Теорії платіжного балансу та їх застосування на практиці

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство освіти і науки

ДВНЗ «Київський національний університет імені В. Гетьмана»

Фінансово-економічний факультет

Кафедра міжнародної економіки

Реферат

з курсу «Міжнародна економіка»

на тему:

Теорії платіжного балансу та їх застосування на практиці

Виконала: Ігнатенко К.М.

Студентка 2 курсу, група ФБ-203,

Перевірила: Ковтонюк К.В.

Київ - 2017



Зміст

Вступ

1. Поняття платіжного балансу

2. Теорія автоматичного саморегулювання

3. Кейнсіанська теорія регулювання

4. Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги

5. Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного балансу

6. Теорія нормативного регулювання платіжного балансу

7. Монетаристські теорії регулювання

8. Теорії міждержавного регулювання

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Різноманітність міжнародних торгових і фінансових операцій, що породжують попит на певну валюту та її пропозицію, відображається в платіжному балансі.

Статті платіжного балансу фіксують всі операції, що мають місце між резидентами країни (включаючи споживачів, підприємців і державні установи) та резидентами зарубіжних країн.

Багатосторонній комплекс міжнародних відносин країни знаходить відображення в балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за традицією називаються платіжним балансом.

Під платіжним балансом розуміють систематизоване співвідношення економічних угод, здійснених за певний проміжок часу державними і закордонними господарськими підприємствами.

Платіжний баланс виражає безпосередньо рівень і структуру платіжних оборотів із закордоном. Це означає, що він виражає господарські зв'язки даної країни із світовим господарством. Рівень господарського обороту із закордоном показує ступінь відкритості господарства для світового ринку. Структура оборотів (платіж по торгівельному обороту, кредитних і грошових операціях) вказує на вид зв'язків даної країни із світовим господарством. Сальдо платіжного балансу показує кінцевий ефект діяльності країни в її стосунках із закордоном.

Існує багато теорій платіжного балансу, які я хочу розглянути у цій роботі. Метою теорій платіжного балансу є розроблення методів регулювання зовнішніх розрахунків.



1. Поняття платіжного балансу

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (James Steuart, 1712-1780) - шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Статті платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньоторговельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплюють експорт товарів і послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому.

Платіжний баланс складається з трьох основних компонентів:

Зовнішньоторговельний баланс. Стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вартісні обсяги товарів, що у реальному часі перетинають митний кордон відповідної країни. Платіжний же баланс враховує платежі й надходження у сфері зовнішньоторговельного обороту, які за часомможуть не збігатися з рухом товарів.

Баланс платежів за послуги й односторонні трансферти. Останні є некомерційними платежами. Баланс платежів за послуги - ценадходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телеграф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, споживацькі перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утримання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і дивіденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Зазначені два баланси утворюють разом платіжний баланс за поточними операціями, або поточний баланс. Він визначає обсяг чистих доходів (надхожень) або чистих витрат конкретної країни узв'язку з її міжнародною торгівлею товарами, послугами, а такожтрансфертами.

Баланс руху капіталів і кредитів. Він є співвідношенням ввозу тавивозу як приватного, так і державного капіталу, а також одержанихі наданих міжнародних кредитів. Його можна розуміти і як співвідношення продажу та купівлі активів.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце позитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищуєекспорт - негативне. Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому - пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.

Слід зазначити, що поточний баланс і баланс руху капіталів і кредитів тісно пов'язані між собою. Дефіцит балансу за поточними операціями - це пряма вказівка на те, що країна живе не по кишені, боекспорту недостатньо для сплати за імпорт. Фінансування імпорту утакому разі потребує або залучення зовнішньої позики, або продажуіноземцям певних активів. При останньому варіанті розвитку подійдефіцит платіжного балансу покривається припливом капіталу докраїни. Якщо ж платіжний баланс активний (тобто сальдо додатне),то часто спостерігається відплив капіталу за статтею "Рух капіталів".

У разі негативного платіжного балансу країна змушена "влізати" уборги та продавати іноземцям свої активи (пам'ятатимемо, що боргампритаманна величезна несправедливість - береш чуже і ненадовго, а віддаєш своє і назавжди), тоді як при позитивному балансі країна можевикористовувати надлишок капіталу для придбання іноземної нерухомості та активів (деякі країни у такий спосіб створюють свої другі(закордонні) економіки) і надавати позики іншим державам.

Країни з некорумпованими адміністраціями намагаються матитак звані офіційні резерви (тобто суми іноземної валюти) для регулювання збалансованості своїх платіжних балансів. Сума скорочення таких резервів є індикатором дефіциту платіжного балансу країни. Навпаки, зростання офіційних резервів свідчить про збільшенняобсягу позитивного сальдо.

Резервні активи є міжнародними високоліквідними активами певної країни. Ці активи контролюють уряд та банківська влада країни їх можна використовувати будь-коли для фінансування дефіциту платіжного балансу, а також для регулювання курсу національної валюти. До міжнародних високоліквідних активів належать: монетарне золото (що має пробу не нижче 995); спеціальні права запозичення (СПЗабо англ. - SDR) - штучний актив, що розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їх квот і може використовуватися для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів;резервна позиція в МВФ, що є сумою резервного транша країни; валютні активи (іноземна валюта, банківські депозити, урядові та іншіцінні папери, фінансові деривативи, акції приватних підприємств, вимоги, що виникають у результаті угод між національним та іноземними центральними банками, а також між урядовими органами).

У процесі підготовки платіжного балансу країни використовується розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх розрахунках. Для перерахунку у долари використовується курс національної валюти до долара, що встановився на час складання платіжного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використовують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс.

В Україні за складання платіжного балансу відповідають Національний банк і Державний комітет статистики. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня достовірність.

2. Теорія автоматичного саморегулювання

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу була розроблена у XVIII ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Теорія панувала за золотого стандарти до 30-х років ХХ ст. За золотого стандарту основу валютного курсу становили валютні паритети.

Валютний паритет - це відношення певної кількості золота, що міститься в грошовій одиниці однієї країни, до певної кількості золота, що міститься в грошовій одиниці іншої країни.

Відхилення валютного курсу від валютного паритету за золотого стандарту були незначними. Вони обмежувалися вартістю витрат щодо переміщення золота з однієї країни до іншої. Ці витрати складалися з транспортних витрат, страхових платежів, а також відсотків, які могли б бути отримані за час транспортування. Середня вартість витрат становила близько 0,2-0,5% вартості золота. Саме в цих межах відбувалося коливання валютного курсу від валютного паритету.

Відхилення валютного курсу від валютного паритету називається золотими точками.

Нижня золота точка (експортна золота точка) відповідала мінімальному валютному курсу. За зниження валютного курсу до нижньої золотої точки відбувався відплив золота з країни. За підвищення курсу до верхньої золотої точки (імпортна золота точка) відбувалося ввезення золота. Таким чином золотий стандарт забезпечував відносну стабільність валютним курсам, яку вможливлював обмін банкнот на золото і вільний рух золота з країни до країни. Проте механiзм золотого стандарту аж нiяк не був абсолютно автоматичним i об'єктивно дiючим, а центральнi банки не були абсолютно пасивними. Система золотого стандарту не була нейтральною, i в полiтичному аспекті мала iєрархiчний характер, тож бiльшiсть країн пiдпорядковувалися iнтересам кількох країн.

За золотого стандарту попит і пропозиція іноземної валюти залежали від стану платіжного балансу країни. За активного платіжного балансу пропозиція іноземної валюти перевищує попит на неї, тому курс національної валюти зростає (валютний курс вищий за паритет), а за пасивного платіжного балансу попит на іноземну валюту перевищує пропозицію, тому курс національної валюти знижується (валютний курс нижчий за паритет). За умови пасивного сальдо банки поповнюють свої резерви валюти на кореспондентських рахунках в іноземних банках, відправляючи до цих банків золото, а за активного - надлишок валюти конвертували у золото і завозили до своєї країни. Слід зазначити, що платіжний баланс певної країни з одними країнами може бути активним, а з іншими пасивним, тож і курси її валюти стосовно інших валют можуть бути різними. Теорія саморегулювання втратила свою значимість із припиненням дії золотого стандарту, оскільки із переходом до системи паперових грошей відбувається знецінення їх відносно золота і товарів. Якщо за золотого стандарту межі коливань валютних курсів під впливом попиту та пропозиції обмежувалися золотими точками, то за паперово-грошової системи не існує жодних визначених меж коливань валютних курсів.

Саме за цих умов і зародилися ідеї «рухливих паритетів» та «курсів рівноваги». Негативний вплив нестабільності валютних курсів на розвиток валютної системи справляє необхідність втручання держави у сферу міжнародних валютних відносин для обмеження коливань валютних курсів.

3. Кейнсіанська теорія регулювання

В основу кейнсіанської теорії було покладено ідею «регульованої валюти», яка передбачала курсову рівновагу та рухливість паритетів. Кейнсіанська теорія передбачає подолання валютних криз шляхом прямого втручання держави.

Валютна криза - ситуація у валютній сфері, за якої відбувається різке коливання курсів валют, девальвація чи ревальвація валют, зниження міжнародної валютної ліквідності, розлад грошово-кредитних систем країн.

Кейнс рекомендував урівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Він увів таке поняття, як хронічне неврівноваження платіжних балансів, яке, на думку Кейнса, не може бути автоматично скоректоване за допомогою ринкових методів, а потребує державного втручання.

Теорія Кейнса вплинула на розвиток валютної системи після Другої світової війни. У 1943 роцi було подано два плани: один британський, складений лордом Кейнсом, iнший, американський, представлений Генрi Вайтом. У цих двох планах, безперечно, містилися деякi спільні iдеї. Передусім, визнання необхiдностi вiльної свiтової торгiвлi та фiнансового обмiну; мiжнародної ва-лютної стабiльностi (рiвновага платежiв і стабiльностi валютних курсiв); фiксованих правил мiжнародних угод. Далi йшлося про принципи змiни золотого стандарту золотовалютним і створення мiжнародної валютної органiзацiї, яка б здійснювала нагляд за всiєю системою та реалiзовувала механiзм валютної спiвпраці. I зрештою, висувалося положення щодо необхiдності формування механiзмiв мiжнародного клiрингу, який би вможливив фiнансування кон'юнктурних дефiцитiв зовнiшнiх платежiв.

Попри низку спiльних рис, концепцiї двох планiв принципово вiдрiзнялися. Головна iдея плану Кейнса полягала у створеннi на мiжнародному рiвнi орган iзацiй, якi б забезпечували тiсну спiвпрацю мiж країнами, i мали можливiсть запобігати економiчному спаду i зменшувати тягар зовнiшнiх обмежень для спустошеної вiйною європейської економiки, надаючи їй фiнансовi ресурси, необхiднi для вiдновлення та розвитку.

Основною турботою Вайта було, безперечно, усунення перешкод для мiжнародної торгiвлi, перекладання тягара впорядкування на країни з вiд'ємним платiжним сальдо, тобто на партнерiв США, i недопущення створення свiтової влади, здатної скласти конкуренцiю американському лiдерству як у фiнансово-економічній, так i в полiтичнiй сферах.

Незважаючи на жорсткий захист Кейнсом свого плану, система, запропонована спiльним американо-британським комюнiке 4 квiтня 1944 року, значною мiрою вiдтворювала iдеї плану Вайта, причому на практицi деякi поправки, внесенi англiйськими експертами (як, приміром, положення про рiдкiсну валюту), не мали жодної сили. Таким чином, Бреттон-Вудська система була майже цілком пiдпорядкована американському Казначейству. За доларом було закріплено роль резервної валюти. Ідеї кейнсіанства знову було модернізовано у середині 60-х років ХХ ст. Причиною цього стало ослаблення значення долара США у світовій валютній системі та поява проектів валютного реформування.

У кейнсіанській теорії платіжного балансу як складовій загальної кейнсіанської доктрини користуються такими показниками.

1. Агреговані витрати (D) - загальні витрати, які здійснюють всі національні господарські одиниці (споживачі й виробники) для забезпечення споживання (С) і інвестицій (І), тобто

(1)

2. Агрегований випуск (Q) - загальне виробництвоспоживчих і інвестиційних товарів (або валовий національний продукт, якщо мова йде про період в один рік).

3. Національний дохід (Y) - сума коштів, зароблених усіма «факторами», що беруть участь у виробництві, тобто національний дохід включає заробітну плату, процентну ставку, ренту і прибуток.

Якщо виходити із рівності D і Q, то можна зробити такий запис:

(2), або

(3)

(сума показників С + І є валовими внутрішніми витратами).

Для визначення сальдо платіжного балансу використовується формула:

, (4)

де С - споживання;

Y - дохід;

ЕХ - експорт товарів та послуг;

ІМ - імпорт товарів та послуг;

К_ех - експорт капіталу;

К_іт - імпорт капіталу;

S - заощадження;

А - спожитий капітал;

NFA - зміни чистих закордонних активів країни.

Отже, в кейнсіанській теорії платіжний баланс пов'язується з випуском, із якого після відрахування валових внутрішніх витрат автоматично виникає залишок - платіжний баланс. Такі фактори як валютний курс, конкурентоспроможність та інші тут мають значення тільки з позиції їх впливу на випуск та валові внутрішні виплати. Так, девальвація у випадку зменшення експорту і за умови, що вона не вплинула ні на імпорт (адже інші товари й інша динаміка попиту), ні на виробництво, може негативно вплинути на платіжний баланс.

4. Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Харродом, Т. Сцитовським, Р. Манделем та ін. Прихильники Цієї теорії намагалися знайти методи досягнення цієї рівноваги, використовуючи економічні моделі. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою - тривалу рівновагу платіжного балансу.

Для відкритої ринкової економіки серйозною проблемою макроекономічного регулювання є досягнення внутрішньої і зовнішньої рівноваги. Її вирішення потребує урахування взаємного впливу як внутрішніх, так і зовнішніх змінних (хоча цей розподіл умовний). Проблема ускладнюється існуванням оберненого впливу змінних одна на одну, а також тим, що одиничний вплив супроводжується звичайно цілим ланцюжком наслідків, як безпосередніх, так і тих, що виявляються в довгостроковому періоді.

Внутрішня рівновага припускає баланс попиту і пропозиції на рівні повної зайнятості при відсутності інфляції (або її стабільно низькому рівні). У короткостроковому аспекті проблема внутрішнього балансу вирішується насамперед методами регулювання сукупного попиту за допомогою фіскальної і грошової політики. Зовнішня рівновага пов'язана з підтримкою нульового сальдо платіжного балансу у певному режимі валютного курсу. Іноді цю проблему підрозділяють на дві самостійні: досягнення певного стану рахунку поточних операцій і підтримки заданого рівня валютних резервів. Засоби державного регулювання залишаються тими ж: кредитно-грошова і бюджетно-податкова політика, але іноді виділяють як самостійну політику обмінного курсу. Ускладнюється задача досягнення зовнішнього балансу таким чинником, як мобільність капіталу, тобто інтенсивність міждержавного переливу капіталу у відповідь на коливання внутрішньої ставки відсотка стосовно її світового рівня. Фактично підтримка зовнішньої і внутрішньої рівноваги стосується функціонування трьох ринків: товарного, грошового і валютного.

Розглянемо можливі наслідки застосування кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики для зовнішнього балансу. На стан платіжного балансу фіскальна політика впливає по двох напрямках: через вплив на рівень доходу і на ставку процента. Так, додаткові державні витрати через мультиплікативний ефект приводять до росту доходу, що, у свою чергу, розширює попит не тільки на вітчизняні, але й на імпортні товари. Ріст імпорту погіршує торговий баланс. У той же час, додаткові державні витрати часто означають розширення державного запозичення на фінансових ринках, що викликає ріст процентної ставки. Більш висока ставка приваблює капітали з-за кордону, поліпшуючи баланс руху капіталу і деякою мірою нейтралізуючи негативний вплив торгового балансу на платіжний баланс у цілому. Підсумковий вплив фіскальної політики на зовнішній баланс у короткостроковому періоді багато в чому залежить від ступеня мобільності капіталу. Наприклад, при високій мобільності капіталу ріст ставки відсотка може викликати настільки значний приплив іноземного капіталу, що позитивне сальдо по рахунку руху капіталу перекриє дефіцит торгового балансу, і платіжний баланс буде мати позитивне сальдо. У випадку низької рухомості капіталу припливу капіталу може не вистачити для компенсації дефіциту торгового балансу, і платіжний баланс буде мати негативне сальдо. Проте в довгостроковому періоді позики з-за кордону, притягнуті високою процентною ставкою, зажадають виплати процентів і погашення боргу, що викликає відтік капіталу з країни.

Кредитно-грошова політика впливає на платіжний баланс більш точно. Ріст пропозиції грошей знижує ставку відсотка (при інших рівних умовах), що також має два канали впливу на економіку. Дешеві гроші стимулюють ріст витрат, у тому числі і на імпорт (особливо з урахуванням можливого росту цін у зв'язку з інфляцією попиту), що погіршує торговий баланс. Одночасно низька процентна ставка призведе до відтоку капіталу з країни, що погіршить баланс руху капіталу. Платіжний баланс виявиться в дефіциті в зв'язку з погіршенням двох своїх складових - рахунків поточних операцій і рахунків руху капіталу. Проте в довгостроковому періоді капітали за рубежем почнуть приносити прибуток, роблячи позитивний вплив на платіжний баланс.

У обох випадках - як при стимулювальній фіскальній, так і при стимулювальній грошовій політиці - вплив через прибуток викликає погіршення платіжного балансу, а вплив через процентну ставку може бути різноманітним і багато в чому пов'язаний зі ступенем мобільності капіталу.

теорія регулювання платіжний баланс

5. Інструментарно-цільовий метод регулювання

Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного балансу розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблення економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умовно поділивши показники на інструменти та цілі державної економічної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв'язків між незрівноваженістю міжнародних розрахунків країни та зміною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та валютного регулювання. Виявлений зв'язок розглядається як причинно-наслідковий. Інструментарно-цільовий метод суперечить іншим заходам державного регулювання економіки, що обмежує його практичне застосування. Наприклад, заходи для стимулювання економічного зростання зазвичай погіршують платіжний баланс, а використання політики «дорогих речей», зокрема підвищення облікової ставки для покращання стану платіжного балансу, негативно впливає на внутрішнє виробництво та зайнятість за інших однакових умов. Цей інструмент регулювання платіжного балансу обмежений соціальними, економічними, технічними умовами. Підвищення відсоткової ставки, наприклад, не завжди приваблює іноземні капітали, а відповідне її зростання в інших країнах може нейтралізувати ефект такої політики.

6. Теорія нормативного регулювання

Теорія нормативного регулювання платіжного балансу розроблена Дж. Вільямсоном, Р. Міллером та ін. Особливості цієї теорії такі: поєднання антициклічного та антиінфляційного регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

7. Монетаристська теорія регулювання

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу були популярними у 70-80-ті рр. Монетаристська теорія ґрунтується на режимі вільного коливання валютних курсів. В її основу було поставлено ідею обмеженого державного втручання, тобто використання гнучких форм державного регулювання. Певною мірою монетаристи відновили ідею автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Проте не слід вважати, що монетаристи повністю побудували свою концепцію на ідеях «класичної школи». Ці ідеї були адаптовані до нових економічних умов, зокрема положення, за яким плаваючі валютні курси є єдиним засобом, що вможливлює уникнення валютного контролю і здійснення державної політики економічного зростання, засвідчує, що плаваючі валютні курси не виключають державною регулювання економіки.

Основні відмінності у формуванні теорій валютного регулювання між кейнсіанством, неокейнсіанством та монетаристами - неокласиками полягають у підходах до принципів визначення валютних курсів. Продовжуючи традиції кейнсіанства щодо фіксованих паритетів і обмеження відхилення від них валютних курсів, неокейнсіанці є прихильниками фіксованих валютних курсів, тоді як монетаристи, доводять необхідність плаваючих валютних курсів. На думку монетаристів, ревальвація і девальвація національної валюти мають відбуватися стихійно на основі попиту та пропозиції. Вони вважають, що стихійні зміни валютних курсів вирівнюють платіжний баланс. Ідеал монетаристської концепції платіжного балансу - «відкрита економіка», мінімальне обмеження руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили.

8. Теорія міждержавного регулювання

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму. Ці теорії використовуються у проектах реформи світової валютної системи, розроблених у роки Другої світової війни Дж.М. Кейнсом та Г. Уайтом. Проекти валютної реформи надавали великого значення колективному регулюванню платіжного балансу, що знайшло відображення у Статуті МВФ. МВФ був створений за рішенням Бреттон-Вудської міжнародної валютно-фінансової конференції і розпочав свою діяльність у 1947 році. Капітал МВФ складається із внесків країн - членів відповідно до встановленої для кожної країни квоти з урахуванням її економічного потенціалу. Згідно зі Статутом МВФ, рада Керівництв здійснює перегляд квот-внесків кожні п'ять років з метою визначення розміру їх з огляду на зростання світової економіки й економічні зміни, що відбулися в певній країні.

Значення МВФ у міждержавному валютному регулюванні полягає у здійсненні контролю за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи, зафіксованих у його статуті. МВФ може вимагати від країн-членів інформацію щодо стану економіки, грошового обігу, стану платіжного балансу, обсягів золотовалютних резервів, іноземних інвестицій тощо.

Згідно зі Статутом, головним завданням МВФ є надання країнам-членам короткострокових кредитів для врівноваження платіжних балансів і стабілізації курсів національних валют. З формальної точки зору МВФ є кредитною установою ООН, проте фактично він самостійно визначає кредитну політику й ухвалює рішення щодо надання кредитів.

Щоб отримати стабілізаційний кредит, країна має подати концепцію державної політики, яку вона планує провадити й у разі невідповідності зобов'язується змінити її напрям відповідно до рекомендацій Фонду. Тому МВФ має значні важелі впливу на економічну політику країн, які є її позичальниками. Його втручання в економічну політику країн було обмеженим у період від 50-х до початку 70-х років ХХ ст., коли основними позичальниками були Франція, Велика Британія, Італія.

Бреттон-Вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і з пасивним сальдо, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти. Проте на початку 1970-х років ситуація змінилася. Причиною цього стали невпинне зростання кількості заявок на кредити й загальне погіршенням економічної та валютно-фінансової ситуації у світі. У 1971-му та 1973 роках світова фінансова криза призвела до краху Бреттон-Вудської системи й зумовила перехід до плаваючих валютних курсів; нафтові кризи 1974 та 1979 років спричинили нестабільність через різке підвищення цін на нафту; проблеми обслуговування боргу країнами, що розвиваються, суттєво поглибили світову боргову кризу у 1982 році; унаслідок фінансової кризи в Мексиці у 1994-1995 роках і світової фінансової кризи у 1997-1998роках у Південно-Східній Азії відбулася девальвація національних валют у Таїланді, Малайзії, Філіппінах, Індонезії, Південній Кореї, Бразилії, Росії.

З огляду на це в рамках МВФ розробляються напрями пріоритетних реформ розвитку і програми адміністративного управління міжнародної фінансової системи. Сфера валютного регулювання перетворилася на одну з пріоритетних сфер за умов інтернаціоналізації й глобалізації економічних процесів.

Теорії міждержавного регулювання ПБ - базується на поєднанні кейнсіанства, неокенсіанства та монетаризму. Вони використовуються у проектах реформи світової валютної системи, де велике значення надається колективному регулюванню ПБ.

Державне регулювання ПБ - це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей ПБ.

Необхідність державного регулювання ПБ:

- різні зміни у сальдо ПБ негативно впливають на валютні курси;

- зміни сальдо ПБ призводять до перетікання капіталу, а також негативно впливає на грошовий обіг в країні;

- дисбаланс міжнародних розрахунків;

- ринкове стихійне вирівнювання ПБ через автоматичне цільове регулювання діє слабо.

Методи регулювання ПБ:

- прямий контроль за обсягами експорту-імпорту товарів, послуг, капіталу. Застосовується в основному для імпорту. У короткостроковому періоді дає позитивний результат; у довгостроковому періоді створює «теплічні умови».

- націленість на вирішення внутрішньо економічних проблем, особливо боротьба з інфляцією, при цьому непрямим ефектом буде покращення стану ПБ.

- зміна валютного курсу - вважається, що зниження курсу національної валюти або її девальвація роблять вітчизняну продукцію дешевою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а отже знижує попит на них.

Внаслідок дії цих факторів баланс не буде сходитись. Для точного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.

Конкретно фінансування дефіциту ПБ здійснюється за рахунок:

- залучення позик міжнародних фінансових організацій;

- продажу золота;

- отримання трансфертів з-за кордону;

- скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Таблиця

Характеристика економічних факторів

Економічні фактори	Спосіб впливу
Темп інфляції	В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців - нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.
Реальний ріст ВВП	Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.
Процентні ставки	Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні ростуть процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, бо фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів.
Валютний курс “спот”	Валютний курс “спот” впливає на : Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні. На вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн. Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівноважити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів, виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборонено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування (exceptional financing). Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1. анулювання боргу (debt forgiveness) - добровільна відмова кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником;

2. обмін заборгованості на акції (debt leguity swap) - обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни-боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з кредитором на частку у власності боржника;

3. запозичення для врегулювання ПБ (credits for balance of payments needs) - позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі новини записуються у ПБ «під рискою»;

4. переоформлення заборгованості (debt rescheduling) - зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові;

5. прострочення платежів за заборгованістю (arreas) - у рамках цього способу країни - зі згоди кредитора чи без неї - просто не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця операція записується у ПБ «під рискою»;

6. залучення коштів з-за кордону іншими секторами економіки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шляхом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.



Висновок

У платіжному балансі відображаються: структурні диспропорції економіки, які визначають різноманітні можливості експорту та потреби імпорту товарів, капіталів і послуг; кон'юнктурні фактори (ступінь міжнародної конкуренції, інфляції, зміни валютного курсу та ін.); зміни у співвідношенні ринкового і державного регулювання економіки.

Зараз діє Ямайська валютна система, яка відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо та намічає принципи міждержавного регулювання платіжного балансу, серед яких необхідно відзначити такі: критерії незбалансованості платіжного балансу та методи його вирівнювання, регулювання платіжного балансу, санкції проти порушень міжнародної угоди.



Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини: Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков. - К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / Іван Дахно, Юлія Бовтрук; Міжнар. акад. управл. персонал. -К.: МАУП, 2002. -214 с.

3. Липов В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / Володимир Липов; Міністерствово освіти і науки України, - ХНЕУ. Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. 406 с.

4. Лук'яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 152 с.

5. Міжнародна економіка: Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча; Ред. Анатолій Румянцев; Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

6. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. І.М. Школи. - К.: КНЕУ, 2003. - 589с.

7. Одягайло Б. Міжнародна економіка: Навчальний посібник / Борис Одягайло. -К.: Знання , 2005. -397 с.

8. Передрій О. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник / Олександр Передрій; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

9. Романчиков В.І., Романченко І.О. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ЦУЛ, 2008. - 256 с.

10. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. Служби / Євген Савельєв; За ред. Олександра Устенка. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

11. Семенов Г.А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник / Г.А. Семенов, М.О. Панкова, А.Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т державного та муніципального управління". - 2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

12. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 488 с.

Размещено на allbest.ru