Міжнародна економіка
Економічний зміст міжнародної економіки. Нові форми залучення України у міжнародну економічну систему. Економічна основа міжнародної торгівлі. Класична теорія міжнародних інвестицій та її розвиток. Передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2013 |
| Размер файла | 215,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже часто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок;
- створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угруповань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки;
- можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання - усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.
Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваються вглиб та вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим повинно відбутися взаємне пристосування державних економічних, соціальних та інших систем, певне зрощування управлінських структур.
Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.
9.3 Рівні та форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси
Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупованнях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Міжнародна економічна інтеграція носить регіональний характер. Вона об'єднує переважно сусідні, територіально близько розташовані країни. Але інтеграційним об'єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.
У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.
Інтеграційні об'єднання розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.
Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 р.).
Другою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958 - 1969 рр.), НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (1994 р.), Балтійська зона вільної торгівлі (1993 р.), Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (1992 р.).
Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він являє собою узгоджену відміну групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону. Але при цьому СОТ уважно слідкує за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами - членами СОТ. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 р.), Митний союз Білорусі та Російської Федерації. Митний союз передбачає створення системи міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.
Четвертим, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, при якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 р.).
На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993 р.), Союз арабського Магрибу (1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.), Співдружність незалежних держав - СНД (1992 р.).
Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передачу національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.
Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об'єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції відбуваються й зворотні процеси - дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).
9.4 Теоретичні концепції міжнародної економічної інтеграції
Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані ще у 70 - 80-х роках XIX ст. представниками німецької історичної школи - Ф. Лістом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін.
У 50 - 60-ті роки XX ст. на проблеми економічної інтеграції звернули свою увагу К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса та багато інших.
Регіональною інтеграцією цікавились теоретики світової економіки. Вони розглядали проблеми інтеграції як елемент вчення про ефективність зовнішньої торгівлі або як елемент вчення про державне регулювання зовнішньоекономічних процесів, і, перш за все, регулювання факторів, що впливають на стан платіжного балансу.
В умовах державного регулювання режиму торгівлі, міжнародних кредитних і валютних відносин набули розвитку прикладні області зовнішньоекономічної теорії, перш за все теорія митних союзів, яку запропонував Дж. Вайнер.
В основу його аналізу покладено порівняння торгівлі між країнами в умовах існування в кожній з них власного митного тарифу та в умовах підписання між ними угоди про митний союз, що знищує тарифи у взаємній торгівлі. Відповідно до цього в результаті створення митного союзу в економіці виникають так звані статичні ефекти інтеграції - економічні наслідки, які виявляються одразу після створення митного союзу.
В результаті утворення митного союзу (ліквідація торгових бар'єрів, запровадження певного координуючого регламенту та ін.) товари, що традиційно купувались на внутрішньому ринку, можуть стати дорожчими, ніж такі само імпортовані. До створення митного союзу місцеві виробники знаходилися під захистом імпортного мита, імпортні товари були дорожчими за вітчизняні. Після створення митного союзу зарубіжний товар стає дешевшим за вітчизняний, споживачі надають перевагу купівлі імпортних товарів. Виникає імпортний товарний потік у зв'язку з розширенням ринку як на території країни митного союзу, так і в інших країнах, ресурси використовуються більш ефективно. Виникає ефект створення торгівлі (trade creation) - розроблення принципів торгівлі, створення нових товарних потоків. Відбувається переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє, що стало можливим тільки після знищення імпортного мита у рамках митного союзу.
У результаті виникнення в митному союзі ефекту створення торгівлі, вільної від митних обмежень, масштаби торгівлі зростають, а добробут усіх країн підвищується, зростає рівень спеціалізації.
Але ця теорія має і певні недоліки, тому що її положення пояснюють лише стандартні ситуації. На практиці можлива ситуація, коли одна окремо взята країна досягає таких же показників, а за деякими аспектами навіть кращих, ніж інтегрована, якщо застосовує односторонні міри з лібералізації зовнішньої політики, наприклад ліквідує митні бар'єри. В такому разі спостерігається ефект відхилення торгівлі (trade diversion), диверсифікація товарних потоків. Вона означає переорієнтацію закупівлі товару місцевими споживачами у більш ефективного, позаінтеграційного джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, що відбувається в результаті усунення мита в рамках митного союзу. У цьому випадку рівень добробуту в країнах-учасницях інтеграції залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту відхилення та ефекту створення торгівлі. Якщо в результаті створення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не є членами цього союзу, погіршиться, тому що обмежені ресурси використовуються неефективно порівняно з умовами вільної торгівлі. Водночас у країнах -- учасницях митного союзу добробут підвищиться, якщо ефект відхилення торгівлі за вартістю буде нижчим за ефект створення торгівлі, і навпаки. В цілому на практиці частіше ефект відхилення торгівлі перекривається ефектом створення торгівлі, внаслідок чого інтеграція приводить до зростання добробуту.
Класичну спробу визначити ефекти створення й відхилення торгівлі в межах ЄС зробив у 1974 р. американський учений Б. Баласса. Він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП приводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 %, то після створення ЄС - на 2,7 %, тобто на 12,5 % більше. Ефект відхилення торгівлі мав місце тільки в окремих галузях (продукти харчування, напої, тютюн, хімічні товари).
Недоліки, що можуть виникнути при утворенні митного союзу, не дають змоги розглядати таку модель торговельної політики як однозначне позитивне явище в міжнародній економіці. Після політики вільної торгівлі немає іншої альтернативної торговельної політики, яка б впливала на міжнародний добробут позитивно. На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити, як домінуючі, позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо.). При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи, коли завдяки зусиллям держав-членів створюється спільний ринок, приймаються найбільш оптимальні рішення, ефективніше стає виробництво товарів. Робиться спроба довести, що переваги митного союзу для держави вищі, ніж від проведення нею політики вільної торгівлі. Критики цього напряму відзначають можливість виникнення міждержавних суперечностей внаслідок "прагнення державами досягти національного ефекту". В той же час не відкидається вірогідність виникнення високого рівня кооперації.
Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну інтеграцію". Під "негативною інтеграцією" Я, Тінберген мав на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики". Під "позитивною" - "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм". Він розрізняє заходи щодо узгодженості тих чи інших інструментів господарської політики й заходи щодо створення нових її інструментів в умовах інтеграції.
Представники іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік задля подолання "фактора обмеженості" (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових технологій.
Зростання масштабів виробництва є прямим наслідком інтеграції, результатом так званих статичних (розміри виробничих підприємств) і динамічних ("вчитись - виробляти") факторів, що дозволяють економічним суб'єктам більш широко використовувати можливості ринку застосовувати більш ефективну організацію виробництва.
Це твердження можна легко проілюструвати даними про зростання торгівлі всередині ЄС, в тому числі міжфірмової. Номенклатура товарів дуже велика, розрізняється тільки за якісними характеристиками та дизайном. Перевага інтеграції відображається у технології. Країни збільшують витрати на НДДКР. Суттєво знизити ці витрати можна при використанні переваг інтеграції, тобто при створенні нових розробок спільними зусиллями та спільному їх використанні. Ще одна перевага інтеграції, за даною теорією, -- це той факт, що інтеграція сприяє зростанню конкуренції. А конкуренція, як відомо, потужний стимул для розвитку виробництва, якості тощо. Французький економіст А. Маршаль розвиває думку про "справжню інтеграцію", а вона можлива, на його думку, лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, і пов'язана зі змінами в їхній структурі. Він сам називає свою концепцію інтеграції структуралістською.
Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Купер та ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Але використати ці переваги можна лише ціною відмови від певної частини національної незалежності або автономії в області визначення економічних цілей та їхнього досягнення. Таким чином, чітко розрізняються дві взаємопов'язані сторони інтеграції: її економічні цілі і політичні заходи, необхідні для їх досягнення.
Розглядаючи еволюцію поглядів на сучасні інтеграційні процеси, можна зробити наступні висновки:
1) Незважаючи на велику кількість концепцій, єдиної теорії інтеграції не існує. Дослідники поки що не дають однозначної відповіді, у чому полягають конкретні переваги країни, що є членом угруповання, над країною поза інтеграційним об'єднанням.
2) У багатьох теоретичних розробках не враховується фактор часу. Можна зазначити, що у різні періоди розвитку національних економік країнами рухають різні за своїм змістом аргументи "за" інтеграцію.
9.5 Утворення та розвиток Європейської економічної інтеграції
Друга половина минулого століття пов'язана зі створенням та поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули найдовершеніших форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання - Європейський союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 15 країн. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у 1952 р. створили Європейське об'єднання вугілля і сталі, яке і започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держави - члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз і з 1 листопада 1993 р. Договір вступив у силу. З цього моменту починається відлік часу існування ЄС. На сьогодні членами Європейського Союзу є такі країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція. ЄС утворився на основі трьох інтеграційних об'єднань - Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського об'єднання ЄВРАТОМ, Європейського економічного співтовариства, створених ще у 50-х роках. Відповідно еволюціонували і цілі західноєвропейської інтеграції. Слід відзначити внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європейської інтеграції. Внутрішні фактори: порівняно мала територія Європи, близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна віднести: політичне протистояння зі США, конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.
У процесі свого розвитку ЄС пройшов такі етапи.
1) Етап зони вільної торгівлі (1958-1969 рр.)
2) Етап митного союзу (1968-1976 рр.)
3) Етап спільного ринку (1987-1992 рр.)
4) Етап економічного союзу (з 1993 р.- до нинішнього часу).
10. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
10.1 Глобальні проблеми міжнародної економіки
В цілому глобалістика як самостійна сфера знань про найбільш загальні, планетарні проблеми сучасного та майбутнього розвитку людства перебуває у процесі становлення.
Проблеми взаємовідносин людини та суспільства з природою і власне суспільних відносин класифікуються як глобальні, якщо:
- вони мають загальносвітовий характер, тобто відносяться до сфери інтересів усіх або великої кількості країн;
- невирішення їх викликає загрозу всьому людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку виробничих сил;
- вони вимагають невідкладних та рішучих дій на основі колективних та скоординованих дій світового співтовариства.
До таких глобальних проблем треба віднести:
а) проблему війни і миру. Ця проблема означає, що не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу;
б) екологічні проблеми. Ці проблеми мають особливе значення для нашої країни, яка зазнала шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи;
в) продовольча проблема;
г) медична проблема;
д) демографічна проблема;
є) енергетична проблема;
є) інформаційна проблема та інші.
Розв'язання глобальних проблем має важливий вплив на формування системи міжнародної економіки, оскільки передбачає об'єднання з цією метою виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів країн світу.
10.2 Економічний зміст процесу глобалізації
Глобальність - не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.
За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.
До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та невідновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.
До другої сфера належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т. п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.
Третя сфера - розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування.
Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв'язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.
10.3 Суттєві риси глобалізації як закономірності міжнародної економіки
Проблеми взаємодії людини та природи у світовій економіці найбільш гостро позначилися на сучасному етапі, хоча були помічені вже давно. Видатні економісти попередніх епох неодноразово підкреслювали діалектичну єдність природного та соціального, природного та суспільного на всіх рівнях людських відносин. Людське суспільство має внутрішні зв'язки з природним середовищем через виробничу діяльність, яка залежить від форми соціальної організації та характеру виробничих відносин, притаманних тому чи іншому суспільству. Виникнення глобальних проблем пов'язане як з конкретною сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей.
Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.
10.4 Діалектика розвитку глобальних проблем
Кожна глобальна проблема об'єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем. Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання, які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.
Крім того, на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з'ясувати сутність та джерела таких проблем.
При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.
11. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
11.1 Інтеграція України в світове господарство
Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних економічних відносин безпосередньо випливає насамперед з потреб використання в національній системі відтворення міжнародного поділу праці з метою розвитку країни і зростання багатства суспільства. Така необхідність спрямована на формування ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки у процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс розв'язуваних спільними зусиллями екологічних проблем. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості для створення належних умов щодо задоволення життєвих потреб народу України.
Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство і розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для участі в міжнародному поділі праці.
Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні (загальнодержавному); по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному і регіональному рівнях шляхом участі у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу ЄС, певних структурах СНД, зони вільної торгівлі між Грузією, Україною, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою (ГУУАМ), Чорноморської зони співробітництва тощо. Поєднання об'єктивної необхідності й об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.
Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових екологічно чистих вугільних і газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машинобудування, ефективність використання енергоресурсів, застосування енергозберігаючих технологій, скориставшись вітчизняними науковими і виробничими досягненнями, досягненнями розвинених країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.
В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має складати якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано вирішувати проблеми ефективної участі в МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для задоволення національних економічних інтересів.
Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП.
Рівень розвитку продуктивних сил є одним із тих техніко-економічних факторів, які найбільшою мірою сприяють активній участі України в МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металорізальних верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов утримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямків і, найголовніше, проводити незалежну економічну політику, спрямовану на включення в систему світових господарських зв'язків.
Організаційно-економічні фактори включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації і комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків.
Створення виробництв з випуску нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одними з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціалізація і кооперація виробництва, його концентрація характеризують економічно доцільну і раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.
Разом з тим існують певні обмеження в розвитку процесів концентрації і спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку орієнтованих на експорт однієї - двох галузей зумовлює вразливість національної економіки та її залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера.
Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася з її орієнтацією на фондомісткі види продукції, вимагають значних інвестицій у базові галузі економіки України для відновлення і якісного оновлення фондів. Структурна трансформація економіки України перетворюється в найважливішу умову для її інтеграції у світову економіку і визначення місця в системі МПП.
Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів включення України до системи світових господарських зв'язків детермінується перехідними економічними виробничими відносинами з властивими їм формами і методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних факторів країн-партнерів визначається їхньою адекватністю і відповідністю загальносвітовим тенденціям.
Етапною правовою основою для зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід назвати закони України про економічну самостійність (3 серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (3 січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.); Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (20 травня 1993 р.); закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 р.)ї про захист від несумлінної конкуренції (7 червня 1996 р.); Указ Президента України "Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" (4 липня 1998 р.), подальші закони України про спеціальні економічні зони в цілому ряді регіонів країни, про захист експортерів, національного ринку (1999-2000 рр.) та інші законодавчі і нормативні акти.
Важливими правовими документами зі створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори й угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, а також багатьма країнами Європи, Північної і Південної Америки, Азії, Африки.
Входження України у світовий економічний простір можливе тільки на основі відкритості економіки за одночасного використання комплексу заходів для захисту внутрішнього ринку. Сучасні процеси глобалізації вимагають від України якомога ширшого використання всіх основних форм МЕВ.
11.2 Відносини України з міжнародними економічними організаціями
На всіх історичних етапах розвитку України міжнародна економічна діяльність завжди мала вплив на економічний стан країни. Сучасні економічні відносини з іншими країнами світу знаходяться в стані розбудови.
Щоб чітко уявляти собі діяльність міжнародних економічних організацій (МЕО) та можливі зв'язки з Україною, необхідно знати загальну характеристику цих організацій на основі відповідної класифікації.
Міжнародною всесвітньою організацією, в якій представлені органи обох організаційно-економічних підструктур світового господарства, є Генеральна Асамблея (ГА) ООН з її Комітетом з економічних і фінансових питань, яка об'єднує всі 186 країн -- учасниць організації, а також Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН, що формується з 54 учасниць на виборній основі з числа членів ООН. З діяльністю ГА та ЕКОСОР пов'язане функціонування спеціалізованих економічних установ ООН. Рішення ГА зі світових питань мають характер рекомендацій, тобто не є юридично обов'язковими для держав-членів. Обов'язковими до виконання всіма членами ООН є рішення Ради безпеки (РБ).
Важливою міжнародною установою, що також поєднує у своїй діяльності обидві організаційно-економічні підструктури світового господарства, є Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка складається з 29 країн. ОЕСР має офіційні відносини з багатьма МЕО функціонального та регіонального характеру. її діяльність охоплює практично всі сторони економічної політики.
Особливе місце серед міжнародних організаційно-економічних структур займають щорічні наради керівників сімки провідних держав розвиненої ринкової економіки, так званої "великої сімки", на яких вирішуються питання регулювання світогосподарських зв'язків.
Останнім часом до цих нарад з окремих питань все частіше залучаються і керівники інших країн. Нині розвивається механізм сталої діяльності країн "великої сімки", до якого на більш-менш постійній основі залучена і Росія.
Україна є членом - засновницею ООН, вона постійний член Комітету з економічних і фінансових питань. Надзвичайно важливою проблемою для України, що торує шлях до світового ринку, є встановлення постійних відносин з ОЕСР. Стосунки з "великою сімкою" мають для нашої країни особливе значення.
До функціональної підструктури світового господарства належать: по-перше, спеціалізовані економічні об'єднання ООН із загально-функціональних та галузевих напрямків, які складають найбільшу групу МЕО; по-друге, міждержавні галузеві організації; по-третє, міжнародні галузеві організації підприємців та, нарешті, по-четверте, міжнародні кооперативні організації.
До першої групи МЕО з функціональної підсистеми світового господарства належить ядро організацій, діяльність яких докорінно впливає на розвиток системи світової економіки в цілому, та на всі її соціально-економічні підсистеми, зокрема підсистеми країн розвиненої ринкової економіки, підсистеми країн ринкової економіки, що розвивається, і підсистеми країн, які переходять до ринкової економіки, а також на трансформацію господарської системи в Україні та її входження до світового економічного простору. Перш за все звернемо увагу на такі міжнародні валютно-фінансові організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); загально-функціональні організації - Міжнародна організація праці (МОП), програма розвитку ООН (ПРООН), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) тощо; галузеві міжнародні організації - Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародна морська організація (ІМО), Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня організація охорони здоров'я (В003) та багато інших. До одних із цих організацій приймаються всі члени ООЕ до інших - на основі обрання. До складу певної частини спеціалізованих економічних об'єднань ООН входить і суверенна Україна, зокрема до МВФ, СБ, ЮНІДО, МАГАТЕ, ІКАО та ін.
Природно, що особливе місце у фінансово-кредитній діяльності МЕО, що належать до спеціалізованих організацій ООН, належить і МВФ та СБ. Україна стала членом цих організацій після набуття державної незалежності.
Основними завданнями МВФ є регулювання валютних відносин між державами-членами та надання їм короткострокових кредитних ресурсів при валютних труднощах, пов'язаних з тимчасовою неврівноваженістю платіжних балансів. У своїй діяльності МВФ дотримується жорсткої фінансової політики.
До групи СБ входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародне агентство гарантій інвестицій (МАГІ), Міжнародний суд (МС). На частку СБ припадає 2/3 річної суми асигнувань усіх міждержавних організацій. Оскільки банк отримує більшу частину коштів для позик на ринку приватного капіталу, то це визначає високу вартість його позик.
Головне завдання МБРР полягає в стимулюванні приватних іноземних інвестицій, а також у сприянні міжнародній торгівлі й підтримці платіжних балансів. Основним видом діяльності МБРР є надання довгострокових кредитів. Фінансування надається під конкретні проекти. Особливою умовою для кредитування країн з перехідною економікою, зокрема України, є прискорення ринкової трансформації загалом і приватизації в першу чергу.
МАР було створено для надання кредитів на менш обтяжливих умовах ніж МБРР. МФК діє як спеціалізована міждержавна установа з метою стимулювання експорту приватного капіталу і заохочення приватного підприємництва. Позики надаються безпосередньо прибутковим приватним фірмам. Для страхування іноземних інвестицій у групі СБ утворено МАГІ, а для розв'язання інвестиційних суперечок.
Важливою тенденцією розвитку МВФ та СБ стало посилення координації їхньої діяльності та розширення взаємодії між собою, а також з іншими міжнародними інститутами, урядами та приватним сектором.
Дослідження міжнародних валютно-фінансових організацій свідчать, що за їхньою допомогою країни з розвиненою ринковою економікою створюють цілісний ринковий простір для підприємництва в усій світовій економіці. Загалом дані країни при цьому намагаються задовольнити свій інтерес. Але в сучасному взаємопов'язаному в усіх своїх частинах світі неможливо досягти задоволення інтересів певних груп країн, не беручи до уваги інтереси інших.
Важливою загально-функціональною МЕО є МОП як спеціалізована установа ООН. Україна - член МОП з 1954 р. Участь України у цій організації має бути спрямована на створення нових виробничих відносин ринкового типу.
Серед загально-функціональних установ ООН ПРООН є основним каналом надання багатосторонньої технічної та доінвестеційної допомоги. Україна як член цієї організації і нині розширює свою участь у ній.
Серед численних галузевих МЕО, що є спеціалізованими установами ООН, слід звернути увагу на ЮНІДО, ФАО і МАГАТЕ, до складу першої і третьої з яких входить Україна. Діяльність усіх цих організацій має велике значення для нашої країни. Так, мета ЮНІДО - заохочувати промисловий розвиток та структурну трансформацію економіки. Все більшого масштабу набуває розвиток відносин з ЮНІДО, невипадково у Відні постійно виставляються для одержання технічної допомоги по лінії ЮНІДО відібрані проекти українських фірм.
Спілкуючись з розглянутою групою МЕО, Україна може мати двосторонній зв'язок і одержувати підтримку (особливо фінансову та в галузі розбудови ринкових відносин), надавати її іншим (перш за все, науково-технічну у вигляді консалтингу, інжинірингу тощо) з метою розвитку національної економіки як складової світового господарства. Для вивіреної діяльності в МЕО треба мати спеціально розроблені для цього загальні та спеціальні моделі.
До другої групи функціональних МЕО належать міждержавні галузеві організації поза безпосередніми рамками ООН. Серед них найбільш визначною та пріоритетною для України є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка отримала назву Світової організації торгівлі (СОТ) і тепер називається ГАТТ/СОТ. Ця організація ставить за мету поступове усунення різноманітних форм дискримінації в торгівлі, її лібералізацію. В її діяльності особливе місце займають не тільки суто торговельні справи, а й проблеми загального розвитку економіки.
Нині членами ГАТТ/ СОТ є понад 120 країн світу, частка яких у світовій торгівлі - 90 %. Серед членів ГАТТ/СОТ вже є значна кількість країн колишньої командно-адміністративної системи.
До групи МЕО належать і багато інших організацій (всього близько 120), діяльність яких побудована на суто функціональних та функціонально-регіональних принципах. Найчисельнішими і найбільш вагомими за своїм значенням у світовій економіці є міждержавні організації з фінансів та кредиту, що входять до даної групи, - понад 30. Для України особливе значення має створений у квітні 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), що зайняв вагоме місце у міжнародних валютно-фінансових організаціях. Його членами стали понад 50 держав світу.
До групи МЕО також належать: Союз промислових федерацій ЄС (ЮНІСЕ), Євратом, Афро-Азіатська організація житлового будівництва, змішані комісії з рибальства на Дунаї та Чорному морі, Дунайська комісія (ДК), Конвенція зі спільного використання товарних вагонів, Міжнародна асоціація цивільних аеропортів (ІКАА), Європейська валютна система (ЄВС), Міжнародний інститут державних фінансів (МІДФ), ціла низка регіональних банків, організацій з охорони авторських і патентних прав, статистичні міжнародні об'єднання та багато інших. Окремо слід назвати об'єднання країн - виробників та експортерів провідних товарів світової торгівлі. Це Асоціація країн - експортерів залізної руди (АПЕФ), Європейська асоціація з тваринництва (ЕААР), Міжнародна організація з цукру (ІСО), Міжнародна рада з пшениці (ІВК), Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК), Міжнародна асоціація з бокситів (ІВА), Міжнародна рада з олова (ІТК), Міжнародна рада країн - експортерів міді (СІПЕК), Міжнародні організації з какао (МОКК), натурального каучуку (ІРО), кави (МОК), бананів (УПЕБ) та багато інших.
Зв'язки з організаціями цієї групи мають значний вплив на розвиток виробництва та його фінансування в Україні (з питань залізної руди, тваринництва, цукру тощо), інші - через застосування моделі порівняльних переваг у зовнішньоекономічних відносинах для зростання ефективності національного виробництва та фінансової стабілізації.
До третьої групи МЕО функціональної підсистеми світового господарства належать близько 70 об'єднань, головним чином у промисловості та енергетиці (близько 30), у галузі транспорту і зв'язку (близько 15). Це, в основному, об'єднання європейських підприємців, за винятком приблизно 20 об'єднань світового та міжрегіонального характеру, перш за все у галузях транспорту, зв'язку, туризму, сільськогосподарського кредиту, виробництва автомобілів, хімічної промисловості. Такі регіональні об'єднання функціональних галузевих організацій підприємців виникають тому, що в Європі знаходяться понад 20 держав з розвиненою ринковою економікою і найбільше розвинуті об'єднувальні економічні процеси. Для України, що вступає до європейського економічного простору, спілкування з існуючими об'єднаннями має важливе значення для розвитку ринкової економіки. Крім того, це дає можливість здійснювати підприємницькі зв'язки з європейським бізнесом та отримувати фінансові кошти, в тому числі й через організаційно-технічне сприяння.
Все більшого розвитку набувають загально-функціональні бізнесові міжнародні економічні об'єднання. До них належать такі, як Трейдклаб, Інтернет, СВІФТ та інші, до яких включаються українські бізнесові структури.
Нарешті до четвертої групи МЕО функціональної підсистеми світового господарства (міжнародні кооперативні організації) належать всього близько 10 об'єднань. Серед них головне і центральне місце посідає Міжнародний кооперативний альянс (МКА). Нинішній сплеск розвитку нового типу кооперації в Україні вимагає її участі в роботі МКА для одержання досвіду ринкової кооперації, організаційно-технологічної та фінансово-економічної підтримки.
Стратегія відносин України з МЕО має виходити, по-перше, із загальносвітових тенденцій до зростання суперечливої цілісності світового господарства; по-друге, зі специфіки нашої країни; по-третє, з пріоритетності конкретних МЕО для розбудови суверенної України. При цьому розвиток відносин з МЕО безпосередньо відкриває можливості для зміцнення фінансових основ України - шляхом отримання кредитів та через фінансування різного роду проектів розвитку і трансформації економіки, що створює умови для зростання прибутковості виробництва і дохідної частини Державного бюджету. В цілому результативність відносин України з МЕО має виражатися в ринковій трансформації економіки країни, прибутковості проектів, під які виділяються зарубіжні кошти, та зміцненні соціальної бази через зростання забезпеченості населення.
Основою теоретичної концепції відносин України з МЕО є методологічний підхід, згідно з яким стратегія цих відносин має виходити з принципу державотворення в країні, зокрема у зовнішньоекономічній сфері. Наявність структурованої державної влади слугує регулюванню відносин з МЕО в інтересах зростання національного багатства і добробуту країни.
Для розвитку відносин України з різними МЕО мають розроблятися і удосконалюватися відповідна правова державна статистична служба на основі загальних та спеціальних моделей спілкування з МЕО, конкретні програми щодо кредитів.
ЛІТЕРАТУРА
1 Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. пос. / За ред. І.В. Багрової. - Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. - 384 с.
2 Буглай В.Б., Ливенцев И.Н. Международные экономические отношения. - М.: Финансы и статистика, 1996. 160 с.
3 Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. Та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.
4 Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Цілі міжнародної економічної інтеграції. Економічні ефекти зони вільної торгівлі і митного союзу, сучасні інтеграційні процеси. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему. Проблеми і перспективи інтернаціоналізації української економіки.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 11.12.2011Визначення основних проблем інтеграції України в світовий економічний простір. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і зміна структури економіки як чинники економічної інтеграції. Теорії міжнародної торгівлі і їх значення в розвитку економіки.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 25.04.2011Вітчизняна теорія інтеграції. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції, її форми. Північноамериканська угода про вільну торгівлі. Інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу. Поетапність процесу міжнародної економічної інтеграції.
реферат [37,9 K], добавлен 19.11.2009Суть та цілі міжнародної економічної інтеграції, її форми та етапи. Економічні наслідки вступу країни до торгово–економічних інтеграційних об’єднань. Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України. Стратегічні напрямки інтеграції.
курсовая работа [271,6 K], добавлен 26.05.2014Історія виникнення, етапи розвитку та типізація міжнародних організацій. Головні передумови міжнародної економічної інтеграції. Особливості та проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність, її членство в міжнародних організаціях.
курсовая работа [118,2 K], добавлен 22.06.2010Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції як найвищого ступеню розвитку міжнародних економічних відношень. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань. Вплив міжнародної торгівлі на вітчизняні монополії.
контрольная работа [60,9 K], добавлен 14.12.2009Сутність міжнародної економіки та її місце в системі економічних знань. Порядок формування та проблеми сучасної міжнародної торгівлі, шляхи їх вирішення. Механізм функціонування міжнародної макроекономіки, методи її регулювання, сучасність і перспективи.
учебное пособие [2,3 M], добавлен 16.01.2010Специфічні риси міжнародної торгівлі, особливості механізмів її фінансування. Виграш від міжнародної торгівлі для вітчизняних міжнародних фірм. Державне регулювання міжнародної торгівлі. Експорт як стратегія одержання прибутків країною, основні перешкоди.
контрольная работа [38,9 K], добавлен 05.10.2012Економічна інтеграція як критерій розвитку країн та їхнього співробітництва. Аналіз та обґрунтування теоретичних концепцій економічної інтеграції, особливості включення України в глобальний економічний простір. Форми міжнародної економічної інтеграції.
реферат [29,8 K], добавлен 05.09.2009Сутність міжнародної торгівлі та її види. Динаміка експорту та імпорту товарів і послуг України за 2003-2007 роки. Основні перспективи розвитку міжнародної торгівлі в умовах її інтеграції. Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі.
курсовая работа [137,6 K], добавлен 06.10.2010
