Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури та мистецтв

Реферат

На тему: «Міжнародні неурядові організації: особливості виникнення та становлення»

Виконала:

студентка 3-го курсу

Факультету: Міжнародних відносин

Групи МВ-39

Бабич Ярослави Олексіївни

міжнародний неурядова організація

Київ 2011

Міжнародні відносини сьогодення характеризуються значним зростанням кількості (зараз їх близько 8 тисяч) міжнародних неурядових організацій (далі - МНУО), збільшенням їхнього впливу на сучасний світ і міжнародну співпрацю. Відбувається процес визначенням ролі МНУО в міжнародному праві та в міжнародних правовідносинах. Глобальні опитування громадської думки свідчать про більшу довіру до МНУО ніж до представників влади або комерційного сектору1. В міжнародно-правовій літературі, особливо в іноземній, МНУО досліджується вже досить тривалий час. У 1976 році І.І. Коваленко, один з перших, хто зацікавився цим питанням, писав: „В сучасних умовах міждержавні відносини не охоплюють усього різноманіття зв'язків між народами. Ускладнення характеру цих відносин призводить до збільшення значення неурядового співробітництва. Збільшення ролі міжнародної суспільної думки дозволяє говорити про співпрацю як про фактор, що впливає на прийняття рішень в тих чи інших конфліктних ситуаціях, на підхід держав до тих чи інших світових проблем”.

Зараз активно вивчається сутність МНУО, їх правовий статус, закономірність появи, сфера діяльності та зростаюча роль в наданні допомоги державам та міжнародним міжурядовим організаціям (далі - ММУО) у вирішенні питань, пов'язаних з безпекою, енергетикою та нафтогазовим сектором, захистом прав людини, охороною навколишнього середовища тощо. В світі зараз дебатується питання міжнародно-правової відповідальності МНУО, їх вплив на публічну владу багатьох держав. Сьогодні в ЗМІ Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Китаю та деяких інших держав Азії критикується діяльність МНУО та говориться про те, що їх благодійність має мало спільного з дійсним „творінням блага”, а все більше з отриманням прибутку. Як один з доказів наводять як приклад центральний іспанський офіс великої МНУО Oxfam у Барселоні: велику п'ятиповерхову будівлю, щоб потрапити в яку необхідно пройти три рівні контролю. Постає питання: чому неурядова організація захищена як Пентагон? Зазначене питання не є єдиним, і цей факт значно впливає на правовий аналіз діяльності та статусу МНУО. В минулому році глави одинадцяти провідних міжнародних організацій, що виступають на захист прав людини, довкілля і соціального розвитку підписали Хартію загальної відповідальності міжнародних неурядових організацій, тим самим підкресливши єдиним можливим чином прозорість своєї діяльності. В основі цієї акції лежить ряд особистих, національних і галузевих ініціатив, початих МНУО з метою встановлення єдиних стандартів підзвітності і розробки загальних етичних норм.

Незважаючи на те, що діяльність МНУО регулюється правовими нормами тих країн, де вони здійснюють свою діяльність, Хартія відповідальності міжнародних неурядових організацій є першою такого роду ініціативою, що покликана розробити міжнародні міжгалузеві стандарти діяльності в неурядовому секторі. На жаль, у сучасному міжнародному праві немає норм, які б офіційно визнавали правосуб'єктність МНУО. З іншого боку, відсутні норми, що заперечували б можливість МНУО бути суб'єктом міжнародного права. Відсутня єдина відпрацьована термінологія, яка б дозволяла виділити зі значної кількості категорій міжнародних організацій міжнародну неурядову.

В процесі аналізу була опрацьована значна кількість літератури, а саме міжнародні конвенції, акти зарубіжного національного та міжрегіонального законодавства, загальнотеоретичні та спеціальні наукові праці як незначної кількості українських (В.Г. Буткевич, В.В. Мицик, В.І. Муравйов), так і російських вчених (С.А Подшибякін, Ю.М. Колосов, В.І. Лукашук, А.Х. Абашидзе, К.А. Бекяшев, І.І. Котляров, Т.Н. Нешатаєва, Г.І. Тункін, І.І. Коваленко та інші), а також інших фахівців з міжнародного права (Я. Клабберс, Д. Шелтон, Л. Женглінг та Д. Томас). Важливо виділити як джерело інформації у процесі вивчення цього питання Міжнародний центр некомерційного права (International Center for Not-for-Profit Law, далі - ICNL). Ця міжнародна організація сприяє та надає правову, інформаційну, експертну та консультативну підтримку в більш ніж 60 державах світу під час розробки та розвитку законодавства, що регулює створення та діяльність некомерційних організацій. ICNL здійснює свою діяльність при фінансовій підтримці Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID). Незважаючи на всі наукові дослідження, що раніше проводилися, на сьогоднішній день можна констатувати факт відсутності єдиної думки стосовно компетенцій зазначених організацій, визначення їхнього правового статусу; недостатньо вивчені форми та шляхи впливу діяльності МНУО на міжнародні відносини, не повністю визначений потенціал їхнього впливу на вирішення міжнародних проблем, оминається питання щодо перспективи їх розвитку.

Важливою ця тема є і для України, бо роль та вплив МНУО на розвиток держави значно збільшуються. Історія виникнення перших міжнародних організацій бере свій початок з часів Стародавньої Греції, де у 6 ст. до н.е. були створені первинні постійні міжнародні об'єднання - Лакедемська та Делосська симмахії, що були своєрідними праобразами майбутніх міжнародних організацій та вже тоді впливали на відносини між грецькими державами: подібно іншим соціальним факторам, вони зближали народи та сприяли їх меншій замкнутості.

Розвиток міжнародних економічних зв'язків, державних відносин, самого міжнародного права як механізму регулювання цих відносин спричинив еволюцію нових форм міжнародного багатостороннього спілкування, якими стали адміністративні унії. В основному вони складалися в галузі митних відносин та мали тимчасовий характер. Наступним етапом розвитку міжнародних організацій було створення міжнародних економічних та митних об'єднань. Першим таким союзом був Ганзейський торговий союз, який вивів Північну Німеччину із стану середньовічного варварства. На початку ХІХ ст. був створений Німецький митний союз. Всі держави, що увійшли до цього союзу, повинні були підпорядковуватися однаковим законам стосовно ввезення, вивезення та транзиту товарів. Всі митні тарифи визнавалися загальними і розподілялися між членами Союзу за кількістю населення. Спеціалісти в галузі права міжнародних організацій вважають, що першою міжнародною міжурядовою організацією в її класичному розуміння була Центральна комісія з судноплавства по Рейну, яка була створена у 1831 році.

У середині ХІХ ст. потреба реорганізації міжнародних відносин та спілкування була основою створення постійних міжнародних міжурядових організацій, що мали постійні органи (Всесвітній телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз). Ці організації, зазвичай, мали обмежену чи спеціальну компетенцію та досить слабку організаційну структуру. Створення подібних організацій зіграло важливу роль, значно збагативши досвід міжнародного спілкування, який вже через кілька десятиліть дозволив створити нову форму організації міжнародних відносин - Лігу Націй. Це була перша політична універсальна міжнародна організація. В російській літературі ХІХ та початку ХХ ст.ст. право міжнародних організацій вважалося частиною міжнародного адміністративного права. Як писав фахівець з міжнародного права П.Е. Казанський, «міжнародну адміністрацію чекає велике майбутнє, розвиток міжнародних відносин буде складатися в більшій мірі з розвитку міжнародного права… Світове життя ставить завдання, які не під силу окремим народам. Вони будуть змушені об'єднуватися в крупні союзи для того, щоб спільними зусиллями досягти загальних цілей».

Згодом, у 40-х роках минулого століття через свою недосконалість, недієздатність Ліги Націй та ускладненість в діяльності через об'єктивні причини було прийнято рішення та створена нова міжнародна організація, що підтримувала мир та міжнародне спілкування - ООН. На мою думку, це безспірне досягнення у сфері розвитку міжнародного права, міжнародних відносин та самих міжнародних організацій. Початком створення міжнародних неурядових організацій справедливо вважають багатосторонні зустрічі - конгреси, конференції і т.д.

До початку ХХ ст. почало збільшуватися число конгресів, конференцій та зустрічей, що призвело до формування нового інституту міжнародного спілкування - МНУО. Перші такі організації носили в основному просвітницький і науковий, релігійний, пацифістський та господарчий характер. В середині минулого століття різко збільшилася кількість МНУО. Якщо до того часу існувала незначна їх кількість і вони не впливати на діяльність держав, то із закінченням Другої Світової війни ситуація різко змінилася. Суспільство відчуло нагальну потребу в організації громадськості різних держав для спільного добробуту. Значний вплив мав та має процес глобалізації, що на сьогодні набув великого розмаху. Причинами, які впливають на різке збільшення кількості МНУО є:

* недостатні можливості окремих держав та міжнародних міжурядових організацій для вирішення нових міжнародних проблем;

* посилення демократичних процесів у сфері внутрішніх та міжнародних відносин;

* зростаюче бажання індивідів збільшити контроль за процесом прийняття рішень у питаннях, які торкаються їхніх життєвих інтересів (екологія, права людини, економічний та політичний розвиток);

* трансформація у сфері національних інтересів держав: рух від державних інтересів („суверенітету”) до загальнолюдських цінностей, таких, як права людини та захист оточуючого середовища; * розширення можливостей транскордонних зв'язків та діяльності суспільства різних держав, можливостей технологічного прогресу.

Важливо підкреслити, що існує інший погляд стосовно відповідності назви самій сутності організацій. Наприклад, Б.І. Стошин вважає поняття „міжнародні громадські організації” більш точним та правильним Найбільш ґрунтовним джерелом, яке згадує неурядові організації, є Статут ООН, а саме його ст. 71, що говорить: „Економічна та Соціальна Рада уповноважується проводити необхідні заходи для консультацій з неурядовими організаціями, що зацікавлені у питаннях, які входять до її компетенції. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку необхідності - з національними організаціями після консультацій із зацікавленим членом Організації”. Важливо зазначити, що Статут ООН не дає визначення неурядових організацій, а лише вказує на те, що це поняття включає в себе міжнародні та національні організації. Економічна та соціальна Рада (далі - ЕКОСОР) уповноважена встановлювати консультативні відносини з певними організаціями, що мають назву „неурядові”10 . Встановлені дві категорії консультативного статусу: категорія І (загальний консультативний статус) та категорія ІІ (спеціальний консультативний статус).

Окрім того, складається перелік МНУО, що підтримують відносини з ЕКОСОР, але які не мають консультативного статусу (так званий «Перелік»). Консультативний статус категорії І надається тим МНУО, які тісно пов'язані з більшою частиною видів діяльності ЕКОСОР, можуть вносити постійний та суттєвий вклад в діяльність ООН та членський склад яких представляє головні верстви населення в більшості держав світу. Консультативний статус категорії ІІ надається організаціям, що мають спеціальну компетенцію лише в окремих галузях діяльності ЕКОСОР. МНУО, яким наданий консультативний статус, мають певні права та обов'язки. Вони можуть вносити пропозиції щодо порядку денного ЕКОСОР, а їх представники - бути присутніми на його засіданнях, надавати письмові заяви та виступати в Раді ЕКОСОР з усними заявами. Обов'язком МНУО, що мають консультативний статус, є надання Комітету з організації консультацій з неурядовими організаціями (допоміжний орган ЕКОСОР) короткої доповіді щодо своєї діяльності, в якій повинна бути інформація щодо заходів, що проводяться цією організацією в підтримку діяльності ООН. Починаючи з 1946 року ЕКОСОР приймає кілька резолюцій, що стосуються консультативних відносин з МНУО. Наприклад, в резолюції від 27 лютого 1950 року вказується, що „будь-яка міжнародна організація, що не створена на основі міжурядового договору, вважається неурядовою”. Торкаючись цього юридичного акту ЕКОСОР, Г.І. Морозов відмічає, що в практиці взаємодії згаданих структур до цього визначення дозволяється включати організації, які мають в якості членів уряди, урядові органи та урядових службовців” Із найбільш пізніх можна виділити Резолюцію 1996/31 від 1996 року12 . Пункт 12 Резолюції дає пояснення, що під „НУО” для цілей ЕКОСОР розуміється організація, яка не заснована будь-яким державним органом чи на основі міжурядової угоди і відповідає наступним умовам:

* вона має „представницьку структуру”;

* має „відповідний механізм звітності перед своїми членами”;

* її члени „здійснюють ефективний контроль за її політикою та діяльністю шляхом використання права голосу та через інші відповідні демократичні та транспарентні процеси прийняття рішень”. З перерахованих умов випливає, що організація, котра претендує на консультативний статус, повинна мати в своїй організації поняття „членство”, тобто бути асоціацією, об'єднанням, союзом тощо. Поняття „фонду”, у випадку розгляду континентальним правом, означає організаційно-правову форму юридичної особи, що виключає можливість членства. Виходить, що для цілей ЕКОСОР фонд не може розглядатися як НУО. Однак серед акредитованих ЕКОСОР організацій є значна кількість фондів. Можливо, цей факт можна пояснити зміною реалій, а саме - інтернаціоналізацією діяльності фондів, яку ЕКОСОР ігнорувати на практиці не могла.

Однак це входить у явне протиріччя з Резолюцією 1996/31. В Резолюції 1996/31 не визначені ані успадковані від ст. 71 Статуту ООН поняття „неурядова організація”, „міжнародна організація” і „національна організація”, ані поняття „субрегіонального” та „регіонального” рівня, що з'явилися лише в згаданій Резолюції. Говориться лише наступне (пункт 4 Резолюції 1996/31): „За винятком випадків, коли прямо передбачено інше, термін „організація” означає неурядові організації національного, субрегіонального та міжнародного рівня”. Чи мається на увазі під „рівнем” інтернаціональний характер членства в організації чи її органах управління, міжнародна присутність шляхом представництв, територіальне охоплення фактичної діяльності - відповідь на це питання Резолюція 1996/31 не надає13. Відповідно до практики Комітету ЕКОСОР з НУО, організація є міжнародною, якщо у неї є відділення як мінімум в трьох державах14 . Наступну неточність можна побачити в Резолюції 1996/31 в тому, що при встановленні відносин „міжнародних” НУО, консультації з певним урядом не потрібні, а з „національною” організацією такі відносини можуть бути встановлені лише „після консультації з відповідною державою-членом”. В світі не існує системи наднаціональної установи НУО. Будь-яка „міжнародна” НУО є організація, що заснована за правом конкретної держави, іншими словами - національна організація. Так у яких же випадках необхідна консультація з національним урядом, а в яких - не потрібна? ЕКОСОР офіційної відповіді не надає.

Далі, хоча різні коментарі та пояснення в публікаціях ООН та ЕКОСОР вказують на те, що організація, яка претендує на консультативний статус, повинна носити некомерційний характер, з самої ст. 71 Статуту ООН цього не випливає. Можливо, це випадково, а можливо це пояснюється тим, що ЕКОСОР намагається залишити відкритими двері для організацій будь-якого характеру, в співробітництві з якими є зацікавленість. Можливо, враховується і той факт, що в багатьох державах, в особливості тих, що розвиваються, закон просто не виділяє категорій некомерційної організації. Необхідно визнати, що який би простір для інтерпретації не надавали пробіли та протиріччя в Резолюції 1996/31, транснаціональних корпорацій у списках акредитованих організацій ми не знайдемо.

Вслід за цим згадана Резолюція звертає значну увагу на будь-яку підтримку, пряму чи опосередковану, фінансову чи іншу, яку НУО отримують від уряду, вимагаючи досить детальної звітності про це. Таким чином, саме залежність від уряду розглядається як вирішальний фактор при вирішенні питання про можливість співпраці. Уряди і без того мають достатні важелі впливу в системі ООН. Можливість використання ними ще й НУО в якості „агентів впливу” не повинна допускатися. ООН також передбачає можливість надання НУО асоційованого статусу - при Департаменті суспільної інформації секретаріату ООН (ДСІ). Цікаво відзначити, як визначено поняття НУО в публікаціях ДСІ15 : „Неурядовою організацією є будь-який добровільний союз громадян, що організований на місцевому, державному чи міжнародному рівні”. Таке визначення, хоч і неофіційне, не співпадає з позицією ЕКОСОР. Окрім того воно є досить недосконалим та загальним.

Це означає відсутність універсального поняття „НУО” навіть всередині самої системи ООН. На основі прикладу і ООН, і ЕКОСОР значна кількість міжнародних міжурядових організацій затвердили консультативний статус для НУО, ввели системи їх акредитації, причому саме трактування того, які організації вважати НУО, відрізняється від однієї організації до іншої. Серед них і Рада Європи, яка пішла далі, ніж просто затвердження консультативного статусу. 24 квітня 1986 року Рада Європи розробила Європейську конвенцію про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій16 (далі - Конвенція РЄ), приєднуючись до якої держави, по суті, погоджуються визнавати за НУО, що засновані відповідно до законодавства інших держав-учасниць Конвенції РЄ, національний режим на основі мінімальних формальностей. Ст. 1 Конвенції РЄ зазначає: „Ця Конвенція застосовується до асоціацій, фондів та інших приватних інститутів (далі - НУО), які відповідають наступним вимогам:

a) мають некомерційну суспільно-корисну мету міжнародного значення;

b) засновані документом, що регулюється внутрішнім законодавством Сторони;

c) виконують свою діяльність як мінімум на території двох держав;

d) мають зареєстрований офіс на території такої Сторони чи будь-якої іншої Сторони”. Видається, що таке формулювання було прийняте для того, щоб охопити якомога більшу кількість організацій. Будь-який приватний (в значенні “недержавний”) інститут вважатиметься НУО, якщо відповідатиме усім чотирьом вимогам. Хотілося б відмітити, що Конвенція РЄ оперує поняттям не „міжнародна неурядова організація”, а просто „НУО”, окрім назви та преамбули. На відміну від документів ООН та ЕКОСОР, що не посилаються на будь-які організаційно-правові форми, Конвенція РЄ згадує два конкретних, достатньо поширених у світовій практиці інститути, а саме асоціації і - що необхідно особливо відмітити - фонди. Останні формально не відповідають визначенню ЕКОСОР, про що вже згадувалося раніше. При цьому список організаційно-правових форм залишається відкритим завдяки згадуванню „інших приватних інститутів”. У цьому випадку треба звернутися до пункту 6 Пояснювального звіту, який вказує, що введення поняття „інші приватні інститути” пояснюється необхідністю охопити певні юридичні особи, що володіють цілями та структурами, що близькі до асоціацій, але не є такими з правової точки зору, як от - релігійні конгрегації, профсоюзи і т.д.

На практиці, для держави-учасниці Конвенції передбачений нею механізм означає, що правосуб'єктність будь-якої іноземної НУО, що походить з іншої держави- учасника та переслідує некомерційні суспільно корисні цілі міжнародного значення, повинна визнаватися в об'ємі, що надається в державі походження, з обмеженнями, що застосовуються до аналогічних національних організацій в державі визнання17 . Ці обмеження мають обов'язково бути встановлені законом.

Незастосування Конвенції РЄ стороною, що приймає на своїй території певну організацію, до будь-якої НУО допускається лише у тому випадку, якщо цілі останньої не відповідають національній та міжнародній безпеці, стабільності та правопорядку. Для визнання правосуб'єктності достатньо надати документи, що підтверджують заснування в державі походження, тобто статут чи документ, що встановлює офіційне підтвердження факту отримання прав юридичної особи (там, де не передбачена реєстрація як така). Конвенція вступила в силу в 1991 році, однак ратифікували її лише 9 держав (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Португалія, Словенія, Швейцарія, Франція, Македонія) з усіх членів Ради Європи і це при тому, що вона відкрита для вступу держав, що не є членами Ради Європи. Конвенція РЄ є суттєвим прогресом у плані надання іноземним організаціям статусу, що є близьким до національного. Будь-яка МНУО залишається національною організацією в тому значенні, що вона заснована в конкретній державі і підпорядковується її праву.

„Відкритість” та „гостинність” національного законодавства відрізняється від держави до держави. Серед приймаючих держав на даний момент лідирують Великобританія, Франція, Бельгія, Швейцарія та США. Експерти на сьогодні не передбачають можливості введення системи, що дозволила б заснування МНУО на наднаціональній основі без того, щоб бути юридичною особою за правом конкретної держави. Держави, конкуруючи з транснаціональними корпораціями за роль у світовому порядку, в найближчому майбутньому навряд чи погодяться допустити „посягання” на свій суверенітет ще й зі сторони третього сектору. Міжнародні неурядові організації на сьогоднішній день - це те, чим організація себе вважає і називає, чи те, чим її вважає та називає конкретний суб'єкт міжнародного права - держава чи міжнародна міжурядова організація.

Аналіз правового статусу МНУО, їх участь в міжнародних відносинах дає можливість вважати, що на сучасному етапі ООН, Рада Європи та інші міжнародні організації досить серйозно підходять до питання використання можливостей МНУО для вирішення міжнародних проблем. Всі згадані у роботі документи відображають суттєвий прогрес в аспекті надання іноземним організаціям статусу, що є близьким до національного. На жаль, багаторазові намагання розробити універсальну міжнародну конвенцію, яка б визначила юридичний статус міжнародних НУО, до цього часу не дали результатів. Наприклад, Конвенція 1956 року, що стосується визнання правосуб'єктності міжнародних спільнот, асоціацій та фондів, яка була розроблена на Конференції з міжнародного приватного права в Гаазі і в свій час ратифікована Бельгією, Францією та Нідерландами, в силу так і не вступила. Приблизно така ж доля спіткала і Проект міжнародного договору про міжнародні НУО, що був розроблений у 1959 році Союзом міжнародних асоціацій та представлений ним в ЮНЕСКО. Сучасне міжнародне право так і не розробило єдиного загальновизнаного визначення МНУО. Разом з тим, були визначені критерії, що дозволяють виділити подібні організації:

* організація повинна мати некомерційний характер. Рада Європи прямо вказує на некомерційні цілі діяльності організації у своїй Конвенції про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій. В ООН некомерційний характер мається на увазі в силу потреби в фінансуванні організації самими членами чи добровільними внесками. Разом з тим, деякі некомерційні організації, визнані Радою Європи та ООН в якості НУО, об'єднують представників бізнесу, що лобіюють комерційні інтереси. До таких організацій належить Міжнародний морський форум нафтовидобувних компаній, який активно співпрацює в якості НУО з ООН та Міжнародною морською організацією;

* організація не повинна бути заснована урядом держав на основі угод між державами;

* організація не повинна використовувати чи пропагувати насильницькі методи. Згідно з цим в якості НУО не визнаються рухи за визволення, сторони, що воюють, чи повсталі сторони та інші озброєні угрупування, навіть якщо їх дії відповідають принципам міжнародного права. Не визнаються НУО Організація визволення Палестини, Народна організація Південно-Західної Африки;

* організація не повинна брати участь в політичній діяльності з метою досягнення влади. Не визнаються НУО політичні партії, опозиційні об'єднання. Однак міжнародні об'єднання політичних партій такі як Ліберальний інтернаціонал, Соціалістичний інтернаціонал, Міжнародний союз демократів за загальною думкою є НУО;

* міжнародною вважається організація, якщо вона має відділення принаймні в трьох державах18 . Правила використання поняття МНУО в міжнародній практиці не уніфіковані, відрізняються від одного міжнародного інституту до іншого, досить часто використовуються у різних значеннях у термінології окремо взятого інституту. Зазначений факт не зменшує важливу роль, яку відіграють МНУО на міжнародній арені, а лише демонструють відсутність чіткої та однозначної відповіді, які організації необхідно розглядати як «НУО», і, в особливості, як «МНУО», в понятійному аппарат системи ООН.

Механізм ідентифікації організації в якості «НУО» в системі ООН не може слугувати моделлю для національного законодавства. Умовно кажучи, поняття МНУО «не належить» жодній державі. Воно належить усьому світові, його історії та сучасності. Вбачається, що потреба його введення в будь-яке національне законодавство держави повинна враховувати ці традиції.

Размещено на Allbest.ru