Размещено на http://allbest.ru/

• Світовий ринок трудових ресурсів
• План

Координація міжнародної політики в системі ООН

• Світовий ринок трудових ресурсів
• Міжнародна угода на умовах FOB-DAF
• Список використаних джерел

Координація міжнародної політики в системі ООН

Організація Об'єднаних Націй -- це універсальна й найавторитетніша міжнародна організація сучасності, покликана сприяти розв'язанню головних політичних проблем, що постають перед людством. Політична діяльність ООН нерозривно пов'язана з вирішенням економічних і соціальних завдань.

Згідно з преамбулою Статуту ООН, мета організації -- сприяти економічному й соціальному прогресові всіх народів. У першому розділі Статуту «Цілі і принципи Статуту ООН» поставлено завдання здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. Цьому співробітництву присвячена окрема (IX) глава Статуту ООН. У ній конкретизуються завдання в галузі дослідження і розробки рекомендацій, створення спеціалізованих установ, що мають діяти в тісному зв'язку з ООН. У діяльності цієї організації економічна і соціальна сфери стали пріоритетними. За деякими даними, ними займаються близько 85 % усього персоналу Секретаріату ООН. Зупинимося на роботі основних організацій ООН, безпосередньо пов'язаних з економічною діяльністю.

Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) і органи, що діють під її егідою. ЕКОСОР є одним із шести основних органів ООН, статус якого визначений X главою Статуту ООН. В обов'язки ЕКОСОР входять організація досліджень і підготовка доповідей та рекомендацій з широкого кола міжнародних економічних, соціальних та інших, «супутніх», питань. Рада готує проекти конвенцій для подання Генеральній Асамблеї ООН, може скликати міжнародні конференції з цих питань. Оскільки ЕКОСОР є основним координувальним органом у зазначеній сфері, вона погоджує роботу з іншими організаціями ООН, проводить консультації з неурядовими економічними організаціями, її повноваження дають можливість надати консультативний статус тим із них, у співробітництві з якими вона зацікавлена. І цим правом Рада широко користується. Вона також створює різноманітні допоміжні органи, на основі яких сформувалася і діє досить складна система органів ЕКОСОР. її членами є 54 країни, що обираються на трирічний термін, третина їхнього складу щорічно поновлюється. За регіонами вони розподілені в такий спосіб: 14 місць -- квота Африки, 10 --для Латинської Америки, 11 --для Азії, 13 --для Західної Європи та інших країн і 6 -- для країн Східної Європи. Про роль ЕКОСОР у системі органів ООН свідчить хоча б той факт, що на неї припадає майже 70 % усіх бюджетних ресурсів ООН, а також особового персоналу, без урахування добровільних фондів та інших програм. Компетенція ЕКОСОР охоплює такі проблеми та завдання:

* стан світових економічних і соціальних процесів, підготовка відповідних фундаментальних оглядів та інших аналітичних публікацій;

* стан міжнародної торгівлі;

* проблеми охорони навколишнього середовища;

* економічна і науково-технічна допомога країнам, що розвиваються;

* різні аспекти продовольчої проблеми;

* проблеми соціально-економічної статистики; . «проблеми народонаселення;

* проблеми природних ресурсів;

* проблеми населених пунктів;

* проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів;

* роль державного й кооперативного секторів в економіці країн, що розвиваються;

* регіональне співробітництво;

* упорядкування програмних соціально-економічних документів;

* розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також контроль за їх реалізацією та ін.

Про місце ЕКОСОР у системі органів ООН яскраво свідчить, наприклад, те, що саме вона ухвалила на початку 70-х років рішення про дослідження діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), що започаткувало новий напрям її економічної діяльності й привело до появи в структурі ООН спеціальної Комісії ООН транснаціональних корпорацій, а також спеціального підрозділу в Секретаріаті ООН із цього питання -- Центру ООН із ТНК.

Значно розширилися функції ЕКОСОР після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації і Програми дій з нового міжнародного економічного порядку (1974 p.). Відтоді як сама проблема, так і стратегічні завдання модернізації міжнародних економічних відносин на справедливій основі стали головною умовою що визначили економічну політику держав континенту на 90-ті роки. Це «Основа африканської альтернативи програм структурного коригування для економічного оздоровлення і трансформації» (ААФ-САП). За загальним визнанням, «Альтернатива» є реальною базою для зупинення сповзання Африки в економічну кризу, що поглиблюється. Структурні перетворення, передбачені планами довгострокового розвитку, мають, на думку авторів «Альтернативи», привести до підвищення ефективності економіки африканських країн. ААФ-САП має чотири розділи:

* розширення і диверсифікація виробництва. Цей розділ присвячений здебільшого розвиткові сільського господарства, зокрема здійсненню земельної реформи, а також зміцненню дрібних і середніх промислових підприємств;

* збільшення прибутків держави і поліпшення системи їх розподілу (тут йдеться про цілий пакет заходів, що передбачають розширення податкової бази, а також скорочення до мінімуму військових витрат та адміністративного апарату);

* модель витрат для задоволення потреб (цей розділ передбачає комплекс заходів щодо розвитку економічної самостійності африканських країн, зокрема різке нарощування бюджетних коштів, спрямованих на цілі соціального розвитку, розширення міжамериканського торговельного й валютного співробітництва, зниження виплати відсотків за зовнішньою заборгованістю тощо);

* створення інститутів на підтримку «Альтернативи» для якомога активнішого залучення населення до її здійснення.

Економічна комісія для Латинської Америки (ЕКЛА) створена 1948 р. У її складі -- 40 країн. Штаб-квартира комісії в Сант-Яго (Чилі). Крім того, в різних латиноамериканських країнах функціонують 7 субрегіональних відділень комісії. У 1981 р. у рамках ЕКЛА схвалено Латиноамериканську декаду розвитку на довгу перспективу до 2000 р. Комісія співпрацює з Антським пактом (Картахенська угода). У травні 1989 р. у колумбійському місті Картахена відбулася зустріч президентів країн--учасниць Андського пакту: Болівії, Колумбії, Перу, Еквадору та Венесуели. Рішення наради передбачають якнайповніше використання можливостей ЕКЛА з метою розвитку країн Андського пакту. На нараді були уточнені стратегічні напрями взаємовигідного співробітництва в межах довгострокової програми розвитку (декада розвитку).

Економічна комісія Західної Азії (ЕКЗА) заснована в 1973 р. зі штаб-квартирою в Багдаді. Членами цієї комісії є 13 арабських країн, включаючи Палестину (з 1988 р.)- ЕКЗА скликає свої сесії щорічно і має допоміжні галузеві й функціональні органи, що здійснюють дослідження, проводять симпозіуми, розробляють рекомендації з метою розвитку міжнародного співробітництва на регіональній основі. Проте діяльність ЕКЗА багато в чому блокується напруженістю політичної обстановки на Близькому й Середньому Сході.

Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Цей міжнародний орган покликаний регулювати всесвітні торговельні відносини.. Справа в тому, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) створена і діяла поза рамками ООН. Тому виникла необхідність створити в структурі ООН незалежний і універсальний орган для регулювання від імені світового співтовариства складних Проблем міжнародної торгівлі. З цією метою у 1964 р. був заснований автономний орган ООН для сприяння міжнародній торгівлі, веденню переговорів, і для розробки міжнародних договорів та рекомендацій у цій сфері. До його складу нині входять близько 170 держав. Головний орган ЮНКТАД -- конференція, що скликається на сесії двічі на рік. Секретаріат розташований у Женеві. Частіше скликаються сесії комітетів ЮНКТАД -- із сировинних товарів, з готових виробів і напівфабрикатів, із судноплавства, передання технологій, з економічного співробітництва між країнами, що розвиваються, та ін. Регулярно проводяться і засідання спеціального комітету з преференцій.

Слід зазначити, що в цілому ряді випадків, особливо з погляду інтересів країн, що розвиваються, діяльність ЮНКТАД виявлялася успішною. Так, На першій сесії ЮНКТАД у 1964 р. був схвалений документ «Принципи міжнародних торговельних відносин та торговельної політики». Цей документ уперше в практиці ООН зафіксував спроби узагальнити позитивний досвід міжнародної торгівлі й торгівельної політики, виділити основні принципи такої політики й покласти їх в основу міжнародних торговельних зв'язків.

Хоча далеко не всі рекомендації ЮНКТАД визнаються на практиці, важливо, що цей впливовий міжнародній орган розробляє й активно «виводить» у сферу міжнародних економічних відносин найгостріші, актуальні проблеми сучасності сприяючі формуванню світової громадської думки, «налаштованої» на їх вирішення. Водночас найважливіші вимога до учасників міжнародної торгівлі розроблялися ГАТТ (нині СОТ) -- вони виконують пріоритетну в методологічному відношенні роль і при розробці документів ЮНКТАД.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). У 1987 р. ЮНІДО зазнала серйозної реорганізації з метою підвищення ефективності її роботи на місцях. Так, засновано Консультативний комітет представників на місцях для розробки основних принципів щодо відбору наймання, призначення, розміщення, надання звітності, керування й оцінки діяльності старших радників з промислового розвитку в регіонах; Значно підвищено оперативну гнучкість ЮНІДО, чому сприяло створення Секції комплексних промислових проектів. Головна функцій цього нового підрозділу полягає в розробці, координації й контролі за здійсненням окремих великомасштабних технічних проектів якими займаються кілька Відділень ЮНІДО. Ця секція відповідальна за розробку й керівництво спільними Програмами технічного співробітництва з Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), а також за управління проектами на стадії розробки. Протягом року ЮНЩО опрацьовує більш ніж 100 міжрегіональних і глобальних проектів для країн Латинської Америки й Азії в усіх галузях економіки та підготовки кадрів.

Спеціальні програми ООН. Значне місце в системі міжнародних організацій ООН посідають спеціальні програми. Це насамперед: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) та Навчальний і науково-дослідний Інститут ООН (ЮНГГАР).

Програма розвитку ООН (ПРООН) була створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН у 1965 p., її діяльність фінансується за рахунок добровільних внесків держав, тому зберігається їхній контроль над розподілом коштів. Це впливова міжнародна організація з численним апаратом фахівців, її штаб-квартира розташована в Нью-Йорку. У більш ніж 100 країнах світу вона має свої постійні представництва. Діяльність ООН сьогодні ведеться майже в усіх країнах, що розвиваються, й спрямовує Рада керуючих у складі представників близько 50 держав, що обираються ЕКОСОР терміном на три роки. Головними критеріями надання допомоги в межах цієї програми є такі ключові показники, як чисельність населення й обсяг ВВП у розрахунку на душу населення країни -- реципієнт Допомоги. Допомога надається за П'ятирічними орієнтованими завданнями на конкретні проекти в основному в трьох формах: відрядження фахівців, постачання устаткування та підготовка національних кадрів Частка ПРООН у фінансуванні проекті? становить від 50 до 100 % залежно від рівня розвитку країни.

ПРООН координує свою діяльність із Міжнародним банком реконструкції й розвитку. Більшість програм ПРООН у країнах, що розвиваються, надається під контролем західних фірм. У віданні Ради керуючих ПРООН діють кілька автономних добровільних фондів допомоги; Найзначніший серед них -- фонд ООН у галузі народонаселення.

Дитячий фонд ООН -- одна з програм системи ООН створена в 1946 р. з метою організації допомога дітям зруйнованої війною Європи. Поступово функції ЮНІСЕФ змінювалися, розширювалися, її діяльність стала орієнтуватися на надання допомоги дітям країн, що розвиваються. Фонд фінансується за рахунок добровільних внесків, пожертвувань громадських організацій та окремих осіб.

Світовий ринок трудових ресурсів

міжнародний ринок праця робочий

Найзагальнішою особливістю післявоєнного періоду є відставання реакції ринку праці на рух основних макроекономічних показників розвитку світової економіки, що коливаються під впливом циклічності. За появи вже перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури підприємці прагнуть нарощувати обсяги виробництва шляхом збільшення тривалості робочого часу і лише після вичерпання цього резерву починають наймати додаткову робочу силу, в тому числі іноземну.

90-ті роки позначилися появою якісно нових рис міжнародного ринку праці:

по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням економікою промислове розвинутих країн нижчої кризою точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої скли. Цей розрив для США в останньому циклі першої половини 90-х років склав одинадцять місяців, тоді як у період криз 1974--1975 pp. і 1980--1982 pp. скорочення безробіття йшло практично слідом за поліпшенням економічної кон'юнктури;

по-друге, нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність змушених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність ; і; тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій робітників у міру виходу економіки з кризи швидко знижувалась;

по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього десятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи.

Циклічна криза не тільки безпосередню впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежнюється функціонування ринку праці.

Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньо-фірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у отриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад /заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.

Крім того, підприємці прагнуть знизити витрати на робочу силу шляхом збільшення тривалості робочого тижня. Середня його тривалість у США в цей період складала 41,7 год., а понаднормові -- 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.

Важливим методом зниження витрат на робочу силу є впровадження гнучких форм зайнятості на умовах термінового договору. В західноєвропейських країнах неповний робочий день працює кожний 8-й працездатний.

Поряд з кількісними змінами в динаміці попиту на працю відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили. Завдання підвищення якісних характеристик працівників диктується постійним оновленням асортименту продукції, що випускається, впровадженням нових технологій, активним поширенням практики сумісництва.

Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для низько кваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно г оновлюється 10--15 % усіх робочих місць. Сектор кваліфікованої ; праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50--60 % усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в матеріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Йдеться насамперед ^: і про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера, а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не; може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої! сили, що виштовхується з інших галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років. Водночас підготовка нових кваліфікованих кадрів нерідко відстає від вимог виробництва. Оскільки якість робочої сили стає: вирішальним фактором у конкурентній боротьбі, підприємці починають розглядати навчання свого персоналу як; пріоритетне завдання внутрішньо фірмової стратегії. Багато компаній створюють спеціальні відділи з перепідготовки кадрів, збільшують витрати на освіту.

Ще одним структурним фактором, що справляє суттєвий вплив на стан ринку праці, є конверсія військового виробництва. З початку 90-х років вона посіла одне з пріоритетних місць в економічній політиці країн з розвинутою ринковою економікою. Через конверсію під загрозою опинилися гарантії зайнятості значного контингенту робочої сили. За підрахунками експертів Міжнародної організації праці (МОП), в оборонному комплексі провідних західних країн зайнято 6--9 % працюючих.

Реалізація програм скорочення військових бюджетів спричинює і ліквідацію робочих місць, необхідність працевлаштування колишніх військовослужбовців. Найінтенсивніше цей процес проходить у США, де наприкінці 90-х років унаслідок конверсії втратили роботу І чи залишили військову службу понад 2 млн. чоловік. Скорочення військових витрат впливає і на зайнятість у нематеріальному виробництві, особливо в таких його галузях, як обслуговування та монтаж споруд, зв'язок, послугами яких військово-промисловий комплекс користувався на умовах субконтракта.

Програми конверсії передбачають мінізацію соціальних витрат, пов'язаних з цим процесом, передусім; шляхом _;диверсифікації виробництва в районах зосередження військової промисловості.

В найближчі роки ситуація на ринку праці в західноєвропейських країнах зазнаватиме суттєвих змін у зв'язку з новою хвилею приватизації державної власності. Цей процес неминуче викликає скорочення зайнятих.

Посилення напруження у сфері зайнятості спонукає керівників великих західних країн активізувати свої зусилля для узгодження загальної стратегії на ринку праці. Ці держави зазнають великих збитків від безробіття, зокрема через недоотримання податків.

У 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів політики на ринку праці. Складовою частиною І' цієї політики стала відмова від макроекономічного стимулювання і: сукупного попиту з метою розширення зайнятості, а також від '!* скорочення тривалості робочого часу як засобу зниження безробіття.

Натомість було поставлено завдання зниження витрат на робочу силу, підвищення гнучкості ринку праці, стимулювання активної політики на ньому держави. Основним елементом такої політики є зниження витрат на робочу силу як головний засіб підвищення конкурентоспроможності продукції західних держав, яка програє більш дешевим товарам країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Китаю.

Одним із шляхів зниження високих витрат на робочу силу підприємці вважають згортання окремих соціальних зобов'язань. У США, наприклад, скорочується пенсійне страхування всіх працівників. Загострення проблеми державного фінансування соціальної сфери нерідко змушує уряди західних країн приймати рішення, які значно ускладнюють ситуацію на ринку праці. Зокрема, поступово підвищується пенсійний вік. В Італії наприкінці 90-х років вікова межа виходу на пенсію підвищилася для чоловіків з 60 до 65 років, а для жінок --з 55 до 60 років, у Швеції -- з 60 до 62 років. У Франції тривалість стажу для отримання повної пенсії була збільшена з 37,5 до 40 років.

Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.

На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит на додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різноманітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці.

Загалом слід констатувати, що мета повної зайнятості залишається і нині реалістичною, а твердження, що технічний прогрес неминуче призводить до скорочення компонента зайнятості в економічному зростанні, має мало підстав. Щоб реалізувати в умовах глобалізації економіки нагромаджений нею потенціал заради досягнення високого зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим економічним взаємовідносинам між державами. Це, по-перше, зобов'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги. По-друге, необхідна посилена координація макроекономічної політики в провідних розвинутих країнах, що дало б змогу активізувати економічне зростання в цих країнах, яке, у свою чергу, стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються. По-третє, для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових ринків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах. По-четверте, необхідно надати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, щоб підвищити їх здатність конкурувати в глобальній світовій економіці.

Важливо, щоб макроекономічній політиці відповідала така політика на ринку праці, яка передбачала б підвищення кваліфікації, й працевлаштування малокваліфікованих робітників, особливо тих, хто довго не має роботи.

Міжнародна угода на умовах FOB-DAF

"Франко-борт" означає, що зобов'язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту відвантаження. Це означає, що покупець повинен нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту.

Умова FОВ вимагає, щоб продавець здійснив очистку товару від мита на експорт.

Цю умову можна використовувати тільки для морського і внутрішнього водного транспорту. В тих випадках, коли борт судна не служить практичній меті, наприклад у випадку перевезення типу "ро-ро" або в контейнерах, прийнятнішим є термін FСА.

Поставити товар і торговий рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення згідно договору купівлі-продажу, а також будь-яке інше свідоцтво відповідності, яке може бути потрібним за договором.

А. Продавець зобов'язаний

А.1. Поставка товару відповідно до договору.

Поставити згідно з умовами договору купівлі-продажу товар і торговий рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення, а також будь-яке інше свідоцтво відповідності, яке може бути потрібним за договором.

А.2. Ліцензії, дозволи і формальності.

Одержати на свій ризик і за свій рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший дозвіл державних органів і виконати всі митні формальності, потрібні для вивозу товару.

А.3. Договір перевезення і страхування.

а) Договір перевезення.

Немає зобов'язань.

б) Договір страхування.

Немає зобов'язань.

А.4. Поставка.

Поставити товар на борт судна, вказаного покупцем, у погодженому порту відвантаження в установлену дату або термін, способом, прийнятим у даному порту.

Укласти за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення товару до зазначеного місця поставки на кордоні (включаючи його транзит через одну або кілька третіх країн, якщо це потрібно).

Якщо певний пункт у зазначеному місці поставки на кордоні не передбачений або якщо він не визначений практикою, то продавець може обрати пункт у зазначеному місці поставки, який найбільш відповідає його цілям.

А.5. Перехід ризиків.

Відповідно до положення пункту Б.5 нести всі ризики загибелі або пошкодження товару до моменту, коли він перейде через борт судна в погодженому порту відвантаження.

А.6. Поділ витрат.

Відповідно до положень пункту Б.6:

- нести всі витрати по товару до моменту, коли він перейде через борт судна в погодженому порту відвантаження;

- витрати, пов'язані з митними формальностями, потрібними для вивозу, а також усі мита, податки та інші офіційні збори, які виплачуються при вивозі.

А.7. Повідомлення покупця.

Завчасно повідомити покупця про поставку товару на борт.

А.8. Доказ доставки - транспортний документ або еквівалентне електронне повідомлення.

За рахунок продавця надати покупцю звичайний документ, який є доказом поставки відповідно до пункту А.4.

Якщо ж цей документ не є транспортним, то слід, на прохання покупця, на його ризик і за його рахунок, уповні посприяти для одержання транспортного документа для договору перевезення (наприклад, транспортну накладну, що передається; морський дорожній лист, що не передається; документ для транспортування внутрішнім водним шляхом або комплексний транспортний документ).

Якщо продавець і покупець погодилися використовувати електронний зв'язок у відносинах між собою, то звичайний документ може бути замінений еквівалентним повідомленням ЕОІ.

А.9. Перевірка, упаковка, маркування.

Нести витрати, що викликаються перевіркою товару (наприклад, перевірка якості, вимірювання, зважування, підрахунок), необхідною для поставки товару в розпорядження покупця.

Забезпечити за свій рахунок упакування, за винятком випадків, коли у даній галузі торгівлі товар, який є предметом договору, звичайно прийнято відправляти без упаковки, що потрібна для перевезення товару тою мірою, якою обставини, що стосуються перевезення (наприклад, вид транспорту, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу.

Упаковка повинна мати відповідне маркування.

А.10. Інше маркування.

На прохання покупця, на його ризик і за його рахунок, уповні посприяти йому в одержанні документів або еквівалентних електронних повідомлень (крім згаданих у пункті А.8), виданих у країні відвантаження або переданих у цю країну й(або) країну походження товару, які можуть бути потрібними покупцю для ввозу товару й за необхідності - для транзитного перевезення через треті країни. Надати покупцеві, на його прохання, потрібну інформацію щодо одержання страховки.

Б. Покупець зобов'язаний

Б.1. Сплата ціни.

Сплатити ціну, передбачену в договорі купівлі-продажу.

Б.2. Ліцензії, дозволи і формальності.

Одержати на свій ризик і за свій рахунок будь-яку імпортну ліцензію або інший дозвіл державних органів і виконати всі митні формальності по ввозу товарів, а в окремому випадку - для їх транзитного перевезення через треті країни.

Б.3. Договір перевезення.

За свій рахунок укласти договір перевезення товару з погодженого порту відвантаження.

Б.4. Прийняття поставки.

Прийняти поставку товару відповідно до пункту А.4.

Б.5. Перехід ризиків.

Нести всі витрати загибелі або пошкодження товару від моменту фактичного переходу через поручні судна в погодженому порту відвантаження. Якщо покупець не може надати повідомлення відповідно до пункту Б.7, або якщо назване ним судно не прийде вчасно, або не зможе прийняти товари, або припинить приймання вантажу раніше обумовленого терміну, то він повинен нести всі ризики загибелі або пошкодження товару, починаючи із встановленої дати або дати закінчення обумовленого терміну поставки, але за умови, що товар був придбаний належним чином за договором, тобто виразно відокремлений або іншим чином позначений як такий, що є предметом даного договору.

Б.6. Поділ витрат.

Нести всі витрати по товару з моменту, коли він перейшов через поручні судна в погодженому порту відвантаження.

Сплачувати всі додаткові витрати, викликані тим, що вказане покупцем судно не прибуло вчасно, або якщо воно не може прийняти товари, або якщо покупець не зміг надати відповідне повідомлення згідно з пунктом Б.7, але за умови, що товар був придбаний належним чином за договором, тобто виразно відокремлений або іншим способом позначений як товар, що є предметом даного договору.

Сплатити всі мита, податки та інші офіційні збори, а також витрати по виконанню митних формальностей, сплачувані при ввозі товарів, а в окремому випадку для їх транзитного перевезення через треті країни.

Б.7. Повідомлення продавця.

Завчасно повідомити продавця про назву судна, пункт навантаження і потрібний час поставки.

Б.8. Доказ поставки - транспортний документ або еквівалентне електронне повідомлення. Прийняти доказ поставки відповідно до пункту А.8.

Б.9. Перевірка товарів.

Сплатити, якщо не застережене інше, витрати по передвідвантажувальній перевірці, за винятком тих випадків, коли цього вимагають власті країни експорту.

Б.10. Інші зобов'язання.

Сплатити всі видатки і збори, що виникли при одержанні документів або еквівалентних електронних повідомлень, згаданих у пункті А.10, і відшкодувати всі видатки і збори, що зазнав продавець при наданні допомоги відповідно до цього пункту.

Список використаних джерел

1. Киреев А.П. Международная економика: Учеб.пособие длч вузов. - М.: Междунар. Отношения, 2000

2. Овчинников Г.П. Международная єкономика: Учеб пособие . - СПб.: 1999

3. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: навч. Посібник . - К.: 2000

Размещено на Allbest.ru