12

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Африка в сучасній моделі світової економіки: quo vadis?

Гасім Cалах,

к. е. н., доц., доц. кафедри міжнародних економічних відносин

Стаття містить комплексне дослідження ролі Африки в глобальному розвитку та в сучасній моделі світової економіки. На основі дослідження особливостей торгівельних та інвестиційних відносин континенту з країнами світової економіки визначено залежність економічного розвитку континенту від сировинного чинника. Розкриті значення африканських сировинних ресурсів для світової економіки та проблема їх надмірного видобутку в африканських країнах.

Вивчене питання щодо зростання міжнародного економічного суперництва за присутність та економічний вплив в Африці Досліджено проблему низької глобальної конкурентоспроможності континенту та відставання рівня розвитку людського капіталу Африки від глобальних тенденцій економічного розвитку.

Ключові слова: Африка, світова економіка, сировинні ресурси, торгівельні та інвестиційні відносини, економічний розвиток, економічне зростання, глобальна конкурентоспроможність, людський капітал.

Постановка проблемы. В останнє десятиріччя до економік країн Африки прикута значна увага як з боку науковців, так і з боку бізнесових кіл. Несподівано вразивши показниками економічного зростання, що в більшості африканських країн перевищують середньосвітове значення, континент відкриває нові можливості для наукових досліджень та бізнесу. Підвищився інтерес до Африки і з боку світових держав та центрів економічної сили, які в останні роки надають все більшого значення питанню розбудови економічного співробітництва з африканськими країнами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про наявність нових тенденцій в економічних процесах в Африці та зусилля африканських країн щодо переосмислення характеру та напрямів співробітництва з країнами світового господарства. У цьому зв'язку найбільший інтерес становлять останні напрацювання О. І Абрамової [1], Дж. Бермана [2], Л.Л. Фітуні [3] та низки інших науковців.

африка конкурентоспроможність сировинний чинник

Враховуючи зазначені зрушення в африканських економічних процесах своєчасною в даній статті є постановка завдання щодо визначення місця Африки в глобальному розвитку та сучасній моделі світової економіки, що формується.

Виклад основного матеріалу. В науковій літературі будь-які дослідження економічних процесів щодо Африки спираються на існуючі класифікації африканських країн. Хоча географічно ці країни поєднані та мають певні спільні риси економічного розвитку, чисельні особливості, що є визначальними з точки зору міжкраїнової взаємодії, змушують науковців використовувати різні підходи до їх класифікації.

Задля цілей економічних досліджень здебільшого використовують підхід, що поділяє країни Африки на Північні (Марокко, Алжир, Туніс, Єгипет) та країни на південь від Сахара, за винятком ПАР. Остання відокремлюється через належність до індустріальних країн в протилежність решті африканських держав, які є країнами, що розвиваються. Такий поділ зумовлений не тільки географічними умовами, але й значними економічними відмінностями: у цілому північноафриканські країни випереджають своїх південних сусідів за більшістю показників економічного розвитку. Паралельно в рамках цього підходу країни Північної Африки досліджують у складі країн MENA (Middle East and North Africa).

За іншим підходом країни Африки розрізняють за рівнем диверсифікації економік, відокремлюючи: диверсифіковані економіки, нафтові експортери, перехідні економіки та до-перехідні економіки [4].

Африканські країни також досліджують в розрізі найбільших регіональних об'єднань: Економічне співтовариство країн Західної Африки (ECOWAS), Економічне співтовариство країн Східної та Південної Африки (СOMESA), Співтовариство розвитку Півдня Африки (SADC), Арабського Магрибу (UAM), Економічне співтовариство країн Центральної Африки (ECCAS), Спільнота держав Сахари та Сахелю (CEN-SAD), Східноафриканське співтовариство (EAC). Адже саме ці групи країн є найбільш ефективними з точки зору динаміки інтеграційних процесів серед 160 міждержавних регіональних об'єднань Африки [3].

В дослідженнях низки міжнародних організацій серед африканських економік відокремлюють країни-експортери енергоносіїв (oil exporters), країни з середнім рівнем доходу (middle income countries), країни з вразливою економікою (fragile countries) та нестабільні країни з низьким рівнем доходів (non-fragile low-income countries).

Показово, що відповідно до цієї класифікації три чверті від усіх нестабільних країн з низьким рівнем доходів знаходяться саме в Африці, а точніше в її субсахарській частині [5].

Широко вжитку в наукових дослідженнях отримала також класифікація відповідно до якої країни ЄС формують спільну економічну політику щодо країн Африки.

Відповідно до цієї класифікації африканські країни розглядаються у складі країн MEDA (програма MEDA є основним фінансовим інструментом Євро-середземноморського партнерства ЄС) та країн АКТ.

Нарешті Країни Африки поділяють за географічними субрегіонами: країни Північної Африки, Східної Африки, Західної і т.д.

Зазвичай всі вищезгадані класифікації на практиці використовуються паралельно або поєднуються в той чи інший спосіб, що дозволяє більш детально досліджувати специфіку економічних процесів в Африці.

Незалежно від підходу, за яким групуються та вивчаються африканські країни більшість сучасних досліджень вказують на роль континенту в якості важливого сегменту сировинної бази світової економіки.

Сировинна орієнтація експорту характерна для всіх країн континенту.

Ця риса притаманна навіть найбільш розвиненій в економічному відношенні африканській країні - ПАР.

Не зважаючи на те, що ця країна є крупнішим постачальником промислової продукції на зовнішні ринки та має добре диверсифіковану товарну структуру зовнішньої торгівлі, основу її експорту як і в більшості країн Африки складає сировина, здебільшого мінеральна - рис. 1.

*Примітка: інші товарні групи містять більше 80 найменувань, частки яких не перевищують 2% від загального експорту ПАР.

Рис. 1. Товарна структура експорту Південно-Африканської Республіки у 2013 році

Джерело: побудовано автором за даними [6]

Сучасний характер торговельної взаємодії Африки з економіками світового господарства найкраще ілюструє співвідношення зовнішньоторговельного сальдо континенту за найкрупнішими товарними групами (рис.2).

Очевидним є сировинний характер африканського експорту та залежність Африки від імпорту товарів з високим ступенем переробки. Первинні сировинні постачання Африки оцінюються на рівні більш ніж 50% від загального експорту, решта припадає на перероблену сировину, напівфабрикати, продукцію чорної і кольорової металургії, нафтохімії, хімічної галузі, машинобудування, текстильної, шкіряно-взуттєвої і харчової промисловості та інші [3].

Рис. 2. Сальдо зовнішньої торгівлі Африки за найкрупнішими товарними групами у 2013 році (млрд. дол. США)

Джерело: побудовано автором за даними [6]

Слід звернути увагу, що у країнах Африки доходи від використання природних ресурсів, особливо від видобутку корисних копалин (здебільшого, палива і мінералів) складають значну частку ВВП. Велика частка цих доходів надходить у вигляді рентної плати, розмір якої перевищує вартість видобутку природних ресурсів. Висока рента плата за використання невідновлюваних ресурсів та за надмірне вирубування лісів вказує на ліквідацію капіталу країни. Країни Африки є найбільш залежними від цих доходів: Північна Африка - більше 27% від ВВП і країни субсахарської Африки - майже 17% [7, p.63].

Цінність африканських природних, та зокрема сировинних, ресурсів добре усвідомлюється, як в самій Африці, так і іншими країнами світового господарства, провідні з яких продовжують нарощувати співробітництво з континентом у сфері їх закупівель та освоєння. Головними акторами на африканському континенті, між якими розгорнулася боротьба за присутність та економічний вплив в цьому регіоні є країни ЄС, США та Китай. За сучасних умов ці країни є крупнішими партнерами в зовнішній торгівлі Африки, як в частині експортних, так і імпортних операцій (табл.1).

Таблиця 1. Частки крупніших торгівельних партнерів Африки в її зовнішній торгівлі у 2001 та 2013 роках

Джерело: побудовано автором за даними [6]

За період з 2001 по 2013 роки Африка збільшила обсяги товарообігу з кожним з трьох найбільших торговельних партнерів. Однак Китай в цей період здійснив справжній прорив на африканський ринок: якщо товарообіг Африки із США збільшився у 2,5 рази, а з ЄС - у 3,3 рази, то товарний обмін між Африкою і Китаєм зріс у 19 разів [6].

Ці країни є також важливими інвесторами в африканські економіки. Стосовно прямих іноземних інвестицій, за даними Ernst and Young [8] у середньому в 2007-2013 роках найбільші сумарні обсяги ПІІ Африці забезпечували: ОАЕ - 12,1%, Великобританія - 10,7%, США - 8%, Індія - 7,3%, Франція - 6,5%, Північна Африка - 4,3% та Китай - 4,2%. Щодо частки загальних обсягів інвестицій, які вкладаються окремими країнами в африканський континент важко достеменно оцінити, враховуючи різноманітні підходи до інвестування (особливо приватних інвесторів) та високий рівень корупції в країнах континенту, що створює умови для непрозорості руху фінансових потоків. Найбільші дискусії у науковому середовищі розгортаються щодо кількості китайських інвестицій, укладених в африканські економіки [9].

В решті решт для Африки не має великого значення кранове походження інвестиційного капіталу, набагато важливіші результати його застосування для її економік. У Доповіді про світові інвестиції 2014 [10] зазначено, що останніми роками Африці вдалося зменшити залежність від інвестицій у видобувні галузі. За останні десятиліття частка видобувних галузей в сукупній вартості нових інвестиційних проектів в Африці склала 26%. До того ж Африці вдалося збільшити потоки ПІІ усередині континенту, які направляються здебільшого в проекти в обробному секторі та сфері послуг [10, с.14]. Загалом, завдяки економічній стабільності приплив інвестицій на континент досяг рекордних масштабів: за оцінками, тільки в 2014 році його обсяг склав 80 млрд. дол. США [11].

За сучасних умов розвитку глобальної економіки африканські ресурси - сировинні, енергетичні, людські - стають важливішим чинником від якого залежатимуть характер і темпи зростання розвинених країн. Країни ЄС, США та Китай визначили Африку важливим елементом стратегії власного економічного розвитку. Підвищилась зацікавленість Африкою і з боку інших країн БРІК. Вочевидь, Африка стає ареною міжнародного економічного суперництва і в цих умов стоїть перед необхідністю пошуку оптимальної моделі партнерства з центрами економічної сили глобальної економіки.

Зростаючий інтерес до співробітництва з Африкою з боку світових економік призвів до того, що на початку цього століття африканські країни демонстрували рекордні темпи зростання. У період з 2001 по 2012 рр. економіки дев'яти країн на Південь від Сахари зростали темпами 7% на рік і вище. Так, середньорічні темпи приросту ВВП Екваторіальної Гвінеї в цей період перевищили 20%, Анголи - 12%, Сьєрра-Леоне - 10%, Нігерії - 9%, Ефіопії - 8% [3]. У подальшому темпи зростання в цьому регіоні Африки уповільнилися і склали 5,2% у 2013 році та 4,8 % у 2014 році [12].

За прогнозами Світового банку та МВФ Африка і надалі динамічно розвиватиметься. Хоча відновлення світової економіки залишається нестабільним і нерівномірним, очікується, що зростання економіки в Африці в 2015 році складе 4,6% [11]. При цьому більш ніж у двох третинах країн континенту безперервне зростання відзначається протягом більш ніж десять років [12].

Слід зазначити, що прогнози щодо зростання африканських економік постійно корегуються, на що значно впливає волатильність цін на нафту та біржові товари. Втім можна сподіватися на довгостроковий характер економічного зростання на континенті, що зумовлене зацікавленістю центрів економічної сили глобальної економіки в подальшому освоєнні африканських ресурсів та ринків. За останніми даними МВФ зростання економіки в Північній Африці у 2015 та 2016 роках складе відповідно 3,3% та 3,9%, а в країнах на Південь від Сахари - 4,9% та 5,2 % [13].

Не зважаючи на приголомшливе зростання економіки на початку цього століття, Африка продемонструвала низку інших невтішних показників свого розвитку. За двадцять років, починаючи з 1990 р. частка Африки в загальній кількості бідних в світі зросла з 22% до 33%. Майже одночасно кількість людей в Африці, що недоїдають збільшилася приблизно на 30% [14, p.37].

Викликає стурбованість також підвищення частки Африки у світовій кількості дитячих смертей у віці до 5 років (з 30% у 1990 р. до 50% у 2012р.). При цьому внесок країн субхараської Африки в зазначену негативну тенденцію є визначальним, країни Північної Африки протягом цього періоду навпаки зменшили даний показник з 2,1% до 1,3% [15]. Невтішними є і показники субсахарської Африки щодо частки зареєстрованих у системі вищої освіти, яка у 2012 році склала 8% (Для порівнянні у країнах Латинської Америки, які також належать до країн, що розвиваються, цей показник складає 42%) [14, p.37].

Хоча економічне зростання протягом останнього десятиріччя мало позитивний вплив на показники соціально-економічного розвитку континенту [12], але очевидно, що його не достатньо для вирішення застарілих проблем. Вищенаведені показники Африки є важливими з точки зору формування одного з ключових чинників глобального економічного розвитку - людського капіталу. У цілому рівень розвитку людського капіталу в Африці не відповідає постійно зростаючим вимогам глобального розвитку, що негативно позначується на конкурентоздатності країн континенту.

У звіті про глобальну конкурентоспроможність Африки 2013 (далі Звіт) вказано на відставання африканських країн від решти частини світу в конкурентоспроможності: 14 з 20 найменш конкурентоспроможних економік знаходяться в Африці [10, с.3]. Презентуючи розподіл африканських економік за стадіями розвитку, автори Звіту пояснюють, що країни з часткою експорту мінеральних ресурсів більше 70% від загального обсягу експорту переміщаються в бік більш низького ступеня розвитку [16, с.6] - (табл.2).

Важливо звернути увагу, що у Звіті індекс глобальної конкурентоспроможності та стадії розвитку визначені лише для 38 африканських країн (табл.2). Для решти з них, а це близько третини країн континенту, оцінка взагалі не проводилась, але у будь якому разі не існує об'єктивних умов, які б дозволили віднести їх до стадії вищої ніж перша. Таким чином, більш ніж дві третини країн Африки залишаються економіками, що в глобальній конкурентній боротьбі можуть покладатися лише на фактори виробництва, насамперед, - некваліфіковану робочу силу та природні ресурси.

Таблиця 2. Африканські економіки за стадіями розвитку у Звіті про глобальну конкурентоспроможність Африки 2013

Джерело: [16, p.6]

Показовим є також і той факт, що майже всі країни Північної Африки просунулися у своєму розвитку на стадії вищі за першу, та водночас жодна з африканських країн не досягла третьої (найвищої) стадії, що визначається інноваційними чинниками. Навіть Сейшельські острови, які є лідерами у ієрархії стадійного розвитку серед африканських країн та знаходяться у переході з другої до третьої стадії, не слід брати до уваги в загальноафриканській тенденції, враховуючи вкрай малі розміри економіки та особливу позицію щодо розвитку офшорного бізнесу.

Все вищесказане вказує на те, що важливішим завданням Африки у третьому тисячоліття залишається трансформація зростаючого людського ресурсу у людський капітал, що вимагає від урядів африканських країн відповідних інвестицій, перш за все, в здоров'я та освіту населення. Джерелом інвестицій в людський капітал мають стати як різні форми залучення іноземних коштів, так і кошти, які отримує Африка від експорту мінеральної сировини, зокрема ті, що накопичують фонди національного добробуту (ФНБ). Такі фонди останнім часом створили країни-виробники нафти з числа африканських країн, що знаходяться на південь від Сахари. [10, с.11]. Саме ці кошти можуть стати важливою основою для розвитку людського потенціалу та внутрішніх трансформацій (подолання корупції, фінансування інфраструктурних проектів, проектів з охорони здоров'я та підвищення освіченості населення і т.д.), які у сукупності здатні підвищити глобальну конкурентоспроможність африканських країн.

Висновки. Таким чином, слід резюмувати, що в сучасній моделі світової економіки Африка залишається її елементом, який забезпечує більш розвинені економіки ціннішими сировинними ресурсами. Однак довготривалість експлуатації цих ресурсів на континенті та неефективне використання доходів від видобутку сировини становить загрозу майбутньому Африки. Бурхливий економічний розвиток з початку цього століття та підвищення економічного суперництва в Африці з боку світових економік дає країнам континенту унікальний шанс щодо диверсифікації африканських економік та зміни ролі Африки в сучасній моделі світової економіки. Однак цей шанс може бути використаний тільки за умов зусиль урядів африканських країн щодо накопичення людського капіталу, перш за все, дієвих заходів щодо підвищення освіченості населення.

Література