Основи організації міжнародних розрахунків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна операція починається з продажу товару експортером імпортеру. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквівалент. З юридичного погляду торгівля - це акт, під час якого власність (товар) передається однією стороною (продавцем) другій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. Беручи за основу відому формулу товарного обігу К. Маркса «товар - гроші - товар», зазначу, що, з одного боку, розрахунки стають підсумковим етапом виробничо-збутового процесу, в ході якого відбувається громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її виробництво, а також створюється і розподіляється дохід. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного відтворення. Ефективна організація розрахунків сприяє нормальному кругообігу коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції.

На стан міжнародних розрахунків спливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

1. Сутність, види та форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки обслуговують платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з торгово-економічними та іншими відносинами між організаціями, підприємствами і окремими особами різних країн.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентських розрахунків.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого - правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Виділяють дві групи розрахунків: торгові і неторгові (схема 1):

Класифікація видів міжнародних розрахунків

Схема 1

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.1 Міжнародні торгові розрахунки

світовий міжнародний зовнішньоекономічний розрахунок

Розрахунки за міжнародними торговими контрактами найбільш складні і вимагають високої кваліфікації банківських працівників. Від того, яку форму і умови розрахунків вибрати, залежить швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери під час переговорів узгоджують деталі умов платежу, а потім фіксують їх у контракті.

Особливості міжнародних розрахунків:

1. На противагу внутрішніх регулюються не лише національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

2. Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого, - нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;

3. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

У процесі міжнародної торгівлі можуть виникати такі типи ризиків: 1. Для експортера: економічні (неплатоспроможність покупця, небажання платити, затримка платежів, ризик неприйняття товару); валютні (курсовий ризик, трансфертний ризик); транспортні (ушкодження товарів); політичні (заборона ввезення-вивезення товару, конфіскація, економічна ситуація в країні тощо). 2. Для імпортера (крім перекладених ризиків експортера): несвоєчасність поставки, незадовільна якість товарів, втрата авансу тощо.

Під час складання валютно-фінансових та платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів переважно інтереси експортера і імпортера є протилежними. Експортер хоче отримати максимальну виручку в найкоротший термін, а імпортер зацікавлений у виплаті найменшої суми валюти, в найшвидшому отриманні товару і оплати після реалізації.

Історично склалися такі особливості міжнародних торгових розрахунків:

1. Імпортери, експортери та їх банки вступають в певні відокремлені від зовнішньоторгового контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробкою товарно-розпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними документами і законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій (так, у Женеві в 1930-31 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції).

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

До фінансових документів належать прості і переказні векселі, чеки, платіжні розписки.

Комерційні документи:

џ рахунки-фактури;

џ документи, які підтверджують відвантаження або відправку товару;

џ страхові документи;

џ інші документи - сертифікати, які посвідчують походження, вагу, кількість, якість товарів, а також митні і консульські рахунки.

Банк перевіряє зміст і комплексність цих документів.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах, тому вони тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею, продажем валюти. На ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів.

Вибір валютно-фінансових та платіжних зовнішньоекономічних умов контракту залежить від особливостей економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення вил контрагентів, також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі даними товарами.

Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються детальні умови. Ці умови містять такі головні елементи: валюту ціни, валюту платежу, способи і засоби платежу, форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть проводиться.

Валюта ціни і валюта платежу

Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить значною мірою валютна ефективність угоди. Експортні та імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від включення в них додаткових витрат у міру руху товарів від експортера до імпортера:

1. Перебування на складі країни-експортера;

2. Дорога в порт;

3. Перебування в порту

4. Дорога за кордон;

5. Складування за кордоном;

6. Постачання товару імпортерові.

Існує п'ять основних методів визначення цін товарів:

1. Тверда фіксація цін під час укладання контракту, ціни не змінюються в період його виконання. Цей метод застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках. Він досить поширений при короткотермінових поставках, проте може бути використаний і в угодах з більш тривалим терміном поставки, особливо у разі повторних контрактів із перевіреними партнерами.

2. Під час підписання контракту фіксується принцип визначення ціни (на умовах котування того чи іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання угоди. Цей метод практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.

3. Ціна твердо фіксується під час укладання контакту, але змінюється, якщо ринкова ціна змінюється порівняно з контрактною, наприклад, більше 5%.

4. Плаваюча ціна залежно від елементів витрат, наприклад, при замовлення обладнання. Вона розраховується в момент виконання контракту шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін ціноутворюючих елементів (зокрема витрат виробництва), під час виконання контракту.

При змішаних цінах у контракті встановлюється: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, спосіб і момент розрахунку остаточної ціни, межа зміни (допустимий максимум і мінімум відхилення ринкової ціни від контрактного). Межа ціни, що перевищує 15-20 % базисної ціни, не вигідна імпортеру.

5. Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина - плаваюча.

Валюта ціни - це валюта, в якій визначається ціна контракту. Інколи ціна контракту вказується в декількох валютах (двох і більше) або в міжнародних валютних одиницях для страхування валютного ризику.

При виборі валюти ціни враховуються міжнародні традиції торгівлі даним товаром, умови міждержавних угод. При укладенні зовнішньоторговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільноконвертованій валюті: країни продавця, країни покупця або третьої країни. Якщо між країнами укладена угода про прядок розрахунків за клірингом, то ціна товару встановлюється у тій валюті, яка прийнята до клірингових розрахунків. Для українських зовнішньоторговельних організацій вибір валюти ціни складніший через обмежене використання гривні в зовнішніх операціях. Як свідчить практика, основою валютою ціни в розрахунках за українським експортом є американський долар. Водночас в імпортних операціях як валюта ціни часто використовується вільно конвертовані валюти інших розвинутих країн. Це зумовлено прагненням продавців отримати свої національні валюти.

Вибираючи валюту ціни, важливо врахувати вид товару. Відповідно до правил світової торгівлі сьогодні валюти ціни на окремі види товарів не є предметом узгодження, навіть якщо ця валюта не задовольняє певною мірою ні продавця, ні покупця. Ціла низька товарів, у тому числі сировина, продається на світових ринках за стандартними умовами постачання, розробленими Генеральною угодою про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а також міжнародними асоціаціями експортерів та імпортерів розвинутих країн. Умови торгівлі цими товарами (ціни, валюта платежу, валютні та багатовалютні застереження в контрактах) та оформлення зовнішньоторговельних документів (передусім рахунків-фактур і страхових документів) підпорядковуються строгим правилам. Зокрема, ціни на сиру нафту, газовий конденсат, цукор-сирець, каву, кольорові метали, вироби зі шкіри котируються в доларах США. В англійських фунтах стерлінгів котируються ціни на західноєвропейських товарно-сировинних біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, кольорові метали, каучук. Згідно д порядком котирування на біржах, де встановлюються ціни товарів, визначається валюта платежу.

Валюта платежу - це валюта, в якій оплачується зобов'язання покупця (імпортера). Якщо валютні курси нестабільні, то ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж - у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, то в контракті вказується курс перерахунку першої на другу (або за паритетом, який фіксується МВФ на базі СДР, або за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

1) курс відповідного виду платіжного засобу - телеграфного або банківського переказу за платежами векселями чи без них;

2) час коригування (наприклад, напередодні або в день платежу) на відповідному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни);

3) обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: як правило, це середній курс дня, іноді курс продавця або покупця на час відкриття або закриття валютного ринку.

Встановлення різних валюти ціни і валюти платежу - один із найпростіших методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни знизився, то сума платежу пропорційно зменшується, і навпаки. Ризикує під час зниження курсу валюти ціни експортер (кредитор), а під час його підвищення імпортер (боржник).

1.2 Способи платежу

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

џ платіж готівкою;

џ авансовий платіж;

џ платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передавання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця.

Залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків платіж готівкою здійснюється, якщо виконані такі умови: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження: імпортер отримав від капітана судна телеграфне повідомлення про закінчення завантаження товару на борт судна в порту відправлення; імпортер отримав комплект товарних документів і право відстрочки платежу на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти прийняття товару в порту призначення.

Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обумовлених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів або самого товару. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, взятих імпортером за контрактом. Розмір авансу залежить від цілей авансу. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення і виплачується після підписання контракту.

Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення.

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються:

§ великим фірмам, які себе добре зарекомендували;

§ при поставках товарів, що вимагають тривалого виробництва і виконуються за індивідуальними специфікаціями;

§ при поставках дефіцитних товарів, коли аванс є заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену у контракті через якийсь час після поставки товару. Отже, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу, які бувають платіжні та договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

Комерційний кредит надається продавцями товару покупцю на термін від декількох місяців до 5 - 8 років. Під час зовнішньоторгових операцій у рахунок комерційного кредиту імпортер виписує боргове зобов'язання на погашення отриманого кредиту в формі простого векселя або дає письмову згоду на платіж (акцепт) на перевідних векселях (траттах), виписаних експортером.

Розрахунки за товари у формі комерційного кредиту можуть поєднуватись з платежами за готівку, коли певний процент вартості оплачується проти пред'явлення комерційних документів, а решта частини - через встановлений у контракті період часу.

Альтернативні форма умов розрахунків - кредит з платежу готівкою. Якщо імпортер скористається правом відтермінування платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при оплаті готівкою. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, які використовуються в міжнародному обороті - векселів, платіжних доручень, банківських переказів, чеків, кредитних карток.

1.3 Умови платежу

Умови платежу визначають порядок і строки оплати вартості товару, який зазначений у зовнішньоторговельному контракті. Вони установлюються індивідуально. Вибір умов платежу залежить від сили партнерів на ринку. При обговоренні сторонами умов платежу дуже важливим є погодження таких питань:

- коли належить робити платіж (наприклад, до, у момент чи лише після поставки товару);

- у який спосіб має бути здійснено платіж (форма розрахунків);

- де він повинен бути здійснений.

Аналіз міжнародної торгівлі свідчить, що найбільшого поширення набули два основні способи торговельних розрахунків: на умовах негайного платежу й оплату в розстрочку. Крім того, часто виділяють дві додаткові платіжні умови - комбінований платіж і кредит з опціоном негайного платежу. Виділяти два останні у самостійні умови недоцільно, оскільки вони є лише похідними від основних платіжних умов.

Традиційно залежно від домовленостей контрагентів, а також специфіки товарів, що продаються імпортер здійснює негайний платіж за однією з таких умов:

а) після отримання підтвердження про закінчення відвантаження товару в порту відправлення;

б) при врученні імпортеру комплекту товарних документів з наданням до оплати кількох пільгових днів і годин;

в) при прийманні товару імпортером у порту призначення.

Практика міжнародних розрахунків свідчить, що за умови негайної оплати товару імпортеру та його банку надається 3 - 5 пільгових днів для ознайомлення з товаророзпорядчими документами і здійснення платежу, якщо інші умови не зазначені в контракті та платіжних інструкціях експортера. При цьому максимальний строк перевірки документів у банку - 7 днів. У міжнародній практиці досить часто затримується негайний платіж на декілька днів з різних причин: територіальна віддаленість контрагентів та їхніх банків, необхідність здійснення платежів через треті банки, затримання оплати з вини імпортера.

Розстрочка платежу передбачає взаємозв'язок торговельної та кредитної угод. Закінчення торговельної операції збігається з початком кредитної угоди, яка, у свою чергу, буде завершена погашенням підприємством-боржником заборгованості за позичкою. Особливістю розстрочки платежу в тому, що угода позики не є головною метою. Вона лише супроводжує угоду з купівлі-продажу товару.

Покупці з ряду причин вдаються до відстрочення платежу частіше, ніж до отримання банківського кредиту для негайної оплати товару. Це пояснюється тим, що банківський кредит часто є дуже дорогим і не завжди доступним. Дійти до взаємовигідної домовленості з партнерами завжди легше, особливо у разі тривалого і плідного співробітництва. Прагнення покупця платити у розстрочку обумовлено його бажанням негайно отримати право власності на матеріальні цінності, на їх використання у виробництві або для перепродажу, тоді як платіж для погашення заборгованості він може здійснити пізніше.

2. Форми розрахунків

До основних форм розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:

§ авансовий платіж (найвигідніша форма розрахунку для експортера, не вигідна імпортерові);

§ акредитивна форма розрахунку (вигідна експортеру, по-перше, внаслідок гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив; по-друге, через отримання платежу відразу ж після поставки товару та подання банкові документів, що свідчать про поставку);

§ інкасо (менш вигідна експортеру, ніж акредитив);

§ відкритий рахунок (найменш вигідна форма розрахунків для експортера, оскільки вона не дає йому гарантій своєчасного отримання платежу; вигідна імпортеру).

Технічно розрахунки можуть здійснюватися банківськими телеграфними та поштовими переказами, з використанням векселів та чеків.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загалом, кожна форма розрахунків є більш чи менш ризикованою для експортера чи імпортера:

При виборі розрахунку доцільно керуватися такими умовами:

	Аванс	Акредитив	Інкасо	Відкритий рахунок
Тип товару	Виготовлений на замовлення	Стандартний
Стосунки контрагентів	Нові	Добре налагоджені
Політична ситуація	Нестійка	Відносно стійка	Стійка
Економічна ситуація	Нестійка	Відносно стійка	Стійка

Авансові платежі

Аванс - це грошова суми чи майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконанням зобов'язань. Тобто він може бути в грошові чи товарній формі.

У світовій практиці авансові платежі використовуються, якщо: продавець не впевнений у платоспроможності покупця; економічна і політична ситуація в країні покупця не стабільна; при поставці дорогого обладнання, що виготовляється за індивідуальним замовленням; при поставці рідкісних товарів чи товарів стратегічного призначення; у разі досить тривалих строків дії контракту.

Аванс може надаватись як у повному розмірі вартості контракту, так і як певний відсоток від вартості. Аванс у повному розмірі (використовується достатньо рідко) - найвигідніша форма для експортера, оскільки він захищений від ризику неплатежу чи відмови від товару покупця. Крім того, він отримує є своє користування вільні кошти і не має необхідності звертатись в банк за кредитом.

У міжнародні практиці авансові платежі, як правило, становлять 10-30 % суми контракту.

До недоліків цієї форми належать значний ризик імпортера: ризик не поставки чи несвоєчасної поставки товарів експортером, поставки товарів невідповідної якості. Імпортер ризикує втратити аванс. Крам того, аванс означає кредитування експортера на період до отримання товарів.

У міжнародні практиці авансові платежі не користуються широкою популярністю, та в Україні вони використовуються часто, оскільки:

§ українські підприємства не мають достатнього досвіду на світових ринках, і іноземні контрагенти не схильні їм довіряти;

§ вамі українські підприємства недостатньо юридично захищені, і це змушує їх перестраховуватись, вимагаючи авансу від покупців. Та, наполягаючи на авансові, вони обмежують кількість потенційних партнерів і зменшують прибуток за рахунок зниження ціни товару.

Платіж на відкритий рахунок

Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлення документів експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення.

Товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, тому контроль за своєчасністю платежів покладається на учасників угоди. Ще одна особливість полягає у тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках розрахунки можуть здійснюватись не за кожною окремою партією, а у певні терміни. Якщо поставки товарів взаємні, можливий залік на безвалютній основі.

Відкритий рахунок - найризикованіша форма розрахунків для експортера, оскільки в нього не має гарантій оплати. Крім того, в нього спостерігається уповільнення обігу капіталу, що часто змушує вдаватись до банківського кредиту. Також така форма вимагає значних обсягів роботи з обліку продажу.

Платежі за відкритим рахунком достатньо популярні у багатьох країнах, особливо Західної Європи, становлять близько 60 % усіх платежів. Це викликано впровадженням пільгових умов платежі для покупців внаслідок жорсткої конкуренції.

В Україні така форма не поширена, а для багатьох постачальників не можлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, інфляцією, відсутністю інформації про стан підприємств, відсутністю необхідної законодавчої бази.

2.1 Акредитив, його види

Акредитив - це угода, за якою банк зобов'язується за проханням клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару, в користь якого відкритий акредитив) або провести оплату, акцепт тратти, яку виставив бенефіціар аьр негоціацію (купівлю) документів.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується «Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів», розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Схема розрахунків за документарними акредитивами

У розрахунках беруть участь (Схема 2):

- імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

- авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття в його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;

- бенефіціар-експортер, якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.

Крім того, можуть брати участь:

- підтверджуючий банк, який бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (чи акцепт тратт) бенефіціару;

- банк-платник (виконавчий банк), який наведено в акредитиві як платника бенефіціару певної суми проти документів. Це може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк чи інший банк, уповноважений банком-емітентом;

- негоціюючий банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансові ризики. Це може бути банк, що здійснює платіж або підтвердження акредитива.

Послідовність розрахунків за акредитивами (Схема2):

1. Подання заяви про відкриття акредитива;

2. Відкриття акредитива банком-емітентом і скерування його бенефіціару через авізуючий банк;

3. Повідомлення бенефіціара (авізування) про відкриття акредитива;

4. Відвантаження товару на експорт;

5. Скерування бенефіціаром у банк комплекту документів для отримання платежу за акредитивом;

6. Скерування авізуючим банком документів банкові-емітенту;

7. Перевірка банком-емітентом отриманих документів та їх оплата;

8. Видача банком-емітентом оплачених документів наказодавачу акредитива;

9. Зарахування авізуючим банком експортного виторгу бенефіціару.

Імпортер передає в банк заяву про відкриття акредитива. Банк імпортера, який відкрив акредитив, скеровує акредитивний лист одному зі своїх кореспондентів у країні експортера, призначаючи його авізуючим банком і доручає передати акредитив бенефіціару.

Після отримання відкритого в його користь акредитива (забезпечення платежу товару) бенефіціар відвантажує товар, пред'являє документи, як правило, в авізуючий банк, який пересилає їх для оплати банку-емітенту. Якщо документи відповідають умовам акредитива, банк переказує гроші згідно з інструкціями авізуючого банку і видає документи імпортеру, який отримує товар. Виторг зараховується на рахунок експортера.

Відповідно до умов акредитива банком, який уповноважений на оплату документів (виконавчий банк), може бути призначений і авізуючий банк, який у цьому разі проводить оплату документів експортеру в момент їх надходження до банку, а потім вимагає відшкодування платежу в банку-емітента (за непокритими акредитивами). Якщо у виконавчого банку і банку-емітента немає взаємних кореспондентських рахунків, то в розрахунках бере участь третій (рамбурсуючий) банк, в якому відкриті кореспондентські рахунки взаємних банків. При відкритті акредитива банк-емітент дає інструкції (рамбурсне повноваження) рамбурсую чому банку оплачувати вимогу виконавчого банку в періоді терміну дії і в межах акредитива.

Існують такі види акредитивів:

1. З точки зору зміни або анулювання акредитива:

- безвідзивний акредитив - тверде зобов'язання банку-емітента не змінювати і не анулювати його без згоди зацікавлених сторін;

- відзивний, який можна змінити або анулювати у будь-який момент. За відсутності відповідної вказівки акредитив вважається безвідзивним.

2. З погляду додаткових зобов'язань другого банку з акредитива:

підтверджений і непідтверджений.

3. За можливості відновлення акредитива застосовують ролловерні (револьверні, відновлювальні), які відкриваються на частину вартості контракту.

4. За можливості використання акредитива іншими бенефіціарами (безпосередніми постачальниками товару) розрізняють перевідні (трансверабельні) акредитива. При комплектних поставках, здійснюваних субпостачальниками, за вказівкою бенефіціара акредитив можна перевести повністю або частково іншим бенефіціарам. Трансферабельний акредитив переводиться не більше одного разу.

5. За наявності валютного забезпечення розрізняють забезпечений і незабезпечений акредитиви. При відкритті акредитива з забезпеченням банк-емітент переказує валюту в сумі акредитива, як правило, авізую чому банкові. Інші форми забезпечення - депозитні і блоковані рахунки, строкові депозити. У сучасних умовах користуються переважно незабезпеченими акредитивами.

6. З погляду можливостей реалізації акредитива розрізняють акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом; акредитиви з відтермінуванням платежу; акредитив з оплатою проти документів; акредитив з негоціацією документів.

На відміну від документарного акредитива, грошовий акредитив - іменний документ, який містить доручення про виплату грошей отримувачу протягом визначеного терміну при дотриманні вказаних в нього умов.

Акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. Крім того, для відкриття акредитива імпортер звертається в банк за кредитом, що збільшує вартість цієї форми розрахунків.

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найвигіднішими. Загалом, для експортера безвідзивний акредитив має такі переваги: надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів .оскільки її здійснює банк; швидкість отримання платежу, якщо банк виплачує відразу після відвантаження товару проти подання документів (інакше експортер може отримати кредит у своєму банку в національній валюті до отримання платежу за акредитивом); отримання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера під час виставлення акредитива в іноземній валюті.

2.2 Інкасо, його види

Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена в обумовлені терміни.

Використання інкасової форми розрахунків регулюється «Уніфікованими правилами в інкасо», розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Учасниками інкасової операції є (Схема 3):

- довіритель - клієнт, який довіряє здійснення операцій з інкасо своєму банку;

- банк-ремітент, якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

- інкасуючий банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

- банк-представник, який подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

- платник - організація, якій подаються документи відповідно до інкасового доручення.

Послідовність розрахунків за інкасо:

1. Експортер ті імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки;

2. Експортер здійснює відвантаження товару;

3. Експортер одержує транспортні документи;

4. Експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку;

5. Банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним у інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера;

6. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру для перевірки та одержання платежу(чи акцепту тратт). Документи видаються платнику проти платежу;

7. Банк імпортера одержує платіж від імпортера;

8. Імпортер віддає документи транспортній компанії і отримує товари;

9. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремітенту;

10. Банк-ремітент після одержання переказу зараховує суму виручки на рахунок експортера.

Схема 3. Схема розрахунків за інкасо

2.3 Банківський переказ, його види

Банківський переказ - розрахункова операція, яка здійснюється через подання телеграфного чи поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми. Доручення виконується банком за рахунок клієнта чи бенефіціара.

Здійснення банківського переказу містить такі операції:

1. Згідно з укладеним контрактом експортер передає необхідні документи імпортеру;

2. Імпортер виставляє платіжне доручення в банк, що його обслуговує;

Списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро банку експортера;

4. Повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення розрахункової операції;

5. При надходженні авізо списання коштів з рахунку банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

6. Авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.

Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, при наданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами та різного роду одноразових виплатах.

Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT - Society for World-wide Interbank Financial Telecommunications, яка близько 3500 банків світу у 88 країнах.

2.4 Вексель, його види

Вексель - це цінний папір, що містить безумовне боргове зобов'язання. При розрахунках зі зовнішньоторгових операцій використовуються простий та переказний (тратта) векселі.

Переказний вексель - безумовна пропозиція трасанта, адресовану трасату, сплатити третій особі в установлений термін вказану суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант стає і кредитором відносно трасата, і боржником відносно ремітента.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін (Схема 4).

У складанні простого векселя беруть участь дві особи - векселедавець (платник) та векселетримач (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя - три особи трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).

Схема 4. Розрахунок за допомогою простого векселя

1. Укладання угоди;

2. Передача товару з платежем у кредит;

3. Виставлення векселя;

4. Після завершення терміну платежу передача векселя на інкасо;

5. Вексель передається для оплати;

6. Гроші переказуються на рахунок продавця;

7. Повідомлення про надходження грошей;

8. Повідомлення про платіж векселем.

Для зручності операцій із векселем, що використовується у комерційному обороті, розроблені вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником дійсних грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою змогу провести платіж за векселем у визначений термін, тобто здійснити акцепт тратти.

Акцепт здійснюється у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом, печатка не ставиться. Акцепт тратти може бути загальним або обмеженим. Обмежений акцепт - це письмове погодження боржника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті. Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту.

Висновок

Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Розрахунки за міжнародними торговими контрактами найбільш складні і вимагають високої кваліфікації банківських працівників. Від того, яку форму і умови розрахунків вибрати, залежить швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери під час переговорів узгоджують деталі умов платежу, а потім фіксують їх у контракті.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

У процесі міжнародної торгівлі виникає багато видів ризику: для експортера: економічні (неплатоспроможність покупця, небажання платити, затримка платежів, ризик неприйняття товару); валютні (курсовий ризик, трансфертний ризик); транспортні (ушкодження товарів); політичні (заборона ввезення-вивезення товару, конфіскація, економічна ситуація в країні тощо); для імпортера (крім перекладених ризиків експортера): несвоєчасність поставки, незадовільна якість товарів, втрата авансу тощо.

Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються детальні умови. Ці умови містять такі головні елементи: валюту ціни, валюту платежу, способи і засоби платежу, форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть проводиться.

Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить значною мірою валютна ефективність угоди. Експортні та імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від включення в них додаткових витрат у міру руху товарів від експортера до імпортера.

До основних форм розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі: авансовий платіж (найвигідніша форма розрахунку для експортера, не вигідна імпортерові); акредитивна форма розрахунку (вигідна експортеру, по-перше, внаслідок гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив; по-друге, через отримання платежу відразу ж після поставки товару та подання банкові документів, що свідчать про поставку); інкасо (менш вигідна експортеру, ніж акредитив); відкритий рахунок (найменш вигідна форма розрахунків для експортера, оскільки вона не дає йому гарантій своєчасного отримання платежу; вигідна імпортеру).

Література

1. Міжнародно-кредитно-розрахункові відносини та валютні операції. Навчальний посібник - Львів: Вид-во Нац. Університет «Львів політехніка», 2004 - 244 с.

2. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / О.І. Береслівська, О.М. Наконечний, М.Г. Песецька та ін.; За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підр. / А.С. Філіпенко. - К.: Либідь, 1997

4. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підр., 3-тє вид. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001

5. Гроші та кредит: Підр./ За ред. проф. Б. Івасіва. - К.:КНЕУ, 1999

6. Л.Ф. Кондусова Валютно-финансовые расчеты внешнеэкономической деятельности: Харьков, Инжэк, 2006

7. С.Г. Таций, Международные валютно-кредитные и финансовые отношения, Москва «Финансы и статистика», 2000

8. А.И. Шмырева, А.Ю. Климов, Международные валютно-кредитные отношения, Санкт-Петербург, Москва, Харьков, Минск, 2001

9. Бойчук І.М., Харів М.С.,Хопчан М.І. Економіка. Київ «Каравела». - 2001, Львів «Новий Світ-2000»

10. М.І. Савлук, К.Г. Зуллас, А.М. Коряк. Гроші та кредит. К: Либідь, 1992

11. В.В. Іваницька. Міжнародні розрахунки та валютні операції. Навчальний посібник - Львів: Вид-во Нац. Університет «Львів політехніка», 1998 - 348 с.

12. Журнал. Ринок капіталу. № 11, 2004 р.

Размещено на Allbest.ru