Фактори розмежування політичних сил у країнах Вишеградської групи

ЕП - електоральний процесс, ГС - громадянське суспільство, НМ - незалежні медіа, НДУ - національне демократичне управління, МДУ - місцеве демократичне управління, ПЗНС - правові засади та незалежність судочинства, К - корупція. Показники вимірюються за 7-бальною шкалою, де 1 - найвищий показник, а 7 - найнижчий.

Отже, з-поміж країн регіону регрес у розвитку демократії спостерігається у Польщі та Угорщині. У Польщі погіршення стосується сфери незалежних медіа, демократичності державної влади і дотримання політичних прав і свобод. В Угорщині погіршилися показники у сфері дотримання політичних прав і свобод, демократичності державного управління, а також зріс рівень корупції.

Політичне протистояння зазвичай зумовлене ставленням (рівнем підтримки) правлячих політичних сил. У країнах Вишеград- ської групи, за даними Євробарометра, рівень довіри / недовіри до органів державної влади цілком зіставний зі сталими демократіями. Так, в Угорщині уряду довіряють 34% громадян, проти 62%, що не довіряють. У Словаччині 29% довіряє уряду, 65% - не довіряє. У Чехії 28% - довіряє, 66% - не довіряє, у Польщі 20% - довіряє, 71% не довіряє (у середньому по ЄС 31% громадян довіряє урядам, 63% - не довіряє) [6].

Інший вигляд має картина щодо рівня довіри парламентам. В Угорщині 31% громадян довіряє парламенту, 65% - не довіряє; у Словаччині - 28% довіряє, 65% - не довіряє; у Польщі - 17% довіряє, а 74% не довіряє. У Чехії парламенту довіряє тільки 13%, тоді як 83% громадян не довіряє. Традиційно вищим рівнем довіри користуються місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування. В Угорщині довіряє цим органам 52% громадян, у Чехії 48%, у Словаччині 42%, у Польщі 40%. Вкрай погіршився протягом останніх років рівень довіри до політичних партій. Так, в Угорщині партіям довіряє 19% громадян, Словаччині і Польщі по 13% громадян, у Чехії 10% [6, р. 71]. Зниження довіри до партій як політичних інструментів артикуляції політичних інтересів пояснює посилення кризи ідентичності, що створює передумови для поширення політичного популізму і звуження політичної участі.

Водночас порівняно високий рівень довіри до органів державної влади свідчить про те, що суспільства країн Вишеградської групи вийшли із так званого «посткомуністичного стану», який супроводжується високою кількістю ностальгуючих, суспільною аномією, кризою ідентичності і політичним відчуженням. Тобто такий стан речей можна пояснити тим, що політичним партіям вдалося заповнити політичний вакуум, з одного боку, а з іншого - запропонувати ефективну соціально-економічну політику, внаслідок чого уникнути крайнього популізму, що спіткало пострадянські республіки. Зокрема, 84% чехів, 80% поляків, 73% словаків і 65% угорців задоволені своїм життям [6, р. 27]. Показово й те, що мешканці країн Вишеградської групи більш благополучною вважають економічну ситуацію в ЄС загалом, ніж у своїх країнах. Тільки 43% чехів, 38% поляків, 30% угорців і 20% словаків оцінюють економічну ситуацію у своїх країнах позитивно. Натомість 62% угорців, 56% поляків, 48% чехів, 44% словаків цілком позитивно оцінюють економічну ситуацію в ЄС загалом [6, P. 30]. Це свідчить про те, що так званий «євроінтеграційний фактор» («фактор ЄС») усе ще справляє дисциплінуючий і стимулюючий вплив у розвитку цих країн.

Зазначимо, що екзогенний чинник соціально-політичних розмежувань у країнах Вишеградської групи протягом усіх років демократичного транзиту був домінуючим. Це пов'язане з великим впливом Заходу на перебіг політичних процесів у цих країнах. Більше того, це зумовило формування певного інституційного дизайну, що, власне, й дало підстави наявну у цих країнах модель модернізації класифікувати як ендогенно-екзогенну. Сьогодні контроверсійність політичного процесу стосовно членства в ЄС істотно знизилася, тому що членство в ЄС дійсно спричинило докорінні трансформації у соціально-політичному житті цих країн, ставши істотним фактором їх демократичного транзиту.

Звісно, що ставлення до членства в ЄС в країнах Вишеград- ської групи істотно змінилося з часу їх приєднання до Європейського Союзу. Нині ставлення до ЄС не є таким контроверсійним, як це було протягом 1990-х - початку 2000-х рр. Тепер предметом політичних суперечок і протистояння є ставлення до умов членства у ЄС, внаслідок чого деякі політичні сили ставлять за мету перегляд умов членства. Предметом гострих суперечок і політичного протистояння протягом останнього року стало питання квот для біженців з Сирії.

Однак, оцінюючи спроможність країн Вишеградської групи вирішувати проблемні питання, слід звернути увагу на істотний прогрес у розвитку власне політичних інститутів, на які покладена основна функція врегулювання проблемних питань. У цьому сенсі індекс недієздатності держав («The Fragile States Index»), у якому дається оцінка рівню здатності влади контролювати цілісність території, демографічну, політичну та економічну ситуацію в країні (демографічний тиск, рівень міграції, рівень економічної нерівності, економічна ситуація, криміналізація держави, роздроблення у силових структурах та еліті, переміщення біженців всередині країни, зростання реваншистських настроїв, кількість послуг, які надаються державою, законослухняність і права людини, зовнішнє втручання, у тому числі ризики іноземного втручання у політичні та військові конфлікти і залежність від зовнішнього фінансування.

Для порівняння зазначимо, що найвище у цьому рейтингу перебуває Фінляндія - на 178-й позиції (чим вище, тим краще). Країни Вишеградської групи віднесено до країн «високо стабільних» або «дуже стабільних» і їх позиції мають такий вигляд: Чехія на 154-й, Польща на 153-й, Словаччина на 149-й, Угорщина на 139-й позиції. Для порівняння наведемо дані по Україні. Так, Україна перебуває на 84-й позиції, отримавши 76,3 бала, що на 9,1 бала гірше, ніж у 2014 р., який, своєю чергою, на 10,4 бала гірший, ніж у 2013 р. [9, р. 104 - 119].

Російсько-український збройний конфлікт на Донбасі має як прямий, так і опосередкований вплив на розмежування політичних сил у країнах регіону. Це пов'язане як з безпосередньою реакцією на конфлікт, так і зі ставленням до реакції світової спільноти на ці події. У першу чергу йдеться про реакцію ЄС та США на ці події і застосування політики санкцій щодо Росії, що змінило розстановку політичних сил у країнах Вишеградської групи і проявилося вже на парламентських виборах. Загрози, які з'явилися у ході цієї війни, реанімували або посилили позиції здебільшого націоналістичних сил.

Нині очевидно, що політичний конфлікт в Україні, який розпочався восени 2013 р., став серйозним випробуванням і для політиків цих країн. Оскільки цей конфлікт з самого початку набув рис міжнародного - українсько-російського конфлікту,- політична сцена країн Вишеградської групи не могли не зреагувати, оскільки країни регіону традиційно мають тісні економічні зв'язки з Росією. Після ЄС для країн Вишеградської групи Росія є другим за масштабами торговельним партнером. Україна в товарообігу цих країн посідає 4-5-е місце. Тому, незважаючи на відсутність кордону з Росією і, навпаки наявність спільного з Україною кордону, позиція, зайнята країнами регіону стосовно подій в Україні та російської агресії проти України, виявилася різною. Польща різко засудила Кремль, закликаючи ЄС проявити солідарність з Україною, а НАТО - вжити заходів з укріплення обороноздатності членів альянсу, які мають спільний з Росією кордон. У Словаччині, Угорщині та Чехії ані суспільство, ані політики не мали консолідованої позиції. Президент Чехії Мілош Земан та прем'єр-міністри Угорщини Віктор Орбан і Словаччини Роберт Фіцо зайняли або відверто проросійську позицію, або ж, уникаючи оцінок ситуації на Донбасі, закликали до переговорів з Москвою та критикували запроваджені ЄС санкції проти Росії. Слід зазначити, що репутація «друзів Путіна» істотно похитнула позиції цих політиків, що позначилося на результатах виборів.

Так, вибори президента Словаччини, які відбулися у березні 2014 р., змінили розстановку політичних сил у цій країні. Роберт Фіцо, чиї позиції багаторічного прем'єра здавалися непохитними, програв великому підприємцю і філантропу Анджею Кіскі. Причиною його перемоги став той факт, що період 2010 - 2012 рр. - це період правління ліберальної коаліції на чолі з Іветою Радовічовою. Хоча за доволі жорстку політику стосовно економії держбюджету її назвали вкрай радикальним політиком.

Непопулярна соціальна політика спричинила велику кількість парламентських конфліктів [12]. Роздроблена ліберальна і правоцентристська опозиція програвала одні вибори за іншими і не здатна була висунути єдиного кандидата на вибори. Тому перемога А. Кіски - це перемога незалежного кандидата, який став відомим завдяки своєму філантропству. Таким чином до влади прийшов президент, який здобув підтримку усіх опозиційних сил і усіх опонентів Р. Фіцо у суспільстві.

Зміна політичного керівництва спричинила пожвавлення політичного простору. Ці зміни супроводжуються демонстраціями проти корупції, на яких висуваються політичні вимоги, а саме - відставка прем'єр-міністра. Зазначу, що демонстрації були організовані рухом «Звичайні люди і незалежні особистості» І. Матовича, яке є саме рухом, а не політичною партією. Це саме стосується партії «Громадяни» політика і підприємця А. Глини. З іншого боку, у словацькій політиці відчутний євроскепсис і проросійські симпатії. Можна вважати успішними дії правих радикалів, відвертих расистів (Народна партія «Наша Словаччина»). Тобто словацька політична сцена вкрай різнорідна, що додає радикальності їй [13]. Водночас політика прем'єра P. Фіцо орієнтована насамперед на власних виборців. Щодо російсько- української війни на Донбасі, то на рівні ЄС і НАТО Словаччина підтримує позицію своїх союзників, хоча й не є прихильником радикальної політики щодо Росії. Позиція президента А. Кіски є більш категоричною. Він схиляється до думки про необхідність посилення тиску на Росію. Незважаючи на те, що його позиції у парламентській республіці є слабкими, це є своєрідним об'єднуючим символом у його патерналістській політиці.

Президента Чехії Мілош Земан на початку конфлікту заявив, що в Україні йде громадянська війна, а доказів втручання Росії в конфлікт на Донбасі немає. Згодом, у вересні 2014 р., на міжнародному форумі «Діалог цивілізацій» у Росії він заявив про необхідність відмінити економічні санкції проти Росії, як зайві. Хоча на офіційному рівні Прага висловила солідарність з країнами ЄС щодо Росії і приєдналася до санкцій проти Росії. Наслідком таких заяв стало зниження рівня довіри до 37% до президента Мілоша Земана. Проте російсько-український конфлікт істотно не вплинув на політичні сили і громадян країни, хоча й став своєрідним лакмусовим папірцем ставлення до так званих «європейських цінностей». Саме тому політики здебільшого уникають висловлювати своє ставлення до цієї війни (часто це називають лише кризою), щоб не втратити електорат, який думає інакше.

В Угорщині позиції стосовно війни на території Донбасу так само розділилися. Однак, за твердженням угорського політолога Чаба Тота, в листопаді 2014 р. рейтинг правлячої партії «Фідес» і прем'єра В. Орбана знизився на 12% - з 38% до 26%. Тимчасом як рейтинг опозиційної партії - радикальної партії «Йоббік» («Рух за кращу Угорщину») піднявся на 15%. На третьому місці за даними соціологічних досліджень опинилися соціалісти з рейтингом у 12%. Однак, при цьому, 68% угорців вважають, що Угорщина рухається у правильному напрямі, але тільки 31% позитивно оцінюють роботу уряду [6]. Тобто ці дані свідчать про те, що Угорщина переживає кризу довіри. Чаба Тот причину кризи довіри пояснює, по-перше, непопулярними кроками правлячої партії «Фідес» щодо запровадження податку на Інтернет та податку на тютюнову продукцію; по-друге, гучними корупційними скандалами, які пов'язані з високопоставленими чиновниками; по-третє, власне конфліктом всередині правого крила в парламенті. Це спричинило зростання кількості тих, хто не довіряє політикам і, таким чином, є потенційним електоратом опозиційних популістських партій. Так, за даними соціологів уже тепер опозиційна партія «Йоббік» та соціалісти відібрали у партії «Фідес» приблизно по 4% популярності. Зважаючи на високий рівень економічних контактів з Росією, в Угорщині досить активним є проросійське лобі. Зокрема, підписання масштабної угоди у галузі атомної енергетики з Росією на початку 2014 р. істотно посилило привабливість Росії в Угорщині. Так само вибудовується проросійська політика на тлі критики політики США. Це посилює інтенсивність протестних рухів. Однак це політика незадоволення, а не конструктивної критики з визначеними цілями. Водночас темпи втрати симпатиків правлячою партією «Фідес» безпрецедентні в угорській історії, тому слід очікувати нових політичних потрясінь в цій країні. Понад те, за твердженням австрійського історика угорського походження Пауля Лендваї, Віктор Орбан уже створив систему тотального контролю за громадянським суспільством та політичними інститутами, що дало підстави стверджувати, що Угорщина переживає відкат у попередній авторитарний стан. Усі важливі посади у вищому керівництві держави зайняті представниками «Фідес». А усі значимі соціальні групи або включені у цю систему, або «їм заткнули рота», зазначав П. Лендваї [14].

Президентські і парламентські вибори 2015 р. у Польщі змінили розстановку політичних сил на користь донедавна опозиційної партії «Право і справедливість», член Анджей Дуда обійняв посаду президента держави (за нього проголосувало 52% виборців). Це, за твердженням експертів, стало своєрідним політичним землетрусом для країни, оскільки жодне соціологічне дослідження не віддавало йому перемоги на президентських виборах [15]. Донедавна опозиційна партія «Право і Справедливість» - парламентська партія, яка вперше за всю історію Третьої Речі Посполитої здобула на парламентських виборах 2015 р. більшість у парламенті і самостійно сформувала уряд. Ця партія об'єднує навколо себе консерваторів-євроскептиків. А. Дуда є категоричним противником нинішньої моделі розвитку Польщі і жорстко критикує умови членства Польщі в ЄС. Тим самим перемога А. Дуди означає істотну зміну політики Польщі у ЄС. У 2005 - 2007 рр. під час домінування партії «Право і Справедливість» у Польщі поглибилися внутрішньополітичні конфлікти, відбувся досить консервативний поворот у внутрішній політиці Польщі і стала більш націоналістичною зовнішня політика. Скажімо, «Рух Кукіжа», який з'явився у Польщі, у пресі називають новою силою, яка здатна посунути при владі усі політичні сили, які все ще вважаються вихідцями з 1989 року [16]. Тому голосування за А. Дуду є насамперед протестом проти політики, яку проводили соціал-демократи у внутрішній політиці, і бажанням зміни поколінь у польській політиці, оскільки електоратом Дуди є молоде покоління. Б. Коморовський - представник партії «Громадянська платформа», якого називали «іконою антикомуністичної опозиції в 1970 - 1980 рр.», будував свою політику на поглибленні реформ і змін, які відбувалися у Польщі протягом останніх 25 років. Його політика ґрунтувалася на протидії «раціонального» (проєвропей- ська демократична, ліберальна політика) «радикальному» (анти- система, антиєвропейськість, антипросвітництво). Загалом «Громадянська платформа» перебувала при владі вісім років і за цей час Польща істотно виросла у ЄС, ставши лідером з-поміж країн- неофітів ЄС. Однак, маючи динамічне економічне зростання, рівень безробіття у Польщі зберігався, як зазначалося вище, на рівні 10%, натомість як серед молоді безробіття становить 20%. Також незадовільним, на думку поляків, є ситуація у сфері охорони здоров'я, ситуація з пенсійним забезпеченням тощо. Однак, за твердженням П. Бураса, Б. Коморовський і «Громадянська платформа» стали заручниками власного успіху: бурхливий економічний розвиток супроводжувався підвищенням соціальних очікувань, які складно тривалий час задовольняти через циклічність розвитку систем [16]. Наприклад, Сейм 6-го скликання увалив 730 законів, причому під час голосуванні 538 законопроектів (74%) опозиція голосувала так само, як і парламентська більшість. К. Лабедж вбачав у цьому відсутність «твердої» опозиції, називаючи її ситуативною. Натомість тут радше йдеться про збіг інтересів і програм [17].

Водночас польське суспільство демонструє високі прояви популізму. Зокрема, те, що 20% виборців проголосували у першому турі президентських виборів за колишню рок-зірку, людину, яка не має вищої освіти, - Павла Кукіжа, є свідченням елементарної втоми від традиційної, хоча й професійної політики, загальна втома від політичного істеблішменту, голосування на користь простих рішень і простих дій, що характерно для популістів. Натомість діяльність опозиції в парламентах Польщі попередніх скликань відзначалася більшою контроверсійністю [18]. Насправді ж Польща протягом останнього десятиріччя демонструвала дійсно високі темпи розвитку, які називають «золотим десятиріччям польської трансформації». Тому провал Б. Коморовського є радше підтвердженням того, що Польща перебуває у руслі європейської політики, де відмінності між владою та опозицією мають переважно тактичний характер, не змінюючи траєкторію розвитку країни, як це є, наприклад, в Україні. Тому зазвичай у такій країні спрацьовує «принцип гойдалок», що для транзитної країни, якою вважається Польща, є радше свідченням якісних політичних змін і консолідації демократії, ніж тривожним сигналом [19, р. 96 - 118].

Польська політика останнього року має яскраво виражений протекціоністський характер. Звідси й прийняття вкрай заполі - тизованого і емоційного рішення щодо визнання геноцидом поляків дії УПА у роки Другої світової війни.

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що характер соціально- політичних розмежувань у країнах Вишеградської групи, за основними параметрами (економічна ситуація, етнічний склад населення, рівень безробіття, релігійно-конфесійні характеристики), доволі типові як для європейських країн. Такими ж типовими є й фактори, які спричиняють специфіку і глибину цих розмежувань. Нині очевидно, що рух у напрямі західних транснаціональних структур і згодом приєднання до ЄС та НАТО привели до зниження гостроти соціально-політичних розмежувань, які стосувалися зовнішньополітичних орієнтацій, захисту прав та свобод громадян, способів приватизації, що з часом спричинило зниження рівня контроверсійності політичних поглядів і, відповідно, гостроти протистояння влади та опозиції.

Натомість для країн Вишеградської групи найактуальнішими залишаються проблеми національного самовизначення, що й обумовлювало загострення протистояння навколо зовнішньополітичних орієнтацій. Це можна пояснити тривалими періодами бездержавності і належності до «чужих» імперій. Громадяни цих країн надто гостро реагують на виклики, пов'язані із загрозою державності, що породжує ксенофобію та націоналізм. Тим часом мешканці країн Вишеградської групи менш чутливі до соціально- політичних проблем, що нетипово для жителів західноєвропейських країн. Цей висновок підтверджується й подіями останніх двох років, пов'язаних з російською агресією на Донбасі та анексією Криму. Звісно, поки що «російсько-український конфлікт» не перетворився у ще один фактор соціально-політичного розмежування, а є радше емоційною реакцією політикуму на виниклі загрози. Проте це посилює чутливість громадян цих країн до питань незалежності і суверенітету, що призводить до радикалізації політичних сил, чия риторика стосується ставлення до Росії, антиросійських санкцій ЄС. А це, своєю чергою, знижує прогнозованість політичної сцени і створює додаткові ризики у політичних процесах.

Список літератури

1. Політичні інститути країн Центрально-Східної Європи : порівняльний аналіз / А. С. Романюк, В. С. Литвин, Н. В. Панчак-Бялоблоцка - Львів : ЛНУ імені І. Франка, 2014.

2. Мельвиль А. Ю. «Воронка причинности» и волны демократии / А. Ю. Мельвиль, В. М. Сергеев // Россия. Политические вызовы XXI века. Второй всероссийский конгресс политологов. 21 - 23 апр. 2000 г. М., 2002.

3. Романюк А.С., Литвин В.С. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Вишеградської групи та інших країн Центрально-Східної Європи: монографія. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2016. - 548 с.

4. Забродін С. І. Аналітичний потенціал теорій соціально-політичних розмежувань при визначенні сегментарних відмінностей у ході структурування електорального простору в сучасній Україні // Грані. - 2015. - №2 (118). - С. 145 - 152.

5. Ethnic Policy in Contemporary East Central European Countries. Ed. by H. Chalupczak, R. Zenderowsli, W. Baluk. - Lublin: Maria Curie-Sklodowska University Press, 2015. - 536 p.

6. PUBLIC OPINION IN THE EUROPEAN UNION REPORT/. Standard Eurobarometer 83. Spring 2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/eb/eb83/eb83_publ_en.pdf

7. 2013 Index of Economic Freedom [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.heritage.org/index/ranking

8. CIA World Factbook (2013) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/

9. Europe in figures. Eurostat yearbook 2011. - Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2011. - P. 246. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-CD-11-001/EN/KS- CD-11-001-EN.PDF

10. Freedom in the world 2017: democratic breakthroughs in the balance // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://freedomhouse.org/report/frw-2017- table-country-scores

11. Fragile States Index 2015 / Report Edited by J. J. Messner. The Fund for Peace. - Washington, 2015. - 40 р.

12. Slovenske vofby '12 Co im predchadzalo, postoje a vysledky / еditor: Vladimir Krivy Sociologicky ustav SAVk - Bratislava, 2012.

13. National interests and the European integration. Contradictions or Complementarities? The case of Slovakia. Juraj Marusiak / Partnership for prosperity: Materials of the international scientific and practical conference «Republic of Belarus - European Union: problems and perspectives of partnership», Belarus, Minsk, June 1314, 2013 / Institute of Philosophy nAsB. - Minsk: Law and Economy, 2014. - 278 p.

14. Лендваї П. Інтерв'ю інтернет-виданню «Вільна зона». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.szona.org/vengriya-na-puti-k-avtoritarnomu- rezhimu-ili-nedovolstvo-druzyami-putina/#t20c

15. Buras Р. President Duda: What happened in Poland? European council of foreign relations. 25 May, 2015// [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ecfr.eu/article/commentary_president_duda_what_happened_in_poland3041

16. Prebudowa sceny politycznej w Polsce // Pressmania. 16.06.2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: pressmania.pl/?p=14860

17. Labeds K. Opozycja w VI kadencji Sejmu (2007 - 2010) // Polityka I Spoleczenstwo. - 2012. - №9. - S. 176 - 184.

18. Volebne programy politickych stran vo vofbach do NR SR 2012 Matus Misik a Peter Plenta // Politicka participacija na Slovensku v kontexte parlamentnyh volieb 2012 roku / её. Marec Rybar, 2014 UNIVERZITA KOMEN SKEHO V BRATISLAVE. - P. 71 - 114.

19. Postcolonial Central Europe. Between domination and subordination. The example of Poland. Monika Popowa. - Warsawa, 2015.

Размещено на Allbest.ru