Сутність і основні поняття світового господарства
Аналіз і основні поняття світового господарства, його об’єктивні основи розвитку. Сутність економічних законів країн світової співдружності. Єдність їх економічних зв'язків та інтересів. Проблеми та перспективи входження України в світове господарство.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 46,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
30
Сутність і основні поняття світового господарства
Зміст
Вступ
1. Сутність і основні поняття світового господарства
1.1 Об'єктивні основи розвитку світового господарства
1.2 Сутність економічних законів країн світової співдружності
2. Єдність економічних інтересів країн світової співдружності
3. Проблеми та перспективи входження України в світове господарство
Висновки
Список літератури
Вступ
Однією з відмінних рис функціонування країн світового співтовариства другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупованнями, окремими фірмами й організаціями. Ці процеси виявляються в поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя, збільшенні відкритості національних економік, їх взаємодоповненні, переплетенні і зближенні, розвитку і зміцненні регіональних міжнародних структур. світовий господарство співдружність україна
Характерно, що всі ці процеси взаємодії, зближення, співробітництва носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає в тому, що прагнення до економічної незалежності, зміцненню національних господарств окремих країн приводить у підсумку до все більшої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглибленню міжнародного поділу праці. На порозі XXI сторіччя світове співтовариство вийшло на новий історичний рубіж: стало реальним створення на нових основах всесвітнього господарства, що охоплює багато країн світу.
Дослідження закономірностей формування всіх цих зв'язків і перспектив їхнього розвитку показує, що генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів і послуг, економічному зближенню й об'єднанню окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економіки як системи, комплексу міжнародних економічних відносин. Це інший, більш високий рівень міжнародних економічних відносин.
1. Сутність і основні поняття світового господарства
1.1 Об'єктивні основи розвитку світового господарства
Нині на нашій планеті існує близько 200 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. В обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.
Держави перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва .
Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією, більшість людей світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом (сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті) лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50% ВНП .
Ще не так давно в усій радянській економічній літературі при розгляді світового господарства йшлося про зростаючу могутність світової соціалістичної системи. Її частка у світовому промисловому виробництві оцінювалася в 40%. У 1991р. більшість країн колишньої соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестали називати себе соціалістичними. Це передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія. Те саме спостерігалося в країнах колишнього СРСР. Докорінні зміни відбулися також у Китаї, В'єтнамі, частково на Кубі, які офіційно продовжують іти соціалістичним шляхом . [ 1,300 ]
Водночас певні процеси соціалізації відбуваються у розвинутих країнах світу . Отже, країни, що входять до світового господарства, різні за рівнем економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох із них мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етичні конфлікти і т.п.
Проте всі країни тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв'язки (насамперед торговельні) з іншими країнами. Тому світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях .
Необхідність таких зв'язків зумовлена, по-перше, прагнення народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування .
По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері .
По-третє, в сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, тільки використовуючи спеціалізацію та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу .
По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем ( екологічних, продовольчих ), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях ( землетруси, ядерні аварії тощо ), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже набутих людством знань, ідей, так і в переробці й використанні усе складніших інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних , яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва.[3,420] Взагалі поняття світової співдружності виходить з поняття міжнародної економіки. Через це сутність і функціонування міжнародної економіки можна пов'язувати з світовою співдружністю.
У сучасній світовій співдружності знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку .
Оскільки глибинною основою міжнародної економіки є загальнолюдські соціально-економічні цінності, то передусім треба визначити їх .
До основних загальнолюдських соціально-економічних цінностей, що є здобутком цивілізаційного розвитку в усьому світі, належать: сім'я та її домашнє господарство; держава та її економічна політика як чинник зростання суспільного багатства; товарно-грошові відносини, що поєднують в єдину суперечливу господарську систему сім'ї, держави, угрупування їх; власність, що визначає стан як окремої людини, так і держави у світі. На ґрунті цих цінностей відбулося становлення та подальший розвиток світового господарства .
Від часів зародження держави спостерігається взаємозв'язок політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень світових господарських зв'язків .
Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв'язків між людьми (народами, країнами ) у вигляді суспільного ( міжнародного ) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а його середовище-ринок - визначає ефективність виробів, ціну їх, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників до зниження індивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв'язаного і цілісного світу мірою суспільно-необхідного рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень .
Я вважаю, що основу будь-якої економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підґрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного співробітництва, ефективного засвоєння загальнолюдського досвіду ведення господарства .
Становлення міжнародних економічних зв'язків завжди ґрунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом домінуючих позицій у виробництві.
На мою думку, також широкий розвиток підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних економічних зв'язків і утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує певного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного устрою як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих працівників - вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей .
Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV-XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва (на півночі Італії та у Нідерландах), більшість продукції якого надходила на зовнішні ринки; потім широко охопили Англію, Францію та інші країни, які з розвитком нової економічної системи зазнавали бурхливих соціальних і політичних революцій, що сприяли формуванню нового громадянського суспільства .
Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте шлях до перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав торувати з промисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне виробництво (XVI-XVIIIcт.), велике машинне виробництво (XVIII-XXст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX-початок XX ст.) історично завершується формування світового господарства . [ 3,430 ]
Отже, якщо перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого визначається удосконаленням засобів праці, прогресом у використанні результатів науки і техніки, запровадженні нових технологій, то умовою становлення світового господарства є історична еволюція інституту сім'ї, держави і власності, зцементованих розвитком товарно-грошових відносин, переходом їх функціонування з сфери обігу виробництва. Основні етапи розвитку світового господарства наведено у додатку.
1.2 Сутність економічних законів країн світової співдружності
Поряд з економічними закономірностями та економічною інтеграцією, розвиткові світової співдружності притаманні й економічні закони .
Міжнародний поділ праці міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.
Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, на мою думку, ґрунтується на спеціалізації цілих сфер суспільного виробництва, частковий - на предметній спеціалізації окремих виробничих одиниць.
Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену продукцію.
У зв'язку з цим у процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі та тісні зв'язки між підприємствами, які кооперуються. Причому ці зв'язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку.
Це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства. Щоб дати простір дії цього закону, слід насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та інше.
Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізацією ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва. Так, за період 1950-1990рр. темпи зростання міжнародної торгівлі становили щорічно 9-11%, значно (більше ніж у два рази) випереджаючи темпи зростання ВВП. [ 1,305] Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.
Інтернаціоналізація виробництва й обмін зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості. Найважливішими факторами, від яких залежить утворення інтернаціональної вартості, є:
з одного боку, середня інтенсивність праці у масштабі світового господарства, з другого - інтенсивність національної праці у різних країнах світу.
середня продуктивність праці у межах світового господарства, з одного боку, і продуктивність національної праці - з другого;
ступінь складності праці, який залежить насамперед від рівня освіти і кваліфікації робітників.
Однією з рис закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, затраченого на виробництво, або відповідно до кількості й якості затраченої на них суспільно необхідної праці.
Зростає координація між суб'єктами світового господарства, зокрема між провідними капіталістичними державами. Вона здійснюється насамперед у сфері фінансів на щорічних нарадах семи провідних країн Заходу, а також між такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків. Зокрема, на зустрічах “сімки” досягнуто компромісу щодо певної стабілізації валютних курсів (у 1985 і 1987 рр.), вироблено стратегію щодо заборгованості країн, які розвиваються (1986 р.), накреслено шляхи фінансової підтримки реформ у країнах Східної та Центральної Європи (1989 р.), узгоджено основні підходи країн Заходу до підтримки економічної реформи в Росії (1993 р.) та інших країнах СНД. [ 7,90 ]
Після розпаду СРСР і здобуття Україною державної незалежності, утворення СНД відбувається, з одного боку, визнання незалежності колишніх країн СРСР країнами світу (наприклад, Україну визнало більшість країн), з другого - входження їх у різні національні та світові економічні організації. Так, Україна, Білорусь і деякі інші республіки стали повноправними членами Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Через порушення традиційних господарських зв'язків між країнами колишнього СРСР деякі з них роблять спроби переорієнтуватися на зв'язки з ЄЕС. [1,310]
Проте для такої переорієнтації потрібно не менше 20-25 років за умов нормального розвитку економіки. А економіка України, як і інших держав СНД, перебуває у стані глибокої економічної кризи, зумовленої насамперед значним розривом традиційних господарських зв'язків з державами колишнього СРСР.
2. Єдність економічних інтересів країн світової співдружності
До найбільш важливих економічних інтересів країн світової співдружності можна віднести:
1. Міжнародний поділ праці.
2. Міжнародна торгівля товарами і послугами.
3. Міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій.
4. Міжнародна міграція робочої сили.
5. Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини.
6. Міжнародна економічна інтеграція.
Однієї з базових категорій, що розкриває єдність економічних інтересів країн світової співдружності є міжнародний поділ праці. Усі країни світу, так чи інакше, включені в міжнародний поділ праці (МПП), його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, що випробують величезний вплив НТР.
Участь у міжнародному поділі праці дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.
Що такий поділ праці? Поділ праці ( це історично визначена система суспільної праці. Вона складається в результаті якісної диференціації діяльності в процесі розвитку суспільства.
Міжнародний поділ праці відіграє зростаючу роль у реалізації процесів розширеного відтворення у світовому господарстві.
Теорія міжнародного поділу праці одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків буржуазної політекономії А. Сміта і Д. Рікардо. Аналізуючи МПП, А. Сміт у роботі «Дослідження природи і причин багатства народів» (1776 р.) доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами і цілими країнами.
Знищення цих бар'єрів і розширення поля міжнародного обміну повинне вести до спеціалізації національних економік і росту їхньої взаємозалежності, до складання загальносвітового господарства.
Ідеї А. Смита одержали відгук і розвиток у роботах англійських економістів, що вийшли пізніше, Д. Риікардо, Р. Торренса і Джона Стюарта Мілля.
Головним досягненням класиків у науковій теорії міжнародного поділу праці вважається теорія порівняльних витрат виробництва. Ця теорія розцінюється як «класична» основа економічного навчання про міжнародну торгівлю.
В основу теорії порівняльних витрат покладена ідея про існування розходжень між країнами в умовах виробництва. Відповідно до цього передбачається, що в будь-якій країні при будь-яких природних і кліматичних умовах в принципі існує можливість налагодити виробництво будь-яких товарів.
Зіставлення витрат, зв'язаних з виробництвом тих чи інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які пред'являється попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного, але потребуючого найменших витрат. Спеціалізація на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.
Отже, можна сказати, що всі країни світової співдружності мають на меті зробити ефективну систему міжнародного розподілу праці, що є важливим економічним інтересом всіх країн світової співдружності.
Традиційною і найбільш розвитою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. На долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків всього обсягу міжнародних економічних відносин.
Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність.
Міжнародна торгівля, опосередковуючи рух усіх товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.
Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.
Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівля» вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.
Перед дилемою вибору зовнішньоторговельної національної політики чи рано пізно коштують усі держави. Протягом двох сторіч на цю тему ведуться жаркі дискусії.
Вибір політики фритредерства (вільної торгівлі) чи протекціонізму в зовнішній торгівлі в їхньому безкомпромісному варіанті був характерний для минулих сторіч. У наш час ці два напрямки взаємозалежні і переплітаються. Але в усі більшому ступені в цій суперечливій єдності виявляється ведуча роль принципу вільної торгівлі.
На стабільний, стійкий ріст міжнародної торгівлі вплинули ряд факторів:
1. розвиток міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;
2. НТР, що сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, що прискорює реконструювання старих;
3. активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому ринку;
4. регулювання (лібералізація) міжнародної торгівлі за допомогою заходів Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ);
5. лібералізація міжнародної торгівлі, перехід багатьох країн до режиму, що включає скасування кількісних обмежень імпорту й істотне зниження митних сплат -- утворення вільних економічних зон;
6. усунення регіональних бар'єрів, формування загальних ринків, зон вільної торгівлі.
Вивіз капіталу за рубіж, його активна міграція між країнами стали найважливішою відмітною рисою сучасного світового господарства і міжнародних економічних відносин.
Міграція капіталу відбувається, коли він може бути поміщений в іншій державі з більшою нормою прибутку, чим у своїй країні. Причинами вивозу капіталу заради більшого прибутку є: а) перенагромадження капіталу в регіоні, відкіля він вивозиться; б) розбіжність попиту на капітал і його пропозиції в різних ланках всесвітнього господарства; в) наявність у державах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини і робочої сили; г) інтернаціоналізація виробництва.
Характерно, що експорт капіталу може здійснюватися і при недостачі капіталу для внутрішнього інвестування. На початку 90-х років загальносвітовий надлишок капіталів оцінюється в 180-200 млрд. дол.
Перенагромадження капіталу характерно для великих корпорацій, що одержують монопольний надприбуток у визначених галузях і не зацікавлені в менш вигідному використанні своїх засобів усередині держави. Підвищений попит на капітал у країнах, куди він експортується, порозумівається нерівномірністю розвитку економіки різних держав. Країни, що випробують потребу в іноземних капіталовкладеннях, створюють для них найбільш сприятливі умови. Закордонних власників капіталу з розвитих країн особливо залучає можливість використовувати в економічно більш слабких державах порівняно дешеві фактори виробництва (низька заробітна плата, невисокі ціни на сировину, воду, енергію). У результаті заощаджень на усіх видах витрат виробництва іноземні інвестори одержують більш високу норму прибутку.
Важливою причиною, що розширює масштаби експорту капіталу, є інтернаціоналізація виробництва. Будучи спочатку результатом закордонних капіталовкладень, інтернаціоналізація поступово стає постійно діючим фактором розширення експорту капіталу. Коли підприємства окремих країн перетворюються в ланки міжнародного виробничого організму, вони одержують можливість використовувати вигоди поділу праці і сформованих у світовій економіці господарських і грошових зв'язків.
Спочатку вивіз капіталу був властивий для невеликого числа промислово розвитих країн, що здійснювали експорт капіталу на периферію світового господарства. Розвиток світового господарства істотно розсунуло рамки цього процесу: вивіз капіталу стає функцією будь-який успішно, що динамічно розвивається економіки. Капітал вивозять і ведучі промислово розвиті країни, і середньо розвинуті країни, і країни, що розвиваються, особливо «нові індустріальні країни».
Міжнародна міграція капіталу -- це зустрічний рух капіталів між країнами, що приносить їхнім власникам доход. Кожна з країн одночасно є імпортером і експортером капіталу: відбуваються т.зв. перехресні інвестиції.
Вивіз капіталу здійснюється у формі:
-- прямих інвестицій у промислові, торгові й інші підприємства;
-- портфельних інвестицій (в іноземні облігації, акції, цінні папери);
-- середньострокових і довгострокових міжнародних кредитів (чи позик) позичкового капіталу промисловим і торговим корпораціям, банкам і іншим фінансовим установам;
- економічної допомоги: безкоштовно й у виді пільгових кредитів (безпроцентних, низькопроцентних).
Серед сучасних тенденцій вивозу капіталу варто виділити зростаюче значення експорту продуктивного капіталу. Відбувся відхід від участі в підприємницькій діяльності через портфельні інвестиції до прямих інвестицій. Починаючи з 50-х років спостерігається послідовна переорієнтація прямих закордонних інвестицій з видобувної на обробну промисловість, а також у сферу послуг, на яку зараз приходиться більш 50% щорічного обсягу нових вкладень.
Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства другої половини XX століття. Міграція населення являє собою переміщення людей через границі визначених територій зі зміною постійного місця чи проживання поверненням до нього.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудовий, сімейної, рекреаційної, туристичної й ін.
Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні границі. Міжнародний ринок праці поєднує національні і регіональні ринки робочої сили.
Міжнародний ринок робочої сили існує поряд з іншими світовими ринками: наприклад, товарів і послуг, капіталу. Робоча сила, переміщаючись з однієї країни в іншу, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію.
Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносяться: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні й ін.
Причини економічного характеру криються в різному економічному рівні розвитку окремих країн. Робоча сила переміщається з країн з низьким рівнем життя в країни з більш високим рівнем. Об'єктивно можливість міграції з'являється внаслідок національних розходжень в умовах заробітної плати.
Істотним економічним фактором, що визначає міграцію робочої сили, є наявність органічного безробіття в деяких країнах, насамперед, слабко розвитих. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал у регіони.
Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:
1) міграція з, що розвиваються в промислово розвиті країни;
2) міграція в рамках промислово розвитих країн;
3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;
5) міграція науковців, кваліфікованих фахівців із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.
В міру розгортання науково-технічної революції усе більш підсилюється переїзд висококваліфікованих працівників з одних країн в інші, що одержав назву «витоку мозків». По всіляких причинах велике число вчених, інженерів, лікарів і інших фахівців з вищим утворенням емігрують з європейських держав за океан. Корпораціям і державним службам західних країн вигідніше здобувати вже готових фахівців з інших регіонів, чим навчати їх у себе. Для країн, що розвиваються, «витік мозків» обертається великим економічним, соціальним, політичним і моральним збитком.
Із середини XX сторіччя міжнародні економічні, фінансові і валютні відносини одержують новий імпульс розвитку. Загальна тенденція до будівництва відкритої економіки сприяє інтенсифікації торгового обміну, розвитку міжнародного фінансування, виникненню нових валютних ринків, розширенню валютно-фінансових відносин між різними країнами.
Валютні відносини представляють сукупність економічних відносин, зв'язаних з функціонуванням грошей, як світових грошей. Гроші, як світові гроші, обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, переклад прибутків на інвестиції, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і частки грошові перекази.
Валютні відносини здійснюються на національному і міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Національна валютна система -- це форма організації валютних відносин країни, обумовлена її валютним законодавством. Особливості НВС визначаються ступенем розвитку і специфіки економіки, а також зовнішньоекономічних зв'язків тієї чи іншої країни.
Національна валютна система характеризується наступними рисами:
-- національною валютною одиницею;
-- складом офіційних золотовалютних резервів;
-- паритетом національної валюти і механізмом формування валютного курсу;
-- умовами оборотності валюти;
-- чи наявністю відсутністю валютних обмежень;
-- порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків країн і ін.
Сполучною ланкою між національними валютними системами є валютний курс і паритет. Валютний курс представляє співвідношення між валютами окремих чи країн «ціну» валюти даної країни, убиту у валютах інших країн.
Паритет -- це співвідношення валют, що відповідає їхньому золотому змісту. Паритет лежить в основі курсу валют. Але курс валют майже ніколи не збігається з паритетом.
Міжнародна валютна система (МВС) є формою організації валютних відносин у рамках світового господарства. Вона виникла в результаті еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними угодами.
Головна задача міжнародної валютної системи -- регулювання сфери міжнародних розрахунків і валютних ринків для забезпечення стійкого економічного росту, стримування інфляції, підтримки рівноваги зовнішньоекономічного обміну і платіжного обороту. МВС є одним з найважливіших механізмів, що може сприяти чи розширенню, навпаки, обмеженню міжнародних економічних відносин.
Міжнародні кредитно-фінансові відносини охоплюють систему відносин, зв'язаних з рухом позичкового капіталу на світовому кредитному і фінансовому ринках.
На міжнародному кредитному ринку відбувається рух грошового капіталу між країнами на умовах зворотності, терміновості, сплати відсотка.
Світовий кредитний ринок -- це частина ринку позичкового капіталу, що містить у собі: 1) світовий грошовий ринок (короткострокові депозитно - ссудні операції від одного дня до року, а також ринок євровалют); 2) світовий ринок капіталів-- два складові: середньо- і довгострокові іноземні кредити і ринок єврокредитів (від одного року до 15 років).
Світовий ринок позичкових капіталів придбав в останні десятиліття стрімкий розвиток. Це обумовлено довгостроковими тенденціями руху позичкового капіталу, загальною лібералізацією державно-правових норм, що регулюють цей рух на національному рівні, розширенням дії цінних паперів, інтеграційними процесами.
Інтернаціоналізація господарського життя в другій половині XX століття стало ведучою тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Одна з основних тенденцій глобальної інтернаціоналізації світового господарства виявляється в утворенні великих зон впливу тієї чи іншої чи держави групи найбільш розвитих країн. Ці країни і група держав стають своєрідними інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, утворити своєрідні материки в океані світових зв'язків.
Економічна інтеграція, у свою чергу, створює умови для прискорення інтернаціоналізації виробництва і капіталу між країнами -- учасницями цього процесу. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна виразити наступної взаємозалежної (зі зворотним зв'язком) ланцюжком: розвиток продуктивних сил -- міжнародний поділ праці -- інтернаціоналізація виробництва і капіталу -- економічна інтеграція. На економічну інтеграцію істотно впливають два фактори: науково-технічна революція і транснаціональні корпорації.
Регіональна інтеграція проходить на двох рівнях. На рівні окремих компаній, що у своїй господарській діяльності вступають в інтеграційні процеси. І на міждержавному рівні, коли цілеспрямована діяльність держави (колективна чи однобічна) сприяє інтеграційним процесам переплетення праці і капіталу в межах тієї чи іншої групи країн, забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів.
Своє найбільш повний розвиток економічна інтеграція одержала у Західній Європі. Крім об'єктивних економічних процесів західноєвропейська інтеграція підкріплювалась ідеями єдиної Європи, висунутими багатьма європейськими політичними, суспільними діячами і мислителями.
Сучасна історія утворення і розвитку Європейського союзу (ЄС) починається з 1951 р. У квітні цього року був підписаний договір про Європейське об'єднання вугілля і стали (ЕОУС), у який увійшли 6 країн -- Франція, ФРН, Італія Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Це була свого роду передісторія західноєвропейської інтеграції. Реальний відлік її виникнення і розвитку починається з 1957 р., коли ті ж сторони підписали договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом). До складу співтовариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що багато в чому визначило високі темпи його економічного росту.
Конкретними цілями створення ЄЕС чи, як часто називали його, «Загального ринку» були:
-- поступове усунення всіх обмежень у торгівлі між країнами-учасницями;
-- установлення загального митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;
-- ліквідація обмежень для вільного пересування «людей, капіталів, послуг»;
-- розробка і проведення загальної політики в області транспорту і сільського господарства;
-- створення валютного союзу;
-- уніфікація податкової системи;
-- зближення законодавства;
-- розробка принципів узгодження економічної політики.
Розвиток західноєвропейської інтеграції з кінця 50-х років дотепер протікало нерівномірно і відносно суперечливо. Разом з тим мети і задачі, поставлені при утворенні Європейського економічного співтовариства, протягом усього його існування реалізовувалися досить послідовно й успішно.
Успіхи розвитку економічної інтеграції в Західній Європі привернули увагу в регіонах світу, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці й Азії виникло більш трьох десятків зон вільної торгівлі, митних чи економічних союзів. Однак найбільш помітним, що розвивається інтеграційним процесом став процес організації і функціонування північноамериканської зони вільної торгівлі -- НАФТА. Існуюча економічна інтеграція США з Канадою і їхнє співробітництво з західноєвропейськими партнерами перестала задовольняти США. У результаті інтеграційні процеси в Північній Америці вийшли за межі двох держав, був укладений договір про північноамериканську зону вільної торгівлі, що вступив у силу 1 січня 1994 р. НАФТА, крім США і Канади, уключила Мексику. Територія блоку складає велику територію з населенням 370 млн. чоловік і могутнім економічним потенціалом. Щорічне виробництво товарів і послуг цими країнами складає 7 трлн. дол. На їхню частку приходиться близько 20% всього обсягу світової торгівлі.
Прагнення до інтеграції, тісному взаємовигідному співробітництву відзначається і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створений і функціонує Рад по співробітництву ряду арабських держав, що включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЭС-ЭКО). Ініціаторами її створення стали Іран, Пакистан і Туреччина. ОЭС-ЭКО, за задумом засновників, повинна стати прообразом майбутнього Центральноазіатського загального ринку, що повинний містити в собі і мусульманські республіки СНД -- середньоазіатські, Казахстан, Азербайджан.
3. Проблеми та перспективи входження України в світове господарство
Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику.
Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Країна, яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарські зв'язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.
Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України ,,Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.), Закон ,,Про створення експортно-імпортного банку “ (січень 1992р.), Закон ,, Про іноземні інвестиції ” (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.[2,9]
В минулому Україна мала економічні зв'язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймалися в Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності близько 1400 підприємств України.
Об'єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, з низьким обсягом номенклатури відливок, що призводить до великої металомісткості продукції, відходів металу майже 25%. Крім того, брак кадрів та їх недостатній професійний рівень робить недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю. В останні роки ситуація у цій сфері значно погіршується.
Які ж причини призводять до цього?
По-перше, розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавленого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%.
По-друге, переваження в експорті України паливносировинної групи. Її частка у 2000р. перевищувала 72%, а разом з товарами народного споживання становила понад 90%.[9,67]
По-третє, в експорті низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ,,ноу-хау”). Згідно з даними міністерства статистики України, у 2000 р.. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними.
По-четверте, незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.
Сюди також можна включити і відсутність системного регулювання зовнішньоекономічних відносин, концептуально хибні підходи до принципів валютного контролю, суб'єктивні підходи до принципів валютного контролю, суб'єктивні підходи до визначення державних пріоритетів у галузі немитного регулювання та загальноекономічна криза України призвели до значного зменшення обсягу зовнішньоекономічного обороту, катастрофічного зниження ефективності експорту, руйнації державного валютного фонду, виникнення масових зловживань і корупції.
З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері зовнішньоекономічних відносин Україні необхідно розв'язати такі завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.
По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної підтримки держави.
По-третє, відмінити податок на добавлену вартість на продукцію, що вивозиться з України, (оскільки це призводить до необгрунтованого зростання цін і штучно знижує її конкурентоспроможність); відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.
По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише близько 50 % від рівня розвинутих країн.
По-п'яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не слід поспішати з подальшою лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені нетарифними бар'єрами.
По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності.
По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді, як у Митному кодексі Росії - понад 400 статей. [1,311]
Подобные документы
Сутність, поняття і цілі національної економіки. Особливості структури національної економіки України, її місце в світовому господарстві. Основні поняття світового господарства. Особливості взаємодії світового господарства і національних економік.
курсовая работа [407,6 K], добавлен 19.12.2010Предмет і завдання курсу "Міжнародні економічні відносини". Світове господарство та особливості його формування. Особливості розвитку МЕВ у системі світового господарства. Міжнародна економічна інтеграція. Економічна єдність світу і глобальні проблеми.
курс лекций [176,7 K], добавлен 11.11.2009Суть світового господарства і основні етапи його розвитку. Глобалізація та її вплив на структуру світового господарства. Проблеми зовнішньої заборгованності. Вибір України: Європейський Союз або Росія. Модернізації зовнішньоекономічної політики України.
курсовая работа [355,9 K], добавлен 17.04.2014Світове господарство, його сутність та етапи розвитку. Міжнародні економічні відносини і поділ праці, форми міграції. Теорії зовнішньої торгівлі. Особливості її сучасного розвитку. Міграція робочої сили. Еволюція світової валютно-фінансової системи.
презентация [179,8 K], добавлен 24.09.2015Тенденції формування світового господарства, етапи його розвитку. Закони світової економічної системи. Процес інтеграції суспільства. Розподіл країн за економічною ознакою. Чинники та рушійні сили сучасної глобалізації. Передумови глобалізації економіки.
презентация [3,1 M], добавлен 18.05.2015Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства. Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ, заходи з їх вирішення та усунення. Зовнішньоекономічна політика країни. Характеристика зовнішньої торгівлі та аналіз її структури.
курсовая работа [89,6 K], добавлен 01.11.2011Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.
курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008Значення інтеграції України до світового господарства. Перспективи розвитку економічних відносин України і Європейського союзу. Участь України в економічній інтеграції країн СНД. Приєднання України до СОТ як довгостроковий фактор стабільного розвитку.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 07.02.2011Особливості формування світового господарства на рубежі XIX - XX століть. Нові індустріальні країни та їх проблеми. Шляхи й перспективи інтеграції України у світову економіку. Міжнародна торгівля і валютно-фінансові відносини, ціни світового ринку.
реферат [36,8 K], добавлен 28.06.2010Світове господарство як сукупність економік різних країн світу. Поняття інтернаціоналізації економіки. Сутність міжнародного поділу праці. Світовий ринок товарів: продовольчих, непродовольчих тривалого використання. Україна і світове господарство.
курсовая работа [84,5 K], добавлен 18.11.2010
