Міграційна криза в Європейському союзі: виклики та наслідки для регіону

В статті розглянуто основоположні фактори початку та перебігу міграційних процесів у країнах Європейського союзу, досліджено наслідки та тенденцію до нових фаз вищезгаданих процесів, розглянуто ряд зовнішніх та внутрішніх викликів, створених процесами масової міграції у соціальній, економічній та політичній сферах країн Європейського регіону. Запропоновано можливі заходи для ліквідації наслідків кризової ситуації

Постановка проблеми: Останнє десятиліття характеризується підвищеною увагою урядів країн Європейського Союзу до питання масової міграції населення з регіонів Близького Сходу та Африки. Вилившись у масштабне переселення великих людських мас, у ЄС вибухнула справжня імміграційна криза. Ряд відомих політиків та експертів вважаєють ситуацію, що склалась, безпрецедентною і вважають кризу як найнебезпечніший виклик об'єднаній Європі в післявоєнний період.

Думки та позиції щодо масової міграції в колах європейського політикуму різняться: коли одні країни зображують це явище як суто позитивне і не виходять за рамки ліберальної риторики, інші - відкрито виступають за політику ізоляціонізму та консервативні погляди щодо іммігрантів. Дані події призвели до появи серйозних зовнішніх та внутрішніх викликів для країн регіону, які або вже почали проявляти вплив на суспільне та політичне життя в країні або мають потенціал такий вплив створити.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: серед дослідників європейської іммігрантської кризи варто згадати праці таких дослідників, як О. Відлер, О. Малиновська, К. Соколецька. Наслідки, внутрішні та зовнішні проблеми, створені вищезгаданим явищем досліджуються у працях Т. Кондратьевої, Дж. Саймона та А. Ларрі.

Метою статті є актуалізація проблеми масової міграції до країн Європейського союзу, висвітлення загроз внутрішній та зовнішній безпеці країнам регіону та процеси, що впливають на генезис народонаселення в умовах масової міграції.

Об'єкт: міграційна криза в Європейському Союзі.

Предмет: соціальні, економічні та політичні наслідки міграційної криза в Європейському Союзі.

Виклад основного матеріалу. Початок ХХІ століття дослідники відзначають посиленням міжнародної напруги та початком ряду регіональних та локальних конфліктів. Особливо насиченими на вищезгадані події стали країни африканського узбережжя Середземного моря, країни близького Сходу та Центральної Африки. Саме конфлікти та збройні протистояння у цих регіонах пов'язують з початком міграційної кризи в Європі. Громадянська війна в Лівії, що розпочалась в 2011 році, розділила країну на окремі державні утворення та триває досі, фактично створила буферну зону для мігрантів з країн Центральної Африки [1, с.40]. В той же час, внутрішня нестабільність таких країн, як Нігерія, Чад, Конго, Еритрея, Сомалі та інших провокує значну частину населення покинути місце проживання, та почати емігрувати в багаті країни ЄС [1, с.45]. В свою чергу, Сирійська громадянська війна стала каталізатором процесу міграції, що пізніше, в 2015 році дослідники назвуть Європейською міграційною кризою. Саме на період 2014-2015 років припадає піковий етап імміграції до країн Європейського союзу. Лише у 2015 році було подано 1,5 мільйони заявок на отримання статусу біженця.[10] Фактично, станом на 1 січня 2018 року в країнах Євросоюзу зареєстровано 22.1 мільйони осіб, які не є громадянами Європейського Союзу.[2] 76% з них припадає на осіб, що іммігрували до ЄС впродовж періоду 2011-2018 року. З цих показників ми бачимо, що за період кризи іммігрантське населення ЄС зросло майже на 4.4% від його загального населення станом на 1 січня 2018 року. [3]

Європейська спільнота виявилась абсолютно не готовою до такого напливу мігрантів як в економічному, так і в соціальному, і особливо в безпековому плані. Так як більшість заявок на біженство припадали на Німеччину, багато країн Євроклубу відкрито заявляли, що проблема масової міграції їх не стосується - це стосується лише Німеччини. Зокрема, подібною заявою відзначився прем'єр - міністр Угорщини. Власне, позицію Угорщини, а також інших держав Вишеградської групи, можна пояснити з точки зору опосередкованої участі в процесі міграції. Дослідники виділили два основні маршрути, якими біженці потрапляють в Європу:

1. Перший маршрут, названий «Центральним середземноморським» бере початок в Північній Африці і через море прямує в Італію, звідки біженці переміщаються до багатих країн ЄС через Альпи і далі на північ. Найчастіше використовувався жителями Лівії та країн Центральної та Північної Африки. Зараз майже не функціонує через заходи, прийняті країнами ЄС з охорони морських рубежів.

2. Другий маршрут, також відомий як «Західнобалканський», є наймасштабнішим, і саме цим маршрутом в ЄС потрапила найбільша кількість біженців. Він проходить з Турції в Грецію, далі в Македонію та Болгарію - звідти в Сербію - далі в Угорщину - звідти в Австрію та Німеччину. Деякі дослідники схильні додавати до нього ще кілька ланок: з Німеччини в Швецію - звідти в Норвегію та Фінляндію [4].

Прийнята між країнами Єврозони Дублінська угода визначає відповідальність держави-учасниці ЄС за клопотання подане на надання статусу біженця. За процедурою, прохач зобов'язаний подати вищезгадане клопотання в першій же країні ЄС, в яку він в'їде і в якому у нього будуть взяті біометричні дані. Ця система на практиці виявилась дуже однобокою та неефективною, так як покладає занадто високі зобов'язання на прикордонні країни ЄС. Дана система поставила під загрозу діяльність Шенгенської Угоди. Також, нерівномірний розподіл мігрантів створив загрози для їх власних життів. Наприклад, за даними ООН, при спробах перетнути Середземне море для того, щоб потрапити в ЄС загинуло близько 2400 людей. [7, 10].

Пошук засобів стабілізації кризи створив додатковий простір для внутрішнього розколу ЄС, так як не було досягнуто спільної позиції та продумано стратегії врегулювання ситуації що склалась. Це призвело до відновлення прикордонного контролю Шенгенської зони, побудови ряду оборонних споруд на кордонах держав, а також значного посилення морського патрулювання територіальних та нейтральних вод Середземного моря.[8] Ряд країн, як Німеччина та Франція також почали процеси перегляду правил прийому біженців. Скорочувалися терміни перебування мігрантів на території країн, регулювалися і змінювалися видатки на утримання мігрантів в країні, а також переглядався формат гуманітарної допомоги біженцям.

1 вересня 2015 року була прийнята система розподілу біженців по 120 тисяч на країну, що мала на меті збалансувати кількість іммігрантів у країнах, розвантажити економіки країн, що приймають, а також систематизувати і контролювати потоки мігрантів. Проте, і ця ініціатива зустріла критику всередині ЄС. Ряд східноєвропейських країн рішуче відкинули дану ініціативу і відмовились від розподілу іммігрантів таким чином, висунувши безліч версій відмови. Ця позиція, здебільшого, аргументувалась участю провідних країн ЄС в збройних кампаніях в Лівії та Сирії, а також опосередкованого втручання в політичні процеси інших країн Близького Сходу та Африки. Загострення цій ситуації надав теракт у Франції 13 листопада 2015 року, а також погрози, що були висунуті всій європейській спільноті радикальними угрупуваннями ісламістів. [10,11].

Після цих подій, відбулося кілька ключових подій, що були покликані врегулювати емігрантське питання» та знизити градус внутрішньої напруги, що склалась всередині об'єднання. На екстренному саміті 24 вересня 2015 року було прийнято рішення збільшити допомогу Туреччини, Лівану та Йорданії, відкрити прикордонні табори біженців у цих країнах, що мусило б врегулювати кризу

15-16 жовтня 2015 року на наступному саміті були прийняті рішення по посиленню кордонів, створення центрів прийому, реєстрації та сортування біженців, відправка додому економічних мігрантів, затвердження списків «безпечних» та «небезпечних» країн, надання статусу біженця лише тим мігрантам, яким на батьківщині загрожує небезпека, а також посилення співпраці з Туреччиною, Ліваном та Йорданією.

11-12 листопада 2015 року в столиці Мальти відбувся ключовий саміт з міграції, де вперше були присутні учасники з африканських країн, але спільного рішення досягти не вдалось. Проте вдалось прийняти ряд спільних ініціатив, в ході яких буде значно посилено контроль прикордонних зон, створення інформаційних центрів протидії нелегальній міграції, повернення мігрантів, а також збільшення фінансування країн, які погодились створити у себе центри прийому біженців. [9]

Період з 2016 по 2018 рік відзначився рядом як офіційних так і напівофіційних зустрічей, в ході яких країни намагались погодити раніше спірні питання. Так, 3 лютого 2017 року на Мальті було прийнято ініціативу по закриттю «Центрального середземноморського маршруту». План передбачає тіснішу співпрацю з Лівією, зокрема в підготовці лівійської берегової охорони. 2018 рік відзначився ухваленням угоди з питань міграції під час саміту в Брюсселі. В ході зустрічі було погоджено виділення другого траншу Туреччині в межах двосторонньої міграційної угоди. Також було ухвалено рішення про створення міграційних центрів, в яких будуть встановлювати чи дійсно новоприбулий до країни є біженцем та спеціалізованих центрів висадки, що будуть повертати мігрантів з країн Африки. [8]

Парадоксально, але внутрішній розкол між країнами ЄС породив абсолютно протилежний ефект в динаміці міграції. Європейське статистичне агентство констатує спад кількості нелегальних мігрантів та запитів на отримання статусу біженця з 2017 року. Відповідно до даних, наданих Євростатом, у 2017 році цифра заявок на отримання статусу біженця становила 644 737, у 2018 - на 11% менше, що становить 580 845 відповідно. [2]

Значною мірою, цих показників вдалось досягти завдяки посиленню контролю за сухопутними та морськими кордонами, перекриттю основних міграційних маршрутів, міжнародним зусиллям по створенню контролю за нелегальною міграцією, перегляду правил та процедур прийняття біженців у країни, а також значним прогресом у боротьбі з ІДІЛ.

Прим. автора: ІДІЛ - Ісламська Держава (ад-Даулят аль-Ісламійя), до 29 червня 2014 року Ісламська держава Іраку та Леванту (араб., ад-Даулят аль-Ісламійя філь-Ірак уа аш-Шам; ДАІШ) - невизнана мусульманська терористична держава (халіфат з 29 червня 2014) і міжнародна терористична мілітаристська група напрямку салафітський джихадизм.

Незважаючи на значний прогрес у подоланні міграційної кризи, важко ігнорувати факт, що велика кількість іммігрантів, що потрапила у країни Європейського Союзу залишилась там на постійній основі, а також отримала громадянство однієї з країн. За даними Євростату, у 2017 році ця цифра становила 825 000 осіб. Безсумнівно, з потоком біженців у Європі виник ряд внутрішніх та зовнішніх проблем.

По-перше, це проблема відмінності менталітету, традицій і звичаїв. З огляду на той факт, що європейські країни перенасичені мігрантами з іншими поглядами і цінностями, часто несумісними з цінностями Заходу, європейці побоюються агресивного прояву звичаїв і традицій з боку біженців, які суперечать західній культурі. Європейці починають боятися ситуації, при якій вони можуть стати чужими на своїй же території. Про це заявив прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан: «Реальність така, що Європі загрожує масовий приплив людей, десятки мільйонів людей можуть приїхати в Європу, ми можемо раптом зрозуміти, що ми знаходимося в меншості на нашому власному континенті» [5]. Спостерігається негативне бачення корінними жителями біженців, ситуацію серйозно загострили теракти в Парижі. Групи місцевого населення, які не хочуть приймати біженців, виходять на демонстрації. 14 жовтня 2015 року в Таліні тисячі мирних жителів вийшли на мітинг проти прийняття біженців. 20 жовтня в Швеції стався підпал табору мігрантів, цей підпал став п'ятим за рахунком за жовтень 2015 року. Одна з демонстрацій пройшла в місті Кельні 25 жовтня, демонстранти виступали з заявами про те, що біженці не хочуть жити за правилами Західного суспільства, тому їм не місце в Європі. 28 жовтня сталися мітинги проти мігрантів в містах Чехії, участь в них взяли понад 3 000 осіб. Близько посольства Угорщини 8 листопада 2015 року в Парижі також відбулася демонстрація на користь підтримки уряду Угорщини в питанні закриття кордонів країни для біженців [7].

Другою важливою проблемою, яка тим не менш пов'язана з першою, є проникнення терористів у країни ЄС. Відповідно до звітів ряду служб безпеки європейських країн, близько 4000 тисячам радикальних ісламістів, що належать до угрупування ІДІЛ, вдалося проникнути на територію Єврозони. Важливо відмітити, що європейські країни, зазвичай, не деталізують релігійні поглядів біженців, що створює можливість для проникнення потенційних терористів та радикально налаштованих вірян у абсолютно вороже, з точки зору віровчень ісламу, середовище. Як було неодноразово доведено дослідниками, фактор швидкості мобілізації ісламського населення для конфліктів на релігійному підґрунті являється надзвичайно високим. Це створює серйозний виклик внутрішній безпеці регіону.[11]

Наступна проблема носить економічний характер. На утримання біженців витрачаються значні суми коштів з бюджетів країн. Було підраховано, що утримання одного іммігранта коштуватиме в середньому 12 000 євро в рік. Окрім того, значні ресурси вимушено виділяються на створення інфраструктури для біженців, а також на міжнародні проекти, що покликані скоротити потік мігрантів. Це створює додаткове навантаження на бюджет і економічний розвиток країн ЄС.

Попри деякий прогрес у питанні масової імміграції, цю проблему рано вважати вирішеною, адже існує ряд факторів які можуть почати нову фазу іммігрантської кризи.

Першим фактором, що може заново загострити кризу є Сирійська громадянська війна. Незважаючи на той факт, що позиції ІДІЛ вдалось значно послабити, конфлікт набуває нових напрямків розвитку. Через виведення контингенту американських військ з прикордонного регіону Сирії та Туреччини, остання розв'язала військову кампанію проти курдського населення, що проживає в цих областях, що фактично означає інтервенцію в Сирію. Таким чином, конфлікт може отримати нову фазу в протистоянні колишніх союзників по протидії ІДІЛ.

Другим фактором є тривала політична та економічна нестабільність країн Африканського регіону. З поширенням ісламу на території Центральної Африки в країнах, як Нігерія, Чад, Буркіна-Фасо та інші переживають гострі конфлікти на релігійному підґрунті, що провокує великі маси покидати звичні місця проживання. Політична нестабільність Зімбабве, Сомалі, Габону, ЦАР також створює простір для нових хвиль міграції африканського населення. Африка й надалі залишається проблемним регіоном, з рядом неврегулюваних конфліктів, які так чи інакше потребуватимуть міжнародної допомоги та співпраці.

Також, варто візначити політичний фактор, що з'явився як наслідок ситуації з імміграцією. Вперше, за все існування ЄС, в уряди ряду країн почали обиратися партії правого спрямування, а також відзначається ріст організацій та об'єднань крайнього правого спрямування, що фактично означає реставрацію політичних ідеологій ХІХ - ХХ століть. Така тенденція являється природньою захисною реацією суспільства на факт зовнішньої асиміляції, проте являється вкрай деструктивною для політичного обличчя країн, що обрали за модель розвитку парадигму лібералізму. Також, ця тенденція загрожує цілісності самого ЄС, так як політичні спільноти правого спрямування часто заявляють про необхідність виходу з ЄС, як із структури, що себе дискредитувала власною політикою та поглядами.[1]

Зважаючи на міжнародний досвід вирішення ситуації, запропоновано кілька шляхів вирішення кризи і остаточної ліквідації її наслідків. Одним з найдієвіших, однак невикористаних методів, є реставрація культурного поля Європейської Цивілізації. В цьому діючим урядам можуть допомогти неотрадиціоналістські та консервативні течії Європейського політичного поля. Цей метод дав би змогу мобілізувати населення та еліти задля створення відповідного імміграційного клімату всередині країн- учасниць. Але, відповідно до тенденцій розвитку культурного релятивізму та руху мультикультуралізму, саме цей аспект діяльності дозволив великим массам іммігрантів залишитись в країнах ЄС без видимої долі асиміляції. Звідси, логічним кроком було б посилення та розвиток домашніх культур народів Європи, створення умов для розвитку культурної пропаганди. Також, доцільним при реалізації данної стратогеми було б встановлення жорстких квот та правил для імміграції і біженства, а також реалізації принципу «закритих кордонів».

Іншим можливим способом боротьби з неконтрольованою міграцією могла б стати комплексна підтримка держав, які є джерелами потоку мігрантів. Тут важливо відмітити саме роботу з населенням: підвищенням рівня загального розвитку, якості життя та освіти, ознайомлення з моделями європейського життя та створення відповідних умов до якісного росту населення, а не до кількісного. Для реалізації цієї стратегії важлива взаємодія європейських урядів з країнами, що розвиваються на всіх рівнях суспільного і політичного життя. Розробка пакетів реформ економіки, посилення суспільно-політичної та економічної співпрації, реалізація стратегій цивілізаційного впливу - весь цей комплекс заходів мусить спровокувати якісне покращення рівня життя в країнах з високим імміграційним сальдо і зупинити відтік мас населення. Адже доведено, що рівень життя громадян та економічне становище напряму впливають на динаміку росту населення, а також на міграційні настрої.

Узагальнюючи вищевикладене, варто зазначити, що тривала іммігрантська криза в ЄС створила безліч проблем та перешкод в діяльності і існуванні цього союзу і, безумовно, матиме тривалі наслідки на всі аспекти життя держав-учасниць. Незважаючи на той факт, що ЄС вдалося розробити пакет заходів до врегулювання ситуації, які дійсно показали позитивну динаміку змін - все ще існує ряд факторів, що здатні загострити дану проблему. Досвід вирішення проблеми такого роду показав, що навіть наднаціональні об'єднаня, на кшталт ЄС, виявились не готовими до подібних ситуацій, а також виявив факт поляризації позицій щодо вирішення ситуації в середині об'єднання. Тому, ситуацію неможливо назвати закритою, і подальший її розвиток потребує аналізу та досліджень.

Список використаних джерел

1. Research on Migration: Facing Realities and Maximising Opportunities. // European Commission. - 2016. - С. 45 - 110.

2. Migration and migrant population statistics. Eurostat. 2019.

3. Современный миграционный кризис в Европе и его последствия. Вестник КазНУ. 2016. №2, т. 1

4. Миграционный кризи в Европе: Причины и Последствия: веб-сайт.

5. Global processes on Migration IOM UN MIGRATION. - 2019.

6. Беседа Д. Міграційна криза ЄС та її вплив на безпекову ситуацію в Україні. Вісник Національної академії Служби Безпеки України.

7. Ионцев В.М. Международная миграция населения: Закономерности, проблемы, перспективы: дис. ... докт. ек. наук: 08.00.18 / Москва, 1999. 470 с.

8. Доленосний саміт ЄС: двері в Європу зачиняються DW: веб-сайт.

9. Лідери ЄС ухвалили план дій проти нелегальної міграцції з Північної Африки:

10. 2019 International Migration and Displacement Trends and Policies Report to the G20 OECD

11. Gratiela G. N., Son L. Challenges of International Migration in a Globalized World: Implications for Europe: RESEARCLIP, 2018.

Размещено на Allbest.ru