Фактори, фази та стадії еволюції міжнародної системи
Причини і логіка системної еволюції міжнародних відносин. Принципи еволюційних концепцій, що пропонують пояснення еволюційних змін з точки зору структури міжнародної системи і динаміки світової політики. Порівняння реалістичного та ліберального підходів.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.04.2018 |
| Размер файла | 58,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Якщо в ході подальшої еволюції виникне зріла «світова організація», яка зможе обійтися без глобального лідерства, її атрибутами повинні стати федералістські органи прийняття спільних рішень, здатні запобігти глобальній війні. В ролі її атрибутів передбачаються обмежені військові сили (включно з фінансуванням і забезпеченням стеження за тим, що відбувається на земній поверхні з космосу), автономна система поповнення дохідної частини квазіфедерального бюджету, демократична спільнота й «низові» механізми, що полегшуватимуть пошук відповідей на глобальні проблеми. Оскільки системні війни минулого розглядаються не як елемент випадкового розвитку подій, а як важіль перерозподілу сил і встановлення нових правил міжнародної взаємодії, нова системна організація повинна буде знайти спосіб вирішення цієї проблеми у форматі, що заміщуватиме глобальну війну. Однак доти, доки ці умови не будуть виконані, реальне глобальне суспільство не зможе сформуватися, що завилюватиме збереження потреби в глобальному лідерстві «традиційного типу» [27, с. 135].
Еволюційна теорія про причини та наслідки світової економічної кризи.
В 2009 р., оцінюючи значення глобальної економічної кризи, відомий американський дослідник І. Валлерстайн пояснював її з точки зору циклічно-хвильової природи світової капіталістичної системи [28]. За його оцінкою, всім складним соціальним системам властиві циклічні ритми. Так, період 1945-1970 рр. розглядається як етап найбільш потужного піднесення у межах довгого циклу економічної кон'юнктури, що співпав зі встановленням глобальної гегемонії США - найпотужнішої в світовій історії домінуючої держави. Натомість події у 1965-1970 рр. спостерігалося суміщення точок спаду в двох паралельних циклах - економічної кон'юнктури та військово-політичної гегемонії. Однак на тому етапі капіталістичній системі, попри демонтаж колоніальної імперій і поразку США у в'єтнамській війні, вдалося уникнути суттєвих струсів та вирівняти баланс. Відвернення системної кризи капіталістичної економіки було досягнуто за рахунок скорочення виробничих витрат унаслідок перенесення виробництва до країн, що розвиваються, та згодом - відкриття доступу до нових ресурсів і ринків після розпаду радянської сфери впливу та поразки СРСР у «холодній війні». Тріумфальний наступ правоконсервативних сил був позначений скороченням системи соціальних гарантій у розвинених країнах та переходом від одержання прибутку в виробничій сфері до різноманітних фінансових маніпуляцій і сприяння споживанню за допомогою кредитів. Однак «неоліберальна» глобалізація, що сприймалася як символ зміцнення гегемонії США, невдовзі призвела до суттєвого перерозподілу світового багатства, краху спекулятивної фінансової системи, поширення боргової кризи та стагнації глобальної економіки. Саме ці чинники й визначали головні ознаки й наслідки структурної кризи 2008 р.
За висновком І. Валлерстайна, сенс гегемонії полягає у спроможності домінуючої держави встановлювати правила гри, які дозволяють вилучати прибуток і підтримувати світовий порядок, за якого підприємці можуть збільшувати свої статки. На його думку, хитка стабільність вкрай розбалансованої системи, яка досі відвертає настання остаточного фінансово-економічного краху, ґрунтується на виконанні американським доларом ролі резервної валюти, яка слугує засобом заощадження. Потенційна загроза краху долара виглядає як кульмінація суцільної кризи, що спричинить спалення резервів, розпад інфраструктури економічних зв'язків і масові соціальні заворушення.
Сценарій глобальної кризи змушує ретельніше розглянути зміст, який має виконувати функція гегемонії як «квазімонополія на геополітичну владу». Суть у тому, що роль гегемона включає не тільки здатність диктувати правила, за якими діє міждержавна система, та гарантувати способи збільшення капіталу. Емпіричний досвід показує, що роль гегемона виконували ті країни, яким унаслідок різних обставин вдавалося створити найбільш ефективний виробничий механізм, виграти «тридцятилітню війну» з основним суперником, та згодом утримувати досягнуту монополію. Однак кінець кінцем гегемонія схиляється до занепаду, спричиненого зростанням економічної ефективності інших країн та їх небажанням коритися диктату держави-гегемона. З цього приводу слід відзначити специфіку теперішньої фази міжнародної взаємодії, яку характеризує скорочення військово-політичного впливу США, принаймні за адміністрацій Б. Обами та, ще більшою мірою, - Д. Трампа, а також відсутність прямих претензій інших потужних країн успадкувати відповідальність за вирішення глобальних проблем.
Певні ознаки вказують і на пошук альтернатив сучасній капіталістичній системі. До цих пошуків причетні різні групи впливу, як із середовища правоконсервативних кіл, представлених колами менеджменту та фінансового капіталу, так і теоретики лівого спрямування та учасники анти-системних рухів. Прибічники першого напрямку обстоюють модернізацію капіталізму на основі збереження ієрархії, експлуатації та поляризації, які, не виключено, матимуть жорсткіші ніж зараз форми та прояви, ймовірно у вигляді нового неоколоніалізму. Інший напрям моделює перспективи відносно демократичної та егалітарної системи, побудованої на раціональному й довгостроковому розподілі ресурсів. При цьому адекватні рецепти розв'язання структурної кризи капіталізму наразі відсутні. Саме це й виглядає найбільш невтішним висновком, який свідчить про неусвідомлення уроків криз 1929, 1973 та 2008 рр. та неспроможність домінуючих політичних еліт відвернути подальше загострення глобальних економічних і політичних дисбалансів.
Детальна схема еволюції міжнародної системи, побудована на співставленні й суміщенні довгих хвиль економічної кон'юнктури та циклів глобальної гегемонії, була запропонована російським дослідником В. Лапкіним [9]. На його думку, ступінь розбалансування міжнародної системи не дозволяє розраховувати на відновлення докризового стану, що ставить під сумнів доцільність спроб відновити зруйнований status quo. Натомість стає очевидною потреба в критичному перегляді попередніх підходів з погляду прогнозування еволюційної трансформації, яка зумовлює перехід глобальної системи до нового стану.
Вслід за І. Валлерстайном та іншими критиками неоліберальної доктрини (А. Грінспен, Р. Скідельскі, Дж. Сорос), В. Лапкін відзначає, що криза 2008 р. нанесла нищівного удару по численних теоретичних моделях так званого «сталого розвитку» і поширеним уявленням про непохитність глобального світового порядку [9, с. 6-7]. Схожість кризи 2008 р. з біржовим крахом 1929 р. свідчить про завершення повного 80-річного циклу еволюційного розвитку глобальної економічної і соціально-політичної системи. Така аналогія актуалізує постановку проблеми в дусі К. Поланьї, який на підставі досвіду Великої депресії 1930-х рр. намагався знайти інституціональні альтернативи тодішньому світовому порядку.
Зміст цього циклу В. Лапкін бачить у послідовному поширенні гегемонії США на різні сфери - військову, інноваційно-технологічну, фінансово-економічну, культурно-інформаційну та міжнародно-політичну, яка остаточно закріпилася внаслідок розпаду СРСР у 1991 р. Специфіка ситуації після кризи 2008 р. полягає у відсутності у США прямого конкурента, який би претендував на роль нового глобального гегемона. Попередній перехід ролі лідера від Великої Британії до США охоплював цілу епоху - від початку ХХ ст. по 1941-1945 рр., та відбувався асинхронно по різним складниках: спочатку в сфері технологій та фінансів, а згодом - у сфері міжнародної політики. Однак у ситуації 2010-х рр. така альтернатива відсутня. Китай на цю роль не претендує, оскільки функціонально може претендувати лише на роль лідера глобальної альтернативи існуючому світовому порядку, а не на роль «спадкоємця, покликаного здійснити його відновлення через оновлення капіталізму» [9, с. 10].
Однак іронія полягає в тому, що накопичений потенціал дозволяє США ефективно стримувати процес формування нових світових центрів могутності, однак «лише посилює драматизм проблем поточної кризи» [9, с. 10]. При номінальне лідерство США не здатне зупинити розбалансування міжнародної системи, яке знаходить прояв у стрімко зростаючій нерівності, ресурсних домаганнях «благополучних» і «бідних» країн, появі нових викликів порядку та стабільності, що суттєво позначаються на еволюційних перспективах сучасної цивілізації.
Таблиця 1. Еволюційна динаміка міжнародної системи
|
Фази еволюційних циклів |
Датування циклу та його окремих фаз |
|||
|
Цикл 1789-1897 |
Цикл 1897-1981 |
Цикл 1981- 2041 |
||
|
Фаза технологічного перевороту (або інноваційного ривка) |
1789-1813 |
1897-1921 |
1981-2005 |
|
|
Фаза великих потрясінь (або репродукційної релаксації) |
1813-1849 |
1921-1945 |
2005-2017 |
|
|
в т. ч. період зростаючої нестійкості |
1813-1825 |
1921-1929 |
2005-2009 |
|
|
в т. ч. період великої депресії |
1825-1837 |
1929-1937 |
2009-2013 |
|
|
в т. ч. період загальної дестабілізації |
1837-1849 |
1937-1945 |
2013-2017 |
|
|
Фаза революції міжнародного ринку (або репродукційного ривка) |
1849-1873 |
1945-1969 |
2017-2041 |
|
|
Фаза структурної кризи (або інноваційної релаксації) |
1873-1897 |
1969-1981 |
2041 |
Як стверджує дослідник, вивчення складних, інтенсивно еволюціонуючих систем, потребує методології, придатної для описання послідовності еволюційних циклів, у даному випадку - взаємопов'язаних змін структури та функцій глобальної міжнародної системи. Запропонована В. Лапкіним модель використовує основні елементи світ-системного підходу школи Ф. Броделя І. Валлерстайна та циклічні уявлення про природу глобальних економічних і соціально-політичних процесів. Розроблена схема ґрунтується на синхронізації економічних циклів М. Кондратьєва (50-60 років) і «циклів гегемонії» (100-150 років), кореляція між якими не завжди простежується. Однак на відміну від засновників світ-системної школи, які вважали тривалість довгих економічних циклів незмінною, В. Лапкін обстоює твердження, що в останні десятиліття їхня тривалість скорочується. Таким чином, окрім циклів гегемонії, запропонована модель використовує чотирьохфазні еволюційні цикли (здвоєні цикли Кондратьєва з функціональним розрізненням кожної з чотирьох фаз і по- кроковим скороченням тривалості понижувальних хвиль при постійній тривалості підвищувальних хвиль).
Синхронізація циклів кон'юнктури та гегемонії дала змогу уникнути штучного розмежування фінансово-економічної та міжнародно-політичної гегемонії. Послідовність еволюційних етапів включає фазу технологічного перевороту (або інноваційного ривка), великих потрясінь (або репродукційної релаксації), революції міжнародного ринку (або репродукційного ривка) та структурної кризи (або інноваційної релаксації).
В рамках еволюційного циклу, який пропонується вважати універсальним, фази інновації та репродукції аналогічні чергуванню періодів диференціації та інтеграції. На фазу технологічного перевороту припадає поява особливих регіонів и політичних структур, які ефективно формують і освоюють інновації. Натомість у фазі революції міжнародного ринку спостерігаються поширення нових політичних і господарських практик, розробка загальних стандартів споживання та виробництва.
Запропонована схема «еволюційної динаміки міжнародної економічної і політичної системи» (див. Таблицю 1) охоплює три останніх еволюційних цикли тривалістю бл. 250 років. На початок ХХІ ст. у цій схемі припадає фаза великих потрясінь (2005-2017 рр.), яка включає три періоди - зростаючої нестійкості (2005-2009 рр.), великої депресії (2009-2013 рр.) та загальної дестабілізації (2013-2017 рр.) [9, с. 18-19].
Серед основних припущень запропонованої циклічної моделі її автор називає базовий «12-річ- ний ритм, що синхронізує основні процеси світової динаміки» та «покрокове скорочення (на ті ж 12 років)» тривалості понижувальних хвиль у фазах великих потрясінь і структурної кризи при постійній тривалості підвищувальних хвиль у фазах технологічного перевороту і революції міжнародного ринку [9, с. 20].
Схема базується на взаємообумовленості економічних факторів, у т. ч. функціональної залежності зростання виробництва від «вільного попиту» та зростання інновацій - від наявності «вільного капіталу». Проте далеко не всі запропоновані в таблиці періоди виглядають відповідними реальним політичним умовам. Наприклад, наполеонівські війни та Перша світова війна припадають на фазу технологічного перевороту, й лише Друга світова війна поміщена в фазу великих потрясінь (1921-1945 рр.), разом з відносно спокійним періодом 1813-1849 рр.
В прогнозі автора схеми період 2013-2017 рр. розцінювався як етап прискореного руйнування усього попереднього соціально-політичного світо- порядку. Принаймні ці зауваження відповідають дійсності, позначеної загостренням загальної гео- політичної конфронтації та дестабілізації. Однак теперішні реалії ніяк не підтверджують висловлене В. Лапкіним припущення, що впродовж вказаного періоду, внаслідок нового «переділу світу» глобальна система буде знову інтегрована, «принаймні в її більшій частині» [9, с. 24].
Висновки
Огляд існуючих концепцій еволюції міжнародної системи дозволяє сформулювати деякі підсумкові узагальнення.
В еволюційних концепціях використовується ряд універсальних і специфічних понять, таких як регіональні і глобальні процеси, еволюційні цикли, міжнародна політична система та критерії її ускладнення в різних фазах політичної трансформації. Існуючі концепції міжнародно-політичної еволюції істотно розрізняються між собою за змістом їх базових моделей, які засновані на принципах структурно-функціонального або світополітичного підходу.
За критерієм вибору об'єкта аналізу структурно-функціональні концепції орієнтовані на фіксацію, інтерпретацію і прогнозування процесів на макрорівні, пов'язаних зі зміною структури міжнародної системи. До таких елементів структури належать характер полярності системи, розстановка сил між основними акторами, зміна системоутворюючих чинників. Друга група (концепції світополітичного характеру) оцінює еволюційні зміни на середньому рівні. Предметом аналізу в контексті регіональних і глобальних процесів є вплив цих процесів на міжнародну взаємодію політичних і громадських інститутів різних державних утворень, а також на формування інституційних форм багатосторонніх відносин міжнародних суб'єктів. В рамках запропонованої градації під мікрорівнем маються на увазі еволюційні процеси та зміни, що відбуваються в межах політичних систем окремих держав, у залежності від їх ролі в структурі міжнародної взаємодії і впливу на транснаціональні соціально-політичні процеси. У змістовному плані в концепціях другої групи «міжнародна політична система» розглядається суто в світополітичному ключі - як сукупність політичних систем, співіснування яких призводить до взаємодії політичних і громадських інститутів різних державно-політичних утворень (політій). Використання цієї категорії було безпосередньо пов'язане з теорією міжнародного суспільства/світової спільноти, й покликане забезпечити політологічну інтерпретацію та пояснення інституційних рамок цього політичного феномена.
Процеси глобалізації розглядається як імпульс прискорення еволюції міжнародної політичної системи на новому етапі, обумовленому перетворенням ресурсних і інформаційних потоків в транснаціональні. В цьому сенсі соціально-політичний, або світополітичний підхід інтерпретує еволюцію в першу чергу як процес становлення і зміни міжнародної політичної системи. Прихильники цього підходу стверджують, що посилення взаємодії різних політичних систем створює додаткові можливості та варіанти розвитку, прискорюючи еволюцію окремих держав-політій.
Аргументи прибічників світополітичного підходу зводяться до наступного:
Глобалізація призвела до ущільнення фінансових, технологічних, інформаційних зв'язків. Інтернаціоналізація ресурсних та інформаційних потоків сприяла збільшенню «прозорості» кордонів між політичними системами, прогресуючому залученню країн світу в міжнародні політичні процеси, спробам формування більш-менш загальних норм поведінки політичних суб'єктів, використання ними єдиних «правил гри».
Тенденції останніх десятиліть викликали зростання ступеня складності міжнародної політичної системи як такої, в результаті чого вона стає все більш «взаємозалежної і динамічною».
В умовах глобалізації міжнародна (і в граничному значенні - світова) політична система продемонструвала ряд ознак, які дозволили розглядати її як більш-менш інтегровану цілісність, яка не тотожна сумі її складових компонентів і набуває власних закономірностей розвитку [29].
Аналіз тенденцій глобалізації, пов'язаних з формуванням нових елементів міжнародної політичної системи, зумовив висунення конструктивістській гіпотези про те, що ущільнення процесів міжнародно-політичної взаємодії веде до формування «поліцентричної світової політики». За висловом її автора Дж. Розенау, в просторі світової капіталістичної системи співіснують два комплекси всесвітньої політики. Вони представлені конкуруючими один з одним типами спільнот: утвореннями, побудованими за національно-державним принципом, і різноманітними транснаціональними організаціями, органами, групами, особистостями і т. п., які створюють та наповнюють павутину соціальних відносин. В рамках цієї гіпотези висунуто припущення, що формування «транснаціональних соціальних просторів» веде до виникнення «транснаціонального громадянського суспільства», форми прояву якого мають самостійну природу й не залежать від кордонів і функцій державних суспільно-політичних утворень. За висловом У. Бека, відмінна риса поліцентричної світової політики полягає в тому, що в її рамках ні капітал, ні національно-державні уряду, ні універсальні міжнародні організації (ООН, Світовий банк) чи неурядові суб'єкти нового типу «не мають виняткового права голосу» . Вони борються «за досягнення своїх цілей», хоча і «з різними шансами на успіх» [30, с 69].
Емпірична перевірка вірогідності концепцій світополітичного характеру видається досить складною й проблематичною. На базовому, національно-державному рівні, оцінка наслідків глобалізації не викликає особливих різночитань, оскільки в кожному конкретному випадку є можливість оцінювати структурну диференціацію та зміни в політичних системах. В якості еволюційних проявів такої диференціації можна розглядати посилення нормативів, покликаних розмежовувати владу і власність, експериментування з пошуком ефективних форм функціонального поділу влади, створення нових політичних інститутів і формування громадянського суспільства. Більш того, можна простежити прямий взаємозв'язок процесів, що відбуваються на національному рівні, з розширенням універсальних форм міжнародної взаємодії, у першу чергу в контексті демократизації та поширення атрибутів відповідальної влади в різних країнах і регіонах.
Впродовж 1990-х - першої половини 2000-х рр. міжнародні процеси пов'язувалася з посиленням гомогенності та універсалізації політичних систем, поширенням стандартизованих форм демократії і відповідних громадських інститутів. На певному етапі глобалізація сприяла кризі «закритих» авторитарних режимів і демократизації політичних систем багатьох країн, що розвиваються. У цьому сенсі тенденція до ускладнення політичних систем на національному рівні супроводжувалася їх уніфікацією і зменшенням різноманіття в міжнародному контексті. Проте, загальні наслідки глобалізації мають суперечливий характер, що ускладнює оцінку прогнозів еволюції міжнародної політичної системи, як і перспектив підвищення ролі різнорідних недержавних акторів, які здебільшого переслідують протилежні інтереси.
Емпіричні дані, пов'язані з періодом після фінансово-економічної кризи 2008 р., не дають підстав вважати, що, попри певний перерозподіл функцій між виконавчою владою і «третім сектором», роль державності в забезпеченні базових критеріїв забезпечення життєдіяльності суспільства знижується або відступає на другий план. Оскільки в різних країнах і регіонах фактори виробництва, перспективи розвитку та умови життя населення різні, збіг інтересів громадських і державних політичних структур по одних питаннях не обумовлює їх збігу чи єдності по інших. При цьому державна влада залишається єдиним легітимним рівнем прийняття рішень, від яких залежать успішність функціонування державно-політичного організму і його конкурентоспроможність у міжнародному контексті. Вказані причини не дозволяють розглядати згортання базових функцій держави як ймовірну тенденцію, оскільки мало не головним результатом кризи державності в сучасному світі є збільшення числа недієздатних держав, що «не відбулися» або втратили можливість забезпечувати внутрішній порядок і соціальні гарантії.
З огляду на висловлені зауваження, фактори еволюції міжнародної політичної системи, вочевидь не слід тлумачити як лінійний процес, що веде до створення планетарної світополітич- ної спільноти з запрограмованим формуванням спільних інститутів і формальних структур, що набуватимуть управлінських та адміністративних повноважень. В теоретичному сенсі видається можливим лише часткове й вимушене делегування державами деякої частки свого суверенітету міжнародним агентствам, покликаним забезпечувати виконання колективних функцій міжнародної системи та сприяти розв'язанню глобальних проблем. Проте з'ясування перспектив та ефективності таких форм співпраці потребує використання інших спеціалізованих інструментів аналізу, включно з порівняльним аналізом зовнішньої політики та моделюванням інституціональних форм міжнародно-політичної взаємодії.
Посилання
1. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций С. Хантингтон; пер. с англ. Ю. Новикова и Т Велимеева. Под ред. К. Королева- Москва АСТ, 2003 603 с.
2. Modelski G. Long-Term Trends in World Politics / G. Modelski // Journal of World-Systems Research. - December 2005. - Vol. XI, No. 2. - P. 195-206.
3. Buzan B., Little R. International Systems in World History: Remaking the Study of International Relations / B. Buzan, R. Little. - Oxford, New York : Oxford University Press, 2000. - XVI, 452 p.
4. Thompson W.R., Modelski G. Long cycle critiques and deja vu all over again: A rejoinder to Houweling and Siccama / W.R. Thompson, G. Modelski // International Interactions. Empirical and Theoretical Research in International Relations. - 1994. - Vol. 20, Issue 3. - P. 209-222.
5. Thompson W. (ed.). Systemic Transitions: Past, Present, and Future / W. Thompson. - New York : Palgrave- Macmillan, 2009. - 294 р.
6. Пантин В.И. Возможности циклически-волнового подхода к анализу политического развития [Волны и циклы политического развития. Заочный круглый стол] // Полис. - 2002. - № 4. - С.18-59.
7. Пантин В.И. Исследование перспектив мирового политического развития: проблемы методологического синтеза. - Полис. Политические исследования. 2012. № 6. С. 27-40
8. Пантин В.И., Лапкин В.В. Историческое прогнозирование в XXI веке: Циклы Кондратьева, эволюционные циклы и перспективы мирового развития. - Дубна: ООО «Феникс+», 2014. - 456 с.
9. Лапкин В.В. Глобальная динамика в эпоху великих потрясений: проблемы концептуализации / В.В. Лапкин // История и современность. - 2010. - Вып. 1 (11). - С. 5-27.
10. Андрущенко М.О. Деякі аспекти концепції хронополітики Джорджа Модельскі / М.О. Андрущенко // Вісник Харківського нац. університету ім. В.Н. Каразіна: Питання політології. - 2009. - № 893. - С. 72-78.
11. Андрущенко М.А., Якубин А.Л. Политическое время: Микро-, мезо- и макроуровни / М.А. Андрущенко,
12. Л. Якубин // Политическая наука (Институт научной информации по общественным наукам РАН). - 2009. - № 1. - С. 60-88.
13. Коппель О.А. Цивілізаційна парадигма формування нового світового порядку в умовах глобалізації / О.А. Коппель // Актуальні проблеми міжнародних відносин : [зб. наук. пр]. - 2008. - Вип. 75, ч. 2. - С. 34-39.
14. Зубчик О.А. Вопросы хронополитики: толкование времени в концепциях М. Ильина и Е. Марченко / О.А. Зубчик / Гілея (науковий вісник). Зб. наук. праць: історичні науки; філософські науки; політичні науки. - Вип. 55 (№ 12). - К., 2011. - С. 561-565.
15. Капітоненко М. Динаміка міжнародних систем: перерозподіл силових ресурсів / М. Капітоненко // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т Шевченка. Міжнародні відносини. - 2012. - Вип. 38-39. - С. 32-33.
16. Сорока К.О. Основи теорії систем і системного аналізу: Навч. посібник К.О. Сорока. - Харків : ХНАМГ, 2004. - 291 с.
17. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства / Ю. Павленко. - К. : Либідь, 1996. - 360 с.
18. Цыганков П. Мировая политика: содержание, динамика, основные тенденции / П. Цыганков // Общественные науки и современность. - 1995. - № 5. - С. 131-141.
19. Конышев В.Н. Разновидности американского неореализма / В.Н. Конышев // Космополис. - 2004. - № 3. - С. 154-167.
20. Waltz K.N. Anarchic Orders and Balances of Power / K.N. Waltz // R.J. Art, R. Jervis (eds.). International Politics. Anarchy, Force, Political Economy, and Decision Making. - New York : Harper Collins Publishers, 1985. - P. 8-28.
21. Buzan B. From International to World Society? English School Theory and the Social Structure of Globalization /
22. Buzan. - Cambridge : Cambridge University Press, 2004. - 300 p.
23. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века / С. Хантингтон; пер. с англ. - М. : «Российская политическая энциклопедия» РОССПЭН, 2003. - 368 с.
24. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах : сравнительное исследование; пер. с англ. / А. Лейп- харт . - М. : Аспект-Пресс, 1997. - 287 с.
25. Халлидей Ф. Окончание холодной войны и международные отношения: Некоторые аналитические и теоретические выводы / Ф. Халлидей // Теория международных отношений на рубежа столетий / Под ред. К. Буса и
26. Смита. - М.: Гардарики, 2002. - С. 51 - 74.
27. Krauthammer Ch. Decline Is a Choice / Ch. Krauthammer // The Weekly Standard. - 2009. - October 19.
28. Kupchan C.A. No One's World. The West, The Rising Rest, and The Coming Global Turn / C.A. Kupchan. - New York : Oxford University Press, 2012. - 272 р.
29. Модельски Д. Эволюция глобальной политики (I) / Д. Модельски // Полис. - 2005. - № 3. - С. 62-82.
30. Модельски Д. Эволюция глобальной политики (II) / Д. Модельски // Полис. - 2005. - № 4. - С. 124-142.
31. Валлерстайн И. Динамика глобального кризиса: тридцать лет спустя / И. Валлерстайн // Эксперт. - 2009. - № 35. - С. 48-56
32. Пантин В.И., Лапкин В.В. Эволюционное усложнение политических систем: проблемы методологии и исследования / В.И. Пантин, В.В. Лапкин // Полис. - 2002. - № 2. - С. 6-19.
33. Бек У Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию / У Бек; Пер. с нем. А. Григорьева и В. Седельника. - М. : Прогресс-традиция, 2001. - 303 с.
Размещено на Allbest.ur
Подобные документы
Актуальність проблеми багатополярності. Загальні тенденції еволюції міжнародної системи. Визначення характеристик та ймовірних ознак поліцентричної міжнародної системи, процес становлення якої розпочався на тлі глобальної економічної кризи з 2008 р.
статья [26,5 K], добавлен 11.09.2017Структура міжнародної торгівлі. Аналіз сучасного стану регіональної структури міжнародної торгівлі. Упакування як засіб перевезення товарів при міжнародній торгівлі. Шляхи підвищення безпеки та полегшення світової торгівлі. Проблеми міжнародної торгівлі.
курсовая работа [214,0 K], добавлен 22.01.2016Історія розвитку Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Комплексне дослідження правових засад і принципів становлення Світової організації торгівлі. Принципи реалізації Світовою організацією міжнародної торговельної політики та міжнародної торгівлі.
статья [31,7 K], добавлен 11.09.2017Сутність, принципи й особливості міжнародної економічної діяльності в Україні. Суб'єкти міжнародної економічної діяльності України. Правові форми українських та іноземних підприємств. Харктеристика системи регулювання міжнародної діяльності.
реферат [12,7 K], добавлен 07.06.2006Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.
реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011Аналіз змін в міжнародно-політичній та соціально-економічній сферах суспільних взаємодій. Характеристика процесу трансформації Вестфальскої системи міжнародних відносин. Огляд характеру взаємодії міжнародного і транснаціонального рівнів світової політики.
статья [30,2 K], добавлен 19.09.2017Особливості міжнародної банківської справи, кредитні і не кредитні послуги банків. Роль та місце банківської системи України на міжнародному ринку банківських послуг. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки.
контрольная работа [25,7 K], добавлен 12.04.2009Аналіз сучасного викладення основ методології теоретичного моделювання міжнародних відносин – системи методологічних принципів. Умови та переваги застосування принципу інтерференції при визначенні правил формування типологічних груп міжнародних відносин.
статья [28,9 K], добавлен 19.09.2017Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.
курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009Система міжнародних відносин у 60-70х роках XX ст. у контексті співробітництва та протистояння США та СРСР. Хронологічні етапи періоду зниження протистояння. Роль та наслідки послаблення міжнародної напруженості. Становлення політики розрядки в Європі.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 13.04.2013
