного права, моральності та людяності; по-друге, зроблено висновок про те, що таке явище, як військова агресія, абсолютно несумісне з ідеями антропоцентризму, гуманізму, добра та справедливості, які мають бути основою основ сучасного світоустрою, аби сприяти миру, спокою та процвітанню націй та народів; по-третє, зроблено конкретні пропозиції по реформуванню ООН та головного її органу, відповідального за міжнародний мир та безпеку людства - Ради Безпеки ООН, з метою створення справді ефективного механізму міжнародної безпеки, який не дозволив би розв'язувати агресивну війну, попереджав і протидіяв цьому ганебному явищу сучасної дійсності.

Для досягнення мети використовувались такі методи, як діалектичний, формально-логічний, комунікативний та феноменологічний.

Робиться висновок про те, що нові виклики і загрози, обумовлені передусім глобалізацій- ними процесами та інтенсивним розвитком науки і техніки - новітній світоустрій з новими геополітичними орієнтирами, поява і застосування новітніх видів зброї, удосконалення методів та засобів ведення війни, видозмінювання основних та поява нових форм війни - диктують нові методи і засоби міжнародної безпеки. Важливим при формуванні оновленої системи міжнародної безпеки є зміцнення ідеї захисту миру в свідомості людей, що сприятиме прогресивному розвитку, мирному співіснуванню і злагоді між народами.

Ключові слова: агресія, військова агресія, російсько-українська війна, міжнародний мир та безпека, міжнародна безпека, загрози та виклики безпеці людства, протидія та попередження військової агресії, реформування ООН.

Abstract

Voloshchuk Oksana T., Ph.D., docent, Acting Head of the Department of International and Criminal Justice of the Chernivtsi Law Institute of National University «Odesa Law Academy».

MILITARY AGGRESSION OF THE RUSSIAN FEDERATION AGAINST UKRAINE AS A CHALLENGE AND THREAT TO INTERNATIONAL WORLD AND HUMAN SECURITY.

This article is devoted to one of the most acute and urgent problems of our time - military aggression.

The author aimed to explore the concept, nature and essence of military aggression as the greatest threat and challenge to international peace and security of mankind in the XXI century through the prism of the Russian-Ukrainian war.

The elements of scientific novelty of the study include the following conclusions, results and proposals of the author: first, it is proved that the aggressive war of Russia is directed against the independence of our state, which threatens not only Ukraine but also Europe and the world, encroaching on international law and security of mankind, the basic principles of international law, morality and humanity; secondly, it is concluded that such a phenomenon as military aggression is completely incompatible with the ideas of anthropocentrism, humanism, goodness and justice, which should be the basis of the modern world order to promote peace, tranquility and prosperity of nations and peoples; thirdly, concrete proposals have been made to reform the UN and its main body responsible for international peace and human security, the UN Security Council, in order to create a truly effective mechanism for international security that would prevent an aggressive war, prevent and counter this shameful phenomenon of modern reality.

To achieve the goal, such methods as dialectic, comparative, formal-logical, communicative and phenomenological was used.

It is concluded that new challenges and threats caused primarily by globalization processes and intensive development of science and technology - the latest world order with new geopolitical orientations, the emergence and use of new weapons, improving methods and means of warfare, changing the basic and emergence of new forms of war - dictate new methods and means of international security. It is also important in the formation of a renewed system of international security to strengthen the idea of protecting peace in the minds of the people, which will promote progressive development, peaceful coexistence and harmony between peoples.

Key words: aggression, military aggression, Russian-Ukrainian war, international peace and security, international security, threats and challenges to human security, counteraction and prevention of military aggression, UN reform.

Постановка проблеми

Однією з одвічних філософсько-правових проблем людства є проблема війни та миру. Вона супроводжує нашу цивілізацію від самого початку існування. За підрахунками істориків лише 250 років на Землі не було війн. І нині відбуваються збройні конфлікти по різних регіонах. Серед останніх найжахливіших повномасштабних збройних вторгнень в усьому світі визнано російсько-українську військову агресію. Відповідно безпека була, є і буде, на жаль, актуальною в усі часи для кожної держави. В рамках національних систем безпеки ретельно опрацьовуються плани та програми захисту від іноземного вторгнення та інших викликів і загроз, які можуть сповільнювати розвиток народів та націй. Безумовно, в умовах інтенсивних глобалізаційних процесів, коли все більше світ стає взаємозалежним, є необхідність у створенні міцної системи міжнародної безпеки, особливо враховуючи те, що глобалізація попри позитивні ефекти несе чимало ризиків, які сприяють створенню нових і більш витончених загроз не тільки міжнародному правопорядку, а й міжнародній безпеці в цілому.

Маємо констатувати, що існуюча нині система міжнародної безпеки є певним чином застарілою і потребує негайної трансформації та модифікації. Той миротворчий механізм ООН, який було побудовано після ІІ світової війни, фактично не працює. Рада Безпеки ООН як головний орган у світі, який несе безпосередню відповідальність за підтримку, гарантування та охорону міжнародного миру та безпеки, а в разі порушення - і за їх відновлення, не справляється зі своїми завданнями. Підтвердженням цього є ситуація в Україні, коли йде війна з великою кількістю загиблих, застосуванням заборонених методів і засобів ведення війни з боку РФ, існує реальна загроза міжнародній безпеці людства, Рада Безпеки повністю заблокована через встановлений Статутом ООН механізм прийняття рішень і не може прийняти жодної резолюції, яка б наблизила до відновлення миру. Тому окреслена проблематика, без перебільшення, є надактуальною і потребує проведення нових ґрунтовних досліджень з метою виявлення шляхів конструктивного й ефективного вирішення міжнародних збройних конфліктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загалом проблематика військової агресії, застосування сили в міжнародних відносинах та ведення агресивної несправедливої війни з давніх часів привертала увагу вчених, державних діячів та пересічних громадян. Одними із перших дослідників, які мають ґрунтовні доробки в цьому напрямку, є М.Т. Цицерон, Г. Гроцій, Ш. Монтеск'є, Е. де Ваттель. Фундаментальні розробки у цій сфері були здійснені такими видатними науковцями-міжнародниками, як: Я. Броунлі, А. Кассезе, Г. Кельзен, Л. Оппенгейм, А. Фердросс, С. М. Швебель. Під різним кутом зору на природу військової агресії та шляхи викорінення цього явища розглядали цю проблематику Г. Акерман, Т Аноук, Д. Анцилотті, Т Бенетт, М. Бергман, Л. Берковіц, Б. Ференцем, М. Шоу, З. Селден, А. Віллс тощо. Зокрема, згадані вчені приділяли увагу як історичним аспектам розвитку концепції відповідальності за міжнародні злочини - агресію та військові злочини, так і проблемі універсального визначення категорії «міжнародні злочини», що поглиблює розуміння даної тематики на доктринальному рівні. Свій внесок у розробку означеної проблеми зробили й відомі українські вчені проф. І. Лукашук та проф. В. Василенко, які розкривають загальнотеоретичні питання відповідальності держав за вчинення агресії. Крім названих юристів-міжнародників, окреслену проблематику досліджували й інші вітчизняні науковці, зокрема М. М. Антонович, М.О. Баймуратов, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, М.М. Гнатовський, О.В. Задорожній, О. О. Мережко, А.В. Мицик, В. М. Репецький та інші.

Незважаючи на таку велику кількість проведених досліджень, вважаємо, що питання військової агресії залишаються одними з найскладніших і найсуперечливіших у теорії і практиці міжнародного права, особливо з точки зору побудови ефективної міжнародної системи безпеки. Враховуючи останні події, пов'язані з вторгненням російських військових на територію України, проведення нових наукових досліджень, які б врахували нові тенденції як у розвитку міжнародного кримінального права зокрема, так і міжнародного права у цілому, є об'єктивно обумовленими.

Мета статті полягає у дослідженні поняття, природи та сутності військової агресії як найбільшої загрози і водночас виклику міжнародному миру та безпеці людства у XXI столітті крізь призму російсько-української війни.

Виклад основного матеріалу

Нині відбувається жорстока агресивна війна на території України, яку розв'язала сусідня держава РФ. Здавалось, що після створення ООН, основною метою діяльності якої було проголошено забезпечення й охорона миру та безпеки людства, проголошення імперативної заборони застосовувати силу у міжнародних зносинах чи погрожувати її застосуванням, а також прийняття чималої кількості конвенцій та угод універсального характеру про заборону окремих видів і засобів ведення війни, про заборону застосування біологічної, хімічної, бактеріологічної та інших видів зброї масового зниження, про поводження із цивільним населенням, полоненими та військовими воюючих сторін в умовах збройного конфлікту, людство визначило основні засади колективної безпеки. Але, на жаль, статус-кво, встановлений щодо територіальної цілісності існуючих держав та недоторканності народів, проіснував лише 77 років!!! Нині міжнародна безпека людства під прицілом російського окупанта.

Із проголошенням так званої «спецоперації» РФ [1] на території України фактично відбулося розв'язання третьої світової війни (хоча не всі експерти і аналітики схильні підтримувати таке твердження, але є надзвичайно багато фактів, які на це вказують). Наслідки цієї агресії, свідками яких ми є, поширюються далеко за межі нашої держави і поки за межами України стосуються економічної площини. І це тільки початок. За експертними підрахунками ООН прогнозується голод у ряді сучасних країн [2]. Крім цього, у ряді досліджень все більше звертається увага на такі наслідки російської агресії проти України, як брак продовольчої продукції [3], основним експортером яких була Україна, підняття цін на продукти харчування, зростання рівня безробіття у Європі. Протягом століть всі війни без виключення спустошували території, приносили руйнування та забирали життя і здоров'я мільйонів невинних людей. Ворогами миру завжди були амбіції та злочинні наміри завойовників-тиранів, які прагнули світового панування та визнання (гегемонії). Не дивлячись на такі жахливі наслідки, війна була й залишається реальною складовою навколишнього світу і, відповідно, частиною людського буття. Порівняно з іншими суспільними явищами, тільки війна, як правило, з'являлася майже нізвідки і могла тривати дуже довго. XXI століття має покласти край такому варварству. Увесь цивілізований світ повинен долучитися до процесу створення ефективного механізму міжнародної безпеки, який би не тільки дозволяв припиняти військову агресію, а й створював плацдарм, за якого елементарно було б невигідно розв'язувати війну.

Для більш ґрунтовного розуміння проблем розв'язання агресивної війни і того, які загрози вона несе для міжнародної безпеки людства, передусім потрібно чітко усвідомлювати, що означає поняття «війна». Як співвідносяться терміни - «збройний конфлікт», «агресія», «військова агресія»? Адже всі вони згадуються у нормах міжнародного гуманітарного права, конвенціях, угодах і договорах, і це природно викликає запитання, а чи не слід їх сприймати як рівнозначні?

Перші міжнародні конвенції, прийняті в рамках Гаазької мирної конференції, використовували саме термін «війна». Надалі на Женевській конференції 1949 р. приймаються численні норми міжнародного гуманітарного права, в яких вже оперують терміном «збройний конфлікт». У нормативних документах ООН в рамках роботи щодо забезпечення міжнародного миру та безпеки з'являється термін «агресія». Останнім часом все частіше застосовують термін «військова агресія», тим самим підкреслюється, що мається на увазі не характеристика мотивованої деструктивної поведінки людей у суспільстві як категорії психології, а суто категорія міжнародного гуманітарного права, яка означає напад ворога із застосуванням зброї, направлений проти цілісності, незалежності та суверенітету іншої держави. Тому фактично терміни «агресія» і «військова агресія» слід сприймати як синоніми, якщо йдеться про сферу міжнародного права.

Загалом слід розуміти, що межа між цими термінами досить умовна. Зокрема, поняття «війна» та «агресія» взагалі сприймають як рівнозначні за змістом. Щодо співвідношення термінів «війна» і «збройний конфлікт», ситуація виглядає дещо по-іншому. Такий поділ має значення, коли постає питання про застосовне право, яким буде врегульовуватися конфліктна ситуація. Крім цього, при більш ґрунтовному аналізі змісту цих понять стає зрозумілим, що поняття «збройний конфлікт» є ширшим і включає поняття «війна», при цьому не всі збройні конфлікти є війною. Для війни характерним є: збройний напад шляхом формального оголошення, розрив дипломатичних відносин та усіх інших договірних зобов'язань між сторонами, дія спецрежиму, який характеризується обмеженням прав людини. Фактично тільки держави можуть ініціювати і бути учасниками війни з огляду на такі характеристики. Натомість «збройний конфлікт» може виникати не тільки між державами, а й повстанцями і владою всередині країни, і оголошенням не супроводжується, також при цьому не діє спецрежим. Тобто у випадку збройного конфлікту не відбувається докорінна зміна всього державного механізму на військовий лад. Отже, відмінності все ж є.

Що стосується поняття «агресії», то виходячи зі змісту Резолюції ГА ООН 3314 (ХХІХ) 1974 р. [4], в якій визначено: агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежної іншої держави чи будь-яким іншим способом, несумісним зі Статутом ООН, - можна зробити висновок про близькість термінів «війна» та «агресія». До того ж, усе частіше експерти, фахівці та науковці використовують термін «агресивна війна», підкреслюючи її незаконний та несправедливий характер щодо застосування сили, погроз та терору у міжнародних відносинах, які притаманні агресії у найбільш загальному вигляді. Війна, як відзначає бать- ко-засновник науки міжнародного права Гуго Гроцій, - це збройне зіткнення держав, які змагаються силою [5].

Нині на території України відбувається повномасштабна військова агресія, яку Путін хоче завуалювати під так звану «спецоперацію». Як видається, початок такої «спецоперації» є логічним продовженням тієї війни, яка розпочалася ще у 2014році, коли було анексовано АР Крим та окуповано території Донецької та Луганської областей і відповідно незаконно проголошено так звані «ДНР» та «ЛНР». На той час хоча держави і визнали факт вторгнення РФ на територію України, кваліфікувавши це як розв'язання агресивної війни, усе ж рішучих дій зі сторони міжнародної спільноти ми - українці - не відчули. До ЄС нам зачинили двері, в Раді Європи не робилися рішучі кроки по виключенню зі складу держав-членів РФ, яка злісно порушувала основні положення Статуту цієї організації щодо поваги прав людини, верховенства права та розвитку демократії. Також жодних змін не відбулось і в системі ООН. Росія успішно блокувала всі резолюції Ради Безпеки ООН щодо ситуації в Україні, користуючись правом вето як постійного члена. Ні європейські держави, ні у цілому світ не надавали достатньої збройної допомоги, не встановлювали економічних санкцій жорсткого характеру щодо РФ. Більше того, поступово робилися спроби окремими проросійсько налаштованими суб'єктами визнати територію Криму як частину території РФ. Зокрема, відомий дипломатичний скандал 2020року, коли французи позначили на глобусі Крим як російську територію [6]. Як результат - міжнародна безпека зазнала фіаско, продемонструвавши свою нежиттєздатність і застарілість. Тому власне агресор, який не поніс жодного покарання ні за грузинську війну, ні за війну в Сирії, ні за інші збройні конфлікти, які мали місце на території ряду інших держав і були направлені проти їхньої територіальної цілісності та незалежності (до прикладу, Придністров'я, Абхазія, Нагірний Карабах тощо), продовжив свою злочинну загарбницьку політику вже на території України. Безкарність має наслідком вчинення нових злочинних діянь іще з більшою жорстокістю і цинізмом.

На даний час не можна сказати про те, що поведінка міжнародної спільноти у цілому та європейської зокрема ідентична попередній. Окремі висновки з попередньої ситуації були зроблені. Україні допомагають і зброєю, і гуманітарною допомогою, проти РФ введено санкції, її виключено з Ради Європи, по всіх країнах світу приймають і надають прихисток українським біженцям. Разом із цим не зроблено найголовнішого, що насправді допомогло би перемогти агресора - не закрите небо, не прийнято важливих рішень щодо пришвидшення включення України до НАТО і не реформовано Раду Безпеки ООН. ЄС також не завжди одностайний у питанні щодо України (Франція та Угорщина часто блокують відповідні важливі рішення). А це може мати вкрай негативні наслідки не тільки економічного характеру (Україна, як відомо, є постачальником великої кількості продукції, передусім сільськогосподарського призначення, для європейських країн), а власне для безпеки Європи, оскільки путінська так звана «спецоперація», а по факту агресія, може поширитися на Польщу, прибалтійські країни та інші держави. Крім цього, є загроза застосування ядерної зброї, а це вже небезпека для всього світу, для навколишнього природного середовища, здоров'я населення нашої планети і загалом прогресивного розвитку людської цивілізації [7, с. 126-138].

Допоки Україна виступає як щит Європи і бореться за свою територію, незалежність та самостійність, європейцям слід бути більш далекоглядними і приймати необхідні рішучі заходи, які б унеможливили поширення агресивної війни на Європейському континенті далі України, й одночасно сприяли б припиненню агресії РФ проти нашої держави. Саме на протидії таким загрозам має бути зосереджена міжнародна безпекова та оборонна політика.

Світ має скоординувати свої зусилля на їх припинення та протидію їм [8]. Крім цього слід не забувати про те, що нині існує реальна загроза застосування ядерної зброї, яка може завдати нищівних наслідків у цілому міжнародній безпеці людства. Тому мають бути задіяні усі засоби та інструменти міжнародної системи безпеки, а саме: заходи щодо заборони застосування сили та погрози силою у відносинах між державами; заходи мирного вирішення міжнародних спорів; заходи роззброєння; тимчасові заходи з припинення порушень миру; примусові заходи безпеки без використання збройних сил; примусові заходи безпеки з використанням збройних сил; операції ООН з підтримання миру (миротворчі операції); заходи посилення довіри; операції багатонаціональних збройних сил поза рамками ООН. Ці заходи та засоби міжнародної безпеки, безумовно, мають ґрунтуватися на основних принципах міжнародного права «jus cogens» (найважливішими з яких є принципи поваги прав людини, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи), на ідеї про неподільність миру, суть якої полягає у визнанні небезпеки збройних конфліктів незалежно від того, де вони мають місце і які держави є їх безпосередніми учасниками. Такі принципові положення були стверджені ще в 1945 році у Статуті ООН [9] - документі, який визначає основні засади функціонування та діяльності універсальної міжнародної організації - Організації Об'єднаних Націй, - яка була створена заради підтримки, охорони та відновлення за потреби міжнародного миру. Саме ця організація стала ключовим механізмом у забезпеченні міжнародної безпеки. Вочевидь такі ідеї та принципи не втратили свого значення і нині, оскільки вони покладають на усі держави обов'язок реагувати на будь-які порушення миру та безпеки в будь-якому регіоні світу, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН з метою попередження або ліквідації загрози миру. Однак на практиці при вторгненні російських військ на територію України більшість із цих положень не діють. І це слід було прогнозувати, існуюча система міжнародної безпеки не враховує нових реалій сучасного світу.

Нові виклики і загрози, обумовлені, передусім, глобалізаційними процесами та інтенсивним розвитком науки і техніки - новітній світоустрій з новими геополітичними орієнтирами, поява і застосування новітніх видів зброї, удосконалення методів та засобів ведення війни, видозмінювання основних та поява нових форм війни (кібервійна, інформаційна війна), поширення методів гібридної війни на існуючі збройні конфлікти - диктують нові методи і засоби міжнародної безпеки.

Усі ці виклики і реальні загрози можуть завдати непоправної шкоди людству, міжнародному миру і безпеці. Відповідно розробка оновленої системи спільних дій держав та (або) міжнародних організацій з метою підтримання міжнародного миру та безпеки, попередження або припинення за допомогою адекватних та легітимних засобів актів військової агресії - це завдання номер один для всього людства.

Як видається, докорінної реформи вимагає безпекова система ООН, передусім це стосується найголовнішого її органу, який безпосередньо відповідальний за мир та безпеку людства - Ради Безпеки. Наслідки того, що РФ є постійним членом Ради Безпеки з правом вето, є вкрай негативними - неможливість прийняття жодної резолюції по питаннях агресії, геноциду та інших міжнародних злочинах, які вчиняються РФ і які безпосередньо загрожують як європейській, та і світовій безпеці і миру, і, відповідно, нездатність ефективно діяти. У цьому контексті слід також згадати і про Міжнародний суд ООН, до якого Україна звернулась із питання про геноцид в Україні, який вчиняється РФ як частина злочинної агресивної політики, що є прямим порушенням Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього від 1948 р. [2], учасницями якої є і Україна, і РФ. Росія вже офіційно заявила, що не має наміру виконувати жодного рішення Міжнародного суду ООН, а тому залишається механізм примусового виконання через Раду Безпеки (ст. 94 Статуту ООН). Зрозуміло, що цей процес буде заблоковано постійним представником РФ. Тому проблема реформування РБ потребує негайного вирішення. Як видається, з огляду на нівелювання усіма принципами міжнародного права, передусім щодо незастосування сили чи погрози застосування сили у міжнародних відносинах, невтручання у внутрішні справи, суверенної рівності держав та мирного вирішення міждержавних спорів, - РФ має бути виключена зі складу постійних членів РБ. Це є логічним, адже цей орган створений для забезпечення і охорони міжнародного правопорядку, безпеки людства та миру, а не для того, аби порушувати мир і спокій у світі.

Варто підкреслити те, що важливість прийняття резолюцій РБ у випадках вчинення актів агресії державами полягає у тому, що це відчиняє двері до інших засобів врегулювання конфлікту, включаючи і силовий варіант. І це працює. Слід згадати операцію «Буря в пустелі» щодо Іраку, який у 1990 - 1991рр. окупував сусідню державу Кувейт.

За 4 дні багатонаціональні коаліційні сили на чолі із США на підставі отриманої згоди від Ради Безпеки ООН звільнили територію Кувейту від окупаційних військ. Ірак потрапив в повну ізоляцію і поніс відповідальність. Цей приклад чітко демонструє, що при об'єднанні зусиль міжнародної спільноти можна досягнути результатів навіть у таких надскладних питаннях - війни та миру. військова агресія міжнародний безпековий

Також доволі ефективними є економічні санкції. Як видається, економічну блокаду потрібно вводити одразу після визнання членами РБ ООН ситуації агресією, яка загрожує міжнародному миру та безпеці людства (наразі це неможливо, про що вже йшлося вище, через володіння постійним представником РФ правом вето). Якщо ці кроки не дають потрібних результатів і не призводять до відновлення миру, то потрібні більш рішучі заходи військового характеру. При цьому для застосування військових санкцій мають бути чітко прописані терміни. Після використання дипломатичних засобів урегулювання збройного конфлікту за умови, що агресор ігнорує ними, було б необхідно одразу розпочинати сценарій силового варіанту вирішення конфлікту за допомогою контингентів національних військово-повітряних сил. Для дипломатичного вирішення можна встановити 3-денний термін після прийняття РБ ООН рішення про вчинення актів агресії, після цього - негайне застосування миротворчого контингенту ООН для відновлення миру у світі.

У світлі наведених міркувань зрозумілим є те, що війна як соціальне явище представляє одну з форм вирішення суспільних конфліктів між державами, народами, націями, класами і соціальними групами шляхом звернення до збройного насильства. І це є неприйнятним і несумісним із тими цілями, які були проголошені людством після ІІ світової війни під час створення ООН - міжнародний мир та безпека, прогресивний розвиток людства, збереження планети Земля та охорона і повага прав людини. Нині ООН включає 193 із 194 існуючих держав. Тобто фактично все міжнародне співтовариство об'єдналося навколо цих цілей і домовилося сказати «ні» війні. Однак агресію це не зупиняє. Потрібні більш рішучі дії усього міжнародного співтовариства. Коли агресор без жодних причин вбиває невинних людей, винищує народ і спустошує землі - просто «слів співчуття і підтримки» не достатньо.

Висновки

Отже, враховуючи наведене, маємо констатувати, що агресивна війна РФ спрямована проти незалежності і самостійності нашої держави, - це загроза не тільки Україні, а й Європі і, без перебільшення, світові. Війна однозначно є найбільш варварським способом вирішення міждержавних, міжнародних конфліктів, який посягає на міжнародний правопорядок і безпеку людства, і, безумовно, суперечить як принципам міжнародного права, так і принципам моральності та людяності. Це явище абсолютно несумісне з ідеями антропоцентризму, гуманізму, добра та справедливості, які мають бути основою основ сучасного світоустрою, аби сприяти миру, спокою та процвітанню націй і народів. Тому весь без виключення світ має згуртуватися і спільними зусиллями створити ефективний універсальний механізм протидії і, головне, попередження агресивних війн у міжнародних відносинах. Оскільки думки про війну часто виникають в умах людей, тому в їхній свідомості слід зміцнювати ідею захисту миру. Ці слова відкривають Статут ЮНЕСКО, підписаний в Лондоні в листопаді 1945 р.: «Мир твориться щодня і творить себе зусиллями кожного. Мир - це установка..., яка дає кожній людині здатність діяти по совісті. Ось на що мають бути направлені зусилля європейців зокрема і людства у цілому - прогресивний розвиток, мир і злагода між народами».

Список використаних джерел