Дослідження світових фінансових криз, аналіз їх передумов та методів ліквідації наслідків

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальна характеристика світових фінансових криз

2. Аналіз та оцінка світових фінансових криз, їх передумов та особливостей в глобальних умовах

3. Аналіз досвіду провідних країн світу щодо запобігання виникненню й розвитку кризових явищ в економіці. Перспективи розвитку методів попередження кризи в економіці

Висновки

Список використаних літературних джерел

Додатки



Вступ

Закономірність циклічності розвитку ринкової економіки призводить до періодичних спадів, нижчою точкою яких є кризи.

Як правило, світовою кризою називають тривале зниження економічних потужностей групи держав, виробничі процеси яких прямо чи опосередковано стосуються населення в усьому світі.

Під час криз порушується баланс взаєморозрахунків, руйнується фінансова система, великі компанії стають неплатоспроможними, різко зростає безробіття і знижується платоспроможність населення, порушується баланс попиту і пропозиції на товарному ринку.

До ХIХ століття кризи супроводжувалися недовиробництвом аграрної продукції і обмежувалися однією країною або невеликою групою країн. У ХХ столітті характер криз змінився: перевиробництво продукції і недостатня платоспроможність населення почали призводити до порушень балансу попиту та пропозиції, а розвиток міжнародного ринку і взаємозв'язків країн - до поширення кризи на більшість країн світу. Так дослідження світових фінансових криз, причин виникнення та пошук методів їх запобігання не втрачає своєї актуальності.

Метою роботи є дослідження світових фінансових криз, аналіз їх передумов та методів ліквідації наслідків. Предметом роботи є світові фінансові кризи. Об'єктом - особливості світових фінансових криз у глобальних умовах.

Глобалізація криз змусила розвинені ринкові країни переглянути ліберальні підходи до розвитку економіки. Поступово почала зростати роль державного регулювання, створені міжнародні фінансові інститути, покликані надавати допомогу у відновленні фінансової системи різних країн, дослідження причин виникнення, періоду наступу, методів запобігання та ліквідації негативних наслідків глобальних криз прийняло міжнародний характер.

1. Загальна характеристика світових фінансових криз та їх особливостей в глобальних умовах

фінансовий криза глобальний економіка

Під міжнародною фінансовою кризою розуміється глибокий розлад кредитно - фінансових систем в цілому ряді країн, що приводить до різких диспропорцій у міжнародних валютно - кредитних системах і переривчастості їх функціонування.

Фінансова криза зазвичай в тій чи іншій мірі одночасно охоплює різні сфери світової фінансової системи. Центром фінансових криз є грошовий капітал, а безпосередньою сферою прояву - кредитні установи та державні фінанси. [1]

Слід розуміти, що між кризами, що мали місце до другої половини 20 століття, і тими, що були після, існує велика різниця. Тому, розглядаючи світові фінансові кризи останніх трьох століть їх можна поділити на такі періоди: кризи 19 століття, першої половини 20 століття, другої половини 20 століття, та кризи останніх часів.

Світові фінансові кризи 19 століття.

Кризи XIX століття відбувалися в умовах стабільних грошових систем, заснованих на золоті. Срібло ще залишалося грошовим металом, але роль його слабшала. Великобританія першою з великих країн прийняла систему золотого стандарту. Це не означає, що грошима були виключно золоті монети. Навпаки, їх частка в грошовій масі швидше скорочувалася, а частка банківських грошей - банкнот і поточних рахунків в банках - зростала. Однак банківські гроші були розміняні на золото за номіналом, що в кінцевому рахунку забезпечувалося золотим запасом центрального банку. В Англії, а потім і в інших країнах були прийняті закони, які встановлювали обов'язкові норми покриття банкнот золотими запасами.

Світові фінансові кризи першої половини 20 століття.

Практично всі кризи цього періоду пов'язані з невідповідністю виробництва товарів і платоспроможності попиту. Щоб краще зрозуміти, про що мова, можна уявити наступну картину. Кінець 19 століття, науково-технічний прогрес мчить щодуху. На фабриках ручну працю терміново замінюють машинами. Власники виробництв задоволені, тепер не потрібно платити зарплату, а потужності зросли в кілька разів. Однак споживачі не поспішають купувати товар. Оскільки ними були, в тому числі ті самі шари населення, які тепер складають кістяк безробітних. А це величезна кількість людей. Тому економіка до середини 20 століття прагнула знайти якийсь баланс між попитом і пропозицією. Тоді ж вперше було випробувано багато нових схем кредитних відносин, грошових переказів, роботи фондових ринків. Все це, зрозуміло, було недосконале і іноді давало збій.

Світові фінансові кризи другої половини 20 століття.

Кризи цього періоду позначилася іншою тенденцією. Виник новий вид відносин. Так званий державно-монополістичний капіталізм. Це означало, що держава була власником групи виробництв, з якими неможливо було конкурувати приватним компаніям. Особливо яскраво такий вид відносин був продемонстрований під час другої світової війни. Коли підприємствам -монополістам сипалися держзамовлення в особливо великих розмірах. І це зрозуміло. Адже, щоб взути, нагодувати і озброїти армію потрібні сили цілої країни або навіть декількох. Деякі незалежні бізнесмени також змогли урвати шматок від пирога. Їх внесок у загальну справу не залишився непоміченим. Наприклад, Вільям Боїнг, завдяки якому американська армія змогла піднятися в повітря (мова про вантажні і транспортні літаки). Наприклад, Генріх Стейнвей, який переобладнав свою фабрику, яка раніше випускала роялі, для масового виробництва прикладів до автоматів. І звичайно, Джон Рокфеллер, якому американці зобов'язані повними баками своїх кораблів, танків і літаків.

Кризи цього періоду пов'язані, як правило, з юридичними баталіями і з якоюсь жадібністю державних акціонерів. Не секрет що для отримання великого замовлення доводилося проплачувати гроші потрібним людям. Комусь це вдавалося чисто і гладко. А комусь, як виробнику радіотехніки Моторола, доводилося вдаватися до масових звільнень робітників.

Світові фінансові кризи останніх років.

Що стосується криз останніх років, то значний вплив зробило масове використання комп'ютерів і інтернету в економічній сфері. Це послужило причиною вливання приватних компаній і навіть окремих трейдерів на фондові ринки. На жаль, торговельні майданчики цінних паперів (які є основними "кризостворювачами" останніх років) працюють за принципом зіпсованого телефону. Є група дуже відомих і дуже багатих інвесторів, таких як Уоррен Баффет, Карл Айкан, Джордж Сорос та ін. Є брокерські компанії та приватні консультанти, які буквально заглядають в рот Великим Вчителям і роблять як вони. І є приватні інвестори, які слухають консультантів і брокерів. Схема працює добре до тих пір, поки, хто - небудь з гуру не помилиться. Бо далі твориться формена істерія, падіння індексів і масова втрата інвестицій. Деякі Майстри іноді роблять так спеціально. Це називається "грати проти ринку". Наприклад, Карлос Слім, найбагатша людина в світі у період 2010 - 2013 рр. за рейтингом журналу «Форбс», не так давно купив акції компанії Apple на суму 100 млн. $. Навіщо купувати акції компанії, яка пройшла пік свого виробництва, і акції якої поступово втрачають в ціні вже більше року - питання. Якщо хочеш добре вкластися - дочекайся абсолютного "дна" в ціні акцій. Або вкладай, коли їх вартість постійно зростає. Навіщо купувати в такий несприятливий час? Щоб обдурити конкурентів. Адже вони вчинять так само. Карлос може дозволити собі втратити 100 млн., а для Карла Айкана це вже буде відчутний удар, для будь-якої компанії середнього рівня цей удар буде смертельним. Такі фінансові "ігри" в наш час зовсім не рідкість. І звичайно не слід забувати про масове використання кредитів, зменшення запасів енергоносіїв (нафта, вугілля, газ), збереження високого споживацького способу життя і постійного танцю курсу валют.

Так, кризи кінця 19 початку 20 століття пов'язані з науково - технічним прогресом, кризи середини 20 століття з появою державно-монополістичного капіталізму, у кінці 20 століття вплинула поява використання інтернету в економіці, також у поширенні криз має значення ліберальна ідея про саморегуляцію ринкової економіки.

2. Аналіз та оцінка світових фінансових криз, їх передумов та особливостей в глобальних умовах

У попередньому розділі узагальнено розглядалися світові фінансові кризи XIX - XXI століть у чотирьох періодах. Так розглянемо світові фінансові кризи по роках детально та проведемо аналіз.

Початок періодичним економічним кризам поклала криза 1825 року у Великобританії, першій країні, де капіталізм став пануючим ладом, і де досить великого розвитку досягло машинне виробництво. Наступна економічна криза сталася в 1836 році і охопила одночасно Великобританію і США, тісно пов'язані в той час торговими і виробничими зв'язками. Криза 1847 р за своїм характером була близька до світової кризи і охопила всі країни Європейського континенту.

Світова фінансова криза 1857-1858 років.

Фінансова та економічна криза 1857-1858 років була першою світовою кризою. Хоча вона, як і попередні кризи, найбільше вразила Великобританію, головну промислову і торгову державу, але почалася вона у США і сильно вдарила по Франції та Німеччині.

Збільшення обсягу нереалізованих товарів в США спричинило падіння оптових цін на 16-20%. Внаслідок цього знизилися доходи підприємств, їх платоспроможність, можливість погашення кредитів, почалося банкрутство підприємств. Для збереження фінансової системи Центральний Банк кредитував комерційні банки, перекуповуючи у них векселі, але змушений був підвищувати кредитну ставку для збереження золотовалютних резервів. Подорожчання кредитів призводило до посилення банкрутства підприємств, падіння курсу їхніх акцій.

Ще один удар економіці США завдала відмова Європи від експорту зерна з США, що вдарило по всіх видах транспорту країни. Почалося банкрутство банківської системи, паніка швидко поширилася на Англію, потім Німеччину. Уроки цієї кризи розкрили суперечності між галузями світової економіки, виробниками та біржовими спекулянтами, кредиторами та дебіторами, державою, суб'єктами економіки та громадянами.

Отже, передумовами цієї кризи стали збільшені обсяги нереалізованої продукції підприємств, причинами кризи стали спекуляції на фондовому ринку, що як наслідок призвело підприємства до банкрутства, падіння фондового ринку і кризи банківської системи.

Світова фінансова криза 1873 - 1878 років.

Цей період ознаменувалося світовою фінансовою кризою, початок якій поклали Німеччина та Австрія спекулятивним розвитком ринку нерухомості, закінчивши банкрутством фондового ринку. Свій внесок внесла і Великобританія, яка поновила кредитний бум в Латинській Америці. Проблеми фондового ринку Німеччини призвели до припинення кредитування Німеччиною США, що призвело до паніки на американських фондових біржах. Почався спад в американській, а потім європейській економіці. Європа і США припинили експорт товарів з Латинської Америки. Криза перетворився у світову та затягнувся до 1878г.

Так причинами цієї кризи стали кредитний бум та спекуляції на фондовому ринку, що як наслідок призвело до падіння фондового ринку.

Світова фінансова криза 1893 року.

XIX століття закінчується кризою 1893 року спровокованим Срібним Пактом, прийнятим в США і сприйнятим країнами світу, як відхід від золотого стандарту, в результаті чого почався масовий відтік іноземного капіталу з США. Результат: руйнування фондового ринку США і банківська криза. Не залишилася осторонь і Англія, вилучити свої депозити з Австралії в період буму продажу нерухомості в цій країні.

Отже, передумовами кризи стало прийняття Срібного Пакту Шермана, який встановлював вільне ціноутворення на ринку срібла, що викликало паніку в США, і виводження інвесторами капіталу з країни, які очікували відмову від золотого стандарту в США. Наслідком стало руйнування фондового ринку США і банківська криза. Австралійській кризі передував бум на ринку нерухомості, що фінансувався за рахунок внутрішніх кредитів.

Проаналізувавши кризи XIX століття можна відмітити їх середню періодичність у 10 - 15 років. Кризи придбали міжнародний характер, а ініціаторами криз були економічно розвинені країни, особливо Англія, а потім США.

Далі розглядатимуться кризи першої половини XX століття.

Світова фінансова криза 1907 року.

Низку криз ХХ століття відкриває криза 1907 року, що торкнулася 9 країн. Великобританія в 1906 р, прагнучи поповнити свій золотий запас, в 1,7 рази піднімає облікову ставку, що призводить до неймовірного припливу капіталу, джерелом якого стали США. Відповідно в самих Сполучених Штатах це призвело до краху фондового ринку. Дані події не забарилися позначитися на Італії, Франції та деяких інших країнах.

Отже, причиною кризи стало підняття облікової ставки Банком Англії  з 3,5% до 6%, що викликало відтік капіталів із США і призвело до краху фондового ринку, зниження ділової активності, кризі ліквідності і затяжної рецесії економіки.

Світова фінансова криза 1914 року.

Перша світова війна призвела до необхідності різкого збільшення фінансування армій США, Англії, Німеччини та Франції. Саме в цих країнах почалася фінансова криза 1914, що відбувся по причині масового продажу придбаних зарубіжних цінних паперів, що призвело до розбалансування товарних і фінансових ринків.

Передумовами кризи стала Перша світова війна, причинами тотальний розпродаж цінних паперів іноземних емітентів урядами США, Великобританії, Франції і Німеччини для фінансування військових дій.

Світова фінансова криза 1920 - 1922 року.

У 1920 р фінансова криза охоплює ряд країн Європи, Англію і США, вона продовжується до 1922 року.

Причинами кризи були післявоєнна дефляція на тлі економічної рецесії, а також валютні і банківські кризи в ряді країн.

Світова фінансова криза 1929-1933 років.

Час Великої депресії. 24 жовтня 1929 р. був «Чорний четвер» на Нью-Йоркській фондовій біржі. Вартість цінних паперів впала на 60 - 70%, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют. Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46%, у Великобританії на 24%, в Германії на 41%, у Франції на 32%. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87%, у Великобританії на 48%, в Германії на 64%, у Франції на 60%.

Так причиною великої депресії стало різке падіння індексу Доу Джонса і курсів акцій на Нью-Йоркському фондовому ринку. Після закінчення Першої світової війни економіка США переживала небувалий підйом, а ринок цінних паперів став привабливим для інвестування коштів з боку інших держав, що викликало відтік капіталу з країн Латинської Америки та Європи, тому обвал на фондовій біржі привів до множинних фондових криз по всьому світу. Наслідком кризи стали спад виробництва у всіх країнах і величезні масштаби безробіття.

В умовах панування системи «золотого стандарту» влади багатьох держав не могли виробляти необхідні грошові вливання в економіку, що тільки посилювало ситуацію. Криза панувала по світу до 1933 року, а його відгомони відчувалися аж до 40-х років минулого століття.

Проаналізувавши кризи першої половини 20 століття можна помітити, що періодичність криз скоротилася приблизно до 7 років. Основним ініціатором були США. Кризи стали більш руйнівними, а США завоювали право емісії міжнародної валюти, яка не містить золотого запасу.

Далі аналізуються кризи другої половини 20 століття.

Світова фінансова криза 1957 - 1958 років.

Друга світова війна і післявоєнне відновлення зруйнованих війною об'єктів перервали ланцюг криз, але в 1957 - 1958 роках знову вибухнула світова економічна криза, в який, крім США і Великобританії, були втягнуті Канада Бельгія, Нідерланди і деякі інші капіталістичні країни. Результат: поява армії безробітних у складі 10 млн. людей.

Причиною стало падіння виробництва промислової продукції у зазначених країнах на 4%, а наслідком безробіття.

Світова фінансова криза 1973 - 1974 років.

Криза 1973 - 1974 років отримала назву нафтової, оскільки причиною стало різке і безпрецедентне зростання цін на нафту, які збільшилися майже на 400% (з 3 до 12 доларів за барель). Частково причиною такого явища було зменшення обсягів видобутку нафти в арабських країнах, частково - війна Ізраїлю проти Сирії та Єгипту. Всі країни - союзники Ізраїлю (в тому числі і США) перестали отримувати поставки нафти від арабських країн.

Так причиною кризи стало бажання трьох країн членів ОПЕК підняти вартість бареля нафти за рахунок зменшення кількості її видобутку. Це призвело до зниження виробничих потужностей в Європі та США в середньому на 20 - 30%. Наслідком стало 15 млн. безробітних. В ході цієї кризи чітко оголилася залежність економіки розвинених країн від цін на енергоносії.

Світова фінансова криза 1987 року.

У 1987 році незмінні ініціатори післявоєнних криз США обрушують на 22,6% фондовий індекс в країні, що призводить до його обвалення в Канаді, Австралії та Гонконзі.

Отже, причиною кризи стало падіння індексу Доу - Джонса на 22,6% у США, через масовий відтік інвесторів з регіональних ринків.

Криза 1994 - 1995 років відома, як «Мексиканська криза» вже більш локалізована. З країни було виведено 10 млрд. дол., що спричинило кризу банківської системи. Так як економічна катастрофа напряму зачіпала інтереси США, Мексиці виділили 18 млрд. дол., з яких: 9 млрд. - уряд США, 3 млрд. - банки США, 6 млрд. - інші країни і організації. На кінець року сума підтримки збільшилась до $52 млрд. дол., у тому числі кредит від МВФ у розмірі семи її квот у Фонді, що втричі перевищило допустимий обсяг.

Причиною кризи був негативний прогноз аналітиків, який спричинив паніку і відтік капіталу з Мексики, через що сталася банківська криза.

Світова фінансова криза 1997-1998 років.

 Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії потрапили в епіцентр безпрецедентної фінансової кризи. Причиною стало поєднання двох факторів: проведена урядами цих країн лібералізація руху капіталу та посилення тенденцій глобалізації. Після потрясіння на валютному ринку сталися величезні розпродажі на фондових ринків ринках азіатських країн. Азіатська криза зменшила світовий ВВП на 2 трлн. дол. США.  

Так лібералізація руху капіталу і посилення глобалізації призвели до валютної і фондової кризи.

Світова фінансова криза 1998 року. 

«Російська криза», особливістю якої є те, що вона стала першою світовою фінансово - банківською кризою для більшості країн СНД (у тому числі для України), та однією з найважчих економічних криз в історії Росії. Значний державний борг, м'які бюджетні обмеження, низькі світові ціни на сировину і піраміда державних короткострокових облігацій, по яких уряд РФ не зміг розплатитися в термін. Курс рубля по відношенню до долара впав з 6 руб. за долар до 21 руб. за долар. Кожний п'ятий російський комерційний банк збанкрутів.

Так причиною кризи стали державний борг і низькі світові ціни на сировину. Наслідком стала банківська, валютна, боргова криза.

Проаналізувавши кризи другої половини 20 століття, можна зробити висновок, що сталої періодичності немає. А негативні наслідки від криз збільшуються.

Далі розглядаються кризи останніх часів.

У 2000 - 2003 років відбувся «крах доткомів» (переважно американських). Криза, викликана масовими вкладенням грошей в інтернет - проекти. Схеми монетизації і виведення коштів були недосконалі і показали свою неефективність. Так чи інакше, ця подія сильно вплинула на відносини між сферою IT та економікою в цілому.

Причиною краху були високі ціни на акції компаній, які пропонували використовувати Інтернет для отримання доходу, і виправдання коментаторами та економістами, які стверджували, що настала «нова економіка», насправді ж ці нові бізнес - моделі виявилися неефективними, а кошти, витрачені в основному на рекламу і великі кредити, привели до хвилі банкрутств, сильного падіння індексу NASDAQ, а також обвалу цін на серверні комп'ютери.

Глобальна фінансова криза 2008 - 2012 років.

Провісником кризи 2008 року була іпотечна криза в США, що почалася в 2006 році. Причина: масова видача іпотечних кредитів без урахування кредитного рейтингу позичальників. Досвіду США наслідували інші країни. Збільшення неплатежів по іпотечних кредитах призвело до кризи у житловому будівництві, а потім до кризи банківської системи, яка паралізувала економіку.

У 2008 році ФРС США виділила 800 млрд. дол. для порятунку фінансової системи США і знизила процентну ставку до 1,5%. Незважаючи на це, число збанкрутілих банків в США щорічно зростала до кінця 2010 року і триває до теперішнього часу. У 2007 році в США стали банкрутами 3 банки, в 2008 році - 25, у 2009 році - 140, в 2010 році - 157, у 2011 році - 74, на кінець квітня 2012 - 21. Але такі вливання непосильні для інших країн, які не мають монополії на емісію міжнародної валюти, не забезпеченої золотим резервом.

«Детонатором» і точкою відліку фази кризи, що спричинила глобальне економічне «охолодження», слід вважати 15 вересня 2008 р. - день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційних банків США - «Lehman Brothers». Реакція на інформацію щодо банкрутства цього банку викликала миттєвий ефект переоцінки ризиків.

Падіння загальної вартості світового національного багатства становило 57 трлн. дол. США (з 107 трлн. до 50 трлн.), у жовтні 2008 році світові фондові ринки втратили приблизно 5 трлн. дол. США внаслідок відпливу інвестиційних ресурсів. Для порівняння: обсяг втрат у банківському секторі в усьому світі під час кризи на початку 1990-х років становив 200 млрд. доларів США.

Однією з країн, які найбільш відчули негативні наслідки кризи стала Україна. Девальвація гривні в 2,17 рази, падіння металургійного виробництва на 48,8%, хімічного на 35,2%, машинобудування на 38,8%, скорочення золотовалютних резервів на 11 млрд. дол. - такі деякі підсумки 2008 року.

До теперішнього часу в стані глибокої кризи знаходяться такі країни, як Греція та Іспанія.

Так передумовою кризи був швидкий ріст кредитування та цін на активи, низькі премії за ризик і розвиток «бульбашок» в секторі нерухомості, і як наслідок падіння фондового ринку через обвал ринку іпотечного кредитування.

Проаналізувавши кризи останніх часів можна зробити висновок, що є помилковою ліберальна ідея про саморегуляцію ринкової економіки та неприпустимість втручання держави в економічні процеси. Нейтралізація наслідків глобальної кризи показала необхідність посилення регулюючої ролі держави.

3. Аналіз досвіду провідних країн світу щодо запобігання виникненню й розвитку кризових явищ в економіці. Перспективи розвитку методів попередження кризи в економіці

Проаналізуємо досвід провідних країн світу щодо запобігання виникнення й розвитку негативних явищ в економіці, зокрема у європейських країнах, Сполучених Штатах Америки, Китаї та Японії.

Наслідки фінансових криз поділяються на поточні і довгострокові. Так з поточних економічних наслідків - темпів падіння ВВП у різних країнах за порівнянні періоди (додаток 1) можна побачити, що вони відрізняються досить істотно. Природно припустити, що довгострокові наслідки в них також навряд чи будуть однаковими.

Тому глобальний характер кризових явищ не означає, що їхні наслідки однакові для всіх країн і всіх секторів економіки.

Можна підсумувати, що причини виникнення криз і їх наслідки сильно розрізняються залежно від рівня промислового розвитку країн і антикризових заходів, які вживаються владою.

Світова фінансова криза 2008 року набула найбільш глобального характеру, і дала зрозуміти який вплив має фінансова політика на передумови формування криз.

Якщо для країн, що розвиваються, і ринків, що формуються, помилки фінансової політики служили в останні десятиліття одним з основних джерел криз, то розвинені країни, як здавалося, проводили досить відповідальну фінансову політику. Зокрема, для США жоден з періодів уповільнення росту (з початку періоду «Великої стабілізації» в 1983 р.) не асоціювався з помилками влади. Криза, однак, виявила як недоліки фінансової політики, так і обмеженість її механізмів.

Причинами виникнення криз є недоліки системи фінансового регулювання, яка не повною мірою враховує можливість нагромадження системних ризиків, а також макроекономічні ризики зайво м'якої монетарної політики розвинених країн.

З формули Тейлора, яка визначає оптимальний обсяг стимулювання в поточних економічних умовах, а саме: на скільки слід змінити процентну ставку при зміні показників ВВП та інфляції, можна сказати що вона була нижчою за необхідну.

Це видно з графіків додатка 2.

Так, після деякого сприятливого періоду в 2001 - 2005 роках грошово - кредитна політика у країнах розвиненої економіки була посилена. З початку фінансового стресу в серпні 2007 року ФРС США приймає рішучі заходи по пом'якшенню спрямованості політики. У той самий час грошово - кредитна політика в ЄС та Японії, напроти, залишалась без змін.

Отже, напередодні світової фінансової кризи базові ставки в розвинених країнах були істотно нижче, ніж потрібно за правилом Тейлора.

Процес зниження ставок був запущений Федеральною резервною системою США і супроводжувався аналогічним процесом у європейських центральних банках. Як показує аналіз, динаміка «надлишкового» заниження базових ставок у Європі погоджується з аналогічною динамікою у США, що може пояснюватися впливом американських ставок на світові процентні ставки або побоюваннями надмірного зміцнення євро.

Що стосується монетарної політики розвинених країн у передкризовий період, то можна відзначити, що вона не перешкоджала формуванню «бульбашок» на ринку активів і надлишковому росту кредитування. Говорячи про роль монетарної політики з погляду кризової уразливості країн, що розвиваються, варто мати на увазі значно більшу різнорідність цієї групи відносно використовуваного режиму. Країни, що застосовують у якості основного номінального орієнтира обмінний курс і характеризуються відкритим рахунком операцій з капіталом (насамперед це країни Східної Європи, Росія), не мали можливості ефективно управляти процентними ставками, які найчастіше виявлялися негативними в реальному вираженні й сприяли перегріву економіки. Саме ці країни характеризувалися в передкризовий період найбільш значним ростом кредитування, що, як показують емпіричні дослідження [2], виявився одним з найбільш значимих пояснюючих факторів кризового спаду виробництва. У країнах з істотними обмеженнями на потоки капіталу й у країнах з «альтернативними» режимами курсової політики (Китай, Індія, країни Близького Сходу, Аргентина, Сінгапур) приріст кредитування був істотно менше, як і в країнах, що застосовували таргетування інфляції (країни Латинської Америки, Чехія, Польща).

Крім зайво м'якої монетарної політики, найважливішим фактором підвищення фінансової уразливості в передкризовий період визначаються недоліки регулювання в умовах глобалізації фінансових ринків і поширення нових фінансових інструментів. Подібна тенденція була пов'язана з поширенням ідей ефективності фінансових ринків: вважалося, що при відсутності асиметрії інформації й перекручувань, пов'язаних із втручанням регулюючих організацій у діяльність ринку, ціни на фінансові активи повною мірою відбивають співвідношення «ризик-прибутковість». Відповідно, роль держави зводиться лише до забезпечення прозорості й рівних можливостей для учасників ринку.

Таке регулювання в розвинених країнах перед кризою не змогло перешкодити нагромадженню ризиків у фінансовій системі. При цьому потрібно відзначити, що недооцінка цих ризиків мала місце не тільки з боку приватних агентів, але й з боку регуляторів.

Значну роль зіграв і недооблік таких очевидних факторів, як зростання числа внутрішніх і міжнародних взаємозв'язків у фінансовій системі, здатних призводити до швидкого розвитку «негативної спіралі» цін на активи й «зараження кризою».

Стимулююча фіскальна політика (збільшення державних витрат і зниження податків) в передкризовий період, по-перше, стала одним із додаткових факторів перегріву, а по-друге, привела до обмеженості можливостей фіскального стимулювання економіки під час кризи. Найбільш очевидним прикладом є досвід Греції й Португалії, бюджети яких виконувалися з дефіцитом навіть у період буму. Можна сказати, що в цих випадках була відсутня ефективна координація національної фіскальної політики з м'якою монетарною політикою Європейського центрального банку.

Результатом стало зниження конкурентоспроможності через зростання реального курсу національної валюти й збільшення розмірів державного боргу, що в підсумку збільшило рецесію (в останньому випадку - через неможливість проведення дискреційної стимулюючої політики).

Проблема зайво м'якої фіскальної політики напередодні кризи була характерна й для багатьох країн, що розвиваються. Проте, з погляду наявності «фіскального простору» для проведення дискреційної політики під час кризи всі ключові ринки, що формуються, перебували в кращій ситуації, ніж розвинені країни [3]. У результаті розмір фіскальних пакетів стимулювання в Китаї, Росії, Південній Кореї істотно перевершував (у відсотках до ВВП) розмір аналогічних пакетів у розвинених країнах.

Політика антикризових заходів прийнята урядами розвинених держав і країн, що розвиваються частково була заснована на осмисленні попереднього досвіду, але значною мірою вироблялася вже після початку дестабілізації світової економіки.

Розглянемо основні напрямки антикризових заходів окремих країн. Уряд Великобританії розробив стратегію розвитку, основними напрямами якої стали: реалізація сценарію відновлення макроекономічної стабільності, що поєднує тверду фінансову й м'яку монетарну політику, який був запропонований урядом в 2010 році; акцентування уваги на структурні й інституціональні перетворення в економіці. Ці два напрями тісно пов'язані між собою. Фінансова стабілізація - необхідна умова зміни моделі економічного росту в країні. У свою чергу, модернізація економіки, реорганізація її інститутів допомагають рішенню проблеми фінансової стабілізації [4]. Основні заходи в сфері фінансової політики Великобританії, спрямовані на подолання негативних наслідків економічного спаду, наведені на рис. 1. Великобританія найбільше активно серед західних країн проводить тверду фінансову політику, спрямовану на зниження дефіциту державного бюджету й державного боргу. Центральне місце в ній посідає скорочення витрат держави. Передбачається, що до 2016 - 2017 рр. дефіцит бюджету зменшиться на 81% у результаті скорочення витрат і тільки на 19% - за рахунок збільшення доходів [5].

Уряд Франції вдався до прямої допомоги бюджето - формуючих компаній на умовах збереження масштабів виробництва, робочих місць і зниження винагород топ - менеджменту. Так, уряд надав фінансову підтримку найбільшим автовиробникам країни - альянсу PSA Peugeot Citroen і Renault. Корпорації отримали кошти в розмірі 6 млрд євро під 6 - 7%, тоді як ставки банків становили 11 - 12%. В обмін виробники дали гарантію не закривати заводи, відмовитися від скорочення співробітників на час виплат за кредитом, зменшити дивіденди й скоротити премії вищому керівництву. Аналогічні заходи були прийняті й у Німеччині: була надана пряма підтримка мюнхенському іпотечному банку Hypo Real Estate Holding AG, що працює на ринку нерухомості. Крім того, Уряд Німеччини затвердив правила, що стосуються обмеження зарплат топ - менеджерів. Уряд Нідерландів підготував пакет антикризових заходів, націлений на стабілізацію в наступних сферах: трудова діяльність, інновації й розвиток, інфраструктура й будівництво, ліквідність компаній, відновлення державних фінансів. Нідерландський уряд вважає за необхідне в умовах кризи інвестувати кошти в розвиток інноваційних технологій, промисловості, енергетики й охорони навколишнього середовища, тому що успішний розвиток цих сфер впливає на економіку й суспільство в цілому. За підтримки Міністерства з економічних питань організована програма SenterNovem [6], покликана стимулювати стійке економічне зростання і підтримку інноваційних ідей, за допомогою організації комунікації й обміну знаннями між ринком і урядом на національному й міжнародному рівнях. Приватні компанії, дослідницькі інститути, підприємці й вчені можуть звернутися в SenterNovem за порадою, інформацією або фінансовою підтримкою.

Вжиті заходи сприяли зниженню дефолтних ризиків, припиненню жорсткості стандартів кредитування й тим самим були важливим механізмом стримування кризи ліквідності й підтримки пропозиції кредитів. Зм'якшення монетарної політики й надання ліквідності фінансовим організаціям є традиційним інструментом боротьби з фінансовою нестабільністю в розвинених країнах, тому в кризових умовах саме ці заходи були використані в першу чергу. Вони включали розширення дисконтного вікна (ФРС США, Банк Англії, Банк Японії) і зниження процентних ставок (ФРС США).

До різних методів підтримки фінансової системи (рекапіталізації, наданню державних гарантій за активами і зобов'язаннями, виведенню проблемних активів з банківських балансів) були змушені вдатися багато розвинених держав й (у меншому ступені) країн, що розвиваються. Огляд відповідних інструментів для групи розвинених країн наведений у табл. 1.

Таблиця 1. Заходи державної підтримки фінансового сектора в розвинених країнах. [7]

Ключовим є питання про те, у якому ступені й у відношенні чого заходи монетарного стимулювання були ефективними. Всебічні дослідження МВФ і Банку міжнародних розрахунків [8; 9] показали, що результатом таких заходів стало зниження спредів на міжбанківських ринках, скорочення волатильності і спредів на валютних ринках, зниження сприйняття ринками деяких активів як «проблемних» у випадку, якщо такі активи приймалися центральним банком у рамках програм кредитного ослаблення. Аналіз показує, що пакети стимулюючих заходів істотно розрізнялися між собою не тільки за загальними розмірами, але й за структурою. Як приклад приведемо опис ряду анти- кризових фіскальних пакетів: США, Китаю, Японії. Антикризовий план США: (American Recovery and Reinvestment Act, ARRA) був прийнятий у лютому 2009 року, його обсяг склав 827 млрд дол., з яких 275 млрд дол. доводилося на податкові послаблення, а 552 млрд дол. - на зростання державних витрат. Заявленими цілями ARRA були, по-перше, збереження й створення нових робочих місць, по-друге, підтримка найбільш уразливих верств населення, по-третє, модернізація інфраструктури й інвестиції в «зелені» технології. Аналіз положень ARRA показує, що біля третини обсягу фіскального стимулювання доводилося на пряму фінансову допомогу безробітним і найменш забезпеченим шарам суспільства (84 млрд дол. витрат і 204 млрд дол. податкових послаблень). Подібні заходи, як правило, відрізняються найбільшим фіскальним мультиплікатором через низьку схильність до заощаджень у таких груп населення. Інша третина фіскального пакета була спрямована на підтримку освіти й охорони здоров'я. Інвестиції в інфраструктуру й «зелені» технології становили близько 15%.

Програма стимулювання економіки Китаю була прийнята в листопаді 2008 р., її сукупний обсяг склав близько 590 млрд дол. Відмінною рисою програми стала переважна роль державних інвестицій (близько 85%), які були спрямовані на будівництво залізничних і автомобільних доріг, іригаційних систем, усунення наслідків землетрусу в Сичуані й розвиток «зелених» технологій. Нарощування інвестиційного попиту повинне було компенсувати різке зниження експортного попиту. Був прийнятий також ряд заходів зі стимулювання споживання, зокрема субсидування покупки екологічних автомобілів і досить широкого спектра товарів тривалого користування.

Судячи з тенденцій основних показників у період світової фінансової кризи, фінансова політика Японії, що вибудовувала й підтримувала цільові орієнтири області стимулювання внутрішнього ринку й внутрішнього приватного попиту, була серйозно обмежена необхідністю зберегти доходи від експорту товарів і капіталів. Значною мірою внутрішня і зовнішня складові політики були альтернативні одна одній. Так, сам факт існування величезних золотовалютних резервів є альтернативою внутрішнім інвестиціям, а необхідність збереження їхньої вартості - альтернативою їхнього використання в емісійних механізмах фінансування бюджетного дефіциту (найважливішого інструмента стимулювання внутрішнього попиту). Нарощування державного боргу в тих же цілях альтернативно росту експорту, тому що пов'язане з неминучим зміцненням ієни, і через це також обмежується, однак саме це джерело фінансування бюджетних антикризових заходів Японія зберігала як основний (додатковий антикризовий фіскальний пакет розміром близько 80 млрд дол., затверджений у грудні 2009 р., фінансувався за рахунок нових позик).

Проаналізуємо рівень інфляції у провідних країнах за останні часи, спираючись на таблицю 2 (виведена на основі додатку 3).

Таблиця 2. Рівні інфляції.

	2008	2010	2012	2014	2015
США	4,2	2,3	2,5	0,8	-0,1
Англія	2,2	3,5	3,8	2,0	0,3
Зона євро	3,2	1,0	2,7	0,8	-0,1
Японія	0,8	-1,2	0	1,5	2,5
Китай	7,1	1,8	4,5	2,5	1,7
Україна	19	12	4	0	35

З таблиці видно, що Японія найменше постраждала від світової кризи, а США та Європа мають відносно однаковий рівень інфляції аж до сьогодення. Це пояснюється тим, що Японська фінансова система не відчувала напередодні кризи проблем, подібних тим, що були характерні для американської та європейської: власна кредитна «бульбашка» була надута у Японії наприкінці 1980-х рр., щоправда, не в секторі домогосподарств, а в секторі нефінансових підприємств, і до моменту початку світової фінансової кризи в цілому вже «розсмокталася». Японські корпорації в ході нової кризи труднощі відчували, але ці труднощі пов'язані були скоріше із глобальним (загальним для всіх економік) скороченням попиту, але не з фінансуванням.

У Китаї рівень інфляції різко стрибає, але загалом має тенденцію до зменшення.

Можна побачити, що в Україні за короткий термін вдалося досягти успіхів у фінансовій стабілізації, а також результативності проведення ринкових реформ. Крім того, спостерігається зниження інфляції, підтримка національної грошової одиниці, сповільнення спаду виробництва у промисловості, та загалом - оздоровлення бюджету країни.

Але необхідно зауважити, що не відбулося істотних зрушень у розв'язанні одного з головних завдань - пожвавлення виробництва, а звідси стабілізації економіки. Залишилося чимало проблемних питань. На даний час в Україні відсутнє чітке нормативно-правове й програмне закріплення взаємозв'язку, погодженості і розвитку бюджетно - податкової й грошово - кредитної політик, як складових державної фінансової політики.

Останній рік для країни дуже несприятливий, через військові дії на сході та посягання на територіальну цілісність держави. Цим пояснюється високий рівень цін та економічний спад.

Так, за даними Державної служби статистики України рівень інфляції в Україні у лютому 2015 був зафіксований на рівні 34,50. В середньому 36,14 відсотка від 1995 до 2015, досягнувши найвищого рівня 530,30 відсотків у вересні 1995 року і рекордно низького рівня -1,20 відсотка в червні 2012.

Отже, на основі розглянутих заходів фінансової політики, реалізованих в країнах світу, зокрема в Європі, США, Китаї та Японії, спрямованих на попередження й ліквідацію наслідків кризових явищ світової економіки, прийнятих в період світової фінансової кризи 2007 - 2009 рр. програм підтримки економік та фінансового сектора різних країн можна зробити висновок, що важливим елементом успішної реалізації антикризових заходів є правильна координація фіскальної та монетарної політик. Позитивним є застосування активної дискреційної стимулюючої політики в кризових умовах.

Щодо перспективи розвитку методів попередження кризових явищ в економіці, важливим елементом для запобігання криз є своєчасне подання та поширення стандартизованої інформації про стан економіки і фінансів держав і економічних суб'єктів, забезпечення прозорості не тільки даних, але і прийнятих рішень.

Система раннього попередження криз - один з методів попередження валютно-фінансових криз, заснований на завчасної оцінці відхилень показників розвитку в область підвищених ризиків і прийнятті коригувальних заходів. Цей метод знаходиться в стадії розробки в МВФ, а частина його елементів використовують для попередження фінансових і валютних криз деякі центральні банки і корпорації.

Міжнародно-визнані стандарти і кодекси сприяють запобіганню криз шляхом застосування на практиці норм, що ведуть до зниження ризиків. Оцінка діяльності суб'єктів ринкової економіки з погляду її відповідності існуючим стандартам дозволяє підвищити якість прийнятих політичних, економічних, в тому числі і інвестиційних, рішень. У багатьох сферах фінансової діяльності встановлені міжнародні стандарти. МВФ, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків спільно з іншими міжнародними організаціями надають технічну допомогу країнам в оцінці відповідності міжнародно-визнаним стандартам у дванадцяти областях, пов'язаних з фінансовою та корпоративної сферами і поширенням даних. [11]



Висновки

Кризи кінця 19 початку 20 століття пов'язані з науково - технічним прогресом, кризи середини 20 століття з появою державно-монополістичного капіталізму, у кінці 20 століття вплинула поява використання інтернету в економіці, також у поширенні криз має значення ліберальна ідея про саморегуляцію ринкової економіки. В останні часи з розвитком міжнародного ринку і взаємозв'язків країн кризи поширюються на більшість країн світу, тому треба відзначити, що регулююча роль держави є важливою, а саме здійснювана фінансова та монетарна політики.

Так, серед головних причин виникнення кризи потрібно виділити найбільшу увагу двом факторам. По-перше, недолікам системи фінансового регулювання, яка не повною мірою враховує можливість нагромадження системних ризиків. По-друге, макроекономічним ризикам зайво м'якої монетарної політики розвинених країн. Також можна відзначити, що причини виникнення криз і їх наслідки сильно розрізняються залежно від рівня промислового розвитку країн і антикризових заходів, які вживаються владою.

Проте, як показує практика, повністю від фінансових криз не застрахована жодна країна. Можна зробити висновок, що внесок у їхнє подолання, як правило, вносить стимулююча фінансова політика країни, спрямована на зниження глибини й тривалості падіння.

Щодо перспективи розвитку методів попередження кризових явищ в економіці, важливим елементом для запобігання криз є своєчасне подання та поширення стандартизованої інформації про стан економіки і фінансів держав і економічних суб'єктів, забезпечення прозорості не тільки даних, але і прийнятих рішень.



Список використаних літературних джерел

1. Мировая экономика - B. K. Ломакин 3-е изд., стереотип. - М.: ЮНИТИ-ДАНА-- 672 с. 

2. Lane P. & Milesi-Ferretti G. M. (2011). The Cross-Country Incidence of the Global Crisis. IMF Economic Review, 1. - Р. 77 - 110.

3. www.adbi.org - азіатський інститут банку розвитку

4. Хесин Є. Економіка Великобританії: загроза рецесії зберігається/

5. Год планеты. Ежегодник ИМЭМО РАН. Выпуск 2012 г. - М., 2012. - С. 295

6. Офіційний сайт NL Агентства - підрозділу Міністерства економіки Нідерландів

7. Panetta F., Faeh T., Grande G., Ho C., King M., Taboga M., Zaghini A. (2009). An Assessment of Financial Sector Rescue Programmes. Bank of Italy Occasional Paper, 48. - Р. 20 - 21.

8. www.imf.org - офіційний сайт МВФ

9. www.bis.org - офіційний сайт МБР

10. www.tradingeconomics.com (додатки)

11. www.sice.ru - stock and international exchanges



Додаток 1



Додаток 2

Додаток 3



Размещено на Allbest.ru