Програмування національної економіки Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Суть і значення програмування національної економіки

Програмування національної економіки було започатковано в середині XX ст. Основними завданнями програмування є - підтримка економічної рівноваги, стимулювання розвитку економіки, вплив на якісне перетворення економіки. Основною метою програмування є досягнення прийнятого державою варіанту розвитку економіки.

Програмування - це процес орієнтації економіки з боку держави через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму.

Особливості програмування:

1) воно є особливим способом втручання держави в економіку, який не усуває стихійності руху, а лише коригує його;

2) воно є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує в головному їх самостійність;

3) основу програмування становить структурне регулювання (з точки зору об'єкта програмування І з точки зору методу - селективного впливу);

4) програмування як форма впливу на економіку є систематичним і комплексним, тобто охоплює усі сфери фактори і стадії відтворення;

5) програмування деякою мірою, але оволодіває економічним розвитком.

Програма економічного й соціального розвитку - це комплексна система цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування.

Економіка Франції розвивається на засадах вільного підприємництва і торгівлі. В наш час економіка Франції функціонує в умовах ринкового господарського механізму, однак держава має значний вплив на свободу ціноутворення.

В діяльності держави щодо впливу на економіку виділяють: участь у виробництві, вплив на екологію, структурну політику, протекціонізм, регулювання фінансової сфери, регулювання трудових відносин. Особливістю Франції є досить значна частка держсектора, сформованого в результаті трьох етапів націоналізації. Тому однією з найважливіших складових системи державного регулювання економіки у Франції є інститути державного управління державним сектором.

Державні підприємства у Франції поділяються на дві групи: ті, які мають статус державної установи (Генеральна дирекція пошти і зв'язку; Національне товариство французьких залізних доріг та ін.), й ті, які мають статус акціонерної компанії (промислові підприємства комерційного сектору, великі банки тощо). Структурна політика у Франції реалізується через систему державного планування, конкурентне законодавство, стимулювання інвестицій, регулювання іноземних інвестицій і валютний контроль, інформаційне забезпечення підприємницької діяльності.

У Франції розвинута система заохочень для внутрішніх та іноземних інвестицій, яка охоплює податкові пільги, режим прискореної амортизації, "дослідницькі податкові кредити", субсидії. Добре розвинута також мережа організацій, яка займається консультуванням, науково-інформаційним та іншим забезпеченням підприємницької діяльності.

Регулювання фінансової сфери представлене: регулюванням банківської системи, яка передбачає регламентування і контроль над кредитними організаціями; регулюванням фондового ринку, яке охоплює контроль за дотриманням стандартів розкриття інформації емітентами у використанні внутрішньої інформації, видачу ліцензії на створення інвестиційних компаній та управління портфелями цінних паперів, встановлення діяльності, яка стосується операцій з цінними паперами.

Регулювання трудових відносин стосується домовленості в галузі заробітної плати і передбачає: перегляд кваліфікаційних сіток, індексацію договірної заробітної плати, встановлення мінімальної професійної заробітної плати.

Франція є однією із не багатьох промислово розвинених країн, де існував досить жорсткий режим державного регулювання, який частково зберігся донині.

Важливим напрямом державного регулювання ринку у Франції є стимулювання розвитку конкуренції. Роль держави проявляється в заохоченні розвитку малих підприємств - індустріальних, сімейних, групових. їм надається сприяння в отриманні довгострокових і короткострокових кредитів, підвищенні кваліфікації управлінського персоналу, надаються податкові пільги, комерційна інформація.

Приклад Франції показує високий рівень політичного впливу на роль держави в економіці, обумовленого зміною правлячих коаліцій лівих і правих сил.

2. Особливості економічної системи Франції

Традиційна особливість французької економічної політики - велика частка державного сектора, особливо в стратегічно важливих областях - нафтогазової промисловості, транспорті. Існує планування, але воно має не нормативний, а індикативний характер (заплановані показники не є нормативними для приватних підприємств). Велика частка іноземного капіталу в економіці (промисловість до 40%, нерухомість близько 27,5%, торгівля - 20%, сфера послуг - 9%). На підприємствах з іноземним капіталом працюють понад 20% працівників. Особливо велика частка іноземного капіталу в інформатиці та інших галузях передових технологій (понад 50%).

Істотну частину ВВП дає промислове виробництво - 20%, воно забезпечує більше 30% робочих місць, 40% інвестицій, 80% експорту. Франція має значні запаси корисних копалин: залізних і уранових руд, бокситів, калійних солей і ін. Це створює базу для гірничодобувної та важкої промисловості. За рівнем розвитку кольорової металургії країна займає лідируючі місця в світових рейтингах, з виплавки сталі знаходиться на третьому місці в Західній Європі. Основні галузі: машинобудування, хімічна, авіакосмічна автомобільна, харчова, радіоелектронна, інформатика, суднобудування, електротехнічна. Щодо незначну роль у загальному обсязі економіки, але важливу для престижу країни грає виробництво і продаж предметів розкоші. Одна з найбільш передових країн у галузі розвитку атомної енергетики: понад 75% енергії отримують на АЕС.

Сільське господарство є найбільш наглядною державою галуззю, хоча основа його - приватне землеволодіння. Вирішальну частку продукції дають великі господарства, але чисельно переважають дрібні і середні. За обсягом виробленої продукції Франція посідає 1-е місце в Західній Європі і 3-е місце в світі після США і Канади. Це найбільший європейський виробник пшениці, вершкового масла, яловичини, сирів. Традиційно висока частка вин в експорті. Французькі фермери є головними супротивниками впровадження генетично зміненої продукції в Європі, так як французька продукція традиційно високо цінується через якості.

Франція має найрозвиненішу в Європі мережею залізниць. З 1981 року більшість міст пов'язані між собою мережу швидкісних магістралей, така ж гілка прокладена в тунелі під протокою Ла Манш. Ступінь соціального захисту населення одна з найвищих у світі. Приблизно 30% ВВП витрачається на соціальні потреби. В 1998-2008 рр. була офіційно встановлена 35-годинний робочий тиждень (найкоротша в Європі), але в 2008 році її скасували, тепер роботодавець і має право укласти індивідуальні угоди з профспілками і визначити кількість робочих годин і наднормових.

Характерною особливістю Франції в 90-і роки стало уповільнення темпів розвитку. Це пов'язано зі станом споживчого попиту, меншою активністю корпорацій і ослабленням загальноекономічної кон'юнктури в сусідніх країнах. Необхідно було вжити заходів з обмеження бюджетного дефіциту, тому приріст ВВП в 2011 р. склав 1,6% проти 2,3% у 2010 р. У 1 півріччі 2011 р. був відзначений дуже скромне зростання ВВП - всього на 0,8%. Проте 2 половина року охарактеризувався поступовим прискоренням економічного розвитку в основному в результаті поліпшення економічного становища в Європі і, як наслідок, збільшенням обсягу експорту французьких підприємств. До кінця року темпи зростання ВВП у середньорічному обчисленні досягли 2,1%. На думку експертів французького уряду, поліпшення ситуації на ринку основних валют і, зокрема, зміна курсу долара по відношенню до європейських валют почали надавати сприятливий вплив на розвиток інвестиційної діяльності та торгівлі в Європі.

Таблиця 1.? Динаміка основних показників Французької економіки

Франція є однією з провідних країн західних держав, займаючи сьоме місце серед всіх країн світу - 4,7% сукупного ВВП при 1% населення. За рівнем економічного розвитку уступає ФРН і цілому ряду малих країн (Норвегії, Данії, Швейцарії, Люксембургу). На долю Франції припадає 17% промислового і 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

У 1990-2000 рр. економічний розвиток Франції характеризувалося уповільненими темпами зростання, масовим безробіттям, різкими змінами основних напрямків державного регулювання. Структурний криза світового господарства, перехід до нового типу відтворення зробили сильний вплив на промислове виробництво. Після кризи 90-х рр., французька промисловість відновила свій рівень виробництва тільки в 2009 р. Важливу роль у цьому процесі зіграло домінування в структурі господарства кредитного сектора, що звичайно виявляє надмірну обережність при здійсненні довгострокових промислових проектів.

3. Цільові, комплексні програми

Цільові комплексні програми розробляються з метою забезпечення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету Франції.

Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл, ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння технології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також суміжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специфічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування.

Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм є своєчасне визначення переліку проблем, з яких потрібно розробляти програми; формування колективу розробників, визначення головної організації; вироблення і затвердження вихідних матеріалів на програму, які б чітко формували мету; попередня зорієнтованість на ресурси та результати.

Формуванню переліку проблем, за якими повинні розроблятися цільові комплексні програми, передує визначення пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, які вимагають програмного розв'язання.

За встановленим переліком проблем відкривається конкурс на розробку конкретних цільових програм. Учасники конкурсу повинні розробити пропозиції щодо розробки програми: концепцію, структуру, чітко сформулювати кінцеву мету програми, визначити перелік проектів (заходів), які реалізовуватимуться в рамках програми. Переможець конкурсу визначає головну організацію, терміни, обсяги та механізми фінансування програми, форму реалізації завдань, контроль за їх виконанням.

Формування програми передбачає визначення головної мети з подальшою її розбивкою на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальна мета програми розбивається на функціональні та. предметні цілі, які своєю чергою поділяються на множину локальних (часткових) завдань, які мають назву "дерево цілей".

Процедура побудови "дерева цілей" є евристичною, тобто ґрунтується на оцінці експертів і включає такі стадії:

- побудову функціонального "дерева цілей";

- формування комплексу цілереалізуючих систем;

- розробку цільових нормативів;

- ранжування цілей.

Ресурсне обґрунтування програми передбачає визначення витрат на здійснення кожного із заходів програми та витрати на програму загалом. У цьому розділі програми відображається потреба у капітальних вкладеннях, необхідних основних видах матеріальних ресурсів, потреба в робочій силі, фінансових ресурсах, у тому числі валютних.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи:

- економічний аналіз розвитку окремих комплексів і сфер економіки - задоволення потреб народного господарства і населення у кінцевій продукції, порівняння альтернативних варіантів;

- структурний аналіз, тобто методи формування структурних і технологічних варіантів задоволення потреб народного господарства у продукції комплексу і виробництві продукції;

- балансові методи (нормативні та статистичні), які пов'язують кінцеві показники з основними проміжними і ресурсними показниками;

- факторне обґрунтування, рівня, і основних показників розвитку (виробнича функція, виробництво і розподіл продукції).

Комплексно-цільова народногосподарська програма - це директивний, адресний плановий документ, в якому визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів, у яких, як правило, беруть участь чимало галузей, господарських органів і регіонів і які дозволяють - загальними зусиллями - вирішити народногосподарську проблему.

За змістом комплексні цільові програми поділяються:

- соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня;

- життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці, поліпшення умов відпочинку;

- виробничі програми, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів

- продукції (і послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, підвищення ефективності використання ресурсів;

- науково-технічні програми, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технології;

- екологічні програми;

- регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення економіки сформованих регіонів Франції.

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програми, послідовність їх реалізації).

2. Структурний (передбачає перелік об'єктів народного господарства, об'єднаних за ознакою їх цільового призначення.

3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств).

4. Ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів).

4. Програмування національної економіки

У Франції широкий розвиток отримали всілякі форми державного регулювання економіки. Величезних розмірів досягли, наприклад, об'єми державних бюджетів, витрати на науку. Держава виступає як один з головних замовників і споживачів товарів і послуг, бере участь в зовнішній торгівлі, надає різносторонню допомогу експорту приватного капіталу. Але, мабуть, найбільш характерною особливістю державної регулюючій функції в країнах так званого рейнського капіталізму являється широке поширення теорії і практики економічного програмування.

Нині вже склалася (а десь ще складається) державна система програмування економіки, яка поєднує поточне регулювання економічних процесів з перспективною координацією економічного розвитку на основі складання і реалізації загальнонаціональних економічних програм. Безперечно, об'єктивною основою такого програмування виступає процес "одержавлення" промисловості і інших сфер економіки.

Великі розміри державного сектора в економіці створюють передумови для його планомірного розвитку. Програмування - відображення цього процесу. І воно пов'язане не лише з ростом усуспільнення виробництва.

По своїй соціально-економічній природі програмування є погодженою економічною політикою олігархії і керівництва держави, а також основних соціальних груп. У нім знаходять відображення інтереси усіх шарів суспільства, особливості розвитку країни на тому або іншому етапі.

На початковому етапі програмування було покликане сприяти економічному і політичному відродженню цих країн, зміцненню їх міжнародних позицій.

Перерозподіл фінансово-економічних засобів, здійснюваний за допомогою економічного програмування, служить інтересам не лише великого капіталу. Часто йдеться про розвиток цілих галузей економіки або про рішення проблем, важливих для господарства в цілому. Забезпечуючи концентрацію ресурсів для прискореного розвитку тих або інших галузей або виробництв, економічне програмування сприяє структурним зрушенням в економіці.

Програмування національної економіки передбачав комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, вирішення яких неможливе за допомогою ринкових важелів, розроблення та реалізацію окремих стратегічних програм. У сучасній літературі програмування економіки також визначають як систему її регулювання (передусім довготермінового) на основі загальногосподарських програм, а також визначення, що збігається з трактуванням індикативного планування.

Основою програмування є структурне регулювання економіки (або структурне програмування) як вища форма економічного регулювання на національному рівні, яке має системний (у тому числі комплексний) характер базується на виконанні довго- (10-20 років), середньо- (4-5 років) і короткотермінових програм.

Найдосконалішою формою планування є розроблення, ухвалення і втілення національного демократичного економічного планування. Воно передбачає складання імперативних планів для державного сектору (частка якого має становити 30-35%) та індикативних для недержавного сектору (на трудову колективну власність має припадати до 50-55% сукупної власності, на приватну ? 10-15%), що супроводжується формуванням цільових комплексних програм пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, переважанням економічних методів регулювання та територіального комплексного управління замість галузевого. Основними засобами реалізації такого планування є науково обґрунтована промислова, структурна, інноваційна, податкова, фінансово-кредитна, регіональна, амортизаційна та інші форми політики, які послідовно впроваджуються. Загалом це планування передбачає раціональне поєднання державного регулювання з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання за домінування першого. Планування та програмування економіки взаємопов'язані з її прогнозуванням, тобто науковим передбаченням тенденцій розвитку економіки на перспективу ? темпів економічного зростання, кон'юнктури ринку, тенденцій розвитку науки і техніки, структурних змін в межах технологічного способу виробництва й економічної власності тощо.

Висновки

програмування національний економіка франція

Економіка Франції, як і інших промислово розвинених капіталістичних країн, заснована на принципі вільного підприємництва і торгівлі. У наш час Франція живе в умовах ринкового господарського механізму, однак ступінь свободи ціноутворення задається об'єктивними економічними законами, а також державним регулюванням.

Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін, держава у Франції може прямо регулювати ціни на деякі товари та послуги: на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги. Воно може також здійснювати контроль за цінами в умовах конкуренції.

Державний сектор в економіці Франції займає відносно невелику питому вагу у ВНП і включає в себе галузі-монополісти (газову промисловість, електроенергетику і транспорт) і галузі, що працюють в режимі ринкової конкуренції (національний та комерційні банки, страхові компанії тощо). У першому випадку держава встановлює всі економічні параметри діяльності галузей-монополістів, у тому числі обсяг інвестицій, оплату праці та ціни на готову продукцію. У другому випадку держава надає мінімальну дію на економічні параметри діяльності цих галузей, спонукаючи їх до конкуренції з приватним сектором. Ця специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими та вільними цінами на товари та послуги: приблизно 20% цін регулюється державою, а інші 80% перебувають у режимі вільного ринкового ціноутворення.

Слід зазначити, що Франція є однією з не багатьох промислово розвинених капіталістичних країн, де існував досить твердий режим державного регулювання цін, який частково зберігся до теперішнього часу.

Соціально-економічна ситуація в країні зазнала суттєвого тиску, спричиненого світовою економічною і фінансовою кризою. Одночасно Уряд передбачив необхідні внутрішні заходи, спрямовані на покращення умов кредитування та страхування, ініціював створення установ, що субсидуються державою для підтримки експортно-імпортних операцій. Важливою складовою боротьби з наслідками фінансової та економічної кризи стало прийняття (грудень 2009 р.) з ініціативи Президента Франції дворічного плану оздоровлення французької економіки, у відповідності до якого Уряд зосередить свою увагу на інвестуванні, в першу чергу, у автомобілебудування, будівництво, військове переоснащення, будівництво нових ліній швидкісного залізничного сполучення, модернізацію вищих учбових та дослідницьких закладів. Загальна сума реалізації плану складе 26 мільярдів євро (1,3% ВВП) з 1 січня 2009 року. Для впровадження усього комплексу передбачених планом заходів Президентом прийнято рішення про призначення окремого міністра, який відповідає за реалізацію плану.

За 11 місяців 2008 року у Франції ВВП зріс на 0,2%, а інфляція склала 3,3%.

Франція займає третє місце у світі (після Великої Британії та США) за обсягом прямих іноземних інвестицій, вкладених в її економіку (2006 р. - 58,4 млрд. євро; у 2007 - 64,6 млрд. євро). Головними інвесторами Франції є Нідерланди, Велика Британія, Бельгія та США. За показником інвестицій в економіку інших країн світу Франція є другою у світі після Нідерландів (96,7 млрд. євро у 2006 р., 164,3 млрд. у 2007 р.).

Посилилась тенденція до подальшого зростання рівня безробіття в країні. У листопаді 2009 р. число безробітних зросло на 3.2%, або 64 000, у жовтні 2008 р., відповідно, 2,4% або 46 900 безробітних, що становило найвищий відсоток зростання за останні 15 років. Станом на кінець листопада 20010 р. в країні налічувалось 2068500 безробітних, що становить 8,5% працездатного населення.

У Франції, незважаючи на спади та підйоми, в цілому, в економіці країни зберігається тенденція до зростання.

Серед ключових напрямків сталого економічного зросту країни необхідно виділити наступні:

* прагнення до концентрації і централізації капіталу, його експорту та імпорту;

* інтернаціоналізація виробництва з одночасним скороченням впливу держави на всі рівні економіки;

* імпорт технологічних розробок.

Франція ґрунтовно інтегрована у світове господарство. Основними сферами зовнішньоекономічної діяльності є експорт послуг і сільськогосподарської продукції та експорт товарів (переважно важкої промисловості), з одночасним зміцненням позицій цілого ряду французьких компаній у світовому виробництві.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 2009. - 471 с.

2. Мировая экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов / М.В. Елова, Е.К. Муравьев, С.М. Панферова и др., Под. ред. А.К. Шуркалина, Н.С. Цыниной. - М.: Логос, 2011. - 248 с.

3. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. ? К.: КНЕУ, 2010. - 148 с.

Размещено на Allbest.ru