Німеччина у структурі європейського співробітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

23.00.04. - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Німеччина у структурі європейського співробітництва

Кривонос Роман Анатолійович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: Доктор історичних наук, професор Гайдуков Леонід Федорович‚ Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики, професор

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Кудряченко Андрій Іванович‚ Інститут соціальних наук та міжнародних відносин Міжрегіональної академії управління персоналом‚ директор

Кандидат історичних наук‚ доцент Іванов Олександр Федорович‚ Київський національний університет імені Тараса Шевченка‚ заступник начальника управління міжнародних зв'язків

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України‚ м. Київ

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.С. Каменецький

Анотація

німеччина міждержавний співробітництво

Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейського співробітництва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ‚ 2002.

У дисертації досліджено нову роль Німеччини у структурі європейського співробітництва у період після об'єднання. З цією метою теоретично узагальнено сучасні наукові концепції системи міжнародних відносин‚ визначено місце у ній міжнародного співробітництва і його структуру як сукупність соціальних інститутів. Виявлені особливості європейської політики об'єднаної Німеччини - використання переважно несилових засобів для досягнення політичних цілей‚ пошук розв'язань‚ які є прийнятними для інших зацікавлених сторін й передбачають співробітництво з ними‚ орієнтація на спільні інтереси і цінності у міждержавних відносинах. Узагальнено досвід німецького мультилатералізму‚ тобто використання міжнародних режимів та організацій для захисту і реалізації державних інтересів як основної зовнішньополітичної стратегії ФРН.

Kлючові слова: ФРН, об'єднання Німеччини‚ європейська політика‚ західноєвропейська інтеграція‚ національний інтерес‚ міжнародне співробітництво‚ безпека‚ мультилатералізм‚ міжнародна система‚ міжнародний режим.

Annotation

Kryvonos R. Germany in the Structure of the European Co-operation. - Manuscript.

Thesis to the Ph.D. in Politics, Specialization 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development. - Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2002.

The dissertation investigates the new role and significance of the reunified FRG in the European co-operation structure. In order to solve this task, the modern scientific concepts of the international system have been generalized, and the role of the international co-operation having the structure composed of social institutions has been analyzed. The features of the unified Germany's European policy including the usage of the mostly non-power means to reach its political goals, the search for solutions acceptable for the other involved parts and ensuring the co-operation with them, and the tendency to promote the common interests and values in the interstate relations have been investigated. The research paper deals with the experience of the German multilateralism, which is based on the usage of international institutions for the protection and implementation of the country's national interests and constitutes the main strategy in the frames of the foreign policy of the unified Germany. The fact has been proved that the wide participation of the FRG at the security and partnership institutions significantly contributed to the stabilization of the international system, the peacekeeping and confidential interstate relations in Europe.

Key words: FRG, Germany's unification, European policy, West-European integration, national interest, international co-operation, security, multilateralism, international system‚ international regime.

Аннотация

Кривонос Р.А. Германия в структуре европейского сотрудничества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев‚ 2002.

В диссертации исследована проблема новой роли Германии в структуре европейского сотрудничества в период после объединения. С этой целью в исследовании теоретически обобщены современные научные концепции системы международных отношений, определена роль в ней международного сотрудничества и его структура, представляющая собой совокупность международных институтов. Проведена классификация последних и выделены конкретные формы их функционирования - международные режимы и организации.

Определены роль и значение ФРГ в структуре европейского сотрудничества, проанализированы особенности европейской политики ФРГ, средства и методы реализации Германией ее государственных интересов, а также факторы, детерминирующие этот процесс. Проведен анализ специфики концептуальных основ немецкой внешней политики на современном этапе. Выявлены особенности европейской политики Германии - использование преимущественно несиловых средств для достижения политических целей, поиск решений, приемлемых для всех заинтересованных сторон и предусматривающих сотрудничество с ними, ориентация на общие интересы и ценности в межгосударственных отношениях. Теоретически обобщен опыт мультилатерализма, т.е. использования международных режимов и организаций для защиты и реализации государственных интересов как основной внешнеполитической стратегии ФРГ. Доказано, что именно кооперативная стратегия и тактика позволяют Германии эффективно реализовывать собственные национальные интересы, не провоцируя при этом перехода имеющихся противоречий с другими государствами в конфликт. Широкое участие ФРГ в структурах безопасности и сотрудничества способствует стабилизации международной системы, поддержанию мира и доверия в межгосударственных отношениях в Европе.

Ключевые слова: ФРГ‚ объединение Германии‚ европейская политика‚ западноевропейская интеграция, национальный интерес‚ международное сотрудничество‚ безопасность‚ мультилатерализм‚ международная система‚ международный режим.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю наукового обґрунтування подальшої розбудови українсько-німецьких відносин. ФРН є важливим партнером України у процесі її поступового входження до західноєвропейських та атлантичних інституцій. Однак‚ специфіка німецької зовнішньої політики‚ обумовлена переважним використанням інтеграційних та кооперативних стратегій для реалізації власних державних інтересів‚ донині не знайшла відповідного узагальнення‚ теоретичного обґрунтування та систематизації не лише в українській політичній науці‚ але й у працях дослідників з інших країн пострадянського простору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою виконання комплексних програм науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розбудова державності України” № 0196U015204 й Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розробка міжнародно-правових‚ політичних та економічних основ розбудови Української Держави” № 97128, а також наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин „Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури” № 97129.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження реалізації Федеративною Республікою Німеччиною її зовнішньополітичних інтересів у рамках структури європейського співробітництва.

Для досягнення мети в дисертаційному дослідженні поставлені такі завдання:

на основі критичного аналізу основних напрямів сучасної теорії міжнародних відносин з'ясувати значення співробітництва у міждержавних стосунках в Європі;

визначити місце ФРН у структурі європейського співробітництва;

виявити особливості європейської політики ФРН у період після об'єднання‚ засоби та методи реалізації Німеччиною власних державних інтересів;

проаналізувати‚ якою мірою політична стратегія Німеччини враховує інтереси інших держав-акторів європейської підсистеми міжнародних відносин‚ перш за все України‚ та сформулювати конкретні рекомендації щодо інтенсифікації українсько-німецького співробітництва.

Об'єктом дослідження є ФРН як суб'єкт європейського співробітництва.

Предметом дослідження стала зовнішня політика ФРН‚ зокрема‚ методи і засоби‚ якими Німеччина реалізовує після об'єднання свої державні інтереси у Європі.

Методологія дисертаційної праці базується на загальних принципах логіки і об'єктивності‚ пріоритету фактів‚ конкретної істини та діалектики‚ які передбачають об'єктивний опис і аналіз подій та явищ на основі науково-критичної інтерпретації різноманітних джерел‚ а також на використанні системного‚ логічного‚ емпірико-аналітичного й проблемного підходів та методу критичного раціоналізму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що у дослідженні на основі сучасних досягнень теорії міжнародних відносин з'ясовано природу‚ структуру й організаційні форми європейського співробітництва. Це дало можливість по-новому‚ концентруючи увагу на кооперативній стратегії та тактиці‚ висвітлити зовнішню політику ФРН у контексті загальноєвропейських процесів. В українську науку введено конкретний документальний і фактичний матеріал‚ зібраний автором у процесі опрацювання документів органів державної влади ФРН та низки європейських і євро-атлантичних міжнародних інституцій.

Отримані наукові результати узагальнені наступним чином:

Встановлено‚ що завдяки врахуванню власного трагічного досвіду у минулому‚ а також зміні глобальної ситуації‚ спричиненій ідеологічною кризою комуністичних режимів в СРСР та країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), Німеччині вдалося‚ користуючись кооперативними стратегією і тактикою‚ досягти значного розширення свого політичного впливу та привести його у відповідність зі своєю економічною вагою у регіоні. Посівши чільне місце у структурі європейського співробітництва‚ Німеччина більше не сприймається сусідами як безпосередня загроза миру й безпеці у міжнародній системі. Тому посилення її впливу не зустрічає протидії.

З'ясовано‚ що місце ФРН у постбіполярній Європі визначається тим‚ що вона отримала засоби структурного впливу на політичну й економічну ситуацію на європейському континенті, тобто здатність впливати на структуру міжнародних відносин, у рамках якої діють інші міжнародні актори. Це надає Німеччині значних переваг порівняно з її сусідами.

Виявлено‚ що специфіка німецької зовнішньої політики полягає у тому, щоб збільшувати власний зовнішньополітичний потенціал у рамках діяльності в регіональних об'єднаннях і військових союзах‚ виключивши самостійні політичні стратегії та відмовившись від посилення автономності своїх дій у міжнародній системі (так званий мультилатералізм).

Відстежено‚ що особливістю концептуальних засад зовнішньої політики Німеччини на сучасному етапі‚ попри нові елементи у військовій доктрині країни‚ залишається використання переважно несилових засобів для реалізації політичних цілей. Така політика передбачає цілеспрямований пошук розв'язань, які є прийнятними для інших зацікавлених сторін й передбачають співробітництво з ними; прагнення рівномірно розподіляти між партнерами кошти та вигоди кооперації; орієнтацію у міждержавних відносинах на спільні інтереси і цінності.

Доведено‚ що мультилатералізм як політична стратегія Німеччини відповідає не лише її державним інтересам‚ але й інтересам інших держав-акторів міжнародної системи‚ зокрема України. Адже залучення ФРН до європейських та євро-атлантичних інтеграційних структур створює для партнерів можливість впливу на її зовнішню політику. При цьому німецька дипломатія, здійснюючи активну інтеграційну політику, прагне використовувати інститути і механізми ЄС та НАТО для забезпечення власних позицій в інтегрованій Європі.

Результати дослідження дозволили сформулювати наступні положення, які містять наукову новизну і виносяться на захист:

Саме кооперативна стратегія і тактика дозволяють Німеччині ефективно реалізовувати власні національні інтереси‚ не провокуючи при цьому переходу наявних протиріч з іншими державами у конфлікт.

Широка участь ФРН у структурах безпеки і співробітництва сприяє стабілізації міжнародної системи‚ підтримці миру та розбудові довіри у стосунках між державами в Європі.

Окремі елементи кооперативних зовнішньополітичних стратегій і тактики ФРН можуть знайти застосування при розробці зовнішньополітичного курсу України.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності МЗС України й підрозділів інших державних установ‚ громадських організацій та суб'єктів підприємництва‚ діяльність яких пов'язана із розбудовою міжнародних зв'язків нашої держави. Рекомендації‚ розроблені у ході підготовки дисертації‚ були направлені автором до МЗС України‚ міжнародної громадської організації Волинське братство та київської філії адвокатської фірми ЛББК і знайшли практичне впровадження в їхній роботі‚ що документально засвідчено відповідними листами.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними для науково-дослідних інститутів та центрів‚ а також при підготовці підручників‚ навчальних посібників‚ нормативних та спеціальних курсів лекцій для вищих навчальних закладів з міжнародних відносин й зовнішньої політики‚ політології та державного управління.

Апробація роботи. Основні наукові положення дисертаційного дослідження оприлюднені автором у виступах на наукових конференціях в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 18 квітня 1995 року (тези виступу опубліковані), 15 квітня 1998 року (тези виступу опубліковані)‚ а також на наукових семінарах “Основи і перспективи європейської політики безпеки” (“Grundlagen und Perspektiven einer europдischen Sicherheitspolitik”), організованому 18-22 жовтня 1999 року Крефельдською фундацією св. Адальберта спільно з Академією інформації та комунікації бундесверу у м. Страусберґ (ФРН)‚ “Десять років німецької єдності: Роль Німеччини у світі” (“Zehn Jahre der deutschen Einheit: Deutschlands Rolle in der Welt”)‚ проведеному 30 березня - 15 квітня 2000 року Атлантичною Академією федеральної землі Рейнланд-Пфальц спільно з Гессенською фундацією досліджень з миру та безпеки у м. Ламбрехт (ФРН), “Історична наука як засіб політичної легітимізації в Україні та Німеччині у ХХ столітті”‚ організованому 8 - 9 листопада 2002 року історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка спільно з відділенням східноєвропейської історії Університету м. Кельн (ФРН) та Німецьким культурним центром “Ґете-Інститут Інтер Націонес” у м. Києві.

Основні теоретичні висновки і практичні рекомендації опубліковані у 11 публікаціях‚ в т.ч. 8 наукових статтях та 3 тезах виступів на наукових конференціях. За цикл статей, присвячених зовнішній політиці ФРН у 90-х роках у контексті безпеки і співробітництва у Європі‚ автор 18 травня 2000 року нагороджений грамотою Президії Національної Академії Наук України.

Результати дослідження і концептуальні матеріали дисертації були використані автором при розробці нормативних курсів „Всесвітня історія: країни Європи та Північної Америки” і „Країнознавство: Європа та Північна Америка”‚ а також спецкурсів „Демократичне врядування та культура миру” й „Гуманітарний чинник у світовій політиці” у рамках навчального плану Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ про що свідчать відповідні довідки.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу‚ чотирьох розділів (8 підрозділів) та висновків. Загальний обсяг дисертації - 213 сторінок‚ в т.ч. основна частина - 157 сторінок, список використаних джерел і літератури (554 найменування) - 42 сторінки.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується наукова актуальність теми‚ визначаються об'єкт‚ предмет‚ мета і завдання дослідження‚ встановлюється зв'язок з науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ висвітлюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ а також апробація висновків дисертації і наукові публікації‚ у яких викладені результати дослідження.

Перший розділ „Джерельнa та концептуально-методологічна база дослідження” присвячено оглядові джерел і літератури з проблематики дисертації, з'ясуванню стану наукової розробки теми‚ формулюванню основного напрямку дослідження й методологічних підходів, а також обгрунтуванню структури роботи.

Основу для вивчення засад німецької зовнішньої політики склали Основний Закон (Конституція) ФРН‚ державні акти, окремі закони, постанови бундестаґу і рішення її уряду‚ а також тексти міжнародних договорів й угод, документи міжнародних організацій, конференцій та зустрічей за участю Німеччини. Реалізації завдань праці сприяло також вивчення документів урядових коаліцій та політичних партій ФРН‚ офіційних виступів‚ інтерв'ю й мемуарів провідних політиків країни, зокрема, президентів Р. фон Вайцзекера‚ Р. Герцога‚ Й. Рау‚ федеральних канцлерів Г. Коля й Ґ. Шрьодера‚ міністрів закордонних справ Г.-Д. Ґеншера‚ К. Кінкеля і Й. Фішера тощо.

У дисертації здійснено огляд основних публікацій, які висвітлюють питання німецької зовнішньої політики після об'єднання. Серед них необхідно відзначити монографії Г. Арнольда‚ А. Баринґа‚ В. фон Бредова‚ Т. Йєгера‚ Ф. Пфеча‚ Х. Гаке‚ К. Кайзера‚ А. Мехтерсхаймера‚ Р. Олтa‚ Р. Роде‚ Ґ. Шьолльгена‚ Б. Шока‚ В. Ганридера‚ K.-Г. Вайсманна‚ Е.-О. Чемпіля‚ A. Рроссера‚ Г.-П. Шварца та інших‚ що були використані для визначення актуального напрямку подальших досліджень.

Серед дослідників зовнішньої політики ФРН чільне місце належить американським вченим‚ які демонструють розмаїття підходів до ролі Німеччини у міжнародній політиці. Прибічники реалістичних концепцій‚ зокрема‚ З. Бжезинський‚ Г. Кіссинджер‚ Е. Понд‚ Й. Гріко підкреслюють зростаюче значення ФРН у європейській політиці, її вплив на силову рівновагу на континенті. Місце ФРН у міжнародних організаціях і режимах‚ а також її вплив на європейську інтеграцію розглядають представники американських ліберально-інституціоналістських шкіл (Дж. Най‚ Р. Кохейн‚ Р. Роузкранс‚ Дж. Кепоресоу‚ Дж. Кілер тощо). Вплив політичної культури на формування зовнішньої політики ФРН став об'єктом уваги прибічників соціального конструктивізму (А. Вендт‚ П. Катценштайн).

На пострадянському просторі провідну роль у вивченні зовнішньої політики ФРН відіграють російські вчені. Умовно їх можна поділити на декілька груп.

Першою з них є наукова група, яка значною мірою продовжує традиції радянської аналітики. Таких її представників‚ як Д.А. Данинов, С.А. Кaраганов, І.Ф. Максимічев‚ I. Братчинов‚ В.И. Маслов‚ С.М. Рогов‚ І. Іванов‚ П. Іванов‚ Б. Халоша‚ І.К. Арбатов, К.П. Зуєв‚ А. Загорський‚ Н.В. Павлов та інші‚ вирізняють спроби розглядати зовнішню політику ФРН передовсім з точки зору її відповідності російським державним інтересам. Через це висновки зазначених авторів не завжди є достатньо об'єктивними і зваженими.

До іншої групи російських дослідників належать окремі представники так званих національно-патріотичних кіл‚ зокрема‚ Є.М. Єсін‚ В.В. Александров‚ Н. Нарочницька‚ В. Терехов. Досліджуючи роль і місце ФРН в сучасній системі міжнародних відносин‚ вони роблять спроби обґрунтувати на історичному матеріалі міф про „зраду” керівництвом СРСР Німецької Демократичної Республіки та інших своїх союзників в ЦСЄ у процесі німецького об'єднання, про „світовий заколот” проти Радянського Союзу та про випадковий характер краху соціалістичної системи. Тобто‚ для цієї групи притаманним є спрощене‚ міфологізоване розуміння міжнародно-політичної реальності.

Третю, хоча й порівняно невелику групу‚ становлять найпоміркованіші російські міжнародники, зокрема‚ А.Г. Арбатов‚ В. Барановський‚ А.М. Філітов‚ С.В. Погорeльська‚ які вважають, що за нових умов постбіполярного світу і Росія‚ і Німеччина мають знайти своє місце у структурі європейського та міжнародного співробітництва таким чином, щоб це стабілізувало ситуацію на континенті й у світі в цілому‚ і тому підкреслюють необхідність подальшої розбудови кооперативної моделі відносин на європейському континенті.

Для орієнтації в досліджуваній проблематиці, а також для визначення місця дисертаційної роботи в процесі наукового осмислення зовнішньої політики ФРН й аналізу німецьких політичних концепцій автором були розглянуті праці провідних українських германістів.

Окремі аспекти і напрямки зовнішньої політики ФРН 80-х - 90-х років були проаналізовані у низці публікацій та дисертаційних дослідженнях С.М. Власова, В.Н. Гулевича‚ В.Д. Мирончука‚ В.С. Огризка, В.В. Сочнева‚ A.A. Субботіна, В.М. Філоретова‚ О.Ф. Іванова‚ А.І. Кудряченка. Ці проблеми‚ а також вплив Німеччини на систему європейської безпеки знайшли висвітлення у працях Г.О. Грабарчука‚ В.Г. Кременя‚ Д.М. Лакішика‚ М.М. Яцишина та інших.

При дослідженні співпраці об'єднаної Німеччини із східноєвропейськими партнерами автором були використані праці польських науковців М. Томали, І. Барца, А. Кшемінського, Г. Орловського, Е. Koбилинської та деякі спільні польсько-німецькі видання як джерело фактичного матеріалу з метою збагачення дисертаційної роботи.

Визначаючи стан розробки теми‚ необхідно констатувати‚ що попри величезний обсяг публікацій‚ присвячених змінам у зовнішній політиці ФРН‚ пов'язаним із об'єднанням‚ і посиленню її впливу на європейську та світову політику у 90-ті роки‚ не склалося єдиної думки щодо того, як об'єднання вплинуло на роль Німеччини у Європі та світі. Триває суперечка про те, якою мірою зовнішня політика об'єднаної ФРН є продовженням зовнішньої політики Західної Німеччини, яку роль грають нові чинники, пов'язані із об'єднанням.

До цієї проблеми існує два підходи. Перший, який засновується на засадах реалістичних теорій міжнародних відносин‚ стверджує, що перетворення Німеччини на економічно найпотужнішу і найнаселенішу державу Європи призведе до посилення її впливу у міжнародних відносинах та викличе спроби активніше використовувати свій потенціал з метою тиску на сусідів. Інше ж коло авторів, що пов'язане із інституціоналізмом та конструктивізмом‚ навпаки‚ вважає, що‚ оскільки об'єднаною Німеччиною правлять ті самі еліти, що й колишньою ФРН, не треба сподіватися радикальної зміни зовнішньополітичних підходів та концепцій.

На відміну від західних дослідників‚ вчені з країн СНД‚ у тому числі й вітчизняні науковці‚ надто багато уваги приділяють реконструкції хронологічного розвитку подій і явищ‚ а тому методологічно тяжіють до історичного‚ а не політологічного аналізу. На противагу такому підходу Л.В. Губерський та Є.Є. Камінський вказують‚ що вивчення міжнародних відносин потребує виокремлення загальних тенденцій їхнього розвитку‚ а процеси‚ події та ситуації при цьому мають відігравати роль тла або доповнення і пояснення.

Тому у дисертації увага концентрується на засобах й методах політики ФРН у європейських міжнародних організаціях‚ а також у рамках дво- і багатосторонніх міжнародних інститутів, зокрема, на прагненні ФРН сформувати зовнішню політику, відповідну зрослому потенціалові країни й змінам у європейському і світовому балансах сил‚ на основі міжнародної співпраці й поглиблення західноєвропейської та атлантичної інтеграції. Розгляд політики Німеччини проведено у контексті структури європейського співробітництва, оскільки вона значною мірою визначається зовнішніми політичними детермінантами, які‚ у свою чергу‚ зумовлені структурою міжнародної системи.

У другому розділі „Структура та особливості європейського співробітництва” здійснено аналіз основних теоретичних моделей системи міжнародних відносин - неореалістичної‚ неоінституціоналістської та конструктивістської. На його основі запропоновано авторську концепцію міжнародного співробітництва як засобу компенсувати відсутність єдиного джерела примусу в міжнародній системі створенням мережі міжнародних інститутів (норм‚ цінностей‚ правил‚ принципів дій)‚ завданням яких є робити передбачуваною поведінку міжнародних акторів і‚ тим самим‚ створювати довіру у відносинах між державами. Така мережа запобігає вирішенню конфліктів‚ що виникають‚ силовими‚ а тим більше - військовими засобами.

Основними матеріальними формами функціонування міжнародних інститутів є міжнародні організації та режими. Міжнародні організації є формальними об'єднаннями держав‚ наділеними спеціалізованою або універсальною компетенцією. Одночасно вони виступають як колективні актори, що складаються із окремих держав і діють цілеспрямовано. У рамках організації діяльність її членів регулюється шляхом створення системи норм, правил та порядків дій (алгоритмів), які формують організаційну структуру. Сенсом створення міжнародних організацій є те‚ що організація може очікувати з боку кожної держави-учасниці готовність активно діяти у відповідності до рішень своїх керівних органів, замість того щоб кожного разу домагатися такої діяльності від кожної окремої країни. Це робить можливим швидке планування та реалізацію складних багатоаспектних заходів для досягнення спільних цілей держав-членів‚ чого не можна досягти простою координацією політики окремих країн або іншими способами.

Держави-члени організації не підпорядковують їй усю свою політику, а передають певну частину свого суверенітету у дуже вузькій сфері. При цьому виникає функціонально спеціалізоване переплетіння політики членів організації з її структурною системою. Завдяки створенню загальних та конкретних правил певною мірою ліквідуються розбіжності між політичними цілями та можливостями окремих країн, пом'якшуються преференції одних держав щодо інших.

Міжнародні режими, за визначенням відомого американського вченого С. Краснера‚ - це сукупність пов'язаних із певними проблемами міжнародних інститутів, які відзначаються фундаментальними принципами, нормами, правилами й процедурами ухвалення рішень. Режими регулюють окремі сфери міждержавної взаємодії і слугують інструментом реалізації інтересів міжнародних акторів шляхом узгодження їхніх взаємних очікувань та створення таким чином довіри у відносинах. Міжнародні режими можуть бути формально встановлені міждержавними договорами й документами міжнародних організацій або існувати неформально‚ спираючись на фактичне визнання певних норм‚ правил і принципів в міжнародних відносинах. Режими дозволяють концентрувати співробітництво у певних галузях.

З'ясовано‚ що структура міжнародного співробітництва не є чимось стабільним‚ а потребує постійної підтримки з боку усіх учасників системи. Тому вона є ефективною тільки тоді‚ коли втрати від можливої некооперації є для кожного із учасників більшими‚ ніж кошти забезпечення функціонування системи міжнародних інститутів.

Таким чином‚ формування і підтримка мережі міжнародного співробітництва у Європі - це складний процес‚ який‚ з одного боку‚ відбувається синергетичним шляхом‚ через накопичення досвіду у відносинах між акторами‚ а з іншого‚ - вимагає їхньої узгодженої діяльності у рамках низки організаційних форм. До них належать двостороннє співробітництво між усіма власне європейськими країнами‚ а також США і Канадою‚ узгодження інтересів держав-акторів у рамках міжнародних конференцій‚ конгресів й нарад з ухваленням спільних угод і декларацій‚ прикладом чого може слугувати гельсінський процес‚ співпраця у рамках таких міжнародних організацій та об'єднань‚ як ОБСЄ‚ Рада Євро-атлантичного Партнерства (РЄАП)‚ Рада Європи‚ субрегіональне об'єднання ЄС й‚ нарешті‚ участь у військових союзах‚ зокрема‚ у НАТО та ЗЄС.

У третьому розділі „Зовнішня політика ФРН у сучасній структурі європейського співробітництва” проаналізовано концептуальні засади зовнішньої політики Німеччини та політичні стратегії її урядових кіл. Досліджено процес об'єднання двох німецьких держав і викликані ним зміни у міжнародній системі, зокрема‚ нове геополітичне становище ФРН й відповідну ревізію зовнішньополітичних підходів і концепцій держави. Здійснено аналіз потенціалу, якого набула Федеративна Республіка після об'єднання‚ та її можливостей реально підкріпити прагнення до провідної ролі у міжнародних відносинах на європейському континенті.

На основі аналізу подій‚ пов'язаних із об'єднанням Німеччини‚ автор доводить‚ що воно стало можливим завдяки використанню ФРН сприятливої ситуації‚ спричиненої глибокою кризою всередині СРСР та соціалістичного табору. За цих умов західнонімецька дипломатія застосувала низку стратегічних концепцій‚ розроблених нею протягом післявоєнного періоду. До таких концепцій належить розбудова кооперативних міжнародних інститутів і‚ відповідно‚ довіри у рамках європейської та атлантичної інтеграції; виділення відносин з НДР у особливий інститут німецько-німецьких відносин; використання гельсінського процесу з метою розхитування комуністичних режимів у країнах ЦСЄ та зняття побоювань їхніх громадян щодо можливої ревізії кордонів‚ які склалися після Другої світової війни.

Об'єднання Німеччини являє собою‚ фактично‚ інкорпорацію колишньої НДР у політичну структуру ФРН. Західна Німеччина приєднала до себе Східну‚ не змінюючи власного конституційного ладу‚ а надавши свою політичну‚ економічну‚ правову й суспільну структуру новим землям. Об'єднання та інші зміни початку 90-х років значною мірою змінили геополітичне становище ФРН. Тому після об'єднання у Федеративної Республіки значно зросли можливості активного втручання у європейську і світову політику. У той же час об'єднання стало одним із факторів‚ які ускладнили її економічне становище‚ особливо у східних землях‚ що веде до виникнення певної диспропорції між успіхами зовнішньої політики й певною стагнацією внутрішньої.

Протягом минулого десятиліття йшло формування нової зовнішньополітичної доктрини ФРН. Сутністю змін стало намагання привести політичну роль ФРН у відповідність із економічною вагою країни у регіоні й світі‚ нове‚ глобалізоване визначення як економічних‚ так і військово-політичних інтересів країни та пошук адекватних засобів для їх реалізації.

Таким чином‚ ФРН стоїть сьогодні перед новим колом завдань‚ відмінним від її становища як у післявоєнний період‚ так і у 70-ті і 80-ті роки. Проте розв'язувати ці завдання вона намагається вже виправданими методами‚ до яких належать широка міжнародна кооперація‚ західноєвропейська інтеграція і посилення своєї закоріненості в НАТО.

У четвертому розділі „Міжнародне співробітництво як визначальна складова європейської політики ФРН” досліджено роль ФРН в інтеграційних процесах на континенті та у трансформації Європейського Союзу‚ а також висвітлено відносини Німеччини з країнами ЦСЄ‚ її вплив на трансформаційні процеси у регіоні. Визначено роль ФРН у структурі європейської безпеки‚ проаналізовано мотиви німецьких політичних акцій та методи, за допомогою яких уряди канцлерів Г. Коля і Ґ. Шрьодера прагнули зміцнити становище своєї держави у міжнародній системі та втілити у життя власні підходи щодо реформування НАТО‚ ЄС та ЗЄС і їх розширення на Схід.

З'ясовано внесок Німеччини у формування загальної структури й окремих інституцій безпеки у Європі‚ досліджено американсько-німецькі відносини у 90-ті роки та співпрацю ФРН з країнами ЦСЄ у військово-політичній сфері в контексті розширення НАТО. З метою реалізації практичних завдань роботи особливу увагу приділено німецько-українським зв'язкам.

Проведений аналіз зовнішньої політики ФРН дозволяє твердити‚ що після досягнення державної єдності Німеччина проводить політику‚ спрямовану на одночасне поглиблення та розширення європейської інтеграції. Вплив Німеччини мав вирішальне значення для того, щоб‚ не дивлячись на протидію Франції, Іспанії, Португалії, Греції та Ірландії‚ ЄС спочатку залучив Австрію‚ Фінляндію і Швецію‚ а пізніше - розпочав підготовку до розширення за рахунок країн ЦСЄ.

Інші країни регіону змушені підпорядковуватися німецьким підходам через залежність своїх економік від стану господарства ФРН. Але при цьому політика Німеччини у економічній сфері не є політикою диктату щодо інших. Формування валютного союзу у рамках ЄС свідчить швидше про добровільне сприйняття країнами Союзу німецької валютно-фінансової системи як своєрідної зразкової моделі для побудови європейської валюти. ФРН отримує найбільші користі із торгівлі у рамках ЄС, але й сплачує найбільші внески до бюджету Союзу. Таким чином‚ Німеччина компенсує своє гегемоністське становище великими платежами до бюджету ЄС, з яких відбувається фінансування численних програм, що йдуть на користь іншим країнам.

Німеччина розглядає ЄС як‚ фактично‚ єдину зону стабільності на континенті‚ що знаходиться у безпосередній близькості до потенційно кризових регіонів (Балкани та, певною мірою, СНД). Тому її політика має на меті консолідувати цю зону стабільності й створити‚ шляхом спільної зовнішньої політики і політики безпеки‚ передумови для ефективного забезпечення миру в Європі. Через це позицію Німеччини у ЄС вирізняє активне лобіювання ідеї розширення Союзу на країни ЦСЄ.

Вплив Німеччини у ЦСЄ не вичерпується лише економічним виміром. Для правлячих еліт регіону ФРН виступає як свого роду показова країна, що здійснила успішний перехід від тоталітаризму до демократії. У 90-ті роки багато колишніх соціалістичних країн реформували свої державні та громадські інституції‚ використовуючи як моделі саме німецькі зразки.

У середині 90-х років Німеччина дещо змінила свої політичні пріоритети на пострадянському просторі‚ почавши інтенсивно налагоджувати контакти не лише з Росією‚ як це було раніше‚ але й з іншими країнами СНД‚ у тому числі і з Україною. Німеччина була першою західною державою, що відкрила своє генеральне консульство у Києві (1989 р.). Першим серед зарубіжних посадовців, які відвідали нашу державу після проголошення незалежності України, став тогочасний віце-канцлер, міністр закордонних справ ФРН Г.-Д. Ґеншер (жовтень 1991 р.). Першим західним посольством в Україні також стало посольство об'єднаної Німеччини. Німеччина найсуттєвішим чином підтримує співробітництво України з європейськими й атлантичними структурами. Вона брала активну участь у підготовці і підписанні нашою державою Угоди про партнерство і співробітництво з ЄС 1994 року та Хартії про особливе партнерство із НАТО 1997 року. Проте, до цих пір не укладено договору про основи двосторонніх відносин, як це було зроблено у відносинах ФРН із Польщею та Росією. Українсько-німецькі відносини спираються на декларацію досить загального характеру.

Таким чином‚ аналіз німецьких підходів у сфері політики безпеки дозволяє зробити висновок‚ що за минуле десятиліття у зовнішній політиці ФРН відбувся поступовий перехід від концепції створення „загальноєвропейського кооперативного мирного порядку”, запропонованої Г.-Д. Ґеншером‚ що отримала у політичних аналітичних дослідженнях назву „ґеншеризму”‚ до курсу на поступове формування „дієвої системи колективної безпеки” на основі розбудови існуючих інституцій, таких як ОБСЄ, НАТО, ЄС, ЗЄС. Специфіка зовнішньополітичних підходів Німеччини полягає у виразнішому‚ порівняно з її союзниками по НАТО‚ підкресленні ролі і завдань ОБСЄ в структурі європейської безпеки. У той же час ОБСЄ розглядається політичним керівництвом ФРН як своєрідний міжнародний форум, який не може і не повинен заміняти НАТО.

Отже‚ роль об'єднаної Німеччини у Європі має подвійний‚ сповнений суперечностей діалектичний характер. З одного боку‚ в економічному плані ФРН є найсильнішою країною регіону і тому прагне приблизити до себе сусідів, але у той же час вона докладає значних зусиль для подолання тих протиріч із ними‚ які є наслідком складних взаємовідносин у минулому. З цією метою вона бере активну участь у акціях‚ здійснюваних у рамках НАТО, ЄС, ОБСЄ та інших інституцій безпеки та співробітництва у Європі‚ використовуючи їх для реалізації власних зовнішньополітичних інтересів таким чином‚ щоб це не викликало занепокоєння сусідів.

У висновках підведено підсумок дослідження та зроблено відповідні узагальнення.

Висновки

Проведений аналіз свідчить‚ що глобальні зміни‚ які відбулися у 90-ті роки минулого століття‚ дозволили Німеччині посісти одне з провідних місць в системі міжнародних відносин у Європі. Досягнення цієї мети стало можливим завдяки використанню кооперативних зовнішньополітичних стратегій та тісній інтеграції держави у структури безпеки і співробітництва на континенті. Тепер ФРН уже не сприймається іншими державами як дестабілізуючий фактор у міжнародній системі‚ хоча її вплив зростає не лише на регіональному‚ але й на глобальному рівнях.

Основні наукові і практичні результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. Узагальнення сучасних наукових концепцій щодо структури системи міжнародних відносин на європейському континенті свідчить‚ що саме посилення міжнародного співробітництва визначає стабільність цієї постконфронтаційної соціальної системи. Структура співробітництва складається із соціальних інститутів‚ тобто міжнародних норм‚ світосприйняття‚ цінностей‚ принципів і ролевих уявлень міжнародних акторів‚ що творять мережу міжнародних режимів та організацій‚ у яких діють держави‚ налаштовані на кооперацію.

Міжнародні інститути забезпечують підтримку довіри у відносинах між державами-акторами міжнародної системи і сприяють‚ таким чином‚ пошукові ними кооперативних стратегій реалізації власних інтересів. Одночасно‚ у рамках міжнародних інститутів виникають механізми санкцій‚ які збільшують матеріальні і нематеріальні кошти некооперативних дій окремих держав такою мірою‚ що змушують останніх відмовитися від конфронтаційних стратегій. Тому структура європейського співробітництва відіграє роль своєрідного стрижня‚ який забезпечує мирну взаємодію європейських держав у постбіполярному світі.

2. Аналіз особливостей формування зовнішньої політики ФРН на сучасному етапі показує‚ що об'єднання Німеччини і пов'язане з розпадом СРСР посилення її політичної й економічної ваги у європейській регіональній субсистемі міжнародних відносин поставило зовнішню політику ФРН перед низкою нових завдань та викликів. Насамперед‚ це - поглиблення європейської інтеграції‚ формування й одночасне розширення ЄС‚ реформування НАТО і ЗЄС‚ революції у країнах Центрально-Східної Європи‚ низка конфліктів у колишній Югославії та пов'язана з ними необхідність стабілізації Німеччиною свого системного оточення.

Тому зовнішня політика ФРН у 90-і роки відзначається рядом змін і нових тенденцій. Пріоритетними серед них є‚ зокрема‚ прагнення до політичної ролі‚ яка б відповідала економічній могутності держави‚ постановка завдань військово-політичного оперування на глобальному рівні, перехід до прагматизму у стосунках із сусідами, нехарактерна раніше для Західної Німеччини тенденція підкреслення власних державних інтересів у рамках західних військових союзів та регіональних об'єднань.

3. Місце ФРН у постбіполярній Європі визначається тим‚ що вона перестала бути середньою регіональною країною‚ якою була до об'єднання. Проте об'єднана Німеччина не стала й великою державою у такому розумінні цього слова, яке склалося за часів холодної війни. В результаті глобальних змін кінця 80-х - початку 90-х років Німеччина отримала засоби структурного впливу на політичну й економічну ситуацію на європейському континенті, тобто здатність впливати на структуру міжнародних відносин, у рамках якої діють інші міжнародні актори. Такі засоби структурного впливу включають залежність низки валют малих європейських країн від німецької марки у 90-ті роки‚ інвестиційну та торговельну прив'язаність цих країн до німецької економіки‚ визначальний вплив ФРН на формування бюджету ЄС й ряду інших європейських міжнародних організацій тощо. Це надає Німеччині відносних переваг порівняно з її сусідами.

4. Пріоритети німецької зовнішньої політики зумовлюють нову роль ФРН у Європі‚ що забезпечується дипломатією, якій вдається поєднувати одночасне осягнення багатьох цілей у кількох площинах міжнародних відносин. У стосунках в рамках НАТО Федеративна Республіка виступає з багатьох питань як вірний американський союзник на континенті і‚ одночасно‚ як партнер Франції у розбудові Спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗПБ) в межах ЄС. У комплексі відносин НАТО з Росією Німеччина відіграє роль держави, яка чітко ідентифікує себе з Північноатлантичним альянсом (на відміну від Франції, Греції чи Чехії), але послідовно виступає за врахування‚ в міру можливості‚ ”леґітимних” російських інтересів у діях блоку. У стосунках з іншими країнами Центрально-Східної Європи Німеччина‚ з одного боку‚ всіляко підтримує їхнє прагнення до інтеграції у ЄС, а з іншого‚ - робить усе, щоб до їхнього прийняття реформувати Союз таким чином, аби зберегти ефективність його діяльності за умов збільшення кількості держав-членів.

5. Розгляд методів реалізації Німеччиною власних державних інтересів дозволяє твердити‚ що специфіка німецької зовнішньої політики на сучасному етапі полягає у тому, щоб збільшувати власний зовнішньополітичний потенціал у рамках діяльності в регіональних об'єднаннях і військових союзах. Мультилатералізм як політична стратегія, що передбачає активну участь Німеччини в європейській та євро-атлантичній інтеграції‚ змушує німецьких політичних діячів при проведенні зовнішньополітичних акцій віддавати перевагу тим рішенням‚ які враховують не лише державні інтереси ФРН‚ але й інтереси інших держав-акторів міжнародної системи.

Таким чином‚ дослідження зовнішньої політики ФРН дозволяє зробити загальний висновок про те‚ що у нинішньому світі державні інтереси можуть реалізуватися лише при згоді з близькими і далекими сусідами та іншими зацікавленими сторонами. Тому шанси на успіх має тільки така зовнішня політика, яка погоджує власні інтереси з інтересами сусідів, розглядає інші держави як партнерів, з якими можлива не лише конкуренція, але й кооперація.

Підготовка дисертації дозволила зробити ряд практичних рекомендацій‚ що мають сприяти подальшому поглибленню українсько-німецьких відносин і використанню нашою державою досвіду зовнішньої політики ФРН. Рекомендації було направлено до МЗС України. Їхній зміст може бути узагальнений наступним чином:

Зокрема‚ оскільки правовою базою стосунків між Україною та ФРН залишається Спільна декларація про основи відносин‚ підписана майже десять років тому‚ 1 червня 1993 року‚ було б доцільним розпочати роботу з укладення широкого договору про добросусідство‚ партнерство і співробітництво‚ подібного до договорів‚ укладених ФРН з Польщею й Російською Федерацією.

Важливою проблемою у двосторонніх відносинах між Україною та ФРН є недостатнє залучення до них органів місцевого самоврядування на рівні областей‚ міст і районів. З цією метою необхідно створити реєстр партнерських зв'язків між окремими землями‚ округами та громадами ФРН і відповідними їм суб'єктами місцевого самоврядування України‚ а також опрацювати державну програму встановлення таких зв'язків‚ метою якої мало б стати налагодження якомога більшої кількості партнерств на усіх рівнях.

Беручи до уваги‚ що кількість українських громадян у ФРН збільшується‚ видається необхідним інтенсифікувати роботу українських закордонних представництв із місцевою українською діаспорою та громадянами України німецького і єврейського походження‚ що прибули до ФРН на постійне проживання. Для цього було б доцільно створити при посольстві та консульських представництвах України в Німеччині культурні центри за моделлю Інституту ім. І.В. Гете або Польсько-Німецького Інституту з бібліотекою‚ аудіо- і відеотекою та конференційною залою.

Окрім того‚ існує нагальна необхідність регулярного видання Міністерством Закордонних Справ України або закордонними представництвами невеликих за обсягом інформаційних бюлетенів українською й іншими мовами‚ які б подавали об'єктивну інформацію про останні події у нашій державі‚ кроки українського керівництва‚ заходи‚ що проводяться українськими представництвами‚ життя місцевих українських громад.

Основні наукові публікації

1. Кривонос Р.А. Об'єднана Німеччина та проблеми безпеки Східної Європи // Нова політика. -1995. - № 2. - С. 11-17.

2. Кривонос Р.А. Механізм формування та реалізації зовнішньої політики ФРН // Нова політика. - 1998. - № 2. - С. 16-24.

3. Кривонос Р.А. Німецькі вибори як фактор світової політики // Політика і час. -1998. - № 10. - С. 28-38.

4. Кривонос Р.А. Фішер: Немає „зеленої” зовнішньої політики‚ є лише німецька зовнішня політика // Політика і час. - 1999. - № 1. - С. 36-50.

5. Кривонос Р.А. Німеччина після виборів 1998 р.: проблеми і перспективи // Людина і політика. - 1999. - № 1. - С. 57-64.

6. Кривонос Р.А. Геополітичні наслідки німецького об'єднання // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ: Київський університет‚ 1999. - Випуск 13. - Ч. 3. - С. 24-32.

7. Кривонос Р.А. Неформальна столиця об'єднаної Європи // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 23-27.

8. Кривонос Р.А. Об'єднана Німеччина в європейських інтеграційних процесах // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ: Київський університет‚ 2002. - Випуск 32. - Ч. 2. - С. 61-71.

9. Кривонос Р.А. Головні напрями німецької зовнішньої політики після об'єднання // Матеріали наукової конференції студентів та аспірантів‚ присвяченої 50-й річниці ООН. - Київ: Київський університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин‚ 1995. - С. 144-147 /тези виступу.

10. Кривонос Р.А. Репрезентація політичних інтересів в інституційному механізмі формування зовнішньої політики ФРН // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ: Київський університет‚ 1998. - Випуск 6. - Ч. 2. - С. 73-80 /тези виступу.

11. Кryvonos R. Deutsch-ukrainische Beziehungen vor dem Machtwechsel in Deutschland 1998 // Berliner Osteuropa Info. - Berlin: Osteuropa-Institut, 2000. - 14. - S. 88-91 / тези виступу.

Размещено на Allbest.ru