Місце й роль торгових посередників у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Вступ

Посередницькі операції займають значне місце. Це пов'язано з цілою низкою обставин як юридичного, так і економічного характеру.

По-перше, розвиток спеціалізації привів до того, що у цілій низці випадків залучення посередника обходиться суб'єкту підприємницької діяльності дешевше, ніж виконання тих самих функцій власними силами. Тобто доцільність використання посередницьких організацій, у кінцевому рахунку, обумовлена тією економією витрат підприємства та обігу, яку вони забезпечують клієнту.

По-друге, об'єктивна необхідність у залученні посередників для здійснення тих чи інших операцій може бути пов'язана з наявністю у нього стабільних контактів з виробниками чи покупцями товару, що сприяє гарантованому та надійному виконанню обов'язків сторонами угоди.

У-третіх, існують ситуації, коли залучення посередника обумовлено чисто юридичними причинами і є обов'язковим у відповідності до вимог законодавства.

У-четвертих, залучення посередника дозволяє перекласти на нього частину комерційних ризиків, що знижує можливі втрати.

По-п'яте, операції з залученням посередника мають специфічний податковий режим у порівнянні з безпосередніми взаємовідносинами партнерів, тому у ряді випадків залучення посередників являється виправданим і з точки зору оподаткування.

Перелічені обставини роблять посередницькі операції не тільки економічно доцільними, але й доволі привабливими.

Виникнення торгових посередників - це потреба ринкової економіки. Наприкінці 80-х років в США різко зростає чисельність працюючих у торговельно-комерційних організаціях. Високий відсоток цих робітників відмічається також в Канаді, Німеччині, Великобританії та інших розвинених країнах. В 60-ті роки був період недооцінки ролі оптової торгівлі й, відповідно, торгових представників. Однак різке зростання масштабів виробництва, багатоманітності товарів і кількості підприємств-виробників виявили неефективність виконання функцій закупівлі і збуту власними силами й призвели до перегляду ролі й значення як оптово-посередницьких підприємств, так і торгових представників. В умовах української економіки ще рано обговорювати значення цих спеціалістів, але безперечним є той факт, що кількість їх зростає щоденно.

Актуальність вивчення питання щодо залучення посередників у межах окремого підприємства полягає у тому, що необхідність звернення до них виникає через відсутність досвіду самостійного дослідження зовнішнього ринку, пошуку вигідних іноземних контрагентів, кваліфікованого здійснення взаєморозрахунків, чіткого та правильного формування умов контрактів тощо.

Об'єктивною необхідністю є більш повна реалізація переваг зовнішньоекономічних зв'язків для підприємств. Тенденції розширення самостійності окремих фірм в організації зовнішньоекономічної діяльності потребує створення механізмів регулювання діяльності всіх учасників ЗЕД, включаючи торгових посередників. Інститут зовнішньоекономічного посередництва стає невід'ємним елементом комерційної інфраструктури суспільства, який у рівній мірі обслуговує як загальнодержавні, так і приватні економічні інтереси.

Мета курсової роботи - виявлення місця й ролі торгових посередників у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, ступеня їх внеску в удосконалення процесу збуту продукції.

Виходячи з цієї мети були поставлені наступні основні завдання дослідження:

розкрити теоретичні основи здійснення посередницьких операцій, основи формування банку зовнішньоекономічній сфері як невід'ємного елементу ринкової економіки та її комерційної інфраструктури;

ознайомитися з видами торгово-посередницьких операцій та в їх межах визначити особливості укладання типових угод;

охарактеризувати організаційні форми посередницьких фірм, вказати особливості їх функціонування і налагодження відносин з підприємствами-виробниками та клієнтами;

дослідити вплив використання торгових посередників на зовнішньоекономічну діяльність конкретного підприємства;

проаналізувати ефективність здійснення зовнішньоекономічної діяльності конкретного підприємства;

вказати основні принципи вибору українським підприємством посередницьких фірм;

надати поради щодо удосконалення процесу вибору посередників, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом даної курсової роботи є механізм залучення посередницької діяльності до процесу організації зовнішньоторгових зв'язків.

Предмет дослідження - організація процесу збуту продукції шляхом залучення посередників.

Розділ 1. Теоретичні основи здійснення посередницьких операцій

1.1 Сутність посередницьких операцій банку

Серед нетрадиційних банківських послуг дедалі важливішу роль відіграють посередницькі послуги. На практиці надання таких послуг оформляється двома видами цивільно-правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю суттю ці договори є договорами на продаж послуг. Законодавець під продажем послуг розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії -- підписання документів, укладення угод. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії -- пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Повірений є представником свого довірителя перед третіми особами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій містяться у договорі або у виданій на його підставі довіреності. Повірений зобов'язаний терміново передати довірителеві все отримане у зв'язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Довіритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати при виконанні ним доручення.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором укладаються угоди не безпосередньо особою, заінтересованою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Повіреним і довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії. Схожість полягає в тому, що в них є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента).

Але між ними існують істотні відмінності:

1. За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов'язків за укладеними договорами не набуває.

2. Договір доручення може бути оплатним і безоплатним. Договір комісії є оплатним, причому ознака платності настільки характерна, що право на винагороду виникає у комітента незалежно від того, чи було воно спеціально передбачене договором.

Комерційні банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішими серед них є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема цінними паперами, валютою. Перший вид посередницьких послуг надається банком тоді, коли він сам з тієї чи іншої причини не може задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому разі обслуговуючий банк може бути посередником у пошуку клієнтові іншого банку-кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит і за рахунок його надати кредит клієнту. Якщо клієнтові потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Помітно збільшилося надання посередницьких послуг в операціях з цінними паперами. При первинному розміщенні цінних паперів комерційні банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов'язки щодо організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти. При першому комерційний банк надає послуги з первинного розміщення цінних паперів без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов'язок банку в цьому випадку -- докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат банк не несе.

Другий варіант передбачає, що комерційний банк зобов'язується у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх нереалізовану частину, тобто бере на себе ризики розміщення цінних паперів.

Комерційні банки можуть займатися і брокерською діяльністю, тобто здійснювати цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Посередництво комерційних банків у валютних операціях передбачає, зокрема, купівлю-продаж іноземної валюти або платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конверсію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказування за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім'я з-за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.

Комерційні банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги . Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають комерційні банки, становлять послуги, пов'язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та наданням інших послуг: залученням ресурсів, кредитуванням, фінансуванням капітальних вкладень, розрахунково-касовим обслуговуванням, зовнішньоекономічною діяльністю, операціями з цінними паперами тощо.

Консультаційні послуги можуть надаватись усно або письмово, а плата за їх надання у деяких випадках включається у плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультуванням.

Наданням консультаційних послуг можуть займатися як менеджери підрозділів банку, так і працівники спеціально створених підрозділів. В окремих випадках консультантами можуть бути сторонні спеціалісти та організації, які залучаються банками для надання консультацій своїм клієнтам. Консультативні послуги передбачають наявність у працівників, що їх надають, певних знань у галузі економіки, банківської справи, інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності, а також досвіду практичної роботи у відповідних галузях знань.

1.2 Класифікація та роль посередницьких операцій банку

Комерційні банки є інститутами нижнього рівня банківської системи. Їхня основна призначення: залучення грошових коштів та їх розміщення від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Так, перший банк як спеціалізований кредитно-розрахунковий інститут виник у 1407 році в Італії в Генуї ( «Банкаді Сан Джорджо»). Першими були міняли, тому саме поняття «банк» походить від італійського слова «банко» (лава міняйли, грошовий стіл).

Нинішнє поняття банку як комерційної установи, що здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі та інші операції на умовах платності терміновості, виникло порівняно недавно.

В Відповідно до Закону РФ «Про банки і банківську діяльність» банки в Росії діють як універсальні кредитні установи, які вчиняють широке коло операцій на фінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів, купівля-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти, залучення коштів на вклади, здійснення розрахунків, видача гарантій, поручительств та інших зобов'язань за третіх осіб, посередницькі і довірчі операції.

В свою чергу всі кредитні організації банківського типу поділяються на два види: власне банки та кредитні установи. Під банком розуміється комерційна організація, яка на підставі ліцензії залучає на умовах повернення грошові кошти та інші цінності юридичних та фізичних осіб і розміщує їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості, а також здійснює розрахункові та інші банківські операції.

Кредитні установи - це юридичні особи, які не є банками, створені у формі відкритого або закритого акціонерного товариства, яким по ліцензії Банку Росії надається право здійснювати окремі банківські операції, за винятком грошових операцій з фізичними особами. У назві кредитних установ не може використовуватися термін «банк» і похідні від цього терміна.

Характерна особливість російських комерційних банків, що відрізняє їх від кредитних установ, полягає в тому, що їм дозволено професійна і непрофесійна діяльність на ринку цінних паперів. На відміну від деяких розвинених країн (наприклад, США) дії наших комерційних банків на фондовому ринку не обмежуються. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів повинна здійснюватися відповідно до федеральних законів. Банк Росії не має право видавати ліцензії на ведення цих видів діяльності. Виключення складає ліцензована Банком Росії діяльність розрахункових центрів і клірингових організацій. Крім того передбачено низку важливих обмежень:

- банк не може виступати інвестиційним інститутом з недержавним цінних паперів, якщо в складі його залучених коштів є кошти громадян;

- банк не може виконувати функції інвестиційного фонду, тобто займатися діяльністю, пов'язаної з випуском акцій, з метою залучення грошових коштів інвесторів та їх вкладення від імені фонду в цінні папери, а також на банківські рахунки і в внески, при якій всі ризики, пов'язані з такими вкладеннями, доходи та збитки від змін ринкової оцінки таких вкладень в повному обсязі відносяться на рахунок власників (акціонерів) цього фонду;

-- банк може об'єднувати діяльність інвестиційної компанії та фінансового брокера тільки за умови, що діяльність фінансового брокера виконується їм через фондову біржу.

Комерційні банки Росії можуть виступати в якості емітентів з метою формування власного статутного капіталу, випускати власні боргові зобов'язання -- облігації та інші цінні папери, включаючи похідні. Прагнучи привернути клієнтів, вони змушені постійно конкурувати, розширюючи спектр послуг і знижуючи їх вартість. При цьому не завжди банкам представляється можливим зберегти стійкість і надійність.

Високі доходи до недавнього часу дозволяли ряду російських банків збільшувати власний капітал, спрямовувати кошти на розвиток банку, формувати резервний фонд, що і є основою сталого стану банку. Банк не може направити всю масу капіталу на видачу кредитів, тому що можливо певна частина вкладників банку вирішить відкликати свої депозити (внески). Тому для виконання своїх зобов'язань банк зобов'язаний частину коштів тримати в готівкових грошах або в такій формі, щоб легко можна було звернути ці кошти у готівку. Іншими словами, частина активів повинна бути досить ліквідної. Отже, однією з проблем банку, яку йому постійно доводиться вирішувати, це проблема «прибутковість - ліквідність».

Інша проблема пов'язана із забезпеченням надійності доходів банку. Відомо, що потенційно найбільш прибуткові інвестиції, кредити мають підвищений ризик втрати капіталу. Тому практично кожен банк піклується про зменшення ризику шляхом диверсифікації вкладень, виходу на інший ринок. У світовій практиці прийнято обмежувати інвестиції в кожен вид цінних паперів 10% загальної вартості портфеля.

Не менш важливою проблемою, пов'язаною зі стабільністю, є довготривалий характер отримання доходу. Багато операції комерційних банків Росії короткотривалі, найчастіше носять ризиковий характер. Тому банки зацікавлені не тільки в отриманні максимального прибутку, але і стабільної діяльності, тобто надійності надходження доходів.

Фінансова стабілізація має велике значення взагалі і особливо для банківського сектора. У Росії, як і більшості інших країн з перехідною економікою, з усіх сегментів фінансового ринку тільки банки підготовлені до того, щоб забезпечити великомасштабні інвестиції в реальний сектор економіки. На жаль, ці структури, які, роблять сьогодні великі довгострокові інвестиції на Заході, в Росії ще не отримали істотного розвитку. Мається на увазі роль страхових компаній, пенсійні фонди, інвестиційні фонди.

Таким чином, тільки комерційні банки, з одного боку, що мають фінансові ресурси і права на здійснення професійної та непрофесійної діяльності, а з іншого - малоосвоєних фондовий ринок, в змозі надавати безліч всіляких послуг, стимулюючи вкладника і позичальника, знижуючи при цьому витрати на обслуговування клієнтів.

Види операцій комерційного банку з цінними паперами

Згідно російському Закону «Про банки і банківську діяльність" комерційним банкам дозволяється:

-- випускати, купувати, продавати, зберігати цінні папери, здійснювати інші операції з ними;

-- надавати брокерські і консультаційні послуги;

-- здійснювати розрахунки за дорученням клієнтів, у тому числі за операціями з цінними паперами;

-- управляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі або трастові операції).

Зазначені види діяльності охоплюють широке коло можливих операцій з цінними паперами. Разом з тим, в силу відсутності для банків Росії обмежень на проведення операцій на фондовому ринку, ними можуть здійснюватися деякі види підприємницької діяльності.

До таких видів діяльності належать:

-- брокерська діяльність;

-- дилерська діяльність;

-- депозитарна діяльність;

-- розрахунково - клірингова діяльність з переведення цінних паперів та грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами;

-- діяльність з ведення та зберігання реєстру акціонерів;

-- діяльність з організації торгівлі цінними паперами.

Таким чином, комерційні банки на ринку цінних паперів можуть виступати в якості його професійного учасника - інвестиційного інституту. Розглянемо більш докладно економічний характер різних операцій комерційного банку з цінними паперами.

Всі типи операцій банків з цінними паперами можна класифікувати за рядом ознак, відображають як зацікавленість безпосередньо банку, так і його контрагентів.

Для залучення грошових коштів з метою поповнення ресурсів або фінансування інвестиційних проектів, окремих заходів і т.п. банк може випустити акції та облігації. При випуску акцій банк спочатку виступає як продавця, а потім - об'єктом часткової власності акціонерів. Якщо ж банк випускає облігації, то він спочатку є продавцем, а потім - боржником. Покупці облігацій виступають як кредиторів. Емісія банком власних акцій або облігацій дозволяє отримати з мінімальними витратами необхідні фінансові ресурси для розширення сфери та обсягу послуг.

Розміщення випуску власних акцій та облігацій може здійснюватися шляхом продажу їх як заздалегідь визначеному вузькому колу інвесторів, так і розповсюдження на конкурсній основі великого числа інвесторів.

В ряді випадків для поширення власних акцій та облігацій банк може залучити посередників, в якості яких можуть виступати фондові брокери та дилери. На заході найчастіше операціями з купівлі або гарантованої купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні на продажіпубліке займаються андеррайтери -- інвестиційні інститути або їх група. Вони ж беруть на себе ризики, пов'язані з нерозміщення цінних паперів.

Российская практика проведення андеррайтингу досить мала. Правда, на початку 90-х років по ініціативи низки великих американських банків і при фінансуванні британського Know How Fund впроваджувався проект по здійсненню показових андеррайтингових компаній у чотирьох містах Росії. Однак цей проект був реалізований лише від частини.

Комерційні банки можуть викуповувати власні раніше випущені акції з подальшою їх перепродажем. Найчастіше придбання акцій на ринку здійснюється з метою підтримки що знижується курсу або наступного їх погашення. Іноді акції купуються банками для пільгової перепродажу їх співробітникам і керівництву в метою заохочення.

Дуже рідко банки вдаються до викупу акцій для подальшого їх погашення. Комерційні банки, створені у вигляді акціонерних товариств, за рахунок погашення акцій можуть знижувати статутний фонд, зменшувати число акціонерів.

Для розширення інвестиційних можливостей та надання інвесторам альтернативних вкладень банки можуть займатися вилученням цінних паперів з метою заміни їх іншими типами паперів. В інвестора при цьому з'являється можливість придбати для себе папери з більш вигідними умовами отримання доходу. Банки також можуть викуповувати (відкликати) облігації для їх дострокового погашення. Вигідність погашення боргу для банку може бути особливо приваблива в силу певних кон'юнктурних міркувань.

Власники облігації погодяться розпрощатися з паперами за умови більшої в порівнянні з очікуваним доходу. Для погашення боргу та вирішення поставленого завдання банк може піти на зміну умов придбання облігацій.

Особливе місце належить посередницькими операціями банків між емітентами цінних паперів та інвесторами. Основним завданням при цьому є одержання максимально можливого прибутку за рахунок посередницьких послуг при поширенні цінних паперів.

Найбільш дохідними до недавнього часу були операції репо комерційних банків з державними цінними паперами ГКО/ОФЗ. Вони застосовувалися Банком Росії для короткострокового впливу на ліквідність банківської системи.

Репо (репорт) - це фінансова операція, при якій одна сторона продає цінні папери іншій стороні і одночасно бере на себе зобов'язання купити їх на певний день або на вимогу другої сторони. Зобов'язанню на зворотний купівлю відповідає зобов'язання на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Причому зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, відмінною від початкової ціни продажу.

Різниця між цінами купівлі та продажу становить той дохід, який повинен отримати комерційний банк, який виступає як покупець цінних паперів, визначається величиною ставки репо.

Ставки репо можуть бути:

-- фіксовані;

-- плаваючі.

Між ними існують проміжні варіанти.

Операції репо на ринку ГКО/ОФЗ проводяться на основі типових договорів, що укладаються між Банком Росії та первинними дилерами, які підписали з Банком Росії генеральне угоду і мають встановлені ліміти.

Економічний сенс операції репо полягає в тому, що одна сторона - Банк Росії -- надає грошові кошти на час іншій стороні - первинним дилерам ринку ГКО/ОФЗ - за певну плату.

При виконанні інших посередницьких операцій банки можуть здійснювати:

-- повний викуп цінних паперів з перепродажем;

-- поширювати цінні папери з гарантією викупу;

-- поширювати цінні папери без гарантії викупу.

Повний викуп цінних паперів з перепродажем дозволяє банку отримувати дохід на різниці цін купівлі та продажу. Емітенти та інші фізичні та юридичні особи - власники цінних паперів зацікавлені при мінімумі коштів, що виділяються на поширення, реалізувати максимальну кількість паперів. При поширенні цінних паперів з гарантією викупу банк, з одного боку, виступає комісіонером для емітентів, продавців, а на залишок нерозпроданих паперів - покупцем. З іншого боку, він є гарантом. Інтерес банку полягає в отриманні максимального винагороди.

Відмінність розповсюдження цінних паперів з гарантією викупу від поширення паперів без гарантії викупу полягає в тому, що банк нерозподілений частина паперів викуповує на себе.

Комерційним банкам дозволено виступати в якості комісіонера або повіреного по відношенню до клієнта або продавцем - по відношенню до третьої особи.

посередницький банк торговий

Розділ 2. Аналіз діяльності банківських посередників в україні

2.1 Аналіз ефективності діяльності банківських посередників в Україні

Банківські установи прийнято вважати найбільш розвинутими на фінансовому ринку держави. Решта перебуває на етапі становлення, що обумовлено історичними передумовами, характером та рівнем економічного розвитку країни та ін.

Для аналізу взаємозв'язку між розвитком національної економіки та діяльністю фінансових посередників використаємо статистичні дані (табл.2.1) [11].

Таблиця 2.1 Основні показники розвитку фінансових посередників в Україні

Назва показника	Роки
	2006 2007 2008 2009 2010 2011
Банківські установи
Кількість банків	193	198	198	197	194	176
Активи банків млдр.	340,18	599,40	326,09	880,30942,09	942,09	1трл 261
У.т.ч.об.вид. кредитів	269,29	485,35	792,24	74735	755,03	800,588
Обсяг зобовязань	297,61	529,82	806,82	765,13	784,8	804,4

На основі цих даних, можна визначити, що основним кредитором національної економіки є банківський сектор. Так, на кінець І кварталу 2011р. банками було видано кредитів на загальну суму 800,588 млрд. грн., що більше аналогічного показника 2007 р. у 1,65 рази.

Неменш важливим є також те, що чисті активи банків України протягом восьми місяців 2011 р. порівняно з таким же періодом 2010 р. зросли на 9% - до 1 трлн. 26,1 млрд. грн. [11]. Структуру активів фінансових посередників України у відсотках наведено на рис. 2.1 [11]



Рис. 2.1 Структура активів фінансових посередників України, %

На кінець І кварталу 2011 р. в Україні банками було акумульовано 804,4 млрд. грн. коштів фізичних та юридичних осіб. Протягом останнього часу тендції свідчать, що банки знижують відсоткові ставки за депозитами з метою зменшення обсягів виплат відсотків, тому що вони не мають надійних та рентабельних інструментів їх вкладення. Беручи до уваги те, що інститути спільного інвестування недостатньо розвинуті в нашій країні, а кредитні спілки не викликають у населення довіри, останнім залишається або погоджуватися на нові умови, або тримати кошти вдома.

На страховому ринку України також можемо спостерігати поступове відновлення діяльності страхових компаній та недержавних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди не зазнали серйозного впливу від зниження темпів зростання національної економіки, на відміну від страхових компаній, так за 2009-2011 рр. пенсійні фонди залучили більше 350 млн. грн. у вигляді пенсійних внесків, то страховий ринок у 2009-2011 р. не отримав близько 8 млрд. грн. страхових премій [11].

Перш за все така ситуація пояснюється тим, що саме ринок недержавного пенсійного страхування в нашій країні нерозвинутий, тому і клієнти цих установ є більш забезпеченими і і будь яка фінансово-економічна нестабільність не має значного впливу на їхні доходи. Ці установи також проводять більш зважену політику в сфері інвестицій.

Загальні показники розвитку інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні протягом 2006-2011рр., згідно із статистичними даними, значно зростають. Але варто зазначити, що у загальному обсязі активів, більше 95% займають кошти венчурних фондів, учасниками яких є юридичні особи. Це означає, що залучення коштів фізичними осіб цими установами практично не здійснюється, хоча вони можуть запропонувати продукти альтернативні банківським депозитам. Слід зазначити, що вкладення в інвестиційні фонди, є більш стабільним та інструментом з точки зору ризику, ніж інвестування на відкритому ринку, а коливання їхньої дохідності - не такі суттєві, як у фондових індексів.

Показник частки активів фінансових посередників у відсотках до валового внутрішнього продукту наведено на рис. 2.3 [11].

Рис. 2.2 Частка активів фінансових посередників у відсотках до валового внутрішнього продукту, %

Отже, аналізуючи один із базових показників рівня розвитку банківських посередників в країні, а саме показник частки активів банківських посередників у валовому внутрішньому продукті країни, на відміну від попередніх, він не демонструє нам стійкої динаміки, окрім банківських установ. Слід зазначити, що серед НФКУ лише банки мають частку активів у ВВП більше 4%, показники всіх інших посередників не перевищують одиниці.

Проведений аналіз свідчить, що фінансові посередники в Україні мають неоднаковий вплив на розвиток національної економіки. Переважний вплив здійснюють банківські установи та ІСІ.

Для виявлення проблем та розробки конкретних пропозицій для їх вирішення окремого розгляду потребує кожен із видів фінансових посередників.

Можна зродити висновок щодо загальних проблем, які притаманні усім фінансовим посередникам:

- недовіра до їх діяльності фізичних та юридичних осіб;

- відсутність належної інформації про розвиток фінансових посередників;

-неефективний державний контроль за діяльністю фінансових посередників та ін.

Для національної економіки найбільш складною залишається проблема недовіри населення до діяльності фінансових посередників, що не дозволяє у повній мірі використовувати заощаджувані фізичними особами кошти для розвитку національного господарства. За оцінками експертів на руках у громадян України знаходиться від 20 до 40 млрд. дол., що можуть бути залучені як внутрішнє джерело фінансових ресурсів [5, с. 12].

Розділ 3. Тенденції розвитку посередницьких операцій в Україні

Найбільш складною і нерозв'язаною проблемою розвитку торговельного посередництва являється слабка правова база.

Потрібно відмітити,що правова база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту , складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Зрозуміло,що таку базу неможливо вважати прийнятною.

Необхідні прямі закони, систематизовані норми права. Мова йде перш за все про прийняття Закону України “Про торгівлю”. Такий закон буде сприяти ефективному регелюваннювсієї сукупності відносин,які виникають у сфері торгівлі. Разом з тим , в будь-якому варіанті такий закон не в змозі охопити і тим більше регулювати багатоманітність аспектів торговельно-посередницької діяльності. В зв'язку з цим дуже важливо прискорити прийняття Цивільного(Комерційного) Кодексу, відобразивши у ньому види договорів торговельно-посередницької діяльності і регелювання договірних відносин. Як не парадоксально звучить, але сьогодні, по суті, відсутні норми регулювання таких специфічних договорів, як договір про надання права продажу товарів(не говорячи вже про кваліфікацію діяльності дистрибьютерів, ділерів), договір консигнації,агенський договір, біржевий контракт, договір лізингу, договір аукціонного продажу та ін. Між тим на практиці операції в рамках таких договорів здійснюється досить широко.

Друга важлива причина, яка стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми заключається в тому, що в Україні організаційні форми торговельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються в реальну вітчизняну практику.

Аналіз показує, що структура посередницьких фірм спрощена, нераціональна у функціональному плані. Це стосується перш за все бірж, аукціонів, дистриб'юторських, консигнаційних фірм, брокерських контор. У них “урізана” функціональна структура. В той же час вона універсальна. Пояснюється це двума причинами: по-перше, -- прагнення до економії кошт на функціонування посередницької фірми ; по-друге, -- загальною тенденцією до універсалізації діяльності посередників.

Виникає необхідність розробки оптимальних організаційних форм і структур у сфері торговельного посередництва у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки.

Гостро стоїть питання про територіальну організацію посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що поседник територіально обмежений в своїй діяльності.

Реалізація цього принципу потребує регулювання територіальної організації посередників, їх розмежування, спеціалізації, перегляду антимонопольного законодавства.

Говорячи про організацію торговельного посередництва, не можливо не торкнутися проблеми кадрів. Торгові посередники здійснюють крупномасштабні внутрішні і зовнішні операції, складні в комерційному, фінансовому і правовому плані. Але в силу відомих причин їх професійна кваліфікація низька. До того ж в учбових закладах України кадри для торговельно-посередницької діяльності не готуються. В зв'язку з цим доцільно ввести спеціальність “Торговельно - посередницька діяльність” в коледжах, торговельно-економічних вузах країни.

На кінець проаналізуємо проблему фінансово-економічного механізму функціонування торговельних посередників.

Механізм торговельно-посередницької діяльності в Україні тільки формується. У ньому тільки визначаються фінансово-економічні ричаги: ціни, процентні ставки, винагородження, льготи, стимули, податки. Але ці ричаги досить слабко адаптовані до специфіки діяльності торговельно-посередницької діяльності.Це відноситься перш за все до цін, скидок на об'єкти угод, ставок, платежів, деяких налогів. При цьому не відрегульовані гарантії з боку посередника, його відповідальність перед контрагентами.

Висновки

Посередницькі операції займають значне місце в господарській діяльності підприємств. Доведенню цього тезису була присвячена дана курсова робота. У результаті проведення дослідження були зроблені наступні висновки:

1. Розвиток спеціалізації призвів до того, що в цілій низці випадків залучення посередника коштує для суб'єкта підприємницької діяльності менше, ніж виконання тих самих функцій власними силами. Тобто доцільність використання посередницьких організацій, у кінцевому результаті, обумовлена тією економією витрат підприємства й обігу, яку вони забезпечують клієнту.

2. Об'єктивна необхідність у залученні посередників для здійснення тих чи інших операцій може бути пов'язана з наявністю у нього стабільних контактів з виробниками чи покупцями товару, що сприяє гарантованому і надійному виконанню зобов'язань сторонами договору.

3. Існують ситуації, коли залучення посередника обумовлено суто юридичними причинами і є обов'язковим у відповідності до вимог законодавства (у якості приклада можна згадати регістраторів цінних паперів).

4. Залучення посередника дозволяє перекласти на нього частину комерційних ризиків, що скорочує можливі втрати .

Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників.Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.

У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.

Список використаної літератури

1. Апопий В. Проблемы становления торгового посредничества в Украине//Проблемы предпринимательства.--1999.--№6.--С.29-31.

2. Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства // Фінанси України. - 2005. - №3. - с. 117-128

3. Білостецька В.О. Посередницька діяльність в Україні / Білостецька В.О. // Фінанси України. - 2008. - №3. - С. 35-45.

4. Бобров Є.А. 2.Роль та місце ринку фінансових послуг у структурі фінансового ринку. // Фінанси України. - 2009. - №4. - С. 88-94.

5. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. - К.: Молодь, 1997, - с. 141

6. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник--К.: КНЕУ,1998.--268с.

7. Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України. / В. Корнєєв // Економіка України. - 2007. - № 7. - С. 21-29.

8. Корнєєв В.В. Модифікація форм фінансового посередництва в Україні. // Фінанси України. - 2008. - № 1. - С. 77-85.

9. Розвиток ринків фінансових послуг. // Журнал Ринок цінних паперів України. - 2011. - № 27. - С. 11-14.

10. Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія. - Суми: ВВП “Мрія” ТОВ, УАБС НБУ, 2008. - 348 с.

11. www.ukrstat.gov.ua/ Офіційний сайт Державного комітету статистики України.

12. Захарченко В.О., Счасна С.І. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства // Фінанси України -2005. - №1. - с. 137-144

13. Котляр М.Л. Оцінка фінансової стійкості підприємства на базі аналітичних коефіцієнтів // Фінанси України. - 2005. - №1. - с. 113-117

14. Одинцова Т.М., Козінкіна А.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України, №3, 2001, с. 86-98

15. Полєтаєв О.О. Розвиток фінансового посередництва в Україні: Науково-методичний журнал. Т. 30. Вип. 17.

16. Економічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 64 - 68.

17. Хелферт Э. Техника финансового анализа / Пер. с англ. под ред. Л.П. Белых. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. - 663 с.

18. Хотомлянський О., Черната Т., Северина Г. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі вкористання матричних моделей // Економіка України, 2003, №3. - с. 35-41

19. Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. - К., 1996.

20. Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. - К., 1996.

21. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.пособие для вузов. - М., 2000.

22. Дениэлс Дж. Д., Радеба Или X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. - М., 1994.

23. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.

24. Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія та реалії української економіки. - Тернопіль, 1997.

25. Котлер, Филип, Армстронг, Гари, Вонг. Основы маркетинга: Пер. с англ.--2-е европ. изд.--К.; М.; СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998.- 1056 с.- Парал. тит. англ.

26. Маркетинг: Учебник / Романов А.Н., Корлюгов Ю.Ю., Красиль-ников С.А. и др.; Под. ред. Романова А.Н.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

27. Синяева И., Якоби А. Модель комплексной оценки рыночного потенциала торгово-посреднических структур // Ресурсы,Информация,Снабжение,Конкуренция.--1998.--№1--С.25-29.

28. Додатковий матеріал із аналітичних розробок компанії “Dragon Capital”.

Размещено на Allbest.ru