Міжнародна економіка
Економічний зміст міжнародної економіки. Нові форми залучення України у міжнародну економічну систему. Економічна основа міжнародної торгівлі. Класична теорія міжнародних інвестицій та її розвиток. Передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2013 |
| Размер файла | 215,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Відмінності у переміщенні чинників виробництва. Розглядаючи особливості міжнародної торгівлі, класики політичної економії вказували на те, що чинники виробництва переміщуються всередині країни, але не між країнами. Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.
Неокласична школа робить ряд доповнень. Представники цієї школи допускають деяку здатність чинників виробництва до переміщення між країнами, однак вона істотно нижча, ніж усередині країни. Мовні та культурні бар'єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між різними країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар'єрів, відмінностями в податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу. Припущення про нижчу здатність чинників виробництва до переміщення між країнами дає змогу зробити такий висновок: міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів усередині країни і між країнами, виступає замінник міжнародної мобільності ресурсів.
Багаторівнева структура світової торгівлі. За визначенням, міжнародна торгівля є обміном товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов'язаного з проходженням товарів через національні митні кордони окремих держав. Але зараз товарний обмін між країнами створює лише один з рівнів світової торгівлі. У зв'язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими торговельними зв'язками між країнами виникли такі види торгівлі, як внутрішньорегіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торговельних союзів, перетворились на загальний кордон регіону.
Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі: внутрішньофірмової торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами однієї і тієї ж ТНК. Це, по суті, якісно новий сектор світової торгівлі: наднаціональний товарообіг. Його частка у світовій торгівлі постійно зростає. На-сьогодні транснаціональні корпорації контролюють понад 50% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.
Міжнародна конкуренція:
Для забезпечення всього спектра торговельних відносин дедалі частіше застосовується термін "світова торгівля", а термін "міжнародна торгівля" вживають не лише до торгівлі між країнами, але й до всіх існуючих типів торговельних потоків.
Відомо, що характер конкуренції безпосередньо залежить під типу ринку. В економічній літературі виділяють чотири типи ринку, кожний з яких ставить свої проблеми в галузі конкуренції і ціноутворення: ринок чистої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; олігополістичний ринок; чиста монополія.
На світовому ринку переважає олігополістична конкуренція, тобто конкуренція декількох великих фірм, що контролюють значну частину виробництва і збуту того чи іншого товару. Характерною рисою такої конкуренції є взаємозв'язок фірм, що входять в олігополію, при прийнятті рішень щодо цін та обсягів виробництва. Олігополістична конкуренція передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємної змови (тобто встановлення монополії) при визначенні обсягів виробництва та цін або їх зміні. За олігополії фірми прагнуть уникнути війни цін і надають перевагу неціновій конкуренції, вважаючи, що нецінова конкуренція дає більш тривалі переваги перед конкурентами. Олігополісти, як правило, мають значні фінансові ресурси, щоб використати новизну, прогресивність, надійність конструкції, оперативність технічного обслуговування і т. ін. як ключові чинники конкурентоспроможності. Ці параметри купівельної переваги утворюють нові епіцентри конкурентної боротьби і ґрунтуються на таких передумовах конкурентоспроможності товару, як конкурентоспроможність фірми і конкурентоспроможність країни. В умовах олігополістичної конкуренції фірми, спираючись на високу конкурентоспроможність країни, найчастіше сповідують такий принцип мистецтва конкуренції, як вмілий відхід від неї.
Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку безпосередньо залежить і від загального стану світового господарства, і від соціально-економічного становища різних країн, їх торговельної, валютно-кредитної політики, від дій міжнародних економічних угруповань та міжнародних економічних організацій. У зв'язку з цим міжнародному бізнесу доводиться вирішувати дилеми:
- диференціація продукції по країнах або стандартизація;
- адаптація стратегії та методів конкуренції до місцевих умов або орієнтація на глобальні підходи (наприклад, використання так званого "ефекту переливу" - розробка програми маркетингу на ряд країн);
- підвищення ефективності за рахунок філій в окремих країнах або підвищення ефективності в глобальному масштабі тощо.
Глобальність міжнародної конкуренції породжує множинність цін міжнародної торгівлі. Множинність цін означає, що на один і той же товар може бути ряд цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод: ціни за звичайними комерційними угодами; ціни за кліринговими угодами; ціни за програмами допомоги тощо. При виділенні з багатьох цін світової ціни використовують, як правило, два основних критерії:
- за цією ціною укладаються великі комерційні угоди, що передбачають непов'язані експортні та імпортні операції;
- світовими визнаються ціни угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі.
Ціни деяких національних ринків відіграють спрямовуючу роль.
Для орієнтації в рівні та динаміці світових цін необхідно знайти основні види цін, що публікуються: довідкові ціни, які публікуються у спеціальних бюлетенях, експортних прейскурантах; ціни статистики зовнішньої торгівлі, які відображають ціни реальних угод у міжнародній торгівлі; біржові котирування, які показують реальні ціни на біржі; ціни аукціонів, що фіксують реальні ціни угод на аукціонах; публіковані ціни фактичних угод і контрактів.
Трансфертні ціни:
Зростання в міжнародній торгівлі частки внутрішньокорпораційних товарних потоків істотно підвищує значення трансферних (внутрішньофірмових) цін у системі світових цін.
Трансфертні ціни - умовно-розрахункові ціни, які використовуються в межах ТНК для встановлення господарських зв'язків між їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії ТНК і становлять предмет комерційної таємниці. Звідси - численні зловживання ТНК по відношенню до суб'єктів світового господарства, в тому числі щодо до окремих держав та профспілкових організацій.
Основні види зовнішньоторговельних операцій: експорт та імпорт.
Специфікою міжнародного обміну є наявність двох різних видів торговельних операцій: експорту та імпорту. Експортна операція являє собою продаж іноземному покупцеві товару з вивозом його з країни продавця за кордон. Особливим різновидом експорту є реекспортна операція. Остання являє собою купівлю товару в іноземного продавця, ввезення його в країну покупця, а потім перепродаж цього товару (без його перероблення) за кордон іноземному покупцеві.
Імпортна операція являє собою купівлю товару в іноземного продавця і ввезення його в країну покупця. Різновидом імпорту слід вважати реімпортну операцію, тобто зворотне ввезення з-за кордону вітчизняного товару, який не піддавався там переробленню.
Констатуючим елементом зовнішньоторговельних операцій є контракт. Його предметом може виступати: купівля-продаж товару; виконання підрядних робіт; оренда; обмін.
Відповідно до предмета договору виділяють такі види зовнішньоторговельних контрактів: контракт купівлі - продажу; контракт оренди; підрядні контракти; контракт при зустрічній торгівлі.
3.3 Значення міжнародної торгівлі
Нині жодна країна світу не може обійтися без зовнішньої торгівлі. За допомогою зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної вартості, світових цін впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо. Світова торгівля є рушієм виробництва як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, оскільки вона забезпечує раціональніше використання матеріальних та людських ресурсів на всіх рівнях господарювання. Світове виробництво, як і виробництво окремих країн та регіонів, протягом останніх 30 років стало дедалі більше залежати від зовнішньої торгівлі.
Міжнародна торгівля слугує важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дозволяє отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок, який не поглинається внутрішнім ринком. Тим самим міжнародна торгівля дає змогу досягти вищого рівня задоволення потреб для населення кожної з торгуючих країн (хоча, може, і не однаковою мірою).
Для бізнесу значення світової торгівлі визначається тим, що вона є актом реалізації додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва).
Всі країни так чи інакше залежать від міжнародної торгівлі. Але міра залежності є різною. Вона визначається як відношення вартості міжнародної торгівлі (експорт та імпорт) до внутрішнього національного продукту:
(3.1)
Для невеликих розвинутих країн (Бельгії, Нідерландів, Швейцарії, Данії, Швеції та ін.) цей показник варіюється значеннями від 40 до 90%.Для великих розвинутих країн (Німеччини, Англії, Франції тощо) - від 25 до 35%. Для США та Японії - близько 11%.
Для країн, що розвиваються, залежність від міжнародного торгівлі велика. Включення цих країн до міжнародний та світогосподарського поділу праці повинно орієнтуватись на взаємозалежність у міжнародній торгівлі .
Хоча за загальним обсягом операцій в системі світогосподарських зв'язків міжнародна торгівля останнім часом втратила провідне місце, її обсяг і значення зростає, економісти говорять про вибуховий характер світової торгівлі. Так, у 90-х роках XX ст. обсяг міжнародної торгівлі збільшувався на 6% за рік. За останні 30 років світова торгівля набула найбільш високих темпів у 2000р. За оцінками Світового банку, обсяг світового товарообігу збільшився на 12,5 %. В абсолютних цифрах обсяг міжнародної торгівлі становить приблизно 8 трлн. доларів США. Таке прискорення світової торгівлі пов'язано насамперед з посиленням процесу лібералізації міжнародних відносин, підвищенням цін на сировину, посиленням попиту на промислові товари, частка яких у сукупному обсязі світового експорту досягає 70%.
Швидкі темпи розширення світової торгівлі сприятливо впливають на економіку країн, що розвиваються, стимулюючи їх експорт. Середньорічне зростання експорту країн, що розвиваються, у 90-ті роки, за даними Світового банку, становить 10%, що більше ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник 80-х років.
Світова організація торгівлі (СОТ) прогнозує подальше зростання обсягів міжнародної торгівлі у XXI столітті.
3.4 Структура та динаміка міжнародної торгівлі
Світова торгівля розподіляється і змінюється нерівномірно як територіально, так і за видами продукції, товарними формами та видами торговельних відносин. Сучасні тенденції в структурі та динаміці світової торгівлі зумовлені динамікою розвитку суспільного поділу праці у світогосподарській сфері. Знання структури світової торгівлі та її динаміки необхідні для успішного ведення міжнародного бізнесу.
1) Територіальний аспект структури та динаміки міжнародної торгівлі:
Географічна структура світової торгівлі відображає як загальний стан світової економіки, так і її структуру, що ґрунтується на класифікації країн, котра використовується в дослідженнях і розрахунках установ та організацій ООН. За цією класифікацією країни поділяються на три основні групи (з підгрупами):
- промислово розвинуті країни (ПРК) з ринковою економікою та високим рівнем доходів населення;
- країни з перехідною економікою (колишні країни з централізовано плановою економікою);
- країни, що розвиваються, включаючи нові індустріальні країни (НІК).
2) Структура міжнародної торгівлі за групами та видами продукції
Товарна структура світової торгівлі значною мірою визначається законом порівняльних переваг. "Недостатні елементи", необхідні для відтворюваного процесу, країни імпортують з-за кордону. Для покриття імпорту товари, за якими країна має порівняльні переваги, ідуть на експорт.
Протягом останніх десятиліть у світовій торгівлі відбувся значний розвиток спеціалізації у виробництві товарів, яка супроводилася структурними змінами як основних груп товарів (продовольчі товари та сировина; руди, мінерали та кольорові метали; паливо; промислові товари), так і окремих видів усередині груп товарів. За період 1963 - 1987 рр. частка промислових товарів у світовому експорті зросла з 52 до 69 і до 75% у 2002 р. Частка продовольчих товарів, а також руд, мінералів та кольорових металів зменшилась майже наполовину. Серед промислових товарів особливо швидко зростала торгівля виробами електроніки, електромеханічними, текстильними та хімічними товарами. Значно змінилася частка готових виробів (з 51% у 1960 р. до 75% у 2002 р.)
3) Структура міжнародної торгівлі за товарними формами
Традиційно об'єкти міжнародної торгівлі розподіляються на товар-продукт (паливно-сировинні, сільськогосподарські, промислові товари) та товар-послугу, котрий на відміну від товару-продукту не набуває уречевленої форми, а виготовляється і споживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню . Відтак більшість видів послуг ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами. Ця обставина відокремлює міжнародну торгівлю послугами від торгівлі товаром-продуктом. Проте ряд послуг продається в комплекті з товаром-продуктом. Особливо це стосується торгівлі наукомісткими товарами.
Із самого початку найбільшу частку вагу в міжнародному товарообігу займали товари-продукти. В міру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково-технічної революції зросла роль експорту та імпорту послуг (так званого невидимого експорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі. Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжинірингові, комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільніше відбувається розвиток транспорту і туризму.
Особливе місце в торгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії та "ноу-хау").
Протягом останніх десятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається швидшими темпами, ніж торгівля товарами-продуктами, особливо у ПРК та НІК. На частку цих країн припадає 99% світового експорту ліцензій і патентів та 85% їх імпорту. Розвинуті країни на купівлю ліцензій витрачають у середньому 10% загальних витрат на науково-дослідницьку діяльність. Лідером є США, частка яких становить 2/3 продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 рази перевищує товарний експорт США.
У розвитку світового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційних одиничних товарів і поява нових товарних форм: товар-група, товар-об'єкт, товар-програма.
Одиничний товар був типовим для ранніх стадій становлення міжнародної економіки. Ця різновидність товару завоювала значну сферу поширення у зв'язку з розвитком міжнародного поділу праці, ускладненням та диференціацією суспільних потреб. Однак нині зона одиничного товару відносно звужується. Вона створює нижній, кон'юнктурний поверх світових товарних потоків.
Подальша еволюція товарних форм пов'язана з товаром-групою, товаром-об'єктом та товаром-програмою.
Поширення товару - групи на світових товарних ринках відбувається у двох формах:
- перетворення товарної маси в товари групового асортименту;
- об'єднання товарів у комплектні поставки.
Ця форма панувала на світовому ринку до початку 80-х років. Найбільшими експортерами комплектного устаткування в цей період були Японія, ФРН та США.
Товар-об'єкт (підприємство) пов'язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуються на світовому ринку. Провідним постачальником товару-об'єкта на світовий ринок є США.
Товар-програма пов'язаний з різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом у галузі нових ідей і технологій. Цей товар починається з ідеї, яка в подальшому стикується з необхідною матеріально-речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно-фінансовими можливостями.
Розвиток нових товарних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світових товарних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку міжфірмового та внутрішньофірмового поділу праці. Але перехід від однієї товарної форми до іншої не витісняє попередньої. Кожна різновидність продовжує розвиватися, співіснуючи з іншою. Міжнародна торгівля одиничними товарами створює кон'юнктурний товаропотік з традиційною формою угод (контракти). Нові товарні форми, пов'язані з товаром-групою, товаром-об'єктом і особливо з товаром-програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтується на довготривалих виробничих зв'язках зі спеціалізації і кооперування, на великомасштабних угодах, пов'язаних із спільним фінансуванням або спорудженням об'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських проблем на основі включення в систему світогосподарських інвестиційно-виробничих зв'язків. Формою угоди тут виступають договір, концесія, генпідряд.
Поява нових товарних форм породжує виникнення нових послуг. Йдеться, насамперед про процес софтизації, тобто зростання частка інформаційних послуг. Значення останніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значення кредитно-фінансових послуг. Це значення, як правило, пов'язують з просуванням на світовий ринок товару-об'єкта і то-вару-програми. Особливого значення при просуванні такої товарної форми як товар-програма набувають науково-технічні, інжинірингові та консультаційні послуги.
Ціни на товар-групу, товар-об'єкт і товар-програму формуються під впливом ряду специфічних чинників:
а) тривала взаємодія з економічним середовищем товарного ринку (насамперед валютно-кредитного), який потребує прогнозування тенденції кредитних та валютних умов на ціну;
б) диференційованость якісних показників товару-групи, яка потребує врахування в ціні кінцевого ефекту його використання, тобто пов'язання її з показниками функціонування товару-групи, що закуповується або продається, та обчислення ціни шляхом побудови "цінової етажерки";
в) об'єднання в товарі-об'єкті, товарі-програмі багатьох різнорідних компонентів (конструкції, різноманітні машини, устаткування, робочої сили, кредитних грошей тощо) надає акумулюючого впливу на ціну. У цьому випадку застосовується кумулятивний питомий показник: валютні капіталовкладення, віднесені до одиниці потужності, кінцева продуктивність об'єкта або валютні витрати на перетворення одиничного осередку виробничої інфраструктури (товар-програма).
4) Структура міжнародної торгівлі за рівнем торговельних потоків
У зв'язку із зростанням ролі ТНК у світовій економіці поряд з рівнем товарообміну між країнами швидко розвивається наднаціональний рівень товарообігу. Це - внутрішньокорпораційний обмін, тобто торгівля між підприємствами однієї і тієї ж транснаціональної корпорації, які знаходяться в різних частинах світу.
Наднаціональна торгівля охоплює значну частину стратегічного поверху світової торгівлі і має справу значною мірою з новими товарними формами. За внутрішньокорпоративним обміном - майбутнє світових торговельних відносин. На сьогодні його частка становить понад 1/3 світових товарних потоків.
Зростання частки внутрішньокорпораційного і міжкорпораційного обміну висунув основний метод світової торгівлі торгівлю - напрямки (без посередників). Поява у світовому товаропотоці нових товарних форм, особливо таких, як товар-об'єкт і товар-програма, сприяє трансформації торговельних посередників у безпосередніх учасників довготривалих угод.
Торгівля - напрямки ведеться в основному на верхньому, стратегічному поверсі світового товарообміну. Нині торгівля - напрямки становить близько 50% товарообігу. На торговельних посередників, які діють в основному на кон'юнктурному поверсі світового обміну, припадає понад 50% світової торгівлі.
3.5 Регулювання міжнародної торгівлі
1) Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі:
Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито.
Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону.
Імпортне мито - це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, експортне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.
Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалерне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалерного, так і специфічного мита.
За допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зниження загальної ефективності економіки, і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість "врятованих" робочих місць, то отримаємо вартість одного "врятованого" робочого місця.
Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місці в країні.
У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розраховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для виробництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.
Мито на імпортну сировину є податком для місцевих виробників, що збільшує їхні витрати на виробництво, скорочує вплив ефективного протекціонізму, який ґрунтується на введенні мита на кінцеву продукцію і таким чином перешкоджає національним виробникам. В деяких випадках навіть при позитивному значенні номінального мита на кінцеву продукцію в країні буде вироблятися ще менше товару, ніж при існуванні вільної торгівлі.
Номінальна ставка мита може бути дуже оманливою і не давати навіть приблизного уявлення про ступінь захисту національних виробників, які виробляють імпортозаміщувальну продукцію. Крім того, більшість країн світу мають "каскадну" структуру митних ставок, починаючи з нульових або знижених митних ставок на сировину та матеріали, а також високі ставки на кінцеву продукцію, що робить показник ефективного протекціонізму ще більшим, ніж здається на основі номінальних ставок мита. Водночас необхідно використовувати концепцію ефективного протекціонізму з обережністю, через те, що вона застосовується лише в аналізі часткової рівноваги. Зокрема ця концепція виходить з припущення, що світові ціни на кінцеві товари та сировину не знаходяться під впливом мита, а сировина використовується у виробництві в сталій пропорції. Обидва припущення є сумнівними. Наприклад, коли ціни на імпортну сировину збільшуються для національних виробників через встановлення мита на імпорт, місцеві виробники можуть замінити дорогу імпортну сировину чи компоненти більш дешевими складовими. Незважаючи на такі обмеження, підхід на основі ефективного протекціонізму має переваги порівняно із номінальним митом в оцінці ступеня захисту національного виробництва.
Теорема Столпера - Самуельсона.
Теорема Столпера - Самуельсона стверджує, що зростання відносних цін на товари (наприклад в результаті введення мита) збільшує дохідність факторів, які використовуються переважно для виробництва цього товару. Таким чином, реальний дохід фактора, наявного в країні меншою мірою, буде збільшуватися у міру впровадження мита.
Оптимальним митом називається така ставка мита, яка максимізує нетто-виграш в результаті покращення умов торгівлі даної країни проти її негативного впливу на обсяги торгівлі (скорочення обсягів торгівлі). Таким чином, після введення мита загальний добробут країни зростає до досягнення значення митної ставки свого оптимуму, а потім, якщо ставки продовжують зростати, добробут буде поступово знижуватися.
Проте, у міру покращання умов торгівлі після введення мита в одній країні, інша країна - торговельний партнер зазнає погіршення умов торгівлі. Крім того, остання буде мати і зниження обсягів торгівлі, що спричинює погіршення добробуту в ній. В такому випадку партнер буде відповідати на такі дії через власне введення оптимального мита. В міру відновлення понесених втрат від попереднього погіршення умов торгівлі, загальні обсяги міжнародної торгівлі будуть продовжувати скорочуватися. Такий процес може тривати досить довго, що в результаті призведе до того, що всі країни -- учасники такої "війни" будуть втрачати більше, ніж отримувати.
Більше того, навіть якщо партнер і не вдасться до ескалації митних ставок, виграш країни, яка вводить оптимальне мито, буде меншим за втрати її торговельного партнера, тобто загальносвітовий добробут погіршиться.
2) Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.
Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів.
Інші види торговельних обмежень:
- добровільні обмеження експорту;
- технічні, адміністративні та інші види регулювання.
Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.
Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами розуміють ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера.
В розвинених країнах після закінчення строку дії "добровільних" обмежень розповсюджена практика висування антидемпінгових вимог національними виробниками щодо імпортованої продукції.
Ефективність дії таких обмежень щодо імпорту менша порівняно з установленими імпортними квотами, оскільки країни-експортери неохоче погоджуються обмежити обсяги свого експорту. Іноземні експортери з часом можуть продавати більш якісні та дорогі товари в межах встановленої квоти, що дозволяє їм отримувати додаткові прибутки, незважаючи на кількісне обмеження можливостей експорту.
Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару.
Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва. Тобто вимоги, що виконавцями урядових замовлень мають бути лише національні виробники.
Велика увага приділяється і прикордонним податкам. Вони іноді розглядаються як непрямі податки, які повертаються експортерам та стягуються (як додаткове мито) з імпортерів при перетині товаром митного кордону.
Міжнародні товарні угоди та встановлення різних видів валютних курсів у країні також обмежують торгівлю.
Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації.
Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг - це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном. Демпінг можна розділити на три основні види: постійний, хижацький та випадковий (спорадичний). Постійний демпінг, або міжнародна цінова дискримінація, - це тривала тенденція національного монополіста максимізувати прибуток через продаж товару на внутрішньому ринку за завищеними цінами (що не враховують транспортні витрати та торговельні перешкоди) порівняно з міжнародним ринком.
Хижацький демпінг - це тимчасовий продаж товару на іноземному ринку за цінами, нижчими за собівартість або нижчими порівняно із внутрішніми цінами з метою витіснення іноземних виробників з ринку, після чого ціни на товари починають зростати, і виробники починають отримувати монопольну ренту на такому ринку. Випадковий демпінг - це продаж, який проводиться час від часу за цінами, нижчими за собівартість, або нижчими порівняно з внутрішніми цінами з метою зменшення непередбачуваного або тимчасового надлишку товарів без зниження цін у країні.
Торговельні обмеження, націлені на протидію постійному демпінгу, є відносно виправданими і захищають національних виробників від непорядної конкуренції з боку іноземних виробників. Такі заходи зазвичай приймають форму антидемпінгових стягнень для того, щоб урівняти ціни. Інколи вистачає навіть загрози зі встановлення таких стягнень. Проте часто надзвичайно складно встановити вид демпінгу, а національні виробники вимагають вживати заходів проти будь-якого демпінгу, внаслідок чого зникають стимули до імпорту та зменшуються доходи й обсяги виробництва в країні. У деяких випадках, особливо при спорадичному та хижацькому демпінгу, виграш споживачів від низьких цін може бути більшим за втрати виробників у країні.
Експортні субсидії - це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.
Крім того, країни ЄС з метою підтримки доходів фермерів у межах загальної сільськогосподарської політики надають своїм виробникам суттєву підтримку. Такі великі субсидії сільськогосподарським виробникам призводять до значного перевиробництва, а надання експортних субсидій, що заохочує європейських виробників експортувати свою продукцію до інших регіонів, призводить до виникнення значних торговельних суперечностей.
3.6 Розвиток Світової організації торгівлі (СОТ)
Загальна угода про мито та торгівлю (General Agreement on Tariff and Trade - GATT). GATT - це міжнародна організація, яка була створена у 1947 р. з штаб-квартирою у Женеві (Швейцарія) з метою стимулювання вільної торгівлі через багатосторонні переговори. Спочатку передбачалося, що GATT увійде до Міжнародної Організації Торгівлі (Іnternаtіonаl Trade Organization - ІТО), чий статут обговорювався у Гавані у 1948 р., і регулюватиме міжнародну торгівлю. Коли ж постанова про створення ІТО не була ратифікована Сенатом США та урядами інших країн, GATT стала діяти самостійно.
GATT базувалася на таких принципах:
- принцип недискримінацій. Цей принцип стосується безумовного прийняття принципу найбільшого сприяння, який передбачає зниження митних ставок при торгівлі з країнами - членами організації. Винятком було утворення економічних інтеграційних об'єднань, таких як митні союзи, а також торгівля між колишніми колоніями та метрополіями;
- принцип ліквідації нетарифних торговельних обмежень (таких як квоти), що не розповсюджувалося на сільськогосподарську продукцію та на країни, які мають проблеми з платіжним балансом;
- проведення консультацій та вирішення суперечок між країнами - членами GATT.
Під час роботи GATT на п'яти проведених переговорах між 1947 та 1962 рр. митні ставки були знижені до 35 %. У 1965 р. було прийнято рішення застосовувати режим преференційної торгівлі з країнами, що розвиваються, дозволити останнім користуватися зниженими митними ставками, які встановлюються між розвиненими країнами без введення власних знижених митних ставок. Але успіх у зниженні митних ставок не був досягнутий до 1962 р., оскільки ставки обговорювалися щодо конкретного продукту, а також через введення Конгресом США протекціоніських заходів, зокрема: 1) заборони на особисті переговори Президента США щодо зниження митних ставок, якщо вони серйозно можуть зашкодити національним виробниками; 2) дозволу національній галузі, яка заявила про шкоду, зазнану від імпорту, подати клопотання до Комісії по Міжнародній Торгівлі, яка рекомендуватиме Президенту США відмінити зниження митних ставок (просте збільшення обсягів імпорту вже було достатнім приводом для подання такого клопотання); 3) заборони на зменшення митних ставок, які могли б зашкодити галузям, важливим для національної безпеки країни.
Оскільки будь-яке значне зниження митних ставок обов'язково буде мати негативний вплив на окремі галузі, особливо ті, де країна має порівняльні недоліки, такі заходи були б серйозною перешкодою для наступного етапу зниження митних ставок.
Під час дії GATT всі багатосторонні переговори проводилися у формі раундів, які могли тривати до декількох років. На таких раундах приймалися рішення про подальше зниження митних ставок, розвиток умов торгівлі тощо. Найбільш відомими і значними щодо впливу на подальший розвиток міжнародної торгівлі були:
- Кеннеді-раунд, який розпочався у 1962 р. і повністю завершився у 1967 р., де було прийняте рішення про зниження ставок мита протягом п'яти років
на 35 % від рівня 1962 р. Але наприкінці 1972 р., коли були виконані всі рішення, прийняті на цьому раунді, середній рівень зниження митних ставок на промислову продукцію серед розвинених країн становив менше ніж 10 %;
- Токійський раунд, який проводився у Женеві, розпочався у 1974 р. і повністю завершився у 1979 р. Обговорювалося зниження митних ставок на 31 % у США, на 27 в Європі та на 28 % в Японії протягом восьми років, починаючи з 1980 р. Також на цьому раунді обговорювалася система зниження нетарифних обмежень, яка включала: 1) угоди про державні закупки;
2) уніфікацію процедури встановлення та стягнення компенсаційного та антидемпінгового мита; 3) узагальнення системи преференцій щодо експорту з країн, що розвиваються, (хоча такі товари, як, взуття, продукція текстильної промисловості, побутова техніка та інші товари, які мають істотне значення для країн, що розвиваються, були виключені з переліку). Було визначено, що загальний статичний виграш від заходів, прийнятих на Токійському раунді, щорічно становив 1,7 млрд. дол. При динамічній оцінці виграшу, яка буде охоплювати й економію масштабу, підвищення загального рівня ефективності виробництва та інновацій, цей показник може збільшитися до 8 млрд. дол. на рік. Такі показники є лише приблизними;
- Уругвайський раунд (восьмий) тривав сім років і завершився у грудні 1993 р. У напружених багатосторонніх переговорах взяли участь 117 країн, а остаточну угоду підписали 124 країни (в тому числі США та всі великі країни світу за винятком країн колишнього СРСР та Китаю), крім того, 24 країни умовно підписали її. Цей раунд переговорів розпочався у вересні 1986 р. у місті Пунтадель Есте (Уругвай) і мав би завершитися до грудня 1990 р., але через суперечки між США та ЄС, особливо між США та Францією через субсидії сільськогосподарським виробникам, був продовжений ще на три роки.
Метою Уругвайського раунду було укласти правила перевірки поширення нових заходів протекціонізму та перешкодити подальшому їх розвитку; розпочати переговори щодо торгівлі послугами, сільськогосподарською продукцію та розглянути проблеми здійснення прямих іноземних інвестицій; провести переговори з міжнародних правил щодо захисту прав інтелектуальної власності; удосконалити механізм розв'язання суперечок. Така угода була підписана 15 квітня 1994 р. і набула чинності 1 червня 1995 р.
До основних положень угоди, що була прийнята на Уругвайському раунді, належать такі:
1) Митні ставки. Митні ставки мають бути знижені в середньому від 3 до 4,7 % , а частка товарів, які не обкладаються митом, збільшується з 20-22 до 40-45 %; митні ставки повністю ліквідуються при торгівлі фармацевтичною продукцією, будівельними матеріалами, медичним обладнанням, продукцією паперової галузі та сталлю.
2) Квоти. Країни повинні замінити квоти при імпорті сільськогосподарської продукції та продукції легкої промисловості менш жорсткими ставками мита протягом 10-річного періоду; митні ставки на сільськогосподарську продукцію мають бути знижені на 24 % у країнах, що розвиваються, та на 36 % у розвинених країнах, митні ставки на продукцію легкої промисловості знижуються на 25 %.
3) Антидемпінгові заходи. Ця угода надає можливість вживати більш жорстких та швидких заходів щодо вирішення суперечок, які виникають через дію антидемпінгового законодавства, але не забороняє застосування таких законів.
4) Субсидії. Обсяг субсидій щодо експорту сільськогосподарської продукції має бути зменшений на 21 % протягом шести років, державні субсидії на проведення розробок у промисловості повинні обмежуватися 50 % від загальних витрат на дослідження.
5) Гарантії. Країни можуть тимчасово збільшити митні ставки або інші обмеження імпорту, якщо національна промисловість зазнає істотної шкоди, але країнам дозволяється застосовувати підвищені стандарти з безпеки та санітарно-ветеринарні стандарти, лише якщо такі висновки науково обґрунтовані, а не просто обмежують товаропотік. Наприклад, країна може заборонити імпорт продуктів тваринництва, якщо доведе, що при вирощуванні худоби використовувалися гормони, шкідливі для здоров'я людей.
6) Інтелектуальна власність. Угода передбачає надання 20-річного захисту патентів, торговельних марок та авторських прав, але обмежує дію патенту лише 10 роками у фармацевтичній промисловості для країн, що розвиваються.
7) Послуги. США не змогли добитися послаблення доступу для своїх банків, інвестиційних компаній та брокерських фірм на ринки Японії, Кореї та інших країн, що розвиваються, і не мали успіху щодо зняття обмежень на показ американських фільмів і телепрограм в Європі.
8) США та Європа домовилися продовжувати переговори про подальше зниження обмежень державних субсидій на будівництво пасажирських літаків, відкриття ринку міжнародного телефонного зв'язку та обмеження субсидій в
Європі виробникам сталі. США також відзначили свою зацікавленість продовжувати переговори щодо відкриття японського ринку комп'ютерних чипів.
9) Інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею. Угода скорочує вимоги до іноземних інвесторів купувати комплектуючі у місцевих виробників або експортувати в такому ж обсязі, як і імпортувати.
10) Світова організація торгівлі (World Trade Organization - WТО). На цьому раунді було прийнято рішення про заміну секретаріату GATT Світовою організацією торгівлі, яка має повноваження не лише у сфері торгівлі промисловою продукцією, а й сільськогосподарською продукцією та послуга ми. Торговельні суперечки повинні вирішуватися голосуванням, причому рішення приймається 2/3 або 3/4 голосів країн, а не одностайно, як це було при GATT, коли "країна-винуватиця" була здатною заблокувати рішення, яке спрямоване проти неї.
11) Незважаючи на те, що підписання остаточного рішення Уругвайського раунду вже саме собою є великим досягненням, лише декілька цілей, що стояли перед цим раундом переговорів, були досягнуті, залишивши незліченну кількість проблем, які покликана вирішити Світова організація торгівлі - WТО.
4. МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ
4.1 Класична теорія міжнародних інвестицій та її розвиток
Суть класичної теорії інвестицій: виробничі ресурси мають схильність тяжіти до того місця вкладання, де може бути досягнута найбільша віддача. Рушійним мотивом переміщення чинників є пошук більш прибуткового застосування ресурсів. Теорія стверджує: чим більший розмір накопичення капіталу в даній країні, тим більша імовірність, що вона вивозитиме капітал за кордон. У країні, де спостерігається тенденція до збільшення безробіття і зниження оплати праці, велика ймовірність міграції трудових ресурсів до країн порівняно вищими зайнятістю і зарплатами.
Таке пояснення переміщення чинників виробництва в поєднанні з класичною теорією торгівлі цілком логічне. Країни, де багато капіталу, схильні експортувати капіталомісткі товари й інвестувати за кордон капітал. Країни, де багато трудових ресурсів, експортуватимуть трудомістку продукцію, а робоча сила емігруватиме в багатші країни. Відмінності між класичною теорією торгівлі і класичною теорією інвестицій лише в тому, що перша ґрунтується на передумові, що чинники виробництва в міжнародному плані майже не переміщуються, а торгівля може здійснюватися вільно; передумовою другої є рухомість чинників виробництва, незважаючи на наявність певних обмежень. Труднощів і обмежень на шляху руху інвестицій більше, ніж на шляху міжнародного обміну. Це і жорсткі імміграційні обмеження, і прямий державний контроль, і сувора регламентація прямих зарубіжних інвестицій і тощо. Проте у повоєнні десятиліття обсяг міжнародного руху фінансових ресурсів розвинутих країн безперервно зростає. У 80-90-ті роки експорт фінансового капіталу став випереджати за своїми темпами як зростання ВВП, так і в цілому зростання товарного експорту розвинутих країн. Один лише обсяг прямих іноземних інвестицій досяг наприкінці 90-х років понад 3 трлн. дол., а в 2000 р. становив 6,3 трлн. дол.
Класики політекономії, виходячи з припущення про відсутність вільного переміщення чинників виробництва між країнами, вбачали одну з особливостей міжнародної торгівлі в тому, що вона виконує роль замінника міжнародної мобільності виробничих ресурсів. Неокласична теорія інвестицій, припускаючи мобільність чинників, говорить про взаємозамінність міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення виробничих ресурсів.
Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механізму реалізації спонукального мотиву інвестування капіталу. Щоб зрозуміти, чому у окремої фірми можуть з'явитися можливості отримання прибутку від інвестування капіталу за рубежем, необхідно більш усебічно й детально проаналізувати причини, за яких фірми вивозять капітал за кордон. Ці причини включають:
- можливість зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва;
- можливість використання недосконалості ринку;
- можливість підвищення ефективності виробничої та збутової діяльності.
Очевидний мотив прямих інвестицій - можливість більш ефективно виготовляти товари поза країною базування. Ефективність виробничого процесу збільшуватиметься, якщо філії відкриваються в тому місці, де чинники виробництва найдешевші.
Зростання ефективності також можливе, якщо виробнича діяльність здійснюється біля джерел сировинних матеріалів. Так само збільшення ефективності ймовірне, коли продукція виготовляється поблизу ринку, де вона реалізуватиметься. Для постачальника послуг близькість до споживача особливо важлива. Консультаційні, страхові та фінансові послуги можуть надаватися значно ефективніше, якщо компанія має представництво в країні, що приймає.
Фірма може збільшити потік доходів, скоротивши ризик, пов'язаний зі своєю діяльністю. Цього можна досягти шляхом географічної диверсифікації. Розпорошення капіталу зменшує ризик, тому що малоймовірно, щоб усі капіталовкладення фірми давали одночасно низьку (чи високу) віддачу. Всередині країни компанія може розпорошити капітал вкладання у його у невзаємопов'язані галузі, але цілком реально, що всі ці операції будуть пов'язані з успіхами і невдачами національної економіки. На відміну від цього фірми скорочують ризик, розпорошуючи діяльність між країнами. Оскільки піднесення і спади в різних країнах відбуваються не одночасно, то, розпочинаючи зарубіжні операції, фірма здатна стабілізувати потік доходів.
Ще одна причина міжнародних прямих інвестицій - можливість використання фірмою недосконалості ринку. Термін "недосконалість" не обов'язково означає, що з ринковим механізмом щось негаразд. У багатьох випадках під цим мається на увазі відхід від суворих рамок теорії економіки вільної конкуренції.
Недосконалість ринку може мати ряд форм. Стефан Хаймер і Чарлз Кайндльбергер були серед перших економістів, які запропонували як мотиву прямих інвестицій індивідуалізацію продукту. Їхній аргумент будувався на спостереженні того, що компанія розвиває певні здатності і переваги при розробці своєї індивідуальної продукту. Відкриття зарубіжних операцій дозволяє фірмам "експортувати" ці здатності і переваги в інші країни, де вони доведуть свою прибутковість. У класичній економічній теорії передбачається, що ці ж самі здатності і переваги легко можуть бути досягненні іноземними конкурентами, у зв'язку з чим у компанії не буде стимулу діяти за кордоном. Але С. Хаймер і Ч. Кайндльбергер помітили, що ці переваги набувають форму захисту спеціалізованих знань, технологій або патентів, які стають недосяжними для іноземних фірм.
Недосконалість ринку може набувати форми економії від збільшення масштабів виробництва (економії від масштабу), коли витрати не зростають прямо пропорційно випуску продукції. Внаслідок цього знижується собівартість одиниці продукції за рахунок великих обсягів виробництва. Наприклад, автомобілебудівні компанії досягають економії від масштабу, виготовляючи різні комплектуючі в різних частинах світу. Спеціалізація підприємств на виготовленні ходової частини, трансмісії, кузова і т. ін. більш ефективна в плані зниження витрат виробництва, ніж концентрація виробничого процесу в одному місці. Так, виробнича мережа автомобіля "Форд-Ескорт", що виготовляється в Європі, охоплює десятки підприємств у 15 країнах: США, Японії, Великій Британії, Нідерландах, Швеції, Бельгії, Норвегії, Данії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Канаді, Франції.
Крім сфери виробництва, економія від масштабу є і в інших видах діяльності. Наприклад, фірма може досягти економії від масштабу фінансовій сфері, здійснюючи зарубіжну діяльність, оскільки вона отримує доступ до ринків іноземного капіталу.
Інші недосконалості ринку ведуть своє походження від інституціональних чинників. Уряди часто встановлюють торговельні бар'єри у вигляді тарифів (податків на експортовані товари) і квот (кількісних обмежень імпортованих товарів). Єдиний шлях отримати доступ на ринок при здійсненні таких бар'єрів - прямі інвестиції. Наприклад, "Тойота", частково у відповідь на контроль над імпортом японських машин у США, відкрила в Америці філії своїх виробництв. Але, знову ж таки, ці торговельні бар'єри можуть утруднити і зробити дорогим отримання імпорту, необхідного для виробництва всередині країни, тож логічно розмістити філії поблизу джерел сировини.
4.2 Теорія життєвого циклу торгівлі та інвестицій
Міжнародна теорія життєвого циклу Раймон Вериона розглядається як теорія торгівлі. Але вона до того ж має велике значення для аналізу прямих зарубіжних інвестицій. Вернон припустив, що торговельні та інвестиційні зв'язки залежать від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція компанії. Ці стадії мають великий вплив як на міжнародну торгівлю, так і на інвестиції.
У теорії життєвого циклу передбачається, що розробка і впровадження нової продукції найчастіше відбувається в розвинутих країнах. Одна з причин цього полягає в тому, що в розвинутих країнах є більше наукових і технологічних можливостей для розробки нового продукту. Інша полягає в тому, що в багатших країнах виникає попит на нові товари. Більше того, фірма, яка представляє нову продукцію, можливо захоче розмістити виробництво лише всередині країни базування. Оскільки малоймовірно, щоб на нову продукцію відразу розпочалась цінова конкуренція, то на самому початку у фірми немає необхідності відкривати своє виробництво в тому місці, де мінімізуються витрати. Отже підприємство можна розташувати там, де був розроблений продукт, де можна спостерігати за виробничим процесом і регулювати його.
На стадії появи нового продукту більшість продажів відбувається на внутрішньому ринку. Але як тільки продукт переходить у стадію зростання, попит на нього виникає в інших розвинутих країнах зі схожими смаками і доходами. Щоб задовольнити цей попит, компанія починає експортувати свій товар, що дозволяє їй продовжити фазу зростання, яка характеризується збільшенням продажів і збільшенням прибутку. Водночас успіх продукту може викликати конкуренцію з боку іноземних виробників, у яких, скоріш за все, з'являться переваги перед експортером. По-перше, на продаж товарів усередині країни не поширюються квоти і тарифи. По-друге, знижуються значні транспортні витрати з доставки продукції від виробника до споживача. Відтак на стадії зрілості у фірми-експортера з'являється сильний стимул вдатися до прямих інвестицій замість торгівлі, яка існувала раніше. Це мотивувалось бажанням уникнути тарифів і транспортних витрат і захистити свої позиції на іноземному ринку. Більше того, рівень попиту на цій стадії виправдовує збільшення виробничої потужності.
Подобные документы
Цілі міжнародної економічної інтеграції. Економічні ефекти зони вільної торгівлі і митного союзу, сучасні інтеграційні процеси. Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему. Проблеми і перспективи інтернаціоналізації української економіки.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 11.12.2011Визначення основних проблем інтеграції України в світовий економічний простір. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків і зміна структури економіки як чинники економічної інтеграції. Теорії міжнародної торгівлі і їх значення в розвитку економіки.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 25.04.2011Вітчизняна теорія інтеграції. Сутність і особливості міжнародної економічної інтеграції, її форми. Північноамериканська угода про вільну торгівлі. Інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу. Поетапність процесу міжнародної економічної інтеграції.
реферат [37,9 K], добавлен 19.11.2009Суть та цілі міжнародної економічної інтеграції, її форми та етапи. Економічні наслідки вступу країни до торгово–економічних інтеграційних об’єднань. Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України. Стратегічні напрямки інтеграції.
курсовая работа [271,6 K], добавлен 26.05.2014Історія виникнення, етапи розвитку та типізація міжнародних організацій. Головні передумови міжнародної економічної інтеграції. Особливості та проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність, її членство в міжнародних організаціях.
курсовая работа [118,2 K], добавлен 22.06.2010Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції як найвищого ступеню розвитку міжнародних економічних відношень. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань. Вплив міжнародної торгівлі на вітчизняні монополії.
контрольная работа [60,9 K], добавлен 14.12.2009Сутність міжнародної економіки та її місце в системі економічних знань. Порядок формування та проблеми сучасної міжнародної торгівлі, шляхи їх вирішення. Механізм функціонування міжнародної макроекономіки, методи її регулювання, сучасність і перспективи.
учебное пособие [2,3 M], добавлен 16.01.2010Специфічні риси міжнародної торгівлі, особливості механізмів її фінансування. Виграш від міжнародної торгівлі для вітчизняних міжнародних фірм. Державне регулювання міжнародної торгівлі. Експорт як стратегія одержання прибутків країною, основні перешкоди.
контрольная работа [38,9 K], добавлен 05.10.2012Економічна інтеграція як критерій розвитку країн та їхнього співробітництва. Аналіз та обґрунтування теоретичних концепцій економічної інтеграції, особливості включення України в глобальний економічний простір. Форми міжнародної економічної інтеграції.
реферат [29,8 K], добавлен 05.09.2009Сутність міжнародної торгівлі та її види. Динаміка експорту та імпорту товарів і послуг України за 2003-2007 роки. Основні перспективи розвитку міжнародної торгівлі в умовах її інтеграції. Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі.
курсовая работа [137,6 K], добавлен 06.10.2010
