Іноземні інвестиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Роль іноземних інвестицій та кредитна політика міжнародних фінансових організацій

1.1 Сутність іноземних інвестицій, їх види та необхідність залучення

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтеграцією виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами об'єкти інвестування на території даної країни.

Порядок здійснення іноземних інвестицій на території України регулюється Законом «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції, включаючи ціну на них, якщо інше не передбачене законодавством України.

Найбільш привабливими галузями народного господарства України для іноземних інвесторів являються: машинобудування, металообробка, харчова промисловість внутрішня торгівля.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах, залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами іноземних інвестицій зазвичай бувають:

1. прямі інвестиції:

а) неконтрольні пакети акцій у підприємствах країн - одержувачів;

б) ліцензійні угоди з підприємствами країн - одержувачів;

в) спільні підприємства;

г) створення власних дочірніх підприємств;

д) контрольні пакети акцій у підприємствах країн - одержувачів.

2. фонди по країнах.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролю діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в процесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами і місцевими партерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути і державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).

Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкладання капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільшими зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків.

Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення, номенклатуру продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) мають низку переваг перед внутрішніми джерелами капіталу і зовнішніми кредитами:

1. Виплата дивідендів на іноземні інвестиції залежить від одержаного прибутку, тобто на відміну від кредитів вони пов'язані з кінцевим результатом і з ефективністю вкладень. Якщо прибуток відсутній і первинні інвестиції втрачаються, то збитки несе інвестор;

2. ПИ активізують конкуренцію і можуть сприяти розвиткові малого і середнього бізнесу;

3. ПП сполучують у собі капітал з одночасним перенесенням практичних навиків та управлінського досвіду і з взаємовигідним обміном набутим досвідом;

4. При правильній організації, стимулюванні і розміщенні ПП можуть прискорити відновлення профілюючих галузей і регіонів;

5. Припливи капіталу і «ноу-хау» сприятливо позначаються на реальній економіці, розширюють податкову базу, стабілізують зайнятість і підвищують рівень доходів населення;

6. Репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється реципієнтом, на відміну від конкретних умов надання кредиту і процентної ставки, які коливаються залежно від ситуації у світі;

7. Як правило, матеріально-майнові інвестиції, на відміну від банківських кредитів, з часом не ведуть до раптового вилучення іноземних активів, що втілені у будівлі, обладнання, матеріали, тобто в практично неліквідні форми;

8. Вкладання ПП сприяє загальній соціально-економічній стабільності та захисту інвестицій через міжнародні двосторонні угоди;

9. ПП не збільшують заборгованість, а навпаки, стимулюють експортні доходи, нівелюють проблеми з балансом платежів, тобто створюють умови для зменшення боргу, і це - головний аргумент на їх користь.

Іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватися в наступних формах:

- пайова участь у спільних підприємствах, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання нерухомого чи рухомого майна, або окремих видів цінних паперів;

- придбання прав на використання природних ресурсів на користування землею;

- придбання інших майнових прав;

- інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями (у тім числі без створення юридичної особи).

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємств, організацій). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До таких ознак належать:

- характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

- доступність ринку с погляду сприятливого законодавчого середовища;

- наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

- ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвесторів);

- можливість репатріації капіталу (передусім наявність законодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і прибутку);

- стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є головною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);

- торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

- наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

- політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

- сприятливий економічний клімат підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

- достатній розвиток інфраструктури виробництва і ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі;

- міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій.

До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості та ризику країни-реципієнта відносять рейтинги, Еиготопеу, Визіпезз Епуігоптепі Яізк Іпсіех (ВЕКІ).

Рейтинг Іnstitutional Investor - це оцінка кредитоспроможності країн. Він складається за участю експертів 100 провідних міжнародних банків. Такі оцінки робляться два рази на рік за комплексним показником, що враховує різні аспекти і параметри платіжної спроможності та інвестиційної привабливості 135 країн.

Рейтинг Еиromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:

- ринкових - 40%;

- кредитних - 20%;

- політико-економічних, що включають політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного розвитку - 40%.

При формуванні рейтингу в інформаційній системі ВЕRІ оцінюється політична стабільність, націоналізація, ставлення до іноземних інвестицій, девальвація, платіжний баланс, бюрократичні питання, темпи економічного зростання країни, можливість реалізації угод, витрати на заробітну плату, продуктивність праці, інфраструктура, умови кредитування.

Національні рейтинги інвестиційного клімату періодично публікуються провідними економічними журналами (Рогішіе), авторитетними експертними агентствами (ІВСА).

У дослідницьких цілях можуть використовуватися більш вузькі або розширені експертно-аналітичні та прогностичні системи.

Торгова палата США встановила 12 критеріїв привабливості країн для іноземного інвестора:

- характеристика місцевого ринку;

- доступність ринку;

- якість робочої сили та валютний ризик;

- можливість репатріації капіталу;

- захист інтелектуальної власності;

- торговельна політика;

- державне регулювання;

- ставки податків і пільги;

- політична стабільність;

- розвиненість інфраструктури та служб підтримки.

Мотивація міжнародних портфельних інвестицій подібна до мотивації прямих іноземних інвестицій. Однак портфельні інвестиції є більш ліквідними, а портфельний інвестор намагається максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику.

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 року їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 року - приблизно 80%. При цьому в промисловості України вона знизилася з 52,5% до 35%. У три рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5% до 2,5%), у 2,5 рази - у легку промисловість (з 5,6% до 2,2%), в 1,7 рази - у машинобудування і металообробку (з 17,3 до 10,0%). Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлі (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у т. ч., в охорону здоров'я - у 50 разів.

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебільшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни-одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення власного капіталу в те чи інше підприємство.

Ефективність іноземних інвестицій характеризується передовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизняними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми нових видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирішенню проблеми неплатежів тощо.

Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарської фірми «Крафт Якобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн. доларів США довгострокових кредитів.

За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці «Україна» збільшився у 1,6 рази. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.

1.2 Кредитна політика міжнародних фінансових організацій

Кредитно-грошова політика - це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Міжнародний кредит - це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки. Маніпулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Кредиторами і позичальниками можуть також бути міжнародні організації, регіональні об'єктами держав, асоціації виробників та експортерів товарів.

Кредит «стенд-бай» - надається країнам - членам МВФ для визначених МВФ цілей на підставі угод «стенд-бай» терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до 30 років. За цією угодою країна-член МВФ іноземну валюту в обмін н національну в межах попередньо обумовленої суми на визначений угодою термін. У 2004 році МВФ затвердив програму «стенд-бай» для України строком на 12 місяців, згідно якої країна може звертатися до організації з метою отримання кредиту на суму 605 млн. дол. у випадку різкого погіршення платіжного балансу. Програма націлена на забезпечення довгострокової стабільності і підтримку постійного економічного зростання. І якщо до настання кризи Україна не відчувала необхідності запозичення коштів у МВФ, то унаслідок стрімкого економічного спаду керівництво країни прийняло рішення звернутися до організації за допомогою.

У практиці міжнародних кредитних відносин подекуди застосовується безпроцентний кредит. Він надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою надання допомоги країнам, що розвиваються.

Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До основних міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать…

Міжнародний валютний фонд - МВФ - міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. Членом МВФ може бути тільки країна-член ООН. МВФ заснований у 1944 році на Бреттон-Вудській конференції (США), його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Кошти МВФ формують члени учасники згідно із встановленою квотою. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд. доларів США.

Функції МВФ:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння міжнародній торгівлі шляхом стабілізації валютних курсів;

- встановлення багатосторонньої системи платежів між країнами-членами МВФ;

- усунення валютних обмежень і надання кредитів для врегулювання платіжних балансів.

Пільгове кредитування здійснюється через механізм розширеного фінансування структурної перебудови ЕSAF, а системні перетворення - через STF. Програма ЕSAF надається тільки найбіднішим країнам на 15 років з п'ятирічною відстрочкою платежу під 0,5% річних. Компенсаційне і надзвичайне кредитування - ССFF (на 4-5 років за ставкою ЛІБОР +0,25%), додаткове резервне кредитування - 8КР (на 1,5 роки під 7,5% річних).

Вищим органом МВФ є Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни). Вона збирається на щорічні сесії, де кількість голосів кожної країни пропорційна її квоті. Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. були збільшені квоти країн у Фонді. Нова квота набуває чинності після сплати державою в обумовлений МВФ термін суми збільшення попередньої квоти 25% у СДР або у валюті інших держав, за вибором Фонду та згодою зазначеної держави, решта - у національній валюті. Можна зазначити, що МБРР і МВФ є єдиними організаціями у світі, де не застосовується принцип: одна країна - один голос. Між сесіями керівництво здійснюється адміністративною радою з 22 членів.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на таких умовах: строк сплати - 3-5 років, ставка процента за кредит - від 5,75% до 6,29%. Розпорядником коштів в Україні є НБУ. Контроль за їх ефективним використанням здійснюється з боку МВФ за попередньо узгодженими з українською стороною показниками ефективності, серед яких - рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники і дефіцит консолідованого бюджету. Помітно розширити обсяг запозичень у Фонду уможливлює збільшення квоти України у 1998 р. з 997,3 млн. СДР до 1372,0 млн. СДР.

Банк міжнародних розрахунків - БМР - сприяє співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фінансових операцій. БМР об'єднує на акціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва.

БМР створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія). Він виконує функції об'єднуючого центрального банку для більшості національних центральних банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - зараз Світовий банк - спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам-членам ООН. Мета Світового банку - сприяння економічному та соціальному розвитку країн світу. До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація та Міжнародна асоціація розвитку.

Одержання кредитів від світового банку передбачає певне коригування економічної політики держави-позичальника. Умови отримання позик від Світового банку: відстрочка 3-5 років, термін погашення позики 15-20 років, уточнення облікової ставки через кожних 6 місяців і відповідне визначення вартості кредитів.

Міжнародна фінансова корпорація - МФК - філія Міжнародного банку реконструкції та розвитку для інвестування приватного сектора економіки.

Рада ООН з промислового розвитку - ЮНІДО - сприяє всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН.

Європейський банк реконструкції та розвитку - ЄБРР - філія МБРР з обслуговування країн Європи. Основними формами фінансування ЄБРР є кредити, вкладення в акції та гарантії. У разі придбання паю в акціонерному капіталі ЄБРР розраховує на отримання відповідного доходу на вкладені кошти, але він завжди має чіткий план їх вилучення. Що стосується гарантій, то вони можуть бути різних типів. Це гарантії від усіх ризиків і часткові гарантії конкретних ризиків, але в усіх випадках кредитний ризик має бути прийнятним, а максимальний ризик - відомим і піддаватися вимірюванню.

Основними напрямами діяльності ЄБРР є:

1. Надання прямих кредитів та участь у спільному фінансуванні з місцевими банками та інвестиційними фірмами;

2. Інвестування акціонерного капіталу підприємств приватного і державного секторів;

3. Гарантоване розміщення цінних паперів, випущених приватними і державними підприємствами;

4. Полегшення доступу підприємствам до внутрішніх і зовнішніх ринків капіталу шляхом надання гарантій та фінансових консультацій;

5. Надання позик або участь у них і надання технічного сприяння для реконструкції та розвитку інфраструктури.

ЄБРР розпочав співпрацю з Україною у 1992 р., із заснування інвестиційного фонду «Україна». На сьогодні цей Банк є одним із найбільших інвесторів в Україні. Увага ЄБРР в Україні зосереджена на таких галузях, як енергетика, аграрно-промисловий комплекс, розвиток дрібного і середнього підприємництва, фінансовий сектор, проекти у державному секторі. На частку кредитних ресурсів припадає 84% виділених ресурсів, 16% становлять прямі інвестиції.

Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) є самостійною міжнародною організацією, заснованою в рамках Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших держав.

Станом на 1 жовтня 1999 р., Конвенцію підписали 147 держав і 131 держава ратифікувала її. Україна підписала Конвенцію 3 квітня 1998 р., однак ще не ратифікувала її.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГГ) створене у 1988 р., з особливою метою - сприяти інвестуванню акціонерного капіталу і залученню інших прямих інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом усування перепон некомерційного характеру. БАГІ займається страховим забезпеченням гарантії інвестицій від політичних ризиків, у тому числі від націоналізації, експропріації, військових дій, громадської непокори, неможливості конвертувати валюту, репатріювати капітал і т. д.



2. Напрямки розвитку іноземної інвестиційної та кредитної діяльності в Україні

2.1 Система державного регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету:

1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки України.

Верховна Рада ухвалює закони стосовно зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.

Кабінет Міністрів України:

- координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;

- проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання;

- організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду України.

Національний банк України має повноваження:

1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України;

2) репрезентувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та укладати відповідні міжбанківські угоди;

3) провадити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство економіки України виконує функції щодо:

- проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу;

- контролю виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України;

- нетарифного регулювання діяльності суб'єктів спільного підприємництва.

Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові:

а) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);

б) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів);

в) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає, фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);

г) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

д) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле, збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу, відмова від заходів конфіскаційного характеру).

Зазвичай на міжнародному рівні регулюються:

- ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору, зазначення тих юридичних осіб, які вважаються суб'єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди);

- умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності, зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

- переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);

- розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних - компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає, складніших - Міжнародним центром урегулювання інвестиційним суперечок);

- норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тім разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.

Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991-1996 рр. Верховною Радою, і декретом Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» передбачає, що:

1) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

2) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха;

3) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом передбачено, що:

- іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації;

- іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції;

- встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах.

У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інвестицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства.

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.), визначає: важливі сфери для іноземного інвестування, вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг, пільги, що надаються інвестиційним проектам у головних сферах.

До головних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний і металургійний комплекси, машинобудування, медичну, легку, хімічну й нафтохімічну промисловість, зв'язок, транспортну й соціальну інфраструктури.

Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:

1) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;

2) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

3) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції;

4) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах надаються певні пільги.

Основними з них є:

- застосування норм прискореної амортизації;

- збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість;

- повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією;

- надання кредиту на пільгових умовах;

- страхування інвестиційних ризиків.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвесторами можуть бути:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн;

2) фізичні особи-іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні;

3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності.

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом.

Для всіх іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

3 червня 1992 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про вступ України у Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку та Багатостороннє агентство по гарантіям інвестицій».

В Україні відбулися зміни в законодавстві, пов'язані з діяльністю банків у сфері зовнішніх запозичень. Згідно з Меморандумом МВФ з питань економічної і фінансової політики, а також Технічним меморандумом взаєморозуміння, за наслідками підписання якого Україна отримала кредитну лінію у розмірі 16,5 млрд. дол. США, вона зобов'язується провести реформування у сфері фіскальної політики, приватного сектора та фінансового сектора, зокрема банківського. Більшою мірою положення Меморандуму щодо банків спрямовані на покращення їх фінансової стійкості та платоспроможності задля забезпечення виконання зобов'язань перед зовнішніми кредиторами та інвесторами. Серед іншого МВФ висловив стурбованість з приводу об'ємних коштів на споживчі кредити банків в іноземній валюті в умовах девальвації гривні за рахунок короткострокових зовнішніх запозичень, прозорості діяльності банків, а також стосовно низького рівня ризик менеджменту.

Передбачалося, що однією з цілей кредитної лінії МВФ буде виявлення життєздатних банків та їх рекапіталізація за результатами їх діагностики.

До переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести таке:

1. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національному режимі;

2. Практично не існує обмежень на розмір іноземних інвестицій;

3. Створено сприятливі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків;

4. Іноземні інвестиційні проекти мають пільги: застосування норм прискореної амортизації основних фондів і зниження ставки оподаткування прибутку на 15% при його репатріації;

5. Пільговий режим інвестиційної діяльності встановлюється для іноземних інвестиційних проектів, що реалізуються у важливих для економіки України секторах;

6. Урегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України;

7. Визначено умови концесії державного та комунального майна.

2.2 Створення міжнародних спільних підприємств в Україні

Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюється на макро- та мікро- рівні національної системи господарювання.

Попередні переговори щодо створення МСП, як правило, завершуються підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому мають бути зазначені:

а) загальні обсяги виробництва і поставок продукції на внутрішній та зовнішній ринки;

б) розмір статутного фонду з виокремленням часток партнерів в ньому, співвідношення між власними і позичковими коштами, можливий банк-кредитор;

в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в залученні іноземного персоналу;

г) організація продажу виробів, після продажного технічного обслуговування та тривалість останнього;

д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера.

Основним установчим документом для створення МСП служить його статут, що має визначати:

- предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників;

- розмір статутного фонду і часток партнерів в ньому, порядок його формування;

- склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень;

- процедуру припинення діяльності (ліквідації).

Після завершення переговорів і підписання установчих документів здійснюється реєстрація МСП у відповідному органі загальнодержавного управління. Для реєстрації МСП подаються такі документи:

1. письмова заява встановленого зразка;

2. згода обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення МСП;

3. нотаріально засвідчені копії установчих документів;

4. обґрунтування ефективності й валютної окупності діяльності нового МСП;

5. документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.



3. Шляхи і перспектива удосконалення міжнародних відносин України у інвестиційній і кредитній сфері діяльності

3.1 Мотивація формування і функціонування міжнародних спільних підприємств в Україні

В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку малих спільних підприємств. Основними з них треба вважати:

- активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різнопрофільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;

- переважання партнерів із промислово розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

- створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;

- надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

- відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

- зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України.

Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній і зовнішній ринки обумовлюється так:

1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику;

2) розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання;

3) реалізацією переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків. Мотивація безпосередніх партнерів базується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів.

3.2 Способи залучення міжнародних інвестицій і кредитів в національну економіку

Для розвитку економіки України, її економічного зростання, та подолання кризових явищ у країні як ніколи необхідне залучення іноземних інвестицій. Факторами, що негативно впливають на процес іноземного інвестування є:

- економічна криза, коли деякі інвестори припинили діяльність на території України через невпевненість у подальшому співробітництві, або проблеми, що виникли у процесі реалізації інвестиційних проектів;

- нестабільність законодавства, відсутність надійних гарантій захисту іноземних інвесторів від його зміни;

- уповільнені темпи приватизації, хоча іноземні інвестори віддають перевагу саме приватним підприємствам;

- значно вищі темпи інфляції, ніж у країнах Західної Європи;

- невисокий рівень розвитку інфраструктури;

- низька купівельна спроможність населення, що зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, яка могла б вироблятися на підприємствах з допомогою іноземного капіталу.

Залученню іноземних інвестицій в українську економіку може сприяти:

- формування вільних економічних і офшорних зон, технопарків;

- створення транснаціональних компаній і фінансово-промислових груп;

- вдосконалення правового захисту і гарантії іноземних інвестицій;

- організація системи відбору і моніторингу інвестиційних проектів;

- розробка механізму підтримки іноземних інвесторів;

- координація програм співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.

Активізація зусиль по залученню прямих іноземних інвестицій в економіку слідує розглянути як один з пріоритетних напрямків розвитку і розширення обсягів вкладень іноземного капіталу.

Залучення іноземного капіталу в Україну потребує розробки науково-обґрунтованої програми уряду на тривалий строк. Програма повинна передбачати:

- залучення до інвестування великих компаній з промислово розвинутих країн і транснаціональних корпорацій;

- суттєве вдосконалення фондового ринку та фінансово-кредитної системи, залучення до інвестиційного процесу великих іноземних фінансово-кредитних установ;

- розробку, впровадження та фінансування з допомогою іноземних інвестицій проектів, що мають соціально-економічне значення на території України.

Основними організаціями, що надають технічну допомогу Україні, є Світовий банк, Міжнародний валютний фонд. Європейський банк реконструкції та розвитку. Україна поступово включається в міжнародну інвестиційну діяльність. Незважаючи на відносно незначні масштаби цього включення, Україна використовує всі доступні канали міжнародної інвестиційної взаємодії. Принципово важливого значення набувають питання не тільки збільшення обсягів міжнародного інвестування, але й оптимізація його структури і підвищення результативності.

Використання залучених коштів має бути економічно виправданим та передбачати прогнозування окупності та доходності від кредитування різних категорій позичальників. Надмірне і недоцільне споживче кредитування без належної оцінки платоспроможності та ризику позичальника, незначні обсяги строкових вкладень у реальну економіку може суттєво вплинути на здатність банку до погашення зовнішнього боргу. Валютні ризики та відсутність джерел погашення боргів створюють небезпеку для банків, які стали заложниками так званого «синдрому надмірного запозичення» і до середини 2008 року проводили агресивну політику експансії на внутрішньому ринку.

На сьогодні гостро постала практична потреба в економічному обґрунтуванні необхідності та можливостей щодо запозичень банків на зовнішніх фінансових ринках.

Також визначенні оптимальної частки ресурсів, залучених у зовнішніх кредиторів, у базі фондування та в капіталі банку. У процесі планування важливим є визначення потреби в коштах та їх наступне цільове використання, джерел та можливості погашення чи рефінансування заборгованості.

А також пошук шляхів зменшення ціни на ресурси - створення позитивного враження про банк, формування бази існуючих та потенційних інвесторів та підтримка зворотного зв'язку з ними, високий рівень відкритості банківської установи.

Зовнішній борг установ банківського сектору зростав протягом 2004-2008 рр., у 2008 році спостерігалася найбільша активність банків на зовнішніх фінансових ринках.

Так, станом на 01.01.2009 р., загальний борг досяг 39,4 млрд. дол. США, або 38,2% від валового значення боргу (табл.).

Таблиця - Зовнішня заборгованість банків України, 2004-2009 рр.:

Показник	01.01.2005	01.01.2006	01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009
Зовнішня заборгованість банків, млн. дол. США	2662	6112	14089	30971	39424
Приріст зовнішньої заборгованості банків, %	52,5	129,6	130,5	119,8	27,3
Частка зовнішньої заборгованості у валовому зовнішньому борзі, %	8,7	15,4	25,8	36,6	38,2
Частка зовнішньої заборгованості банків у ВВП, %	4,1	7,1	13,1	21,9	28,9

Збільшення зовнішнього боргу банків з метою розширення бази їх фондування було зумовлене потребою в кредитуванні для задоволення підвищеного внутрішнього попиту населення та корпоративного сектора в період 2007 - сер. 2008 р.

Так, банки мали змогу залучати недорогі ресурси на зовнішніх фінансових ринках та кредитувати позичальників за більш низькою ставкою, ніж у національній валюті.

Постійне зростання номінальних доходів населення, яке, однак, не було підкріплене відповідним зростанням у реальній економіці, позитивні економічні очікування сприяли створенню ілюзії надійних джерел погашення зовнішніх позичок і неодмінного отримання банками надприбутків.

Зараз можливості банків щодо залучення ресурсів на зовнішніх фінансових ринках різко скоротилося під впливом фінансової та економічної кризи, кризи ліквідності та довіри.

За висновками аналітиків та науковців, криза, котра охопила всі країни світу, зокрема ті, що були кредиторами для банківського сектора України, мала ряд першопричин, серед яких: недостатність інформації про фінансовий стан і діяльність учасників ринку, неплатоспроможність позичальників та дебіторів фінансово-кредитних установ, поширення операцій зі складними фінансовими інструментами та операцій спекулятивного характеру в умовах глобалізації та взаємозалежності різних за сферами діяльності економічних суб'єктів - фінансово-кредитних установ та установ корпоративного сектора, індивідуальних вкладників, а також дисбаланс між темпами розвитку та вкладеннями в ринок послуг порівняно з товарним ринком та темпами розвитку реальної економіки. Передбачається, що в 2010 році активність банків у сфері зовнішніх запозичень знизиться в умовах високої ціни на зовнішні ресурси з причини переоцінки макроекономічних ризиків та ризиків банківської системи міжнародними рейтинговими агентствами і слідом за ними - зовнішніми інвесторами та кредиторами. Тиск на платоспроможність ті відповідні рейтинги банків чинить можливе поєднання відтоку депозитів з банківської системи та погашень за зовнішніми запозиченнями і, як наслідок, скорочення ліквідності, крім того, зниження якості активів, тиск ризиків концентрації стосовно активних операцій:

- надмірна частка кредитування будівництва, підприємств металургійної галузі та газотранспортної системи - тих галузей, попит на продукцію і відповідно доходи яких падають;

- стосовно пасивних операцій: залучення значних сум короткострокових депозитів фізичних осіб.

У ході прийняття рішення про здійснення зовнішніх запозичень банк має зважати на такі співвідношення: зовнішні запозичення та загальна база фондування - з метою характеристики ступеня залежності банку від зовнішнього фондування та змін на фінансових ринках, зовнішні запозичення та власний капітал - з метою виявлення резерву власного капіталу, яким гарантуються виплати за зовнішніми зобов'язаннями, зовнішні запозичення та інші джерела фондування - з метою порівняння обсягу внутрішніх і зовнішніх джерел фондування за зіставлення вартості ресурсів із різних джерел. Важливим моментом до врахування в політиці банків у сфері зовнішніх запозичень є розподілення їх у часі за строками погашення з тим, щоб на певний проміжок часу не припадав значний та непосильний об'єм погашень, а також ініціювання переговорів з іноземними кредиторами з приводу можливості реструктуризації боргових зобов'язань, оскільки саме на 2009 р., припадають великі суми до погашення за синдикованими і двосторонніми позиками і єврооблігаціями, і навіть одиничні дефолти здатні викликати паніку на ринку та відтік ресурсів з банків, а в подальшому надовго закрити доступ до зовнішніх фінансових ринків для банків України. Внаслідок зниження рейтингів українських банків інвестори можуть скористатися правом довгострокового погашення боргу, якщо це прописано в угодах щодо зовнішніх запозичень.

Зараз банківські аналітики дискутують про те, чи доцільно користуватися послугами міжнародних рейтингових агентств в умовах кризи навіть для банків, які мають намір залучати ресурси від зовнішніх інвесторів, адже світові агентства оцінюють банківську установу в порівнянні з установами економічно розвинених країн за однаковими критеріями та з урахуванням подій у макроекономіці та політиці, ставлячи рейтинг навіть теоретично найбільш надійних установ у відповідність із суверенним рейтингом країни.

Виходячи з цього, суттєвим показником та найвагомішим ризиком є ризик країни, в якій працює банк. Дійсно, складна макроекономічна ситуація негативно впливає на якість активів, достатність капіталу та ліквідність банку. З іншої точки зору, за більш суттєвий орієнтир для оцінки надійності банку як позичальника на зовнішньому ринку можна взяти спеціалізацію банку та його кредитну історію.

Так, у кризовий період фінансово стійкими залишаються установи, що обслуговують суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також підприємства основних галузей промисловості країни, приділяючи при цьому увагу диверсифікації активних та пасивних операцій. Оскільки такі банки, як правило, мають значні зовнішні позикові ресурси, додаткові ризики виникають як результат неефективного використання запозичених коштів в іноземній валюті - використання короткострокових зовнішніх ресурсів для фінансування строкових та нерентабельних проектів або споживчих потреб, кредитування клієнтів, які не мають джерел доходів в іноземній валюті в умовах девальвації національної валюти.

Сьогодні принципово важливим є фінансування за рахунок іноземних ресурсів інвестиційних проектів, які створюють вищу додану вартість, енергозберігаючих технологій, підприємств, які мають експортну валютну виручку.

В жовтні 2008 року для проведення експертної оцінки функціонування банківської та фінансової системи України в умовах загострення світової фінансової кризи в Україні почала роботу місія МВФ.

Керівник місії департаменту Джейла Пазарбазіолу на зустрічі з представником Верховної Ради Арсенієм Яценюком заявила, що для отримання кредиту МВФ Україна повинна розробити спільний план захисту економіки від наслідків світової фінансової кризи і обов'язково закріпити його на законодавчому рівні.

Вже в кінці жовтня 2008 року МВФ підтвердив готовність виділити Україні кредит на суму 16,5 млрд. дол. на 15 років під 4% річних для подолання проблем в економіці, вирівнювання платіжного балансу, збалансування бюджету і підтримки банківського сектора.

31 жовтня 2008 року Верховна Рада України прийняла законопроект «Про першочергові міри по подоланню негативних наслідків фінансової кризи і про внесення змін у деякі законодавчі акти України», за який проголосували 243 депутати із фракцій БЮТ, НУНС і Блока Літвина. У відповідь на такі дії української сторони 5 листопада МВФ прийняв рішення про надання Україні кредиту stand by на суму 16,4 млрд. дол. 10 листопада 2008 року Україна отримала перший транш кредиту у розмірі 4,5 млрд. дол.

Проблема отримання другого траншу була пов'язана з тим, що Україна не змогла прийняти бюджет на 2009 рік з мінімальним дефіцитом, збалансувати Пенсійний фонд і фінансовий план НАК «Нафтогаз України». Але при перегляді умов видачі Україні кредиту МВФ вирішило надати другий транш у розмірі 2,8 млрд. дол. і 14 квітня 2009 року Україна отримала у своє розпорядження кошти у розмірі 2,625 млрд. дол.

Одразу після отримання другого траншу на повістці дня стало питання про отримання третього траншу.

Згідно прогнозам експертів, Україна не може отримати третій транш кредиту МВФ. Однак представники фонду повідомляють, що співпраця з Україною цілком залежить від подальших переговорів. Загалом, глава місії в Україні Джейла Пазарбазіолу відмітила, що третій транш кредиту МВФ у розмірі 3 млрд. дол. Україна може отримати після того, як буде переглянута програма.



Висновки

Актуальність залучення у господарство України міжнародних інвестиційних та кредитних ресурсів полягає у необхідності подолання кризових явищ у країні та стабільному економічному зростанню економіки.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами В об'єкти інвестування на території даної країни.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах, залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами іноземних інвестицій є: прямі інвестиції (неконтрольні пакети акцій у підприємствах країн - одержувачів, ліцензійні угоди з підприємствами країн - одержувачів, спільні підприємства, створення власних дочірніх підприємств, контрольні пакети акцій у підприємствах країн - одержувачів) та фонди по країнах.

Іноземні інвестиції, залучені вітчизняними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми нових видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирішенню проблеми неплатежів тощо.

Кредитно-грошова політика - це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.