Глобалізація та сек'юритизація: сутність та основні виклики глобальної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобалізація та сек'юритизація: сутність та основні виклики глобальної безпеки

Шепелев М.А

В сучасних умовах у багатьох відношеннях державна безпека стала похідною від міжнародної безпеки. Раніше внутрішньо стабільна держава була достатньо впевнена у тому, що вона зможе забезпечити свою безпеку від зовнішніх загроз, а сьогодні міжнародна сфера може в принципі зламати будь-яку внутрішньо стабільну державу, навіть зовсім не агресивну. І навпаки, гарантії міжнародної безпеки можуть стати міцним фактором підтримання внутрішньої безпеки держави. Отже, поступово міжнародна безпека як стан не-війни у відносинах між державами трансформується у внутрішню безпеку людства, яка полягає у здатності світового співтовариства своєчасно здійснювати назрілі переміни в усіх сферах життя. Виходячи з цих передумов, метою даної статті є розкрити особливості впливу глобалізації на стан міжнародної безпеки, її трансформацію в глобальну безпеку, а також охарактеризувати основні підходи до розуміння глобальної безпеки.

Усе більше впливовим «архітектором» нового порядку денного міжнародної безпеки стає глобалізація. З одного боку, глобалізація сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, науково-технічному прогресу, усе більше інтенсивному спілкуванню держав і народів, а через це - створенню людством ресурсної бази й інтелектуального потенціалу для забезпечення міжнародної безпеки на якісно новому рівні. Зацікавленість переважної більшості націй у підключенні до економічної й технологічної глобалізації стабілізує світовий простір безпеки, більш-менш масштабне порушення якої може привести до руйнування взаємозалежної структури світового господарства. Це дає багатьом дослідникам підстави стверджувати, що, хоча й у недостатній мірі, але зростає спільний мирний дивіденд від зниження рівня конфронтації у світі.

В той же час стихійність багатьох процесів глобалізації загострює цілий ряд традиційних проблем міжнародної безпеки, породжують нові ризики й виклики. Різко підвищується роль зовнішніх факторів у розвитку держав, поглиблюється однобічна залежність одних від інших та від стихійних процесів у глобальному середовищі. Глобалізація у всіх іпостасях означає проникнення транснаціональних потоків через національні кордони за згодою «приймаючої» сторони або без такого. Це може розглядатися як «втручання» у винятково суверенну сферу внутрішньої політики. У сфері безпеки зростає заклопотаність держав не тільки зовнішньою політикою інших країн, але і їхнім внутрішнім станом - у тій мірі, у якій він впливає на їх власну безпеку й безпеку світового співтовариства. Рада Безпеки OOH багаторазово приймала рішення, які санкціонували міжнародне збройне втручання без згоди об'єкта операції або уведення миротворчих сил за згодою приймаючого уряду. І хоча два випадки втручання в обхід PB OOH (Косово й Ірак) призвели до серйозних конфліктних ситуацій, вони не скасовують новий феномен консенсусу щодо включення внутрішньополітичних ситуацій в окремих країнах у певних випадках у набір загроз миру й міжнародній безпеці та розв'язання їх шляхом втручання у внутрішні справи.

У світовій економіці також вузька група провідних постіндус'шіальних держав грає в основному роль суб'єктів глобалізації, а величезна більшість інших є її об'єктами, що збільшує нерівномірність соціально-економічного розвитку світу. Розшарування світової економіки на «зони росту» і «зони стагнації», наростаюча нерівномірність розвитку різних країн і регіонів сприяють збільшенню нестійкості світового економічного росту, нагромадженню кризового потенціалу в міжнародній фінансовій і торгово-економічній системі. Так само, як епідемія вдаряє насамперед по ослабленим людям, найслабкіші члени світового співтовариства несуть більший збиток від зростання негативних наслідків глобалізації, ніж країни, захищені своєю фінансово-економічною міццю. Розрив між ареалами розвитку й стагнації формує потенціал політичного насильства, що вражає його зсередини (внутрішні збройні конфлікти) і вихлюпується в різних формах зовні як неприйняття нової парадигми світової взаємодії (поширення зброї масового знищення, підтримка тероризму).

Глобальна безпека має загальний і всеосяжний характер. Загальність означає, що глобальна безпека забезпечується узгодженими зусиллями всіх членів світового співтовариства. Всеосяжний характер безпеки пов'язаний з тим, що її досягнення можливо лише за умов урахування всіх кризогенних факторів світового розвитку й вживання заходів, що сприяють підтримці стабільності всіх систем життєзабезпечення сучасної цивілізації.

Важливими напрямками зміцнення глобальної безпеки є: роззброєння й контроль над озброєннями; захист навколишнього середовища, сприяння економічному й соціальному прогресу країн, що розвиваються; ефективна демографічна політика, боротьба з міжнародним тероризмом і незаконним обігом наркотиків; запобігання й урегулювання етнополітичних конфліктів; збереження культурного різноманіття в сучасному світі; забезпечення дотримання прав людини; освоєння космосу й раціональне використання багатств Світового океану тощо. Забезпечення глобальної безпеки нерозривно пов'язане з ослабленням тиску глобальних проблем на світове співтовариство.

Поняття глобальної безпеки ще досить рідко вживається у порівнянні з поняттям міжнародної безпеки. За визначенням В.М. Купіна, «глобальна безпека - це такий стан захищеності життєво важливих інтересів світового співтовариства й земної цивілізації в цілому від глобальних викликів, загроз і небезпек в економічній, екологічній, військовій, геополітичній, соціокультурній, інформаційній, духовно-моральній та інших сферах життя, що дозволяє зберігати й відтворювати соціобіологічне середовище перебування людства» [1].

Більш правильніше буде визначити глобальну безпеку як стан світової системи, коли створюються умови, необхідні для її сталого функціонування, для існування і розвитку людської цивілізації, забезпечується захист від небезпек всесвітнього масштабу, що загрожують існуванню людського роду або здатні призвести до різкого погіршення умов життєдіяльності на планеті. До таких загроз насамперед відносять глобальні проблеми сучасності.

Глобальні проблеми сучасності - це такі проблеми планетарного масштабу, які стосуються життєво важливих інтересів усього людства, вони виступають як об'єктивний фактор розвитку сучасної цивілізації, здобувають надзвичайно гострий характер і загрожують не тільки позитивному розвитку людства, але й самому існуванню цивілізації, якщо не будуть знайдені конструктивні шляхи їх вирішення, вони також вимагають для свого розв'язання спільних зусиль всіх держав і народів, усього світового співтовариства.

Серед негативних наслідків глобалізації, насамперед в її політи- ко-управлінському вимірі, що створюють загрози глобальній безпеці, виділяються наступні:

збільшення розриву у рівнях економічного і соціального розвитку між багатими та бідними країнами;

поглиблення соціального розколу в суспільствах різних держав, що супроводжується збільшенням частки населення, яка знаходиться за порогом бідності, а також ростом безробіття, злиденності, безпритульності дітей і підлітків (більш 100 мільйонів в усьому світі), що є живлячим середовищем для розвитку злочинності;

новий цивілізаційний розкол - на тих, хто має високий рівень професіоналізму, і тих, хто відповідних знань і навичок не має, що є наслідком розшарування населення планети на тих, хто володіє новими технологіями, і тих, хто ними не володіє;

негативні наслідки для навколишнього середовища, які ведуть до глобальної екологічної кризи;

ускладнення проблеми зайнятості у розвинених країнах у зв'язку з перенесенням THK своїх виробництв у країни, що розвиваються;

соціальні проблеми, пов'язані з припливом робочої сили з країн, що розвиваються, у розвинені;

ослаблення економічних функцій національних держав і скорочення національної автономії у макросфері під тиском процесів транснаціона- лізації виробництва і збуту продукції;

посилення вразливості національних економік внаслідок підвищення ступеня їх відкритості і росту їх взаємозалежності, зокрема, «втечі» капіталів и «втечі мозків»;

зростаюча невизначеність попиту - по мірі того, як все більша частка у сукупному внутрішньому попиті приходиться на попит з боку зовнішніх споживачів і зовнішніх ринків, який швидко і непередбачувано (з точки зору внутрішнього виробника) змінюється;

зростаюча конкуренція між економічними лідерами з приводу розміщення виробництва на відносно вільних сегментах світового ринку, який втягує у себе менш розвинені країни;

розшарування, що збільшується усередині держав між тими сегментами національної економіки, які встигли пристосуватися до мондіалізації, і теми, які не змогли;

зниження можливості національних еліт контролювати національні економіки, а також сфери політики и культури, викликане зміщенням центру прийняття рішень з національного на наднаціональний рівень, що призводить до послаблення ступеня впливу на прийняття рішень загальнодержавного масштабу для громадян і груп інтересів;

зниження здатності еліт, що транс націоналізуються, контролювати національні електорати, інтересам яких все частіше суперечать рішення, що приймаються на наднаціональному рівні;

порушення у багатьох країнах норм політичного і суспільного життя, посилення плебісцитарної політики;

зростання конфліктних процесів, викликаних поширенням цінностей ліберальної демократії, внаслідок чого нині у світі нараховується 23 мільйони біженців або людей, чиї умови життя нагадують положення біженців;

використання злочинними співтовариствами у своїх інтересах процесів інтеграції світової економіки та інформаційно-телекомунікаційної революції, формування світової системи тіньової економіки, яка неопо- даткується податками у офшорних зонах;

зростання інформаційного (особливо комп'ютерного) тероризму, що обумовлено транспарентністю інформаційно-телекомунікаційного простору;

тісний зв'язок держслужбовців з вузьким колом національних олігархів та представниками міжнародних фінансових організацій і ТНК, що сприяє росту корупції;

процес дифузного проникнення елементів злочинності у нормальний соціальний організм, що веде до криміналізації суспільства, яка виражається, зокрема, у легалізації і легітимізації злочинної діяльності, коли законослухняному громадянину стає важко відділити злочинне від соціально схвалюємого, специфічно кримінальне від повсякденно звичайного - у багатьох ЗМІ детально описуються нетрадиційні ї види, які нібито не підлягають покаранню за чинним кримінальним законодавством і приносять найбільш високі і стабільні прибутки;

зростання маніпулятивного впливу ЗМІ, руйнівно діючого на національні культури і традиційні цінності, зокрема, рекламування у ЗМІ тих форм девіантної поведінки, які традиційно вважалися неприйнятними, що створює враження природності, неминучості і навіть деякої прогресивності того, що відбувається, - це породжує терпляче ставлення суспільства до різного роду соціальної та фізіологічної патології;

проблема важкопрогнозованого «помноження» помилок у процесі високошвидкісної трансляції інформації та її тиражування;

неготовність країн пристосуватися до політичних та ідеологічних аспектів мондіалізації, таких, як нові вимоги до освіти, посилення позицій громадянського суспільства і т.д.

«Створилася ситуація, що несе в собі великий кризовий потенціал і одночасно мало пристосована до запобігання й урегулювання глобальних проблем безпеки на колективній основі», - відзначає І.С. Іванов [2]. Звідси спроби реалізувати модель глобальної безпеки на однополярній основі, активізація яких спостерігалася.під впливом подій 11 вересня 2001 p., що стали приводом для однобічних превентивних дій з боку єдиної наддержави.

Головним пріоритетом глобальної безпеки за такого підходу є безпека світового центру, збереження, зміцнення й розширення його планетарного контролю. Головним викликом цій системі безпеки є спорадичні спроби периферії атакувати центр. Яскравим прикладом цього служать події 11 вересня 2001 р. Усама бен Ладен став символічною фігурою, що втілює в собі тіньові й агресивні аспекти периферії у цивілізаційному, культурному й геополітичному смислах.

Специфіка глобального розуміння безпеки визначається тим, що сучасне глобальне суспільство прагне ототожнювати могутність з контролем над мережами. Могутність витікає із можливості створювати міжнародні мережі (торгівельні шляхи, канали передачі інформації), використовувати їх, вилучати з них прибуток. При цьому могутністю володіє той, хто займає стратегічне положення в міжнародній мережі або в сукупності міжнародних мереж і володіє талантом максимально використовувати свої переваги. Якщо політична і військова потужність дозволяє нав'язувати свою волю, погрожувати та наносити удари, то потужність, яку дає контроль над міжнародними мережами, дозволяє здійснювати тиск, схиляти на свій бік, проникати в тил супротивника. На відміну від військово-політичної моці, геоекономічна міць дозволяє добиватися рішення більш м'якими засобами. В нових умовах могутність означає спроможність встановити або підтримати порядок

Спостерігається намагання перетворити глобальну мережу й появу нових міжнародних акторів у знаряддя центру для впливу на периферію, з виключенням або максимальним обмеженням можливості зворотного процесу. Звідси ідея підтримки «керованого хаосу» на периферії й мережний принцип глобального контролю, що жорстко встановлюється тільки над стратегічно важливими «терміналами», навколо яких будуть бушувати слабокеровані місцеві стихії за умови, що вони не зможуть всерйоз ушкодити самій глобальній мережі. У свою чергу, проміжна зона між центром і периферією повинна поступово інтегруватися в центр через процеси глобалізації й вестернізації. При цьому не виключена й навіть бажана фрагментація цих великих геополітичних утворень і їхній поділ на різнорідні території, з яких розвинені анклави прискорено інтегруються в центр, слаборозвинені «падають» у периферію.

«Процес десуверенізащї національних держав і появи нових недержавних акторів має проходити за алгоритмом поступової передачі владних повноважень наднаціональним утворенням, контрольованим центром, або прямо самому центру. При цьому буде відбуватися «хаотизація», «дефрагментація», іноді «етнізація» національних одиниць. Основною проблемою тут буде збереження контролю з боку центру або лояльних йому регіональних менеджерів над видами озброєнь і технологіями, здатними заподіяти глобальну шкоду всій світовій системі» [3].

Після повалення режиму С. Хусейна деякі експерти стверджували, що з перемогою США в Іраку остаточно затвердилася однополярна модель світу, що Вашингтон буде фактично одноосібно правити світом і визначати способи вирішення проблем, що виникають перед світовим співтовариством, лише для «антуражу» залучаючи інші країни або дозволяючи їм діяти самостійно в тих випадках, коли це не зачіпає американські інтереси.

Значною мірою ця політика знаходилася в руслі неореалістичних концепцій міжнародних відносин та політики безпеки. На початку XXI ст. вихідними посилками неореалістичних досліджень стали ідеї:

про посилення тенденції до підвищення рівня легімітизації дій, спрямованих проти міжнародного тероризму;

про відродження у зв'язку з загрозою міжнародного тероризму союзницьких відносин великих світових держав і зниженні напруженості у взаєминах СІЛА, з одного боку, і Росії, Китаю й інших країн, з іншої;

про посилення ролі держави й національної політики щодо зміцнення національних кордонів і територій, а також заходів із забезпечення національної безпеки, розширення сфери компетенції держави в здійсненні контролю за різними видами діяльності;

про перспективу зниження впливу з боку світового співтовариства до проблеми прав людини;

про можливі моделі поведінки СІЛА як єдиної наддержави, що визначає вектори світової політики в рамках власної стратегії керування ризиками безпеки.

Три ключові проблеми є пріоритетними для сучасних неореалістичних досліджень безпеки:

проблема поширення зброї масового знищення і загрози її застосування транснаціональними терористичними організаціями;

проблема зростання ризиків застосування збройних сил і військових методів рішення проблеми забезпечення безпеки від будь-якого виду загроз, включаючи загрозу міжнародного тероризму;

проблема конфлікту цивілізацій, лінії якого визначаються основними паттернами диференціації культур, насамперед, розходженнями західної й ісламської цивілізацій.

Глобалістські концепції безпеки відрізняє висування як вихідного положення тези про детериторіалізацію світової політики. Глобалистські концепції містять положення про тенденцію зростання впливу мережних структур, які здійснюють певний тиск і вплив на державу. Оцінюючи характер зв'язку глобалізації й безпеки, прихильники глобалізму обґрунтовують тезу про посилення під впливом глобалізації тенденції до ускладнення проблеми безпеки в сучасному світі, що супроводжується одночасно ослабленням ролі держави в забезпеченні безпеки й скороченням механізмів ефективного контролю й реалізації відповідних стратегій. У цьому зв'язку глобалісти висувають тезу про більшу ефективність політичних стратегій, які передбачають співробітництво держав у сфері безпеки, особливо на регіональному рівні.

Предметне поле глобалістських досліджень ризиків безпеки міжнародних відносин становлять наступні пріоритетні проблеми:

проблема економічної безпеки, нестабільності ліберального міжнародного економічного порядку й загрози кризового розвитку світової системи;

загроза економічної безпеки й стабільності ліберального міжнародного економічного порядку з боку транснаціональної організованої злочинності, пов'язаної, зокрема, з відмиванням грошей, контрабандою наркотиків, зброї, незаконною імміграцією й іншими видами злочинів, а також проблема зв'язку терористичних і мафіозних мережних структур;

проблема нестійкості ліберального міжнародного порядку , пов'язаної з загрозою кібервійн і залежністю існуючих систем безпеки від інформаційних технологій. глобалізація безпека зброя

Регіоналістські концепції безпеки будуються на двох постулатах: 1) ідеї про зниження протистояння наддержав і нову якість сучасної світової політики, пов'язану зі зміною структури політичних інтересів і втратою зацікавленості більшої частини країн світу в боротьбі за глобальне панування; і 2) характеристиці світосистеми періоду після холодної війни як системи з перевагою національного інтересу в забезпеченні динамічного розвитку власної держави, що сприяє формуванню позиції неучасті держав у військових кампаніях і стратегічному протиборстві в зонах конфлікту.

Б. Бузан підкреслює значимість розгляду регіональної безпеки як ключового компоненту глобальної безпеки й стабільності. Так, він пропонує враховувати, з одного боку, транснаціональний характер методів «Аль Каїди» і глобальні якісні характеристики її організаційної структури, а з іншого боку - необхідність розгляду діяльності даної терористичної мережі як такої, що пов'язана з динамікою регіональної безпеки на Близькому Сході, детермінованою процесом функціонування однополярної глобальної структури міжнародних відносин.

«Хоча Аль-Каїда й демонструє себе як детериторіалізований, транснаціональний гравець на світовій арені, ні за своєю природою, ні за своїми діями, ні за мотивами цих дій, дана організація не може розглядатися поза її зв'язком як з регіональними структурами безпеки, так і із процесами, що відбуваються на глобальному рівні, що у свою чергу, є невід'ємною рисою регіонального аналізу», - відзначає Б. Бузан, і резюмує:. «Поки не буде вирішена проблема Близького Сходу, не переглянута політика США й та роль, яку ця наддержава грає в динаміці регіональної безпеки, джерела, що живлять Аль-Каїду, залишаться недоторканими» [4,р.298--299].

Конструктивістський підхід полягає в орієнтації на вивчення динаміки соціально-політичної взаємодії й процесів конструювання значеннєвих значень, загальних для інтерсуб'єктивного розуміння процесів, пов'язаних із взаємодією.

Пріоритетними темами для конструктивізму виступають:

можливі ефекти акцій міжнародного тероризму і їх вплив на розвиток міжнародного співтовариства: а) зміцнення світового співтовариства завдяки появі зони спільного нтересу ряду держав у забезпеченні безпеки, б) ослаблення міжнародного співтовариства у зв'язку зі зниженням ролі, зміною функцій і структури держави, а також появою нових розбіжностей між державами, в) зміна співтовариства за рахунок привнесення одних норм у якості пріоритетних і відтискуванням інших на периферію інтересів у структурі взаємодії.

цивілізаційні аспекти глобальної проблеми міжнародного тероризму, зокрема, виявлення мотивів насильства, пов'язаного з релігійним тероризмом.

У конструктивізмі сформувалося два основних напрями. Плюралізм представлений прихильниками моделі дисаггрегованого міжнародного співтовариства, у структуру якого входять різноманітні стійкі солідари- зовані регіональні міжнародні співтовариства на кшталт CC, які утворять більше глибоке, плюралістичне у своїй основі, глобальне міжнародне співтовариство. Прихильників солідаризму відрізняє уявлення про сильне міжнародне співтовариство, об'єднане спільністю норм, правил і інститутів, що регулюють відносини між членами глобального суспільства.

Тенденції світового розвитку останніх десятиліть свідчать про значне розширення дискурсу безпеки, включення в його сферу багатьох проблем, які у минулому не розглядались як такі або не існували взагалі. Ці зрушення навіть сприяли появі такого поняття, як сек'юритизація. Під нею розуміється «дискурсивний процес, за допомогою якого в політичному співтоваристві конструюється міжсуб'єктивне розуміння й відношення до чогось як екзистенціальної загрозі цінному референтному об'єкту; процес, що дозволяє закликати до невідкладних і виняткових заходів, спрямованих на те, щоб упоратися із цією погрозою» [5,р.491]. Теорія сек'юритизації, являючи собою новий напрямок досліджень в сфері безпеки, трактує безпеку як дискурсивну практику, спрямовану на модифікацію ієрархії політичних пріоритетів. Якщо якась проблема сек'юритизується (включається в орбіту дискурсу безпеки), то це означає, що їй приписується найвищий пріоритет, статус екзистенціальної загрози, що вимагає надзвичайних заходів протидії [6].

Список використаних джерел

1. Купин В.Н. Геополитические императивы глобальной безопасности: социальио-філософский аналіз: Дис.... д-ра филос. наук: 09.00.11. / В.Н. Купин - СПб., 2004.

2. Международная безопасность в эпоху глобализации / И.С. Иванов // Россия в глобальной политике. - 2003, Январь - Март. - № 1.

3. Дугин А. Глобальная безопасность: Деконструкция, позиции, мифы /А. Дугин // Завтра. - 10.03.2010. - №10 (851); Однако. - 15.02.2010. - № 5 (21).

4. Buzan В. Implications for the Study of International Relations /B. Buzan // Global Responses to Terrorism / Mary Buckley and Rick Fawn Eds. L.; N.Y.: Routledge, 2004.

5. Buzan B., Wever O. Regions and Powers: The Structure of International Security /B. Buzan - Cambridge: Cambridge University Press, 2003:

6. Buzan B., Wever O., De WildeJ.. Security: a New Framework for Analysis. /B. Buzan, O. Wever. - Boulder, London: Lynnie Rienner, 1998.

Размещено на Allbest.ru