Особливості українсько-румунських відносин

16

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначте основні проблеми україно-румунських відносин

Відомо, що в наш час між Румунією та Україною існують деякі непорозуміння, пов'язані з територіальними претензіями. Після Другої світової війни між СРСР і Румунією було підписано Договори та Протоколи про територіальне розмежування. Територіальне врегулювання між Україною (складовою СРСР) та Румунією відбувалось у правовому аспекті 10.02.1947 р. - було підписано Паризький мирний договір. Цей документ засвідчив легальність входження до складу України Північної Буковини (Чернівецька область) та Південної Бессарабії (частина Одеської області), тобто територій, заселених в основному українцями. Паризький договір - це юридичний акт, що засвідчив територіальне розмежування України та Румунії, встановив правове підґрунтя у формуванні сучасного українсько-румунського кордону. У лютому 1948 р. уряди СРСР та Румунії уклали Протокол про уточнення проходження лінії державного кордону.

Згідно з протоколом, острів Зміїний, розташований у Чорному морі, зачислено до складу СРСР. У 1961 р. в Бухаресті було підписано новий Договір між СРСР і Румунією щодо режиму радянсько-румунського кордону, співробітництва та взаємодопомоги з прикордонних питань. Цей договір підтвердив проходження лінії державного кордону між СРСР і Румунією, який, згідно з міжнародним правом, залишився незмінним після проголошення Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. [1]. Сьогодні румунське керівництво на чолі з Іоном Ілієску (1989-1995) та Траяном Бисеску (з 28 грудня 2004 р.) “заперечує” правомірність Протоколу 1948 р. та Договір 1961 р. За їх твердженням, договори СРСР з Румунією укладено примусово.

Слід зазначити, що українсько-румунські відносини почали налагоджуватись з 1997 р., коли румунський уряд на чолі з президентом Емілом Константінеску підписав новий Договір з урядом України (2 червня 1997 р. на курорті Нептун поблизу м. Констанца, Румунія). Тепер обидві країни прагнуть зміцнити добросусідські відносини та розвивати взаємовигідне співробітництво, що відповідає їхнім національним інтересам. Одним з основних пунктів у підписаних документах є те, що Україна та Румунія не мають одна до одної територіальних претензій. Деяких румунських політиків таке рішення не задовольнило. З румунського боку у газеті “Azi” (15 грудня 1997 р.) щодо цієї теми свої думки висловив начальник договірно-правового управління Міністерства Закордонних Справ попереднього уряду Думітру Чаушу, який очолював делегацію румунських експертів на переговорах.

Інші румунські політики опротестували рішення румунського уряду, вважаючи цю Угоду як “другий Чорнобиль”, “дія історичної зради”, “приниження”, та заявляючи, що політика румунського уряду спричиняє збідніння румунського населення [2]. На нашу думку намагання румунського уряду вважати Протокол 1948 р. та Договір 1961 р. такими, що не мають юридичної сили, суперечать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, а також Гельсінському Заключному Актові 1975 р., який зобов'язує всі європейські держави поважати непорушність державних кордонів. Отже, незважаючи, що між Україною і Румунією були підписані й 2 червня 1997 р. документи щодо визнання державами існуючого міждержавного кордону, нині відкритим залишається питання стосовно видобування, розробки та розмежування континентального шельфу в районі острова Зміїного, а також нерозміщення військової наступальної зброї на його території. У Договорі йдеться не про відступлення державної території, а про спосіб визначення меж морських просторів між двома державами у Чорному морі.

Уряди країн домовились провести двосторонні переговори щодо вироблення Угоди про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон, погодившись, що в разі неукладення цієї Угоди впродовж двох років Румунія звертатиметься до Міжнародного Суду в Гаазі. Оскільки дана проблема не була вирішена впродовж зазначеного терміну, Румунія звернулася до Міжнародного Суду в Гаазі. 02.09.2008 р. в Міжнародному суді ООН у Гаазі почались слухання про розмежування шельфу Чорного моря між Україною і Румунією. Кожна зі сторін мали по три години впродовж 6-ти днів, щоб надати свої аргументи. Вердикту слід чекати лише наступного року. Відомо, що інтерес румунської сторони щодо розмежування шельфу Чорного моря між Україною та Румунією, пов'язаний з тим, що ця площа (14 тисяч квадратних кілометрів) може мати значні поклади нафти і газу. Зараз Румунія називає острів скелею, а цей статус, за оцінкою українських експертів, не дасть Україні права претендувати на територію навколо нього.

Найважливіше, що при посередництві ЄС та інших міжнародних інституцій вдасться вирішити такі складні питання як статус острова Зміїний та його шельфу, спробарозширення транспортних можливостей дельти Дунаю, поліпшити культурно-освітні та інші потреби української меншини в Румунії, як і етнічних румун в Україні, спільними силами впливати на врегулювання конфлікту у Придністров'ї тощо. Захист етнічних меншин, ще одна із найважливіших проблем у взаєминах між Україною та Румунією. За різними джерелами, сьогодні права румунської меншини в Україні захищені краще, ніж української в Румунії. В Україні ще за часів СРСР діяли румунські школи, де викладали всі предмети румунською мовою, випускали газети, працювали радіо- та телепрограми румунською мовою. У Румунії, особливо за часів правління Ніколая Чаушеску (1967-1989) права українського населення серйозно порушувались.

Після грудневої революції 1989 р. у Румунії, бажання українців Румунії відкрити, в населених пунктах де компактно проживають українці, класи з навчанням на рідній мові (українській), не здійснилось. Основна причина, це політика яку проводять повітові органи управління освіти тощо. Останні випускники, українських шкіл у Румунії, були у 80-х рр. ХХ ст. Нині навчання українською мовою проводиться лише в українському ліцеї імені Тараса Шевченка, в місті Сігету-Мармацієй (повіт Марамуреш). Цей ліцей відкрили у 1997 р. в України в Румунії, Олександра Чалого. Зазначимо, що при Слов'янському інституті Бухарестського університету діє кафедра української мови та літератури, завданням якої є розробка наукових матеріалів та підготовка українських вчителів. Між Україною і Румунією були підписані (25 серпня 1995 р.) "Угода про співробітництво в галузі освіти між Міністерством освіти України та Міністерством освіти Румунії" та "Протокол про реалізацію Угоди про співробітництво між Міністерством освіти України та Міністерством освіти Румунії". У цих документах зазначено: "сторони на взаємній основі будуть сприяти вирішенню питань прав громадян України румунського походження і громадян Румунії українського походження в галузі освіти згідно з міжнародними принципами і стандартами з метою збереження і розвитку їх національної, мовної і культурної самобутності, сторони згідно з національним складом населення і його потребами створять мережу освітніх і виховних закладів (дитсадків, шкіл, ліцеїв, гімназій) з викладанням румунською мовою в Україні і українською в Румунії"[5].

Відповідно до підписаного між державами Протоколу: "сторони на взаємній основі щорічно будуть приймати в навчальні заклади двох країн громадян України румунського походження та громадян Румунії українського походження: до 45 чоловік для здобуття середньої освіти; до 100 чоловік для здобуття повної або неповної вищої освіти; до 5 чоловік для навчання в аспірантурі; до 80 місць - стипендій для стажерів на період 3-6 місяців кожна"[5]. Якщо порівняти кількість студентів румунського походження з України, які здобувають вищу освіту в Румунії, то їх набагато більша (близько 300 осіб), ніж студентів українського походження з Румунії, які навчаються в Україні (близько 20 осіб). В Україні проживає 135 тис. румунів, а в Румунії - 65 тис. українців. Для пропорційності в Україні повинно б навчатися 150 студентів (румунських українців). Ця непропорційність пов'язана зі складною процедурою з румунського боку щодо висилання бажаючих студентів навчатися в університетах України. Якщо у 2000-х роках в Україні навчалося близько 40 студентів з Румунії, то сьогодні їх значно менше [6]. Новий етап національного відродження українців Румунії, як зазначено вище, розпочався після повалення диктатури Н. Чаушеску 22 грудня 1989 р. У 1990 р. був заснований Союз Українців Румунії (СУР), який об'єднує п'ять територіальних організацій, створених у регіонах компактного проживання українців, а саме: в Бухаресті, Банаті, Добруджі, Сучаві і Марамуреші.

Головний напрям діяльності СУР - відродження культури та духовності українського населення Румунії. Завдяки зусиллям СУР вже традиційними стали фестиваль українських колядок і зимових звичаїв, фольклорний фестиваль українців Румунії у Сігету-Мармацієй (Марамуреш), міжповітовий фестиваль у Сучаві, щорічні святкування Днів Тараса Шевченка. Метою таких заходів є духовне пробудження українців, підняття рівня національної свідомості. Налагоджуються реальні механізми щодо тісного співробітництва між Україною та Румунією у сфері захисту прав національних меншин, зважаючи на те, що у проекті майбутнього політичного Договору між двома країнами зазначена окрема стаття, зміст якої відповідає європейським стандартам. Особливе значення у відносинах між Україною та Румунією має культурне, наукове та гуманітарне співробітництво. Передбачено заохочення українсько-румунських зв'язків з огляду на усвідомлення етнічної та культурної спорідненості двох народів і збереження їхніх багатовікових взаємин. 1961р. такими, що не мають юридичної сили, суперечать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, а також Гельсінському Заключному Актові 1975 р., який зобов'язує всі європейські держави поважати непорушність державних кордонів, українсько-румунські прикордонні проблеми не повинні впливати на дружні відносини і співпрацю між Україною та Румунією. Відомо, що інші питання, що виникали між урядом України та Румунії, розглянуто і демократично вирішено. У зв'язку з політичними, соціальними та економічними перетвореннями в Україні та Румунії, необхідно врахувати потреби подальшого розвитку, між Україною та Румунією і підписати належні документи не тільки на державному рівні, а й на регіональному (зокрема прикордонному) рівнях щодо співробітництва у всіх галузях людської діяльності. Механізм співпраці на міжрегіональних та державних рівнях повинен створити атмосферу взаємної довіри і поваги у розбудові взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. Вважаємо, що при посередництві ЄС та інших міжнародних інституцій вдасться вирішити такі складні питання як статус острова Зміїний та його шельфу, розширення транспортних можливостей дельти Дунаю, культурно-освітні та інші потреби української меншини в Румунії та етнічних румун в Україні тощо.

2. Охарактеризуйте українсько-румунське транскордонне співробітництво

українські румунські відносини претензія

Відомо, що Румунія посідає важливе місце в зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено суміжним кордоном (900 км), спільністю орієнтирів на євроінтеграцію [2]. Специфікою транскордонного співробітництва між Україною та Румунією є те, що воно розгортається, з точки зору географії, на територіях, охоплених інституціолізованими єврорегіонами: „Карпатський” (Україна - Польща - Словаччина - Угорщина - Румунія), „Нижній Дунай” (Україна - Румунія - Молдова), „Верхній Прут” (Україна - Румунія - Молдова). Державну незалежність України Румунія визнала 8 січня 1992 р., установивши дипломатичні відносини 1 лютого 1992 р. 24 вересня 1992 р. засновано Посольство України в Румунії. У грудні

2001 р. відкрито Генеральне консульство України в Сучаві. Установлення дипломатичних відносин зумовило трансформацію Генерального консульства Румунії в Києві в Посольство Румунії в Україні. У Чернівцях та Одесі функціонують Генеральні консульства Румунії. Договірно-правова база українсько-румунських відносин складає 43 договори, угоди та конвенції, із яких три - міждержавні, 16 - міжурядові, 24 - міжвідомчі. Завдяки їх дії врегульовуються двосторонні та багатосторонні зв'язки між Україною й Румунією в політичному, торговельно- економічному, науково-культурному, гуманітарному плані та інших галузях співробітництва. 2 червня 1997 р. підписано договір „Про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією”, що стало початком динамічного розвитку двосторонніх відносин [1]. За останні роки транскордонні економічні відносини між Румунією й Україною вийшли на новий рівень. Основна ідея - поступове перетворення кордонів із місця розподілу й суперництва між країнами на арену економічного співробітництва та розвитку. Рамки для гармонійного розвитку створили єврорегіони „Карпатський”, „Нижній Дунай” і „Верхній Прут” шляхом започаткування транскордонних проектів, у яких зацікавлені обидві сторони. Карпатський єврорегіон був створений органами державної влади й місцевого самоврядування транскордонних регіонів України, Угорщини, Польщі та Словаччини 14 лютого 1993 р. в м. Дебрецені (Угорщина). У 1997 р. до складу Карпатського єврорегіону увійшли прикордонні повіти Румунії. Територія єврорегіону складає 162 тис. кв. км із населенням понад 16 млн осіб [6]. Правовими підставами для оформлення діяльності Карпатського єврорегіону є Угода між органами державної влади та місцевого самоврядування „Про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон” і Статут асоціації. Керівними й виконавчими органами є Рада єврорегіону, Міжнародний секретаріат, Національні представництва, шість робочих галузевих груп. Карпатський єврорегіон входить до складу Асоціації прикордонних регіонів Європи. Основними напрямами діяльності Карпатського єврорегіону є організація міжнародних виставок експо-Карпатський євро регіон, сприяння в активізації економічного співробітництва, культурологічних обмінів та співпраці в галузі туризму, заснування недержавних галузевих міжнародних асоціацій, технічна модернізація пунктів перетину на державному кордоні, розвиток інфраструктури транспортних мереж [6].

Спільними рисами країн-учасниць Карпатського єврорегіону є географічне розміщення, спільне історичне минуле, культурно-конфесійна спадщина, сучасний стан цих територій - усі вони є периферійними у власних державах і тому вимушені спиратися один на одного [2, 130-131], кліматичні умови, спільні мовні риси, економічний розвиток та інфраструктура, бажання регіональних і місцевих органів влади єврорегіону співпрацювати. Геоекономічні вигоди прикордонних територій Карпатського єврорегіону полягають у розміщенні їх на перехресті транс'європейських та євразійських торговельно-економічних, транспортно-інфраструктурних, виробничо-коопераційних, сировинно-енергетичних й інших потоків [6]. 14 серпня 1998 р. після зустрічі Президентів України, Молдови та Румунії в м. Галац (Румунія) вирішено створити єврорегіон „Нижній Дунай”, до складу якого увійшли Одеська область (Україна), повіт Кагул (Молдова) і повіти Бреїла, Галац, Тульча (Румунія) [8].

Нормативно-правовою базою для створення цього єврорегіону стала Європейська рамкова конвенція стосовно транскордонного співробітництва, Договір про добросусідство і співробітництво між Україною й Румунією, Угода між урядами України та Республіки Молдова про співробітництво прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, а також Протокол про тристороннє співробітництво між Україною, Молдовою й Румунією [7, 15]. Організаційна структура єврорегіону виглядає таким чином - Рада єврорегіону (вищий орган управління), яка складається з голови та віце-голів єврорегіону. До складу Ради єврорегіону „Нижній Дунай” увійшли по три представники від кожної сторони. До складу єврорегіону також входять комісії зі сфер діяльності й координаційний центр як адміністративний орган. Рада, голова та віце-голови представляють єврорегіон у зовнішніх відносинах із метою міжрегіонального співробітництва [8, 14]. Комісії зі сфер діяльності формуються на основі рішень Ради єврорегіону шляхом номіналізації конкретних осіб і встановлення повноважень кожного.

На сьогодні момент у рамках єврорегіону створено такі комісії зі сфер діяльності, серед яких комісія з регіонального розвитку, програм і міжрегіонального співробітництва, комісія з економіки й фінансового аудиту, комісія з транспорту та комунікацій, комісія з демографії, комісія з питань захисту навколишнього середовища й надзвичайних ситуацій, комісії з гуманітарного розвитку та міжнаціональних відносин, комісія з безпеки особи й боротьби зі злочинністю. У рамках єврорегіону „Нижній Дунай” передбачається розвиток економічного співробітництва на пільгових умовах, спрощене проходження прикордонних і митних формальностей, створення нових пропускних пунктів, локальних вільних економічних зон тощо. Асамблея Європейських регіонів прийняла рішення фінансувати українську програму щодо збереження унікального природного комплексу - дельти річки Дунаю [7, 16]. Єврорегіон „Нижній Дунай„ має вигідне географічне розміщення, адже він лежить на перехресті чотирьох транспортних кордонів: № 7 та № 9 за Критськими угодами ЄС, а також глобальних кордонів - Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) та Євразійського транспортно-комунікаційного коридору, що є вагомим фактором під час планування інфраструктури цього регіону.

Цілями проекту розвитку єврорегіон „Нижній Дунай” є збалансований розвиток економічної діяльності прикордонних районів трьох країн, забезпечення зайнятості та соціального захисту населення, розвиток і зміцнення місцевого сектора малого й середнього підприємництва, підвищення рівня та покращення якості життя в зонах співробітництва, розвиток комунікацій щодо можливостей прикордонної торгівлі, охорону навколишнього середовища, розробку комбінованої стратегії використання сприятливих можливостей, пов'язаних із відновленням судноплавства на річці Дунай, розробку ряду дій щодо переробки сільськогосподарської продукції, розширення та поглиблення співробітництва у сфері туризму [7, 16]. У рамках функціонування єврорегіону „Нижній Дунай” доведено, що спільними зусиллями, розробкою стратегій та узгодженими діями можна вирішити важливі питання, які потребують значних фінансових витрат. Так, у вересні 2001 р. було налагоджено паромну переправу Рені - Галац, відкриття якої спростило процедуру встановлення контактів між мешканцями прикордонних регіонів. У 2006 р. було розпочато реалізацію проекту „Запобігання надзвичайним ситуаціям і захист від повеней у єврорегіоні „Нижній Дунай”. Один із результатів проекту - відкриття наприкінці 2006 р. в м. Ізмаїл Інформаційно-аналітичного центру з прогнозування та запобігання повеням. У 2007 р. розпочато реалізацію проекту Програми сусідства Україна - Румунія „покращення транскордонного співробітництва у сфері інтегрованого управління водними ресурсами в єврорегіоні „Нижній Дунай”.

Перспективи діяльності єврорегіону „Нижній Дунай” прямо пов'язані зі значним потенціалом, який мають територіально-адміністративні одиниці Республіки Молдова, Румунії та України, що формують єврорегіон [8, 19]. 22 грудня 2000 р. в м. Ботошань (Румунія) за ініціативи румунської сторони створено єврорегіон „Верхній Прут”, засновниками якого стали: Чернівецька область (Україна), Ботошанський та Сучавський повіти (Румунія), Бельцький і Єдінецький повіти (Республіка Молдова). У жовтні 2003 р. до складу зазначеного єврорегіону увійшла Івано-Франківська область (Україна). Його загальна площа становить 2 893, 7 тис. га. Розширення транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону „Верхній Прут” вимагає визначення окремих особливостей та пріоритетів регіональної співпраці, розширення економічних відносин між регіонами - членами єврорегіону „Верхній Прут”. Інститутом регіональних та євророінтеграційних досліджень „Євро-Регіо Україна” спільно з інститутом Схід-Захід визначено загальні особливості щодо створення та функціонування єврорегіону „Верхній Прут”.

Серед них варто відзначити, що першою особливістю є те, що процесс утворення єврорегіону був ініційований згори, тобто центральними органами влади. По-друге, саме єврорегіону „Верхній Прут” притаманні риси єврорегіонів не лише як співпрацюючих територій, але і як співпрацюючих регіонів. По-третє, якщо в Європейському Союзі єврорегіони створюють коридор на території 10-15 км углиб кожної з держав, що співпрацюють, то у випадку створення єврорегіону „Верхній Прут” глибина набагато більша, що дає можливість залучення значно більшої частини населення України та Румунії до транскордонного співробітництва. По-четверте, в державах ЄС головною метою єврорегіонів є економічне зростання територій, у той час як мета створення єврорегіону „Верхній Прут” є багатогранною. Вона охоплює економічні, екологічні, національно-культурні, соціально-психологічні та фінансові сфери. По-п'яте, наявність певного досвіду реалізації транскордонного співробітництва між Сучавським повітом (Румунія) й Чернівецькою областю (Україна) [9, 240].

Головними напрямами діяльності єврорегіону „Верхній Прут” є розвиток і гармонізація торговельних та економічних відносин, розробка проектів транскордонного співробітництва, розвиток і впровадження передових технологій, екологічна безпека, запобігання забрудненням басейнів Дунаю, Прута, Сірету, Дністра й Чорного моря, недопущення промислових аварій і стихійних лих та ліквідація їх наслідків, збільшення кількості екологічно чистих виробництв, гармонізація розвитку інфраструктур, у тому числі енергетичних систем, транспортних і комунікаційних мереж, розвиток транскордонних відносин та розширення співробітництва у сферах нормативно-правового забезпечення, науки, освіти, культури, спорту і молоді, забезпечення у всіх сферах економічного, соціального, політичного й культурного життя повної та справжньої рівності для національних меншин [10, 67]. Одночасне розв'язання двох основних груп проблем, а саме встановлення відносин добросусідства й взаємовигідного співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова, Румунії та України, які сприятимуть їх сталому економічному й соціальному розвиткові та поліпшенню міжнаціональних відносин у контексті розбудови цими країнами сучасної державної регіональної політики й розробка ефективних механізмів транскордонного співробітництва на східних кордонах ЄС і НАТО як нових елементів системи європейської безпеки та інтеграції України до Європи є метою діяльності єврорегіону „Верхній Прут”. Однією з проблем функціонування єврорегіону „Верхній Прут” залишається фінансування діяльності робочих органів єврорегіону та заходів, спрямованих на підвищення її ефективності, інформаційного й рекламного забезпечення. Коштів, передбачених у місцевих бюджетах членів єврорегіону, не вистачає, а інші джерела фінансування нормативними документами не передбачені [10, 70].

В цілому, функціонування єврорегіонів сприятиме економічному піднесенню територій, вирішенню великої групи соціальних проблем і впровадженню європейських стандартів в Україні.

Проведена характеристика розвитку транскордонного співробітництва дає всі підстави стверджувати, що накопичений досвід додав розуміння європейського вибору України. Цілеспрямоване просування українських інтересів у рамках діяльності регіональних угруповань дає змогу здійснювати конкретніпоступові кроки в процесах європейської інтеграції та сприятиме залученню України до світового політичного й економічного товариства. Таким чином, успішне транскордонне співробітництво сприятиме не лише становленню українсько- румунського добросусідства, а й побудові спільного європейського дому.

3. Проаналізуйте українсько-румунське тторгівельно-економічне співробітництво

Відомо, що ще з 90-х рр. Україна й Румунія ввійшли з низкою невирішених проблем, однак були й переваги - це здобуття незалежності Україною в 1991 році. Однак гостра економічна криза в Україні та Румунії, пошук власного місця в міжнародній системі розподілу праці, необхідність співробітництва для вирішення певних економічних завдань підштовхнули українське та румунське керівництво до взаємних компромісів і налагодження сталих добросусідських відносин між двома державами. Значну роль у зближенні двох держав відіграло й співробітництво, що вже розвивалось у межах різноманітних міжнародних організацій - ЧЕС, “Партнерство заради миру”, Робоче співробітництво придунайських країн, - безпосередньо між окремими регіонами України та Румунії.

Тож пріоритетом організації було прискорення структурного реформування національних економік, без якого неможливе створення спільних регіональних компаній, фінансово-промислових угруповань та інших видів об'єднань. Важливим аспектом регулювання відносин між двома державами є нормативна база. Між урядом України й урядом Румунії була підписана Угода “Про торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво” від 28 липня 1992 року, що набрала чинності 20 квітня 1994 року, цього ж року було підписано Угоду про створення міжурядової українсько-румунської Консультативної Ради з питань торговельно-економічного співробітництва (МКР), перше засідання якої відбулося в березні 1996 року в Києві [1].

Сторони підкреслили реальні перспективи розширення взаємовигідних зв'язків, включаючи перспективи створення спільних підприємств, насамперед у металургії, деревообробній промисловості, машинобудуванні, енергетиці, транспорті й туризмі. Згідно з даними таблиці 2, обсяг товарообігу між Україною та Румунією за період 1996-2000 років, був найбільшим у 1996 році - 251,1 млн. дол. Незначні внутрішні інвестиційні капітали підштовхнули уряд до зняття обмежень і розширення пільг для вірогідних зарубіжних інвесторів у 1996 році. До продажу пропонуються найпривабливіші для іноземного капіталу підприємства, виставляються контрольні пакети акцій великих об'єктів. У жовтні 1997 року в Бухаресті відбувся міжнародний інвестиційний ярмарок, пізніше - Міжнародний форум інвестицій, на якому іноземним партнерам було запропоновано 750 інвестиційних проектів на суму понад $30 млрд. Найбільша частка експорту України до Румунії була у 2000 році й становила 174,25 млн. дол. Україна експортувала напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі, нафтопродукти, кокс, залізну руду й залізорудні концентрати, феросплави.

Імпортувала Україна паливно-мастильні матеріали, вироби неорганічної хімії, меблі, взуття, текстильні вироби, медикаменти. Аналіз структури товарного експорту України в Румунію свідчить, що за п'ять років (2001-2006) обсяги торгівлі між двома державами зросли в 5,7 раза. За даними Національного інституту статистики Румунії, загальний обсяг товарообігу між Україною й Румунією у 2007 році склав 1526,5 млн. дол., що на 42,2 % більше в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року. Обсяг експорту з України до Румунії у 2007 році збільшився на 21,0 %, у порівнянні з аналогічним періодом 2006 року, і становив 784,98 млн. дол. Імпорт збільшився на 74,5 % і, відповідно, становив 741,52 млн. дол. Позитивне сальдо в зовнішній торгівлі України з Румунією за 2007 рік склало 43,46 млн. дол. [1, c.87]. Основні статті експорту - нафта й деревина, натомість закуповуємо румунську фармацію, меблі, автомашини та синтетичні волокна. У загальному обсязі імпорту товарів збільшилася частка наземних транспортних засобів, крім залізничних, чорних металів, руд, шлаків і золи. Зменшилася частка енергетичних матеріалів, нафти й продуктів її перегонки, механічних та електричних машин. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України, як і раніше, складають чорні метали та вироби з них, мінеральні продукти, механічне й електричне обладнання, транспортні засоби та шляхове обладнання, продукція хімічної й пов'язаних із нею галузей промисловості.

Досить активно розвивається економічна співпраця між регіонами України та Румунії. 14 серпня 1998 року було укладено Угоду про створення єврорегіону “Нижній Дунай”, пізніше, 22 вересня 2000 року, єврорегіону “Верхній Прут”. Така форма спів- праці дає можливість налагоджувати торговельні й виробничі зв'язки між окремими українськими та румунськими фірмами, організовувати й координувати дії, що сприяють співробітництву між його членами в різних галузях. Левова частка зовнішньої торгівлі припадає на Буковину й Сучавський і Ботошанський повіти Румунії. У І півріччі 2008 року в зовнішній торгівлі між Україною та Румунією спостерігалося збільшення обсягів експорту-імпорту товарів, послуг і прямих іноземних інвестицій.

Обсяги експорту товарів до Румунії в І півріччі 2008 року порівняно з аналогічним періодом 2007 року збільшилися на 3,7 %, або на 335,0 млн. дол. Негативне сальдо становило 290,8 млн.дол. Обсяги імпорту товарів збільшилися з Румунії на 320,3 млн. дол. (у 2 рази). Вагому частку товарної структури українського експорту до Румунії складали чорні метали - 30,6 %, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки - 9,6 %, електричні машини й устаткування - 7,2 % [8]. Основу товарного імпорту з Румунії складали механічне обладнання - 17,4 %, наземні транспортні засоби, крім залізничних, - 15,9 %, електричні машини й устаткування - 7,6 %, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки - 6,5 %, полімерні матеріали, пластмаси - 6,4 %.

Найбільше імпортували з Румунії енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки. У І півріччі 2008 року експорт послуг до Румунії склав 15,2 млн. дол. і збільшився порівняно з І півріччям 2007 року на 58,3 % імпорт, відповідно, становив 19,4 млн. дол. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до Румунії займали транспортні (57,2 % ), різні ділові, професійні та технічні (20,5 %) послуги; імпорту - фінансові (28,3 %), транспортні (19,1 % ), різні ділові, професійні та технічні (18,7 %) послуги. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі, успішно завершивши багаторічний переговорний процес. Ця дата ввійде в історію нашої держави як день, коли Україна була визнана міжнародною спільнотою повноправним членом Світового Економічного Співтовариства. Членство в СОТ відкрило для нашої країни широкі можливості для прискорення розвитку національної економіки за рахунок створення стабільного конкурентного внутрішнього ринку, впровадження єдиних правил регулювання економічної діяльності. На сьогодні Румунія має значно більші можливості, ніж Україна у співпраці з країнами Західної Європи, адже крім того, що вона є державою - членом Світової організації торгівлі, 1 січня 2007 року Румунія офіційно ввійшли до складу Європейського Союзу. Проте існує ряд проблем, над вирішенням яких варто попрацювати, зокрема, економіка Румунії розвивається швидкими темпами, але доход на душу населення все ще складає біля третини середнього по ЄС. Також товаровиробникам як України, так і Румунії слід подбати про конкурентоспроможність продукції.

Таким чином Україна та Румунія мають досить активне торгівельно-економічні відносини, з перспективою до пдо подальшого вдосконалення.

Список використаних джерел:

1. Угода між урядом України і урядом Румунії про торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво від 27 березня 2007 року, зі змінами і доповненнями.

2. Аппатов С. Українсько-румунські відносини: історія і сучасність / С. Аппатов, І. Макан // Український історичний журнал. - 1999. - № 5. - С. 90.

3. Гостюк М. Румунія: десять років реформ / М. Гостюк, С. Григоришин // Геополітика і час. - 2001. - № 2. - С. 37-42.

4. Макконел К.Р. Економіка / К.Р. Макконел, С.Л. Брю. - М.: Республіка, 1992. - 621 с. Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. Випуск 5.

5. Андре Я. Економічна інтеграція у спільний європейський ринок: порівняльна характеристика зовнішньої торгівлі Польщі, Румунії та України / Я. Андре // Журнал європейської економіки. - 2006.- Т. 5, № 2. - С. 143-148.

6. Фліссак А. Зовнішньоекономічна діяльність України в контексті інтеграційних процесів / А. Фліссак // Журнал європейської економіки. - 2006.- Т.5, № 2. - С. 174-187.

7. Виану А. Данные о румыно-украинских и румыно-русских торговых отношениях в конце XVIII века / А. Виану // О румыно-русских, румыно-советских связях. - М. : Приор, 1960. - С. 133-157.

Размещено на Allbest.ru