Нормативно-правове наповнення поняття "послуги загального економічного інтересу" в ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра порівняльного і європейського права

Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Нормативно-правове наповнення поняття «послуги загального економічного інтересу» в ЄС

Веселовський Б.А., аспірант

Інтеграція України до Європейського Союзу (ЄС) передбачає наближення законодавства України до норм права ЄС. І це відома на сьогодні аксіома. Натомість залишається невизначеним питання об'єму та тривалості такого наближення. Угода про асоціацію визначає деякі сектори більш конкретно, деякі - менш, які повинні бути гармонізовані Україною в рамках виконання даного міжнародного договору. Така гармонізація потрібна, перш за все, нашій державі, зокрема одним з інститутів, що дозволяють дійсно говорити про існування ринкової економіки та бюджетної дисципліни, а також активізувати залучення міжнародних інвестицій є інститут державної допомоги. Державна допомога суб'єктам господарювання є звичним явищем, але її потрібно підпорядкувати певним правилам, особливо для тих підприємств, які надають так звані послуги загального економічного інтересу (надалі - ПЗЕІ). Дані послуги не можливо надавати без такої державної підтримки - що дозволяє по-різному інтерпретувати випадки надання такої державної допомоги, навіть коли, за усіма показниками, вона повинна бути визнана недопустимою.

Термін «послуги загального економічного інтересу» вперше з'являється в Римському договорі 1957 року про заснування Європейського економічного співтовариства. В параграфі 2 статті 90 Римського договору згадується про підприємства, які мають повноваження надавати та керувати послугами загального економічного інтересу з метою їх підпорядкуванню нормам Римського договору, зокрема правилам щодо конкуренції, в обмеженому вигляді, а саме, щоб застосування таких правил не порушувало та/або фактично не позбавило їх можливості надання таких послуг[1]. Юридично підходячи до даної норми, можна сказати, що вже з 1957 року, коли правила щодо конкуренції в Європейському економічному співтоваристві лише започаткувались, був сформульований негативний підхід до послуг загального економічного інтересу. Негативний підхід заключався в тому, що апріорі ці послуги виключались або обмежено підпадали під норми щодо конкуренції та розвитку вільного ринку в умовах Співтовариства. В основному це було пов'язано з тим, що європейське об'єднання держав ґрунтувалось на економічних цілях та інтересах, при цьому, збереження таких чутливих, особливих видів економічної діяльності не ставились під сумнів першими учасниками об'єднання - усі вони погоджувались з тим, що послуги загального інтересу поки повинні залишитись на національному рівні з мінімальним втручанням наднаціональних органів, що створювались.

З поглибленням євроінтеграційних процесів постало питання перегляду ставлення Співтовариства до послуг, що становили загальний економічний інтерес. Не останню роль у цьому відіграв Суд ЄС. В рішеннях у справах «Корбо» (Corbeau)[2] та «Коммюн д'Альмело»[3] (Commune d'Almelo) вперше були зроблені загальні висновки щодо обмеження дії правил конкуренції саме, якщо мова йде про ПЗЕІ. Суд ЄС в даних рішеннях підтвердив основоположні тези про те, що, по -перше, держава має право надавати фінансову підтримку компаніям, які надають послуги, які є сприятливими та необхідними для всього населення, по-друге, правила конкуренції можуть бути обмеженими лише настільки, наскільки це необхідно для того, щоб це чи інше підприємство (суб'єкт господарювання) могли виконати свої завдання з надання послуг загального економічного інтересу. В 2003 році Суд ЄС постановив своє відоме рішення в справі Альтмарк, яке і до сьогодні чинить вирішальний вплив як методичне та правове підґрунття для рішень Комісії ЄС, коли вона виносить рішення про сумісність державної допомоги. В рішенні Альтмарк, Суд ЄС сформулював 4 критерії, які необхідні для визначення послуг, спрямованих на забезпечення загального економічного інтересу: суб'єкт господарювання - отримувач повинен мати зобов'язання по наданню ПЗЕІ та такі послуги мають бути чітко визначеними; параметри для розрахунку компенсації за надання ПЗЕІ повинні бути об'єктивними, прозорими та заздалегідь встановленими; компенсація не може перевищувати суми, необхідної для покриття всіх або частини витрат, понесених під час виконання зобов'язань з надання ПЗЕІ, з урахуванням відповідних надходжень та розумного прибутку; якщо суб'єкт господарювання, який повинен виконувати зобов'язання з надання державних послуг, не обирається згідно з процедурою публічних закупівель, яка дозволила б обрати учасника тендеру, здатного надавати ці послуги за найменшою вартістю для громади, рівень компенсації повинен визначатися на основі аналізу витрат типової добре керованої компанії.

В загальному, хоча в договорах ЄС і згадуються ПЗЕІ, жоден з них не визначає чим вони є і не надає їх дефініцію. В документі за назвою Повідомлення Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського економічного та соціального комітету та Комітету регіонів від 12 травня 2004 року під назвою «Біла книга про послуги загального інтересу», визначається, що послуги загального інтересу та послуги загального економічного інтересу не є тотожними поняттями. Термін «послуги загального інтересу» не можна знайти в Договорі про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Їх дефініція походить з практики Співтовариства від терміну «послуги загального економічного інтересу», який використовується в ДФЄС. Він ширший, ніж термін «послуги загального економічного інтересу» і охоплює як ринкові, так і неринкові послуги, які органи державної влади класифікують як такі, які зачіпають загальний інтерес та є предметом конкретних зобов'язань щодо надання публічних послуг. Як визначається в самій Білій книзі 2004 року, «Біла книга зосереджується головним чином, але не виключно, на питаннях, що стосуються «послуг загального інтересу», оскільки сам ДФЄС зосереджується в основному на економічній діяльності. Термін «послуги загального інтересу» використовується у Білій книзі лише тоді, коли в тексті також йдеться про неекономічні послуги або там, де не потрібно вказувати економічну чи неекономічну природу відповідних послуг» [4]. Біла книга 2004 року наводить кілька прикладів ПЗЕІ: «послуги, що надаються великими мережевими компаніями, такі як транспорт, поштові послуги, енергетика та зв'язок». Вони певною мірою залишаються підпорядкованими законам ринку та конкуренції (стаття 106 ДФЕС). Але при цьому допускається відступ від правил статей 101 -109 ДФЄС, якщо це необхідно для виконання їхнього призначення, що становить загальний інтерес. Зокрема, надавачі таких послуг мають право отримувати від держави необхідну та пропорційну фінансову компенсацію. Інакше невиправдана допомога класифікується як «державна допомога, що несумісна з внутрішнім ринком» та відповідним чином санкціонується Європейською Комісією.

В Договорі про функціонування Європейського Союзу (в Лісабонській редакції від 1 січня 2009 року) норма пункту 2 статті 106 точно відтворює норму параграфу 2 статті 90 Римського договору 1957 року. Але важливо додати те, що під час ухвалення Лісабонського договору, були включені дві важливі зміни: була включена норма статті 14 ДФЄС про те, що «...зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу серед спільних цінностей Союзу, а також на їхню роль у сприянні соціальній та територіальній єдності, Союз та держави-члени, кожен у межах своїх відповідних повноважень та в межах застосування Договорів, дбають про те, щоб такі послуги надавались на принципах та умовах, зокрема економічних та фінансових, що уможливлюють виконання їхньої місії» - тобто загальне формулювання ставлення Союзу до даних послуг та був включений Протокол №26 до ДФЄС про послуги загального економічного інтересу (деталізація статті 14 ДФЄС), який визначає основну роль та широкі дискреційні повноваження національних, регіональних та місцевих органів влади, що стосується надання, доручення виконання та здійснення організації послуг загального економічного інтересу якомога ближче до потреб споживачів. Це означає, що право Європейського союзу іншими словами дистанціюється від надмірного регулювання та визначення таких послуг, віддаючи це на розсуд держав-членів Союзу.

Таким чином, враховуючи аналіз чинного на сьогодні нормативного комплексу в ЄС, присвяченого послугам загального економічного інтересу, можна сконструювати наступну модель: право Європейського Союзу чітко визнає, що виконання певних послуг, які стосуються усіх споживачів і становлять загальний інтерес може переважати над правилами конкуренції (за умови, що вигоди, які надає держава суб'єкту господарювання, що надає такі послуги, суворо компенсують витрати, понесені даним суб'єктом); по-друге, на відміну від попередніх редакцій установчих договорів, Лісабонський договір встановлює реальну правову основу для ПЗЕІ. ДФЄС згадує їх у статті 14 і присвячує їм цілий Протокол № 26, який маю однакову юридичну силу та є невід'ємним елементом установчого договору. З початком дії Лісабонської редакції установчих договорів, послуги загального економічного інтересу перетворились в реальну юридичну категорію права Європейського Союзу. Головним чином, вона базується на принципі субсидіарності: держави вільні визначати, організовувати та фінансувати послуги, які вони хочуть кваліфікувати як послуги загального економічного інтересу, і ЄС не втручається в організацію та надання таких послуг. Таким чином, дані послуги допускають географічні, соціальні та культурні відмінності. Водночас варто зауважити, що європейське законодавство покладає на держави обов'язок щодо необхідності гарантувати високий рівень якості, безпеки та доступності, рівного ставлення та загального доступу до послуг загального економічного інтересу.

загальний економічний інтерес євросоюз

Список використаних джерел

1. THE TREATY OF ROME [Електронний ресурс]. - 1957. - Режим доступу до ресурсу: https://ec.europa.eu/romania/sites/romania/files/tratatul_de_la_roma.pd f.

2. Arrкt de la Cour du 19 mai 1993. - Procйdure pйnale contre Paul Corbeau. [Електронний ресурс] // EUR-LEX. - 1993. - Режим доступу до ресурсу: https://eur- lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:61991CJ0320:FR:HTML#SM

3. Arrкt de la Cour du 27 avril 1994. Commune d'Almelo et autres contre NV

Energiebedrijf Ijsselmij. [Електронний ресурс] // EUR-LEX. - 1994. - Режим доступу до ресурсу: https://eur- lex.europa.eu/legal-content/FR/TXT/HTML/?uri=CELEX:61992CJ0393&from=FR.

4. Communication de la Commission au Parlement europйen, au Conseil, Comitй йconomique et social europйen et au Comitй des rйgions - Livre blanc sur les services d'intйrкt gйnйral [Електронний ресурс] // EUR-LEX. - 2004. - Режим доступу до ресурсу: https://eur- lex.europa.eu/legal- content/FR/TXT/HTML/?uri=CELEX:52004DC0374&from=FR.

Размещено на Allbest.ru