Україна - Європейський Союз в аспекті реалізації положень Угоди про асоціацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Україна - Європейський Союз в аспекті реалізації положень Угоди про асоціацію

Затворнюк O.C.

Анотація

УКРАЇНА - ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ В АСПЕКТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Затворнюк O.C., студентка, Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Annotation

UKRAINE AND EUROPEAN UNION IN ASPECT OF REAUIZATION OF REGUUATION OF THE ASSOCIATION AGREEMENT

In these article the relations between Ukraine and EU were studied and here were singled out there stages of their development. Here was also determined the character of these relations on each stage. The article is focused on the activities for realization of the Association Agreement regulations. Also the aims and spheres of cooperation provided in the Agreement were examined. Besides there were defined all necessary arrangements for the fulfillment of conditions of the Association Agreement and the obstacles connected with this execution.

Key words: international relations, Association Agreement, European integration, Ukraine, European Union.

Вступ

Постановка проблеми. Дослідження відносин України з Європейським Союзом (далі - ЄС) завжди було проблемною та неоднозначною темою багатьох наукових дискусій, проте євроінтеграція вже давно визначалась як пріоритетний вектор розвитку нашої держави. Про це свідчить, зокрема, тривала співпраця з ЄС на умовах партнерства і співробітництва. Однак ухвалення Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з другого боку (далі - Угода про асоціацію), винесло на порядок денний нову формацію міжнародних відносин України з ЄС. Оскільки положення Угоди про асоціацію презюмують широке поле для реформування правових інститутів, то вважаємо актуальним здійснення аналізу відносин Україна - ЄС крізь призму такої співпраці.

Стан опрацювання. Оскільки ак міжнародні відносини України в європейському напрямі завжди були багатогранними та досить суперечливими, то всі дослідження, що їх стосуються, умовно можна поділити на дві групи: ті, що аналізують євроінтеграційні процеси України загалом, серед яких варто виокремити праці І. Березовської, М. Буроменського, О. Головко-Гавришевої, В. Гомонай, В. Денисова, Є. Євграфова, О. Назаренка, Н. Пархоменко, Р. Петрова, А. Расмагіної, О. Трагнюк, М. Хаустової, Ю. Шемшученка, І. Яковюка тощо; та дослідження проблематики державно-правової природи Угоди про асоціацію, яким присвятили свої праці такі науковці, як: Т. Анакіна, М. Кузьо, С. Павлюк, Р. Хорольський, Д. Черніков і деякі інші.

Хоча аналізу взаємовідносин України та Європейського Союзу приділено чимало уваги у вітчизняних і закордонних дослідженнях, однак практичний аспект таких відносин внаслідок недавнього підписання Угоди про асоціацію є малодослідженим. Тому вважаємо за доцільне провести аналіз процедури реалізації закріплених положень зокрема і нового типу співпраці Україна - ЄС загалом.

Мета статті. Головною метою статті є висвітлення динаміки міжнародних відносин України з Європейським Союзом крізь призму виконання положень Угоди про асоціацію.

Виклад основного матеріалу

Процес розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом умовно можна поділити на декілька етапів. Перший етап бере свій початок 1991 р., коли міністр закордонних справ Нідерландів - головуючої країни в ЄС - у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України [1, с. 12]. Цей період характеризується обранням Україною європейського шляху розвитку, зокрема, 14 червня 1994 р. наша держава уклала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі - Угода про співробітництво) [2], яка започатковує новий вид співпраці між цими суб'єктами та стає основним орієнтиром для подальших міжнародних відносин нашої держави. Інтеграція до європейського економічного, політичного та правового простору пронизує всі подальші стратегії розвитку країни та визнається панацеєю на шляху до утвердження громадянського суспільства, забезпечення прав людини, встановлення демократії тощо.

Відповідно до положень Угоди про співробітництво, встановлювалось партнерство між Співтовариством і його державами-членами, з одного боку, та Україною, із другого. Цілями такого партнерства були: забезпечення у відповідних межах політичного діалогу між Сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між Сторонами і, таким чином, прискоренню їхнього сталого розвитку; створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва; підтримка зусиль України по зміцненню демократії та розвитку її економіки і завершенню переходу до ринкової економіки [2]. україна європейський асоціація угода

Така співпраця була спрямована на інтеграцію України до світового співтовариства загалом, спрямування її на розвиток як соціальної та правової держави. І що найголовніше для політичного курсу країни - передбачалося створення передумов для набуття Україною статусу члена ЄС. Зокрема, про таке свідчить положення ст. 6 Угоди про співробітництво, де зазначено, що Сторони встановлюють між собою регулярний політичний діалог, який вони мають намір розвивати та поглиблювати. Він супроводжуватиме та зміцнюватиме зближення між Співтовариством та Україною, підтримуватиме політичні й економічні зміни, що відбуваються в цій країні, та сприятиме встановленню нових форм співробітництва [2].

Однак відносини Україна - ЄС розвивалися досить динамічно і цілі, які були встановлені в Угоді про співробітництво, або були досягнуті, або самовиконались. У зв'язку із цим вбачалось за необхідне встановити співпрацю із цією міжнародною організацією на новому рівні, а саме - у ролі її члена. Тому розпочинається другий етап відносин Україна - ЄС, який бере свій початок із моменту затвердження Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000 [3]. Згідно з положеннями зазначеного указу, він був спрямований на прискорення імплементації положень Угоди про партнерство і співробітництво до національного законодавства. Зокрема, вказувались короткострокові та середньострокові пріоритети напрямів адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Отже, на порядку денному постало питання щодо наступного рівня інтеграції до ЄС.

Початком третього етапу розвитку відносин Україна - ЄС можна вважати 27 червня 2014 р., а саме - ухвалення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами [4]. Зазначена Угода має на меті створення асоціації, цілями якої є: сприяння поступовому зближенню Сторін, ґрунтуючись на спільних цінностях і тісних привілейованих зв'язках, а також поглиблюючи зв'язок України з політикою ЄС та її участь у програмах і агентствах; забезпечення необхідних меж для посиленого політичного діалогу в усіх сферах, які становлять взаємний інтерес; запровадження умов для посилених економічних і торговельних відносин, які вестимуть до поступової інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС, зокрема й завдяки створенню поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, та підтримання зусиль України щодо завершення переходу до діючої ринкової економіки, зокрема й шляхом поступової адаптації її законодавства до acquis ЄС; посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини й основоположних свобод; а також запровадження умов для дедалі тіснішого співробітництва в інших сферах, які становлять взаємний інтерес [4].

Отже, Угода про асоціацію є продовженням розвитку відносин ЄС - Україна і передбачає політичну асоціацію й економічну інтеграцію. Як ми бачимо, цей документ є прогресивнішим за попередній і спрямований у своїй кінцевій меті на взаємодію всіх сфер суспільного життя, що в перспективі виражається в членстві. Зокрема, зазначене випливає зі встановлення конкретних завдань у різних галузях життєдіяльності держави та суспільства, які мають бути виконані, а не лише задекларованих принципів і напрямів співробітництва. Хоча вже в Преамбулі наголошується на тому, що Угода не визначає наперед і залишає відкритим майбутній розвиток відносин Україна - ЄС. Тобто стає зрозумілим, що факт її укладення не може вважатися першим етапом вступу до членства, а головна увага звертається саме на досягнення її цілей і виконання передбачених зобов'язань.

Вищезазначене положення пояснюється тим, що договори ЄС не визначають концепції Угоди про асоціацію. Однак Судом Справедливості ЄС у рішенні "Meryem Demirel v. Stadt Schwдbisch Gmьnd" зазначено, що це угода, на підставі якої виникають спеціальні, привілейовані відносини із країною, яка не є членом ЄС, і повинна, принаймні якоюсь мірою, брати участь у системі ЄС. Це означає, що такий договір укладається із країною, яка не є членом ЄС, але в результаті укладання формуються особливі відносини ЄС і його держав-членів із таким суб'єктом. Такі відносини є привілейованими. Одночасно країна, з якою укладено договір про асоціацію, деякою мірою починає функціонувати в системі ЄС. Одним із багатьох прикладів такої участі може бути, зокрема, участь у роботі парламентських асамблей. У випадку з Україною це буде Парламентська Асамблея Євронест, яка є інституційним виразом співробітництва в межах Східного партнерства [5, с. 15]. Отже, реалізація положень Угоди про асоціацію лише сприяє можливому членству, однак останнє не є її прямим наслідком.

Зважаючи на положення згаданої угоди, варто зазначити, що вона охоплює такі сфери співробітництва: зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, а також посилена участь України в програмах Європейського Союзу (р. II); транскордонне співробітництво в галузі зовнішньої політики та політики безпеки (р. III), зокрема - у попередженні конфліктів і у військовій сфері; наближення України до європейських стандартів у галузі права та внутрішніх справ шляхом сприяння розвитку принципів правової держави, демократії та прав людини в Україні (ст. 14 р. III), а також підтримки боротьби з корупцією (ст. 22 р. III), налагодження ефективної роботи органів юстиції, поліпшення захисту даних (ст. 15 р. III); посилення співробітництва в галузі економіки шляхом створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між ЄС і Україною (р. IV), налагодження секторальної співпраці в більш ніж 30 сферах (розділ V), а саме: у сільському господарстві (гл. XIV р. IV), промисловості (гл. XI р. IV), енергозабезпеченні (гл. І р. IV), у сфері захисту прав споживачів (гл. XX р. IV), а також налагодження нових форматів співробітництва, надання фінансового сприяння (гл. XII р. IV), створення платформи громадянського суспільства (гл. XXVI р. IV).

Окрім того, Угода про асоціацію містить значні фундаментальні зобов'язання сторін у політико-правовій сфері. Концентровано вони викладені в р. II ("Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики", ст. ст. 4-13) і р. III ("Юстиція, свобода та безпека", ст. ст. 14-24). Так, за Угодою про асоціацію розширюються можливості координації зовнішньої політики України та країн ЄС у сферах глобальних і регіональних міжнародних відносин, що становлять спільний інтерес, і в яких за Україною залишається право вільно обирати і виробляти власну позицію. Наприклад, згадане стосується боротьби з легалізацією (відмиванням) коштів і фінансуванням тероризму (ст. 20), боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, прекурсорів і психотропних речовин (ст. 21), боротьби зі злочинністю та корупцією (ст. 22) тощо [6, с. 127].

З огляду на вищезазначене стає зрозумілим, що така угода презюмує собою правове підґрунтя для надзвичайно широкого обсягу сфер суспільного життя, тобто є значним поштовхом для впровадження в національному законодавстві міжнародних, європейських стандартів, які покликані наблизити, а то й цілком уніфікувати найважливіші провідні, основоположні галузі функціонування країни з відповідними аналогами держав-членів. Проте зазначення співробітництва у вказаних сферах автоматично передбачає процедуру його здійснення, тобто виконання Україною вимог, поставлених ЄС у межах досягнення цілей асоціації, та зобов'язань, що прямо з Угоди про асоціацію випливають. Саме з такою метою 17 вересня 2014 р. уряд затвердив План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами на 2014-2017 рр. [7].

Одним із способів такого виконання, як зазначає у своєму дослідженні К. Рагуліна, є узгодження вітчизняного законодавства із законодавством ЄС, що є умовою входження України в правове поле об'єднаної Європи, оскільки наша держава взяла на себе юридичні зобов'язання імплементувати acquis communautaire майже в тому обсязі, який зазвичай беруть на себе країни-кандидати на вступ до ЄС [8, с. 53]. Як випливає із самої Угоди про асоціацію, передбачається імплементація та належне впровадження майже двох сотень регламентів і директив ЄС. Крім того, процедура адаптації за такою Угодою передбачає узгодження не лише національного законодавства, а й практики його застосування, яка, зазвичай, найбільш детально відображається в рішеннях Суду ЄС.

Отже, актуальним є питання щодо здійснення контролю за виконанням умов Угоди про асоціацію та допомоги під час такого виконання. Велике значення для здійснення таких функцій має створення Ради асоціації, що складається із членів Ради Європейського Союзу і членів Європейської комісії, з однієї сторони, та членів уряду України, із другої сторони, яка, відповідно до ст. 461 Угоди про асоціацію, на рівні міністрів здійснює контроль і моніторинг застосування і виконання цієї угоди та періодично переглядає її функціонування у світлі зазначених цілей. Рада є форумом для обміну інформацією про законодавчі акти України та Європейського Союзу як чинні, так і ті, що перебувають на стадії підготовки, а також про заходи з їх виконання, впровадження та дотримання, метою якого є вивчення можливостей зближення законодавств. Також згідно зі ст. 466 п. 2, Рада асоціації може ухвалити рішення про створення будь-якого спеціального комітету чи органу в конкретних сферах, які необхідні для виконання такої угоди, і визначає склад, обов'язки та порядок функціонування таких органів, які, як зазначено в ст. 466 п. 4, мають повноваження ухвалювати рішення у випадках, передбачених Угодою про асоціацію.

Отже, для забезпечення правильного та дієвого виконання умов Угоди про асоціацію в ній передбачається створення окремих органів, що повинні цьому сприяти відповідно до своїх функцій. До того ж кожен такий орган містить у своєму складі представників як ЄС, так і України. Такий механізм досягнення цілей Угоди про асоціацію шляхом виконання зобов'язань, що з неї випливають, за допомогою своєї незалежності зможе як найефективніше забезпечити практичну реалізацію її положень. Такий порядок разом з імплементацією значної кількості норм до національного законодавства створює подвійний механізм контролю за виконанням зобов'язань, що випливають із міжнародних договорів України, а отже, забезпечує ефективність у процесі здійснення політики євроінтеграції, що, безумовно, і надалі має на меті членство в ЄС.

Висновки

Отже, внаслідок укладання Угоди про асоціацію Україні необхідно провести цілковиту адаптацію до нових реалій і стандартів як значної кількості сфер суспільного життя загалом, так і законодавства зокрема. Зрозуміло, що в такій ситуації наша держава є стороною, котра бере на себе зобов'язання, а ЄС всіляко сприяє їх виконанню та здійснює координацію для проєвропейського вектору розвитку країни.

Вважаємо доцільним зауважити, що саме адаптація національної нормативно-правової бази до вимог Європейського Союзу шляхом імплементації законодавства останнього дозволить Україні надалі здійснювати політику євроінтеграції з можливим членством у перспективі. Проте варто зважати і на перешкоди, які постають перед нашою державою в зазначеному аспекті, а саме: відсутність політичної волі для виконання угоди на рівні вищих посадових осіб нашої держави; незацікавленість різних політичних і економічних груп в адаптації законодавства до європейських стандартів; слабка кадрова спроможність більшості міністерств виробляти законодавчі акти; кланово-олігархічна система, яка породжує корупцію в усіх сферах суспільного та державного життя; збройний конфлікт на сході держави.

Список використаних джерел

1. Амстердамский договор II Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее. - М.: Право, 1999. - 192 с.

2. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами: Угода, Протокол, Міжнародний документ, Україна, ЄС, Бельґія [...]від 14 червня 1994 р. II Офіц. веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/998_012/conv

3. Програма інтеграції України до Європейського Союзу: Програма, затверджена Указом Президента від 14 вересня 2000 р. II Офіц. веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ п 0001100-00

4. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Угода, Список, Міжнародний документ, Україна, Європейський Союз, Євратом [...]від 27 червня 2014 р. II Офіц. веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/984_011.

5. Карський К. Угода про асоціацію між Європейським Союзом та Україною з 2014 р.: вступні уваги / К. Карський II Вісник академії адвокатури України. - 2015. -№3,- С. 15-22.

6. Анакіна Т. Порівняльно-правова характеристика Угоди про асоціацію та Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом / Т. Анакіна II Вісник Національної академії правових наук України. - 2013. -№4 (75). - С. 123-132.

7. План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014-2017 рр.: розпорядження, план, заходи, Кабінет Міністрів України, від 17 вересня 2014 р. № 847-р // Офіц. веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/847-2014- %D1 %80.

8. Рагуліна К. Угода про асоціацію як правова основа адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу / К. Рагуліна II Науковий вісник Херсонського державного університету. - 2016. -№1. -С. 50-54.

Размещено на Allbest.ru