Грузинський вектор енергетичної політики Російської Федерації в сфері природного газу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Острозька академія»

Грузинський вектор енергетичної політики російської федерації в сфері природного газу

Степанець П.В.

Грузинський вектор зовнішньої політики історично є одним із стратегічних для національних інтересів Росії. Особливо актуальним він став з розпадом Радянського Союзу наприкінці ХХ століття та наступним утворенням двох незалежних держав - Російської Федерації та Грузії. Географічна близькість двох країн, наявність радянського міждержавного комунікаційного спадку, активна участь Кремля на боці сепаратистських сил в грузинсько-осетинському та грузинсько-абхазькому конфліктах зумовили використання Росією цілого спектру методів та інструментів впливу на сусідню державу. На сучасному етапі одним із таких інструментів є енергетична політика, яка покликана закріпити позиції РФ на грузинському напрямку та забезпечити додатковий важіль тиску на Тбілісі.

Використання Росією природного газу як важелю впливу не тільки на Грузію, але й на інші сусідні держави, в тому числі Україну, схожа специфіка тактик та методик здійснення енергетичного тиску пріоритизують вивчення грузинського досвіду як необхідної умови розробки ефективної моделі протидії газовій експансії РФ на пострадянському просторі. Особливо це актуально в умовах використання Кремлем газового фактору як елементу стратегії «гібридної війни» проти України.

Серел досліджень закордонних науковців варто виокремити роботу Лаурінас Янавічюс (Laurynas Jonavicius), Лаур Делькур (Laure Delcour), Рільки Драгнєвой (Rilka Dragneva) та Катаріни Вольчук (Katatyna Wolczuk) «Russian Interests, Strategies, and Instruments in the Common Neighbourhood» (Російські інтереси, стратегії та інструменти в державах-сусі- дах»), в якій автори розглядаюсь серед іншого енергетичну політику РФ як елемент загальної зовнішньополітичної стратегії щодо сусідніх держав та Грузії зокрема. Також заслуговує уваги дослідження Джіни Коен (Gina Cohen) «Natural gas import and export routes in south-east Europe and Turkey» (Шляхи експорту та імпорту природного газу в південно-східній Європі та Туреччині), в якій дослідниця концентрує увагу на розгляді енергетичних транспортних шляхів в Грузії зокрема та місце Росії на енергетичні карті Закавказзя. Окремо слід згадати комплексне дослідження організації «Європейська ініціатива - Ліберальна академія Тбілісі» «European Initiative - Liberal Academy Tbilisi» «Threats of Russian Hard and Soft Power in Georgia» (Загрози «жорсткої» та «м'якої» сил Росії в Грузії), яка аналізує концептуальні засади зовнішньої політики РФ на грузинському напрямку, в тому числі її газового виміру як прикладу «жорсткої сили». Проте, в згаданих дослідженнях недостатньо розкрито саме газовий аспект енергетичної політики РФ та зміщені акценти з російської зовнішньої політики на вимір двосторонніх та регіональних відносин, що не дозволяє якісно проаналізувати газовий вимір енергетичної політики РФ на грузинському напрямку.

Завдання дослідження:

проаналізувати торговельний вимір газової політики РФ в Грузії;

розглянути інвестиційну складову енергополі- тики Росії на цьому напрямку;

дослідити процес геополітизації грузинського вектору газової політики Кремля.

Проблематика газової політики Росії на грузинською напрямку є недостатньо дослідженою українськими науковцями, що тільки актуалізує необхідність вивчення цього питання, використання результатів якого можна використати при оцінці загальної енергетичної політики РФ на пострадянському просторі та розробці пропозицій розвитку якісно нових енергетичних відносин України та РФ, в яких вплив Кремля був би мінімізований.

Особливістю енергетичної політики РФ в сфері природного газу на грузинському напрямку, яка контрастує зі специфікою стратегій Москви в інших пострадянських державах, є майже повна відсутність торговельно-економічного важеля впливу на Тбілісі. Причиною цього є те, що Грузія у 2007 р. повністю відмовилася від імпорту російського газу [12]. Це рішення стало наслідком різкого загострення політико-дипломатичних відносин між двома державами в 2006 р. у зв'язку з арештом грузинськими спецслужбами російських військовослужбовців за підозрою у шпигунстві [17]. Дії Росії у відповідь, а саме мінімізація дипломатичного діалогу, обмеження транспортного сполучення та депортація грузинських громадян з РФ [18], створили додаткові труднощі для енергетичного діалогу. Унеможливив цей діалог фактичний ультиматум «Газпрому», який восени 2006 р. оголосив, що ціна природного газу для Грузії може вирости зі 110 до 230 доларів за тисячу кубометрів [7]. Таким чином, були створені всі умови для згортання співпраці двох держав в сфері торгівлі природним газом.

Слід розуміти, що фундаментом для загострення міждержавних відносин стала зміна політичного керівництва в Грузії у 2004 році внаслідок «Трояндової революції». Президент Грузії Міхеіл Саакашвілі, політика якого відзначалася проєвропейською та проатлантичною спрямованістю, викликав занепокоєння в Москви своїм бажанням обмежити співпрацю з Росією, а тому виникнення політичних криз у міждержавних взаєминах було тільки питанням часу. В цих умовах енергетична залежність Грузії від Росії зумовлювала ефективність використання енергетики, а саме газового важеля впливу як інструменту політичного тиску на Тбілісі.

Варто зауважити, що Грузія все ж отримувала російський природний газ після 2006 року, але не у формі імпорту, а як плату за транзит газу з Росії до Вірменії. Зокрема, грузинська сторона відбирала 10% прокачуваного російського газу своєю територією для власних потреб, а решта 90% направлялися в Вірменію [3]. Також, слід додати, що відмовившись в 2007 році від імпорту природного газу з РФ, Грузія альтернативою обрала азербайджанський напрямок, який відразу ж після газового відступу Росії забезпечував Грузію природним газом на 90% її економічної потреби [2]. Це був очевидний програш Кремля, адже до 2007 року РФ була фактичним монополістом на ринку природного газу Грузії, постачаючи в 2005 і 2006 рр. (останніх «некризових» роках) 1,4 і 1,8 млрд. куб. м. газу, що становило більше 50% загальної потреби Грузії в цьому енергоносії [15].

Падіння з такого показника до 10% в 2007 р. означало нівелювання торговельного впливу Росії на Грузію в сегменті природного газу, що було підтверджено в 2008 р., коли агресія РФ проти Грузії влітку того року зробила торговельні зв'язки в сфері газопостачань питанням національної безпеки для закавказької держави, а відновлення імпорту з Росії фактично означало поступку Кремлю, на що грузинське суспільство не могло піти.

Додаткову енергетичну проблему для Росії створювало визнання Абхазії та Південної Осетії незалежними державами в 2008 році [10; 11]. Цей політичний крок унеможливлював для Москви варіант тиску на Тбілісі в питанні імпорту газу по лінії самопроголошених незалежних республік. Довгий час Росія наполягала на тому, що саме Грузія має забезпечувати енергоносіями ці території, а отже змушена шукати компроміс з РФ. В нових умовах, які виникли після визнання незалежності Абхазії та Осетії Росією, Грузії де-факто і де-юре уже не могла розглядатися Москвою як відповідальна держава за енергетику вищезазначених територій. Враховуючи їх енергетичну відсталість та можливість фактично співпрацювати тільки з РФ, Москва змушена була взяти на себе забезпечення цих територій природним газом [1]. енергетичний торгівля інвестиція стратегія

Спроба повернути газово-торговельний важіль впливу на Грузію була вчинена Кремлем у 2016 р., коли державний російський газовий монополіст «Газпром» наполіг, щоб у контракт на транзит газу територією Грузії до Вірменії на період 2017-2018 рр. було внесено зміни, які полягали у відмові від оплати Росією транзиту сировиною та перехід на грошовий розрахунок з офіційним Тбілісі. Також важливим моментом є те, що «Газпром» зберіг в контракті можливість для Грузії купувати російський газ, якщо грузинська сторона виявить бажання повернутися до імпорту енергоносія з Росії [6]. Не маючи потужних контрважелів впливу та перебуваючи під тиском як Москви, так і Єревану, грузинська сторона погодилася на новий формат газової співпраці з РФ. Зміна Кремлем підходу означала, що Росія розпочинає новий виток боротьби за можливість експортувати газ Грузії, адже не платячи сировиною, російська сторона створювала штучний дефіцит природного газу на грузинському ринку та відповідно очікувала, що Тбілісі, усвідомлюючи загрозу опинитися в повній енергетичній залежності від Баку, повернеться до російського газу як альтернативи.

Проте, ця спроба РФ торговельно повернутися в Грузію так і залишається нереалізованою, адже грузинські компанії продовжують віддавати перевагу постачанням з Азербайджану і, окрім одиничних випадків тимчасових постачань незначних обсягів газу з Росії [9], Грузія продовжує бути повністю незалежною в газово-торгівельних відносинах з РФ.

Таким чином, можна стверджувати, що Москва на сучасному етапі суттєво втратила свої торговельні позиції на газовому ринку Грузії і, незважаючи на спроби повернути свій вплив, все ще не може діяти з позиції сили. Газова незалежність Грузії від РФ та залежність Росії від грузинського транзиту змушують Москву шукати постійних компромісів з кавказькою державою. Також не додають оптимізму Росії стійкі антиросійські настрої в грузинському суспільстві, що унеможливлює деполітизацію енергетичних взаємин та робить туманною перспективу повернення Грузії до постачань природного газу з РФ.

Такі слабкі позиції в торгівлі газом зумовлюють використання Росією іншого варіанту збільшення власного енергетичного впливу в Грузії, а саме спроби проникнення російського газового капіталу в грузинську економіку, що потенційно може дозволити впливати на грузинське суспільство зсередини. Не маючи значних запасів природного газу (орієнтовані обсяги покладів газу становлять 1,9 млрд. куб. м. [16]) та відповідно не володіючи розвинутою газовою промисловістю (потреба грузинської економіки в природному газі у 2018 р. задовольнялася більше, ніж на 95% за рахунок імпорту), Грузія представляє інвестиційно найбільший інтерес для Москви у зв'язку з проходження через її територію магістрального газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя».

Саме через цей газопровід Росія транспортує природний газ своєму ключовому союзнику на Закавказзі Вірменії. Залежність від грузинського транзиту в поєднанні з перманентною конфлікто- генністю двосторонніх відносин зумовлюють наявність ризиків для стабільного постачання газу до Вірменії, а отже бажання РФ отримати контроль над грузинською ділянкою газопроводу є логічним та критично важливим для стабільності газотранспортного шляху.

Спроби досягнути цієї цілі набули чітких форм ще на початку першого президентства В. Путіна (2000-2004 рр.), коли Росія активно зондувала можливість придбання грузинської ділянки газопроводу. І навіть зміна влади та прихід проєвропейського президента в Грузії М. Саакашвілі в 2004 р. повністю не знімали питання продажу газопроводу іноземному інвестору, адже на той час нова грузинська влада розглядала трубопровід як економічно невигідний і бажала його якнайшвидше віддати в руки інвесторам. Такі настрої в політикумі Грузії були сприятливими для Кремля, проте позиція США, яка була озвучена їх президентом Дж. Бушем мол. у 2003 р. під час візиту в Грузію, чітко вказувала на протест Вашингтону планам продажу цього газового активу Грузії Росії. Побоювання американської сторони розширення російського енергетичного впливу в регіоні та розгляд приватизації Росією грузинської ділянки газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя» як загрози планам реалізації підтримуваного США проекту газопроводу «Баку - Тбілісі - Ерзурум», який з'єднував би каспійські родовища газу Азербайджану з європейським ринком, змушували Вашингтон тиснути на Тбілісі у цьому питанні [4].

Слід зауважити, що Кремль в подальшому не відкинув ідею взяти під контроль грузинський трубопровід. Під час розгортання російської військової агресії в Південній Осетії та Абхазії влітку 2008 р. «Газпром» заявив, що постачатиме газ Вірменії газопроводом «Північний Кавказ - Закавказзя» за умови, що Грузія проявить гнучкішу позицію в питанні продажу РФ газових активів [8]. Використання військово-політичного фону у формі гарячої фази війни в Грузії, на думку російського керівництва, мало слугувати ефективним важелем тиску на Тбілісі в питанні енергетики. Проте, грузинська сторона не прийняла російський ультиматум та залишила в державній власності грузинську ділянку газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя» як стратегічний державний актив.

На сучасному етапі Росія не полишає спроб придбати трубопровід, проте антиросійські настрої в грузинському суспільстві та чіткий курс Грузії на енергетичну інтеграцію з ЄС унеможливлюють реалізацію інвестиційних планів РФ. Розуміючи це, Москва знизила рівень активності у цьому питанні та сконцентрувалася на розвитку обхідних маршрутів доставки газу в Вірменію, серед яких слід виділити уже зданий в експлуатацію газопровід «Іран - Вірменія» з проектною потужністю в 1,1 млрд. куб. м. газу на рік, 45% акцій якого належить російському «Газпрому» [5].

Отже, попри активні спроби проникнути капіталом в грузинську газову сферу, РФ на сучасному етапі займає програшну позицію на грузинському напрямку, не реалізувавши власні інвестиційні амбіції. Також помітні ознаки поступового примирення Москви з таким станом справ, що проявляється у зростаючій увазі Росії до ідей обхідних газопроводів та мінімізації впливу Грузії на енергетичні інтереси РФ в регіоні.

Іншим важливим виміром енергетичної політики Російської Федерації щодо Грузії є геополітичне позиціонування Кремлем грузинської території та її газотранспортної інфраструктури як загрози енергетичній експансії Росії в Європі. Зокрема, мова йде про участь Грузії в азербайджанській ініціативі «Південний газовий коридор», ціллю якої є розширення впливу прикаспійської держави на європейському ринку газу. В цьому контексті найбільший виклик російським газовим амбіціям становить трубопровід «Баку - Тбілісі - Ерзурум» (також відомий як «Південно-Кавказький газопровід»), який з'єднує газоносне родовище «Шах-Деніз» в Азербайджані з турецьким містом Ерзурум, звідки азербайджанський газ через «Трансанатолійський газопровід» транспортується в Європу. Попри те, що російський капітал присутній в цьому проекту (10% акцій належить російському «Лукойлу»), але його недостатньо для суттєвого впливу на політику головних акціонерів з Туреччини, Малайзії та Британії [13].

За таких умов Росія на грузинському напрямку головною ціллю ставить дискредитацію транзитної ролі Грузії на міжнародній арені, в тому числі використовуючи інструмент військової агресії. Можна стверджувати, що на сучасному етапі ця тактика РФ є доволі неефективною, адже Азербайджан та інші інвестори в каспійські родовища газу, які зацікавлені в виході на європейський ринок, не мають іншої альтернативи, аніж використовувати Грузію як транзитний шлях, а тому змушені приймати ризики, пов'язані з військово-політичною нестабільністю у відносинах між Москвою та Тбілісі.

Іншим геополітичним викликом для Росії є проект газової гілки «AGRI» («Azerbaijan-Georgia- Romania Іпіегсоппесїог»), який має з'єднати газові родовища Азербайджану з LNG-портом в Грузії, з якого планується організовувати постачання скрапленого газу в Румунію та далі на європейський ринок. Попри те, що про проект було заявлено ще в 2011 році, ініціатива досі знаходиться на етапі розробки [14]. Одним із гальмівних факторів для «AGRI» є діяльність РФ на міжнародній арені, яка, окрім того, що намагається дискредитувати Грузію як надійного транзитера газу, також незаконною анексією Криму в 2014 році та наступним розширенням фактичного контролю над Чорним морем значно ускладнила розробку Баку, Тбілісі та Бухарестом найбільш економічних вигідних та безпечних маршрутів постачань газу через море.

Підсумовуючи, слід наголосити, що сучасна енергетична політика РФ в сфері природного газу на грузинському напрямку, в цілому, є неуспішною для Кремля. Причинами цього є втрата Грузії як ринку збуту російського газу, залежність від Тбілісі в питання транзиту енергоносія у Вірменію та невдалі спроби проникнути власним газовим капіталом в грузинську економіку. Ці енергетичні поразки в поєднанні зі стійкими антиросійськими настроями в грузинському суспільстві та відмовою кавказької держави від стратегічного курсу на інтеграцію з РФ та її політичними, військовими та економічними проектами роблять перспективи суттєвого розширення газового впливу Росії в Грузії малоймовірними.

Перспективними для подальших, поглиблених досліджень є питання геополітичного позиціонування Росією південного сусіда в загальній російській геоенергетичній страгії в Євразії. Враховуючи зростаючу роль Грузії в проектах газових постачань з Каспію та можливість використання Україною цього газотранспортного шляху для задоволення власних потреб в енергоносіях, критично важливими є дослідження перспектив збільшення енергетичної ваги Грузії в євразійських енергетичних процесах.

Список використаних джерел

1. Аванесян А. (2013). Абхазия и Южная Осетия в сфере геостратегических интересов России.

2. Грузия - «Газпром». Год неопределенности (2018).

3. Грузия не откажется от транзита российского газа в Армению (2019).

4. Дж. Буш отговорил Грузию продавать России газопровод (2005).

5. Мордюшенко О Двали Г (2017). «Газпром» монетизировал Грузию. Коммерсант.

6. Новая «газовая атака» России: Грузии предложена самая высокая цена за «голубое топливо» в СНГ (2006).

Анотація

Метою цією статті є аналіз газового виміру енергетичної політики Росії на грузинському напрямку через призму торгівлі, інвестицій та геополітичних аспектів зовнішньополітичної стратегії Кремля в регіоні. Аналіз, порівняння, індукція, статистичний метод, узагальнення та низка інших методів становлять методологічну основу дослідження. В результаті проведеного дослідження вдалося комплексно розглянути торговельний, інвестиційний та геополітичний виміри газової політики РФ на грузинському напрямку та виокремити ключові засади та принципи газової політики Росії в закавказькій державі.

Ключові слова: Росія, Грузія, газ, торгівля, інвестиції, політика, тиск.

The aim of this article is to analyse gas aspect of Russian energy policy in Georgia from the perspectives of trade, investments and geopolitics. Analysis, comparison, statistical method, synthesis and other methods are methodological core of the article. As the result of the study the work was successful in consideration of trade, investment and geopolitics as parts of gas policy on Georgian vector. This article also highlights key principles and fundamentals of Russian gas policy in Caucasian state.

Keywords: Russia, Georgia, gas, trade, investments, politics, pressure.

Метою цією статті є аналіз газового виміру енергетичної політики Росії на грузинському напрямку через призму торгівлі, інвестицій та геополітичних аспектів зовнішньополітичної стратегії Кремля в регіоні. Аналіз, порівняння, індукція, статистичний метод, узагальнення та низка інших методів становлять методологічну основу дослідження. В результаті проведеного дослідження вдалося комплексно розглянути торговельний, інвестиційний та геополітичний виміри газової політики РФ на грузинському напрямку та виокремити ключові засади та принципи газової політики Росії в закавказькій державі.

Ключові слова: Росія, Грузія, газ, торгівля, інвестиції, політика, тиск.

The aim of this article is to analyse gas aspect of Russian energy policy in Georgia from the perspectives of trade, investments and geopolitics. Analysis, comparison, statistical method, synthesis and other methods are methodological core of the article. As the result of the study the work was successful in consideration of trade, investment and geopolitics as parts of gas policy on Georgian vector. This article also highlights key principles and fundamentals of Russian gas policy in Caucasian state.

Keywords: Russia, Georgia, gas, trade, investments, politics, pressure.

Размещено на Allbest.ru