Аналіз сучасних міграційних процесів у світі та Україні

Міграційний рух населення за січень-лютий 2012 року. Абсолютні дані прибулих, вибулих, міграційного приросту населення

	У межах регіону	Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	приріст	число прибулих	число вибулих	приріст
Київська область	1447	1447	0	3789	2012	1777
у т.ч.
м.Біла Церква	187	188	-1	310	179	131
м.Березань	15	17	-2	24	20	4
м.Бориспіль	49	27	22	188	80	108
м.Бровари	44	36	8	241	109	132
м.Васильків	41	31	10	70	45	25
м.Буча	64	21	43	128	32	96
Ірпінь (міськрада)	62	78	-16	311	140	171
Обухів (міськрада)	15	32	-17	68	36	32
м.П-Хмельницький	25	21	4	43	48	-5
м.Фастів	15	18	-3	41	37	4
м.Ржищів	9	5	4	9	7	2
м.Славутич	1	4	-3	64	63	1
райони
Баришівський	35	36	-1	54	34	20
Білоцерківський	100	92	8	58	37	21
Богуславський	46	42	4	49	57	-8
Бориспільський	25	23	2	139	63	76
Бородянський	45	49	-4	100	58	42
Броварський	35	23	12	103	77	26
Васильківський	68	78	-10	128	75	53
Володарський	31	30	1	16	18	-2
Вишгородський	40	47	-7	207	113	94
Згурівський	15	20	-5	26	24	2
Іванківський	23	30	-7	32	19	13
Кагарлицький	44	32	12	50	34	16
К.-Святошинський	143	116	27	700	233	467
Макарівський	15	19	-4	97	55	42
Миронівський	25	27	-2	56	35	21
Обухівський	23	23	-	92	37	55
П.-Хмельницький	19	26	-7	39	32	7
Поліський	5	5	-	4	2	2
Рокитнянський	11	33	-22	28	24	4
Сквирський	43	47	-4	55	26	29
Ставищенський	20	35	-15	33	17	16
Таращанський	40	47	-7	43	38	5
Тетіївський	31	36	-5	63	39	24
Фастівський	19	21	-2	51	29	22
Яготинський	19	32	-13	69	40	29

Міграційний рух населення за січень-березень 2012 року. Абсолютні дані прибулих, вибулих, міграційного приросту населення

	У межах регіону	Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	приріст	число прибулих	число вибулих	приріст
Київська область	2197	2197	-	5610	3102	2508
у т.ч.
м.Біла Церква	247	347	-100	429	341	88
м.Березань	16	21	-5	33	26	7
м.Бориспіль	71	42	29	250	138	112
м.Бровари	64	68	-4	340	160	180
м.Васильків	50	47	3	103	70	33
м.Буча	79	35	44	172	47	125
Ірпінь (міськрада)	92	115	-23	593	208	385
Обухів (міськрада)	23	48	-25	101	58	43
м.П-Хмельницький	56	28	28	56	67	-11
м.Фастів	20	31	-11	56	66	-10
м.Ржищів	20	7	13	18	10	8
м.Славутич	1	7	-6	105	88	17
райони
Баришівський	41	42	-1	107	55	52
Білоцерківський	179	133	46	97	50	47
Богуславський	78	71	7	76	78	-2
Бориспільський	32	31	1	205	91	114
Бородянський	77	65	12	149	88	61
Броварський	58	38	20	171	113	58
Васильківський	110	101	9	186	94	92
Володарський	42	42	0	21	23	-2
Вишгородський	72	72	0	289	177	112
Згурівський	24	23	1	40	34	6
Іванківський	35	47	-12	52	27	25
Кагарлицький	61	39	22	77	49	28
К.-Святошинський	201	190	11	950	360	590
Макарівський	18	26	-8	127	83	44
Миронівський	43	42	1	80	55	25
Обухівський	40	37	3	121	56	65
П.-Хмельницький	23	54	-31	77	46	31
Поліський	8	8	0	8	6	2
Рокитнянський	29	50	-21	42	43	-1
Сквирський	75	64	11	87	39	48
Ставищенський	42	38	4	46	41	5
Таращанський	64	70	-6	71	52	19
Тетіївський	49	49	0	91	60	31
Фастівський	28	30	-2	83	44	39
Яготинський	29	39	-10	101	59	42

Міграційний рух населення за січень-квітень 2012 року. Кількість прибулих, вибулих, міграційний приріст (скорочення) осіб

	У межах регіону	Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	міграційний приріст (скорочення)	число прибулих	число вибулих	міграційний приріст (скорочення)
Київська область	2944	2944	-	7498	4194	3304
у т.ч.
м.Біла Церква	321	480	-159	558	455	103
м.Березань	25	30	-5	49	34	15
м.Бориспіль	88	55	33	347	182	165
м.Бровари	83	85	-2	488	211	277
м.Васильків	95	58	37	151	114	37
м.Буча	98	39	59	218	65	153
Ірпінь (міськрада)	120	147	-27	832	294	538
Обухів (міськрада)	32	70	-38	104	83	21
м.П-Хмельницький	87	33	54	76	75	1
м.Фастів	31	49	-18	78	80	-2
м.Ржищів	25	8	17	23	11	12
м.Славутич	5	10	-5	154	130	24
райони
Баришівський	49	55	-6	143	82	61
Білоцерківський	256	176	80	132	69	63
Богуславський	103	102	1	106	99	7
Бориспільський	43	42	1	283	117	166
Бородянський	112	89	23	213	110	103
Броварський	67	60	7	238	161	77
Васильківський	141	128	13	264	142	122
Володарський	54	54	0	33	29	4
Вишгородський	92	93	-1	405	240	165
Згурівський	34	28	6	54	46	8
Іванківський	49	65	-16	62	50	12
Кагарлицький	69	52	17	101	64	37
К.-Святошинський	250	248	2	1161	477	684
Макарівський	28	37	-9	175	123	52
Миронівський	64	67	-3	104	73	31
Обухівський	62	41	21	127	73	54
П.-Хмельницький	33	88	-55	104	55	49
Поліський	9	13	-4	11	8	3
Рокитнянський	43	62	-19	62	59	3
Сквирський	98	85	13	112	58	54
Ставищенський	52	47	5	74	45	29
Таращанський	80	87	-7	87	70	17
Тетіївський	62	64	-2	126	74	52
Фастівський	36	35	1	108	55	53
Яготинський	48	62	-14	135	81	54

2. Загальний коефіцієнт прибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 60,7.

3. Загальний коефіцієнт вибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 41,5.

4. Загальний коефіцієнт міграційного приросту (на 10000 осіб наявного населення) - 19,2.

Міграційний рух населення за січень-травень 2012 року. Кількість прибулих, вибулих, міграційний приріст (скорочення) осіб

	У межах регіону	Зовнішня міграція
	кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)	кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)
Київська область	3672	3672	x	9749	5229	4520
у т.ч.
м.Біла Церква	402	627	-225	700	569	131
м.Березань	28	43	-15	59	39	20
м.Бориспіль	103	68	35	398	231	167
м.Бровари	96	118	-22	630	270	360
м.Васильків	119	66	53	187	130	57
м.Буча	119	45	74	273	95	178
Ірпінь (міськрада)	153	186	-33	1098	398	700
Обухів (міськрада)	43	85	-42	168	101	67
м.П-Хмельницький	101	46	55	96	96	-
м.Фастів	43	56	-13	93	94	-1
м.Ржищів	34	16	18	35	18	17
м.Славутич	5	10	-5	194	149	45
райони
Баришівський	64	71	-7	178	111	67
Білоцерківський	310	223	87	162	86	76
Богуславський	124	117	7	122	116	6
Бориспільський	50	51	-1	341	138	203
Бородянський	132	111	21	264	140	124
Броварський	82	68	14	303	201	102
Васильківський	168	153	15	342	189	153
Володарський	67	63	4	59	39	20
Вишгородський	122	122	0	525	277	248
Згурівський	41	31	10	76	56	20
Іванківський	81	87	-6	94	72	22
Кагарлицький	84	63	21	133	74	59
К.-Святошинський	322	306	16	1574	588	986
Макарівський	33	48	-15	229	151	78
Миронівський	83	81	2	139	89	50
Обухівський	74	51	23	196	82	114
П.-Хмельницький	44	101	-57	121	63	58
Поліський	10	18	-8	21	10	11
Рокитнянський	62	72	-10	77	80	-3
Сквирський	126	106	20	148	69	79
Ставищенський	76	67	9	117	61	56
Таращанський	91	102	-11	113	94	19
Тетіївський	70	75	-5	170	88	82
Фастівський	50	41	9	133	68	65
Яготинський	60	78	-18	181	97	84

2.Загальний коефіцієнт прибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 187,9.

3.Загальний коефіцієнт вибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 124,6.

4.Загальний коефіцієнт міграційного приросту (скорочення) (на 10000 осіб наявного населення) - 63,3.

Міграційний рух населення за січень-червень 2012 року. Кількість прибулих, вибулих, міграційний приріст (скорочення) осіб

	У межах регіону	Зовнішня міграція
	кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)	кількість прибулих	кількість вибулих	міграційний приріст (скорочення)
Київська область	4651	4651	x	12527	6338	6189
у т.ч.
м.Біла Церква	520	874	-354	979	765	214
м.Березань	31	47	-16	92	51	41
м.Бориспіль	123	76	47	529	279	250
м.Бровари	115	146	-31	762	305	457
м.Васильків	151	71	80	240	148	92
м.Буча	135	59	76	322	122	200
Ірпінь (міськрада)	184	222	-38	1279	488	791
Обухів (міськрада)	58	103	-45	219	117	102
м.П-Хмельницький	117	72	45	130	122	8
м.Фастів	52	66	-14	126	108	18
м.Ржищів	41	16	25	47	22	25
м.Славутич	12	15	-3	274	181	93
райони
Баришівський	77	83	-6	238	130	108
Білоцерківський	408	272	136	231	103	128
Богуславський	151	139	12	187	140	47
Бориспільський	56	57	-1	435	162	273
Бородянський	162	133	29	327	184	143
Броварський	95	87	8	371	226	145
Васильківський	191	202	-11	413	233	180
Володарський	92	82	10	82	45	37
Вишгородський	143	148	-5	669	316	353
Згурівський	55	36	19	121	67	54
Іванківський	110	112	-2	152	89	63
Кагарлицький	114	86	28	193	88	105
К.-Святошинський	378	365	13	1839	699	1140
Макарівський	47	62	-15	289	174	115
Миронівський	121	102	19	217	112	105
Обухівський	93	60	33	238	104	134
П.-Хмельницький	64	121	-57	181	72	109
Поліський	14	22	-8	34	14	20
Рокитнянський	83	87	-4	113	88	25
Сквирський	161	140	21	204	89	115
Ставищенський	124	82	42	168	76	92
Таращанський	114	149	-35	167	110	57
Тетіївський	120	103	17	246	109	137
Фастівський	69	54	15	164	85	79
Яготинський	70	100	-30	249	115	134

2.Загальний коефіцієнт прибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 200,8.

3.Загальний коефіцієнт вибуття (на 10000 осіб наявного населення) - 128,5.

4.Загальний коефіцієнт міграційного приросту (скорочення) (на 10000 осіб наявного населення) - 72,3.

2.3 Соціально-економічні наслідки міграційних процесі в Україні

Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні й негативні наслідки.

Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, покращення й платіжного балансу (крім того, повертаючись з еміграції, наймані працівники привозять з собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу;

отримала готових спеціалістів;

у такій країні прискорюється економічне зростання, зростає державний бюджет.

Виграш країни - експортера трудових ресурсів:

валютні перекази іммігрантів своїм сім'ям (осідає в банках валюта);

експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття;

підвищується кваліфікація іммігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов'язаних з соціальним захистом іммігрантів;

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;

втрата виучених дешевих спеціалістів - іммігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”;

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів").

В останній час Президент країни, Кабінет Міністрів та НАН України приймають невідкладні заходи по поліпшенню умов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації, створення нових робочих місць

Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Загалом, виділяють наступні негативні наслідки трудової міграції:

1. Виїжджає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні навики, оскільки за кордоном виконувана ними робота часто носить примітивний та непрестижний характер.

2. Морально-психологічний аспект має різносторонній вплив: з одного боку - розпадаються сім'ї, часто залишаються бездоглядними діти та люди похилого віку, з іншого - працюючи на чужині, заробітчани втрачають власне здоров'я, не отримуючи при цьому кваліфіковану медичну допомогу, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці, насильства з боку роботодавців, в тому числі й сексуального, важких побутових умов, а крім цього, вони не мають гарантії щодо отримання зароблених грошей та правового захисту від злочинних елементів.

3. Зниження народжуваності у молодих сім'ях. Поряд з цим відомі факти, коли молоді жінки-заробітчанки незаконно народжують дітей для сімей за кордоном нібито "на замовлення", а в подальшому не можуть забрати їх додому як власних.

4. Зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, зокрема на житло, при існуючій низькій купівельній спроможності основної маси населення. Це, в свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування суспільства, оскільки найбідніші верстви не мають змога виїхати за кордон на заробітки.

5. Загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету [3,45].

Переходячи до світлої сторони можна сказати що найбільшим попитом за кордоном користуються робітничі професії - зварювальники, різноробочі і будівельники. Мінімум можна заробити в Польщі або Чехії, максимум у Великобританії, Ірландії. Достатньо високі заробітки також у Німеччині, Австрії, Італії, Франції, Іспанії, Нідерландах, Швеції, Данії, Бельгії. В Бельгії, зокрема, офіційно проживає 4 тисячі українців. Мінімальна заробітна плата нелегальних мігрантів у Бельгії становить 900 євро, середня - 1200 євро [5,12].

Щодо позитивних наслідків трудової міграції, можна перерахувати такі:

1. Зменшення соціальної напруги та навантаження на ринок праці, зокрема зниження рівня безробіття;

2. Значний грошовий (валютний) приплив (заробітчанські гроші). Не складно підрахувати, що в середньому щорічно в область надходить більш як 2 млн. дол. США таких коштів, що дає широкі можливості для збільшення власного добробуту населення;

3. Можливість матеріального утримання на Батьківщині сімей, зокрема дітей, фінансування їхнього навчання, покращення житлових умов, купівлі товарів довготривалого використання, оздоровлення родичів тощо;

4. Розвиток малого бізнесу за рахунок залучених коштів від "човникової" торгівлі;

5. Розширення світогляду, набуття свідомості та розуміння реальних умов ринкової економіки розвинутих країн, вивчення іноземних мов [2, 19].

Розглядаючи позитивні та негативні наслідки, можна додати рекомендації щодо подолання негативних наслідків:

забезпечити робочими місцями студентів після закінчення навчання у ВНЗ тому, що держава вклала кошти в студента, а отже якщо майбутній кваліфікований працівник не буде працювати на державу, то останнє лишиться без прибутку. Відкривати нові підприємства та організації треба більше в західному регіоні України, тому що східний регіон забезпечений багатьма підприємствами та шахтами, де люди добре задіяні, а наш регіон має розвиватись схиляючись до сільського господарства - відкриття колгоспів. Саме від такої праці люди отримають винагороду як в грошовій формі, так і в товарній, а отже люди будуть забезпечені для проживання;

збільшення коштів для новонародженої дитини та забезпечити до 16 років безкоштовною медициною;

знизити податковий тиск на малий та середній бізнес тому, що із-за високих податків підприємець не може утримувати велику кількість працівників. Треба вводити нові закони, які б були вигідні як для держави, так і для підприємств, тобто закони які пов'язані зі зниженням податку, наданням певних пільг підприємствам які працюють на приватній основі;

підвищення заробітної плати для тих хто працює, мотивувати роботу працівників (відпустки, премії), для того щоб вони залишались на даній роботі.

З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне впровадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки - створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення додому, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном [3, 47].

Головним чинником, що знизить трудову міграцію є забезпечення людей роботою з належними умовами праці та її оплатою, обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості. Адже продуктивна зайнятість - це шлях подолання бідності та відвернення від виїзду на заробітки за кордон.

Розділ ІІІ. Роль України в світових міграційних процесах

3.1 Проблеми зовнішньої міграції України

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами дерави, в цей час массові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодаства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадяном вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованному порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців.Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Россії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Россії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швиде. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна харктеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з фомуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.1 Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бача що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатаися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі масси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї катеогорії треба включити молодь країни, яка не бачить переспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишьтися там.

О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з іміграцією в Україну:

1) прешу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на данний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в іньших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатреантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатреантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не взмозі досить гарно забезпечити програму репатриації.

2) до другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих роходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи імігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Укрїна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато імігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикістану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скількі ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, проце детальніше в наступних питаннях.

3) до третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, тогрговці з різних країн, а також осби, що в'їжджають до України з метою працевлаштування

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційни проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні.

3.2 Перспективи розвитку міграційних процесів в Україні

В умовах світової економічної кризи 2007-2010 років посилилися процеси трудової рееміграції, пов'язані із заходами державної міграційної політики щодо обмеження можливостей працевлаштування іноземних громадян і навіть прямої їх депортації.

Місце України в міжнародній міграції робочої сили визначається рівнем її економічного розвитку, що є нижчим порівняно з країнами Західної та Центральної Європи, Росією, але вищим порівняно з деякими країнами Східної Європи та Азії (Таджикистан, В'єтнам та ін.). Це обумовлює наявність в Україні трудової імміграції. Прагнення підвищення життєвого рівня, отримання більш високої заробітної плати є фактором активізації еміграції. Основними країнами в'їзду для українських емігрантів стали Білорусь, Ізраїль, Німеччина, Росія, США, Чехія. Певна кількість емігрантів виїхала до Австралії, Вірменії, Казахстану, Канади, Польщі, Туреччини. Основу емігрантських потоків складають два діаметрально протилежні сегменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищій оплаті; з іншого боку, низько кваліфікована робоча сила, для якої еміграція є альтернативою безробіттю.

Залучення українських працівників до роботи за кордоном може мати і специфічні причини, наприклад, пов'язані з розривом традиційних господарських зв'язків на території СНД. Так, протягом тривалого часу кадри для підприємств нафтогазової промисловості північної Росії комплектувалися за рахунок залучення працівників з України. Необхідність збереження колективів підприємств, що вже сформувалися, стала фактором еміграції в Росію частини цих працівників.

Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно-географічних, демографічних, етнічних та соціально-психологічних факторів. Для перших років існування України як самостійної держави характерною була інтенсивна імміграція етнічних українців з країн ближнього зарубіжжя. У наступні роки більш вираженою стала етнічна еміграція до Ізраїлю, Німеччини, Росії.

Імміграційні потоки в Україну стосуються переважно трьох міграційних регіонів:

1) Донбас, до якого іммігрували, головним чином, біженці із зон бойових дій - Азербайджану, Вірменії, Грузії, Нагорного Карабаху, Чечні;

2) Південь України, куди переселились мігранти з Казахстану, Киргизстану, Придністров'я, Таджикистану;

Слід відмітити, що при працевлаштуванні громадяни України за кордоном повинні керуватися нормами міжнародно - правових договорів, зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р ; угодою між урядо України та Росії про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993р ; угодою про порядок переказу та виплати пенсій від 30.07.1996 між урядами України і Росії; угодою про переказ грошових коштів, укладеною між державами - членами СНД від 9.09.1996 р. та іншими угодами. Взагалі я дещо казав про конвенції міжнародної організаці праці (МОП), то в Україні вони не ратифіковані, а мйже в усіх європейських країнах вони застосовуються і на мій погляд є основною правовою базою для трудящіх - мігрантів. Тобто українці, які працюють за кордоном також користуються даними конвенціями і повинні знати їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

Сьогодні українці, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування не звертають увагу на міжнародні правові нормитому, що майже 85% працюючих за кордоном працюють незаконно, тобто нелегально. Це можна пояснити тим, що багато країн Європи встановлює квоти на іноземну робочу силу і приймає до себе тільки працівників розвинених країн, як слід працівникам України практично неможливо получити легальне робоче місце за кордоном в розвиненій країні. Тому українці намагаються попасти до таких країн будь-якими шляхами, в складі вболівальників на змаганнях, які проходять за кордоном; їдуть ніби то на навчання, а самі рискають у пошуках роботи. Як слід не маючи дозволу на працевлаштування наші співвітчизники виконують ту роботу, яку інозеці за відповідну платню, яку одержують наші, ні за що би не робили. Звідси і випливають проблеми, маю на увазі те, що з ними обходяться, не як з людьми, не платять гроші не надають житла, а нічого не поробиш тому, що вони нелегали. Тому такого роду працівники ідуть на все, щоб виїхати за кордон і термін їх перебування як слід великий. Це можна пояснити тим, що не можливо пролити їм візу і вони залишаються перебувати за кордоном як нелегали, що таким чином впливає на міжнародні відносини України з іншими державами, подриваючи авторітет України на світовому рівні, а точніше опускаючи його все нижче.

27 вересня 2011 р. у Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбулась науково-практична конференція «Соціально-економічні та етнокультурні наслідки міграції для України». Її мета полягала в обговоренні позитивних і негативних результатів міграційних процесів, ареною яких стала Україна впродовж періоду незалежності, політичних та управлінських відповідей на виклики міграції.

У конференції взяли участь дослідники з Києва, Львову, Одеси, Тернополя, Хмельницького, Рівного та інших міст України та з-за кордону, представники наукових установ, експертних центрів, неурядових організацій, органів державної влади України, ЗМІ.

Учасників конференції привітали директор НІСД А. Єрмолаєв, радник Президента України А. Максюта, голова комітету ВРУ О. Зарубінський. На пленарному засіданні виступили провідні науковці: академіки НАНУ Е. Лібанова та Ю. Пахомов., чл.-кор. НАНУ В. Євтух, заст. директора Інституту соціології НАНУ, д.соц.н. М. Шульга, проректор МАУП, д.політ.н. І.Піляєв, директор Донецького Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, к.філос.н. В. Кіпень. Свої міркування з предмету обговорення висловили представник МОП в Україні В. Костриця, провідний економіст Світового Банку С. Канагараджа.

В ході конференції дискусія відбувалася за такими тематичними напрямами: вплив міграції на економіку та соціальну сферу; соціокультурні трансформації в суспільстві під впливом міграції; політичні відповіді на виклики міграції; наслідки міграції для міжетнічних стосунків; методологічні питанням міграційних досліджень.

Центральну увагу було приділено найбільш масовому й економічно та соціально значущому для України міграційному потокові, яким є на сьогодні трудова міграція громадян за кордон.

Учасники конференції одностайно погодилися, що виклики, пов'язані з нею, прослідковуються в демографічній, соціально-економічній, культурній, психологічній сферах. Втрата Україною внаслідок виїзду за кордон найбільш активного і підприємливого населення, значної частини людського капіталу наголошувалася у більшості виступів.

Завдяки виїзду на роботу за кордон принаймні у півтора разу зменшується безробіття. Водночас, він призводить до зниження освітнього рівня зайнятих в країні, оскільки особи з високим освітнім рівнем становлять значну частину емігрантів, дефіциту спеціалістів в певних регіонах та професіях, зокрема технічних, медичних. Навіть у разі повернення мігрантів в Україну ці втрати не будуть надолужені: внаслідок тривалого виконання за кордоном малокваліфікованої роботи мігранти втрачають кваліфікацію; повертаються передовсім особи старшого віку, які в Україні залишаються економічно неактивними.

Втрати України зростають в результаті перетворення частини тимчасової трудової міграції на постійну.

Збільшення частки жінок серед трудових мігрантів та їхня орієнтація на продовження перебування за кордоном - одна з причин кризи та руйнування сімей, проблем, що виникають із вихованням залишених в Україні дітей, особливо гострих в регіонах, охоплених масовою міграцією. Найбільше турбує формування у молоді, батьки яких працюють за кордоном, стійкої орієнтації на виїзд з держави.

З міграцією пов'язані також такі негативні наслідки як прискорення постаріння населення, погіршення показників його здоров'я, поширення соціально-небезпечних хвороб, зокрема, ВІЛ/СНІД, щодо якого трудові мігранти (передовсім ті, які виїжджають в регіони України чи зарубіжні країни з високим рівнем поширення захворювання) перетворюються на групу ризику.

Серйозну проблему становить неналежний соціальний захист трудових мігрантів, значна частина яких працюють за кордоном неофіційно. Це не лише загрожує їм особисто, а й лягає додатковим тягарем на систему соціального захисту країни, оскільки члени сімей мігрантів, які залишаються вдома, а також й самі мігранти після повернення користуються гарантованими соціальними виплатами, хоча відповідних соціальних внесків не робили.

Наслідки грошових переказів мігрантів на батьківщину амбівалентні. З одного боку, вони мають велике значення для добробуту їхніх сімей, проте з другого, - сприяють зростанню цін на житло і споживчі товари, посилюють інфляцію (що особливо болюче відчувається найменш захищеними категоріями населення), позначаються на поглибленні майнового розшарування.

Значною проблемою залишається відсутність акцентованих кроків щодо залучення міграційного капіталу у виробничі сектори економіки: перекази мігрантів переважно витрачаються на споживання.

З трудовою міграцією українців за кордон пов'язані культурні й ментальні зміни. З одного боку, мігранти набувають нових знань, їхній досвід розширюється, світогляд збагачується, змінюється ставлення до праці, до побутової культури, прав та свобод людини, формується толерантніше ставлення до представників іншої культури. Проте, з другого, - з міграцією пов'язані ризики розмивання традиційних цінностей, втрати української ідентичності.

У зв'язку з імміграцією іноземців в Україну тривогу викликає відсутність належного її регулювання, а також будь-яких державних програм інтеграції іммігрантів, внаслідок чого виникає загроза маргіналізації та соціального виключенню іммігрантських груп, загострення міжетнічної взаємодії, зростання ксенофобських настроїв у населення, що в сукупності негативно впливає на гомогенність українського суспільства.

Серед проблемних питань, пов'язаних з міжнародною міграцією, учасники конференції вказували також на низький рівень наукових досліджень у сфері міграції, їх епізодичність і нескоординованість, а також ненадійність міграційної статистики. Причина такого становища в незацікавленості влади відповідною проблематикою, відсутності її фінансування. Недоліки міграцієзнавста мають за результат неналежне інформування і органів управління, і громадськості щодо сутності і перебігу міграційних процесів, їх наслідків для країни, відсутність необхідного наукового підґрунтя для прийняття політичних рішень.

Разом з тим, необхідно підкреслити, що учасники конференції говорили про міжнародні міграції не лише в контексті обумовлених ними викликів, а й розглядали міграції як певний ресурс, який має бути використаний в інтересах країни.

Основною умовою мінімізації негативних та максимізації позитивних результатів міграції є, на думку фахівців, удосконалення державної політики в цій сфері. Разом з тим, на конференції лунала на адресу міграційного законодавства, діяльності органів управління серйозна критика. Хоча останнім часом Президент, парламент та Уряд прийняли низку важливих рішень в цій сфері, експерти висловлювали аргументовані застереження щодо поспішності цих дій, якості документів, процедури їх прийняття, що не супроводжувалася широким обговоренням із залученням науковців, громадянського суспільства. Внаслідок непродуманості багатьох затверджених норм невідворотні труднощі виникатимуть при їх імплементації.

Критичні зауваження пролунали також на адресу адміністративної реформи в сфері управління міграціями. Довгоочікуване створення Державної міграційної служби не забезпечило необхідної концентрації управлінських функцій в одному органі виконавчої влади, оскільки поза компетенцією служби залишився найважливіший для України міграційний потік - трудова міграція громадян за кордон. Крім того, діяльність Служби спрямовується Міністерством внутрішніх справ, що означає, що вона не має законодавчої ініціативи, не є головним розпорядником бюджетних коштів, скеровується по суті поліційним відомством. Все це ставить під питання виконання нею інших, крім правоохоронних та контрольних, функцій з управління міграціями (наприклад, захисту прав мігрантів, сприяння інтеграції мігрантів в українське суспільство).

З метою зменшення ризиків та використання потенціалу міграції, на думку учасників конференції, дії держави мають бути спрямовані передовсім на:

- забезпечення умов для скорочення виїзду на заробітки за кордон;

- захист прав громадян, які працюють за кордоном, підтримку сімей мігрантів, які залишаються вдома;

- заохочення повернення мігрантів на батьківщину;

- заохочення імміграції в Україну «закордонних українців», вихідців з України інших національностей та їхніх нащадків;

- регулювання імміграції іноземців на основі принципу «регульованої відкритості» та повної поваги до їхніх людських прав.

Передумовами досягнення цих цілей є:

- удосконалення законодавства;

- подальша реформа органів виконавчої влади у сфері міграції та забезпечення скоординованої діяльності різних відомств та органів влади всіх рівнів у сфері реалізації міграційної політики;

- розвиток співпраці з громадянським суспільством, передовсім асоціаціями мігрантів і в Україні, і за кордоном;

- розвиток міжнародного співробітництва;

- поглиблення наукових досліджень у сфері міграції та удосконалення міграційної статистики.

1. Скорочення еміграції вимагає:

- зростання реальної заробітної плати, як основного джерела грошових надходжень населення та важливого стимулу до трудової активності;

- посилення соціальної відповідальності роботодавців за використання робочої сили, ролі соціального партнерства у розв'язанні проблем зайнятості населення та поліпшення ситуації на національному ринку праці;

- врахування міграційного компоненту при розробці та впровадженні програм соціально-економічного розвитку окремих галузей, регіонів та країни в цілому;

- сприяння тимчасовим, циркулярним міграціям громадян за кордон, як альтернативи переселенським міграціям, шляхом наполегливого просування до безвізового режиму з ЄС, проведення переговорів про різні форми сезонного, тимчасового працевлаштування українців в країнах-реципієнтах, укладання з ними відповідних міждержавних угод.

2. Захист прав та інтересів громадян за кордоном потребує:

- розробки та прийняття Закону України «Про правовий статус працівників-мігрантів»;

- активізації переговорів з країнами-реципієнтами української робочої сили щодо розширення легальних каналів працевлаштування українців на їх території, гарантій їхніх прав;

- підписання міждержавних угод щодо запровадження спільної відповідальності за пенсійне забезпечення працівників-мігрантів, врахування сукупного страхового стажу як на території України, так і на території країн працевлаштування;

- надання мігрантам через дипломатичні представництва за кордоном, кол-центри та веб-сайти державних органів в Україні надійної інформації про законодавство країн перебування, їхні права та обов'язки, налагодження системи правової та соціальної допомоги за кордоном тим мігрантам, які її потребують;

- врахування запитів і потреб працівників-мігрантів за кордоном, зокрема, висловлених представниками їх асоціацій на V всесвітньому Формі українців в серпні ц.р. і зафіксованих в ухвалі Форуму;

- підтримки тісного зв'язку і налагодження взаємодії з організаціями мігрантів, допомоги в налагодженні культурного життя, української освіти і виховання в країнах перебування мігрантів.

3. Сприяння поверненню та реінтеграції українських працівників?мігрантів на батьківщині передбачає:

- допомогу реемігрантам з боку регіональних центрів зайнятості у пошуку прийнятного місця роботи;

- розробку механізму отримання реемігрантами допомоги по безробіттю після повернення в Україну на період пошуку роботи (наприклад, на термін до 6 місяців), розмір якої має бути прив'язаний до прожиткового мінімуму;

- розробку заохочувальних заходів для повернення українців у місця реалізації крупних інвестиційних проектів, впровадження яких вимагатиме залучення додаткової робочої сили;

- пропозицію реемігрантам, за потреби, програм навчання і перепідготовки із врахуванням структури місцевого ринку праці і незадоволеного попиту на робочу силу, а також бізнес-курсів для бажаючих започаткувати власну справу;

- спрощення процедури визнання свідоцтв і дипломів, отриманих в зарубіжних країнах, а також розробку механізму визнання кваліфікації, набутої під час практичної роботи за рубежем;

- запровадження державної системи дешевого кредитування реемігрантів, які бажають відкрити власну справу, що передбачала б фінансування бізнес-проекту за рахунок власних коштів реемігранта у межах 30-50 % його вартості та перевірку бізнес-планів претендентів на предмет життєздатності та перспективності, відповідності потребам розвитку регіону;

- запровадження державних гарантій на валютні депозити заробітчан, вивчення можливості поширення серед них спеціальних державних облігацій;

- вивчення можливості зменшення мита на ввіз мігрантами інструментів та устаткування з метою започаткування власного бізнесу в Україні та встановлення податкових пільг для мігрантів, які повертаються та вкладають зароблені за кордоном кошти у власну справу;

- ініціювання переговорів з урядами країн-реципієнтів щодо розробки і впровадження на основі дольового фінансування спільних з Україною програм добровільного повернення мігрантів та їхньої реінтеграції на батьківщині;

- розробку додаткових навчальних програм для учнів та студентів, які повертаються з батьками на батьківщину, спрямованих на полегшення для них продовження навчання в Україні.

4. Належне регулювання імміграції іноземців вимагає:

- досягнення «регульованої відкритості», тобто забезпечення керованих міграційних переміщень;

- спрощення процедури імміграції та натуралізації для закордонних українців, а також представників 13 традиційних етнічних меншин, вказаних в Законі України «Про ратифікацію Європейській хартії регіональних мов або мов меншин» (білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської);

- розробки і втілення державних програм інтеграції біженців та іммігрантів;

- наполегливої протидії расизму і ксенофобії, особливо по відношенню до так званих «помітних» етнічних груп;

- вивчення можливості врегулювання правового статусу тих нелегальних мігрантів, які прожили в Україні тривалий час, працюють, мають сім'ї, не вчиняли кримінальних дій.

5. Для покращання управління міграціями в Україні доцільно:

- розглянути можливість виведення Державної міграційній служби з-під керування МВС безпосередньо під керування КМУ, передачі їй повноважень у сфері регулювання трудової міграції громадян, посилення соціального напрямку діяльності служби, зокрема, завдань щодо сприяння інтеграції та реінтеграції мігрантів в українське суспільство;

- у разі залишення функцій з регулювання трудової міграції за Міністерством соціальної політики України, розширити повноваження та кадрово і організаційно укріпити відповідний підрозділ міністерства, покласти на нього, крім передбачених, функцію із сприяння поверненню трудових мігрантів в Україну та їх реінтеграції на батьківщині;

- створити постійно діючу Комісію з питань міграції при Кабінеті Міністрів України, яка б координувала діяльність міністерств та відомств у відповідній сфері, розробляла і узгоджувала законодавчі ініціативи тощо.

6. Для забезпечення належного наукового підґрунтя державного управління міграціями необхідно:

- запровадити регулярні вибіркові обстеження населення для з'ясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян;

- забезпечити організацію досліджень громад іммігрантів в Україні;

- створити спеціалізований науковий центр, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій;

- створити міжвідомчу експертну групу, яка б в умовах відсутності спеціалізованого наукового центру забезпечувала обмін інформацією та координацію досліджень у сфері міграції, організовувала і провадила експертну оцінку законопроектних ініціатив.

3.3 Шляхи удосконалення державного регулювання міграції України

Створення національних держав стало найбільш важливою подією, що вплинула на переміщення населення на Землі. Для підтримання політичної та територіально-адміністративної цілісності, певного рівня життя, етнічної чистоти своїх громадян держави дійшли до необхідності встановлення кордонів та контролю з метою обмеження напливу мігрантів.

Виходячи з суверенного права та законних інтересів держав, кожна з них повинна мати власні імміграційні закони, в той же час, поважаючи норми міжнародного права, зобов'язуючись завжди дотримуватися прав і свобод людини-мігранта.

Міграційні процеси як невід'ємна та постійна складова історії людства істотно впливають на стан і перспективи економічного, культурного і соціального розвитку суспільства, як я вже зазначав, впливаючи як позитивно так і негативно. Я вважаю, що для нашої держави міграційні процеси все ж таки відіграють більш негативну ніж позитивну роль, тому що наша держава не має відповідного регулюючого правового механізму, що дає підстави для розвитку нелегальної міграції, яка є безперечно негативним явищем.

Найяскравішим прикладом у регулюванні процесів міграції може бути досвід США. Так, майже 11 млн. іммігрантів, які нині проживають у країні, заробляють 240 млрд. доларів, сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд. доларів, а ще - податки у державну казну в розмірі 5 млрд. доларів. Такі надходження до національного доходу країни у 5-8 разів перевищують витрати на утримання мігрантів.1

Нормативна база, що регулює проблеми міграції в Україні є слабо розвиненою, але все ж таки приймаються заходи щодо регулювання цих проблем. Отже з набуттям Україною незалежності, постало питання створення власних державних органів управління, в тому числі й у сфері правового регулювання міграційних процесів. Для нашої країни вирішення цього питання було надто складним тому, що у Радянському Союзі, одною з правонаступниць якого стала Україна, взагалі не існувало інституту міграційного права. Початок розробки цього інституту було покладено прийняттям Декларації про держаний суверенітет. Піля його прийняття країна зіштовхнулася з проблемою недостатньої правової бази, яка б регулювала міграційні процеси, але все ж таки заходів було прицнято.

Важливий крок у регулюванні проблем міграції був зроблений у 1993 році, коли указом Президента від 26 квітня, було створено нове міністерство, Міністерство України у справах національностей та міграції. Основними завданнями цього міністерства були: підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій про формування державної політики у сфері міграції, забезпечення відповідно до чинного законодавства захисту прав і соціальних гарантій незаконно депортованих з України і мігрантів, участь у міжнародному співробітництві у сфері національних відносин та міграції та інші. Відоповідно до покладених на міністерство завдань, воно повинно було виконувати такі функції: вивчати та аналізувати міграційні процеси; готувати і подавати Кабінету Міністрів інформацію, щодо реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції; організовувати спільно з іншими центральними органами державної виконачої влади розробку міграційної політики і державних програм у сфері міграції; брати участь у розробці проектів документів з питань трудової міграції громадян україни за кордон та іноземних громадян в Україну. Цей перелік функцій не є вичерпним. Варто зазначити, що покладені на міністерство функції і завдання були не тільки відповідальними і складними, але й різнобічними. Це можна пояснити тим, що міністерство повинно було не тільки розробляти державні програми, але й повинно було їх забезпечувати, це дуже складна і відповідальна робота. В зв'язку з цим, Кабінет Міністрів, 22 червня 1994 року, приймає постанову "Про створення органів міграційної служби в Україні", якою було утворено Департамент міграції, в зв'язку з чим були змінені напрмки діяльності Міністерства з питань національностей та міграції. Проте, якщо глобально глянути на проблему реорганізації Міністерства, варто зазначити, що на протязі 1994-1997 років були проведені не одноразові зміни, які призвели до погіршення діяльності міністерства. І також треба відмітити, що Положенням про Міністерство від 26 листопада 1994 року, буловилучено низку пунктів, необхідних для регулювання проблем трудової міграції (пункти 16-18 первісного положення були ліквідовані, в яких були обумовлені повноваження Міністерства у сфері трудової міграції). А положенням від 20.03.1996 року, статус Департаменту міграції було понижено до статусу Управління, що значно ускладнило розвиток міграційної служби. І на останок указ Президента, від 26.07.1996 року, взагалі ліквідував Міністерство у справах національностей та міграції і було утворено Державний комітет України у справх національностей та міграції, який ще більше обмежив можливості впливу державних органів на регулювання міграційних процесів, а про трудову міграцію і взагалі забули. Цей Комітет себе не виправдав і постановою КМ України від 4 квітня 2000 року у складі Міністерства юстиції було створено Держаний департамент у справах національнотей та міграції. Актуальним завданням Держдепартаменту як урядового органу держаного управління є концентрація зусиль на завершенні формування нормативно-правової бази, необхідної для ефективної реалізації державної політики у сфері міжнародних відносин ті міграції.1 Слід зазначити, що робота Держдепартементу розпочалась не на пустому місці. Відповідно до його положення успадковано абсолютну більшість завдань і функцій, котрі протягом семи років виконували її попередники - Міністерство, а потім Державний комітет у справах національностей та міграції і їхні недоліки у роботі будуть враховані Держдепартаментом у його подальшій роботі. Значна увага приділяється розробці нормативно-правових актів. Директор Держдепартаменту, пан Г. Середа, зазначив, що в їхній базі існує понад 70 проектів нормативно-правових актів, в тому числі 35 постанов, 18 міжнародних договорів, також укази і розпорядження Президента, яким по його словам буде приділятися значна увага. І це є актуальною проблемою, тому як в Україні не існує таких законів, як "Про іміграцію", "Про порядок надання притулку іноземцям" та інші, що в свою чергу впливає на розвиток нелегальної міграції, що негативно впливає на розвиток держави.2

Отже мною було відслідковано розвиток державних органів, регулюючих міграційні проблеми. До такових органів також можна віднести і Державну службу зайнятості, в якій відповідно закону повинні реєструватися іноземці, які приїхали в Україну з метою працевлаштування, але про це дещо нижче.

Регулювання діяльності вищевикладених органів і міграційних процесів вцілому покладено на існуючі нормативно-правові акти, до яких належать: перш за все основний закон - Контитуція, закони, укази Президента україни, постанови Кабінету Міністрів, міжнародні договори, підзаконні акти.

Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 року Конституція України вперше визначила конкретний предмет міграційного права - регулювання міграційних процесів. У пункті

10 статті 92 Конституції закріплено, що виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Таким чином в нашій державі було покладено початок міграційному праву. Також Конституція закріпила в ст.26, те що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, що і громадяни України, тим самим закріпивши право іноземців на працевлаштування в Україні, поряд з правом громадян України на вільний вибір професії та місця роботи.

Наступним за ієрархією законодавчих актів є Кодекс законів про працю, який в статті 8 закріпив, що трудові відносини іноземних громадян, працюючих на підприємствах, в установах, організаціях регулюються законодавством сторони яка працевлаштовує, та міжнародними договорами України.