Пошук шляхів вирішення сучасних міжнародних конфліктів (на прикладі Боснії та Герцеговини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пошук шляхів вирішення сучасних міжнародних конфліктів (на прикладі Боснії та Герцеговини)

Шпиток О.А.,

магістр кафедри Міжнародна інформація, Національний університет "Львівська політехніка" (Львів, Україна)

Анотації

У статті досліджено алгоритм врегулювання сучасних міжнародних конфліктів на прикладі Боснії та Герцоговини. В умовах сучасної ситуації, досліджування алгоритмів боротьби з тим чи іншим конфліктом є дуже важливим для вивчення. Незважаючи на прагнення міжнародної спільноти забезпечити мирне середовище, безліч насильницьких конфліктів та місцевих воєн як відбувались, так і відбуваються. Подано дефініцію поняття "міжнародний конфлікт", який носить природній характер та має широкий спектр. Здійснено огляд основних видів сучасних конфліктів. Проаналізовано алгоритм врегулювання сучасних міжнародних конфліктів за допомогою міжнародної миротворчої діяльність, що являє собою постійний елемент врегулювання після холодної війни.

Ключові слова: конфлікт, сучасний міжнародний конфлікт, алгоритм врегулювання конфлікту, міжнародна миротворча діяльність, миротворча місія. міжнародний конфлікт боснія

The article examines the algorithm for resolving modern international conflicts the on the example of Bosnia and Herzegovina. In the current situation, the study of algorithms to combat a conflict is very important to study. Despite the international community's desire to ensure a peaceful environment, many violent conflicts and local wars have taken place and continue to take place. The definition of the term "international conflict", which is natural in nature and has a wide range is given. The main types of modern conflicts are reviewed. The settlement algorithm of modern international conflicts by means of international peacekeeping activity which is a constant element of settlement after the Cold War is analyzed.

Keywords: conflict, modern international conflict, conflict resolution algorithm, international peacekeeping activities, peacekeeping mission.

Постановка проблеми. Історія людства ніколи не була мирною. Незважаючи на прагнення всієї міжнародної спільноти покласти "кінець початку усіх війн", безліч насильницьких конфліктів та місцевих воєн як відбувались, так і відбуваються, завдаючи мільйонам людей страждань.

У сучасному світі питання врегулювання конфліктів актуальні як ніколи. Досвід врегулювання конфліктів засвідчує, що для забезпечення миру необхідне безпекове середовище, яке може гарантувати міжнародні організації.

Пошук шляхів вирішення сучасних міжнародних конфліктів знаходиться на дуже високому рівні. Це зумовлено не тільки російсько-українським конфліктом, що розгорівся на сході нашої країни, але й загальним високим рівнем конфліктності в сфері міжнародних відносин. В умовах сучасної ситуації в Україні досліджування алгоритмів боротьби з тим чи іншим конфліктом є дуже важливим для вивчення. Метою запропонованого дослідження є аналіз шляхів врегулювання міжнародних конфліктів та їх досвід для України.

Основний виклад дослідження. З людського досвіду випливає, що конфлікт розпочався з моменту появи першої людини. Нам це явище може бути відоме на різних рівнях: індивідуальному чи колективному, а також у різних вимірах: політичному чи культурному, психологічному, економічному, соціальному, історичному тощо.

Оскільки конфлікти - це природне явище, поняття "конфлікт" широко використовується як в повсякденному житті, так і в науковій мові. Загалом конфліктом називається ситуація, за якої відбувається зіткнення протилежних інтересів, поглядів; гостра суперечка; крайнє загострення суперечностей, що призводить до ускладнень чи гострої боротьби.

Щодо політичного розуміння конфлікту, то тут потрібно звернути увагу на специфічні ознаки конфлікту як соціального та політичного явища, яке формується в політичному секторі міждержавних відносин, має здатність поширення на інші сектори, що пов'язані із локальною та світовою політикою.

На думку американського науковця Л. Козера міжнародний конфлікт це боротьба за цінності та права щодо володіння статусом, силою та ресурсами, в якій цілі противників полягають в нейтралізації одне одного, завданні збитків або знищенні один одного Звідси випливає, що міжнародний конфлікт це безпосередньо активна конфронтація двох чи більше сторін. Фактично, це змагання за владу, ресурси та цінності., а конфліктуюча сторона або змагається за свої інтереси, або завдає шкоди іншій стороні у боротьбі за них [1].

Конфлікт є природним явищем у житті людини та в житті всіх інститутів. Від сім'ї до рівня людства через плем'я, державу та націю. Однак форми конфлікту неоднакові, він починається у вигляді банального конфлікту на рівні сім'ї і продовжується на рівні суспільства, поки не досягає досягти рівня війн і сутички.

Спектр конфлікту включає низку видів діяльності, на які посилаються дослідники, намагаючись охарактеризувати методи, рівень зусиль, типи сил, рівні організації чи складність конфліктів тощо. Як слід очікувати, в будь-якій спробі визначити аспекти чогось такого складного як конфлікт, існує широка дискусія щодо характеристик та визначень. Сучасні дослідники схильні до такої класифікації міжнародних конфліктів:

- Конфлікти сірої зони або неоднозначна війна. Існує багато дискусій про конфлікти "сірої зони". Цей термін з'являється в чотирирічному огляді оборони США 2010 року і також знайшов своє відображення в офіційних документах уряду Японії. Термін захоплює навмисні багатовимірні дії державного актора, трохи нижче порогу агресивного використання військових сил. У таких конфліктах противники використовують інтегрований набір національних та субнаціональних інструментів влади у неоднозначній війні для досягнення визначених стратегічних цілей, не переступаючи поріг явного конфлікту. Супротивники можуть використовувати проксі-сили для підвищення рівня використовуваної військової сили, не втрачаючи заперечення [2; 3].

- Нерегулярні конфлікти. Нерегулярні конфлікти характеризується непрямими та асиметричними підходами, що уникають прямих та ризикованих протистоянь із сильними силами. Метою нерегулярної сили є розмивання сили, легітимності та волі противника. Такі конфлікти, як правило, складаються або затягуються в часі. Вони можуть включати хірургічні установи, контргенції, тероризм та антитероризм. Сучасні випадки нерегулярної війни все частіше включають в себе діяльність, яку ми традиційно характеризуємо як злочинну поведінку, а транснаціональні злочинні організації можуть бути присутніми до конфлікту. Рівень насильства в нерегулярних війнах може бути низьким, але може швидко спалахнути нападами чи діями тероризму.

- Гібридні війни. Термін "гібрид" відображає більше, ніж схрещування або розмивання регулярних та неправильних тактик. Спочатку було визначено як залучення "будь-якого супротивника, який одночасно та адаптивно використовує сплавлений поєднання звичайної зброї, нерегулярну тактику, катастрофічний тероризм та злочинну поведінку у просторі боїв для досягнення бажаних цілей". Гібридні війни вміло поєднують різні способи ведення боїв у часі та просторі, в тому числі й інформаційну, з присутністю насильства в середині спектру конфлікту [4].

Зважаючи на високу можливість постійних невеликих конфліктів (сірих, нерегулярних та гібридних), також збільшується потенційна загроза світового конфлікту, оскільки будь-яка держава може опинитися без відповідних засобів для стримування або перемоги над атаками з боку агресорів.

Проблема охарактеризувати будь-який конфлікт залишається необхідною і корисною категорією для опису конфліктів між регіональними державами чи великою владою вздовж її кордонів, хоча б тому, що це сприяє обґрунтованій дискусії щодо відповідної політики, дипломатичних та політичних відповідей та власних військових зусилля.

Юридична перевага є важливим джерелом переговорів для державних лідерів, коли вони ведуть переговори з питань безпеки в міжнародних суперечках. Міжнародне право фундамент для мирного врегулювання спорів, пов'язаних із безпекою.

З часів "холодної війни" міжнародне право зазнало швидких змін та розвитку, для того щоб пристосувати міжнародні спільноти до поточні зміни, що відбуваються та виникають у регіональних блоках, які спочатку формували ці країни.

Міжнародне право зазнало короткочасного розвитку, коли колишні рамки міжнародного права, що зосереджувались на координації, більше змінили свою спрямованість на співпрацю між залученими сторонами Таким чином, у сучасних рамках можна бачити активне досягнення загальних цілей між тими, хто займається чи підпадає під дію міжнародного права [5].

Однак у міжнародному праві між суверенними державами одна держава не перебуває у законодавчому домінанті чи авторитетному становищі над іншою, тому вони вважаються рівними та мають горизонтальну структуру, як, наприклад, у міжнародних договорах. Незважаючи на зміни всередині міжнародної спільноти, міжнародне право залишається таким, що є переважно горизонтальним у міждержавній системі. Однак деякі вертикальні риси міжнародного права приймаються державами, як результат, наприклад, поширеності міжнародних угод, зокрема стосовно прав людини.

Незважаючи на взаємозв'язок між міжнародним правом та механізмом врегулювання спорів, невизначеність все ще є реальністю. Ця невизначеність пояснюється нормативним розширенням досвіду міжнародного права та нинішньою дилемою щодо зміни його ролі, що ставить під сумнів винесення рішення міжнародного права стосовно Механізму врегулювання спорів. Цей сумнів також спричинив плутанину серед провідних посадових осіб регіональних блоків та міжнародних організацій щодо необхідності застосування закону в певних заходах та питаннях. Крім того, нинішня база міжнародного права не може бути реалізована або може дати лише часткові результати, оскільки повноцінні рішення не існують. Однак через кодифікацію міжнародного права та конкретні теми в ньому все ще існує невелика можливість вирішити невизначеність стану міжнародного права [6].

Миротворчі операції були спочатку розроблені ООН наприкінці 40-х років, а згодом були виключно названі одним із основних інструментів ООН щодо запобігання конфлікту, зменшення конфліктів та вирішення конфліктів. "Миротворчість - це дитина холодної війни, народжена розчаруванням ООН від її нездатності дотримуватися миру, як передбачено його Статутом, та його бажання зробити більше, щоб вплинути на перебіг міжнародного збройного конфлікту, ніж просто посередництво і примирення з відстані" [7].

Конфлікт в Боснії і Герцеговині став викликом для міжнародної спільноти. Він був джерелом багатьох перших кроків організацій на шляху становлення алгоритму врегулювання конфлікту, а саме:перша участь НАТО у військових діях; спільні зусилля НАТО в миротворчій діяльності; перші результати співпраці НАТО та ОБСЄ в галузі ми- ротворчості; велика масштабна мирна операція "другого покоління".

Участь численних міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту була не лише безпрецедентною у своєму розмаху, але й недосвідченою у взаємодії та узгодженості зусиль. Тому тут діяв принцип "тестуй і спробуй". Цивільно-військове співробітництво дало концептуальні рамки.

Слід зауважити, що мислення в напрямку конкретної співпраці розпочалося ще з самої першої операції. Під час своєї першої зустрічі в Сараєво в січні 1996 р. ОБСЄ обговорило з НАТО плани співпраці військових та організацію врегулювання конфлікту в країні. Однак події на місцях були найпотужнішим організаційним фактором, що формував конкретні форми взаємодії.

Під час підведення підсумків перших уроків з врегулювання конфлікту в Боснії і Герцоговині, інший балканський конфлікт порушив програму європейської безпеки. З кінця 1997 року наростаюча етнічна напруженість у Косові викликала занепокоєння у міжнародного співтовариства щодо можливого повторення сценарію війни в Боснії. Оскільки наявність збройних інциденти та насильства сповіщали перспективи майбутнього конфлікту, розглядалися різні варіанти пом'якшення кризи та запобігання її вступу в фазу конфлікту.

Щодня спільна співпраця та обмін інформацією проходили через всі канали міжнародних організацій, регіональні центри та польові офіси, на рівні бригад та батальйонів. Це сформувало налагоджений механізм обміну інформацією та рекомендаціями.

Співпраця у конкретних сферах була налагоджена на експертному рівні. Досвід Боснії в організації виборів та спостереження за ними враховувався коли всі експерти збирались для обговорення Спільними зусиллями організацій, забезпечувався щоденний супровід силових структур для реєстрації етнічних громад у період підготовки до виборів. Разом з муніципальними виборчими комісіями члени місій перевіряли дільниці та визначали альтернативні місця, щоб уникнути довгих черг та сприяти безперебійному проведенню виборів. Захист виборчих наглядачів та персоналу виборів, допомога в комунікаціях та транспорті, матеріально-технічна підтримка забезпечували на повну силу. У післявиборчий період, місії спільно створили довідкові бюро на місцевому рівні для надання допомоги та консультування муніципалітетів щодо питань впровадження результатів виборів.

Досвід Югославських конфліктів демонструє, що взаємодію НАТО та ОБСЄ в миротворчій діяльності слід розглядати в загальному контексті співробітництва між міжнародними організаціями. Хоч ООН поки що залишається організацією з найбільшою довірою, коли йдеться про дозвіл на проведення мирних операцій, хоча не завжди має в своєму розпорядженні необхідні можливості для проведення такої операції. Таким чином, ООН вдався до надання суб'єктів деяких цих операцій іншим організаціям шляхом надання доручення їх із виконанням певних завдань. Це, здається, є тенденцією передбачуваного майбутнього, враховуючи межі ООН, щоб самостійно впоратися зі складністю сучасних конфліктів. Щоб уникнути ризиків, коли міжнародна арена не справляється з врегулюванням конфлікту та забезпеченням миру, потрібно враховувати попередній досвід.

Результати дослідження. Як показує міжнародний досвід регулювання сучасних конфліктів, з-поміж безліч варіантів вирішення територіальної проблеми Україні слід звернути увагу на югославський досвід. Не варто забувати, що будь-яке порівняння є дуже умовним і не завжди здатне враховувати українські реалії. Огляд кожної територіальної проблеми є унікальним.

Що стосується орієнтації на Боснійський досвід, то тут виникає ймовірність довготривалого продовження конфлікту з подальшим миром ціною обмеження суверенітету та посилення внутрішніх протиріч. Реалізація Косівської моделі є не доцільною, оскільки в нас в країні немає етнічного конфлікту. Водночас застосування цієї моделі загрожуватиме подальшим дробленням України.

На даний момент загроза внутрішньої дестабілізації стримує Київ від прийняття змін до Конституції України в другому читанні та ухвалення законів про місцеві вибори в Донецькій та Луганській області, а тим більше амністію бойовикам, незважаючи на тиск з боку країн Нормандського формату. Так, лише 22,7% громадян України підтримують надання особливого статусу Донбасу і Луганську, 24% згодні на проведення виборів на цих територіях до відновлення контролю з боку української влади, а 34% не мають нічого проти амністії учасникам сепаратистських рухів, які не вчинили тяжких злочинів. Результати соціологічного дослідження центру [8].

Як наслідок, власна вироблена модель є найвигіднішим сценарієм вирішення конфлікту. Хоча ця модель повинна орієнтуватись на досвід кожної з країн колишньої Югославії, паралельно створюючи сприятливі умови для врегулювання конфлікту на Сході країни.

Список використаних джерел

1. Coser L. 1956. The Function of Conflict. New York: Free Press.

2. U.S. Department of Defense, Quadrennial Defense Review Report, February 2010, p. 73, http://www.defense. gov/QDR/QDR%20as%20of%2029JAN10%201600.pdf

3. Japanese Ministry of Defense, Defense of Japan 2010 (Annual White Paper), p. 61, http://www.mod.gojp/e/ publ/w_paper/2010.html [accessed July 8, 2015].

4. Frank G. H. 2009. Hybrid vs. Compound War. Armed Forces Journal, http://indianstrategicknowledgeonline.com/ web/4198658.pdf [accessed July 14, 2015].

5. Friedmann W. G. 1964. The Changing Structure of International Law. New York: Columbia University Press.

6. Nakagawa, J. 2006. Search for an Optimal Legal/Institutional Framework for the Americas: Dispute Settlement Mechanisms of the NAFTA and MERCOSUR. Paper Presented for CREP International Conference Session 2.

7. Trevor F. 1996. The New Peacekeepers and the New Peacekeeping. - In: Challenges for the New Peacekeepers (SIPRI Research Report No. 12). Oxford University Press.

8. Разумкова: "Ставлення громадян до ситуації на Донбасі". 26 вересня 2016 року. // Razumkova: "Attitude of citizens to the situation in Donbass"". September 26, 2016. http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=780

Размещено на Allbest.ru