Аналіз сучасних міграційних процесів у світі та Україні

Українське законодавство не відрізняеться різноманітністю законів що регулює міграційні процеси, але необхідно зробити аналіз тих, що маємо.

По - перше мені хотілося б виділити саме перелік тих законів, які саме регулюють міграційні процеси в Україні. До таких належать:

Закон Ураїни "Про громадянство" від 16.05.1997р. Цей документ встановлює перш за все те, що громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і Української держави1. Також зазначено перелік документів, що посвідчують громадянство України, до яких належить паспорт та свідоцтво про народження. Визначений перелік підстав для набуття громадянства України, що є важливим елементом на мій погляд в боротьбі з нелегальною міграцією. Характерною ознакою закону є те, що умови та підстави набуття та припинення громадянства є онаковими для осіб не залежно від їхнього походження, соціального і мійнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів та релігійних переконань, підкреслююяи таким чином демократизм та рівність громадян перед законом.

Іншим зконом, який регулює міграційні процеси є закон України "Про біженців" від 24.11.1993р, який бів першим документом з пакету документів, регулюючих міграційні процеси. За своїм змістом Закон повністю відповідає міжнародним правовим нормам, про це свідчить його порівняльний аналіз з Конвенцією "Про статус біженців" 1951 року. Цим законом встановлено кому і в яких випадках може надаватись статус біженця, яким чином відбувається процес набуття статусу, який порядок оформлення документів, також права та обов'язки осіб, які звертаються з метою набуття такого статусу. Стаття 12 гарантує особам, які набули статусу біженця права на працевлаштування за наймом та підприємницьку діяльність, що сприяє зниженню рівня безробітніх в Україні. Встановлено також, що статус біженця надається відповідним органом міграційної слижби на три місяці і що цей строк може бути продовжено (ст. 11). Загалом закон "Про біженців" встановив правовий статус осіб, які є потенційними імігрантами в Україну.

Настіпним документом, який на мій погляд є самим важливим в регулюванні проблем робочої міграції в Україну є закон "Про правовий статус іноземців" в редакції від 4.02.1994р. Відповідно до закону, іноземцями вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства. Законом визначено засади правового статусу іноземців. Передбачено, що іноземці мають ті самі права та обов'язки, що і громадяни України (ст.2). Вперше в українському законодавстві цим документом зафіксовано право іноземців у встановленому порядку імігрувати в Україну для працевлаштування на визначений термін. Детальніше про це мова йтиме в наступному питанні. Слід мати на увазі, якщо міжнародним договором України встановлені інші норми, ніж ті, що містяться у цьому законі, то застосовуються норми міжнародного права1.

Поряд з цими законами існують іньші, які регулюють процес міграції, але їх аналіз буде непотрібен тому, що на мій погляд я виділив основні.

Необхідно також привернути увагу до деяких угод, укладених Урядом України з урядами інших держав. Серед такх хотів би виділити Угоду між Міністерством РФ по справам національностей та Держкомітетом України в справах національностей та міграції, яка була укладена 24.10.1997 року. Цією угодою учасники закріпили інтереси та права громадян сторон, які проживать за межами своєї держави, але на території протилежної сторони, тобто українців, які проживають в Россії, та росіян, проживаючих в Україні. Сторони закріпили також і те, що вони будуть сприяти розвитку цих проблем та вдосконалювати їх за домовленістю обох сторін - співучасниць.

Найважливішою угодою, яка була укладена Урядом України та Россії 14.01.1993 - є Угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн". Цією угодою було покладено початок регулюванню міграції робочої сили сорін. А саме в статті 4 зазначено, що виїзд та перебування працівників, які здійснюють трудову діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюється законодавством Сторони, тобто якщо працівник Росії приїхав до України на роботу, то він користується законами України і навпаки. Також такі праціники користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені законодавством Сторони (ст.6). Така трудова діяльність, як зазначено в статті 4 повинна оформлюватися трудовим договором, що є дуже важливим питанням для встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

Перелік зазначених мною документів не є вичерпним, адже хочу зазначити, що існуючої правової бази України надто мало, я маю на увазі, що не вистачає наприклад такого дуже важливого закону, як "Про іміграцію", яким має бути визначено порядок і процедура іміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, правовий статус імігрантів та повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства про іміграцію. Але через різні причини законопроект, хоча і внесений на розгляд Верховної Ради ще в 1993 році, - досить не розглядався навіть у першому читанні1. Про це питання також зазначає кореспондент газети: "Время от времени компетентные киевские инстанции обращаются к Верховной Раде, с призывами принять наконец иммиграционное законодательство (желательно, столь же жёсткое, как во всех странах Европы), а перспектива возникновения в крупных городах африканских, арабских, индостанских этнических кварталов нелегальных эмигрантов становится всё более реальной"2. Звичайно, це не прискорює та не ускладнює як динаміку розвитку національного міграційного законодваства,так і можливість нормальної координації діяльності у цій сфері відповідних органів державної влади, а створює труднощі в регулюванні міграційних процесів тому, що компетентні органи не знають за що "хвататись".

Положення трудящіх - мігрантів, встановлені у міжнародно - правових документах, повинні мати універсальний характер. Україна, як і інші республіки колишнього СРСР, має добиватися їх дотримання з усіма країнами світу, але поки ще стоїть питання в Європі про прийняття України до Європейського Союзу, тоді і прийдеться ратифікувати міжнародно - правові акти і приводити свою нормативну базу у відповідність до них. А це дуже складна процедура для нашого Парламенту. До цих міжнародно - правових актів належать передусім Міжнародна конвенція ООН про захист усіх трудящіх - мігрантів і членів їх сімей (1990р.); Конвенція МОП №97 (1949р.) і №143 про трудящіх - мігрантів; Європейська конвенція про правовий статус трудящіх - мігрантів (1977р.). І на сучасному етапі Україна поки що не є учасником названих вище конвенцій.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

Адміністративно-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних квот;

в)встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними міграційними процесами - базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці - це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Важливою формою державного регулювання міграції є встановлення кількісних квот на в'їзд мігрантів до країни в цілому, а також для окремих регіонів та галузей. У межах квоти діють певні якісні критерії відбору. Пріоритети на в'їзд, як правило, мають особи, які володіють значним фінансовим капіталом та інтелектуальним потенціалом. Діяльність таких іммігрантів розглядається як важливе джерело економічного зростання для приймаючої країни. Певну зацікавленість розвинуті країни можуть виявити і до некваліфікованих працівників, яких за мінімальну плату приймають для виконання важких непрестижних та шкідливих робіт.

Квотування мігрантів, як правило, доповнюється контролем за терміном їх перебування в країні. Країни, що приймають мігрантів, нерідко реалізують програми зі стимулювання рееміграції.

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюють також і міждержавні органи спеціального призначення, наприклад, Міжнародна організація праці (МОП).

3) Крим став мігрантоприймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців.

До 1995 р. сальдо зовнішньої міграції України мало позивне значення, протягом 1995-2004 рр. - від'ємне, а починаючи з 2005 р. й до сьогодні кількість іммігрантів перевищує кількість емігрантів.

Зовнішні мігранти в Україні становлять за різними ознаками п'ять таких груп: репатріанти; особи, депортовані за національною ознакою; мігранти із / до ближнього зарубіжжя; мігранти із / до далекого зарубіжжя; нелегальні (часто транзитні) мігранти.

Наслідки міграційних процесів неоднозначні. З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном певною мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україну має надати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і практичного характеру, як це, наприклад, відбувається в Індії.

Експорт робочої сили певною мірою обумовив притік іноземної валюти в Україну, зменшив тиск надлишкових трудових ресурсів на національний ринок праці.

Реалії регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про недостатність ефективного законодавства у цій сфері, самостійної міграційної служби, а також ресурсів для вирішення існуючих міграційних проблем. Механізм регулювання міграційних процесів в Україні доречно розглядати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадянське регулювання

Висновок

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьгодні.

Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв'язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України , неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі.

Виїзди українців за кордон швидко стали звичним і розповсюдженим явищем. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах, Великобританії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та у багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними набувають силу імміграційні процеси - понад шести тисяч іноземних громадян офіційно працевлаштувались в Україні упродовж трьох останніх років. Динамізм та масштабність розвитку зовнішньої зайнятості, існуючи недоліки діючої системи управління трудовою міграцією обумовили необхідність розробки шляхів вдосконалення державної міграційної політики в Україні.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж нашої країни на міжнародному ринку праці. Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму міждержавного обміну робочою силою на мій погляд необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 “Про трудящих-мігрантів” (1949р.) та Конвенцію №143 “Про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей” (1975р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників. Без підписання названих законодавчих актів Україна не може розглядатись як рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою міграцією, для чого необхідно:

прийняти проект Закону України “Про трудящих-мігрантів”;

створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов'язки організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової еміграції та імміграції для України;

розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане вербування та контрабанду робочої сили;

організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності наших працівників-мігрантів;

створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

Висновки. Розглядаючи дану тему ми зіткнулись з глобальною проблемою, як міграція робочої сили, передусім слід зазначити, що міграційні рухи є так званим «індикатором» реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному митті будь-якого суспільства. Розмір, напрямки та масштаби таких процесів певної мірою свідчать про стабільність або навпаки про нестабільність суспільного розвитку. Процес трудової міграції в Україні має тенденцію до зростання. Саме тому необхідно для більш ефективного використання трудових ресурсів слід запровадити систему моніторингу міграційних потоків населення і удосконалити законодавче забезпечення та ін.. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні.

Список використаних джерел

1. І.М.Школа В.М. Козменко “Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 116-123.

2. В.В.Козик Л.А. Панкова “Світове господарство та міжнародні економічні відносини ” Львів 1995

3. “Міжнародні економічні відносини” В.Б.Буглай, Н.Н.Ливенцев. Москва, “Фінанси і статистика”, 1996 р. - 347с. ;

4. “Міжнародні економічні відносини” Е.Ф.Авдокушин Москва, Информационно-внедренческий центр “Маркетинг”, 1997 р. - 289с. ;

5. Мочерний С.В. «Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти». - К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. - 592с. ;

6. Тлумачний словник економічних термінів “Це - бізнес”. Київ, “Альтерпрес”, 1996р. - 278с. ;

7. Спиридонов И. А. Мировая экономика: Учеб. пособие. -- М.: ИНФРА-М,

8. Конституція України, - К.: Видавничий дім "Скіф", 2006. - 48 с.

9. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення / І. Гнибіденко // Економіка України. - 2001 . - № 4. - С. 19.

10. Позняк О. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи / О. Позняк // Економічний часопис. - 2004. - № 2. - С. 34 - 48.

11. Ринок праці України у 2008 році. Аналітично-стат. зб. - К: Держ. Центр зайнятості. - 2008. - 242 с.

12. Соломко И. Где украинцу жить хорошо? Наши в Бельгии / И. Соломко // Сегодня 12.02.200813.4. Регулювання міжнародних міграційних процесів

13. Барбер Б. Структура соціальної стратифікації і тенденції соціальної мобільності / / Американська соціологія. - М., 2002. - С. 235-247.

14. Бєляєва Л.А. Середній шар російського суспільства проблема набуття соціального статусу / / Соціологічні ісследованія.-2005 .- № 10. с.56.

15. Гідденс Е. Стратифікація і класова структура / / Соціологічні дослідження .- 2002 .- № 11. с.41.

16. Гундаров І.А. Демографічна катастрофа в Росії: причини, механізм, шляхи подолання / / Правда столиці. N 9, січень 2005 р. С. 45.

17. Єрмілова Є. «Дурень - ідеал ринкової економіки!» / / Літературна газета N 26 (5929) 25 червня - 1 липня 2004 р. С. 2.

18. Агапова Т.А., Серьогіна С.Ф. Макроекономіка: Підручник / Під загальною ред. А.В. Сидоровича. - Амбарцум А.А., Стерліков Ф.Ф. 1000 термінів ринкової економіки: Довідкове навчальний посібник. - М.: Крон-Прес, 2003. - 302 с.
Великий економічний словник / За ред. О.М. Азріліяна. - М.: Фонд «Правова культура», 2004. - 528 с.

19. Борисов Є.Ф. Економічна теорія: Підручник для вузів. - М.: МАУП, 2005. - 568 с.

20. Бункин М.К. Національна економіка: Навчальний посібник. - М.: Справа, 2007. - 272 с.

21. Бункин М.К., Семенов В.А. Макроекономіка (основи економічної політики): Підручник. - М.: Изд-во «ДІС», 2007. - 320 с.

22. Костюк В.Н. Макроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - М.: Центр, 2004. - 384 с.

23. Курс економічної теорії: Учеб. посібник / О.М. Тур та ін: Під ред. М.І. Плотницького. - Мінськ: Місанта, 2007. - 432 с.

24. Новиков В.А. Тлумачний словник: терміни ринкової економіки. - М.: Наука, 2004. - 233 с.

25. Сажина М.А., Чибрик Г.Г. Економічна теорія: Підручник для вузів. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2005. - 456 с.

26. Економіка: Підручник / За ред. А.І. Архипова, О.М. Нестеренко, А.К. Большакова. - М.: ПРОСПЕКТ, 2005. - 792 с.

27. Економіка: Підручник / За ред. А.С. Булатова. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: БЕК, 2007. - 786 с.

28. Економічна теорія: Підручник для студ. вузів / Наук. ред. і рук. авт. колективу В.Д. Камаєв. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: ВЛАДОС, 2003. - 640 с.

29. Економічна теорія: Підручник для вузів / Під ред. Н.І. Базилєва, С.П. Гурко. - Мінськ: БГЕУ, 2006. - 507 с.
20. Економічна теорія: Підручник / За ред. І.П. Ніколаєвої. - М.: Финстатинформ, 2007. - 399 с.

30. Migration and migrant population statistics. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu

31. Taran P. and all. Economic migration, social cohesion and development: towards an integrated approach. // Council of Europe Publishing. - 2009. - P. 83

32. Mayorнa en EU ve a inmigrantes como un problema. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.univision.com

33. Малиновська О.А. Шляхи подолання демографічних загроз: європейські практики / Малиновська О.А. // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. - К., 2010. - №3. - 244с.

34. World population to 2300. // United Nations, N-Y - 2004 - P. 1

35. Вінниченко О. Украинцам надо привыкать к увеличению числа иностранцев. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://biz.liga.net/interview/EI100051.html

Додаток 1

Критерії віднесення до країн-імпортерів і країнам-експортерам робочої сили

R	S
Країна вважається країною-імпортером робочої сили, якщо:	Країна вважається країною-донором робочої сили, якщо:
1) не менше 2% населення країни є особами іноземного походження і в країні знаходяться, принаймні, 200 тис. чоловік, що мають іноземні паспорта;	1) не менше 2% населення країни перебуває за кордоном і їх кількість складає, принаймні, 200 тис. чоловік;
2) не менше 1% економічно активного населення країни (або близько 100 тис. осіб) є особами іноземного походження;	2) не менше 1% економічно активних громадян (або близько 100 тис. чоловік) знаходяться за кордоном;
3) відтік грошових переказів мігрантів із країни перевищує 2% ВНП (якщо статистика мігрантів ведеться на основі іноземного походження) або 1% ВНП (якщо статистика мігрантів ведеться на основі громадянства і в країні є значна кількість тимчасових мігрантів, які не є громадянами).	3) приплив грошових переказів від працюючих за кордоном мігрантів перевищує 1% ВНП.

Додаток 2

Позиція країн світу щодо міграційної політики

	1990	2000	2006
	Число країн	Частка,%	Число країн	Частка,%	Число країн	Частка,%
Політика щодо імміграції:
- Збільшити	9	5,2	9	4,7	2	1,0
- Зберегти	77	44,3	56	29,5	65	33,7
- Зменшити	6	34,5	62	32,6	45	23,3
- Вплив не планується	28	16,1	63	33,2	81	42,0
Політика щодо еміграції:
- Збільшити	6	3,4	7	3,7	9	4,7
- Зберегти	71	40,8	47	24,7	27	14,0
- Зменшити	43	24,7	36	18,9	39	20,2
- Вплив не планується	54	31,0	100	52,6	118	61,1
Всього	174	100	190	100	193	100

Додаток 3

Іноземна робоча сила в РФ, тис. осіб

Рік	Тисяч чоловік
1999	129,0
2000	281,1
2001	292,2
2002	241,5
2003	242,3
2004	211,4
2005	213,3
2006	283,7

Галузева структура зайнятості іноземних працівників у Росії, 2006 р.,%

Галузь зайнятості	Частка зайнятих,%
Будівництво	39,3
Промисловість	12,5
Торгівля і громадське харчування	12,2
Сільське і лісове господарство	11,4
Комерційна діяльність, постачання та збут	8,6
Транспорт і зв'язок	5,0
Інші галузі

Додаток 4

Іноземна робоча сила з деяких держав Європи, зайнята в Росії, 2006 р.

Країни	Кількість дозволів на роботу
Австрія	291
Бельгія	189
Чехія	242
Данія	195
Фінляндія	1891
Франція	1228
Німеччина	1610
Греція	56
Ірландія	122
Італія	695
Нідерланди	350
Норвегія	219
Польща	2621
Португалія	143
Словаччина	359
Іспанія	186
Швеція	239
Швейцарія	173
Великобританія	1758
Інші європейські країни *	5917
ВСЬОГО	18284

Примітка: * Виключаючи Туреччину (20915 дозволів на роботу)

Размещено на Allbest.ru