Участь країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі
Міжнародна торгівля як перша форма міжнародних економічних зв'язків. Класифікація країн за рівнем економічного розвитку. Характеристики країн, що розвиваються, їх положення в системі міжнародних економічних відносин й аналіз залучення в світову економіку.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.04.2014 |
| Размер файла | 270,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
”КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
Кафедра міжнародної економіки
Реферат
з дисципліни "Міжнародна економіка"
Тема: "Участь країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі"
Виконала: студентка
Роговська Катерина Миколаївна
10 групи 3 курсу спец.6503
Перевірив: викладач
Бусарєва Тетяна Геннадіївна
Київ 2013
Зміст
- Вступ
- Класифікація країн за рівнем економічного розвитку
- Загальний характер економіки країн, що розвиваються
- Участь країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Міжнародна торгівля - це історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, якщо не брати до уваги простий, натуральний обмін. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.
Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі. [5, с.6]
Розвиток міжнародної торгівлі перебуває під значним впливом чинників економічного, науково-технічного, політичного характеру, що поступово трансформує її структуру як географічну, так і товарну.
Друга половина ХХ ст. характеризувалася стрімкими темпами розвитку світових товарних ринків та одночасними змінами у міжнародному поділі праці. Країни-лідери світового ринку поступово переорієнтовували своє виробництво із сільськогосподарської продукції та виробів із низькою доданою вартістю на користь високотехнологічної та наукомісткої продукції, відповідно посідаючи провідні позиції на світових товарних ринках машинобудування, металообробки, хімічної промисловості. Звільнені при цьому ринкові ніші посіли країни, що розвиваються, й утворені після розпаду соціалістичної системи господарювання країни Центральної та Східної Європи, до яких належить і Україна. Однак така спеціалізація для більшості цих країн не є вигідною, оскільки не може забезпечити їм гідне місце на світовому ринку, що зумовлює низький рівень їх конкурентоспроможності. [7, с.53]
Але все ж, дані країни беруть участь в міжнародних відносинах, зокрема в міжнародній торгівлі. Країни, що розвиваються, є специфічним суб'єктом міжнародних економічних відносин, який має особливі функції та ознаки.
В даному рефераті я ставлю за мету вияснити якими є загальні характеристики країн, що розвиваються, з'ясувати їх положення в системі міжнародних економічних відносин та проаналізувати механізм їх залучення в світову економіку.
Класифікація країн за рівнем економічного розвитку
Класифікація країн за рівнем економічного розвитку здійснюється на основі показників рівня економічного розвитку і соціально-економічної структури країни. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, ступінь відкритості економіки, орієнтація на демократичні перебудови.
Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює три групи країн:
· індустріально розвинені;
· країни з перехідною економікою;
· країни, що розвиваються.
В останній групі виокремлюються дві підгрупи - нові індустріальні країни й найменш розвинені країни.
До індустріально розвинених країн належать всі країни Західної Європи (крім Мальти, яка трактується як країна, що розвивається), США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія та Ізраїль. Іноді до цієї групи додається ще Південно-Африканська Республіка (ПАР). Тут також виокремлюється підгрупа найрозвиненіших країн - "Велика Сімка": США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Останнім часом групу індустріально розвинутих країн називають "Золотим мільярдом". Мільярдом - через те, що вкупі населення цих країн становить приблизно мільярд жителів, а золотим - через високий рівень розвитку економіки.
Країни з перехідною економікою - це колишні соціалістичні країни, що перебудовують економіку на ринкові засади. Серед них - країни СНД, Естонія, Латвія, Литва, країни Центральної Європи. Доречно до цієї групи відносити й Китай, хоча ООН класифікувала його як країну, що розвивається. Проте, якщо зважити що Китай почав економічну перебудову раніше, ніж пострадянські держави і досяг у цьому вражаючих зрушень, слушно його включити саме у другу групу країн. [3, с.263]
Більшість країн, що розвиваються, утворилися завдяки національному визвольному руху і розпаду колоніальної системи в середині ХХ ст. Ця найчисельніша група країн (усього - понад 130) об'єднує: по-перше, "молоді" держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Іран, Таїланд, Туреччина, Ефіопія та ін.), які тривалий час утворювали аграрно-сировинну периферію світового господарства. За роки незалежності вони здійснили складні соціально-економічні перетворення, досягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від розвинутих країн. Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн цього типу за останні 2-3 десятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, розвиток сфери послуг, експортна орієнтація).
З'явилися країни із середніми і високими душовими доходами. Серед них виділяють такі групи: а) нові індустріальні країни - латиноамериканські (Аргентина, Бразилія, Мексика) та азіатські (чотири "далекосхідні дракони" - Південна Корея, Сінгапур і Тайвань); б) нафтодобувні - Алжир, Бруней, країни Перської затоки, Лівія; в) малі острівні країни - Антигуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Кіпр, Сейшельські острови.
Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і дуже низькі доходи. Специфічну групу країн цього типу становлять соціалістичні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Корейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві - запроваджують в економіку елементи ринкового механізму (Китай, В'єтнам). [1, с.38]
міжнародна торгівля економічний розвиток
Загальний характер економіки країн, що розвиваються
Країни, що розвиваються, складають дуже строкату, неоднорідну групу. Вони сильно відрізняються одна від одної за розмірами, економічним потенціалом і темпами розвитку. Незважаючи на це, можна виділити ряд спільних ознак, що дає змогу розглядати ці країни як певну стійку спільність.
Такими ознаками переважно є:
· багатоукладний характер економіки з різними формами власності, включаючи архаїчні (племінні, общинні);
· високі темпи росту населення;
· спеціалізація у міжнародному поділі праці переважно на виробництві сировини;
· значна залежність від іноземного капіталу;
· вплив традиційних інститутів в економіці.
Тепер про ці риси детальніше.
Економіка країн, що розвиваються, базується на багатоукладній соціально-економічній структурі. У ряді країн існують як капіталістичний устрій, так і родоплемінні й патріархальні відносини. Суттєву роль в економіках країн, що розвиваються, відіграє держава і державний уклад.
Характеризуючи багатоукладний характер економік держав "третього" світу, необхідно зауважити, що більшість з них є селянськими країнами з переважанням сільськогосподарського виробництва. У сільському господарстві визначальним є дрібнотоварний уклад зі значною часткою патріархальних, натуральних відносин.
Приватнокапіталістичний уклад, який існує у країнах, що розвиваються, обґєднує різні форми капіталістичної власності. За рівнем розвитку приватнокапіталістичних відносин країни, що розвиваються, значно відрізняються одна від одної. У найрозвиненіших з них капіталізм, ринок стали повноцінною складовою економічної системи, досягли певного рівня зрілості. У групі найменш розвинених держав національний приватнокапіталістичний уклад знаходиться на стадії формування.
Специфіка розвитку національного приватнокапіталістичного укладу повґязана з проблемами нагромадження (браком грошових коштів) та особливостями реалізації нагромаджених коштів. Ці кошти вкладаються у торгівлю (внутрішню та зовнішню), купівлю нерухомості, ремонт автомобілів, страхування, володіння таксі, бензоколонками тощо, тобто туди, де капітал швидше обертається. У виробництво капітал іде лише тоді, коли створюються сприятливі умови. Часто проблеми для національних інвесторів у країнах, що розвиваються, повґязані ще й з тим, що основні позиції в економіці належать іноземному капіталу, який вкрай неохоче поступається своїми позиціями на користь місцевих підприємців. [4, с.322]
Капіталізм, який виникає та розвивається у більшості країн "третього" світу, має периферійний характер. Це означає, що він відрізняється від капіталізму промислово розвинених держав не лише ступенем розвитку, але й, і це головне, моделлю способу виробництва та розподілу матеріальних благ. Капіталізм центрів виникав і розвивався на національному ґрунті як тривалий, органічний та взаємоповґязаний процес постійного нагромадження.
У країнах, де капіталізм почав розвиватися значно пізніше, він виникає та розвивається як імітаційна модель у результаті вливання іноземного капіталу, технологій та ідеологій. Тут відсутнє органічне взаємоув'язування розвитку елементів моделі. Імітація починається зі створення ринку, на якому привілейовані верстви населення можуть придбати все потрібне. А це майже завжди автоматично виключає з участі у ринку та прирікає на бідність значні верстви населення.
Нові технології, що впроваджують тут ТНК, переважно не є новітніми, проте є дорогими.
Периферійний капіталізм розвивається асинхронно, нерівномірно. Економічний прогрес і політична демократія розвиваються не паралельно, а часто, навпаки, відстають одне від одного. Деяким з країн, що розвиваються, вдається знайти оптимальну модель поєднання національної специфіки та привнесених ззовні складових економічної системи. У результаті цього формується більш органічна економіка, що має внутрішні чинники економічного зростання.
Загальними рисами економік більшості країн, що розвиваються, є бідність, перенаселення, високий рівень безробіття, значна заборгованість промислово розвиненим державам. У своєму соціальному розвитку переважна більшість держав "третього" світу за рівнем життя населення відстає від передових індустріальних країн у 20-50 разів. Асигнування на соціальні потреби та добробут зазвичай становлять менш ніж 10 % загальних видатків у країнах Африки й Азії. У латиноамериканських державах цей показник дещо вищий. Майже половина усіх бідних світу мешкає у Південній Азії, частка якої у населенні планети становить 30 %. Найгірше становище з бідністю у регіоні в Індії, Бангладеші, Мґянмі. На країни Тропічної Африки припадає 16 % бідних світу.
У країнах, що розвиваються, в останні десятиліття не спостерігалося ознак збільшення зайнятості на фоні швидкого зростання чисельності населення. У багатьох африканських країнах рівень офіційного безробіття перевищує 10 %, а у Нігерії - 50 %. У присахарських країнах показник міського безробіття піднявся з 10 % у середині 70-х років до майже 18 % на початок 90-х років. У латиноамериканських державах рівень безробіття коливається з 2,6 % у Мексиці до 22 % на Трінідаді і Тобаго. В Азії показник безробіття нижчий, ніж у зазначених регіонах, але загальна чисельність безробітних величезна. [4, с.324]
Перенаселення - це загальновідома проблема країн, що розвиваються. Темпи зростання народонаселення залишаються тут традиційно високими. За умов загальної економічної відсталості така ситуація лише поглиблює загострення соціальних й економічних проблем країн, що розвиваються.
Проаналізуємо основні економічні показники країн, що розвиваються в порівнянні з країнами світу за 2012 рік.
Основні економічні показники 2012 р. (дані офіційного сайту Всесвітнього Банку)
|
Країни |
ВВП (в дол. США) |
Чисельність населення |
ВВП на душу населення (в дол. США) |
Інфляція, дефлятор ВВП, % |
|
|
Східна Азія і Тихоокеанський регіон |
20 289 655 351 570,6 |
2 233 747 260,0 |
9 083, 2 |
1,9 |
|
|
Країни Східної Азії і Тихоокеанського регіону, що розвиваються |
10 446 316 146 842,4 |
1 991 619 000,0 |
5 245,1 |
2,5 |
|
|
Європа і Центральна Азія |
21 338 669 041 496,6 |
899 507 888,0 |
23 722,6 |
2,1 |
|
|
Країни Європи і Центральної Азії, що розвиваються |
1 862 967 664 198,7 |
272 058 887,0 |
6 847,7 |
3,1 |
|
|
Латинська Америка і країни Карибського басейна |
5 823 626 835 165,4 |
608 565 574,0 |
9 569,4 |
3,8 |
|
|
Країни Латинської Америки і Карибського басейну, що розвиваються |
5 343 154 417 082,1 |
581 383 555,0 |
9 190,4 |
4,1 |
Зростання ВВП у 2012 році показано на малюнку 1.1 [8]
Мал. 1.1
Як бачимо, країни, що розвиваються, характеризуються відносно невисокими показниками ВВП та високим рівнем інфляції.
Вони стикаються з численними проблемами: прагнення забезпечити свою економіку одними промисловими товарами, неминуче викликає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в розвинутих країнах енерго - і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до росту зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту.
Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим ростом цін на нафту в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, виріс товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так за 1952-1970 рр. питома вага країн, що розвиваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.
Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Темпи їхнього промислового росту з 70-х років були вище не тільки країн, що розвиваються, але і більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма "драконами" Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися "дракони" Південно-Східної Азії. [3, с.265]
Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.
Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП надушу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає.
Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодних умов і стримує розвиток країн.
Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації стримує приток іноземних інвестицій як одного з джерел росту.
Участь країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі
Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються залишаються: зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впровадження передових технологій, підготовка національних кадрів.
Зовнішня торгівля продовжує грати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для себе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтованих виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енергоносіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівельну спроможність більшості країн, що розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх запозичень.
Іноземні інвестиції завжди відігравали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше - матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом розширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей. [3, с.269]
До початку 70-х років XX ст. було порівняно мало обмежень іноземного інвестування в країнах, що розвиваються. В 60-ті роки багато значних транснаціональних корпорацій розширювалися за рахунок нових підприємств або місцевих компаній. Придбання місцевих компаній викликало стурбованість і часто ворожість і, врешті-решт, призвело до того, що в багатьох країнах були прийняті закони, які регулюють іноземне інвестування. Закони про іноземне інвестування багатьох країн, що розвиваються, були схожі.
1. Іноземним інвесторам було заборонено купувати місцеві підприємства (або їхнє право на це було обмежено).
2. На нових підприємствах, які створювалися іноземними інвесторами, мала знаходитися певна частка місцевого капіталу. У деяких сферах, наприклад, банківська діяльність, комунікації, транспорт, електроенергетика, страхування, встановлювалася або державна монополія, або повна заборона на участь іноземного капіталу. В інших сферах діяльності встановлювався максимум участі іноземних інвесторів у статутному фонді підприємства (як правило, 49%).
3. Багато держав вимагали, щоб керівники підприємства з іноземними інвестиціями були громадянами країни інвестування.
4. Як правило, для здійснення іноземної інвестиції необхідне схвалення державних органів. Такі державні органи звичайно мали широкий простір для вирішення подібних питань на свій розсуд.
На основі законів про іноземне інвестування часто видавалися підзаконні акти. Досить часто ці акти не публікувалися. Наприклад, не було відкритого доступу до актів Мексиканської національної комісії про іноземне інвестування. Саме неопубліковані державні акти часто є головною причиною занепокоєння як іноземного інвестора, такі його консультанта з юридичних питань.
Через деякий час після введення в дію подібних законів уряди багатьох країн змушені були констатувати відсутність значного економічного зростання. Стало очевидним, що "громадянство" менеджерів і акціонерів (засновників) не має істотного значення для економічного розвитку. В результаті в багатьох країнах почали послаблювати режим обмежень іноземних інвестицій. Такі "послаблення" часто відбувалися у формі "винятків" для підприємств, що відповідають певним критеріям, наприклад:
інвестор передає нові технології в країну інвестування;
підприємство з іноземними інвестиціями створює завод або фабрику на території з низьким рівнем економічного розвитку, високим безробіттям і т. ін.;
підприємство з іноземними інвестиціями експортує значну частину своєї продукції;
підприємство з іноземними інвестиціями займається науково-дослідною діяльністю на території країни тощо. [2, с.374]
Основними інвесторами є ТНК. Виділяють три основні етапи становлення взаємовідносин ТНК і економічно слаборозвинутих країн.
1. У XVII-XVIII ст. в епоху старого колоніалізму англійських, голландських, іспанських та інших компаній будувалися шахти і створювалися плантації в різних частинах земної кулі; це супроводжувалося експлуатацією місцевого населення і вилученням мінеральних та інших багатств.
2. Кінець XIX ст. - епоха так званого нового імперіалізму, коли Африка, Південно-Східна Азія та інші країни світу були залучені в імперські системи. Хоча в цей період експлуатація і вивезення багатств з цих країн тривали, для забезпечення й полегшення експлуатації європейці вкладали кошти в розвиток портового господарства, будівництво залізниць, міських центрів - у створення інфраструктури, дуже важливої для країн, що розвиваються.
3. З 60-х років XX ст. країни, що розвиваються, почали використовувати імпортозамінну стратегію як найкоротший шлях здійснення індустріалізації. Існування високих торгових бар'єрів, різних податків тощо змусило США та інші розвинуті країни субсидувати виробництво за кордоном.
Третій етап часто називають "революцією зростаючих очікувань”: нові держави намагаються модернізувати й удосконалити свою економіку і прагнуть піднятися до рівня передових індустріальних країн, нарощувати економічну й політичну могутність, поліпшити умови життя. [9, с.278]
Існує певна економічна залежність країн, що розвиваються. У світовій економіці вона має свої конкретні форми прояву. По-перше, країни цієї групи безпосередньо залежать від реалізації своєї сировинної продукції на світових ринках, а отже, від попиту на ці товари з боку їх основних споживачів. По-друге, в економіці більшості країн, що розвиваються, ключові позиції займає іноземний капітал. Економічна відсталість та економічна залежність - наслідок умов включення країн третього світу в систему світового поділу праці, що склалася в постколоніальний період. Постколоніальний поділ праці сформувався ще в попередні десятиліття, а сьогодні існує певною мірою як самостійний, автономний чинник світового господарства. [4, с.323]
Процес відтворення у більшості країн, що розвиваються, відбувається переважно за рахунок зовнішніх фінансових джерел у формі кредитів, позик, субсидій. Дуже важливим його чинником є також імпорт іноземної техніки та технології, що природно спричиняє технологічну залежність країн, що розвиваються, від розвинених країн. Тип розширеного відтворення, властивий слаборозвиненим державам, переважно базується на споживчих потребах традиційної технології і є екстенсивним. За таких умов уряди країн змушені розширювати виробничий апарат, який складається з дрібних кустарних підприємств, для забезпечення зростання зайнятості за умов стрімкого збільшення резерву робочої сили.
Висновок
Міжнародна торгівля є необхідною умовою функціонування міжнародної економіки.
До чинників, що зумовлюють необхідність міжнародної торгівлі, належать:
· виникнення світового ринку;
· нерівномірність розвитку окремих галузей у різних країнах. Продукція найбільш розвинутих галузей, яку неможливо цілком реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон. Іншими словами, виникає потреба збуту продукції на зовнішніх ринках і необхідність отримання певних товарів ззовні;
· тенденція до безмежного розширення розмірів виробництва. Оскільки місткість внутрішнього ринку обмежена платоспроможним попитом населення, то виробництво переростає межі внутрішнього ринку, і підприємці кожної країни ведуть боротьбу за зовнішні ринки;
· прагнення отримати вищі прибутки у зв'язку з використанням дешевої робочої сили та сировини з країн, що розвиваються. [6, с.75]
Історично склалося так, що більшість країн, що розвиваються, в минулому були колоніями і розглядалися лише як сировинний придаток, який можна було повністю використовувати в своїх цілях. Але, з виникненням міжнародних організацій, починається захист даних країн.
Наприклад, Світова Організація Торгівлі (СОТ) виокремлює серед своїх цілей функціонування (визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ) забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку. [10]
Список використаної літератури
1. Білоцерківець В.В. Міжнародна економіка. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 416 с.
2. Кириченко O. A., Базовкін Є.Г., Єрохін CA., Лаптев СМ., Литвак О.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: підручник / O. A. Кириченко (ред. ). - 2-е вид., переробл. і доп. - К.: Знання, 2008. - 518с.
3. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 676 с.
4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини / Навчальний посібник / К.: Знання, 2008. - 406 c.
5. Міжнародна торгівля: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 256 с.
6. Міжнародна торгівля.4-те вид. перероб. та доп. Підручник. / За ред. Козака Ю.Г., Ло-гвінової Н.С., Барановської М.І. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 512 с.
7. Павленко І.І. Міжнародна торгівля та інвестиції [Текст]: навч. посіб. / І.І. Павленко, О.В. Варяниченко, Н.А. Навроцька. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 256 с.
8. Сайт Всесвітнього банку http://databank. worldbank.org/data/views/reports/map. aspx
9. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. - К.: Таксон, 2001. - 304с.
10. http://uk. wikipedia.org/wiki/Світова_організація_торгівлі
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку на сучасному етапі. Оцінка місця та значення Америки, Західної Європи, Японії та країн, що розвиваються, "нових індустріальних країн" та країн з перехідною економікою у світовій економіці.
реферат [15,5 K], добавлен 10.09.2010Принципи, якими керується ООН, СОТ, МВФ, Світовий Банк для виділення в особливі групи країн, які потребують особливої уваги з боку міжнародного співтовариства до проблем їх сталого і динамічного розвитку. Специфіка поділу країн, що розвиваються.
статья [37,0 K], добавлен 11.09.2017Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.
курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції як найвищого ступеню розвитку міжнародних економічних відношень. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань. Вплив міжнародної торгівлі на вітчизняні монополії.
контрольная работа [60,9 K], добавлен 14.12.2009Фактори територіальної організації, товарна і географічна структура, закономірності та принципи розвитку зовнішньої торгівлі країн Європейського Союзу. Сутність Європейської інтеграції на початку нового тисячоліття. Розвиток економічних зв’язків країн ЄС.
курсовая работа [624,7 K], добавлен 28.10.2014Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 03.08.2011Розгляд принципів, якими керується ООН для виділення в особливі групи країн, які потребують особливої уваги з боку міжнародного співтовариства до проблем їх сталого і динамічного розвитку. Аналіз різниці в масштабах і структурі допомоги для цих країн.
статья [28,1 K], добавлен 19.09.2017Історичні аспекти створення БРІКС - групи з п'яти країн, що розвиваються надшвидкими темпами. Цілі діяльності БРІКС на сучасному етапі розвитку глобалізаційних процесів. Механізм взаємодії країн-членів БРІКС в рамках об’єднання та зі світовою спільнотою.
курсовая работа [422,6 K], добавлен 04.06.2016Характеристика явища руху міжнародного капіталу, як однієї з форм міжнародних економічних відносин. Вивчення особливостей міжнародного руху позичкового капіталу. Завдання та стратегії входження транснаціональних кампаній на ринки країн, що розвиваються.
реферат [23,3 K], добавлен 27.05.2010Закономірності та тенденції розвитку економічних відносин між Європейським союзом та Україною. Надходження в Україну прямих іноземних інвестицій з країн-членів Євросоюзу та країн-кандидатів на вступ до ЄС. Бар'єри, що перешкоджають ініціації експорту.
контрольная работа [4,2 M], добавлен 06.10.2013
