Китайська Народна Республіка у системі зовнішньополітичних пріоритетів Сполучених Штатів Америки після президентських виборів 2016 року

New US Presidential Administration's strategic foreign policy guidelines for developing their relations with the leading central-power states of the world, among which, considering the economic and political potential, the PRC occupies a special place. Apply the whole complex of philosophical general scientific, and specific methods of scientific research, which are inherent in political science, in their interconnection and complementarity. The main objectives of the study are to identify the main dimensions of the relationship between the US-China at the beginning of the presidential calendar D. Trump and predict the further evolution of the positioning of the United States and China in the regional and global system of international relations. In this article author makes an attempt to analyse possibilities for transformation of relations between USA and CPR from the beginning of D. Trump's president cadence. The internal political and foreign policy determinants of the US-China relations mechanism are analyzed. The author makes the conclusion that it is quite realistic that the unbalance of relations in the format US-China can lead to an imbalance of the entire system of regional relations. Estimating the practical results of the meeting between US and Chinese leaders will be possible only after a certain period of time passes. At the moment, this meeting is evidence of the parties' desire to reconcile their interests and open a dialogue at the highest level in order to prevent the extreme aggravation of relations. The additional destabilizing factors at the regional level are the «relics» of the Cold War: the Taiwan problem, controversial islands in the South China Sea, the Korean problem, etc. Washington's and Beijing's approaches to developing models for resolving these problems are quite different, which irritates the bilateral relationship. But with the prediction of the further evolution of US-China relations, it is necessary to take into account the so-called new improvisational style of US foreign policy that is characterized with high dynamism and unpredictability.

Keywords: «taiwan problem»; korean problem; american-chineese interaction; foreign policy strategy; principles of foreign policy

Вступ

Прихід до влади у США республіканської адміністрації Д. Трампа у січні 2017 р. ознаменувався очікуваннями, як в академічному середовищі, так і в середовищі політичного істеблішменту, щодо різкої зміни акцентів зовнішньополітичної стратегії США. Виборча президентська кампанія у США 2016 р. супроводжувлась численними скандалами та різкими заявами кандидата від республіканської партії Д. Трампа щодо необхідності зміни курсу як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Д. Трамп представив своє бачення зовнішньої політики США, виступаючи у м. Вашингтон з нагоди впевненої перемоги на первинних виборах відразу в п'яти штатах країни.

Основний претендент на висунення кандидатом на посаду президента США від республіканців заявив у своїй програмній промові, що його головною метою буде реалізація принципу «Америка перш за все». Д. Трамп назвав зовнішню політику адміністрації діючого на той час президента США Б. Обами «повною і тотальною катастрофою» [1].

Значна частина програмного виступу була присвячена тому, що Д. Трамп назвав «слабкістю, безглуздістю і розбродом» в рядах адміністрації Б. Обами, які, за його словами, він сподівається ліквідувати. Д. Трамп пообіцяв аудиторії, що зібралася у Вашингтоні, «очистити зовнішню політику США від іржі, яка її вкрила» [1]. трамп китайський політика америка

У цьому контексті актуалізується питання щодо визначення новою президентською адміністрацією США стратегічних зовнішньополітичних настанов стосовно розбудови їх взаємовідносин з провідними центросиловими державами світу, серед яких зважаючи на економічний та політичний потенціал особливе місце займає КНР.

Модернізація зовнішньополітичної стратегії США викликала певне «охолодження» американсько-китайських відносин. 14 листопада 2016 р. відбулася телефонна розмова новообраного Президента США Д. Трампа і лідера КНР Сі Цзіньпіном. Сторони обговорили розвиток відносин між Пекіном і Вашингтоном. За словами лідера КНР Сі Цзіньпіна, їх безупинний поступальний розвиток протягом майже 40 років пішов на користь американському і китайському народам. «Факти свідчать про те, що співпраця є єдиним правильним вибором щодо розвитку відносин КНР і США»,--заявив голова КНР. Зі свого боку, новообраний президент США Д. Трамп погодився поважати «політику одного Китаю» [2].

Разом з тим, 2 грудня 2016 р. президент США Д. Трамп вперше за кілька десятиліть безпосередньо поговорив з лідером Тайваню Цай Інвень, чим порушив дипломатичні домовленості з Китаєм.

В заяві групи, яка займається питаннями передачі влади в США, говориться про те, що Д. Трамп обговорив з Цай Інвень «тісні зв'язки в сфері економіки, політики і безпеки» під час телефонної розмови.

Адміністрація лідера Тайваню Цай Інвень повідомила, що в розмові з Д. Трампом брали участь міністр закордонних справ і голова ради національної безпеки Тайваню.

Д. Трамп в своєму Twitter повідомив, що Цай Інвень сама зателефонувала йому, щоб привітати з перемогою на президентських виборах в США [3].

Таким чином, це був перший офіційний контакт між представниками адмінстрації Тайваню і президентом США починаючи з 1979 р.

Міністерство закордонних справ КНР заявило, що направило Д. Трампу офіційний протест у зв'язку з телефонною розмовою, яка відбулася між новообраним американським президентом та керівником Тайваню Цай Інвень. Пекін закликав США «ретельно і належним чином ставитися до тайваньського питання, щоб уникнути непотрібних ускладнень в американсько-китайських відносинах» [4].

Після 1979 року жоден лідер США, включаючи тих, що ще не вступили на посаду обраних президентів, ні разу не вступав в прямі контакти з керівниками Тайваню, уникаючи негативних наслідків для відносин з Пекіном. Однак Д. Трамп не тільки порушив це наявне протягом десятиріч негласне табу, якого неухильно дотримувалися як демократичні, так і республіканські адміністрації, але і не став приховувати факт своєї бесіди з Цай Інвень, двічі прокоментувавши його в Twitter.

Більше того, його записи ще більше загострили ситуацію. По-перше, в своїх коментарях Д. Трамп називає Цай Інвень «президентом Тайваню» (в Пекіні вважають таке визначення неприйнятним, використовуючи формулювання «регіональний лідер Тайваню»). По-друге, обраний президент США парирує звинувачення в тому, що він не повинен був говорити з Цай Інвень, дивуючись, чому цього не можна робити, якщо США постачають зброю Тайваню. «Цікаво: США продають Тайваню військову техніку на мільярди доларів, а я не повинен приймати вітальний дзвінок»,--написав в Twitter Д. Трамп [3].

На суперечностях США і КНР, намагається зіграти новий очільник адмністрації Тайваню. Офіційно вступивши на посаду в травні 2016 р., лідер Демократичної прогресивної партії займає жорстку позицію щодо материкового Китаю, закликаючи не форсувати політику зближення з Пекіном, яку до 2016 року проводив лідер партії Гоміньдан, президент Ма Інцзю [5].

Так, у своїй інавгураційній промові Цай Інвень навіть не згадала принцип «єдиного Китаю» [5], що не залишилося непоміченим в Пекіні. У зв'язку з цим дзвінок Цай Інвень Д. Трампу може стати спробою використати зміну влади в США як нове вікно можливостей для просування ідеї міжнародного визнання острова.

Зважаючи на більшою мірою бізнесовий підхід президента США до розбудови моделей з провідними країнами світу, цілком логічно постає питання щодо формування основних параметрів формату взаємовідносин Вашингтон-Пекін.

Методи дослідження У статті у взаємозв'язку й взаємодоповнюваності застосовувався весь комплекс притаманних політичній науці філософських загальнонаукових, та специфічних методів наукового дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи досліджень міжнародних політичних процесів, зокрема емпіричний, аналітичний, компаративістський та дескриптивний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні міжнародні політичні процеси та явища у динаміці та у зв'язку як з історичними умовами їх розвитку.

Результати У своїй інавгураційній промові президент США Д. Трамп заявив, що зовнішня політика країни повинна визначатися одним принципом: «З сьогоднішнього дня Америка буде стояти на першому місці. Америка на першому місці, у будь-якому рішенні, що стосується торгівлі, податків, імміграції, зовнішньої політики» [6].

Показовими у цьому контексті є один з перших указів президента США Д. Трампа щодо відмови від Транстихоокеанського партнерства [7], перемовини про створення якого велися упродовж восьми років і закінчились утворенням організації у 2015 р. Дана структура мала стати альтернативою АСЕАН і АТЕС, її створення ініціювалось адміністрацією президента США Б. Обами з метою збереження контролю над Тихоокеанською зоною і створенням економічного блоку для протидії динамічному зростанню політичного та економічного впливу КНР. Паралельно з цим, президент США Д. Трамп погрожує розірвати і угоду НАФТА--договір про зону вільної торгівлі між США, Канадою і Мексикою [8]. Фактично, країна, що виступала основним рушієм сучасної глобалізації, поступово закривається від світової економіки.

Водночас у січні 2017 р. лідер КНР Сі Цзіньпін, перебуваючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, виголосив промову на захист глобальної економіки і вільної торгівлі [9]. Його слова прозвучали дуже контрастно щодо позиції президента США Д. Трампа. «Якщо виступ Сі Цзіньпіна перед Давоським клубом економічних і політичних еліт--це індикатор того, що нас чекає в 2017 році, то Китай може стати найсильнішим голосом, який проголошує соціальну і економічну користь від глобалізації, запрошуючи країни приєднуватися до договорів про вільну торгівлю, інвестуючи у країни, що розвиваються, щоб вони отримали доступ до ринків»,--підкреслює представник авторитетного дослідницького центру The Brookings Institution Б. Момані [10].

Загострення в американсько-китайських відносинах викликала також заява держсекретаря США Р. Тіллерсона під час процедури затвердження його Сенатом: він заявив, що в разі призначення надішле Китаю сигнал, що йому буде закритий доступ до спірних островів у Південно- Китайському морі [11].

Китай відповів на слова держсекретаря США Р. Тіллерсона щодо островів у Південно- Китайському морі, зазначивши, що дії Пекіна носять законний характер. «Що стосується Південно-Китайського моря, то Китай має повне право здійснювати будь-яку законну діяльність відповідно до свого суверенітету»,--заявив офіційний представник МЗС КНР Лу Кан [12]. Необхідно зазначити, що у липні 2016 р. міжнародний трибунал, створений за посередництва Постійної палати третейського суду в Гаазі постановив, що Китай не має історичних прав на спірні території в Південно-Китайському морі. Рішення було прийнято за скаргою Філіппін, які заявили, що дії КНР, чиї два патрульних катери наприкінці 2012 р. завадили філіппінській стороні заарештувати китайських рибалок, які ловили рибу неподалік від рифа Скарборо, порушують Конвенцію ООН з морського права 1982 року. Влада КНР заявила, що не збирається визнавати і виконувати рішення трибуналу.

Демонстрацією сили став похід авіаносця ВМС КНР «Ляонін» в супроводі п'яти кораблів, які пройшли водами спірного району Південно-Китайського моря. Подальший розвиток подій також мав характер загострення ситуації в акваторії Піденно-Китайського моря, у зв'язку з відмінними підходами адміністрації Д. Трампа і керівництва КНР до розв'язання териоріаль- них суперечностей. Зокрема, у грудні 2016 р. китайський корабель захопив американський підводний безпілотник. Новообраний президент США Д. Трамп, який на той час, ще не вступив на посаду досить жорстко прокоментував відвовідні дії КНР у Twitter: «Китай краде дослідний безпілотник ВМС США в міжнародних водах--вириває його з води і забирає в Китай. безпрецедентний акт» [13].

Ілюстративним у цьому контексті є оцінка можливості розв'язання відкритого протистояння між США та КНР надана експератами американського аналітичного центру RAND Corp. Військовий конфлікт між Вашингтоном та Пекіном, на думку аналітиків, може спалахнути в тому числі і випадково. Зоною конфлікту є Південно-Китайське море (ПКМ), за яким пролягають найважливіші торгові маршрути, якими щорічно перевозиться товарів на 5 трлн доларів. Причиною війни між США і КНР можуть стати територіальні суперечки, які в буквальному сенсі цього слова киплять у ПКМ між Китаєм з одного боку і іншими державами цього регіону: Філіппінами, В'єтнамом, Тайванем, Брунеєм і Індонезією,--підкреслюють автори дослідження [14].

Конфлікт може спалахнути моментально, як сірник, попереджають автори дослідження. Справа в тому, що і Пентагон, і НВАК стягнули до місця можливих бойових дій найсучаснішу зброю. З огляду на міць озброєнь існує сильна спокуса завдати удару першим. Конфлікт буде тривалим, але малоймовірно, що справа дійде до застосування ядерної зброї, вважають аналітики RAND. Обидві сторони мають достатні ресурси, щоб витримати втрати. Так само, як дві третини століття тому, в Кореї, зіткнення закінчиться внічию,--вважать атори дослідження. «Вашингтону і Пекіну необхідно уважно проаналізувати можливість тривалого, неконтрольо- ваного і дуже важкого конфлікту, в якому не буде переможця»,--підкреслюється в дослідженні [14]. Автори дослідження RAND дають рекомендації Білому дому і Пентагону. Вони радять не провокувати КНР і ясно дати зрозуміти, що США ніколи не завдадуть удару першими. Одночасно з цим американські військові і дипломати мають активно контактувати з китайськими колегами з метою не допустити виникнення ризикованих ситуацій [14].

Однією з детермінант американсько-китайських відносин є позиція США щодо ролі КНР у врегулюванні північнокорейської проблеми.

Президент США Д. Трамп заявив в інтерв'ю Financial Times, що в ході майбутніх переговорів з головою КНР Сі Цзіньпіном він має намір домагатися більш жорсткого підходу Пекіна до ракетно-ядерної проблеми КНДР [15]. «У Китаю є можливості відчутного впливу на Північну Корею. І Китай може прийняти рішення надати нам допомогу з Північною Кореєю, або не надавати її. Якщо Китай погодиться, це буде дуже добре для нього самого, якщо ні--добре нікому не буде»,--зазначив президент США [15].

У відповідь на питання видання, як США можуть мотивувати тиск Китаю на КНДР, президент зазначив: «Стимулом є торгівля, все це стосується торгівлі. Якщо Китай не захоче вирішувати північнокорейську проблему, ми самі її вирішимо. Це все, що я хотів сказати»,--підкреслив Д. Трамп [15].

Зі свого боку, офіційний представник МЗС КНР Хуа Чуньїн, коментуючи ситуацію на Корейському півострові зазначила: «Забезпечення миру і стабільності на півострові відповідає спільним інтересам всіх сторін, а також є спільною відповідальністю сторін. Сподіваємося, що зацікавлені сторони збережуть стриманість і холоднокровність і докладуть більше зусиль щодо пом'якшення напруженості в ситуації» [16].

6-7 квітня 2017р. у США (штат Флорида) відбулася одна з найважливіших зустрічей президента США Д. Трампа--дводенний саміт з головою КНР Сі Цзіньпіном. Їй передували візити на більш низькому рівні. Наприкінці лютого 2017 р. президент США Д. Трамп прийняв у Білому домі члена Держради КНР Ян Цзечи, зазначивши, що країни повинні зміцнити контакти на вищому рівні і взаємодіяти в міжнародних справах. Держсекретар США Р. Тіллерсон відвідав Китай у ході свого азійського турне в березні (крім Китаю, в програмі були Японія і Південна Корея), провів спільну прес-конференцію зі своїм китайським колегою, міністром закордонних справ КНР Ван І, а потім і зустріч з Сі Цзіньпіном.

Порядок денний американсько-китайської зустрічі на найвищому рівні був надзвичайно насиченим: проблема КНДР, обговорення двосторонніх відносин з акцентом на торговельно-економічне співробітництво, тайванське питання, ситуація в Південно-Китайському морі, розміщення США систем протиракетної оборони THAAD в Південній Кореї, боротьба з тероризмом.

По дорозі до Флориди президент США Д. Трамп на борту літака підтвердив журналістам, що північнокорейська проблема буде однією з пріоритетних у ході переговорів з китайським керівником і висловив сподівання що Китай «захоче піти вперед» по шляху нарощування зусиль щодо стримання ракетно-ядерних амбіцій Пхеньяна [17].

Висновки