Етапи опрацювання проблеми створення системи публічної дипломатії США (1948-1974 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕТАПИ ОПРАЦЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ США (1948-1974 РОКИ)

Дмитро Дубов, Світлана Дубова

Анотація

публічний дипломатія урядовий державний

Стаття присвячена окремим питанням розбудови системи публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки в період з 1948 по 1974 років. Проаналізовано ключові публічні та не публічні документи урядових структур США (Консультативної комісії США з інформації, Консультативної комісії США з публічної дипломатії та Комісії Мерфі) в яких зачіпалась проблематика публічної дипломатії. Із використанням розсекречених документів Центрального Розвідувального Управління, конкретизовано окремі етапи становлення публічної дипломатії в США. Подано огляд основних організаційних змін в системі державних органів які відповідали за реалізацію завдань в сфері публічної дипломатії. Акцентовано увагу на необхідності вивчення досвіду США в процесі розбудови системи стратегічних комунікацій України.

Ключові слова: комунікації, стратегічні комунікації, публічна дипломатія, США, ЦРУ

Аннотация

Этапы осмысления проблемы создания системы публичной дипломатии в США (1948-1974 гг.)

Статья посвящена отдельным вопросам построения системы публичной дипломатии Соединенных Штатов Америки в период с 1948 по 1974 годы. Проанализированы ключевые публичные и не публичные документы правительственных структур США (Консультативной комиссии США по информации, Консультативной комиссии США по публичной дипломатии и Комиссии Мерфи) в которых оговаривалась проблематика публичной дипломатии. С использованием рассекреченных документов Центрального Разведывательного Управления конкретизировано отдельные этапы установления публичной дипломатии в США. Подан обзор основных организационных изменений в системе государственных органов, которые отвечали за реализацию заданий в сфере публичной дипломатии. Акцентировано внимание на необходимости изучения опыта США в процессе построения системы стратегических коммуникаций Украины.

Ключевые слова: коммуникации, стратегические коммуникации, публичная дипломатия, США, ЦРУ

Annotation

Stages of thinking in the United States the problem of creating a system of public diplomacy (1948-1974 years)

This article is devoted to individual questions of development of the system of public diplomacy the United States in the period from 1948 to 1974. Analyzes key public and not public documents the US government (United States Advisory Commission On Information, U.S. Advisory Commission on Public Diplomacy and The Murphy Commission) which touched issues of public diplomacy. Using declassified Central Intelligence Agency documents, specified separate stages of public diplomacy in the US. The review of organizational changes in the public bodies responsible for the implementation of tasks in the field of public diplomacy. The attention to the need to examine the US experience in the development of strategic communications systems Ukraine.

Keywords: communication, strategic communication, public diplomacy, the US CIA.

Актуальність теми

Українська держава активно перебудовує свою практику комунікування. Цей процес відбувається не лише у внутрішній сфері комунікацій між Урядом та суспільством, але й на зовнішній арені. Останнє додатково обумовлюється інформаційною агресією, яка розгорнута сьогодні РФ. В межах пошуку відповіді на цей виклик Україна розпочала процес побудови системи стратегічних комунікацій та всієї зовнішньополітичної діяльності. 22 вересня 2015 року між Україною та НАТО було підписано Дорожню карту Партнерства у сфері стратегічних комунікацій, а Апарат РНБО України підготував і затвердив План заходів із її реалізації. До практичних кроків із розбудови системи стратегічних комунікацій активно долучились Міністерство оборони України, Міністерство інформаційної політики України, Міністерство закордонних справ України та інші міністерства та відомства [1]. Національним інститутом стратегічних досліджень було проведено функціональний аналіз сфери стратегічних комунікацій [2].

Указом Президента України від 24 вересня 2015 року №555 було затверджено нову редакцію Воєнної доктрини України. У зазначеному документі «стратегічні комунікації» визначаються як «скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави» [3]. Тим самим, публічна дипломатія була визначена в якості однієї з важливих складових всієї системи стратегічних комунікацій держави. Водночас, реальна практика реалізації публічної дипломатії в Україні і сьогодні залишається неоднозначною та не завжди ефективною. В цьому сенсі дослідження міжнародного практичного досвіду побудови публічної дипломатії, порядку реалізації заходів в її межах, організаційної структури - все це має важливе значення для створення дійсно ефективної та дієвої системи і української публічної дипломатії.

На сьогоднішній день США мають одну з найбільш потужних систем публічної дипломатії в світі. Крім неформалізованих традицій в цій сфері, ця система чітко інституціолізована, налагоджені організаційні зв'язки, є тривала історія реалізації заходів. Дослідження такого досвіду є важливим і для українських реалій. І хоча дослідження з цього приводу вже здійснювались (наприклад [4]), але постійне розкриття окремих таємних документів ЦРУ США більш повно висвітлюють як процес створення цієї системи та задіяних в цьому процесі учасників, так і характер пріоритетів діяльності та механізмів реалізації публічної дипломатії в цей період. І хоча безпосередня розбудова системи публічної дипломатії припадає здебільшого на початок-середину 80-х років 20-го сторіччя, однак до цього моменту США пройшли досить складний етап усвідомлення необхідності побудови цієї системи, розуміння її смислової наповненості та утвердження конкретних механізмів управління такою системою.

Аналіз останніх досліджень

Незважаючи на значну традицію застосування елементів публічної дипломатії в практичній зовнішньополітичній діяльності держав, українські науковці все ще здійснюють лише окремі дослідження з даної тематики. Передусім, це С.Гуцал, Т.Черненко, В.Руднєва, В.Чорний, О.Тотовицька, Г. Почепцов, В. Королько, В. Крутько, Є. Тихомирова, О. Шевченко. Водночас досвід США (особливо на окремих історичних етапах) залишається слабко висвітленим у вітчизняних наукових працях.

Метою статті є дослідження особливостей опрацювання проблеми створення системи публічної дипломатії в США у період з 1948 по 1974 рік (період, коли з'явились найбільш критичні урядові документи щодо усвідомлення необхідності розбудови публічної дипломатії США).

Виклад основного матеріалу

Вважається, що вперше термін «публічна дипломатія» вжив у 1965 р. Е. Гулліон (Edmund Gullion) у зв'язку із заснуванням Центру публічної дипломатії ім. Едварда Р. Мерроу» [5, с. 162], і визначався він як «діалог із найбільш значущих питань міжнародних відносин між представниками експертного середовища та громадянського суспільства різних країн».

На офіційному ж рівні простежити час появи даного поняття в США складніше. В аналізованих документах це поняття зустрічається і раніше означеного строку. Зокрема, в доповідній записці ЦРУ «Поточна позиція СРСР щодо роззброєння» [6] від 20 лютого 1957 року вказується, що «за останні два роки СРСР також проголосили власні односторонні заходи з роззброєння із явною ціллю здійснити тиск на суспільну думку західних урядів для зменшення видатків на озброєння за відсутності міжнародної угоди. Ця публічна дипломатія та пропаганда заради формальної угоди...». Судячи з того, що «публічна дипломатія» була вжита без додаткових пояснень, можна припустити, що до того моменту цей термін був вже у загальному вжитку (принаймні на рівні ЦРУ) та розумівся більш менш однозначно.

На офіційному рівні тематика публічної дипломатії в США активно розвивається принаймні з 1948 року. Зокрема, в 1948 році було прийнято «United States Information and Educational Exchange Act of 1948» [7] яким було утворено одразу дві структури, котрі опікувались питаннями публічної дипломатії. Перша - Консультативна комісія США з інформації (United States Advisory Commission On Information, USACI). Другою структурою була Консультативна комісія США з освітніх обмінів (United States Advisory Commission on Educational Exchange). Метою обох, у відповідності до закону, було «формувати та рекомендувати для Держсекретаря політику та програми щодо положень цього закону» [7]. Мету ж цього закону було визначено в ст.2 наступним чином: «забезпечити уряду США можливість просувати ліпше розуміння США в інших країнах, а також поліпшити порозуміння між людьми США та людьми в інших країнах».

Новостворені Комісії мали надавати звіти для Держсекретаря, а також піврічні звіти для Конгресу щодо стану реалізації питань, які відносились до їх зони відповідальності. Перший такий звіт від Комісії з інформації було подано до Конгресу у березні 1949 року [8]. Він стосувався двох великих блоків: як більш ефективно використовувати ключові канали комунікації (радіо, візуальні матеріали, особисті контакти та американські книги і журнали), а також містив докладний опис тих інформаційних програм, які США здійснювали в інших країнах. Починаючи з 1954 року Комісія перейшла на річні звіти. До певної міри це пов'язано із тим, що в серпні 1953 року було утворено Інформаційне агентство США (United States Information Agency, USIA) яке мало «консолідувати всю закордонну інформаційну діяльність Уряду США в межах однієї програми» [9]. Це агентство проіснувало до 1999 року коли його функціональні обов'язки було розподілено між декількома структурами.

В 1977 році внаслідок прийняття «United States International Communications Agency Reorganization, 1977-1978», і USIA, і USIS, і Бюро з освітніх та культурних відносин були реорганізовані у єдину структуру - Агентство США з міжнародних комунікацій (United States International Communications Agency, USICA). З цього приводу новопризначений очільник USICA (він же був і керівником USIA до 1977 року) відзначив: «Інформаційної агенції США більше немає. Інформаційного сервісу США більше немає. Бюро з освітніх та культурних відносин більше немає... В нас є нове агентство, єдине агентство, інтегроване агентство. Ця реальність має керувати нашою політикою, нашими програмами, нашими відносинами з іншими» [10].

USICA проіснувала до жовтня 1982 року, коли Р.Рейган своїм Указом 12388 (Executive Order 12388) постановив перейменувати USICA знов у USIA не змінюючи їх нових повноважень [11]. Такий стан залишався без змін до 1999 року, коли було вжито окремі заходи з реформування системи зовнішнього інформування. Варто відмітити, що у відповідності до United States International Communications Reform Act of 2014 [12] USICA була створена знову.

Сама ж Комісія з інформації (як і Консультативна комісія США з освітніх обмінів) проіснували до 1977 року, коли були ліквідовані, а їх функції перейшли до єдиної Консультативної комісії з міжнародних комунікаційних, культурних та освітніх відносин (United States Advisory Commission On International Communication, Culture and Education Affairs, ICCEA Advisory Commission) яка була створена 1 квітня 1978 року (одночасно з USICA). 1 жовтня 1979 року внаслідок прийняття «Department of State Authorization Act» [13], не змінюючи цілей Комісії, було змінено її назву (яка зберігається і понині) - Консультативна комісія США з публічної дипломатії - U.S. Advisory Commission on Public Diplomacy [14]. Однак і до 1979 року було вже здійснено чимало кроків для того, щоби «публічна дипломатія» закріпилась як самостійне поняття в сфері інформаційних відносин та дипломатії. Перші обговорення щодо майбутнього публічної дипломатії (саме як окремої сфери) США відбулися у 1968 році - тоді відбувся [15] симпозіум «Майбутнє публічної дипломатії США», на якому виступив глава Комісії з інформації Ф.Стентон (Frank Stanton). У своєму виступі він, презентуючи чергову 23-у доповідь Комісії, відзначив чотири нових ідеї, які в ній обстоюються.

Перша - «Новий напрям», під яким мається на увазі необхідність відмовитись від думки про те, що ті знання, які США мали про світ після завершення Другої світової війни все ще затребувані: «світ рухається вперед; швидше ніж ми». Друга - «Новий вимір», яка стосується організаційних змін: «ми почали поствоєнний період фактично без програми зовнішніх публічних відносин. Хоча сьогодні 'їх вже декілька. Але сьогодні частина їх підпорядкована Президенту, частина Держсекретарю, частина Директору USIA, а ще частина іншим урядовим агенціям. Час зібрати 'їх разом».

Третя - «Новий обов'язок». Мова йде про те, що до того моменту основною функцією USIA було «розповсюджувати» інформацію. Однак тепер їм пропонується «слухати». Але не тільки USIA має слухати зовнішній світ, але USIA мають бути почутими і всередині країни, зокрема в урядових структурах. Тобто вони мають стати чинниками, які формують зовнішню політику як таку. І, нарешті, четверта ідея - «Новий акцент». Мається на увазі, що не варто більше очікувати, що просто повідомити позицію Уряду США через медіа буде достатнім для формування правильного сприйняття. Треба посилювати особисті контакти та зустрічі на всіх рівнях - між офіційними особами, між офіційними особами та людьми та між людьми.

Сам звіт Комісії з інформації за 1968 рік [16, с.2-3] не просто розкриває ці пункти - він дає, фактично, вичерпний перелік того, що і сьогодні входить до сфери відповідальності публічної дипломатії: культура та освіта; обміни; бібліотеки та інформаційні центри; місцеві/корінні (indigenous) організації; репрезентація країни; взаємодія з місцевою пресою; робота з іноземними журналістами загалом; розвиток Voice of America; міжнародні виставки. Цікаво, що навіть незважаючи на назву заходу («Майбутнє публічної дипломатії США») в самому звіті це поняття не згадується. Воно з'являється лише в наступному звіті цієї Комісії - за 1969 рік, при цьому без специфічних пояснень і лише в останньому реченні документу: «Комісія рекомендує... визнати публічну дипломатію важливою частиною міжнародних відносин» [17].

Питання публічної дипломатії знов постало на порядку денному в межах діяльності Комісії з організації діяльності уряду щодо здійснення зовнішньої політики (Commission on Organization of the Government for the Conduct of Foreign Policy ) або так званої Комісії ¹⁷ Мерфі (The Murphy Commission). Метою Комісії, яка була утворена в 1972 році Конгресом США, було «дослідження та розслідування організацій, методів операцій та спроможностей всіх департаментів/управлінь, агентств. приймати участь у формуванні та впровадженні зовнішньої політики США». В 1975 році Комісія підготувала великий звіт про результати своєї діяльності, де публічна дипломатія офіційно не згадується. Але в один з розсекречених документів 1974 року, який відображає результати перемовин двох членів цієї комісії - виконавчого директора Д.Вілкокса (Francis O. Wilcox) та його заступника Ф.Хоу (Fisher Howe), - присвячений саме цьому питанню. Зокрема, Д.Вілкокс відмічає, що він «особливо задоволений роботою, яка йде у всіх чотирьох підкомітетах Комісії: Конгрес, міжнародна економіка, публічна дипломатія (включно з діяльністю USIA, культурними відносинами тощо) та національної безпеки (включно з питаннями розвідки)» [18]. І тому до певної міри показовим є той факт, що питання публічної дипломатії (так само як всіх його компонентів) так і не знайшло відображення у вже згаданому фінальному звіті Комісії. Можна припустити, що до певної міри це пов'язано з тим, що в подальшому майже вся стратегічна діяльність відійшла до сфери не публічних (втаємничених) рішень.

Висновки

Система публічної дипломатії США формувалась під впливом рекомендацій низки урядових структур, передусім: Консультативної комісії США з інформації, Консультативної комісії США з освітніх обмінів, Консультативної комісії США з публічної дипломатії. Їх звіти містили критичний огляд спроможності США до здійснення публічної дипломатії у повоєнний період. В цей же період формуються і основні структури, які відповідали за реалізацію завдань в сфері публічної дипломатії США - спочатку, Інформаційне агентство США, а потім - Агентство США з міжнародних комунікацій. Аналіз документів визначеного в меті історичного періоду свідчить, що в багатьох випадках публічна дипломатія розумілась авторами таких документів як хоч і поліаспектна діяльність, але в більшості своїй пов'язана лише із іномовленням та культурними обмінами. Лише після 1964 року сутнісне наповнення поняття починає істотно розширюватись і до нього додаються нові елементи.

Джерела та література