Особливості торговельно-економічних зв’язків України та Республіки Кіпр

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Маріупольській державний гуманітарний університет

Кафедра “Міжнародна економіка”

Курсова робота

Особливості торговельно-економічних зв'язків України та Республіки Кіпр

з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»

Студентка

Спеціальність - 6.050100 ”Міжнародна економіка”

Форма навчання - денна

Курс - 4

Група - А

Керівник - доц

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади здійснення міжнародної економічної діяльності

1.1 Організація міжнародної економічної діяльності України

1.2 Форми міжнародної економічної діяльності

Розділ ІІ. Європейський вектор міжнародної діяльності України

2.1 Передумови формування європейського вектору міжнародної економічної діяльності України

2.2 Аналіз міжнародних економічних зв'язків України з країнами Європи…

Розділ ІІІ. Активізація співробітництва України з країнами Європи

3.1 Напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Європи

3.2 Шляхи вдосконалення структури міжнародної економічної діяльності України з країнами ЄС

Висновки

Список літератури

Додаток А

Додаток В

ВСТУП

Умовою розв'язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України стало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об'єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн, до числа яких належить й Україна.

Об'єктом курсової роботи є міжнародна діяльність України, як цілісна система господарських зв'язків між національними економіками різних країн.

У рамках об'єкту розглядається предмет - європейський вектор міжнародної економічної діяльності України як пріоритетний географічний напрямок і практичний засіб входження у світове господарство.

Мета курсової роботи - визначити напрямки активізації міжнародної економічної діяльності України з європейськими країнами.

Вказана мета передбачає виконання наступних завдань:

1. Розглянути теоретичні засади здійснення міжнародної економічної діяльності України.

2. Розкрити передумови формування європейського вектору міжнародної економічної діяльності України.

3. Проаналізувати основні форми міжнародних економічних зв'язків України з країнами Європи.

4. Визначити напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Європи.

5. Запропонувати шляхи вдосконалення структури міжнародної економічної діяльності України з країнами ЄС.

В курсовій роботі використані наступні методи:

1. Історико-географічний, за допомогою якого було надано хронологію розвитку європейських інтеграційних процесів і визначено передумови формування європейського вектору міжнародної економічної діяльності України.

2. Метод порівняльного аналізу, що надав змогу визначити суттєве відставання української економіки від основних європейських стандартів.

3. Статистичний метод, завдяки якому були виявлені тенденції розвитку економічної діяльності України з країнами Європи останніх років.

Теоретична основа роботи - це наукові праці вітчизняних та іноземних вчених, періодичні видання та мережа Internet.

Робота складається з вступу, трьох розділів, та списку літератури, що містить 25 джерел.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Організація міжнародної економічної діяльності України

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому -- весь господарський механізм України постає невід'ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

В широкому розумінні міжнародна економічна діяльність -- це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає. Його синонімом є термін «зовнішньоекономічна діяльність», який певною мірою є таким, що абсолютизує певну функціональну обмеженість своїх суб'єктів. На відміну від зовнішньоекономічної діяльності, міжнародна економічна діяльність - поняття є дещо ширшим, органічно охоплює не тільки власне сферу виробничої, комерційної діяльності, ті міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструменти впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур.

Міжнародна економічна діяльність охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти, агенти підприємницької та регулятивної діяльності.

Отже міжнародна економічна діяльність -- це цілісна система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб'єктами господарського життя, а також міжпородними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв'язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.[10]

Міжнародна економічна діяльність, так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. I так само, як живий організм є чимось більшим, ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб'єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв'язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення, вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн.

Однак функціональне значення феномена міжнародної економічної діяльності не є таким однозначним. У разі застосування неадекватних підходів у регулюванні, втрати керованості процесами співробітництва зовнішній чинник може спричинити дестабілізацію економіки. Особливо актуальною така небезпека є для країн перехідного типу, зокрема України. Тому методологічно значущими є питання забезпечення сталого розвитку відкритої економічної системи, логіка яких зумовлює вибір тих або інших форм, моделей та принципів міжнародної економічної діяльності.

Принципи розвитку міжнародних економічних відносин визначають як суттєві, об'єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії.

Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні. До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об'єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об'єктивним економічним законам;

2) взаємовигідність економічних зв'язків для двох і більше партнерів;

3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв'язків;

4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів:

5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин:

6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;

2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

3) своєчасні міжнародні розрахунки;

4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;

5) підвищена роль транспортної проблеми та пов'язаних з нею витрат;

6) повага права власності;

7) підтримка платіжного балансу;

8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;

9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;

10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» серед основних принципів виділяють:

· принцип суверенітету народу України, що полягає у його виключному праві на зовнішньоекономічну діяльність на території держави відповідно до її законів; в обов'язку неухильно виконувати всі договори та зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

· принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки у будь-яких формах, прямо не заборонених чинним законодавством України; в обов'язку дотримуватись при цьому чинного законодавства України та у праві власності на одержані у процесі такої діяльності результати;

· принцип юридичної рівності та недискримінації, що полягає у рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, у забороні обмежень дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів такої діяльності;

· принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України, у забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють менш сприятливі умови, ніж ті, які встановлені в законах України;

· принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що українська держава забезпечує рівний захист вітчизняних та іноземних суб'єктів такої діяльності в Україні -- відповідно до вітчизняних законів та за кордоном -- згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за кордоном відповідно до національних та міжнародних правових норм;

· принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Така позиція була офіційно закріплена в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000--2010 рр. Одним із ключових елементів концепції державного розвитку, метою якого є забезпечення високих щорічних темпів економічного зростання, розглядається оптимізація та збільшення позитивного впливу з боку механізмів міжнародної економічної діяльності України. При цьому транснаціоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності, дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

1.2 Форми міжнародної економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність опосередковується численними формами співробітництва різних країн, виробничих, торговельних комерційних контактів, які виходять за межі окремих держав, а також засобів регулювання зазначених контактів 3 боку національних та міжнародних інституцій. Ці форми відповідають характеру традиційної спеціалізації, яка пов'язана із досягнутими рівнями економічного розвитку та розміщенням факторів виробництва, природних багатств, а також спеціалізації, яка формується згідно з уявленнями про доцільні напрями концентрації трудових зусиль для виробників та країн у цілому.

На практиці дія об'єктивних та суб'єктивних факторів міжнародної економічної діяльності тими або іншими агентами ринкового життя реалізується в конкретних сферах господарювання або формах, видах підприємництва. У різних країнах заведено ріні схеми класифікації зазначених форм. Це зумовлюється особливими національними традиціями, ступенем економічної свободи в різних країнах, різницею в системах правового, інституційно-нормативного регулювання, навіть певною довільністю трактування тих або інших явищ економічного життя.

Отже, проблема класифікації форм міжнародної економічної діяльності -- це проблема вибору відповідних критеріїв, причому такий вибір має бути адекватним реаліям часу.

Тому, враховуючи необхідність дотримуватися під час вироблення узагальнень конкретно-історичного підходу, а також з метою найбільшої репрезентативності в ролі ключових обирається комплекс функціональних критеріїв, які визначаються з урахуванням широкого міжнародного досвіду. Згідно з цим підходом виділяють такі форми міжнародної економічної діяльності: міжнародна торгівля товарами, надання міжнародних послуг, транскордонний рух капіталів, міжнародний кредит, міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародна міграція робочої сили, участь у діяльності міжнародних економічних організацій, міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах, спільне розв'язання економічними засобами глобальних проблем розвитку.

Історично першою й такою, що тривалий час домінувала за обсягами операцій, формою міжнародного співробітництва, була міжнародна торгівля товарами та послугами. 3 погляду окремої національної держави така торгівля відбувається як експорт і імпорт товарів і послуг. Ця економічна діяльність може відбуватися за участі як приватних суб'єктів підприємництва, так і безпосередньо держави.

Розвиток міжнародної торгівлі як компонента міжнародної економічної діяльності так само характеризується випереджаючою динамікою порівняно із темпами зростання обсягів світового виробництва. Ця тенденція існує протягом кількох останніх десятиліть, причому вона зберігалася і протягом 90-х років і, як очікується, буде проявлятися й далі. Ці показники не просто узагальнюють результати участі в міжнародній торгівлі та економічного розвитку окремих країн, виробників товарів і послуг, учасників експортно-імпортних операцій. Вони означають і те, що для суб'єктів економічного життя важливим фактором приросту прибутку, виробленого продукту є можливість зовнішнього збуту, тобто праця на споживачів продукції, які мешкають за кордоном. Отже, міжнародна економічна діяльність є не тільки органічним елементом господарських систем країн, а й їхнім потужним каталізатором. Водночас державні кордони в сучасному світі стають дедалі прозорішими.

Щоправда, наслідки міжнародної торгівлі можуть бути не тільки позитивними, тобто сприяти поліпшенню результатів економічної діяльності. Адже ми маємо справу з відкритою економікою, яка ґрунтується на системі зворотних зв'язків та інколи суперечливих інтересах окремих її учасників. Це може призводити не тільки до ускладнення господарської діяльності на мікрорівні, и й до макроекономічних дисбалансів, зокрема до погіршення умов формування платіжного балансу, фінансових дефіцитів та до ускладнень у проведенні грошово-кредитної політики.

Іншою формою міжнародної економічної діяльності є транскордонний рух капіталів. Останніми десятиліттями обсяги руху капітальних активів неухильно зростали, і цей фактор є важливим для розвитку відкритих економік. Тим більше це стосується економіки України та інших держав, які перебувають на перехідному етапі. Вони, як правило, відчувають потребу в припливі значних коштів ззовні, а також потерпають від відпливу капіталів через порівняно гірші умови для їх функціонування.

Міграція капіталів, з погляду певної країни, реалізується у формі вивозу капіталів (у цьому разі країна є донором, експортером капіталу) та ввозу капіталів до країни (у цьому разі країна є реципієнтом, імпортером капіталу).

Вивіз капіталів характерний для країн з відносним надлишком капіталів на території певної країни та можливістю отримувати більші прибутки в іншій державі через:

а) більш сприятливе для власників капіталу співвідношення факторів виробництва (що зумовлює більшу умовну ціну капіталу);

б) можливість отримання доступу до ринків певних економічних ресурсів (наприклад, сировини);

в) можливість отримання маркетингових переваг у комерційній діяльності (наприклад, у формі створення господарських структур, що забезпечуватимуть збут продукції фірми-інвестора, або завдяки перенесеною самого процесу виробництва до цільової країни -- країни збуту з метою підвищення ефективності виробництва, наближення його до споживачів). Разом з тим таке поставлення питання не означає, що вивозять капітал тільки провідні ринкові країни.

Ввіз капіталів більшою мірою властивий країнам, які відчувають відносний (порівняно із забезпеченістю іншими факторами виробництва) або абсолютний дефіцит капіталів. До таких країн належить У країна, як і інші держави з економікою транзитивного типу, що відчувають дефіцит нагромадження та потребу у мобілізації коштів. Оскільки в сучасному світі попит на капітали перевищує їх пропонування, залучення іноземних інвестицій є об'єктом державної, цілеспрямованої урядової політики.

Останніми десятиліттями набула розвитку ще одна важлива форма міжнародної економічної діяльності -- міжнародні валютно-фінансові відносини. Раніше вони виконували переважно допоміжні функції, а зараз набули самостійних ознак. Так, якщо первісно міжнародні валютно-фінансові відносини переважно становили собою допоміжну систему розрахунків, головною метою якої було обслуговування експортно-імпортних, а пізніше й кредитних та страхувальник операцій, то зараз вони уособили ся в окрему сферу підприємництва, а також у впливовий інструмент макроекономічної політики в державі.

Міжнародні валютно-фінансові відносини відкривають для приватних агентів значно більші можливості отримання спекулятивних прибутків, тому не дивно, що в грошовому вимірі вони стали переважною формою такої діяльності. Утім, усі елементи міжнародного кругообігу реальних економічних цінностей (а тим більше валютно-спекулятивні операції) опосередковуються міжнародними грошовими платежами.

Взагалі участь держави в роботі міжнародних фінансових ринків, її інтеграція у відповідні міжнародні структури є необхідним атрибутом сучасної відкритої економіки. Разом з тим «ступінь залучення» не є самостійним показником ефективності міжнародного валютно-фінансового співробітництва держави. Натомість реальне значення має оцінка переваг, ризиків та витрат. Крім того, що інтернаціоналізація валютно-фінансової сфери може забезпечувати додаткові джерела надходжень грошових ресурсів до країни, вона може спричинити зростання ризику макроекономічної нестабільності. Особливу небезпеку становлять так звані гарячі гроші --- спекулятивні капітали, які мігрують відповідно до кон'юнктурних, кризових коливань на національних та регіональних ринках і можуть призвести до втрати урядом, центральним банком країни здатності проводити цілеспрямовану і грошово-кредитну, взагалі макроекономічну політику.

У сучасному, дедалі більш інтегрованому світі значно більшою динамікою відзначається й міжнародна міграція робочої сипи -- форма міжнародної економічної діяльності, яка в економіко-теоретичному плані є проявом руху іншого фактора виробництва -- праці. Міжнародна міграція робочої сили існує у формі еміграції та імміграції (виїзду з певної країни та в'їзду до неї людей через економічні, політичні та інші причини).

Це явище, як і інші форми міжнародної економічної діяльності, з одного боку, відображає реальні інтереси людей, суб'єктів ринкового життя, а з іншого -- формує умови функціонування макроекономічних систем, навіть самі ці системи, сприяє раціоналізації розміщення робочої сили у світовому масштабі.

Різноманітні питання глобального, регіонального значення, у розв'язанні яких заінтересовані окремі або навіть усі країни світу, дедалі частіше потрапляють у поле діяльності міжнародних економічних організацій. Це зумовлюється як загостренням цілого ряду проблем, так і тим, що міжнародна спільнота відчуває себе все більш інтегрованою та виявляє прагнення до встановлення діалогу, зокрема і в структурних рамках відповідних організацій.

3 погляду реальних «силових» міжнародних, або зовнішніх, факторів не можна не враховувати викликаної активними політичними зусиллями провідних розвинутих країн тенденцію до лібералізації світової економіки, насамперед через зниження тарифних та зняття нетарифних обмежень у країнах, що розвиваються, та в країнах з транзитивною економікою. Це стосується і діяльності міжнародних організацій.

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обов'язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку. Подібне співробітництво, як правило, сприяє всебічному розширенню торгівлі, взаємному інвестуванню національних виробничих комплексів, широкомасштабній інтеграції. Україна відчуває потребу об'єднання своїх зусиль з іншими країнами у науково - технічній сфері, адже з об'єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.

Основними цілями міжнародного науково-технічного співробітництва для України є збільшення обсягів виробництва, розширення надходження до країни передових технологій, ноу-хау, раціоналізація експорту, зокрема нарощування зовнішніх продажів складних виробів з високим ступенем перероблення, забезпечення додаткової зайнятості та підвищення доходів передусім висококваліфікованих кадрів.

Міжнародна економічна діяльність не вичерпується акціями, спрямованими на отримання прибутків та розв'язання завдань виключно виробничо-технологічного характеру. Нині світове співтовариство дедалі більшу увагу концентрує на спільному розв'язанні економічними засобами глобальних проблем розвитку.

Особливо значущою такою проблемою є екологічна. Це пов'язано з виникненням реальних загроз деградації екосистем, знищення багатьох видів рослинного та тваринного світів, глобального потепління, забруднення атмосфери та Світового океану. Такі проблеми неможливо розв'язати без участі всіх або принаймні більшості країн.

Розвиваючи ідею про умовність класифікації форм міжнародної економічної діяльності, треба відзначити, що в багатьох, випадках видається неможливим та недоцільним провести чітке розмежування між масштабними технологічними проектами, спрямованими на розвиток технологій майбутнього, та спробами розв'язання глобальних проблем позаекономічного характеру.

РОЗДІЛ ІІ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Передумови формування європейського вектору міжнародної економічної діяльності України

Аналіз сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без урахування історії розвитку ідеї об'єднання Європи. В умовах, коли в ЄС відбувається пошук стратегічних шляхів розвитку, трансформації внутрішньої структури та географічного розширення через приєднання нових членів теоретичне визначення майбутнього Європейського Союзу знову перетворилося на актуальну задачу для політичних діячів та наукового співтовариства.

Виникнення європейської інтеграції зумовлене об'єктивною необхідністю пошуків нових шляхів інтеграційного розвитку, неможливістю подальшого розширення ЄС без кардинальних концептуальних змін у підходах до європейського будівництва, необхідністю формування не стільки інтеграційних моделей, скільки нової концепції, що включає обґрунтовану філософію нового Союзу, нову логіку його розвитку.

У перші повоєнні роки склалися передумови для початку інтеграційних процесів у Західній Європі. Популярність ідеї європейської інтеграції зросла в результаті Першої і Другої світових воїн, які спричинили значне послаблення позицій Європи у світовій економіці й політиці. Об'єднання зусиль західноєвропейських країн у соціально - економічній сфері було імперативом, без слідування якому уявлялось неможливим подолання наслідків світової війни. Досягнення порозуміння між західними європейцями і початок інтеграції прискорили геополітичний розподіл Європи і початок холодної війни.

З 1947р. почали створюватися організації військово-політичного і гуманітарного співробітництва.

Формально датою народження Європейського союзу можна вважати 18 квітня 1951 р., коли шість західноєвропейських держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франції й ФРН підписали в Парижі Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС).

На першому етапі (1951- 1957роки) інтеграційні процеси розвивалися переважно у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики оборони успіху не мали.

Період 1958-1969 років починався серйозними розходженнями між країнами - учасницями щодо питань політичної уніфікації Західної Європи, характеру трансатлантичних стосунків, розширення й поглиблення Співтовариства. Для подальшого розвитку інтеграції були потрібні розробка і проведення спільної політики у сферах промисловості, транспорту, енергетики, охорони навколишнього середовища, у розвитку відсталих районів тощо. Назрівала необхідність формування економічного союзу, надзвичайно важливим елементом якого була б єдина валютна політика. Від усунення перешкод треба було перейти до визначення мети, змісту й засобів єдиної політики на кожному напрямі інтеграції, що передбачало вияв політичної волі країн - учасниць та їхню згоду на перетинання урядами суверенних прав наднаціональним органам ЄС.

На межі 60-70-х років Співтовариство задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи до 1980 року трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Протягом 1969-1973 років відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Співтовариству вдалося завершити бюджетне врегулювання Спільного ринку, визначити чіткий план переходу до формування комунітарного бюджету за рахунок власних, незалежних від національних урядів, ресурсів.

В середині 70-х років усі держави - члени Співтовариства охопила економічна криза. Відтак посилилася тенденція до дезінтеграції, що виявилася, зокрема, в їхніх сепаратистських діях щодо захисту своїх економічних інтересів (запровадження обмежень імпорту з країн - учасниць, зміна курсів валют тощо). Валютний хаос 70-х років, доларова експансія США, "плавання" валют членів "Спільного ринку" не лише стали перепоною для реалізації планів створення економічного і валютного союзів, а й завдали шкоди підвалинам ЄС - митному союзові та єдиній сільськогосподарській політиці. У 70-ті роки - на початку 80-х років розрив у рівнях економічного розвитку між країнами ЄС збільшився. А зі вступом до угруповання порівняно відсталої Греції (1981 р.) це проявилося ще помітніше.

В середині 80-х років відбулась інтенсифікація євроінтеграційних процесів. Після прийняття Єдиного Європейського Акту наприкінці 1985 р. розпочався новий етап європейського будівництва, пов'язаний з реалізацією програми створення єдиного ринку до 1 січня 1993 р. Напередодні прийняття ЄЄА у Мелані було вирішено питання про приєднання до ЄЕС з 2 січня 1986 р. Іспанії і Португалії, чим було зроблено третє розширення Співтовариства.

У Майстрисі 7 лютого 1992 року було підписано Договір про Європейський союз, в якому були об'єднанні всі нові положення ЄЄА. Цей договір вивів ЄС на рівень політичної інтеграції.

Під час Європейської ради в Корфу відбувся четвертий етап розширення Євросоюзу, а саме, Австрія, Норвегія, Швеція підписали Договори про вступ до ЄС. З 1 січня 1995 року з вступом Австрії, Фінляндії, Швеції Європа Дванадцяти перетворилася на Європу П'ятнадцяти.

У 90-х роках Євросоюз розпочав і реалізує масштабні проекти, спрямовані на подальше поглиблення і розширення європейської інтеграції.

На початку XXІ ст. Європейський Союз перебуває на якісно новому етапі своєї еволюції, який визначається кардинальним розширенням на Схід, проведенням радикальної інституціональної реформи, якісним поглибленням інтеграційного процесу в рамках економічного і валютного союзу.

1 травня 2004 року відбулось п'яте розширення Євросоюзу. На правах членів увійшли в Союз вісім країн Східної Європи (Польща, Угорщина, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія), Мальта та Кіпр.

У січні 2007року до ЄС вступили Болгарія та Румунія, планується вступ Туреччини. Отже, кількість населення спільноти зросла до 484,7 млн. чоловік.

Вступ економічно слабких країн в Союз призвів до зниження середнього національного доходу по ЄС на 18%, оскільки існують великі відмінності у розвитку колишніх країн - членів ЄС-15 і нових країн членів Європейського Союзу (Додаток А). Нові країни - члени вже давно стали важливим ринком збуту для технологічно високорозвинених країн Західної Європи, який за своїм значенням у майбутньому буде важливішим, ніж ринк США та Китаю. У ці країни переносяться виробництва, перекачується капітал, оскільки тут дешева робоча сила й ресурси. Отже, можна виробляти конкурентну продукцію. Новоутворенні численні фірми потребують не тільки військового, а й законодавчого захисту з боку ЄС. Досвід країн кандидатів до ЄС свідчить, що провідні фірми країн - членів Союзу намагаються придбати найбільш життєво важливі та прибуткові галузі виробництва. Такі, наприклад, як паливно-енергетична, автомобілебудівна, транспортна. Завдяки законодавству ЄС всі економічні процеси у східноєвропейських країнах стануть більш керованими, контрольованими й передбачуваними. Внаслідок розширення змінилися і зовнішньоекономічні відносини для країн існуючого ЄС- 27.

Ще в 90-х роках експертами Євросоюзу використовувалась специфічна геополітична формула -- модель концентричних кіл. Згідно з нею «внутрішнім колом» Європи вважалися країни ЄС, а далі, за країни ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія), колишні радянські сателіти в Європі і, нарешті, колишні радянські республіки, зокрема й Україна. Звичайно, як і будь-яка спрощена формула, ця модель є, до певної міри, умовною, і життя вже внесло до неї корективи. Разом з тим загальна ідея, що була закладена в моделі концентричних кіл, ще лишається актуальною.

Можливості українського співробітництва з ЄС мають визначатися за умови врахування тенденцій фронтальної регіональної інтеграції, яка стала основним інструментом перетворень у Старому світі та поєднала в собі як риси базової їх філософії, так і цільової функції. А оскільки взаємне тяжіння західноєвропейських країн не означає субконтинентального автаркізму, для України воно являє собою такий процес регіоналізації, який стає дійовою формою вираження тенденції глобалізації. Причому такою, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не зачіпати життєвих інтересів України.

Зважаючи на пострадянські умови -- неконкурентоспроможність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС стала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету.

Справді, після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.

Згідно з урядовими програмами розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65--70 % її обсягу до 2010 р. буде припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з Євросоюзом у цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації.

Слід враховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, в умовах загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор через стабільність попиту на український експорт.

Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами та високим рівнем життя. Проте недоречними є безапеляційно-скептичні оцінки перспектив українського співробітництва з ЄС. Теза про те, що «Європа не зацікавлена в сильній Україні, воліючи радше бачити її своїм сировинним придатком», не має під собою такої аргументації, яка б базувалася на аналізі світових коопераційно-інтеграційних тенденцій.

Слід враховувати більш широкий геоекономічний контекст. Так, одним із потужних об'єднувальних стимулів у Європі постала відносна слабкість провідних країн континенту в широкому глобальному конкурентному контексті. Європа -- це лише один з центрів тяжіння та впливу в сучасній світовій економіці (з територією 3,2 млн. км², кількістю населення до 400 млн. осіб та річним валовим продуктом близько 6,5 млрд. дол.). Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створюється Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), та країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). I Європа не є ані регіоном з найбільшими темпами економічного зростання, ані унікальним прикладом інтеграції (в цьому зв'язку конкуренцію їй становить проект НАФТА з перспективою створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі з населенням близько 400 млн. осіб та річним валовим продуктом 7 трлн дол. США). Отже, Європа, хоча і не виявляє на зламі століть великого бажання включати до інтеграційних процесів таку велику східноєвропейську державу, як Україна, не є принципово закритою для неї зоною.

Скоріше об'єктивне відставання українського господарського комплексу від економік західних європейських країн є підставою для прискореного його ринкового реформування, зокрема відповідно до вимог так званої Білої Книги, де визначалися принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн -- кандидатів на вступ до ЄС, необхідного узгодження їхніх законодавчих систем тощо.

Для України економічна iнтеграцiя в європейський економічний простір є пріоритетним географічним напрямом і практичним засобом входження у світове господарство.

2.2 Аналіз міжнародних економічних зв'язків України з країнами Європи

Україна прийняла рішення про європейський напрямок своїх економічного та зовнішньополітичного курсів, дотримання яких після останнього розширення ЄС набуло особливого значення, оскільки ЄС-27 посів місце найбільшого торгового партнера України. Європейська інтеграція для України - це шлях до модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. Сьогодні як Україна, так і ЄС зацікавлені у підтримці та розвитку міцних, передбачуваних, прозорих і відкритих відносин. Основою для покращення відносин між Україною та ЄС є нормативна - правова база.

На міжнародному рівні головним правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (підписана 14 червня 1994 року, ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, та набула чинності в 1998 році). Угода встановлює рамки широкого політичного діалогу між сторонами і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.

Європейський Союз прагне поглибити співпрацю з Україною, щоб знайти ефективні відповіді на спільні виклики, з якими стикається континент. З цією метою 1 грудня 1999 року Європейська Комісія в Україні разом з українськими експертами розробила „Спільну стратегію Європейського Союзу щодо України”. Ця програма була ухвалена Європейською Радою на основі статті 13(2) Договору про Європейській Союз та Угоди про Партнерство та Співробітництво, яка набула чинності в Україні 1 березня 1998 року.

У рамках Спільної Стратегії Європейською Радою було виявлено основні цілі співпраці ЄС з Україною: підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем європейського континенту, підтримка зміцнення співпраці між ЄС та Україною в контексті розширення ЄС.

Створення умов для набуття Україною членства у ЕС означає також послідовне досягнення відповідності копенгагенським та маастрихтським критеріям.

У сфері торгівлі Україна вже досягнула успіхів, зокрема вона отримала статус країни з ринковою економікою у грудні 2005 року, 5 грудня 2008 року підписала протокол про вступ до СОТ і розпочала неофіційні двосторонні консультації щодо майбутньої угоди між Україною та ЄС про зону вільної торгівлі.

Єдиний ринок Європейського Союзу, що формувався протягом майже 40 років, є досить складним за механізмами регулювання. Угода про партнерство та співробітництво надає Україні та Європейському Союзу легший доступ на ринки один одного, без взаємної дискримінації товарів. Тобто йдеться про режим найбільшого сприяння та вільну й справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.

Основними формами економічного співробітництва України і ЄС є торгівля, технічна і фінансова допомога та інвестиційна діяльність.

На початку ХХI століття ЄС залишався найбільшим торговельним партнером України після країн СНД. На частку ЄС у 2007 році припадало майже 34% зовнішньоторговельного обороту країни. Водночас, питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалась незначною - 0,42%.

Коефіцієнт покриття експорту імпортом дорівнював у 2007 році 0,69 що свідчить про неефективність зовнішньоторговельних відносин України з країнами ЄС.

У 2007 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами-членами ЄС спостерігалось збільшення обсягів як експорту товарів з України, так і їх імпорту з Європейського Союзу. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій.

У 2007 році порівняно з 2006 роком експорт товарів до країн ЄС збільшився на 28%, імпорт - на 42 %. Негативне сальдо у 2007 році становило 8301,1 млн. дол., порівняно з 2006 роком 4744,5 млн. дол., що наведено на рисунку 2.1. [22]

У загальному обсязі експорту країни частка ЄС становила - 28,3%, імпорту - 36,6% (у 2005 р. - 26,9% і 32, 9%, у 2006 р. відповідно 28,3% і 34,7%).

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія, Німеччина та Польща.

Рис. 2.1 Динаміка зовнішньої торгівлі товарами України з країнами ЄС - 27, млн. дол.

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, шлаки та зола, одяг текстильний, деревина та вироби з деревини, вироби з чорних металів, як це показано на рисунку 2.2. [22]

Найбільші обсяги експорту чорних металів здійснювались до Італії, Польщі, Німеччини; енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки - до Італії, Німеччини, Кіпру; руд, шлаків та золи - до Словаччини, Чеської Республіки, Австрії; одягу текстильного - до Німеччини, Франції, Сполученого Королівства; деревини та виробів з деревини - до Угорщини, Польщі, Італії; виробів з чорних металів - до Іспанії, Німеччини, Італії.

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання, електричні машини і устаткування, наземні транспортні засоби, крім залізничних, полімерні матеріали, пластмаси, фармацевтична продукція та інше, що наведено на рисунку 2.2 [22]

Рис. 2.2 Товарна структура експорту та імпорту України з країнами ЄС - 27 за 2007 рік

Отже структура виробництва та торгівлі України є незбалансованими. Промислові товари, напівфабрикати та паливо склали приблизно 60% українського експорту до ЄС, тоді як основну частку в експорті ЄС до України (75%) складають машинне обладнання, промислові товари та продукти хімічної промисловості.



Рис. 2.3 Динаміка товарного експорту України до країн ЄС - 27

Проаналізувавши динаміку темпів приросту експорту товарів з України у країни ЄС, яка наведена на рисунку 2.3, можна зробити висновок, що з 2004 по 2005 рік спостерігалося зниження обсягів експорту товарів до ЄС на 7,67%, а вже з 2005 до 2007 року зберігалася тенденція до збільшення.

Зменшення експорту українських товарів до країн ЄС пов'язане перш за все з проявленням негативних наслідків від п'ятого розширення ЄС 1 травня 2004 року.

Від антидемпінгових і спеціальних заходів, запроваджених з боку членів ЄС, щодо хімічної продукції та чорних металів, за розрахунками Міжнародного центру перспективних досліджень, втрати становили $40 млн. на рік (дорівнює обсягу експорту до нових країн - членів, що підпадає під антидемпінгові та спеціальні заходи ЄС).

Структура українського експорту до нових країн-членів була подібна до структури експорту до ЄС. Проте в експорті до країн - членів частка енергоносіїв, чорних металів і виробів з них, зернових і текстилю була менша за частку цих товарів у структурі експорту до ЄС. Частка кольорових металів, механічного обладнання, хімічної продукції, руди та деревини в експорті до країн - членів була більша, ніж частка цих продуктів в експорті до країн ЄС, що вказано у таблиці В.1. [10, с.7] (Додаток В).

Водночас структура експорту нових країн-членів до ЄС-15 суттєво відрізнялася від структури експорту України до цього регіону: нові країни-члени експортували до ЄС - 15 переважно продукцію з високою доданою вартістю (торгівля між ЄС і новими країнами - членами характеризувалася високою питомою вагою промислових товарів - близько 90%, причому на продукцію машинобудування припадала 44,2%, тоді як на сировинні матеріали - лише 5,7% торгівлі), тоді як в експорті України до країн ЄС переважали товари з низьким ступенем обробки. Це свідчить про дисбаланс у структурі торгівлі між ЄС та Україною.

Наразі країни-члени мали ширший доступ на товарні ринки ЄС завдяки чинній угоді про вільну торгівлю між цими країнами та ЄС. Країни-члени активно працювали над створенням митного союзу з ЄС. Спільний митний тариф запровадився з моменту вступу країн до ЄС, внаслідок чого посилилася конкуренція в торгівлі окремими товарними групами (зокрема чорними металами) між Україною та країнами - членами.

Загалом середньоарифметичний митний тариф ЄС нижчий за чинні середньоарифметичні тарифи країн-членів (Польщі - на 7%, Угорщини - на 1%, Словаччини - на 0,5%, Чехії - на 0,4%). Виняток - країни Балтії, з якими Україна мала Угоду про вільну торгівлю. Внаслідок денонсації цієї угоди податкове навантаження на українських виробників збільшилося на $10 млн. дол. на рік. Водночас, зниження митного тарифу в решті країн зменшило податкове навантаження на українських виробників на $15млн. дол. на рік. Отже, в наслідок зміни тарифних обмежень українські виробники виграли $5 млн. дол. на рік. Зміна попиту на українські товари з боку країн-членів внаслідок зміни ціни залежить від цінової еластичності українських товарів. Експертами розглядався песимістичний та оптимістичний сценарії. Песимістичний сценарій передбачав, що товари, нееластичні за ціною, тобто велике збільшення (зменшення) вартості українських товарів причинить незначне зменшення (збільшення) попиту на них. Відповідно оптимістичний сценарій передбачав, що українські товари еластичні за ціною, тобто навіть невелике збільшення (зменшення) вартості товарів спричинить неабияке зменшення (збільшення) попиту на них.

Антидемпінгові процедури та заходи ЄС щодо імпорту товарів походженням з України стосуються продукції хімічної промисловості та чорних металів, а саме, 8 українських товарів підлягають дій антидемпінгових заходів під час експорту до ЄС: карбамід, нітрат амонію, суміш карбаміду та нітраті, хлорид калію, карбід кремнію, труби безшовні, труби зварні, сталеві канати та троси. Водночас серед країн-членів лише Польща та Угорщина застосовують тимчасові захисні заходи проти української металопродукції, що менш жорсткі порівняно з чинними заходами ЄС. Зважаючи на те, що рівень антидемпінгового мита ЄС набагато більший за середньоарифметичне мито ЄС, нетарифні обмеження зменшать позитивні зрушення від лібералізації тарифів для продукції хімічної промисловості та чорної металургії. Водночас після вступу до ЄС країни-члени скасували спеціальні митні тарифи, які нині застосовують до української продукції. Проте цей позитивний ефект буде незначним, зважаючи на невеликі обсяги продукції, що підпадають під антидемпінгові заходи країн - членів, порівняно з аналогічними заходами ЄС. [10]

Пожорсткішання технічного, санітарного, фіто-санітарного та ветеринарного контролю призвело до суттєвого скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Згідно з песимістичним варіантом розвитку подій втрати від скорочення експорту сільськогосподарської продукції становили $80 млн. на рік. Отже, у 2004 - 2005рр. втрати від розширення ЄС становили $380 млн. на рік.



Рис. 2.4 Динаміка товарного імпорту України з країн ЄС - 27

Отже, внаслідок зміни нетарифних обмежень: антидемпінгових процедур, пожорсткішання фіто-санітарного та ветеринарного, Україна втратила ринки збуту в зазначений період.

Імпорт товарів з країн ЄС має стійку тенденцію до збільшення, як наведено на рисунку 2.4. Середній темп приросту за 2003 - 2007 роки склав 30,3%.

Експорт послуг України до країн ЄС у 2007р. збільшився на 31,2 % порівняно з 2006р., імпорт - відповідно на 44,7%; позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 383,2 (у 2006р.- 477,5 млн.дол, у 2005р. 467,8 млн. дол.).



Рис. 2.5 Динаміка зовнішньої торгівлі послугами з країнами ЄС - 27, млн. дол.

На відміну від товарної торгівлі сальдо за статтею «Подорожі» є позитивним, хоча в останні роки також спостерігається тенденція щодо його скорочення. (Рис. 2.5)

Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 28,1%, імпорту - 43,8% , як вказано на рисунку 2.5. [22]

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн ЄС займали транспортні (64,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, імпорту - транспортні (16,8%), фінансові (21,1%), роялті та ліцензійні (8,1%), будівельні (7,2%), комп'ютерні (8,1%) послуги.



Рис. 2.6 Темпи приросту зовнішньої торгівлі послугами України з країнами ЄС-27

Дані рисунку 2.6 свідчать про те, що протягом 2004 - 2005 рр. спостерігалася тенденція зменшення як експорту так і імпорту послуг через негативні наслідки від розширення ЄС, але вже з 2006 р. темпи зростання прискорилися перш за все за рахунок спрощення візового режиму між ЄС та Україною.

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їхнє надходження з ЄС було на низькому рівні до 2005 року (трохи більше 210 млн. євро у 2004 році), коли компанії з ЄС зробили дві великі покупки у сталеливарній та фінансовій галузях. Втім, і надалі з країни витікають великі обсяги капіталу. Покращення інвестиційного клімату, зокрема через більш ефективне виконання положень уже прийнятого законодавства, та завершення процесу реформ мають важливе значення для залучення більших інвестицій в Україну.

Головними перешкодами для інвестицій європейських компаній в Україну є часте внесення змін до норм зовнішньоторгового законодавства, низький рівень прозорості, неефективне виконання законів, дискримінаційні нормативні положення та корупція.

У 90-х роках ЄС залишався найбільшим іноземним інвестором в Україні, якай інвестував більше, ніж США та Росія разом. Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2008 становив 77,8% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2007 - 75,2%). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн - членів ЄС збільшився у 2008 році порівняно з початком 2007 р. на 41%, що наведено на рисунку 2.7 [22]

Рис. 2.7 Прямі інвестиції, млн. дол.

Незважаючи на те, що обсяг прямих інвестицій в Україну збільшується, він майже у 8 разів менше, ніж, наприклад у Польщі. Основні негативні чинники, що впливають на інвестиційній клімат в Україні, це низька дієздатність банківсько-кредитної системи, її фактична неспроможність акумулювати достатньо високий інвестиційний потенціал населення, відсутність розвинутої мережі інституційних інвесторів; низький рівень капіталізації прибутку підприємств; відсутність необхідної системи страхування інвестиційних ризиків та інше.

Підприємницький ризик інвестицій в Україні складає 80%. Саме це зумовлює незначний потік прямих іноземних інвестицій.

Головними країнами-інвесторами, на які припадає 88,2% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Німеччина - 46,9% загального обсягу інвестицій з країн ЄС, Кіпр -13,3%, Австрія -12,1%, Сполучене Королівство -9,8%, Нідерланди -6,1%.

Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2008 склав 74,8 млн. дол., що становить 30,7% загального обсягу інвестицій з України. Найбільші обсяги інвестицій здійснені в Польщу - 20,3 млн.дол. (34,6% загального обсягу інвестицій в країни ЄС), Сполучене Королівство - 13,9 млн.дол. (23,7%), Іспанію - 13,8 млн.дол. (23,6%) та Австрію - 4,6 млн.дол. США (7,8%).

Порівняно з обсягом прямих інвестицій країн ЄС до України, що складають більше половини загального обсягу прямих інвестицій до України, суми вкладених до ЄС інвестицій є незначними. Потоку прямих інвестицій з України до ЄС заважає комплекс багатьох проблем. Головними перешкодами вважаються макроекономічні проблеми. Це також стосується застарілого законодавства, криміналізації економіки та інших проблем.

Позитивних прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним із них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий у світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продаж 25 % акцій цього підприємства. У результаті цього заходу очікується запровадження новітніх технологій, які не тільки будуть відзначатися продуктивністю, а й працюватимуть в енергозаощаджувальному режимі.