Стан та перспективи розвитку відносин України з Співдружністю Незалежних Держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

12

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Доповідь

на тему

Стан та перспективи розвитку відносин України з Співдружністю Незалежних Держав

З метою вироблення основ погодженої стратегії, подолання кризових явищ і реформування економіки 24 вересня 1993 р. був підписаний Договір про створення Економічного Союзу. В ньому закріплений дуже важливий принцип, запропонований Україною, - поважання суверенітету кожної держави і невтручання в справи один одного, непримінення будь-яких видів економічного натиску. Україна, як асоційований член СНД і Економічного Союзу, 24 жовтня 1994 р. розпочала діяльність у засіданнях новоствореного Міждержавного економічного комітету (МЕК), представленого віце-прем'єрами держав-учасниць СНД. Не можна не визнати, що Україна разом з центром Російської Федерації становила цілісне, високо інтегроване ядро народногосподарського комплексу, як полюбляють зараз висловлюватись - єдиного економічного простору. Економічна структура і зв'язки, що склалися між республіками колишнього СРСР, і досі продовжують утримувати свої позиції.

Повна геоекономічна переорієнтація зі структурною перебудовою та переорієнтація на нові ринки потребує значних витрат часу і коштів, тому для України активна участь у формуванні економічного простору на теренах СНД поки що не має альтернативи. Для налагодження ефективних і взаємовигідних відносин сторони домовилися поступово забезпечити зниження і відміну митних зборів, податків, узгодження митного законодавства, спрощення митних процедур. Саме через митні бар'єри почались руйнуватись раніше діючі зв'язки між республіками зі спеціалізації та кооперації, що призводили до прямих втрат і постачальників, і споживачів.

Для виконання і розвитку положень Договору про Економічний Союз були прийняті такі важливі документи, як договори про створення зони вільної торгівлі, співпрацю у сфері інвестиційної діяльності, концепція Платіжного союзу, концепція взаємного правового врегулювання господарських відносин. В Ашгабаді 23 грудня 1993 р. члени Співдружності уклали Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД. Україна ратифікувала її 14 березня 1995 р. На товари, вироблені виробничою кооперацією між підприємствами СНД, поширювався пільговий митний режим. Україна уклала такі міжнародні договори з Азербайджаном, Грузією, Туркменією, Казахстаном, Узбекистаном та Киргизією. У межах виробничої кооперації укладено угоди з міністерствами і відомствами Росії (9), Молдови (3), Туркменистану (2), Казахстану (2), Вірменії (1), Киргизстану (1). Між підприємствами Мінмашпрому України і СНД підписано 693 угоди, з них 642 - з Росією.

Нажаль, не були виконані Угода про вільну торгівлю від 24 червня 1993 p., Угода про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 р. і Угода про режим вільної торгівлі від 8 лютого 1995 р. їх реалізація через створення зон вільної торгівлі давала б змогу українському товару один раз перетинати кордон і він перебував би в режимі вільної торгівлі до Тихого океану чи Кушки і реалізовувався на таких самих засадах, як і місцеві товари. Однак Росія відкладала їх запровадження на невизначений термін. Лише у квітні 1999 р. на саміті країн-учасниць СНД було прийнято рішення про запровадження зони вільної торгівлі за умови, якщо всі держави ліквідують митні, валютні й інші перепони. Однак у швидку перемогу цих рішень вірили мало.

Певні зрушення в цьому питанні простежилися на саміті країн СНД у Мінську в листопаді 2000 р. В. Ющенко підписав Протокол про правила ліцензування імпорту державами-учасниками Угоди про зону вільної торгівлі, а також правила визначення країни походження товару. На ювілейному саміті країн СНД у листопаді 2001 р. у Москві Президент Росії В. Путін зазначив, що його країна готова вже найближчим часом врегулювати неузгоджені питання зі створення зони вільної торгівлі з Україною, Білоруссю і Таджикистаном. Лише після цього на території Росії буде введено режим вільної торгівлі. Отже, хоч і повільно, але питання, пов'язані із запровадженням такого режиму, починають розв'язуватись. За роки існування Митного союзу (1995 р. до нього ввійшли Росія, Білорусь, Казахстан, з березня 1996 р. - Киргизстан) жодних вагомих кроків на шляху його реалізації не було. Проте як механізм тиску, зокрема на Україну, він діяв. Так, з усіх країн СНД податок стягувався при експорті, а з України - ще й при імпорті, з інших країн лише при імпорті. Були встановлені квоти на спирт зерновий, етиловий і горілку, білий цукор, а з 15 травня 1997 р. було підвищено мито на цукор (це 8,6 % всього українського експорту). Катастрофічний розвиток подій у Росії 1998 р. суттєво вплинув на економічну ситуацію в країнах Співдружності. їх товарообіг скоротився на 14-37 %. Іноземні інвестори внаслідок фінансової кризи в Росії втратили від 12 до 16 млрд. доларів. Це негативно позначилося на міжнародному авторитеті Росії, і щоб позбутись шокового стану, їй потрібно було майже п'ять років. Усі спроби українського уряду й інших країн СНД ініціювати спільну роботу над міждержавною антикризовою програмою у межах Співдружності закінчились нічим. Зовсім непомітною виявилась роль Міжнародного економічного комітету. Ситуація стала серйозною причиною для аналізу пошуку новоїпрагматичної форми розвитку відносин між країнами СНД. Йдеться не про руйнування існуючих економічних зв'язків, а навпаки - саме про їх розширення і введення в дію зони вільної торгівлі.

Головна причина невдалої економічної практики в СНД - невідповідність її сучасної моделі національним інтересам суверенних держав. Так, у жовтні 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про приєднання до Євразійського об'єднання вугілля та металу. Однак виконання статтей цієї угоди фактично призводить до відновлення консервації старої імперської схеми. Україна переважно виробляє сировину, напівфабрикати, а Росія - кінцеву продукцію - прокат титану, титанового листу, від реалізації яких Україна не отримує жодної копійки. Статут МЕК передбачає "Узгодження умов перевезень і тарифів". Це означає, що Україна буде втрачати мільйони доларів за транзит російських товарів через її територію. Узгодження "квот на виробництво та експорт" знову обмежує права України щодо вибору ринків збуту. Отже, водночас за світовими цінами на нафту і газ ми отримали також Євразійське об'єднання вугілля і металу.

Проблем і труднощів у становленні Економічного Союзу СНД предостатньо. У багатьох випадках низка держав або окремі держави при розв'язанні спільних питань мають різні, здебільшого, прямо протилежні цілі. Тому не випадково, що з 28 документів, прийнятих Радою глав держав та Радою глав урядів, які підлягали ратифікації, Україна підписала 14, а ратифікувала вісім. Практично кожен третій документ нечинний.

У прийнятих рішеннях відсутні умови переорієнтації країн на міжнародні стандарти і світові ціни, не визначені шляхи використання іноземного капіталу, переважає підвищена роль держави, а не безпосередніх виробників і споживачів як головних суб'єктів ринкових відносин. Міждержавна рада з нафти і газу не може вирішити конфліктні ситуації, що постійно виникають через розподіл азербайджанської нафти і транспортування туркменського газу. Зосередження замкнених виробництв на території Росії негативно впливає на розвиток міждержавної спеціалізації. Одна зі складних проблем, що постала перед країнами-учасницями СНД, - борги й активи колишнього СРСР.

Ще до розпаду СРСР 16 квітня 1991 р. Постановою Верховної Ради України було доручено Раді Міністрів та Національному банку розпочати переговори з Радою Міністрів СРСР і Державним банком СРСР про передання Україні частки в золотому запасі, алмазному та валютному фондах, а також розпочати переговори стосовно частки України у зовнішніх боргах СРСР. Особливо гостро проблема постала після розпаду Союзу та підписання 9 грудня 1991 р. Договору про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу й активів СРСР.

Було створено спеціальну комісію з правонаступництва стосовно боргів і активів колишнього СРСР. Однак оскільки комісія підтвердила, що сформулювати загальні правила неможливо, вона була ліквідована. На той час не було враховано обсягів резервного валютного фонду, алмазного фонду, інвестицій СРСР за кордоном і кредитів СРСР, наданих іншим банкам, а також доходи від експорту озброєнь. Фактично жодна країна-член СНД не отримала повної та достовірної інформації про стан активів і боргів.

Між державами-членами СНД 27 березня 1992 р. була укладена Угода про Міжпарламентську асамблею (далі - МПА). Україна в ній брала участь як спостерігач до 13 засідання, що відкрилось у Санкт-Петербурзі - штаб-квартирі МПА у квітні 1999 р. Безсумнівно, співпраця з МПА потрібна для реальнішого впливу України на процес реформування СНД, відстоювання власних позицій, насамперед у блоці економічних питань, зважаючи на обсяг нашої участі в економічному ринку Співдружності.

Вірменія й Азербайджан так і не змогли просунутись за допомогою МПА у розв'язанні проблеми Карабаху, провалилась спроба її миротворчої функції у Придністров'ї, Абхазії. За час існування МПА жодного разу не розглядала на засіданнях питання про втручання Росії у внутрішні справи держав Співдружності, зокрема України, геноцид Росії проти власного народу в Чечні. Виникають заперечення.

У МПА є комісії, діяльність яких суперечить чинній Конституції України. Висувається вимога провести експертизу національних законодавств країн-учасниць СНД з метою узгодження і перевірки на відповідність норм міжнародного права, а Україна вже є членом Ради Європи. Вона має дружні відносини з Узбекистаном, Туркменистаном, іншими країнами; 22 січня 1993 р. була укладена Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах. Однак чому ми повинні синхронізувати законотворчу діяльність з цими країнами? У березні 1996 р. з ініціативи Г. Зюганова Державна Дума РФ ухвалила Постанову "Про денонсацію Біловезьких угод", якими юридично припинялось існування СРСР. Цей акт поставив під сумнів легітимність державних інстанцій самої Росії та СНД. Реальний сенс скасування Біловезьких угод полягав у офіційно-за-конодавчому визнанні відновлення імперського курсу і домагань Росії.

Небезпека приховується і в намаганні розширити функції МПА до ролі Євразійського парламенту, де рішення будуть прийматися кваліфіковано або більшістю голосів. По суті, - це спроба реанімації наддержавного органу, але МПА не є органом СНД, а лише консультативно-дорадчим інститутом. На цьому наголосив Президент РФ В. Путін, повідомивши, що Співдружність скерує в березні 2002 р. на парламентські вибори в Україну своїх спостерігачів. У рекомендаціях МПА, прийнятих у Санкт-Петербурзі на черговому засіданні в березні 2002 p., наголошувалось, що саме в Україні, на основі базового закону про вибори, вперше буде перевірена концепція демократичних виборів у країнах СНД.

Україна не бере участі у наднаціональних структурах - в Об'єднаному командуванні колективних миротворчих сил, Раді Міністрів оборони, Економічному суді. У Ташкенті 15 травня 1992 р. у межах СНД було підписано Договір про колективну безпеку. Незважаючи на тиск, Україна не поставила підпис під цим документом. Вона є позаблоковою державою, тому не повинна бути заручницею ні "натовської парасольки", ні Ташкентського договору і Спільної військової організації.

Новою спробою втягнути Україну у військово-політичний блок стала Алмаатинська угода (лютий 1995). її підписав тодішній міністр оборони України В. Шмаров, зробивши застереження "із врахуванням національного законодавства". Підписання угоди викликало різкий осуд низки політичних сил і громадських організацій. Прем'єр-міністр України Є. Марчук змушений був після закінчення зустрічі глав урядів СНД 12 квітня 1996 р. внести роз'яснення, шо Україна буде виконувати їх лише в галузі військово-технічного співробітництва. В жовтні 1997 р. під час кишиневського саміту голів урядів країн СНД було відкинуто пропозицію Росії про створення комітету СНД із конфліктних ситуацій, що передбачав об'єднання військових сил, їх фінансування, технічне забезпечення для здійснення операцій в "гарячих точках" Співдружності (Карабах, Таджикистан, Абхазія тощо).

Шляхи реформування Співдружності

Безумовно, в існуючих формах Співдружність не мала майбутнього. Аналізуючи основні уроки діяльності СНД 1998 p., міністр закордонних справ України Б. Тарасюк наголосив: у межах СНД "ми були свідками виникнення кризи, внаслідок якої глави держав-членів СНД прийняли рішення про початок роботи з реформування Співдружності". У січні 1998 р. Президент України Л. Кучма звернувся з листом до Голови Ради глав держав, Президента Росії Б. Єльцина, в якому виклав пропозиції стосовно реформування СНД.

У липні 1998 р. у Мінську відбулась нарада робочої групи з питань вдосконалення діяльності СНД та реформування його структури. У виступі Президент Білорусі О. Лукашенко наголосив: "Нині СНД перебуває в стані клінічної смерті, реанімації". Всі розуміли необхідність докорінних змін у відносинах в СНД.

Особливу увагу привернула позиція України, яку виклав перший заступник МЗС України А. Бутейко, зазначивши: "Україна бачить СНД інструментом багатосторонніх переговорів та консультацій, раціональним механізмом економічного співробітництва з винесенням за рамки Співдружності, зокрема питань військового, політичного, правового співробітництва, а також питань колективної безпеки".

На порядку денному назріло скликання міждержавного форуму СНД. Після закритої зустрічі голів держав Співдружності у Кремлі 2 квітня 1999 р. Б. Єльцин зауважив, що з ініціативи України і Росії вдалось підготувати змістовний політичний документ, який визначає шляхи перетворення СНД у ефективний міжнародний механізм взаємодії держав і відповідає вимогам XXI ст. За підсумками саміту було підписано низку основних документів стосовно реформування Співдружності. Президенти підписали Декларацію про основні напрями розвитку СНД.

Доцільно зауважити, що Президент Росії вперше з дня заснування СНД переконливо наголосив, що РФ поважає право кожної країни-учасниці саміту обирати форми і масштаби співпраці у цій структурі і виступає проти створення у Співдружності наднаціональних структур. Україна є дійсним членом СНД. На території інших країн співдружності 61% товарообігу належить Україні. Вона - за реформування, підвищення ефективності й удосконалення механізмів діяльності. Україна виступає і буде виступати за те, щоб у межах СНД укладали угоди, які відповідали б національним інтересам і гарантували б економічну безпеку держави, не допускали домінування однієї країни чи групи країн СНД у міждержавних організаціях та об'єднаннях. Розвиток і поглиблення відносин із країнами СНД не повинні здійснюватися внаслідок згортання взаємозв'язків із розвинутими країнами світу.

Ступінь втручання України в СНД не має суперечити Конституції України. З огляду на сучасний стан Співдружності, можна передбачити декілька варіантів її діяльності. Вірогідно, що подальшого розвитку не відбуватиметься. Це засвідчує, по-перше, не надто палке бажання багатьох суб'єктів СНД щось радикально змінювати. По-друге, наростаючі кризові явища в СНД, що виявляються у подальшій реґіоналізації та дезінтеграції (про це свого часу попереджав керівник центру слов'янських і східноєвропейських досліджень Каліфорнійського університету в Берклі Д.Бреслауер). Так, через два тижні після прийняття Державною Думою РФ Постанови "Про денонсацію Біловезьких Угод", 29 березня 1996 р. у Москві була укладена чотиристороння Угода про економічну інтеграцію Російської Федерації, Казахстану, Киргизстану і Білорусі. Президенти Росії та Білорусі 2 квітня 1997 р. уклали Договір про об'єднання своїх держав, після чого О. Лукашенко назвав це утворення "першим ступенем СНД", другим - "велику четвірку", решту відніс до третього. Окрім цього, дуже швидко створились інші автономні ступені - ГУAM (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), до яких у 1999 р. приєднався Узбекистан, а в червні 2001 р. в Ялті було підписано статутний документ, що оформив це консультативне об'єднання в міжнародну організацію. Казахстан, Узбекистан, Киргизія і Таджикистан утворили Центральноазійський союз. Згодом ці країни, разом з Росією й Білоруссю уклали Євразійський економічний союз. У червні 2001 р. Президент Молдови В.Воронін переконував Л. Кучму разом приєднатися до новостворе-ного союзу. Молдові це вигідно, оскільки вона не має спільних кордонів з СНД.

Наявність таких союзів всередині Співдружності може призвести до його напівстихійного розпаду, внаслідок чого це утворення буде обмежене чотирма членами, а може, навіть двома. "Ми за те, щоб зберегти СНД, - наголошував Президент України Л. Кучма. Але ми проти "двійок" або "четвірок" всередині Співдружності, проти політики "різних швидкостей". Працюючу структуру не можна побудувати, якщо вона складається з декількох концентрованих кіл, кожне з яких житеме за своїми правилами та принципами. Настав час створення дійового механізму багатосторонньої співпраці. Без розробки такого механізму країни будуть так само "працювати ліктями", виштовхуючи одне одного з спільного ринку, замість того, щоб спільно його наповнювати". На думку ж російського Президента В. Путіна, яку він висловив у Ялті в серпні 2001 р. на неформальному саміті президентів країн СНД, такі регіональні об'єднання "можуть бути лабораторією для подальшої співпраці у рамках Співдружності".

На Ялтинському саміті 23 листопада 2003 р. Україна, Росія, Білорусь і Казахстан підписали угоду про створення Єдиного Економічного простору (ЄЕП). Угода про ЄЕП є спробою поєднати дві ідеї: українську - про зону вільної торгівлі та російську, важливим, прагматичним елементом якої, наголошував В. Путін, "повинна стати відмова від прагнення до суцільної інтеграції всіх пострадянських держав і орієнтація на посилення інтеграційного ядра". На думку першого віце-прем'єр-міністра України М. Азарова, яку він висловив під час виступу на дні уряду у Верховній Раді 4 грудня 2003 p., першим етапом в реалізації домовленостей по ЄЕП має стати "формування зони вільної торгівлі без виключень і обмежень". Йдеться по суті про так званий ослаблений варіант єдиного економічного простору на принципах вільної торгівлі, що запропонував в червні 2003 р. А. Гальчинський - радник Л. Кучми. Безумовно, між ідеєю ЄЕП та її реалізацією - значна відстань, бо існує низка нерозв'язаних, суперечливих проблем і на черзі президентські вибори в Україні. Доцільно передбачити ще один варіант, якщо ініціатором розпуску СНД стане Росія, що теж реально з огляду на внутрішньополітичні обставини в Москві та процес реґіоналізації, - Співдружність припинить існування взагалі.

Україна, мабуть, ніколи не стане ініціатором розпуску СНД, але так само, як у 1991 p., зможе використати такий перебіг подій і цілком зосередитися на європейському напрямі розвитку зовнішніх відносин - ЄС і Організації Чорноморського економічного співробітництва, статут якого Україна підписала 5 червня 1998 р. у Ялті, а Верховна Рада України його ратифікувала 19 березня 1999 р. На думку європейських експертів, актуальним буде розгляд питання про асоційоване членство України в ЄС, а також надання українським товарам режиму вільної торгівлі з ЄС.

Окрім цього, є ще варіант майбутнього СНД, який передбачає перетворення цієї організації після реформування на дійову і впливову. Підстави для цього існують. Зокрема, це була заява Голови Ради глав держав СНД, Президента РФ Б. Єльцина про те, що перший етап розвитку Співдружності завершився і він змушений визнати помилковою позицію Росії на цьому етапі. Оскільки Україна вже давно виступала за пріоритет двосторонніх відносин у СНД, запропоновано відмовитись від принципу консенсусу при прийнятті рішень у СНД, а саму Співдружність перетворити на "механізм зближення інтересів". Таку лінію сьогодні підтримує і Президент В.Путін.

У листопаді 2001 р. у Москві відбувся ювілейний саміт Співдружності, що визначив основні напрями подальшої інтеграції країн-учасниць. У колективній Декларації, підписаній главами держав, окреслено завдання СНД на перспективу. Ключове значення другого етапу розвитку Співдружності полягало у запровадженні зони вільної торгівлі, яку за п'ять останніх років так і не створили. У підсумковому документі значну увагу звернуто на проблему боротьби з міжнародним тероризмом. З цією метою створено анти-терористичний центр СНД, що передбачає узгоджену роботу органів безпеки і спеціальних служб країн-учасниць Співдружності. У лютому 2002 р. у Шимбуласі, поблизу Алма-Ати, на третьому неформальному саміті глав держав СНД досягнуто домовленість про координацію подальших дій у боротьбі з міжнародним тероризмом і визначено напрями співробітництва в паливно-енергетичній сфері. Однак для того, щоб відбулось реальне реформування СНД, потрібне усвідомлення, що Співдружність не може бути засобом досягнення лише одного або кількох її суб'єктів. її призначення - бути інструментом узгодженої та взаємовигідної політики економічного і культурного розвитку, яка сприятиме становленню "нових демократій" і поступовому входженню країн-членів СНД до світового співтовариства. Більшість країн-учасниць СНД підтримують пропозицію України про зміну моделі СНД з політичної (російський варіант) на пріоритет економічної співпраці й опору, на взаємовигідні двосторонні зв'язки.

міжнародні відносини співдружність незалежна

Размещено на Allbest.ru