Співробітництво України з країнами Азії, Африки та Америки у сфері забезпечення прав мігрантів

Проблема захисту прав громадян України за кордоном є невід'ємною складовою дотримання фундаментальних прав та свобод людини в Україні і привертає до себе все більше уваги українського суспільства, а тому вимагає проведення цілеспрямованої політики у цій сфері.

Зростання кількості емігрантів з України до країн Азії, Африки та Америки за останні десятиліття, незадовільна ситуація щодо багатосторонніх та двосторонніх домовленостей з тими країнами, які вже є реципієнтами наших громадян або потенційно можуть такими бути, зумовлює актуальність дослідження рівня забезпечення прав українських мігрантів в даній групі країн. український мігрант зарубіжний співробітництво

Серед дослідників, що займались вивчення стану захищеності мігрантів за кордоном потрібно виділити українських та зарубіжних вчених: І.К.Василенка, Ю.І.Римаренка, В.М.Столбового, С.Б.Чеховича, Ю.С.Шемшученка та ін. Проте, дослідження становища українських заробітчан у країнах Азії, Африки та Америки потребує подальших розвідок.

Метою нашого дослідження є аналіз роботи дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном щодо забезпечення належного рівня перебування українських мігрантів на території країн Азії, Африки та Америки.

Слід відмітити, що дотримання прав емігрантів на територіях розвинутих країн, зокрема США, Канади, Австралії, Японії, гарантується досконалістю правових систем цих країн та перебуває на високому рівні. З іншого боку, в країнах Африки та Азії наші співвітчизники стикаються з великою кількістю загроз, які призводять до порушення основних прав людини.

Першочерговим інструментом захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, а також відновлення порушених правє діяльність консульських установ. Однак, як свідчить практика роботи українських дипломатичних установ за кордоном можливості консульського реагування у багатьох справах по відношенню до наших громадян мають обмежений характер. Це пов'язано з тим, що консульські установи України не можуть виступати стороною у суді з метою захисту прав та інтересів наших громадян за кордоном, бути посередниками чи представниками у справах, які мають характер цивільно-правових спорів[5]..

На даний час запроваджено спрощений порядок повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлуатацією. У разі втрати паспортів консульські установи України у стислі терміни вирішують безпосередньо з відділами паспортної та мiграцiйної роботи МВС України питання підтвердження особи громадянина та належності до громадянства України для подальшого документування його в закордонній установі[3].

В умовах зростання еміграційного потенціалу України існуюча ситуація в цій сфері потребує якнайретельнішої уваги до проблем інформування населення про умови еміграції, умови набуття статусу іммігранта у країнах прийому, соціально-економічну ситуацію та можливі сфери працевлаштування. Поки що цю функцію взяли на себе деякі приватні установи й агентства, що не мають відповідного професійного рівня[6]. Причому за останні роки їх кількість зростає геометричними темпами, що негативно відображається на якості їх послуг щодо міграції.

Як вже згадувалося, з-поміж зростаючої кількості громадян України, які щороку з різною метою мають можливість виїздити за межі держави, переважну їх більшість становлять українські трудові мігранти, метою яких є працевлаштування, в тому числі, й нелегальне. З огляду на динаміку потоків трудової міграції з України, питання захисту прав та інтересів саме українських трудящих-мігрантів за кордоном набуло, без перебільшення, державного значення.

Ситуація навколо трудової міграції неодноразово була предметом детального обговорення та аналізу під час засідань Колегії МЗС, на які, зокрема, запрошувалася Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н.І.Карпачова.

На підставі узагальнених МЗС матеріалів щодо ситуації навколо українських трудових мігрантів за кордоном у Верховній Раді України Уповноваженою з прав людини була представлена спеціальна доповідь «Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном» [1].

17 листопада 2004р. у Верховній Раді України відбулись слухання з питання «Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції». Під час парламентських слухань було, зокрема, розглянуто питання ефективності роботи Міністерства закордонних справ та дипломатичних установ України по захисту прав та інтересів українських трудящих-мігрантів.

Верховна Рада України визнала за необхідне посилити захист прав громадян України, які працюють за кордоном, а також підвищити ефективність роботи дипломатичних установ нашої держави по забезпеченню дипломатичними засобами захисту, запобігання порушенням, відновлення прав українських трудящих-мігрантів.

З огляду на вищевикладене, а також з урахуванням тієї уваги, яка приділена цьому питанню в Програмі Уряду, Міністерством змінено концептуальні підходи до організації захисту прав та законних інтересів наших співвітчизників, трудящих-мігрантів за кордоном. Для цього було залучено провідні правничі об'єднання «Українська іноземна юридична колегія», адвокатське бюро «Правовий радник», українські і міжнародні громадські організації.

Запровадження більш дієвого механізму правового захисту співвітчизників за кордоном сприятиме реалізації засадного принципу -доступності консульсько-правових послуг для кожного співвітчизника[5]..

Верховна Рада України має намір розширити повноваження Державної прикордонної служби, яка передаватиме дані з персональних баз даних у Міністерстві праці та соціальної політики.

До вирішення проблем мігрантів у міру своїх можливостей долучаються структури світового українства. Визнаючи, що однією, із зростаючих загроз є проблема торгівлі людьми, Світовий конгрес українців (СКУ) за ініціативою жіночих організацій 7 лютого 2004р. створив Комісію для боротьби з нелегальною торгівлею людьми. Вона працює в рамках Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ. Метою Комісії є координація зусиль української діаспори щодо цієї проблеми, підтримка зв'язку з урядом України та міжнародними організаціями, включно з ООН та Міжнародною Організацією Міграції, які займаються вирішенням цього питання.

Суттєво сприяти вирішенню проблем трудових мігрантів могли б двосторонні угоди з країнами-реципієнтами. Однак, для цього потрібен так званий міграційний паритет. Станом на жовтень 2006р. Україна уклала двосторонні угоди у сфері працевлаштування лише з В'єтнамом та Лівією (див. табл. 1).

Крім того, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994p. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998p. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав[2].

Таблиця 1

Двосторонні міжурядові угоди в сфері трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів, укладені Україною з країнами Азії та Африки

"Складено за:[2]

Пізніше було укладено ще ряд договорів. Зокрема, міжурядові договори зі США Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством праці Сполучених Штатів Америки (2000р.), Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо основних напрямів та цілей допомоги збоку Агентства США з Міжнародного розвитку (2001р. .); з Китаєм Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством праці Китайської Народної Республіки у співробітництві в сфері праці та соціального забезпечення (1997р).

Загалом двосторонні угоди поширюються на осіб та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності іншої держави.

Реалізації зазначених угод сприяють центральні органи з питань праці договірних держав. Вони, зокрема, обмінюються інформацією про національне законодавство та інші нормативні акти в галузі праці, зайнятості, еміграції та імміграції, в т. ч. про умови життя працівників; стан національних ринків праці та зміну ситуації на них; причини обмежень прийняття на роботу працівників іншої держави. Кожна особа, яка проживає на території однієї держави, може звернутися безпосередньо або через компетентний орган за місцем проживання до компетентного органу іншої держави по допомогу у вирішенні питань, які виникають із трудових правовідносин. Компетентні органи однієї договірної держави надають компетентним органам іншої держави за їх запитом документи та архівні матеріали, необхідні для призначення та виплати допомоги.

Однак, слід зазначити, що договори, головним чином, мають суто декларативний характер, оскільки з боку іноземних держав не виставлені заявки на працівників (необхідна кількість, спеціалізація тощо). До того ж деякі з цих країн мають проблеми, подібні до проблем українського суспільства, високий рівень безробіття та низький рівень розвитку економіки, що ставить під сумнів факт необхідності українських працівників на їхній території. Але в цьому напрямі зусилля української сторони стикаються з певним опором з боку іноземних партнерів.

Також необхідно відмітити той факт, що хоча Україна й ініціює багато переговорів для підписання двосторонніх договорів, але просуваються вони дуже повільно. З одного боку, країни зацікавлені в припливі легальної кваліфікованої робочої сили, а з другого не готові поділитися можливостями своєї системи соціального забезпечення з трудовими мігрантами. Особливо болючою ця проблема є для людей старшого віку. Пропрацювавши певний час за кордоном, вони повертаються до України, однак ці роки випадають із їхнього трудового стажу. Тому мігранти не можуть повною мірою розраховувати на належні виплати з фондів соціального страхування та соціального забезпечення. І це при тому, що українці, яким удалося офіційно працевлаштуватися, сплачують внески в зарубіжні страхові фонди, але в підсумку позбавлені права на отримання з них відповідної допомоги, наприклад, у разі травми чи професійного захворювання.

Важливою перепоною на шляху забезпечення прав українських мігрантів також є нечітка міграційна політика нашої держави. Так, вітчизняні й зарубіжні експерти зійшлися на думці, що міграційна політика України нині має дещо хаотичний характер і розуміється по-різному фахівцями міністерств та інших органів державного управління, що опікуються галуззю[4]. Ще не затверджена Концепція державної міграційної політики України, яка й має створити підвалини правового поля у цій сфері. Концепція визначатиме основні цілі й напрями такої політики на період до 2018 року. Після цього вдосконалюватимуть національне міграційне законодавство, зводитимуть його в єдиний кодекс. Тож ми лише на початку тривалого шляху зі створення чіткої міграційної системи.

Уряд не лише докладає чимало зусиль, щоб укласти двосторонні угоди з країнами, де працюють українці, а й силкується запровадити політику повернення трудових мігрантів на Батьківщину. Однак далі розробки відповідної програми справа досі не просунулася.

Заохотити заробітчан повернутися додому покликана й інша державна програма зайнятості населення на 2009-2011рр.[4]. Вона поки що теж у роботі.

Інтенсивнішою є діяльність з видачі ліцензій підприємницьким суб'єктам, які надають посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном. На сьогодні діють 727 таких фірм. Щорічно їхніми послугами користуються 70-77 тис. громадян.

Експерти підкреслюють, що країни з перехідною економікою часто мають добротне міграційне та трудове законодавство, але не здатні забезпечити його дотримання: бракує інструментів, коштів. В Україні ж, за відсутності базового законодавства у цій сфері, не варто навіть вести мову про ефективну зовнішню політику. Регулювання міграційних процесів наразі в компетенції понад 10 відомств.

В ході становлення національної міграційної політики та розвитку зовнішньої політики України цілком природно використовувати досвід інших країн. Скажімо, Філіппіни з певних економічних причин значною мірою орієнтовані на експорт робочої сили. Піклуючись про своїх громадян, уряд запровадив новітню міграційну модель, у центр якої поставив інтереси філіппінців, що тимчасово виїжджають працювати за кордон. Тому не підписує двосторонніх угод з державами, які не гарантують належного захисту трудових мігрантів.

З огляду на вищесказане, очевидною є необхідність вдосконалення діяльності роботи Міністерства закордонних справ та зміни акцентів зовнішньої політики у питанні захисту прав наших співвітчизників в цих країнах, організації цієї роботи на якісно новому рівні із залученням можливостей провідних правничих об'єднань, їх представництв за кордоном. З урахуванням пріоритетності цього завдання постає необхідність підвищення ефективності співпраці з профільними відомствами іноземних держав та міжнародними організаціями, громадськими організаціями, зокрема у сфері трудової міграції.

Не можна не погодитись із висновками та пропозиціями доповіді Уповноваженого з прав людини. Необхідно з метою гарантування прав емігрантів в даній групі країн, в першу чергу, посилити штат дипломатичних та консульських представництв України у тих державах, де перебуває велика кількість громадян України трудових мігрантів та звідки надходять сигнали про незадовільні умови їх працевлаштування, а також розширити практику комплектування консульських установ України за кордоном посадовими особами, які мають належну юридичну освіту.

Також доцільно у дипломатичних представництвах України визначити відповідальних осіб за питання трудової міграції, покласти на них завдання здійснювати моніторинг національного ринку праці країн перебування, надавати роз'яснення та сприяти реалізації українськими трудовими мігрантами своїх прав у повному обсязі.

Попри те, що консульські посадові особи не уповноважені захищати інтереси співвітчизників у судах, потрібно розширювати практику їх участі у судових засіданнях у разі наявності доказів упередженого ставлення та дискримінації емігрантів з України. Також посилити контроль та реагування на випадки неналежного розслідування кримінальних справ, порушених за фактом загибелі громадян України за кордоном.

З метою підвищення ефективності захисту прав та свобод українських мігрантів у країнах їх перебування доцільно сприяти їхній самоорганізації з використанням можливостей українських діаспор за кордоном. Розробити принцип взаємодії та надання підтримки українським та закордонним адвокатам та адвокатським компаніям, які спроможні забезпечити реальний та ефективний захист прав та інтересів громадян України за кордоном.

Серед інших, не менш важливих, заходів слід назвати забезпечення оперативного та систематичного інформування родичів громадян України, які перебувають за кордоном, про факт їх затримання (арешту), хід розслідування кримінальної справи та розгляд її в суді, виробити чіткі процедури надання такої інформації; своєчасне оформлення документів, пов'язаних зі смертю громадян України за кордоном, з метою захисту прав та інтересів їхніх рідних на Батьківщині; миттєве реагування на факти зловживань при виконанні своїх обов'язків іноземними адвокатами у процесі надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах, а також формування мережі юридичних представництв, що спеціалізуються на захисті прав іноземців, для використання її в інтересах захисту громадян України.

Важливим моментом зовнішньополітичної діяльності у цьому зв'язку є прискорення процесу укладення двосторонніх угод про працевлаштування та соціальний захист, передусім з тими країнами, де перебуває найбільша кількість українських трудових мігрантів, зокрема з Туреччиною, Об'єднаними Арабськими Еміратами. Паралельна підготовка та підписання угод про взаємне визнання професійної освіти дало б змогу вітчизняним трудовим мігрантам зберігати або й підвищувати свою кваліфікацію під час їх тимчасового перебування за кордоном.

Отже, Україна докладає значних зусиль для захисту власних громадян в інших країнах еміграції, проте, основну частину завдань виконують самі мігранти завдяки утворенню об'єднань за національною ознакою та самоорганізації. Приєднавшись до низки міжнародних договорів Україна часто лише формально виконує свої зобов'язання, а недостатньо розвинута законодавча база створює додаткові перешкоди на шляху до цивілізованого співробітництва з країнами світу у сфері міграції.

Література

1. Виступ Уповноваженого з прав людини Н.І.Карпачової у Верховній Раді України під час представлення Спеціальної доповіді «Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном» (2 квітня 2003р.). Режим доступу: http:// www.ombudsman.kiev.ua/Vicnuk_4/vis4_04.htm

2. Дані офіційного сайту МЗС України. Режим доступу: http://www.mfa. gov.ua/

3. Дані Посольства України в Аргентинській Республіці. Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/argentina/ua/publication/content/9807.htm

4. Поташній Ю. Україна міграційна: міняємо докторів на чорноробів // Віче. 2008. № 21. С. 9-11.

5. Ресурси Центру допомоги громадянам України за кордоном. Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/517.htm

6. Шлепаков А.М., Малиновська О.А., Пінчук О.М. Еміграція населення України: соціально-економічні аспекти та можливі наслідки. К.: 1993. С. 124.