Зовнішньоекономічна діяльність. Міжнародні розрахунки та торгівля

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: “Основи зовнішньоекономічної діяльності”

Киів 2012 р.



Зміст

1. Основні види зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Міжнародна торгівля

1.2 Міжнародний лізинг

1.3 Використання активів з-за кордону

1.4 Контрактні форми ЗЕД

1.5 Міжнародні інвестиції

2. Показники ефективності діяльності фірм

3. Міжнародні розрахунки та кредити

3.1 Міжнародні розрахунки та їх основні форми

3.2 Типи міжнародних розрахунків

3.3 Види акредитивів

3.4 Платіжний баланс

4. Сутність транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі та базових умов поставок товарів від продавця до покупця

5. Стан валютного регулювання та контролю за цим процесом за сучасних умов

5.1 Етапи формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні

5.2 Сучасна система валютного регулювання та валютного контролю в Україні

6. Загальні показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності

6.1 Ефективність як економічна категорія

6.2 Завдання та джерела аналізу збутової зовнішньоекономічної діяльності підприємства

6.3 Аналіз виконання договірних зобов'язань

Список використаної літератури



1. Основні види зовнішньоекономічної діяльності

Існують різноманітні класифікації видів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки в різних випадках можуть використовуватися різноманітні критерії. Так, зовнішня торгівля може розглядатися з позицій напрямку ЗЕД (імпорт і експорт), а також із позицій предмета (товари, послуги) або ж регіональних особливостей (прикордонна торгівля) та засобу розрахунків (бартерні операції) та ін.

В число основних видів ЗЕД можна включити:

- міжнародну торгівлю;

- міжнародний лізинг;

- використання активів з-за кордону;

- контрактні форми ЗЕД;

- міжнародні інвестиції.

При проведенні міжнародного бізнесу компанії мають вибирати одну з різноманітних форм господарських операцій. Вибираючи, варто уважно розглянути власні цілі та оцінити ресурси, а також умови здійснення своєї діяльності.

1.1 Міжнародна торгівля

Серед наведених форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами і послугами - результатами національної праці. Залежно від предмета і характеру здійснення зовнішньоторговельних операцій існують різноманітні форми торгівлі.

Торгівля готовою продукцією, тобто призначеною та придатною для безпосереднього кінцевого споживання. Вона здійснюється або за світовими, або за договірними цінами безпосередньо виробником чи через різних посередників. Можливе доопрацювання продукції перед продажем з урахуванням інтересів імпортера, а також обслуговування після продажу. Розрахунки можуть здійснюватися у валюті експортера, валюті імпортера чи у валюті третьої країни.

Торгівля продукцією в розібраному вигляді, її імпорт, як правило, оподатковується митом за зниженими тарифами, що дозволяє "обходити" високі митні ставки на ввезення готової продукції. Торгівля продукцією в розібраному вигляді виправдана, якщо її монтування за кордоном дозволяє одержати великий прибуток за рахунок використання місцевої дешевої робочої сили ("викруткові технології"), більш пільгового оподаткування, більш низької оренди землі тощо. Варто мати на увазі, що експорт низки товарів у зібраному вигляді просто об'єктивно неможливий (реактори, портові крани та ін.).

Зустрічні поставки - експортно-імпортні операції, при яких експортери зобов'язуються придбати в імпортерів товари на частину або повну вартість експортованої продукції, їхні найважливіші різновиди:

- бартерні операції передбачають безвалютний, збалансований, заснований на вартісній оцінці обмін товарами за договірними або світовими цінами, їх причиною є відсутність у партнерів конвертованої валюти;

- викуп застарілої продукції при збуті більш сучасних моделей і модифікацій. При цьому в ціну нової продукції зараховується залишкова вартість виробів, що повертаються;

- операції з давальницькою сировиною передбачають переробку закордонної сировини чи відходів із наступними розрахунками продуктами їхньої переробки. Вони виправдані тоді, коли є величезні запаси сировини, відходів, а потужності для їх переробки відсутні або недостатні.

В усіх випадках необхідна вартісна оцінка продукції, що передається. Це потрібно для митного обліку, для визначення сум страхових виплат у випадку втрати товарів. Штрафні санкції при цьому здійснюються через скорочення або збільшення поставок.

Постачання комплектного устаткування. Поставляються технологічні комплекси з повним комплектом послуг з їхнього проектування, спорудження, налагодження, підготовки до експлуатації в місцевих умовах. Найбільш поширена практика здачі об'єктів "під ключ", що передбачає оплату після прийняття їхнім замовником. Такі угоди передбачають також постачання необхідних матеріалів і інструменту, навчання місцевих кадрів, сприяння в організації і управлінні виробничим процесом, забезпечення експлуатації об'єкта в період дії гарантійного терміну.

Торгівля ліцензіями. Мова йде про надання на певних умовах якомусь суб'єкту прав на використання винаходів, "ноу-хау" і т.д. протягом визначеного терміну за відповідну винагороду. Якщо технічні нововведення не захищені патентом, то мова йде про безпатентну ліцензію. Найбільш поширеними стали ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін з наданням "ноу-хау", інших послуг. У ліцензійній угоді чітко й однозначно визначаються вид ліцензії (безпатентна чи патентна), обсяг прав на використання переданої технології (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків ("роялті" або паушальні платежі), сфера і межі застосування технології, термін дії ліцензійного договору. Важливо пам'ятати, що в період дії ліцензійної угоди приймаюча сторона зобов'язана інформувати продавця (ліцензіара) про всі зміни у технології.

Подорожі, туризм і транспорт. Надходження від транспортування товарів і туризму можуть стати важливим джерелом прибутку для міжнародних агентств повітряних сполучень, компаній морських перевезень, агентств з попереднього бронювання квитків і місць, а також готелів.

Наприклад, стан економіки таких країн, як Греція і Норвегія, багато в чому залежить від прибутків, що надходять від перевезення іноземних вантажів на їхніх суднах. На Багамських островах від іноземного туризму одержують значно більше прибутку, ніж від товарного експорту. Звичайно, Україна ще помітно відстає за цим показником від інших країн, проте тенденції в ряді регіонів вже подають надію на відчутні зміни. Особливо важливо відзначити, що це одна з найбільш динамічних форм ЗЕД.

Міжнародний туризм. Вкладені один раз інвестиції в будівництво готелів, транспортних вузлів і артерій, місць проведення дозвілля тощо швидко окупляться і при наявності належних передумов принесуть стабільний і високий прибуток. Мова йде як про прийом іноземних туристів, так і про відправлення за кордон власних громадян. Міжнародний туризм веде до різкого збільшення зайнятості не тільки в сферах, безпосередньо з ним пов'язаних, але і в транспорті, виробництві туристичного спорядження, сувенірів і т.д.

Експортування й імпортування виробів є для більшості країн основним джерелом міжнародних прибутків і витрат. Серед компаній, які беруть участь у міжнародному бізнесі, переважають ті, що здебільшого займаються імпортом і експортом, ніж будь-яким іншим видом операцій.

Імпорт та (або) експорт продукції часто є першою зовнішньоекономічною операцією, що проводиться тією чи іншою фірмою. Це пояснюється тим, що на початковій стадії залучення до міжнародного бізнесу ці операції передбачають зазвичай мінімальні зобов'язання і найменший ризик для ресурсів фірми. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що зводить до мінімуму потребу в додаткових капіталовкладеннях. Крім цього, вони можуть вдаватися до послуг торгових посередників, що за комісійні візьмуться здійснювати експортно-імпортні функції, усуваючи, таким чином, і необхідність у залученні досвідченого персоналу для зовнішньоторговельних операцій.

Експортно-імпортні операції не припиняються фірмами і тоді, коли вони переходять до інших фірм міжнародного бізнесу. У цьому випадку вони продовжуються або у вигляді аналогічного бізнесу на інших ринках, або як доповнення до нових видів бізнесу.



1.2 Міжнародний лізинг

Міжнародний лізинг - надання в довгострокову оренду (на термін понад 12 місяців) виробничого устаткування, транспортних засобів, комп'ютерної техніки, складських приміщень. Тим самим орендар, що не володіє валютними коштами для придбання відповідного об'єкта в повну власність, одержує можливість його експлуатації. Відповідно до правил Міжнародного валютного фонду зобов'язання, що випливають із лізингу, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави. Тому він знаходить підтримку держави. Крім того, орендні платежі, як правило, належать до операційних витрат і тому не оподатковуються. Орендар проводить орендні платежі за статтею витрат і має можливість після завершення терміну договору викупити предмет оренди за залишковою вартістю у свою власність, а може укласти новий ліцензійний договір на нове, більш сучасне устаткування. Його не цікавить проблема утилізації устаткування, що відслужило свій термін. При цьому мито стягується при придбанні із залишкової вартості, що являє собою значну економію для орендаря.

Корисний досвід міжнародного лізингу накопичений низкою авіаційних компаній України. Зокрема, українсько-ірландське спільне підприємство "Міжнародні авіалінії України" (МАУ) завдяки лізингу трьох "Боїнгів" здійснює рейси більше ніж 20 міжнародними маршрутами. Сам лізинг став можливий завдяки високому авторитету партнера - ірландської компанії "Гіннес Піт Ейвіейшн", що є світовим лідером у сфері послуг з лізингу літаків.

1.3 Використання активів з-за кордону

Роялті (royalties) є виплатами за використання активів, що знаходяться за кордоном, наприклад фірмових знаків, патентів, авторських прав або інших видів експертних документів, відповідно до підписаних контрактів, так званих ліцензійних угод (licensing agreements). За допомогою роялті оплачується також франчайзинг (franchising), тобто такий спосіб ведення бізнесу, при якому одна сторона - франшизер (franchiser) продає іншій незалежній стороні - франшизі (franchisee) право на користування своїм фірмовим знаком, що є істотним активом для франшизи. Крім того, франшизу на тривалій основі допомагає партнеру в здійсненні господарських операцій, поставляючи напівфабрикати і комплектуючі, надаючи управлінські послуги і технології. Досить часто фірми вдаються до придбання іноземних ліцензій або франчайзингу після того, як вони досягають успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку. Цей крок звичайно припускає прийняття на себе більших зобов'язань у міжнародному плані, ніж експортна діяльність. Відповідальність буває переважно викликана тим, що фірма повинна направити досвідчений технічний персонал за кордон для сприяння ліцензіату або тримачу франшизи, у створенні й адаптації його виробничих потужностей для випуску нового виробу.

1.4 Контрактні форми ЗЕД

Ця форма ЗЕД є протилежною попередній, оскільки означає здійснення діяльності за кордоном. Комісійні (fees) є нічим іншим, як оплатою за здійснення певної діяльності за кордоном, зокрема: проведення банківських операцій, страхування, оренди або прокату (наприклад фільму "Зоряні війни"), проектно-конструкторських робіт й управлінських послуг. Проектно-конструкторські роботи, як правило, проводяться в рамках операцій "під ключ" (turnkey operations), які передбачають формування на контрактній основі виробничих потужностей, переданих в експлуатацію замовнику після забезпечення їхньої повної готовності до початку експлуатації. Комісійні виплати за управлінські послуги зазвичай є результатом попередньо підписаних контрактів на управління (management contracts) чи досягнутих домовленостей, відповідно до яких одна фірма надає іншій управлінський персонал для загального керівництва або спеціалізованих управлінських функцій.

1.5 Міжнародні інвестиції

У процесі інтернаціоналізації виробництва відбувається трансферт капіталу однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі, відомий як "міжнародні інвестиції". Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний обмін кваліфікованими спеціалістами і новими технологіями між країнами, ніж у випадку відсутності контрольного пакета акцій у закордонному виробництві. Внаслідок високого рівня зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після того, як фірма набула досвіду в здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма "Кока-Кола" використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва безалкогольних напоїв, оскільки це дає змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма має також прямі капіталовкладення в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене.

Коли дві або більше організацій мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном "спільне підприємство" (joint venture). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як "змішане підприємство" (mixed venture), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад "Міжнародні авіалінії України".

Для значної кількості американських фірм рівень продажу продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу американської продукції, що посилається за кордон у вигляді товарного експорту. "Кока-Кола" виробляє за кордоном близько 70 % обсягів своєї продукції. На сьогоднішній день найбільші фірми світу мають великі прямі інвестиції за кордоном, що охоплюють кожен із видів бізнесу, зокрема видобуток сировини, вирощування врожаю, виробництво продукції або її компонентів, продаж продукції, а також надання різноманітного роду послуг.

До "портфельних" інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов'язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. Іноземні "портфельні" інвестиції важливі майже для всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одержання більш високого прибутку за рахунок короткострокових капіталовкладень. Вони також використовують позики різних країн.

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів "під ключ" - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.



2. Показники ефективності діяльності фірм

Показники ефективності діяльності фірм - це абсолютні та відносні дані. Основний з них - прибуток - кінцева мета і основний критерій діяльності фірми.

Часто використовується термін валовий прибуток. Цей показник залежить від обсягу продажів, прибутковості (різниця між чистими витратами і чистою продажною ціною) і системи заходів по реалізації.

Валовий прибуток забезпечує:

- покриття всіх експлуатаційних витрат підприємства, що не залежать безпосередньо від товарообігу (обсягу продажів);

- погашення всіх боргів і позик;

- виплату відрахувань до пенсійного фонду;

- сплату всіх необхідних податків або відрахувань до державного фонду соціального страхування;

- заміну основних засобів при їх зносі;

- підвищення витрат до того, як вони окупляться при підвищенні продажної ціни;

- збільшення обсягу капіталовкладень у міру зростання бізнесу;

- виплату дивідендів.

Тільки після того як будуть задоволені всі ці вимоги, решту прибутку можна знову вкласти у виробництво з метою подальшого розширення підприємства.

Кожне підприємство повинно постійно отримувати деяку мінімальну суму валової прибутку лише для того, щоб його власники могли вижити.

Вартість або обсяг продукції,яку необхідно реалізувати, щоб отримати достатню валовий прибуток, що залишилася після задоволення інших вимог, називають критичним обсягом продажів.

На основі отриманої абсолютної прибутку обчислюються відносні показники рентабельності:

рентабельність продажів;

рентабельність активів;

рентабельність основного капіталу;

рентабельність власного капіталу;

середня норма рентабельності.

Важливий показник ефективності - обсяг продажів. Він відображає масштаби діяльності фірми і темпи її зростання. На основі цього показника обчислюються відносні показники ефективності:

- ставлення обсягу продажів до активів;

- ставлення обсягу продажів до основного капіталу;

- ставлення обсягу продажів до оборотного капіталу;

- ставлення обсягу продажів до матеріально-виробничих запасів;

- частка витрат виробництва у вартості реалізованої продукції;

- ставлення обсягу продажів до загальної кількості зайнятих.

Показники, характеризують фірму, необхідно аналізувати в динаміці, в порівнянні. Так, наприклад, прибуток може за роками збільшуватися або зменшуватися. Можуть бути збиткові роки. Відомий менеджер Лі Якокка зазначає, що автомобільна монополія "Крайслер" протягом 1978-1981 рр.. терпіла збитки, а потім за показниками ефективності стала значно випереджати своїх головних конкурентів "Дженерал моторс" і "Форд моторс"*. Збільшення або зменшення обсягу продажів не можна однозначно розглядати як підвищення або зниження ефективності діяльності фірми. Необхідно проаналізувати причини що сталося. У кожному випадку причини можуть бути різними, наприклад, продаж активів, поглинання, злиття та інші організаційні заходи.



3. Міжнародні розрахунки та кредити

3.1 Міжнародні розрахунки та їх основні форми

Міжнародні розрахунки; це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.

Суб'єкти: імпортери, експортери, банки.

“Лоро”; іноземні кореспондентські рахунки в банку.

“Ностро” рахунки банку в іноземному банку.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

умови зовнішньоторговельних контрактів;

валютне законодавство;

особливості банківської практики;

міжнародні правила та звичаї тощо.

Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Зовнішньоекономічна угода (контракт); це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в угоді (контракті), належать такі:

Ціна та загальна вартість угоди (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з угодою (контрактом) та валюта платежів.

Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та терміни фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії; “на вимогу” й “умовна”, умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічної угоди; запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торгівельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгівельної палати ( Париж ) .

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

-безпосередній (повний розрахунок); повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

-розрахунок у кредит (з розстроченням); надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

3.2 Типи міжнародних розрахунків

1. Національною валютою:

торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу; угода між урядами двох і більше країн при обов'язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов'язань.

4. Золото:використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. Специфіки суб'єкта:

- між конкретними контрагентами;

- між банками;

- між банком і контрагентом;

- між державою і банком;

- між державами.

2. Взаємодії суб'єктів:

- напряму;

- через посередників.

3. Від об'єкту:

-торговельні операції;

-інвестиційні операції;

-некомерційні операції.

4. Умови розрахунків:

-готівкові;

-з наданням кредиту.

Форми міжнародних розрахунків (у напрямку спаду вигідності для експортера): 100%-ний аванс або авансові платежі (передоплата). Рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках. В Україні; в експортних - післяплата, при імпорті - передоплата.

Авансова оплата

Імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру. Використовується тільки у випадку незадовільного кредитного стану імпортера чи при наявності складнощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але при будь-якому випадку кінцеві розрахунки будуть залежати від перевірки всіх документів банком імпортера.

3.3 Види акредитивів

Акредитив - угода, в якій банк зобов'язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару - експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Акредитив за формою буває:

грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред'являються, за курсом на день платежу) це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами;

товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред'явити для отримання платежу.

В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь:

-імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

-банк імпортера (банк-емітент), який відкриває акредитив;

банк, що авізує, перевіряє дійсність акредитиву і повідомляє експортера про відкриття на його користь акредитиву та передає йому текст акредитиву;

-бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акредитив;

-рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв'язки;

-перевізник та експедитор.

Види акредитивів різноманітні і поділяються:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

-безвідзивний

-відзивний

2. З т. з. додаткових зобов'язань іншого банку по акредитиву :

-підтверджений

-непідтверджений

3. З т. з. можливості поновлення акредитива:

-роловерні (револьверні, поновлені)

4. З т. з. можливості використання акредитивом другим бенефіціаром (непосредственним поставщиком товара):

-переказні (трансферабельні)

5. З т. з. існування валютного покриття :

-покритий

-непокритий

6. З т. з. можливостей реалізації акредитиву:

-акредитиви з оплатою проти документів;

-акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом при умові виконання усіх вимог акредитива;

-акредитиви з відстрочкою платежу;

-акредитиви з негоціацією документів.

1. Відзивний акредитив - у будь-який час може бути змінений або анульований банком - емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ніякого правового платіжного зобов'язання банка. Тільки тоді, коли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж по документам, відзив акредитиву залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару достатнього забезпечення.

Безвідзивний акредитив дає бенефіціару високу ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитиву, який у випадку коли пред'явлені всі пред'явлені документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов'язання платежу банка -емітента. Для зміни або анулювання умов акредитиві при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і відповідних банків.

2. Безвідзивний непідтверджений акредитив Банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов'язання платежу і, таким чином, не зобов'язаний його здійснювати на основі документів, що пред'явлені бенефіціаром

Безвідзивний підтверджений акредитив якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов'язується здійснити платіж по документам, що відповідають акредитиву і що подані вчасно.

3. Револьверний акредитив якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитиву, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок.

Розрахунки з використанням револьверних акредитивів можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі:

- Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю використаних часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися;

- При некумулятивному варіанті, навпаки, термін використання своєчасно не запитаних часткових сум зникає.

Певною перевагою револьверних акредитивів є те, що необхідно кожен раз відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, маємо економію на канцелярських та інших витратах.

4. Переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати вказівки банку, проводити оплату, акцепт або покупку тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або декільком третім особам (іншим бенефіціарам). Інші бенефіціари не мають права подальшого перекладу трансферабельного акредитиву. Акредитив може бути переказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є “трансферабельним”. Терміни “дробовий”, “що переуступається”, “що передається” не повинні застосовуватися.

5. Покриті акредитиви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на термін дії зобов'язань банка-емітента з умовою можливості їх використання для виплат по акредитиву. Покриття може надаватися кількома відомими способами:

- кредитування сумою акредитиву кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку - емітенті або іншому банку;

- надання виконуючому банку права списати всю суму акредитиву з рахунку банка-емітента в момент отримання акредитива на виконання;

- відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитиву до виплати коштів по ньому.

6. Акредитив з оплатою проти документів найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред'явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитиву. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки документів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (виконуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу по акредитиву.

Акредитив з акцептом тратт бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов по акредитиву тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для платежу в день настання строку, або, якщо він хоче відразу розпоряджатися грошима, для дисконтування.

Акредитив з відстрочкою платежу бенефіціар отримує платіж не при подачі документів, а в більш пізній термін, що передбачено в акредитиві (без виписки експортером векселів). При подачі документів згідно акредитиву бенефіціар отримує письмову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у день настання відповідного строку оплати. Таким чином, імпортер вступає у володіння документами (і тим самим товарами або послугами), до того як він буде дебетований по продажній або покупній ціні.

Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт товарний акредитив, виставлений банком-емітентом в його національній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитиву.

Негоціація тратт купівля-продаж векселів або інших цінних паперів, що мають попит на ринку.

Інкасо банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари та послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

- доручитель клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

-банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

- інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

- банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

-імпортер-платник.

Банк імпортера Банк, який представляє Банк експортера чи інкасуючий банк 3 чи банк-ремітент

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар (1а).

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Переваги:для імпортера немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортер зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:ризик, пов'язаний з відмовою від платежу значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недоліків інкасо:

імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) вексельне поручительство;

експортер використовує банківський кредит для покриття і мобілізованих ресурсів.

4. Відкритий банківський рахунок

Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати) - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами)

5. Банківський переказ це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи.

При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту за національну. (СВІФТ система електронних переказів)

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. В цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред'явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу).

6. Розрахунки з використанням векселів і чеків

Банківський вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Банківський вексель буває :

- простий;

- переказний.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) містить письмовий наказ векселя-держателя (трассанта), адресований платнику (трассату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін.

Документарний переказний вексель для інкасування експортер після здійснення перевезення товарів імпортеру, пред'являє вексель і документи у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

Банківський чек письмовий наказ банка-власника авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека. Експортери отримавши такий чек продають його своїм банкам.

Грошовий документ встановленої форми, який має безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі про виплату його держателя вказаної суми.

Банк звичайно виписує чеки в тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.

7. Консигнація означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір, поки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера.

Ризики, що виникають при міжнародних платежах.

1. Вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил).

2. Ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни, внаслідок обмеження, накладеного урядом.

3. Ризик невиконання зобов'язання, або несплати (більш імовірний, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником).

3.4 Платіжний баланс

зовнішньоекономічний міжнародний торгівля лізинг

Платіжний баланс (balance of payments) це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Платіжний баланс - це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу.

Платіжний баланс статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу. (Киреев, с.127, МВФ, 1993, с.21)

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які із дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної й іноземної валюти в цей момент і він є одним із факторів формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників при здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони дебет і кредит. У відповідності з цією обліковою системою загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит - це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну (збільшення пасивів, зменшення активів) (приносять іноземну валюту).

Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон (збільшення активів, зменшення зобов'язань) (пов'язані з витратами іноземної валюти).

Способи використання інформації платіжного балансу:

1. По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

2. По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

3. По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Структура платіжного балансу:

Торговельний баланс

Баланс послуг та некомерційних платежів

Баланс руху капіталів і кредитів

Торговельний баланс це співвідношення вартості експорту та імпорту.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв'язків із партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

- платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;

- за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу;

- за методикою МВФ показують односторонні перекази :

- державні операції субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

- міжнародний рух підприємницького капіталу;

- міжнародний рух позикового капіталу.

Міжнародний рух підприємницького капіталу включає:

Вивіз капіталу:

Прямі інвестиції за рубіж, проведені національними фірмами.

Придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій.

Придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.

Приток капіталу :

Прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами.

Придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни.

Придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Міжнародний рух позикового капіталу включає:

Довго- і середньострокові операції це державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік.

Короткострокові операції - включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками.

Помилки і пропуски включає дані як статистичних похибок так і неврахованих операцій. Показники різко зростають в кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами заключна стаття платіжного балансу, відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов'язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:

- Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

- Циклічні коливання економіки.

- Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

- Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

- Зміни в міжнародній торгівлі.

- Вплив валютно-фінансових факторів.

- Негативний вплив інфляції.

-Торгівельно-політична дискримінація певних країн.

- Надзвичайні обставини неврожай, стихійні лиха, катастрофи.



4. Сутність транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі та базових умов поставок товарів від продавця до покупця

Базисні умови зовнішньоторговельного контракту купівлі - продажу називаються так тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) у ціну товару чи ні.

Базисні умови визначають:

1. хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця чи покупця, транзитних країн, а також під час перевезення товару морським, річковим і повітряним транспортом;

2.становище вантажу стосовно транспортного засобу, що визначає обов'язок продавця за встановлену в контракті ціну доставити вантаж у певне місце або навантажити товар на транспортний засіб, або підготувати його до навантаження, або передати транспортній організації;

3.обов'язки продавців щодо упаковування і маркування товарів, а також обов'язки сторін щодо страхування вантажів;

4.обов'язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до вимог, існуючих у практик міжнародної торгівлі;

5.де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар, а також заходи, пов'язані з ризиком випадкової втрати або пошкодження товару, і видатки, що можуть виникнути у зв'язку з цим.

Застосування базисних умов спрощує складання й узгодження контрактів, допомагає контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення спорів, що виникають. Особливості базисних умов регламентовані міжнародною практикою. Міжнародна торговельна палата розробила і випустила в 1953, 1980 і 1990 pp. збірники "Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС" (International Commercial Terms). Нині використовується збірник, виданий у 1990 р. за назвою "Інкотермс 90".

Подані в Інкотермс торговельні терміни, становлять універсальний набір умов, знання та застосування яких значно полегшують здійснення торговельних операцій. Проте слід враховувати, що застосування правил Інкотермс має низку особливостей. По-перше, умови Інкотермс не регулюють наслідків, які може мати контракт щодо права власності на товар, і не містять засобів правового захисту у разі порушення контракту однією зі сторін. По-друге, тільки пряме посилання на застосування умов Інкотермс у тексті контракту є підставою для тлумачення контракту відповідно до Інкотермс (наприклад: "При тлумаченні даного контракту мають силу умови Інкотермс у редакції 1990 p."). По-третє, за наявності в контракті посилання на умови Інкотермс і одночасно статей, що суперечать їм або обмежують їх, такі статті є превалюючими.

Вживаний при позначенні базисних умов термін "франко" (від франц. franco) походить від слова "вільно". Він означає, що покупець вільний від ризику й усіх витрат на доставляння товару до пункту, позначеного словом "франко". У контрактах після позначення базисної умови вказується назва географічного пункту. Цими пунктами можуть бути морські і річкові порти, станції залізниць, аеродроми, склади, місцезнаходження продавців, покупців, вантажоодержувачів, бірж, аукціонів, прикордонні пункти, заводи-виробники і споживачі продукції, будівельні майданчики об'єктів.

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобов'язань щодо доставляння товару і відповідальності за ризики пошкодження чи втрати вантажу і пов'язаних із цим витратами всі умови Інкотермс можна поділити на чотири групи: група Е, Група F, група С і група D.

ГРУПА Е регламентує зобов'язання продавця і покупця при здійсненні поставок тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов'язання продавця вважаються виконаними після того, як він надав покупцю товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за навантаження товару на наданий покупцем транспортний засіб або за очищення товару від мита на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе усі витрати і ризики, пов'язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов'язання для продавця.

ГРУПА F містить умови:

* "Франко-перевізник" - FCA;

* ФАС або "Франко - уздовж борту судна" - FAS;

* ФОБ або "Франко - борт судна" - FOB.

Відповідно до цих умов продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання, після того, як він передав товар перевізникові відповідно до інструкцій, отриманих від покупця. Ці умови передбачають, що в обов'язки покупця входить вибір перевізника, укладання з ним договору перевезення. Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і віддає продавцеві свої інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Тому в контрактах, укладених на F-умовах, уся ця процедура має бути визначена якомога ясніше для обох контрагентів.

Умова "Франко - перевізник" прийнятна для перевезень будь-яким видом транспорту. При цьому під терміном "перевізник" розуміють не тільки фірму, яка справді перевозить вантажі, а й ту, що забезпечує перевезення, бере на себе зобов'язання щодо перевезення товару. Такі фірми називаються експедиторськими.

ГРУПА С містить чотири умови:

* КАФ або "Вартість і фрахт" - CAF;

* СІФ або "Вартість, страхування і фрахт" CIF;

* "Доставка оплачена до..." - СРТ;

* "Доставка і страхування оплачені до..." - СІР

Відповідно до цих умов, продавець самостійно укладає договір перевезення, оплачує перевезення до зазначеного в контракті місця приймання товару покупцем, а також сповіщає покупця про деталі відправлення й очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. При морських перевезеннях, коли товар перебуває в дорозі тривалий час, повідомлення покупця робить капітан корабля відповідно до умов договору перевезення.

За контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності і ризиків із моменту передання товару перевізникові у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставляння товару в країну покупця. Продавець зобов'язаний оплатити перевізникові всю вартість транспортування товару незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до навантаження товару чи оплата допускається після його доставки в місце призначення (крім додаткових витрат, що можуть виникнути через обставини, що настали після навантаження і відправлення товару, і повинні бути оплачені покупцем, якщо виникли не з вини перевізника).