Міжнародний бізнес та його розвиток в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

Навчально-науковий інститут фінансів, економіки та менеджменту

Курсова робота

з дисципліни - Міжнародна економіка

На тему: «Міжнародний бізнес та його розвиток в сучасних умовах»

Студентки 2 курсу групи 201 ЕР

Ветохи Аліни

Науковий керівник: доктор

економічних наук, професор

Чичкало-Кондрацька І.Б.

Полтава, 2019

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність та характеристика міжнародного бізнесу

1.1 Основні етапи розвитку міжнародного бізнесу

1.2 Види та суб'єкти міжнародного бізнесу

Розділ 2. Міжнародні компанії та їх роль в сучасному міжнародному бізнесі

2.1 Транснаціональні корпорації

2.2 Багатонаціональні корпорації

Розділ 3. Розвиток форм міжнародного бізнесу в умовах глобалізації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В цій роботі, на підставі вивчення навчальних посібників, законів та документів, наукової літератури розглянуто поняття, суб'єкти, типи та види міжнародного бізнесу.

Підприємницька діяльність є основою економіки будь-якої розвиненої ринкової країни. В процесі розвитку виробництва підприємство може досягти того рівня, на якому воно здатне виробляти більше, ніж того потребує внутрішній ринок. На цьому етапі для даного підприємства доцільним є вихід на зовнішні ринки товарів та послуг, тобто включення в міжнародну підприємницьку діяльність.

Ведення міжнародного бізнесу має значні відмінності в порівнянні з веденням бізнесу в рамках країни. Велике значення для успішної діяльності фірми набувають речі, про які національним компаніям не доводиться навіть думати. У зв'язку з цим стає очевидним необхідність ретельного вивчення особливостей ведення і управління міжнародним бізнесом, чим саме і займається міжнародний менеджмент.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах, що має головною метою одержання прибутку за рахунок отримання вигод із переваг ділових міжнародних операцій.

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, проводяться з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, що мають державну форму власності, не завжди орієнтована на прибуток.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах, що має головною метою одержання прибутку за рахунок отримання вигод із переваг ділових міжнародних операцій.

На сучасному етапі розвитку світового господарства, міжнародна підприємницька діяльність набуває все більшого і більшого розмаху. Тому проблема розвитку та регулювання міжнародної підприємницької діяльності набула зараз крайньої актуальності.

Об'єктом дослідження цієї роботи є міжнародна підприємницька діяльність в Україні.

Метою даної роботи є осягнення суті міжнародного бізнесу.

Основні задачі поставленої мети досліджуваної теми є:

? аналіз основних етапів розвитку міжнародного бізнесу;

? розглядання поняття, суб'єктів, типів та видів міжнародної підприємницької діяльності;

? визначення міжнародних компаній та їх ролі у сучасному міжнародному бізнесі;

? аналіз транснаціональних та багатонаціональних компаній;

? обґрунтування форм розвитку міжнародного бізнесу в умовах глобалізації.

Для написання роботи використовувались: Інтернет-видання, інформаційні портали, спеціалізована навчальна література, статистичні та фактичні матеріали журнальної періодики.

Розділ 1. Сутність та характеристика міжнародного бізнесу

1.1 Основні етапи розвитку міжнародного бізнесу

міжнародний бізнес транснаціональний

Не дивлячись на те, що немало прикладів міжнародного бізнесу, у яких партнерами виступають, з одного боку, приватна фірма, а з іншого - урядова установа іншої країни, все ж таки більш характерним варто вважати або міжфірмові операції такого роду, або внутрішньофірмові - у тому випадку, коли різні підрозділи фірми розміщені в різних країнах і ці підрозділи взаємодіють між собою (найтиповіші у цьому випадку так названі мультинаціональні корпорації). Отже, міжнародний бізнес - це, у першу чергу, ділова взаємодія приватних фірм або їх підрозділів, що знаходяться у різних країнах.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн - третій і т. д. забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели страву у своїх країнах. Це - ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного бізнесу, але й у поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, мова йде про мотивацію підприємця (менеджера), а вона розвивалась в контексті історичного розвитку цивілізації у цілому і її економічного ядра - перш за все. Основні етапи цього розвитку (періодизація розвитку міжнародного бізнесу): американський дослідник Р. Робінсон поділив історичний розвиток міжнародного бізнесу за 5 останніх віків на 4 ери.

1. Комерційна ера (1500 - 1850 рр.). Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою 19 ст.

Передумови розвитку міжнародного бізнесу. Пошук величезних особистих вигод, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов'язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей самий перший міжнародний бізнес все нові і нові покоління підприємців.

Паралельно з ним розвивалась досить велика сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-сервісом власне міжнародного бізнесу - від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій і страхування їх) до інфраструктур (розвиток складського і транспортного господарства). Вагомий імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами щодо розвитку міжнародного бізнесу були Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

Принципова відмінність міжнародного бізнесу полягає в 2 головних обставинах:

- жорсткий вплив взаємовідносин країн на можливість і ефективність ведення бізнесу між фірмами;

- підтримка, яку уряд країни надає власним підприємцям в їх зарубіжній діяльності.

Ера комерції вперше поставила перед підприємцями розвинутих європейських держав наступні ключові питання міжнародного менеджементу (як системи управління міжнародним бізнесом):

- чи є економічний сенс переносити підприємницьку активність і ризики із національного середовища за рубежі держави і чи можуть бути оцінені раніше відповідні прибутки і (або) збитки?

- від яких основних факторів реально залежить прийняття таких рішень?

- наскільки є вільним бізнес у своїх рішеннях і діях від політики своєї держави, чи може він розраховувати на її підтримку (враховувати протидію)?

- що потрібно враховувати, передбачати і здійснювати під час ділових операцій на «чужій території» в інтересах забезпечення довгочасної прибутковості цих операції і безпеки їх ведення?

2. Ера експансії (1850-1914 рр.) Здійснюється остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку 19 століття і наступними досягненнями технологічного розвитку. Перехід від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як більш вигідних і економічно перспективних сфер зарубіжного бізнесу.

Конкурентні переваги розвинутих європейських держав ґрунтувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це спонукало необхідність надходження інвестицій у розвиток колоніальної сировинної індустрії.

Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захисту колоній від зовнішньої загрози і збереження самого колоніального режиму вимагали від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії.

Оскільки в нього почали залучатись маси робітників-туземців, а вивіз в колонії кваліфікованої робочої сили із метрополій був економічно невигідним, то гостро встали питання урахування місцевих культурних особливостей, освіти і соціальних проблем місцевого населення.

Також відбувається інтенсивний розвиток внутрішньоєвропейського міжнародного бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення і інші подібні фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції і з, іншого боку, країни-ринки для цієї продукції (останні у багатьох випадках виробляли дешеву с/г продукцію).

Також - це епоха безперервних торговельних війн між країнами. Цікавим наслідком цього став розвиток виробничих підприємств і філій за кордоном.

Розвивався і міжнародний фінансовий сервіс, міжнародний транспорт.

У цей період досить точно визначились головні мотиви міжнародного бізнесу, що збереглись і до наших днів:

- використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних);

- розширення ринків збуту;

- нові поля застосування (використання) вільних фінансових ресурсів;

- використання сприятливих умов місцевого законодавства (податкового, митного і т. д.).

3. Ера концесій (1914-1945 рр.). Якісно змінилась роль найбільших компаній, які оперували на колоніальних ринках. Не залежно від того, чи йде мова про відому United Fruit, бельгійцях в Конго чи перших нафтових концесіях на Середньому Сході, кругом відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Відбувається формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, часто - на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно зростала і національна свідомість колоніальних народів.

Щодо міжнародного бізнесу в неоколоніальній сфері варто відмітити декілька найбільш характерних моментів:

- Перший - поразка Німеччини у Першій світовій війні і відповідно перерозподіл світових ринків.

- Другий - Велика депресія 1929-1932 років: вона з усією гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу у порівнянні з внутрішньодержавним, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (що характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки.

Відмічені перші масові міграції робочих із Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох сильних тоталітарних режимів (в СРСР і Німеччині) показало досить ясно значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, але одночасно і всі слабкі риси держави як «міжнародного підприємця».

Концесійна ера підготовила ґрунт для самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному аспекті, а Друга світова війна надала значний політичний імпульс цим процесам.

З іншого боку, такі явища, як інтернаціоналізація світового ринку робочої сили і загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів, головні учасники якого прагнуть придбати конкурентні переваги, використовуючи можливості все більш складної структури міжнародного бізнесу, означали просунення не лише до наступної ери національних держав, але й до глобалізації бізнесу в цілому.

4. Ера національних держав (1945-1970 рр.). Два головних напрямки розвитку міжнародного бізнесу: по-перше, становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали в наслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий економічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру.

З другого боку - і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Це стало поштовхом розвитку міжнародного ринків капіталу, появі і розвитку ряду нових фінансових інструментів, зростанню сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, використовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів.

У 60-70 роки їх догнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, і в свою чергу опосередковує ще більш жорстку боротьбу тих же суперників на міжнародних, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т. д.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва і сфери послуг потребує певного комплексу, що називається «пакет розвитку», що включає: технології, капітал, інформації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це «відразу і разом», у 70-ті роки було складно, тому країни, що розвивались і їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і у різних фірм, роблячи його «оптимальним для себе». Оскільки для реального мультинаціонального бізнесу весь світ - поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут можна здійснювати найбільш ефективно.

Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання кількості МНК, хоча в 70 і 80-ті роки спостерігається якісний прорив: в число найбільших МНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку: Південна Корея, Філіппіни, Індії, Тайваню і т. д. Але внутрішній зміст цього процесу як раз і підготував перехід м/н бізнесу до найвищої точки його розвитку - глобалізації.

Якщо в минулому МНК вирішували відносно прості задачі виробництва і дистриб'юції товарів, то за останні десятиліття вони почали вирішувати набагато складніші і глобальніші задачі: С. Ронен визначає їх як створення і використання сітки мультинаціонального обслуговування, що включає банки, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, заклади охорони здоров'я і т. д., які опираються на глобальну комп'ютеризацію.

У даному випадку не має значення, до якої країни належить той чи інший елемент сервісу - мультинаціональність не тому космополітична, що у неї «немає вітчизни» (в кінці кінців Intel все ж таки американська фірма, як Soni - японська, а Siemens - німецька), а тому, що вона не може дозволити (за інших рівних) замінити ефективність патріотизмом.

Формуючи власну сітку мультинаціонального обслуговування, кожна МНК розглядає її як власну гарантію ефективності бізнесу, а той факт, що в кінцевому підсумку ці сітки зливаються в глобальну сітку, просто збільшує ефективність системи в цілому. Фірмовий бізнес потребує різних рівнів міжнародності в залежності від двох головних факторів. Якщо розглядати бізнес фірми із країни А в країні Б, то факторна структура буде наступною.

По-перше, рівень міжнародності бізнесу фірми залежить від глибини її залучення в бізнес у країні Б. Якщо мова йде про разові продажі товару через експортно-імпортну фірму самої країни А, то це найнижчий рівень залучення практично не відображає ніякої потреби і міжнародній складовій бізнесу - адже такі операції не відрізняються від продаж і розрахунків з іншими фірмами, а вся міжнародна складова має місце в офісі експортно-імпортної фірми і прихована від виробника.

Інша справа, якщо фірма розпочала виробництво у країні Б, найняла місцевий персонал, розвернула дистриб'ютерську сітку (або вступила у співпрацю) і т. д. Тут максимально проявляється міжнародність: від мовних питань до місцевого податкового законодавства і від репатріації валютного прибутку до участі у місцевих соціальних акціях.

По-друге, міжнародність залежить від рівня культурної подібності країн А і Б. Якщо А - це Франція, а Б - Італія, то належність обох країн не просто до Європи, а до одного кластеру європейських романських (латинських) країн, дозволяє визнати високий рівень взаєморозуміння і міжнародна адаптація відповідного менеджменту у культурному (самому складному) аспекті буде досить простою. Але якщо А - це Франція, а Б - Україна, то справа виглядає суттєво складнішою. І зовсім високий рівень міжнародності потребується у парі «Франція - Японія», якщо брати до уваги культурні відмінності.

Роль ери національних держав. Ера національних держав дала вагомий поштовх розвитку міжнародного бізнесу і зробила його сферою весь світ, в якому перестали існувати закриті системи типу «метрополія-колонія». Одночасно міжнародний бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку і тому потребував якісно нову систему управління.

Широта оперування бізнесу у всьому світі робить неадекватною вимогам глобальної ефективності фірмового бізнесу попередню формулу «управління зарубіжними операціями», або «управління ЗЕД». Потрібна заміна формулою «міжнародний менеджмент». А той факт, що найпершими це зрозуміли МНК, обумовлений природою МНК - вони першими вийшли на самий високий рівень міжнародності і за глибиною залучення, і за культурним фактором, оскільки глобальна ефективність фірми (а вона і є головна ціль) вимагає абсолютної свободи вибору форми діяльності у будь-якій країні і абсолютну свободу вибору самої країни.

5. Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.). Цей період розвитку цивілізації взагалі і міжнародного бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни. Комп'ютерна революція і значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень.

Отже, глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни планети і кожна з них залежить від міжнародного бізнесу. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватись всіма благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів, можливостей, а з іншого боку - природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватись лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу.

1.2 Види та суб'єкти міжнародного бізнесу

Ведення міжнародного бізнесу має значні відмінності в порівнянні з веденням бізнесу в рамках країни. Велике значення для успішної діяльності фірми набувають речі, про які національним компаніям не доводиться навіть думати. У зв'язку з цим стає очевидним необхідність ретельного вивчення особливостей ведення і управління міжнародним бізнесом, чим саме і займається міжнародний менеджмент.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах, що має головною метою одержання прибутку за рахунок отримання вигод із переваг ділових міжнародних операцій [1].

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, проводяться з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, що мають державну форму власності, не завжди орієнтована на прибуток.

Основні причини здійснення міжнародного бізнесу:

- Вихід до нових джерел корисних копалин і сировини;

- Доступ до нових ринків робочої сили;

- Прагнення до нових ринків збуту.

Характерні риси міжнародного бізнесу:

1) Отримання прибутку відбувається за рахунок використання переваг виходу за межі національних ринків.

2) Підприємства отримують додаткові економічні можливості, що витікають із:

- Ресурсних особливостей міжнародних ринків;

- Місткості зарубіжних ринків;

- Правових особливостей зарубіжних країн;

- Специфіки міждержавних політичних та економічних взаємовідносин.

3) Внаслідок інтернаціоналізації кожному бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, незалежний від національної належності, орієнтований лише на економічну ефективність.

4) Визначна роль культурного фактора в діяльності міжнародних компаній.

5) Міжнародний бізнес - це система постійно оновлюваних і складно взаємодіючих професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному бізнесі.

6) Міжнародний бізнес вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

7) Принципова відмінність міжнародного бізнесу полягає в оберненій оцінці внутрішньої державної ситуації: негативні тенденції в економіці можуть відкрити додаткові можливості для розвитку міжнародних компаній.

8) На відміну від національної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами в багатьох формах.

9) Інформація - головний стратегічний ресурс міжнародного бізнесу, адаптація - його головна стратегічна зброя [5].

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визначають:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;

- юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України;

- спільні підпр-ва, що мають постійне місцезнаходження в Україні [2].

До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

1) суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

2) свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

3) юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

4) верховенства закону;

5) захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

6) еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і вивезення товару [7].

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності, можна виокремлювати певні її типи і види.

Є два основні типи бізнесу - приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес [6].

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України [3].

Отже, з розвитком процесів інтернаціоналізації форми та види міжнародного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими зарубіжними інвестиціями). До найбільш розповсюджених видів міжнародного бізнесу відносяться: експорт, ліцензування, франчайзинг, контракти на управління, проєкти «під ключ», прямі зарубіжні інвестиції тощо.

Розділ 2. Міжнародні компанії та їх роль в сучасному міжнародному бізнесі

2.1 Транснаціональні корпорації

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. В економічній літературі також можна зустріти думку, що транснаціональною є корпорація, капітал якої мононаціональ¬ний, а сфера діяльності - міжнародна. Термін «багатонаціональні корпорації» іноді застосовується до корпорацій, які багатонаціо¬нальні і за природою свого капіталу, і за сферою діяльності. Усі ці визначення можна застосувати до поняття «транснаціональна корпорація».

Найголовнішими ознаками транснаціональних корпорацій вважаються такі:

- компанія реалізує продукції більш як в одній країні;

- підприємства і філіали компанії розташовані у двох і біль¬

ше країнах;

- власники компанії є резидентами різних країн.

Окремі компанії, що мають ознаки транснаціональних, з'яви¬лися досить давно. Для прикладу можна навести Ост-Індську компанію (East India Company), створену в 1600 році. Масового характеру це явище набуває у 60-х роках XXст., коли великі компанії почали інтенсивно експортувати капітал.

Інвестиції спрямовувалися передусім у сировинні галузі про¬мисловості та у створення розподільчих і збутових підрозділів. Нині основна частина активів ТНК зосереджена у чотирьох га¬лузях: нафтовій, автомобільній, хімічній та фармацевтичній. Ділова активність транснаціональних корпорацій у первинному секторі економіки (тобто видобувних галузях) різко знизилася.

У 1970 році у 15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5 тисяч транснаціональних корпорацій. За станом на 1994 року їх кількість збільшилася до 25 тисяч. У 1997 році у світі налічувалося 50 тисяч ТНК, які контролювали 40 % приватних капіталовкладень і забезпечували виробництво третини товарів у країнах з ринковою економікою.

Безпосередньо на підприєм¬ствах ТНК працюють понад 100 млн чол. Транснаціональні кор¬порації забезпечували зайнятість населення у розвинених країнах на 4 %, а у країнах, що розвиваються, - на 12 %.

На нинішньому етапі саме ТНК, а не країни як такі, вважа¬ються основними учасниками міжнародної торгівлі, переважний обсяг якої стосується торгівлі у межах ТНК напівфабрикатами та компонентами.

Конкурентні переваги ТНК:

- інформаційна обізнаність з економічними і політичними

особливостями різних країн;

- володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, управлінською майстерністю та здатність до їх оперативного

переміщення;

- масштабність економіки.

Вирізняють чотири стадії зовнішньоторговельної експансії ТНК:

- попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій

задовольняється за рахунок експорту таких товарів на за¬

значений ринок;

- ТНК утворює на відповідних зарубіжних ринках вироб¬ничі потужності для постачання товарів на ці нові ринки,

при цьому експорт товарів з материнської компанії скоро¬

чується або взагалі припиняється;

- утворені компанії, продовжуючи постачати товари на міс¬цеві ринки, починають освоювати ринки інших країн;

- утворені компанії починають експортувати до країни ма¬теринської компанії товари, виготовлені ними економічно ефективніше, ніж на освоєному ринку материнської ком¬панії.

Стадії експансії ТНК уперше було помічено у сфері так зва¬них первинних матеріалів (зокрема, нафти та міді), потім - в обробних галузях економіки, а нині - в третинному секторі.

Основними типами транснаціональних корпорацій є такі:

- горизонтально інтегровані;

- вертикально інтегровані;

- диверсифіковані.

Для більшості транснаціональних корпорацій їх зростання та розмір пояснюються диверсифікацією. Великі багатопродуктові компанії, як правило, водночас є багатозаводськими підприє¬мствами. Певний час після закінчення Другої світової війни великі корпорації були мононаціональними. На початку 70-х років ситуація почала різко змінюватися. Великі корпорації, які упродовж десятиліть експортувати товари на іноземні ринки, утворили там свої дочірні компанії і перетворилися з мононаціо¬нальних на транснаціональні.

Транснаціональні компанії сприяють розвитку виробництва й експорту країн, у яких відбувається їхня діяльність. Напри¬клад, наприкінці XX ст. іноземні компанії працевлаштували 45% робочої сили Сінгапуру, забезпечували 63% обсягу ви¬робництва обробної промисловості та 90% експорту її продук¬ції. У Зімбабве ТНК забезпечували 71% обсягу промислового виробництва, а в Аргентині - 35 % продукції обробної промисловості.

Загалом на частку транснаціональних корпорацій припадає:

- 50% виробництва (не враховуючи країн з перехідною еко¬

номікою);

- 60% зовнішньої торгівлі;

- 90% прямих зарубіжних інвестицій;

- 80% технологічних розробок.

Підприємства ТНК формально не залежать одне від одного, у межах корпорацій вони торгують за трансфертними цінами, які не завжди відображають ціни світового ринку.

На сьогоднішній день ядром світової економічної системи являються понад 500 ТНК. Всього у світі діють приблизно 60 тисяч фінансово - промислових груп і ТНК, що мають біля 250 тисяч філіалів за межами країн базування. Під їх керівництвом відбувається контроль 50% світового промислового виробництва, проводяться понад 70% операцій торгівлі у світі, з них 40 % ? усередині ТНК ( які відбуваються за трансфертними цінами, що формуються не під впливом ринку, а з урахування довгострокової політики материнської компанії), 80 % патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау.

Середньорічний обсяг продажу ТНК становить кілька сотень мільйонів доларів, понад 500 ТНК мають річний обсяг збуту понад 18 млрд. доларів, а найбільші - сотні мільярдів доларів США. Вони реалізують 80% усієї виробленої продукції електроніки та хімії, 95% фармацевтики, 76 % продукції машинобудування. Під контролем ТНК перебуває 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85% - ринку міді и бокситів, 80% - ринку чаю та олова, 75% - сирої нафти, натурального каучуку та бананів [3, с. 10].

Найбільші вигоди від фінансово - господарської діяльності ТНК приносять їм країни базування. Доменами найбільших ТНК в основному є держави з сильними, стабільними економіками, такі як: Японія, Іспанія, Німеччина, США, Франція, Голландія та деякі інші країни ОЕСР. Проте, 2/3 частини обсягу виробництва розташовано у країнах розміщення філій. На територіях промислово розвинутих держав розміщено понад 80% материнських компаній і близько 33% філій іноземних доменів, у країнах, які розвиваються, відповідно 19,5 % і майже 50%, у постсоціалістичних - близько 0,5 % і 17%.

Нам усім добре відома продукція компаній «Coka-Cola» або «Nestle», автомобільні заправки «Shell» та ресторани швидкого харчування «McDonalds». Це приклади транснаціональних корпорацій, сферою економічної діяльності яких виступає весь світ.

Як правило, ТНК - це в основному великі за обсягом виробництва та величиною доданої вартості, виключно ефективні з точки зору виробництва і прибутку фірми, які мають величезний економічний потенціал.

За даними UNCTAD галузева структура ТНК має наступний вигляд: 60% компаній зайняті у сфері виробництва; 37% сфера послуг; 3% добувна промисловість і сільське господарство [3].

Рис.2.1 Галузева структура ТНК

Джерело: складено авторами за [3]

Транснаціональні корпорації глобальні за своїми масштабами, тому що виготовляють продукцію, продають її та будь-яким методом залучають фінансові ресурси, щоб це відповідало їх довгостроковим стратегічним цілям як можна краще. Вони здатні набирати капітал з будь-якого розвиненого ринку, а заохочують їх до цього бажання мінімізувати видатки і максимізувати дохід.

Транснаціональні корпорації мають особливу специфіку функціонування в глобалізаційних процесах: ТНК мають можливість враховувати потреби світового ринку і в значній мірі формувати попит на свою продукцію до початку її виробництва. Формуючи міжнаціональні виробничі комплекси, ТНК отримують можливість ширше використовувати переваги міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації виробництва і впливати на весь характер міжнародних економічних відносин.

Американське видання Forbes оприлюднило свіжий рейтинг найбільших публічних компаній в світі. Найбільше їх знаходиться в США і Китаї. Українських компаній в рейтингу немає.

Таблиця 2.1

Провідні ТОП-10 транснаціональні корпорації у 2018 році за версією Forbes [1]

Назва ТНК	Країна базування
ICBC	Китай
China Construction Bank	Китай
Berkshire Hathaway	США
JPMorgan Chase	США
Wells Fargo	США
Agricultural Bank of China	Китай
Bank of America	США
Bank of China	Китай
Apple	США
Toyota Motor	Японія

Отже, ТНК контролюють приблизно 2/3 світової торгівлі, причому 40% цієї торгівлі здійснюється всередині ТНК. На транснаціональні корпорації припадає близько половини світового промислового виробництва; на підприємствах ТНК працює приблизно 10% усіх зайнятих у несільськогосподарському виробництві. Транснаціональні корпорації контролюють приблизно 4/5 усіх наявних у світі патентів, ліцензій і ноу-хау (має вагоме значення у світових науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт) [2].

Найбільші вигоди від фінансово-господарської діяльності ТНК приносять їм країни базування. Доменами найбільших ТНК в основному є держави з сильними, стабільними економіками, такі як : Японія, Іспанія, Німеччина, США, Франція, Голландія та деякі інші країни ОЕСР. Проте, 2/3 частини обсягу виробництва розташовано у країнах розміщення філій. На територіях промислово розвинутих держав розміщено понад 80% материнських компаній і близько 33% філій іноземних доменів, у країнах, які розвиваються, відповідно 19,5 % і майже 50%, у постсоціалістичних - близько 0,5 % і 17%.

До складу найбільших світових ТНК по національній приналежності відносять компанії таких світових економічних центрів: США (515 компаній), Японія (210) та країни Європейського Союзу. В порівняні з попередніми роками, у 2018 році покращили свої позиції Китай (113), Канада( 62) та Індія (56). За рейтингами «FORTUNE GLOBAL 500» за 2018 рік , до 50 найкращих компаній за рівнем економічного зростання увійшли такі компанії: «Fannie Mae», «JBS», «Apple», «China National Building Material Group», «Sinopec Group».

До 10 найпрестижніших та найуспішніших ТНК світу визначають за такими показниками, як рівень доходів, розмір прибутків, рівень соціального захисту своїх робітників, ефективність корпоративного управління.

Запорукою успіху та джерелом ефективного функціонування провідних ТНК світу, насамперед є використання оптимальної стратегії економічного розвитку, з акцентом на інвестиційну діяльність в інновації. Також важливу роль відіграє вміння керівництва материнських компаній вдало адаптуватися до швидких змін кон'юнктури світового ринку, володіння достатніми фінансовими ресурсами, наявність економічної влади та використання новітніх технологій у виробництві.

Існують транснаціональні корпорації, які ведуть свою діяльність більше ніж у 100 країнах світу. Наприклад, фірма «International business machines», яка займається виробництвом електронно-обчислювальної техніки та оргтехнічного устаткування, має філії більше ніж у 80 країнах, компанія «Siemens» - у 52, концерну «General Motors» належить 209 заводів СІНА, 12 - у Канаді і 32 - в інших країнах. При цьому обсяг виробництва закордонних філій ТНК перевищує обсяг експорту країн їх походження (майже в чотири рази для США і більше ніж удвічі для Великої Британії та Швейцарії) [4, с. 128].

В більшості ТНК досить висока частка зайнятих на підприємствах, розташованих за межами країн їхнього походження. До лідируючих компаній належать: «Nestle» (Швейцарія) - 96 %, «ІТТ» (США) - 72 %, «Unilever» (Велика Британія-Нідерланди) - 70 %, «Singer» (США) - 60 %.

Державні ТНК є важливим джерелом нових прямих іноземних інвестицій. Існує близько 650 державних ТНК з 8500 зарубіжних філій по всьому світу. У той час як вони становлять менше 1 % ТНК по всьому світу, їх зовнішні інвестиції становили 11 % від глобальних потоків ПІІ в 2017 році.

На ТНК у країнах з розвиненою економікою, що становлять майже 80 % ТНК в світі, припадає 70 % світових прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що в кризовий період призвело до скорочення операцій вітчизняної економіки, в той час як переміщення або відкриття нових об'єктів за кордоном призводить до використання порівняльних переваг в тих місяцях.

Рис.2.2 Глобальний приплив ПІІ ТНК, в середньому за 2005-2007 роки, 2008 - 2012 роки, 2013-2015 роки, 2016 та 2017 роки (млрд. дол. США) [8]

У 2017 році спостерігається збільшення ПІІ транснаціональних корпорацій, у порівнянні з 2016 роком, який приблизно становив 1,24 трильйона доларів США, проте, даний приріст становить на 15 % нижче докризового середнього значення. На відміну від цього, показник зростання світового виробництва та торгівлі повернувся на докризовий рівень [9].

Все частіше ТНК співпрацюють з країнами, що розвиваються, та з країнами з перехідною економікою, за рахунок розширення масиву виробничої та інвестиційною моделі, у таких напрямках, як контрактне виробництво, сільське господарство, послуги аутсорсингу, франчайзингу та ліцензування. Ці відносно нові процеси, дають можливість країнам з перехідною економікою поглибити інтеграційні процеси, зміцнити потенціал своїх національних виробничих потужностей, а також покращити міжнародну конкурентоспроможність. Розкриття всього потенціалу від цих нових можливостей залежить від ефективної політики країн та будівництва відповідних інститутів урядами та міжнародними організаціями.

Рис.2.3 Розподіл проектів ПІІ ( транскордонні злиття та поглинання та інвестиції у нові проекти) за секторами у 2016 та 2017 роках, % [8]

Сьогодні прямі іноземні інвестиції ТНК, в основному, спрямовують у невиробничі галузі виробництва. Через дану позицію Україна не має можливостей для відмови від позики на світовому ринку, що, в свою чергу, зумовлює необхідність змін у сфері державного регулювання інвестиційних потоків.

Розглядаючи обсяг залучених інвестицій в Україну у 2017 році, кошти іноземних інвесторів в основний капітал становили 4,2 %, при цьому, даний показник у країнах Центральної та Східної Європи склав 16,1%. Розраховуючи даний обсяг на душу населення в Україні приходилось 187,2 дол. США ПІІ, у той же час у Чехії - 3,1 тис. дол. США, у Польщі - 1,8 тис. дол.США.

Згідно зі Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2010-2020 роки для забезпечення прогнозованого зростання ВВП в 2,4 рази необхідне зростання капіталовкладень щонайменше в чотири рази. При цьому обсяг ПІІ повинен зрости до 35-40 млрд. дол. США, частка ПІІ в структурі інвестицій досягне 8-10% [10].

Від стабільності політичної, економічної, інвестиційної політики держави, залежить стан інвестиційного процесу. Для підвищення інвестиційного клімату та для стабілізації економічних процесів, необхідно прийняти ряд заходів, спрямованих на формування в загальних і специфічних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, пов'язаних із залучення іноземних інвестицій.

Серед заходів загального характеру в якості першочергових варто назвати:

- узгодження політичних поглядів на національному рівні між владними структурами, партіями, громадськими організаціями, соціальними групами;

- проведення радикальних заходів боротьби зі злочинністю, створення цивілізованого ринку без кримінальних угруповань;

- оптимізувати заходи по зменшенню рівня інфляції, за допомогою використання іноземного досвіду та практики;

- провести реформи по спрощенню податкового законодавства та створити за допомогою нього методи по стимулюванню виробництва;

- підвисити відсоткові ставки по депозитним внескам, для збільшення та мобілізації вільних коштів підприємств і населення;

- забезпечити іноземним та вітчизняним інвесторам, які вкладають інвестиції на довгостроковий період, надання податкових пільг для компенсування збитків від уповільненого обігу капіталу, в порівнянні з іншими напрямками їхньої діяльності.

ТНК виступають рушійною силою інноваційного розвитку, сприяють інтенсифікації міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, його розширенню, посиленню взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік, глобальній економічній інтеграції в усіх сферах.

Отже, питання впливу транснаціональних корпорацій на міжнародний бізнес є важливим і актуальним, так як ТНК є структурним елементом економіки більшості країн, провідна сила їхнього розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку.

2.2 Багатонаціональні корпорації

Багатонаціональні корпорації (МНК) - це, власне, міжнародні корпорації, що об'єднують національні компанії ряду держав, як мінімум двох, на виробничу і науково-технічній основі. Як своєрідний класичного прикладу такої корпорації зазвичай призводять англо-голландський концерн «Ройал Датч / Шелл», існуючий з 1907 року.

Межі між зазначеними типами міжнародних компаній рухливі, можливий перехід компанії з однієї форми в іншу.

Інтернаціональні корпорації - це (за Ф. Котлеру) національні монополії із зарубіжними активами. Їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави.

У процесі глобалізації економіки з'явилася нова форма міжнародних корпорацій, яка носить назву глобально інтегроване підприємство чи, власне, глобальна корпорація - ГК. Такі підприємства виникли в 1980-і роки. Найбільшою мірою до глобальних формам діяльності тяжіють великі фірми, зайняті в хімічній, електротехнічної, електронної, нафтової, автомобільної, інформаційної, банківської галузях.

Незважаючи на те, що фактично глобальні корпорації виникли раніше, термін «глобальна корпорація» або «глобально інтегроване підприємство» вперше був використаний в 2006 році главою корпорації «ЙВМ» Семом Ралмізано. Дане поняття характеризує корпорації, які в якості стратегічних цілей розвитку визначають інтеграцію своєї виробничої діяльності в загальносвітовому масштабі. Іноді в економічній літературі можна зустріти і термін «метакорпораціями».

До числа глобальних відносять такі корпорації, які інтегрують великомасштабну господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Глобальна корпорація може розподіляти свої операції між підприємствами, розосередженими по всьому світу. Визначальними моментами для організації стають можливість економії на витратах, наявність у різних країнах кваліфікованих співробітників для виконання конкретних операцій, ефективність реалізації на ринку та ін. Державні кордони, які в минулому могли перешкодити переміщенню робочої сили, капіталу, інтелектуальної власності мають усе менше значення для здійснення діяльності корпорацій в глобальному масштабі. Ареною діяльності глобальної корпорації є вже все світове господарство.

До кінця XX -початку XXI ст. сформувалися досить численні стратегічні альянси між ТНК різних країн і багатонаціональними компаніями - МНК, міжнародними не тільки за розмахом діяльності, але і за складом капіталу. Динамічний розвиток і розширення масштабів міжнародної діяльності підприємств, їх зростає взаємодія і конкуренція в ринковій економіці ведуть до необхідності об'єднання окремих підприємств. У той же час компанії не йдуть на повне злиття, а створюють той чи інший механізм взаємодії, що дозволяє їм зберегти статус юридичної особи і при цьому співпрацювати з іншими підприємствами. У зв'язку з цим виникає принципово новий вид компаній - точніше кажучи, мова йде про міжнародних об'єднаннях компаній.

Можна виділити наступні характерні риси глобальної корпорації:

– вона охоплює компанії практично всіх держав;

– за своєю архітектурою дана корпорація є мережевий;

– з правової точки зору являє собою сукупність юридичних осіб, пов'язаних між собою системами перехресної участі та договорів;

– включає в себе ряд центрів, а також компанії, що знаходяться на периферії;

– всередині неї формується специфічна ринкова середу (свій власний внутрішній ринок (internal market) і особлива корпоративна етика.

Таблиця 2.2

Типи міжнародних корпорацій

Характеристики корпорацій	Багатонаціональні корпорації	Глобальні корпорації	Транснаціональні корпорації
Управління активами	Децентралізоване в рамках корпорації, здійснюється на рівні окремих країн	Централізоване, з веденням позицій підприємств по всьому світу в головному офісі. Останнім часом проявляються тенденції до децентралізації	Розкидане по підприємствах, незалежне, з окремими позиціями по кожному підприємству
Характер відносин між підприємствами корпорації	Абсолютний пріоритет материнської компанії, закордонні філії створюються, як правило, тільки для забезпечення постачання або збуту	Об'єднання компаній ряду країн на виробничій або науково-технічній основі. Велика ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн. Філії великі і здійснюють різноманітні види діяльності, у тому числі і виробничу	Інтеграція воєдино діяльності, здійснюваної в різних країнах. Наприклад, у різних країнах можуть вироблятися складові частини одного виробу. Материнська компанія розглядає себе не як центр, а як одну із складових частин корпорації
Роль зарубіжних операцій	Значна, враховуються можливості локальних ринків, які розглядаються як продовження ринку базування материнської компанії	Здійснюються відповідно до глобальної стратегією головної компанії. Зарубіжні ринки часто розглядаються як більш важливий сектор діяльності порівняно з внутрішнім ринком	Кожне національне підприємство, що входить до складу корпорації, вносить свій внесок у інтегроване виробництво корпорації
Рівень централізації прийняття управлінських рішень	Висока централізація прийняття управлінських рішень на рівні материнської компанії	Децентралізація окремих функцій управління. Делегування повноважень дочірнім фірмам. Управлінські рішення приймаються на основі тісної координації між материнською компанією та філіями	Висока децентралізація прийняття рішень при тісній координації між материнською компанією та філіями
Контроль за діяльністю закордонних філій	Сильний контроль з боку материнської компанії	Філії, як правило, автономні	Філії, як правило, автономні
Використання іноземних працівників *	Перевага віддається співвітчизникам у закордонних філіях. Якщо необхідно, то іноземці використовуються на рівні інженерних посад та інших кваліфікованих працівників	Тільки вище керівництво (менеджери середньої ланки і керівники виробництва, як правило. Залучаються з національних ринків). У закордонних філіях переважають місцеві менеджери	Як на рівні кваліфікованих співробітників, так і на позиціях керівників (залежно від традицій конкретної країни)
Організаційна структура	Складна оргструктура материнської компанії, проста у зарубіжних філій	Оргструктура з високим рівнем незалежності філій

Подобные документы

• Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

  Форми та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці. Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній в міжнародному бізнесі. Транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини та результати. Регулювання міжнародного бізнесу в Україні.
  
  курсовая работа [338,1 K], добавлен 05.11.2012
  

• Ефективність інвестиційної діяльності в міжнародному бізнесі

  Сутність та законодавче поле іноземного інвестування в міжнародному бізнесі. Актуальність для українських підприємств розширення інвестування як позитивного впливу міжнародного бізнесу для розвитку України. Портфельні інвестиції у міжнародному бізнесі.
  
  магистерская работа [1,4 M], добавлен 02.07.2010
  

• Аналіз діяльності компанії міжнародного бізнесу

  Теоретичні засади зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств в сучасних умовах. Ризики ЗЕД та напрями їх хеджування. Аналіз фінансово-господарської діяльності ПРАТ "Сентравіс Продакшн Юкрейн" та просування компанії на міжнародні ринки збуту.
  
  дипломная работа [343,3 K], добавлен 20.05.2012
  

• Особливості франчайзингу як форми бізнесу в Україні та за кордоном

  Сутність та особливості франчайзингу в міжнародному бізнесі, класифікація його видів. Схема відносин при франчайзингу бізнес-формату на прикладі АЗС. Аналіз світового досвіду у франчайзинговому бізнесі, його проблеми і перспективи розвитку в Україні.
  
  курсовая работа [68,8 K], добавлен 03.10.2014
  

• Роль транснаціональних компаній у міжнародній торгівлі

  Формування та функціонування транснаціональної компанії як суб’єкта міжнародної торгівлі. Сутність та значення ТНК на сучасному етапі розвитку світового господарства. Галузева структура транснаціональних компаній, їх участь у світовому торговому обороті.
  
  курсовая работа [1,4 M], добавлен 29.03.2013
  

• Організаційний розвиток суб’єктів міжнародного бізнесу

  Розвиток міжнародного бізнесу в умовах глобалізації та формування глобальної економіки. Організаційна форма відносин між материнською і дочірньою організаціями. Структурні інструменти організації: диференційовані структури та інтегровані структури.
  
  контрольная работа [34,0 K], добавлен 02.12.2015
  

• Вдосконалення стратегії міжнародного бізнесу компанії Toyota Motor Corporation

  Розвиток міжнародного автомобільного бізнесу, управління поставками, аналіз виробничих та фінансових аспектів діяльності компанії Toyota Motor Corporation. існуючі тренди географічної структури та перспективи розвитку світового автомобільного бізнесу.
  
  курсовая работа [205,7 K], добавлен 17.02.2016
  

• Стратегії та конкурентні переваги транснаціональних компаній у ЗЕД

  Стратегічні орієнтири міжнародних корпорацій. Види і типи транснаціональних корпорацій, особливості діяльності в Україні. Стратегії конкуренції в міжнародному бізнесі. Характеристика основних ринків впливу. Рівень іноземних інвестицій в економіку країни.
  
  курсовая работа [44,1 K], добавлен 09.10.2013
  

• Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

  Визначення економічних і політичних передумов виходу України на світовий ринок та проблем розвитку інтернаціонального бізнесу. Аналіз діяльності суб'єктів зовнішньоекономічних відносин. Вивчення поняття та правової бази спільного підприємства країни.
  
  научная работа [65,0 K], добавлен 22.01.2010
  

• Розвиток мiжнaродного лiзингу в системi трaнснaцiонaльного бiзнесу

  Види, функції та принципи міжнародного лізингу. Фактори розвитку лізингу як форми міжнародної економічної діяльності. Розвиток міжнародного лізингу в умовах глобалізації: сучасні тенденції. Стратегічні орієнтири розвитку міжнародного лізингу в Україні.
  
  курсовая работа [441,5 K], добавлен 16.10.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам