Міжнародні організації з підтримання миру, безпеки й економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Економічна діяльність органів ООН та її рівні. Система головних ораганів ООН

Міжнародний рух технологій та механізм її передачі. Сумісні наукові дослідження

Світовий банк: причини створення і основні напрямки діяльності

1. Економічна діяльність органів ООН та її рівні. Система головних ораганів ООН

Першим практичним кроком на шляху створення ООН стала прийнята 1943 р. на конференції в Москві Декларація чотирьох держав - СРСР, США, Великобританії та Китаю - з питань загальної безпеки. У ній зазначалася необхідність заснування в найкоротший термін всесвітньої міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки. Ці положення були підтверджені на Тегеранській конференції у 1943 р.

У ст. 1 Статуту ООН визначено, що основними цілями ООН є:

* підтримання миру і безпеки за допомогою колективних заходів для відвернення й усунення загрози миру і придушення актів агресії чи інших порушень миру;

* розвиток дружніх відносин між націями;

* здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру;

* бути центром для погодження дій націй у досягненні цих цілей.

Відповідно до своїх цілей і завдань, ООН є універсальною організацією, відкритою для всіх миролюбивих держав, які можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Прийняття держави в члени Організації здійснюється постановою Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки. У Статуті не уточнюється, яка кількість голосів потрібна для прийняття такого рішення.

Генеральна Асамблея - демократичний орган. Кожний член незалежно від розмірів території, чисельності населення, економічної й військової могутності має 1 голос. Рішення з важливих питань приймаються більшістю Асамблеї, 2/3 присутніх і членів, що беруть участь у голосуванні. У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави-не члени ООН, що мають постійних спостерігачів При ООН (Ватикан, Швейцарія) і не мають їх. оон світовий банк технологія

Очолює Генеральну Асамблею Генеральний секретар. Рада Безпеки ООН. Як зазначається у Статуті ООН (ст. 24), для забезпечення швидких і ефективних дій Організації на Раду Безпеки покладається головна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. У межах своїх функцій і повноважень Рада Безпеки подає на розгляд Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і за потребою - спеціальні доповіді.

Рада Безпеки складається з 15 членів, з яких 5 - постійні члени (Великобританія, Китай, Росія, США, Франція); 10 - непостійні, які обираються Генеральною Асамблеєю на два роки. Місця непостійних членів розподіляються так: 5 - від держав Азії та Африки; 1 - від держав Східної Європи; 2 - від держав Латинської Америки; 2 - від держав Західної Європи та інших країн.

Рада Безпеки володіє низкою виключних повноважень. Вона є єдиним органом, правомочним приймати ухвали, пов'язані з діями ООН щодо підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Лише Рада Безпеки уповноважена приймати ухвалу про проведення примусових дій із застосуванням збройних сил. Рада Безпеки може приймати ухвали, обов'язкові для всіх членів Організації. Оскарження або перегляд їх у будь-якому іншому органі не допускається. Окрім основних функцій і повноважень, Рада Безпеки виконує й ряд інших: зокрема, разом з Генеральною Асамблеєю бере участь у прийнятті держав до членів ООН (ст.ст. 2-4), призначенні Генерального секретаря ООН (ст. 97), обранні суддів Міжнародного Суду (ст. 4 Статуту Міжнародного Суду) тощо.

За ст. 27 Статуту ООН ухвали Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси дев'яти членів Ради. Усі інші ухвали вважаються прийнятими, коли за них проголосували дев'ять членів Ради, включаючи всіх постійних членів цього органу. Тому, якщо хоча б один із п'яти постійних членів голосує проти тієї чи іншої пропозиції з питань не процедурного характеру, пропозиція не може бути прийнятою (принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки).

Економічна та Соціальна Рада складається з 54-х членів, що обираються Генеральною Асамблеєю на три роки з поновленням третини складу Ради через кожен рік. За традицією постійні члени

Ради Безпеки обираються до Економічної і Соціальної Ради на кожен черговий термін. Вибори до цього органу проводяться за принципом справедливого географічного представництва: від Африки - 14, від Азії - 11, від Латинської Америки - 10, від Західної Європи - 13, від Східної Європи - 6 держав. оон світовий банк технологія

Функції та повноваження Економічної та Соціальної Ради зафіксовані в статтях 62-66 Статуту ООН. Основні її повноваження зводяться до:

- проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в економічній, соціальній галузях; культури, освіти, охорони здоров'я;

- підготовка рекомендацій з цих питань Генеральній Асамблеї;

- підготовка рекомендацій з метою заохочення поваги і дотримання прав людини і основних свобод;

- підготовка проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції, для подання їх Генеральній Асамблеї;

- скликання міжнародних конференцій з питань, що входять до її компетенції;

- погодження діяльності спеціалізованих установ через консультації з ними і рекомендації таким установам та через рекомендації Генеральній Асамблеї;

- укладання зі спеціалізованими установами угод про співробітництво.

Свої функції Економічна та Соціальна Рада здійснює через постійно діючі комісії, постійні комітети, а також сесійні комітети. Як правило, Економічна та Соціальна Рада проводить щорічно дві сесії (одну в Нью-Йорку, другу в Женеві). Ухвали її приймаються простою більшістю голосів.

Рада з Опіки була створена як орган, що мав здійснювати контроль за управлінням підопічними територіями (в післявоєнний час було 11 таких територій). Нині Рада складається з постійних членів Ради Безпеки. На думку фахівців, у сучасних умовах існування Рада втрачає своє практичне значення. У листопаді 1994 року Рада Безпеки прийняла рішення про припинення Угоди про опіку ООН стосовно останньої з початкових 11 підопічних територій - території Тихоокеанських островів (Палау) під управлінням США. Тому в даний час Рада збирається на свої сесії лише за необхідності.

2. Міжнародний рух технологій та механізм її передачі. Сумісні наукові дослідження

Рух технологій є важливою складовою міжнародних економічних відносин і фактором динамізації міжнародного співробітництва країн. Динамізм цього сектору господарського життя зумовлює зростання його значення у спектрі інших форм взаємодії країн та підприємницьких структур, а також абсолютних показників його функціонування.

Міжнародний рух технологій - це переміщення через національні кордони інформації про способи організації виробництва, налагодження випуску конкретних товарів або послуг (у різних співвідношеннях між інформаційними масивами і їхніми матеріальними носіями), сучасних та ефективних засобів виробництва, а також інтелектуально місткої продукції, що має виробниче значення.

Сучасне міжнародне співробітництво характеризується поширенням обміну високотехнологічними товарами, "невидимої торгівлі" у вигляді надання технологічних послуг (згідно з популярною міжнародною класифікацією до категорії високотехнологічних зараховують товари, у вартості яких витрати на НДДКР становлять не менше 3,5 %; якщо цей показник перебуває в межах 3,5-8,5 %, то товари належать до категорії "техніка високої якості", а якщо перевищує 8,5 %, то їх вважають "технікою найвищої якості"). Відбувається подальше розширення бази міжнародного виробничого кооперування, поглиблення спеціалізації та диверсифікації факторного руху, передусім завдяки переміщенню технологій як уособлення капіталу. Внаслідок цього уся система відносин з відтворення технологічно насиченого господарського життя глобалізувається. У всіх напрямах інтернаціоналізованої економічної діяльності визначальну роль відіграють взаємини, пов'язані з прогресивними технологіями, новими формами науково-технічного прогресу - сучасними реаліями міжнародних кооперації та поділу праці.

Технологічний розвиток є складовою загального прогресу людства та випереджає зміни в інституційній сфері, оскільки під нього "підлаштовуються" відносини між економічними агентами, які реалізуються як на національних ринках, так і на рівні глобалізованого ринкового середовища.

Технології як рушій прогресу, предмет і динамізуюча субстанція сучасних міжнародних економічних відносин є елементами та особливими ознаками засобів виробництва, а також методами організації виробничих процесів, які дають змогу переробляти ресурси та виробляти готову продукцію. За своєю сутністю технології можуть бути інженерно-конструкторськими рішеннями, систематичними знаннями, розробленими способами організації соціальних систем та виробничим досвідом. Технології можна визначити і як знання для виробництва товарів і надання послуг з економічних ресурсів або наукові методи досягнення практичних цілей господарської діяльності. Збільшується частка товарів, які є носіями інформаційних технологій, прямими або опосередкованими продуктами прикладних наукових розробок. У сфері "невидимої торгівлі" передання технологій формує провідні тенденції міжнародної економічної діяльності країн-лідерів науково-технічного поступу.

У межах факторного руху, основу якого становить технологічний розвиток, відбувається активна міграція наукових кадрів протягом 80-90-х років XX ст., початку XXI ст, виникають технологічні ніші для прямого інвестування капіталів за кордон. Під час розгляду руху факторів виробництва варто враховувати умовність їх класичної концепції, адже технології визначають характер та напрями його подальшого розвитку. Крім того, технологічний прогрес змінює уявлення про такі "класичні" фактори виробництва, як праця та капітал, адже внаслідок поступу НТП сама праця концентрується в технологічних сферах виробництва.

Капітал, який раніше трактували як уречевлену вартість і результат попередніх циклів відтворення, набуває ознак "неуречевленості", переноситься у сферу знань, інформаційних технологій.

Міжнародна економічна діяльність, пов'язана з розвитком технологій, виникає як втілення їхнього руху, передання технологій у міжнародному масштабі в певній формі. Міжнародне передання технологій означає переміщення результатів попередніх досягнень у сфері наукових, інтелектомістких прикладних розробок на будь-яких носіях. З огляду на носії, за допомогою яких може здійснюватися міжнародне передання технологій, визначають такі його форми:

а) інформаційні (закупівлі ноу-хау, патентів, інформаційних пакетів з використанням як паперових, так і електронних носіїв інформації);

б) високотехнологічні (предметом міжнародної торгівлі стають високотехнологічні товари);

в) внесок одного з учасників міжнародного спільного підприємства до статутного фонду у формі технологій, ноу-хау (постачання технологічного обладнання при реалізації міжнародних виробничих проектів);

г) відток інтелекту (міжнародна міграція висококваліфікованих науково-технічних кадрів).

Ці форми передання технологій можна умовно зарахувати до двох класифікаційних груп, виокремивши комерційні та некомерційні форми.

Комерційні форми міжнародного передання технологій реалізуються за умови оплати покупцем науково-технічних знань і практично корисної інформації, яку передає йому продавець.

Основними каналами міжнародного комерційного передання технологій є такі:

- внутрішньо фірмові: основний потік технологій спрямовується від материнської структури та науково-дослідних центрів, які вона контролює, до закордонних філій ТНК (2/3 світової торгівлі ліцензіями припадає саме на внутрішньо фірмовий обмін);

- між фірмові: їх інструментами є ліцензійні, коопераційні та інші угоди між різнонаціональними фірмами;

- зовнішньоторговельні: завдяки їм функціонує механізм експортно-імпортних постачань машин, обладнання, складних виробів, товарів високої обробки та іншої промислової продукції;

- міжнародно-інвестиційні: рух технологій відбувається як умова створення нових підприємницьких структур або переходу до донора технологій частини власності об'єкта і прав управління ним.

Некомерційні форми пов'язані з поширенням інформації про НДДКР, які не містять секретів виробництва, та патентоспроможні за своєю природою винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій, симпозіумів тощо.

За сучасних умов особливо важливі канали переважно некомерційного міжнародного передання технологій існують завдяки людському фактору, а саме:

а) особистим контактам учених та спеціалістів під час спільних фундаментальних досліджень, обміну та використання отриманих результатів, наукових зарубіжних відряджень, стажувань, конференцій, робочих зустрічей, симпозіумів, спеціалізованих виставок;

б) міграції вчених, інженерів і техніків, адже часто проблема експорту чи імпорту певної технології зводиться до особистого досвіду людини-розробника.

Зростає роль науково-технічного співробітництва як фактора та елементу міжнародного співробітництва взагалі 3 погляду предметного аналізу інтернаціоналізації господарського життя, розвитку форм міжнародних економічних відносин можна констатувати еволюцію самої природи та матеріального змісту міжнародної торгівлі: зростає питома вага й абсолютна маса окремих вузлів, напівфабрикатів тощо, які є результатами функціонування усуспільненого у міжнародному масштабі виробництва. Однак це не означає припинення дії факторів глибокої національної спеціалізації та перетворення обміну готовими для безпосереднього споживання товарами на рудимент міжнародної кооперації виробництва. Навпаки, активний технологічний розвиток на рівні національних господарських комплексів призводить до появи на світовому ринку нових товарів.

Науково-технічні аспекти кооперації праці є важливим чинником її прискорення та поглиблення, а в багатьох випадках - необхідною передумовою розвитку окремих її форм. Можна вести мову про виникнення нового науково-технічного стану міжнародної кооперації виробництва, адже дослідна та дослідно-прикладна сфери - це не лише передумова обміну високотехнологічними товарами та поєднання виробничих зусиль у тих процесах господарського відтворення, яким вони передують. Науково-технічні розробки стають предметом міжнародної кооперації виробництва, об'єктом дво - та багатосторонніх проектів із метою вивчення і практичного застосування природних закономірностей, феноменів, створення біотехнологій, полімерів, сплавів тощо. І причина цього полягає не лише у механічній зміні міжнародно-коопераційних пріоритетів, поширенні сфери інтернаціонального ринку на нові технологічні рівні, айв органічному поєднанні науки з виробництвом. Однак науково-технічний фактор розвитку навіть не можна використати із максимальною ефективністю, якщо він лімітований міжнаціональними кордонами.

Отже, науково-технологічна тенденція міжнародної кооперації, спрямована на її поглиблення і подальшу технологічну специфікацію, збігається з процесом зростання, ефективності такого співробітництва та історичною зміною окремих Його форм на розвиненіші й досконаліші. Науково-технічний прогрес для індустріально розвинутих країн - фактор міжнародної кооперації принципового значення, так само, як для відносно відсталих країн наявність природних ресурсів.

3. Світовий банк: причини створення і основні напрямки діяльності

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році країнам-клієнтам позики на загальну суму 19,5 млрд. дол. США, у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв'язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Група Світового банку складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

Банк використає свої фінансові ресурси, висококваліфікований персонал і велику базу знань для надання допомоги кожної із країн, що розвиваються, у процесі забезпечення стабільного, стійкого розвитку, заснованого на принципах соціальної справедливості. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів:

· інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я й утворення;

· концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

· зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

· охорона навколишнього середовища;

· підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

· підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. За період життя останнього покоління для скорочення рівня бідності й підвищення рівня життя людей було зроблено більше, ніж за який-небудь інший період в історії.

У країнах, що розвиваються:

· середня тривалість життя збільшилася з 55 до 65 років;

· число грамотних серед дорослого населення подвоїлося;

· загальне число дітей, що навчаються в початковій школі, виросло з 411 до 681 мільйона;

· дитяча смертність знизилася на 50 відсотків.

Незважаючи на досягнуті успіхи, дуже багато чого ще має бути зробити для рішення завдань розвитку. З 4,7 мільярди людей, що живуть в 100 країнах, що є клієнтами Світового банку:

· 3 мільярди живуть менш нiж на 2 долари США в день, а 1,2 мільярди - менш нiж на 1 долар у день;

· майже 3 мільйони дітей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від хвороб, якi можна попередити за допомогою вакцинації;

· 113 мільйонів дітей не відвідують школу;

· 1,5 мільярда людей не мають доступу до чистої питної води.

Найважливішими коштами рішення вартих перед Банком завдань є ефективні стратегії скорочення бідності й кредитування на меті боротьби з бідністю. Найбільш пріоритетними завданнями, установлюваними в рамках здійснюваних Банком програм, є забезпечення стійкого соціального розвитку, розвиток людського потенціалу й підвищення ефективності керування економікою, причому усе більше уваги приділяється залученню різних верств населення до рішення завдань розвитку, удосконалюванню керування й інституціональному будівництву.

Банк також надає допомогу країнам у зміцненні й підтримці основних умов, які необхідні для залучення приватних інвестицій і підтримки їх на належному рівні. Опираючись на сприяння Банку у вигляді кредитування й консультацій, уряду проводять всебічне реформування економіки своїх країн і зміцнюють банківську систему. Вони інвестують кошти в розвиток людських ресурсів, в інфраструктуру й охорону навколишнього середовища, що підсилює привабливість країни для приватних інвесторів і підвищує ефективність капіталовкладень.

В 2001 фінансовому році надання допомоги Банком країнам, що розвиваються, здійснювалося по наступних напрямках: Прискорене полегшення тягаря заборгованості. Відповідно до розширеної Ініціативи відносно бідних країн з високим рівнем заборгованості (ХИПК), в 2001 фінансовому році був досягнутий значний прогрес у розширенні масштабів і прискоренні темпів полегшення тягаря заборгованості ряду найбідніших країн миру, багато хто з яких розташовані на африканському континенті. На 30 червня 2002 року в рамках цієї ініціативи була скорочена заборгованість 26 країн, і очікується, що згодом тягар заборгованості буде полегшено на загальну суму, складову 41 млрд. дол. США. Завдяки скороченню боргового тягаря в рамках Ініціативи ХИПК (у сполученні із традиційними видами скорочення заборгованості) загальний обсяг боргу в 26 країнах зменшиться на дві третини, збільшаться видатки на соціальні потреби й скоротяться видатки на обслуговування боргу.

Епідемія ВІЛ/Сніда становить найбільшу небезпеку для країн Африки до півдня від Сахари. У вересні 2000 року Банк разом з партнерами приступився до реалізації багатокраїнної програми боротьби з ВІЛ/Снідом (МШС) для Африки - першої програми такого роду. Програма МШС передбачає швидке й гнучке фінансування розроблених країнами конкретних проектів боротьби з ВІЛ/Снідом на умовах Міжнародної асоціації розвитку - установи Банку, що надає кредити на пільгових умовах. Багатобічна підтримка програм скорочення бідності. У Доповіді Банку про світовий розвиток за 2000/2001 рік основними умовами скорочення бідності у всіх її проявах були названі розширення прав і можливостей і підвищення захищеності населення. У цьому зв'язку, наданий Банком обсяг кредитування на боротьбу з інфекційними захворюваннями досяг 608 млн. дол. США, що у два рази перевищує середньорічні обсяги кредитування за останні чотири роки. Надавана Банком допомога в галузі освіти направляється в першу чергу на забезпечення доступності, високого якості й рівних можливостей у його одержанні. Діяльність Банку по забезпеченню більше чистого й здорового навколишнього середовища зажадала проведення по усьому світі великих консультацій для збору інформації, необхідної для розробки екологічної стратегії. Швидко, що розвивається напрямком, діяльності Банку є надання допомоги країнам в області вдосконалювання законодавства й судової системи, причому діяльність Банку крім реформування конкретних аспектів законодавства в цей час охоплює правове утворення населення, реалізацію програм боротьби з корупцією в судових органах, створення механізмів дозволу споровши з використанням місцевих традицій і правову допомогу незаможним жінкам.

За останні п'ять років число проектів у портфелі Банку, реалізація яких уважається під погрозою зриву, було скорочено вдвічі й у цей час перебуває на самою низкою за багато років оцінці. Значно підвищилася також якість оцінки проектів і нагляду і їхнім виконанням; аналогічна тенденція спостерігається й відносно послуг, не пов'язаних із кредитуванням.

Список використаної літератури

1. Дюрозель Ж. -Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів. - К.: Основи, 1995.

2. Основные сведения об ООН: справочник. - М.: Международные отношения, 2001.

3. Организация Обьединённых Наций: справочник. (Отв. ред. В.Ф. Петровский). М.: Международные отношения, 1996.

4. ООН и проблемы перестройки международных экономических отношений. М.: Наука, 2002.

5. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

6. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.

7. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

8. Деньги, кредит, банки / Под ред. О.И. Лаврушина. - М., 1998.

9. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. - К., 1999.

10 Згуровський М.3. Геоекономічні сценарії розвитку і Україна.

Размещено на Allbest.ru