Особливості міжнародної підприємницької діяльності у сучасній ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.

Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля з виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об'єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав'язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними. У другій половині ХХ ст. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, сприяючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ - відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми. ФОРМИ ТА РІВНІ РОЗВИТКУ МЕВ.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.

На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні - окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні - міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних відносин:

- міжнародна торгівля;

- міжнародна міграція капіталу;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародна передача технології;

- міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

- міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

- зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією - із суто комерційної вона може значною мірою перетворитись у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

- інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

- зростання масштабів міграції робочої сили;

- прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

- швидкий обмін науково-технічними знаннями;

- розвиток сфери послуг;

- об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими. Детальніше ми розглянемо їх окремо по розділах.

1 ІНФРАСТРУКТУРА СУЧАСНИХ МЕВ

Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури.

Інфраструктура - це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура - транспорт, зв'язок, шляхи, лінії електропередач і т.д.) і населення (соціальна інфраструктура - комплекс заходів охорони здоров'я, торгівлі тощо).

Термін «інфраструктура» і перша самостійна теорія інфраструктури вперше постала у працях А. Маршала (1910) і Д. Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства.

Інфраструктурні галузі та об'єкти характеризуються високою гнучкістю залежно від рівня їх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура - сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв'язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції.

Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового господарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових об'єктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внутрішня єдність і спільне функціональне призначення.

Найвищого рівня всі види діяльності інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75%. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70%, економічно активного населення, у країнах Західної Європи - від 60% (ФРН, Фінляндія) до 70% (Бельгія, Нідерланди, Норвегія).

Аналіз внутрішньої структури сектора послуг цих країн показує, що активніше розвиваються не традиційні галузі типу готельного й ресторанного бізнесу, а такі, як фінансові послуги, професійне навчання, дизайн, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення - менше.

В індустріальних країнах (деякі держави Південної та Східної Європи, Китай), «нових індустріальних країнах» (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея, Мексика), найбільш розвинутих країнах Африки часто зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%, внутрішня структура характеризується підвищеною часткою виробничих галузей (транспорт, зв'язок) і пониженою - фінансової, інформаційної та соціальної. У до індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг є відносно висока внаслідок нерозвиненості промисловості або с/г. Н-д, у Сальвадорі цей показник сягає 69%, Гондурасі - 72%, Беніні - 74%. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес.

Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.

1.1 Правове регулювання МЕВ на національному міжнародному і наднаціональному рівнях

Сьогодні можна говорити про світове господарство як глобальну господарську систему, що ґрунтується на національному, міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки.

Сучасне світове господарство (ССТ) є цілісною системою, але ця цілісність складалась поступово. Вона формувалась в міру еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства, інтеграції груп країн в регіональні господарські комплекси (союзи) з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів, транс націоналізації виробництва.

Міжнародний поділ праці був тим об'єднуючим елементом, котрий створив систему світового господарства як сукупність взаємозв'язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.

Вихід торговельних зв'язків за межі національних кордонів, тобто інтернаціоналізація сфери обігу (товарної стадії руху капіталу), і нині залишається загальною активною тенденцією для всіх країн світу, які прагнуть отримати економічну вигоду від міжнародного поділу праці і міжнародної торгівлі

МПП - пов'язаний з обміном діяльності та її продуктами між національними державами.

Але сьогодні торгівельні зв'язки і обслуговуючі їх валютно-кредитні відносини між країнами утворюють лише первинний рівень цілісності міжнародних відносин до середини ХХ ст. Оформився наднаціональний світового господарства на первинному рівні (тобто на національному рівні), тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу поділяються на 3 основні групи:

- розвинуті країни з ринковою економікою;

- країни, що розвиваються;

- країни з перехідною економікою.

В розвитку міжнародного співробітництва важливу роль відіграє політична стабільність країни - це невелика ймовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (страйків), політичних актів типу тероризму, путчу.

Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови, політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об'єктів приватної власності.

Інституціональне забезпечення МЕВ - це сукупність правових норм (інституцій): конференцій, нарад, комітетів, комісії, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Національні органи регулювання МЕВ - це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції «всередині» транснаціональних корпорацій, тобто внутрікорпоративний поділ праці. На відміну від міжнародного поділу праці, це - технологічний поділ праці в самому виробництві на основі одиничного поділу (тобто внутрішнього для транснаціональних корпорацій) у формі транснаціональної спеціалізації і кооперації виробництва. Єдиний виробничий процес розчленовується на операції, здійснювані в різних країнах. Частковий продукт в тій чи іншій країні, не має споживної вартості поза транснаціонально організованим процесом виробництва. Діяльність транснаціональних корпорацій, як одна з організаційних форм всесвітнього поділу праці, забезпечує регулярну циркуляцію в планетарному масштабі товарів, послуг, фінансових і сировинних ресурсів, знань, технологічного та організаційно-управлінського досвіду. Через участь в транснаціональному поділі праці національні господарства отримують прямий доступ до світового ринку товарів і капіталів, до нових технологій і сучасного менеджменту.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ - це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані до виконання. В другій половині ХХ ст. в еволюції міжнародного поділу праці відбувалось якісне зрушення, яке виявилось як результат виводу капіталу за межі національних кордонів. Інтернаціоналізація охопила всі стадії руху капіталу (грошову, виробничу, товарну), набравши форм:

- інтеграції національних господарств в регіональні господарські комплекси зі структурою і пропорціями, оберненими на споживання регіону в цілому, і з міждержавним регулюванням економічних зв'язків;

- транснаціоналізації, тобто виходу виробничої і комерційної діяльності корпорацій (фірм) за національні кордони, котра розгалужується по всього світу у вигляді філій та дочірніх підприємств. Підрозділи транснаціональних корпорацій (ТНК), знаходячись на території національних держав, функціонують в значній мірі як економічно, організаційно і юридично незалежні організації, відносини яких з національними державами будуються на особистих договорах.

Міжнародний поділ праці - це поділ праці між країнами.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ - це інституції, які здійснюють науково координат орські функції, і їхні постанови мають виконуватися безперечно.

Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний світогосподарський простір, який утворює другий, більш адекватний поняттю «світове господарство», рівень світогосподарських відносин.

Єдиний світогосподарський простір - це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб'єктів виробничої та комерційної діяльності.

Формуючись на базі всесвітнього поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту національні господарства і їх підсистеми, закладаючи тим самим основи глобальної господарської інтеграції країн світового господарства. Це відбувається в міру створення в країнах певних умов: інформаційної технології, соціально-орієнтованої ринкової економіки, інтернаціоналізації правових і соціально-культурних норм тощо.

1.2 Природа та визначення міжнародної економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому - весь господарський механізм України постає невід'ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Транс націоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності, дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

Міжнародні господарські зв'язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47% (особливо значним було зростання частки експертного «покриття « ВВП у 1994 та 1995 рр.. Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі.

Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди:

- недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання механізмів банкрутства;

- нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страху вальній, кредитній, фінансовій сферах;

- адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання;

- дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб(інжиніринг - надання… знань, проведення технічних робіт, консультування на місці подій з метою оптимізації, виробничо-комерційної діяльності; консалтинг - надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування динаміки ринку товарів, послуг, технології…)

Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову оптимізації участі України у світогосподарських відносинах, є подолання тонізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні, бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги тонізації становлять 5-10%від ВВП, в африканських країнах, які є найяскравішим прикладом надмірної тонізації, - 30%, то в Україні відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцінці і становить, за різними розрахунками, від 40% до 60% ВВП.

Отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності активізують вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і світових ринків, а також їх регулювання.

Визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності як своєрідний відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність - це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

Поняття «міжнародна економічна діяльність» органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур. Таким чином, широке тлумачення терміну «міжнародна економічна діяльність» охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти, агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об'єктами . як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди.

Міжнародна економічна діяльність - це цілісна система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб'єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв'язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням міжнародного співробітництва. Поділу та факторного розміщення.

Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб'єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв'язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн.

Відкрита економіка. Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економічних комплексів. Причому можна казати про перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях інтерактивності економік виникає феномен відкритості (або відкритих) економік.

Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макрономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Як ми бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях. Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. США, Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП експертно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих самих причин Німеччина - країна, яка в 90-х роках 20 ст. посідала чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної діяльності, - реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці 20ст. у США частка товарного експорту становила близько 10% від ВВП, тоді як у великій європейській країні цей показник має величину до 20%, а в порівняно невеликій країні Старого Світу - до 50%.

Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частину ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку, та, на відміну, від цієї країни справляє незначний вплив на світову економіку.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрямки впливу - збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованості країни.

Постійне погіршання основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка постраждала від кризи 1997-1998 рр.

Більше економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб'єктів.

Основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:

- наявність у суб'єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;

- міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;

- ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб'єкти господарювання - порівняно конкурентноспроможним (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентноспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській)

Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам - становленню цивілізованих центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність.

Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності. Платіжний баланс - це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між усіма резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні.

Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди проводячи макроекономічну політику, повинні врахувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.

У ньому полягають ці обмеження та вимоги. Насамперед вони пов'язані з суперечностями між об'єктивними цілями розвитку реального сектору - промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами стабільного функціонування сектору монетарного - передусім нульового або обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін. (Засобом позитивного впливу на умови формування платіжного балансу є скорочення непродуктивних видатків, а отже - податків. Так, згідно з умовами складання бюджету США на 2001 р (обсяг - 1,8 тран дол.) сумарне скорочення податків порівняно з попереднім роком становило 150 млрд.дол.)

Збільшення кількості національних грошей на ринку та тиск з їх боку на валютний ринок стають причиною девальвації національної валюти. Девальвація ж національної валюти є, по-перше, про експортним фактором, оскільки здешевлює національну продукцію на зовнішніх ринках, де використовуються інші валюти, а по-друге, анти імпортним фактором, оскільки робить відносно дорожчою імпортну продукцію на національному ринку. Особливо цінові механізми справляють позитивний вплив на національне виробництво (як експортне, так і імпортне), якщо не враховувати можливих негативних наслідків щодо загальних умов формування платіжного балансу та господарського клімату в країні.

Отже, збільшення грошей у споживачів є передумовою фінансування виробництва, і інколи вважається, що для стимулювання економічного розвитку необхідна грошова емісія.

Україна в перші роки незалежності, власне і проводила таку політику, яка, зокрема, передбачала інфляційно-девальваційне стимулювання виробництва. Це призводило до гіперінфляції та втрати стимулів до підприємницької діяльності. Врешті-решт, фіаско політики «грошового верстата» обумовило зміну її на повну протилежність східноєвропейський варіант жорсткого монетаристського регулювання.

У другій половині 90-х років сліпе дотримання рекомендацій МВФ, заангажованих та необізнаних на реаліях економічного розвитку України західних радників під час формування платіжного балансу країни мало своїм наслідком тривалий економічний спад, занепад базових галузей національної економіки.

У тім, спрощеної стратегічної оцінки принципового вибору моделі макроекономічного регулювання (жорстко-монетарної чи дискреційно-дирижистської) виходить замало, і нею проблема вироблення адекватної структурно-бюджетної, кредитно-фінансової політики не вичерпуються.

У цьому контексті активізуються проблеми створення реального, заощаджуваного та ефективного бюджету. Необхідно подолати тенденцію до зростання зовнішніх боргових зобов'язань через незбалансованість та не реалістичність бюджетного планування, перевищення обсягу «пожежних» витрат порівняно з можливостями акумулювати фінансові ресурси.

Формування державного бюджету на основі реального визначення його дохідної частини є необхідною умовою оптимізації політики формування платіжного балансу, реальної макроекономічної стабілізації та здійснення програм розвитку реального сектору.

Для скорочення бюджетних витрат доцільно перевести частину сфери, що фінансується з державного бюджету, на самофінансування у тому числі через поступову приватизацію та зміну власника.

Підвищення національної платоспроможності, уникнення або принаймні зменшення необхідності вдаватися до зовнішніх запозичень необхідно вдосконалити податкову систему України. Найпринциповішим фактором має стати нова ідеологія оподаткування, яка мала б стимулюючу роль, а не виконувала виключно фіскально-поліцейські функції .(Платіжний баланс складається з двох частин:

- рахунок поточних операцій;

- рахунок руху капіталів)

Світове господарство та міжнародний ринок. Існування відкритих економік породжує світове господарство як систему цілісності та динамічний організм. Світове господарство є своєрідним середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв'язки між країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких структур, а також окремих людей.

Повномасштабне входження України до системи світового господарства на вигідних для неї умовах має сприяти розвиткові ринкових інститутів, виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулювати науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із зовнішнім оточенням.

Світове господарство - це динамічна система взаємозв'язаних національних економік та відносин між належними до них суб'єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур.

Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут міжнародного ринку. Міжнародний ринок (або міжнародні ринки) - продукт історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з там він постає ключовим фактором політики держав та підприємницьких агентів.

Сказане стосується і України. Протягом століть Русь-Україна була одним із учасників міжнародного ринку. Причому рівень активності та характер її ринкової діяльності визначався долею самої держави: була вона самостійним учасником торгівлі та інших форм співробітництва чи входила окремими своїми територіями до складу сусідніх імперій.

Виходячи із загального тлумачення ринку, серед визначень ринку найтиповішими є такі, що відображають функціональне, інституційне, а також вузьке маркетологічне його розуміння.

Ринок можна визначити як систему, котра об'єднує різних суб'єктів (покупців і продавців, більш опосередковано - виробників і споживачів товарів та послуг) на повних принципах (передусім згідно з певними умовами ціноутворення та правилами поведінки) і з урахуванням дії певних інститутів (законодавства, матеріальних об'єктів та ін.)

Міжнародний ринок - це динамічна система, яка поєднує в єдиний господарський механізм різнонаціональних продавців та покупців, виробників та споживачів товарів за допомогою цінових та споживчих критеріїв обміну з використанням нормативно-правової та інституційної інфраструктури міжнародних економічних відносин.

Розвиток міжнародного ринку відбувається паралельно та в умовах складних і багатобічних зворотніх зв'язків зі сферою виробництва, прискорюючи його отримуючи від нього імпульси щодо збільшення обсягів товарів, які перебувають в обігу, та диверсифікації, якісної модифікації форм і предметів обміну. Міжнародний ринок став набувати ознаки єдиної світової системи (кажуть про створення світового ринку наприкінці 19 ст) Тоді, а також на початку 20 ст., перед Першою світовою війною, відбулась значна концентрація виробництва та банківської діяльності, за якої переважна частина світу була включена в орбіту господарсько-збутової діяльності великих корпорацій. Провідні ж країни поділили світ на сфери впливу та перетворили взаємну конкуренцію на протистояння та протиборство в глобальному масштабі.

1.3 Суб'єкти міжнародної економічної діяльності

Критерії класифікації суб'єктів міжнародної економічної діяльності.

Для того, щоб привести класифікацію суб'єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід, а саме: врахуємо, з одного боку, природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого - рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується.

Щодо рівнів економічної діяльності, та умовно можна виділити такі:

- мікроекономічний;

- макроекономічний;

- між- або наддержавний.

Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов'язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням нових режимів, умов господарювання. Відповідно суб'єкти міжнародної економічної діяльності належати до одного з двох принципово відмінних класів:

- підприємницькою;

- регулюючою.

1.3.1 Мікроекономічний рівень

Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня - підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, національні на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні « Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб'єктами можуть бути:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

- юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних об'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства з участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема, згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватись державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.

Цілі суб'єктів міжнародного бізнесу:

- максимізація індивідуального прибутку;

- розширення виробництва;

- розширення ринків збуту;

- підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

- подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень та реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

- розв'язання проблем, пов'язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Окрему групу підприємницьких суб'єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями» а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.

Щодо регулятивних економічних структур, то ними є об'єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.

1.3.2 Макроекономічний рівень

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу - це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

Коли йдеться про макрорівень суспільного життя, то, як правило, мають на увазі державну політику, що захищає інтереси суспільства в цілому. Так само і стосовно макрорівня міжнародної економічної діяльності - він є сферою реалізації інтересів країни в цілому. Причому такі інтереси можуть як збігатись з інтересами окремих приватних учасників міжнародного співробітництва, так і суперечити їм.

У першому випадку (збіг інтересів) типовими ситуаціями є укладання рамкових угод з іншими державами (угрупуваннями держав) про розширення обсягів співробітництва, протекціоністський захист вітчизняних виробників (вочевидь всупереч інтересам зарубіжних конкурентів) через запровадження митних тарифів та нетарифних обмежень)

Комплекс різнотипних макросуб'єктів міжнародної економічної діяльності можна розглядати як певну системну цілісність, яка в свою чергу поділяється на складові . Такий підхід зумовлюється, з одного боку, органічною структурною належністю цих суб'єктів до державного апарату, а з іншого - іншими реальними цілями. Основними цільовим призначенням інститутів макрорівня є встановлення «правил гри», адекватних режиму міжнародної економічної діяльності. Тому методологічно значущим є офіційне тлумачення суб'єктивності у сфері регулювання такої діяльності.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що, крім самих суб'єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, які самі створюють правове поле через укладання відповідних координаційних угод, у регулюванні міжнародної економічної діяльності беруть участь:

1 - Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

2 - Недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів.

У структурі державного апарату заведено виділити такі класифікаційні групи органів:

- загальнодержавні Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів;

- координаційні - Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.;

- галузеві - міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки;

- територіальні - регіональні, місцеві органи влади;

- спеціалізовані функціональні - інститути, які у своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва (н-д торгово-промислова палата України, Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України).

Основними завданнями міжнародної економічної діяльності суб'єктів макрорівня є:

- максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширення коопераційної бази господарювання;

- гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни - забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини;

- контроль за станом внутрішнього ринку черес стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;

- зниження абсолютних витрат та корекції вартісних пропорцій у національній економіці;

- збільшення зайнятості як фактор зростання та поліпшення результатів участі у міжнародному співробітництві;

- використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв'язання інших соціальних проблем;

- поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів;

- оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень;

- гарантування дотримання екологічних, гуманітарних норм економічної діяльності.

1.4 Поняття, види міжнародних послуг та їх класифікація

Послуга - це цілеспрямована дія економічного змісту, результат якої виражається в термінах споживання вартості та проявляється як задоволення конкретної потреби людини.

Міжнародна природа послуги проявляється, або в безпосередньо міжнародному її характері, або в різноманітних економічних наслідках певної комерційної акції, які можуть бути пов'язані з виникненням різного роду зобов'язань або перспектив щодо подальшого співробітництва різно-національних контрагентів.

Специфіку окремих видів послуг визначає характер учасників ринку послуг і порядок їх взаємодії, технологія надання послуг та їх природа і мета. Інакше кажучи, об'єктивними критеріями класифікації послуг є характер їх учасників і факторів, а саме:

- суб'єктів послуг;

- предметів і об'єктів послуг;

- взаємин між учасниками ринку послуг;

- механізм реалізації послуг.

Міжнародні послуги згідно з критеріями наявності чи відсутності зв'язку з товарною торгівлею та рухом капіталів і процесами виробничого кооперування, можна класифікувати таким чином:

- послуги, які пов'язані з торгівлею; - транспортні послуги, технічне обслуговування, страхування та ін;

- послуги, які пов'язані з інвестиціями та виробничою кооперацією, - передавання технологій, готельні, професійні послуги та ін.;

- послуги, які водночас пов'язані із інвестиціями та виробничою кооперацією, і з торгівлею, - зв'язок, будівництво, обслуговування виробничого обладнання;

- послуги, які мають автономний характер, - інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні послуги та ін.

Відповідно до власного загального класифікаційного підходу Світовий банк виділяє такі послуги:

- факторні послуги (Factor services), які пов'язані з рухом капіталів, робочої сили й інших компонентів та інструменті виробничого процесу;

- не факторні послуги (non-factor services),які мають нефінансовий1 характер. Це транспортні, туристичні та інші не фінансові послуги.

Згідно з власними класифікаційними критеріями МВФ виділяє такі види послуг:

- морські перевезення;

- інші види транспортних послуг;

- подорожі;

- інші приватні послуги та інші офіційні послуги.

Згідно з підходом, який прийнято ЮНКТАД (організація з торгівлі та розвитку), виділяють вісім послуг:

- фінансові;

- зв'язку;

- будівельні та проектно-конструкторські;

- транспортні;

- професійні та ділові (юридичні, медичні тощо)

- комерційні;

- туристичні;

- аудіовузельні (теле-, відео-кінематографічні)

Серед усіх видів міжнародних послуг виділимо ті з них, які визначають сутність природи господарської діяльності певної фірми або відповідної галузі, і ті, які репрезентують лише окремі види господарської активності бізнесових структур.

У системі міжнародної торгівлі послугами можна виділити такі два блоки: структурно-галузеві компоненти та виробничо-комерційні операції. Структурно-галузеві компоненти системи міжнародної торгівлі послугами це є - інформаційні послуги як динамізуючий фактор міжнародної економічної діяльності; - міжнародні транспортні послуги; - міжнародний туризм; - банківсько-страхувальні послуги.

Виробничо-комерційні послуги операцій, які входять до системи міжнародної торгівлі послугами - це:

- лізинг;

- франчайзинг;

- інжиніринг;

- ліцензійний обмін;

- міжнародні орендні операції.

Послуги є водночас і предметом, який торгується на світовому ринку, і його потужним динамізатором, фактором, який дедалі більше визначає його параметри, тенденції і навіть характер процесів глобалізації.

На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту, причому в ряді провідних ринкових країн цей показник значно більший і перевищує 70%, 80%.

Структура розподілу зайнятих за секторами економіками України:

- сфера послуг 40%

- промислова сфера 31%

- будівництво 9%

- сільське господарство 20%

Незважаючи на те з 2000 року у вітчизняній економіці спостерігається позитивна динаміка зростання зайнятості у сфері послуг, поки що участь України у торгівлі послугами значною мірою зводиться до «надання в послугу своєї території» для транзиту російських енергоносіїв (тому найбільша частка української торгівлі послугами припадає на РФ). Згідно з класифікацією ГАТТ/СОТ у світі у сфері обігу використовується понад 600 видів послуг.(Генеральна угода з тарифів і торгівлі(ГАТТ), яка отримала назву Світової організації торгівлі (СОТ) і тепер називається ГАТТ/СОТ).

Отже, існує міжнародний (світовий) ринок послуг - диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той чи інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин. Головними « макрогравцями» на світовому ринку послуг є традиційні лідери світової економіки останніх десятиліть і навіть століть. Це США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія, Франція, Нідерланди. Ці ж самі індустріально розвинені країни як найбільш забезпечені з фінансового погляду, а також Китай та Індія, завдячуючи своїм розмірам, є і провідними імпортерами послуг.

1.5 Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України

Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках 20ст. та на початку 21 ст. традиційно зумовлюється тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торгівельного балансу країни, Це відбувалось завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування (в економічній термінології - транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури рухомого складу. Цей транспортний потенціал, навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатись як достатньо потужне джерело валютних надходжень. Отже, можна відзначити, що позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг. У послуг як виду економічної діяльності є низка об'єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки України.

Так, інвестиції, взагалі кошти, які вкладаються у сферу послуг, мають, як правило порівняно невеликий термін окупності. Швидкий обіг капіталу в певній сфері чи галузі є важливим чинником розвитку для дефіцитної економіки. Подібний сектор економіки, яким, власне, і є сфера обігу, сам по собі може стати рушійною силою її розвитку. Відносно менші обсяги капіталу, що потрібні для організації виробництва, означають більші можливості для бізнесу, створення робочих місць.

Але структура сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві є дещо гіпертрофованою . На транспортні послуги припадає -85%,зокрема на трубопровідний транспорт -67% (Н-д: для Росії, Європейського Союзу транспортні послуги становлять ј від загального показника експорту послуг). Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних та таких, що пов'язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України. З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов'язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання. торгівлі з нашою країною.

Зважаючи на «між народність проблеми» слід забезпечити виконання таких двох послідовних завдань:

- визначити ключові технологічні та наукомісткі галузі, а також «чутливі» сектори у сфері послуг, які потребують тимчасових заходів прямої та опосередкованої підтримки;

- визначити перелік тих видів виробництв, які Україні не доцільно включати в перелік міжнародно-погоджених зобов'язань і стосовно яких доцільно застосовувати вилучення з режиму найбільшого сприяння, дво- та багатосторонніх угод та забезпечити відповідні обмеження в торгівлі.

Засоби впливу для регулювання торгівлі послугами інституційні (заборони відкриття певних комерційних установ, н-д відкриття філій і представництв як іноземних виробників з ремонту техніки, заборона купівлі нерухомості, обмеження професійного характеру, н-д збільшення норми резервування для банківсько-кредитних установ)

«Класичний» засіб протекціонізму в міжнародній торгівлі послугами - використання податків, додаткових пільг, знижок та вилучення із системи оподаткування (стосовно об'єктів захисту - національних підприємств, що надають послуги). Субсидії та інші виплати національним продуцентам послуг.