Система технічного регулювання в Європейському Союзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Система технічного регулювання в Європейському Союзі

Зміст

1. Етапи становлення технічного регулювання в країнах Європейського Союзу

2. Новий підхід

3. Глобальний підхід

1. Етапи становлення технічного регулювання в країнах Європейського Союзу

Створення принципів вільної торгівлі, ліквідація нетарифних торговельних обмежень у Європі здійснюється завдяки системі технічного регулювання.

Сучасна концепція регулювання продукції в країнах Європейського союзу створювалася протягом 40 років і пройшла у своєму розвитку 4 етапи.

I етап - 1957-1969 рр. - створення Європейського економічного співтовариства - ЄЕС (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди) для забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталу, людей, скасування митних бар'єрів. Для цього країни-учасниці добровільно відмовилися від деяких суверенних функцій і делегували законодавчі повноваження новим наддержавним Європейським структурам. Відтепер нові європейські законодавчі акти - директиви й регламенти, які ухвалює Європейська Рада стали обов'язковими для країн членів ЄС. Директиви на відміну від регламентів не мають прямої дії, спочатку їх треба перевести в національне законодавство. До 1968 р. зроблено наступне: скасовано мито зменшена кількість обмежень, уведено вільне переміщення людей. Але нетарифні торговельні бар'єри роз'єднували співтовариство. Відмінність у технічному законодавстві учасників угоди створювала істотні перешкоди для вільного обігу товарів у межах співтовариства.

ІІ етап - 1969-1979 рр. - уніфікація законодавств країн ЄС в області технічного регулювання в межах промислової політики. Рішення Європейської ради від 26 травня 1969 р. передбачало швидку розробку Європейського технічного законодавства стосовно наступних видів виробництва й діяльності:

- автомобільного транспорту;

- кришталю;

- електроустаткування;

- сільськогосподарської техніки;

- вимірювальних приладів;

- текстилю;

- нафтопроводів;

- металоконструкцій;

- посудин під тиском;

- добрив.

Усього більше 100 груп продукції. У грудні 1973 р. цей перелік був поповнений і становив понад 160 груп продукції. Але прийняття директив на практиці йшло з великими труднощами. Так, за період з 1969 по 1979 роки було прийнято більше 100 директив, робота тривала роками. Це було обумовлено двома причинами:

- трудомісткість розробки проектів директив. У них детально виписувалися вимоги до продукції, текст документів був об'ємний і вимагав залучення великої кількості фахівців для узгодження;

- процедура одноголосного прийняття директив вимагала узгодження з усіма країнами, членами ЄС, що вимагало багато часу.

Так директива «Про безшовні газові балони з нелегованого алюмінію» розглядалася до остаточного прийняття більше 10 років. Іноді технічні рішення, які задовольняли усі сторони за час узгодження морально застарівали й потребували внесення змін. Так, директива «Про космічні засоби» корегувалася більше 50 раз. Із цих причин концепція детального обов'язкового регулювання втрачала свою актуальність.

ІІІ етап - 1979-1984 рр. - поява принципу взаємного визнання, рішення Європейської судової палати в справі Cassic de Dijon. Суть справи Cassic de Dijon: В 1976 р. Німецька торговельна компанія Rewe-Zentrule AG закупила у Франції діжонський лікер із чорної смородини (Cassic de Dijon). Управління з антимонопольної політики в сфері обігу спиртових напоїв ФРН заборонило поставку лікеру. Підстава - продукція не відповідає вимогам німецького закону, згідно з яким мінімально припустимий вміст алкоголю - 25%, у лікері Cassic de Dijon цей показник дорівнює 16-22%. А 20 лютого 1979 р. Європейська судова палата ухвалила рішення, що положення закону ФРН «Про антимонопольну діяльність у сфері обігу спиртних напоїв» вступає в протиріччя зі ст. 34 Договору Європейського Економічного співтовариства і є діями по кількісному обмеженню. Таким чином, рішення суду ввело в дію принцип взаємного визнання: товар, який законно виробляється й уведений в обіг в одній країні співтовариства підпадає у вільний обіг на території всього співтовариства. Цей принцип стали використовувати країни співтовариства, але тільки в тих секторах, де не проведене регулювання на рівні співтовариства. В 1983 р. Європейська Рада видала директиву «Про порядок повідомлення в сфері стандартизації й технічного регулювання», яка ставила за обов'язок країнам співтовариства завчасно спрямовувати проекти свого технічного законодавства в Європейську комісію.

IV етап - з 1984 р. - «Новий підхід» у технічному регулюванні. В 1985 р. Європейська комісія подала на розгляд Європейській раді пакет пропозицій по реформуванню Європейського законодавства. Це була програма за назвою «Біла книга», у яку входило 289 пропозицій про формування єдиного Європейського ринку до 1 січня 1993 р. Одна з пропозицій стосувалася прийняття директив. З 1 липня 1987 р. директиви стали ухвалюватися кваліфікаційною більшістю голосів Європейської Ради. «Біла книга» пропонувала відмовитися від прийняття наповнення директив вичерпними вимогами до продукції. А 7 травня 1986 р. Європейська рада ухвалила рішення щодо «Нового підходу» у сфері технічної гармонізації й стандартизації. В основу «Нового підходу» покладений досвід німецького технічного законодавства, яким користувалися при прийнятті Європейської директиви в 1973 р. «Про електроустаткування».

«Новий підхід» передбачає:

- Розробку деталізованих вимог. Європейська комісія довіряє недержавним структурам, які розробляють стандарти. До них відносяться CEN - Європейська комісія зі стандартизації, CENELEK - Європейський комітет зі стандартизації в сфері електротехніки, ETSI - Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікації. Інформацію про стандарти, розроблені для Європейських директив, публікують. Такі стандарти вважаються гармонізованими, вони носять добровільний характер;

- Директиви Європейської Ради в сфері технічного регулювання повинні мати тільки основні вимоги з безпеки продукції. Продукція, яка відповідає цим вимогам одержує вільний обіг на всій території співтовариства;

- Продукція, яка випускається за такими стандартами, має презумпцію відповідності, тобто вважається такою, що відповідає вимогам директив.

Невідповідність підтверджується державними наглядовими органами, тільки в тому випадку, якщо продукція фактично не відповідає основним вимогам директив.

В 1989 р. була визначена концепція єдиної Європейської системи підтвердження відповідності. Її назвали «Глобальний підхід». Ця концепція почала працювати з 1993 року, вона передбачала використання в директивах стандартизованих методів підтвердження відповідності - модулів, які являють собою комбінацію процедур перевірки відповідності на різних етапах виробництва, тобто при проектуванні й виготовлення продукції.

До таких процедур відносять:

- перевірка відповідності самим виробником;

- перевірка технічної документації уповноваженим органом;

- випробування уповноваженим органом зразка, партії продукції, кожного окремого виробу;

- проведення періодичних випробувань виробленої продукції;

- оцінка й нагляд уповноваженим органом за системою менеджменту якості на стадії проектування виробництва.

Виробник має можливість самостійно підтвердити відповідність багатьох категорій продукції, згідно з директивами. Якщо ж категорія продукції згідно з директивами є безпечною, оцінку відповідності проводить уповноважений орган. Уповноваженим органом, як правило, є недержавні організації, такі як: Бюро Верітас, ТЮФ, SGS, TNO і ін. Якщо продукція відповідає директиві, то вона обов'язково маркується знаком СЄ. З 1997 року Єврокомісія друкує й щорічно оновлює перелік директив і регламентів. Цей перелік включає 500 директив і 200 регламентів за наступними секторами промисловості:

- автотранспортні засоби;

- хімічні вироби;

- фармацевтичні вироби;

- косметичні засоби;

- законодавча метрологія й попереднє пакування;

- електроустаткування;

- споживчі товари;

- телекомунікація;

- сільськогосподарська продукція.

При цьому частина товарів, такі як харчова продукція, сільськогосподарська продукція, фармацевтичні вироби, хімічна продукція, автомобілі, трактори не охоплені «Новим підходом». Ця продукція регулюється нормативними документами, розробленими до «Нового підходу» за принципом детального регулювання. Європейське технічне законодавство діє в 27 країнах ЄС, у країнах Європейської асоціації вільної торгівлі - Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейні, у країнах, які уклали договори з ЄС про асоціацію - Туреччина, Андорра, Сан-Марино, Хорватія, у Швейцарії, яка підписала двосторонню угоду з ЄС.

2. Новий підхід

Говорячи про питання технічного регулювання в нашій країні, фахівці як приклад, на які слід орієнтуватися, називають прийняті в Європейському співтоваристві Новий і Глобальний підходи до технічної гармонізації. Необхідність зближення української і європейської процедур підтвердження відповідності випливає й з того, що до 70% продукції, що постачається на Україну, пов'язана із країнами, що входять у Європейський Союз.

Новий підхід до технічної гармонізації і Глобальний підхід до технічних умов і сертифікації були прийняті в 1985 р. і 1989 р. відповідно для створення умов вільного переміщення товарів на всьому єдиному просторі ЄС при забезпеченні необхідного рівня їх безпеки.

Новий підхід в основному передбачає створення єдиної нормативної бази, що визначає вимоги до продукції, у той час як Глобальний розбудовує його положення в області оцінки відповідності продукції цим вимогам. Обидва підходи стали реалізовуватися через законодавчі документи, обов'язкові до застосування у всіх станах ЄС - європейські директиви (аналогами яких у нашій країні є Технічні регламенти), які містять однакові вимоги до продукції й способам підтвердження їх відповідності на всьому просторі Євросоюзу.

Основні принципи Нового підходу характеризуються наступним:

- у директивах на продукцію задаються обов'язкові для виконання істотні правила безпеки;

- завдання встановлення конкретних вимог покладено на європейські стандарти, а в перехідний період - на національні стандарти країн ЄС;

- стандарти зберігають свій добровільний статус;

- продукція, виготовлена у відповідності зі стандартами, гармонізованими з директивами, вважається відповідною їхнім істотним вимогам;

- факт відповідності стандартам, підтверджений певним способам, є реалізацією принципу презумпції відповідності;

- якщо виробник продукції не бажає скористатися гармонізованим стандартом або такого стандарту немає, то він зобов'язаний довести відповідність істотним вимогам директиви, скориставшись, як правило, послугою третьої сторони.

У Європейському Союзі директиви виконують роль законів. Директиви призначені для держав-членів ЄС і обов'язкові для виконання. Вибір засобів впровадження директив залишається на національному рівні. Це означає, що директиви повинні бути перенесені в національний закон.

Основною директивою в області технічних стандартів і норм у ЄС є директива 98/34/ЄС, прийнята Європейським Парламентом 22 червня 1998 року й доповнена директивою 98/48/ЄС. Директива 98/34/ЄС установила Новий підхід до стандартизації продукції й Глобальний підхід до визначення відповідності цієї продукції істотним вимогам. Попередня редакція директиви в області технічних стандартів і норм була викладено в директиві 83/189/ЄС від 28 травня 1983.

Мета розробки цієї директиви полягала в тому, що продукція, законно вироблена й рекламована в одній країні, повинна вільно переміщатися в межах ЄС. Бар'єри в торгівлі в результаті відмінності в національних нормах і стандартах повинні бути усунуті. Під продукцією в цій директиві розуміють будь-який промислово виготовлений продукт. Продукція повинна відповідати істотним вимогам, таким як здоров'я людей, безпека, захист споживача й навколишнього середовища й мати відповідне маркування.

Технічна специфікація продукції викладається у вигляді гармонізованого (уніфікованого) стандарту, який містить такі характеристики продукції, як назва, призначення, рівень якості, технічні характеристики, безпека або розміри, а також термінологію, символи, випробування й методи випробування, пакування, маркування й процедуру підтвердження відповідності. Національні системи стандартизації повинні мати посилання на європейські гармонізовані стандарти, які повинні бути опубліковані в “Офіційному журналі Європейського Союзу”.

Основні положення нового підходу полягають у наступному:

- продукція, зроблена відповідно до гармонізованих стандартів, має перевагу в порівнянні зі зробленими по іншій технічній специфікації або іншому стандарті;

- гармонізація (уніфікація) обмежується істотними вимогами до продукції й тільки така продукція може поставлятися на ринку ЄС;

- технічна специфікація продукції, що задовольняє істотні вимоги, визначається європейськими гармонізованими (уніфікованими) стандартами;

- застосування гармонізованих або інших стандартів залишається добровільним, і виробник може використовувати іншу технічну специфікацію продукції, що задовольняє істотні вимоги, дотримання яких необхідно довести в спеціальній комісії.

Під європейським гармонізованим (уніфікованим) стандартом розуміють технічну специфікацію, схвалену офіційним органом зі стандартизації для повторного або безперервного застосування. Розрізняють три види стандартів, доступні технічній громадськості: міжнародні, європейські й національні. Гармонізовані стандарти на продукцію для гарантії якості повинні розроблятися європейськими організаціями зі стандартизації на основі мандатів, виданих Європейською Комісією. Однак ініціаторами цих стандартів можуть бути й великі виробники. Необхідно відзначити, що гармонізовані стандарти представляють невелику частину від загальної кількості стандартів. Більша частина стандартів розробляється в нерегульованому секторі вільного ринку, тому що цей ринок має необхідність у стандартизації своєї продукції.

Для продукції, призначеної для європейського ринку, уводиться спеціальне маркування (маркування СЄ), що підтверджує істотні ознаки відповідно до цієї директиви. Таке маркування також означає, що виробник додержувався запропонованої процедури контролю на відповідність. Крім того, виробник або його представник у країнах-членах ЄС повинні мати всю необхідну документацію для доказу дотримання зазначених вище вимог.

Органи контролю у формі довільної інспекції можуть оцінювати придатність продукції для використання на ринку ЄС на підставі наукових і практичних знань, ухвалювати незалежні від інтересів виробника рішення й об'єднувати зусилля всіх зацікавлених сторін у зваженій оцінці.

Держави-члени ЄС повинні вживати заходів, необхідні для заборони наносити на продукцію і її пакування маркування СЄ, яка може ввести в оману треті сторони. Якщо держава-член ЄС установлює, що продукція не відповідає вимогам цієї директиви, то вона повинна вжити відповідних заходів, щоб зняти цю продукцію з обігу.

Правила розробки національних технічних стандартів і норм полягають у наступному. Проект національного технічного стандарту або норм повинен бути представлений Європейській Комісії. При відсутності зауважень протягом трьох місяців проект національного стандарту або норм може бути схвалений на національному рівні. Якщо є зауваження, то додається ще три місяці для узгодження з Європейською Комісією.

Держави-члени ЄС мають право вводити вимоги до національної продукції внаслідок відмінності культурних і географічних умов, однак ці вимоги повинні обов'язково включати вимоги, пов'язані зі здоров'ям людей, захистом навколишнього середовища, безпекою та ін.

Держави-члени ЄС ввели в дію закони й адміністративні правила у своїх країнах і передали в Комісію тексти положень національних законодавств в галузі дії даної директиви, тому що директива зажадала зробити це не пізніше середини 1992 року.

На підставі директиви 98/34/ЄС розробляються директиви по окремих питаннях. У цей час розробляють і схвалюють директиви відповідно до директиви 98/34/ЄС. Серед них є директиви по іграшках, медичному устаткуванні, телекомунікаціями, термінальному устаткуванню, і тільки одна директива 89/106/ЄС стосується безпосередньо будівельної продукції, і п'ять відносяться до інженерного устаткування об'єктів будівництва. Причому частина цих директив була розроблена ще до затвердження директиви 98/34/ЄС, тому в них було встановлено посилання на більш ранню директиву 83/189/ЄС.

Процедура схвалення кожної нової директиви полягає в наступному. Європейська Комісія ініціює розробку директиви й доручає її розробку спеціалізованим організаціям. Після одержання проекту директиви Комітет запитує думку Європейського Парламенту й Економічного й Соціального Комітету з метою розробки загальної позиції кваліфікованої більшості. Потім проект представляється Європейському Парламенту, який може її схвалити, відхилити або запропонувати доробку для другого читання. Якщо буде потреба Європейська Комісія допрацьовує проект протягом 3 місяців.

3. Глобальний підхід

В основі Глобального підходу лежать наступні принципи:

- використання декількох процедур оцінки відповідності, результати яких є рівнозначними;

- процедури складаються з модулів, що відносяться або до проектування, або до виробництва, або до того й іншого відразу;

- вибір оцінки із числа встановлених у директиві належить виробникові;

- результат оцінки, що передбачає контроль продукції або контроль виробничого процесу вважається рівноцінним;

- уповноважений орган повинен бути третьою стороною, відповідати міжнародному європейському стандарту ISO 17024 і переважно бути акредитованим органом по сертифікації або як випробувальна лабораторія;

- процедури підтвердження відповідності залежно від вимог директиви здійснює виробник і нотифікований орган, уповноважений на виконання робіт з конкретної директиви органами влади держави ЄС;

- результатом оцінки відповідності є декларація про відповідність і маркування продукції знаком СЄ;

- процедури оцінки не повинні бути занадто обтяжними для виробника.

Таким чином, директиви встановлюють істотні (загальні правила по безпеці) вимоги до продукції. Вони не містять конкретних характеристик, тому що останні встановлюються у стандартах. Виробник продукції може підтвердити її відповідність добровільним гармонізованим стандартам, і більш йому вже нічого підтверджувати не треба, тому що після цього продукція буде вважатися відповідною до директиви. У випадку, якщо виробник цього не робить, він зобов'язаний довести, що його продукція відповідає істотним вимогам директив. Формою підтвердження відповідності гармонізованим стандартам є декларування, що представляє собою прийняття виробником відповідальності за безпеку продукції.

Процедури підтвердження відповідності директивам складаються з модулів (таблиця), при цьому в директиві на конкретну продукцію передбачається використання декількох рівноцінних процедур, а їх вибір надається виробникові.

економічний міжнародний сертифікація

Таблиця - Базові модулі, що використовуються в ЄЕС:

Хоча всі модулі доповнюють один одного, їх можна використовувати незалежно один від іншого. Модульний підхід забезпечує гнучкість систем підтвердження в рамках ЕC, такий же підхід уже реалізується в Україні, на стадії розробки, прийняття і застосування технічних регламентів.

Література

1. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України, від 02.12.2010 №2735-VI: - Київ, 2010. - 8 с.

2. Про захист прав споживачів: Закон України, від 15.12.1993 №3682-XII зі змінами й доповненнями від 01.12.2005 №3161-IV: - Київ, 2005. - 40 с.

3. Про підтвердження відповідності: Закон України, від 17.05.2001 №2406: - Київ, 2001. - 8 с.

4. Про стандарти, технічні регламенти й процедури підтвердження відповідності: Закон України, від 01.12.2005 №3464- IV: - Київ, Голос України. - 2006. - №4. - С.27.

5. Про стандартизацію: Закон України від 17.05.2001 р. №2408 зі змінами й доповненнями від 01.12.2005 №3164-IV: - Київ, 2005. - 15 с.

6. Про акредитацію органів з оцінки відповідності: Закон України, від 17.05.2001 №2407: - Київ, 2005. - 6 с.

7. Про заходи щодо вдосконалення діяльності в сфері технічного регулювання і споживчої політики: Указ Президента України від 13.10.2005 №1105/2005.

8. Про регламенти з акредитації й ринковому нагляду у зв'язку з реалізацією продукції: Директива Європейського парламенту й ЄС від 09.07.2008 №765: 2008.

9. Про відповідність законів, положень і адміністративних постанов країн-членів про відповідальність за дефектну продукцію: Директива ЄС 85/384.

Размещено на Allbest.ru