Міжнародна міграція робочої сили

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан - тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. При чому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращанням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання. [21]

3.3 Основний виграш від еміграції трудових ресурсів

В міру розвитку глобалізації міжнародної економіки в світовому господарстві постійно зростають і масштаби міграції робочої сили. Водночас зростають і доходи та трансферти грошових переказів тих, хто працює за межами батьківщини. Причому обсяги і розміри грошових переказів зростають швидшими темпами, ніж кількість самих міжнародних мігрантів, і не тільки починають відігравати важливу роль для родин, які залишилися вдома, а й стають справжнім генератором розвитку економік країн - реципієнтів грошових трансфертів мігрантів. [11]

У 2007 році офіційні грошові перекази до країн, що розвиваються, становили близько 220 млрд. дол. США, що значно більше за обсяги міжнародної технічної допомоги цим країнам, за обсяги портфельних інвестицій і майже дорівнюють обсягам залученого капіталу у формі прямих інвестицій. Упродовж 1970-2007 років обсяги надходження грошових переказів у світі (переважно з розвинених держав у країни, що розвиваються) зросли у 14 разів, тоді як кількість мігрантів - лише у 2,4 разу.

Таким чином, трансферти грошових переказів по суті формують окрему складову міжнародного ринку капіталу - міграційний капітал. Його обсяги можна характеризувати як доходи мігрантів, які, за мінусом витрат на їхнє перебування в країні працевлаштування, направляються на батьківщину і використовуються для підвищення економічного та соціального рівня життя рідних і близьких, розвитку місцевих територій та країн загалом.

Залучення міжнародного міграційного капіталу та пов'язані з ним проблеми привертають дедалі більше уваги міжнародних організацій, органів державної влади та регуляторів фінансових ринків. По суті, йдеться про масштабну економічну діяльність, що здійснює вплив на загальну соціально-економічну ситуацію багатьох регіонів світу. Для України ці питання мають особливе значення, адже кількість людей, що працюють за кордоном, обраховується мільйонами чоловік. [3]

В Україні за роки незалежності не було проведено жодних серйозних досліджень щодо обсягів і масштабів надходження міграційного капіталу з-за кордону. А статистичні дані, оцінки окремих фахівців, українських і міжнародних організацій є досить відмінними та базуються на неповних даних. Наприклад, Світовий банк, який щороку публікує дані про трансферти міграційного капіталу між країнами світу, приписує Україні лише 650 млн. дол. надходжень грошових переказів у 2007 році.

Дещо вищі оцінки дає Національний банк України. За цими даними, протягом 2000-2007 років обсяги міграційного капіталу, що надійшов в Україну через банківську систему, зросли у 2,4 разу і перевищили в 2007-му 2,25 млрд. дол. Найбільші темпи зростання спостерігалися саме у 2006 році (на 30%), що зумовлено більшою лібералізацією ринку грошових переказів і зниженням цін на послуги з переказу коштів. Ще близько 1 млрд. дол. надійшло через спеціалізовані системи грошових переказів (Western Union, MoneyGram тощо).

За оцінкою фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, мігранти заробляють 4,7-7,5 млрд. дол. на рік. При цьому дослідники додають, що немає інформації, скільки доходу мігранти залишають, а скільки надсилають на батьківщину. За їхніми припущеннями, в Україну надходить близько половини цих коштів, тобто 2,5-3,5 млрд. дол.

Таким чином, однозначних оцінок щодо можливих надходжень міграційного капіталу в Україну немає, навпаки, є вражаючі відмінності. Такі великі розходження в оцінках обсягів надходження міграційного капіталу зумовлені відсутністю державної політики в цій сфері, непрозорістю схем переказу коштів, а також обмеженнями валютного законодавства України, що забороняє громадянам відкривати рахунки за кордоном. Як наслідок, абсолютна більшість коштів надсилається трудовими мігрантами через неофіційні (незареєстровані) канали, через знайомих, водіїв міжнародних маршрутів, неофіційні системи грошових переказів або доставляється особисто.

Аби визначити реальні обсяги міграційного капіталу, що надходить в Україну, було розроблено фахівцями НБУ певну систему обчислень, яка включає три основні етапи: 1) обчислення масштабів трудової міграції, 2) обчислення обсягів доходів (заробітків) трудових мігрантів, 3) визначення параметрів розподілу доходів трудових мігрантів і частки їх грошових переказів в Україну.

За підрахунками окремих українських експертів, за межами країни працюють від 4 до 5 млн. чоловік (за іншими оцінками - до 7 млн.). За даними ОЕСР, кількість українських трудових мігрантів становить майже 4,8 млн. чоловік. Основна причина такої розбіжності в оцінках зумовлена небажанням тих, хто від'їжджає, реєструватись у відповідних органах влади. Фахівці зазначають, що лише 5% майбутніх трудових мігрантів реєструються у відповідних установах. [15, c. 66]

Систематизація проведених досліджень дала змогу визначити географію і масштаби української трудової міграції в інші країни світу. На основі цього підраховано загальну кількість українських мігрантів, що працюють за кордоном, яка становить 5,48 млн. чоловік, з яких 2,5 млн. перебувають у Росії, 1,3 млн. - у Польщі, а також значна кількість в Італії (700 тис. чол.), Греції (300 тис.) та Португалії (150 тис.).

Звичайно, постає питання про ймовірність таких масштабів міграції з України. Адже відношення трудових мігрантів до загальної кількості населення в Україні коливається в межах 11-12%. Рівень цього показника стає очевидним у порівнянні з іншими країнами, особливо СНД. Наприклад, у Грузії частка трудових мігрантів сягає 36% населення самої країни, в Молдові - 27%. У північних країнах Латинської Америки завдяки територіальній близькості до США та Канади теж великі масштаби еміграції: у Сальвадорі - до 30% населення, на Гаїті - 24, в Еквадорі - 16%. Враховуючи такі міжнародні масштаби, трудову міграцію українців можна вважати досить помірною. [3]

Наступний етап - обчислення обсягів заробітків українських трудових мігрантів за кордоном. Аналіз досліджень та опитувань українських мігрантів Міжнародною організацією з міграції стосовно місячного доходу показав істотні коливання цього показника між країнами. Найбільший дохід мігранти отримують у країнах Європейського Союзу. Особливо слід виділити Ірландію (3125 дол. на місяць), Швейцарію (2300), країни Бенілюксу (1600-1675), Німеччину (1300) та Італію (934). Значно меншим є дохід українців, котрі працюють у країнах Східної Європи: Чехія - 527 дол. на місяць, Румунія і Словаччина - 430, Росія - 371.

На основі даних про річний дохід мігрантів в окремих країнах світу (місячний дохід х 12) і кількість мігрантів у них можна визначити загальний дохід трудових мігрантів по країнах працевлаштування.

Як наслідок, найбільший сукупний річний дохід мають українці, які працюють у Росії, - 8,9 млрд. дол., що зумовлено найбільшою їх кількістю - 2 млн. чоловік. Далі йдуть Італія та Польща, де обсяги сукупних доходів становлять відповідно 5,6 та 5,2 млрд. дол.

Сума доходів в усіх країнах виводить нас на загальну суму доходу, яку українські мігранти заробляють за кордоном. Вона становить близько 35,3 млрд. дол. на рік., або, в розрахунку на одного мігранта, 7157 дол. [6]

Третій етап - обчислення сум коштів, які трудові мігранти переказують на батьківщину. Якщо виходити з даних про надходження міграційного капіталу у сумі 3,06 млрд. дол. у 2006 році (дані НБУ по банківській системі 2,06 млрд. дол. + 1 млрд. через спеціалізовані системи переказу), то з'ясується, що в середньому один мігрант торік надіслав на батьківщину 621 дол. (3,06 млрд. дол.: 5,48 млн. мігрантів), або 52 дол. на місяць (621 дол. США: 12 місяців). Логічно постає запитання, чи потрібно українцям їхати на заробітки за кордон, тяжко працювати і заощаджувати, аби в середньому на місяць надсилати 52 дол. (263 гривні) своїм рідним і близьким в Україні. Такі висновки змушують задуматися над повнотою офіційних даних і необхідністю визначити більш реальні обсяги міграційного капіталу, який надсилають майже 5 млн. українців із-за кордону. [21]

Звичайно, обсяги доходів мігрантів і грошових переказів, які направляються ними на батьківщину, дуже різняться з огляду на витрати мігранта на проживання, харчування, транспорт тощо. Аби вийти на реальні суми, необхідно дослідити трансакції грошових переказів. Однак в Україні поки що таких досліджень немає. Але виходячи з більш як 50-річного досвіду трудової міграції населення Латинської Америки до Північної Америки, а також народів Південної Азії в регіон Перської затоки, можна з упевненістю стверджувати, що мігранти направляють 50-70%, а то й більшу частину отриманого доходу, причому перекази зростають у періоди економічних рецесій, природних катастроф у рідних країнах, а також напередодні свят.

А проведені власні розрахунки, що базуються на опитуванні молдовських трудових мігрантів відносно частки доходу, який ними направляється на батьківщину, дали нам змогу розрахувати можливі реальні масштаби переказів українських мігрантів. Результати цих розрахунків показали, що в середньому один наш мігрант переказує на батьківщину 60,3% отриманого доходу - тобто на рівні мігрантів з інших регіонів світу. І фактично мова йде про 21,3 млрд. дол. (60,3% від загальних доходів мігрантів у сумі 35,3 млрд. дол.). [26]

Зрозуміло, що понад 20 млрд. дол. надходжень міграційного капіталу - цифра доволі вражаюча. Це майже чверть ВВП країни і значно більше за обсяги надходжень сукупних іноземних інвестицій в Україну. Однак ситуація стає більш реальною і ймовірною, якщо поглянути на дані інших країн світу. Наприклад, надходження міграційного капіталу відносно ВВП Молдови становило у 2006 році понад 46%, у Тонга і Лесото - понад 25%, у Таджикистані - понад 23%.

Розраховані обсяги ймовірних надходжень міграційного капіталу в країну стають ще реальнішими, якщо розділити 21,3 млрд. дол. на кількість українських мігрантів (5,48 млн. чол.). Отримаємо близько 4320 дол. на одного мігранта на рік, або 360 дол. грошового переказу на місяць (4320: 12 місяців). Ці дані також можна порівняти з місячною сумою переказу в інших країнах світу. В таких бідних країнах, як Бангладеш і Пакистан, середньомісячні суми трансфертів у 1,5-2 рази більші, а в Індію - утричі більші, ніж їх українські мігранти надсилають на батьківщину. [26]

Водночас в обох випадках слід мати на увазі, що дані по країнах порівняння - це офіційна статистика, що, як правило, є неповною (за даними Світового банку, в середньому по країнах світу офіційність на рівні 50%). Порівняння по Україні є розрахунковими даними, тобто вони набагато повніші. Фахівці, які глибше знайомі зі статистикою про грошові перекази трудових мігрантів в різних країнах світу, можуть зауважити, що обсяги міграційного капіталу в Україну, обчислені нами, такі великі, що наближаються до країн із дуже великими масштабами трудової міграції, наприклад, Китай, Індія, Мексика тощо.

Справді, за офіційними даними, тільки у Мексику міграційний капітал надійшов у розмірі понад 25 млрд. дол., в Індію - 23,5 млрд., Китай - 22,5 млрд. дол. Чималі обсяги також залучали Ліван, Марокко, Бангладеш, хоча кількість їх заробітчан за кордоном значно менша, ніж українських. Але в даному випадку по згаданих країнах знов-таки наводяться офіційні дані грошових переказів, а по Україні - розрахункові. Якщо врахувати, що в середньому у світі офіційність грошових переказів трудових мігрантів становить 50%, то дані треба щонайменше подвоїти.

Вражаючою видається картина офіційних і неофіційних переказів у розрізі окремих країн. Подекуди співвідношення суми міграційного капіталу, що надійшов за неофіційними каналами, до офіційних трансфертів грошових переказів становить 50%. А в Індії, Уганді та Судані перевищує 80%.

Отже, зважаючи на те, що Україна порівняно недавно вступила в широкомасштабні процеси трудової міграції, а також на нерозвиненість цього напрямку статистики та неврахування всіх трансфертів грошових переказів через банківські та небанківські системи, рівень офіційності грошових переказів порядку 14% є досить ймовірним. Він є близьким до відповідного показника в Індії, Уганді, Судані.

Узагальнюючи результати проведених досліджень і порівнюючи отримані дані з показниками інших країн, можна дійти висновку, що надходження переказів від українських мігрантів в сумі 21,3 млрд. дол. є досить ймовірними. Відсутність офіційного підтвердження цих даних зумовлена низкою зовнішніх і внутрішніх чинників: високі ціни на послуги з переказу, непродумана державна політика в цій сфері тощо. [3]

Висновки

Явище міжнародної міграції робочої сили має глибоке коріння, але в добу сучасності воно набуло неабиякого значення. Адже це не просто переміщення людей між країнами. В основі міграції лежить економічні закони та правила, згідно яких трудові ресурси спрямовуються туди, де за рівних умов вища ціна на них. А в останні десятиліття у світовому масштабі різниця між прибутками країн помітно збільшилась. В 2007 р. ВВП на душу населення у високо розвинутих країнах був у середньому у 8 разів вищим за аналогічний показник країн із середнім рівнем розвитку, та у 41 раз вищим за ВВП на душу населення бідних країн. За таких умов глобальне збільшення трудової міграції, зокрема пересування до нещодавно розширених кордонів Європейського Союзу (ЄС), має виразний вплив на регіони ЕС та Співдружності Незалежних Держав (СНД).

У світовому масштабі найпопулярнішим регіоном для мігрантів є розвинуті країни Північної Америки, зокрема США та Канада. Наступний регіон - це Західна Європа. Також значна кількість працюючих іммігрує до країн Близького Сходу, маються на увазі країни - експортери нафти, та до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, таких як Японія, Малайзія, Сінгапур та ін. Ще один традиційний центр міграції - Австралія. Досить багато працюючих притягує Латинська Америка, перш за все Аргентина, Бразилія, Венесуела.

Для України трудова міграція набула особливого значення після переходу від планової економіки до ринкової. Недостатня кількість робочих місць з прийнятною зарплатою і низький рівень соціальних гарантій призвели до того, що значна кількість працюючих виїхала за кордон. Міграцію не можна оцінити однозначно, адже вона має як позитивні так і негативні наслідки. Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі - працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід'ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї.

Щодо загальних наслідків міграції на світове господарство, то ними є наступні:

а) внаслідок міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами;

б) міжнародна міграція робочої сили спричиняє тенденцію до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.

Крім того, наслідки міграції можна окремо простежити для країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили. Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:

1) країна-експортер залишається без активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10% національного доходу);

2) постійна орієнтація на експорт трудових ресурсів спричиняє певне падіння довіри до економіки країни, що знижує рівень її інвестицій;

3) «відтік мізків» - серйозна проблема для більшості країн, що розвиваються, особливо Африки (Малаві, Судан, Замбія);

4) у багатьох випадках грошові перекази на батьківщину громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом'якшують негативні наслідки виїзду.

У деяких країнах, що розвиваються, розмір переказів приватного характеру сягає 25-50% доходів країни, одержаних від товарного експорту (Бангладеш, Шрі-Ланка, Судан, Буркіна-Фасо). В Йорданії, Лесото, Йемені перекази досягають 50% ВНП;

5) повертаючись на батьківщину, мігранти привозять з собою значні матеріальні цінності, до того ж повертаються більш кваліфіковані працівники;

6) часто після повернення на батьківщину мігранти використовують накопичені за кордоном кошти та цінності для організації підприємницької діяльності в своїй країні;

7) додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів:

8) еміграція позитивно впливає на економіку країн, які характеризуються значними розмірами безробіття.

Напрямки впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-імпортера:

1) імміграція висококваліфікованих професіоналів сприяє економічному зростанню, оскільки:

- заощаджуються кошти на підготовку таких фахівців;

- скорочуються витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау за кордоном;

2) залучення іноземної робочої сили підвищує конкуренцію на внутрішньому ринку праці, що стимулює зростання ефективності виробництва в країні.

Зауважимо, що економіки ряду промислово розвинених країн були створені за рахунок масового залучення працівників ззовні. Практично на 100% створення та розвиток таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль уможливили іммігранти. Важко переоцінити їх внесок і у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.

3) додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття.

Потрібно зауважити, що іммігранти в переважній більшості випадків займають вакансії, на які немає претендентів серед місцевого населення. У кінці 80-х років майже 85% економічно активних іммігрантів ФРН працювали на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60% з них відносились до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. У той же період у Франції 69% іммігрантів працювали з використанням ручної праці. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва не функціонували б, якби не робітники-іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили;

4) зростання соціальної напруги в суспільстві, конфлікти на расовій, національній та релігійній основі;

5) відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;

6) втрата виучених дешевих спеціалістів при їх поверненні на батьківщину

Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними, які теж мають місце.

Список джерел

1. Бієрвірт К. Необхідність зміцнення політики України щодо міграції та біженців. - Київ. - 1996. - Вип. 17: Проблеми міграції. - 36-42 с.

2. Бритченко С. Основні напрями розвитку міграційного законодавства і вдосконалення системи управління міграційними процесами в Україні на сучасному етапі // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні. - К., 2002. - 191-201 с.

3. Гайдуцький А. «Міграційний капітал в Україні» // Дзеркало тижня, - 2007. - №15.

4. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення // Економіка України. - 2001. - №4.

5. Заставний Ф. Українське заробітчанство в зарубіжжі: реалії, проблеми, перспективи // Географія та основи економіки в школі. 2003, №5. - 32-35 с.

6. Івашко О., Бень А. П'ять мільйонів на закордонних заробітках. Та ще й нелегально // Голос України. - 2003. - 3 квіт.

7. Інформаційне забезпечення ринку праці в Україні: Матеріали семінару, м. Ялта, 25 - 27 вересня 2006 р. - К.: Д ержкомстат України, 2006. - С. 139, 176.

8. Киреев А. Международная экономика, - М, 1997.

9. Кугман П., Обстфельд М., Международная экономика. Теория и практика» - М.: МГУ, 1997.

10. Козак Ю.Г. Економіка зарубіжних країн. - К: ЦУЛ, 2003.

11. Козик В.В. Панкова Л.А. Світове господарство та міжнародні економічні відносини - Львів: 1995

12. Козменко В.М. Школа І.М. Міжнародні економічні відносини - Чернівці: Рута. - 1996. - 116-123 с.

13. Король Г.М. Проблеми сучасної міграційної політики в Україні // Вч. зап. - К., 2005. - Вип.12. - 89-94 с.

14. Лібанова Е., Позняк О. Зовнішні трудові міграції населення України. - К.: РВПС України, 2002. - 78 с.

15. Малиновська О.А. Міграційна ситуація та міграційна політика в Україні. - К., 1997. - 66 с.

16. Колесова В.П., Осьмова М.Н. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран. - М: Флінта, 2001.

17. Овчинников Г.П. Международная экономика, Санкт-Петербург, 1999.

18. Пашков М. Зворотній бік міграційної карти // Дзеркало тижня. - 2003. - №16. - 4 с.

19. Пирожков С., Малиновская Е., Хомра А. Внешние трудовые миграции в Украине: социально-экономический аспект: Монография. - К: НИПМБ, 2003. - 134 с.

20. Працевлаштування громадян України за кордоном у 2005 році (За даними державної статистичної звітності) // Інформаційне забезпечення ринку праці в Україні: матеріали семінару, м. Ялта, 25 - 27 вересня 2006 р. - К., Держкомстат України, 2006. - 177 с.

21. Проблеми міграції: інформаційно-аналітичний журнал // Центр дослідженняя проблем міграції. - Київ.

22. Прибыткова И. Трудовые мигранты в социальной иерархии украинского общества // Социология: теория, методы, маркетинг. - К., 2002. - №4. - 159 с.

23. Радутний С. Державна міграційна служба: ані кроку від МВС: [Нелегальна міграція та наслідки від неї] // Іменем закону. - 2005. - (№26 - 27). - 7 с.

24. Современный экономический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1999.

25. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Виступ Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової у Верховній Раді України під час представлення Спеціальної доповіді Уповноваженого // Голос України. - 2003.

26. Статистика України // Держ. ком. стат. України, НДІ статистики. - Науково-інформаційний журнал. - К. 2007, №3.

27. Статистичний щорічник Київської області за 2006 рік // Державний комітет статистики України. Київське обласне управління статистики. - Київ, 2006. - 235 с.

28. Сутырин Е.Ф., Международные экономические отношения, Санкт-Петербургского университета, 1996.

29. Трудова міграція населення Тернопільської області: кількісний та географічний аспекти / Мінпраці та соціальної політики України. Тернопільська облдержадміністрація. - Тернопіль: Лідер, 2002. - 41 с.

30. Хомра О. Структура і напрямки міграційних потоків населення України (заключний науковий звіт по проекту). - К. - 1998. - 26 с.

міжнародний міграція трудовий

Размещено на Allbest.ru