Міжнародні валютні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні поняття «валютні відносини» та «світова валютна система»

2. Міжнародні валютні відносини

3. Види валюти

4. Конвертованість валюти

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Зростання ролі і значення міжнародних валютних відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв'язків наприкінці XX ст. зумовлене кількома головними факторами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізацїї виробництва і капіталу, усіх сфер господарського життя на рубежі II і ІІІ тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв'язання усіма учасниками світового співтовариства гострих економічних, соціальних та екологічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного поділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін, що відбуваються в Центральній і Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте, домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інституцій та інструментів, розширенням ринкового поля світової економіки внаслідок виникнення нових підсистем (emergind market). По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектора світової економіки та інших сегментів сфери послуг.

Останнім часом істотно зростає значення міжнародних валютно-фінансових інститутів та фінансових центрів у координації та регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин, гармонізації національної та міжнародної економічної і валютно-фінансової політики. Водночас слід мати на увазі, система міжнародних валютно-кредитних відносин є надзвичайно динамічною, її окремі ланки та сектори зазнають відчутних змін, збагачується їх зміст, з'являються нові форми тощо.

1. Загальні поняття «валютні відносини» та «світова валютна система»

міжнародний система валюта конвертованість

Як відомо кожна країна має свою грошову одиницю (валюту). При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу і кредиту, прямих зарубіжних інвестиціях та інших міжнародних відносинах виникає необхідність обміну грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цій підставі виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, які опосередкують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, дивізійні відділення великих підприємств і маклери.

Валютні відносини - це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а значить вони виникають у результаті взаємодії таких чинників, як попит і пропозиція.

Суть підприємницької діяльності у валютній сфері полягає в торгівлі іноземною валютою, яка є операцію купівлі-продажу однієї валюти в обмін на іншу іноземну валюту або національну валюту за наперед встановленою (договірною) ціною (валютним курсом). Торгівля валютою викликана необхідністю здійснювати різного роду платежі, тобто перекази грошей з однієї країни в іншу, пов'язані світогосподарською діяльністю.

Метою торгівлі валютою (в рамках власне підприємницької діяльності, перш за все банків), є отримання прибутку. Промислові і комерційні підприємства торгують своїми, вільними на певний проміжок часу, ліквідними засобами переважно з метою уникнення можливих втрат через коливання курсів валют. Державні дивізійні (валютні) банки купують і продають валюту, як правило, з метою збереження курсу власної національної валюти в рамках визначеного граничного відхилення. Для інвестора вибір валюти вкладення ґрунтується на трьох основних критеріях:

- безпека в політичному і регламентаційному розумінні: чи можна буде одержати|отримати внесок назад;

- безпека у фінансовому розумінні: чи не втратить інвестований капітал на момент відшкодування певної частки своєї міжнародної купівельної спроможності;

- прибутковість: реальна відсоткова ставка розрахована як різниця між відсотковою ставкою і нормою інфляції [10].

Таким чином, місце валютних відносин у системі світогосподарських зв'язків визначається тим, що вони опосередкують відносини світової торгівлі і міжнародного кредиту, інтернаціональний рух капіталів, з одного боку, впливаючи на ці відносини, а з іншого - знаходяться під їх впливом. Зміни у валютній сфері визначаються процесами, що відбуваються у сфері виробництва, розвиваються під впливом зміни співвідношення економічних сил між окремими країнами або групами країн.

Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система. (СВС) - сукупність способів, інструментів та органів, за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС включає: світові гроші (колективні валютні одиниці), систему пристосування окремих валют одна до одної (валютні курси), валютні ринки, міжнародні регіональні та наддержавні органи, які займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.

Виникнення валютних відносин та світової системи зумовлене процесами інтернаціоналізації економік та міжнародної інтеграції.

Саме у валютній сфері особливо відчутним є вплив, у тому числі і негативний, загальних економічних процесів світового господарства, що природно породжує прагнення національних органів регулювання захистити економіку від несприятливого впливу фінансових криз. Тому проблема співвідношення національного та інтернаціонального у валютній політиці країни є однією з ключових. Тим більше, що світогосподарські зв'язки та відносини опосередковуються національними інструментами регулювання економічного і правового порядку.

2. Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини є невідємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток повязані з обслуговуванням всього комплексу економічних звязків, що складаються між окремими країнами, юридичними субєктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється обєктивними передумовами вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських звязків.

Валютні відносини повязані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні звязки. Вони тісно повязані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами економічного управління центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

3. Види валюти

Валюта в широкому значенні слова - будь-який товар, здатний виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародній арені, у вузькому - наявна частина грошової маси, циркулююча у формі грошових банкнот і монет.

Залежно від її приналежності валюта розподіляється таким чином.

Національна валюта - законний платіжний засіб на території даної країни (долар у США, карбованець у Росії, гривня в Україні тощо).

Іноземна валюта - платіжний засіб інших країн, що законно або незаконно використовується на території даної країни (долари в Росії, гривня в Україні тощо).

Виходячи з різних критеріїв виділяють такі види валют.

Резервна валюта - та, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття негативного сальдо платіжного балансу.

Вільно використовувана валюта широко використовується для здійснення платежів по міжнародних операціях та активно продається і купується на головних валютних ринках. Це поняття вужче, ніж “конвертованість” і характеризує ступінь конвертованості валюти. Такими валютами вважаються: долар США, японська ієна|, англійський фунт стерлінгів і євро.

Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом, рух якого в основному відповідає фундаментальним макроекономічним закономірностям. Нерідко поняття “тверда валюта” використовується як синонім конвертованої валюти. Стабільність валютного курсу одна з важливих передумов конвертованості валюти.

У міжнародній економіці в широкому значенні слова термін “конвертована” означає свободу обміну будь-яких фінансових активів. Одним з найбільш поширених проявів конвертованості є конвертована валюти.

Конвертованість валюти - здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в операціях з реальними і фінансовими активами.

За типами міжнародних операцій, що відображаються в платіжному балансі, розрізняють валюту конвертовану за поточними операціями і валюту конвертовану за капітальними операціями або повністю конвертовану.

Конвертованість за поточними операціями означає відсутність обмежень на платежі і трансферти за поточними міжнародними операціями, пов'язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів. Такі обмеження можуть мати численні конкретні форми. Наприклад, в багатьох країнах ЦБ уряди безпосередньо розподіляють іноземну валюту між імпортерами у формі або індивідуальних або генеральних квот для кожної окремої фірми, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для оплати імпорту в поточному році. В багатьох країнах необхідно отримати попередній дозвіл. ЦБ на здійснення платежу по імпорту або на відкриття імпортного акредитиву. Найбільш типові обмеження при платежах за послуги - обмеження на виплату за відрядженням в іноземній валюті, на перекази за кордон зарплати і дивідендів, на платежі відсотків по зовнішньому боргу. Усі країни - члени МВФ при вступі підписують угоду про усунення всіх обмежень на міжнародні платежі за поточними операціями. Залежно від існуючого режиму валютного курсу конвертована за поточними операціями валюта буває жорсткою (в разі, коли національна валюта має фіксований курс по відношенню до іноземної валюти), і м'якою, коли національна валюта має плаваючий курс по відношенню до іноземної валюти. Конвертованість валют не може здійснюватися без ліберальної торговельної системи.

Конвертованість за капітальними операціями - відсутність обмежень на платежі за трансферти по міжнародних операціях, пов'язаних з рухом капіталу, таких, як прямі і портфельні інвестиції, кредити і капітальні гранти. Найбільш типові форми таких обмежень - обмеження об'єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями, вимога про обов'язкову репатріацію прибутку національними компаніями, що інвестують за кордон, вимога здавати або продавати іноземну валюту, одержану з-за кордону, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів, обмеження на надання кредиту іноземцям тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є вимогою для вступу в члени МВФ. Обмеження виправдані для тих країн, які прагнуть уникнути відпливу капіталів (країни з перехідною економікою).

Повна конвертованість - відсутність будь-якого контролю та обмежень як за поточними, так і за капітальними операціями. Повна|цілковита| конвертованість припускає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Із 182 країн-членів МВФ близько 40 продовжують здійснювати контроль платежів за поточними операціями (отже, їх валюта не є конвертованою за поточними операціями) і близько 130 країн - за капітальними операціями (отже, їх валюту не є конвертованою за капітальними операціями). Крім того, багато країн підтримують численні обмеження на експорт та імпорт товарів і послуг, що також позбавляє їх валюту ознак повної конвертованості. Повністю конвертованими можуть вважатися валюти в таких країнах: Антігуа і Барбуда, Австралія, Австрія, Бенілюкс, Бруней, Великобританія, Канада, Данія, Фінляндія, Гамбія, Німеччина, Гонконг, Ісландія, Індонезія, Іран, Італія, Кирібаті, Кувейт, Маршалови Острови, Мікронезія, Нова Зеландія, Норвегія, Оман, Португалія, Катар, Саудівська Аравія, Сінгапур, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Тринідад: Тобаго, ОАЕ, США. З числа країн з перехідною економікою до цієї групи відносяться тільки валюти Латвії, Литви та Естонії.

На середину 1997 р. валюти 140 країн були конвертовані за поточними операціями, в їх числі валюти всіх розвинених країн. Першими країнами, що здійснили конвертованість своїх валют за поточними операціями| в 1946 р., були США, Сальвадор, Мексика і Панама. Проте багато розвинених країн як Японія, Португалія і ПАР підтримують обмеження на платежі по операціях з капіталом. У Західній Європі обмеження на руху капіталу були усунуті поступово протягом 80-х рр. ХХ ст. у рамках руху до Європейського Союзу. Зняття обмежень на рух капіталу не означає, що вони не функціонують на тимчасовій основі. Наприклад, США в 1964 - 1973 рр. проводило політику “добровільних обмежень” на прямі інвестиції за кордон, а в 1968 - 1970 рр. вводили резервні вимоги для банків по позиках в євродоларах.

З числа країн з перехідною економікою, за винятком країн Балтії, жодна не має повністю конвертованої валюти, але прийнявши зобов'язання МВФ, багато з них ввели|запровадили| конвертованість за поточними операціями. До їх числа в 1997 р. входили: Чехія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Польща, Росія, Словаччина, Словенія і Україна.

Перехід від конвертованості за поточними операціями до повної конвертованості національної валюти звичайно займає багато часу. Наприклад, Великобританія здійснила конвертованість за поточними операціями з другої спроби в 1961 р. (перша, в 1947 р. була невдалою), а за капітальними - тільки в 1979 рр.; Австралія - відповідно в 1965 і в 1983 рр.; Німеччина - в 1961 і 1981 рр.

Конвертованість валюти означає, що уряд готовий у разі потреби підтримати платоспроможність держави швидше за допомогою методів макроекономічного корегування - шляхом регулювання валютного курсу, грошової маси, валютних резервів, жорсткого нагляду за станом банківської системи, ніж шляхом введення прямих обмежень і заборон на використання іноземної валюти.

За можливістю здійснювати операції з валютою резидентів і нерезидентів, розрізняють внутрішню і зовнішню конвертованість.

Внутрішня конвертованість - право резидентів купувати, мати і здійснювати операції усередині країни з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті. Таким чином, це право людини заплатити доларами в українському магазині або покласти їх на валютний рахунок в українському банку, але це не означає паралельного обігу кількох валют. Усі розвинені країни мають внутрішню конвертованість.

Зовнішня конвертованість - право резидентів здійснювати операції з нерезидентами в іноземній валюті. Залежно від того, про конвертованість за якими операціями йдеться, поняття “зовнішня конвертованість” практично повністю співпадає з поняттям “конвертованість валюти за поточними або капітальними операціями”.

Внутрішня конвертованість національної валюти не обов'язково означає, але може привести до виникнення паралельного обігу двох або кількох валют на внутрішньому ринку країни. Паралельний обіг - використання однієї або кількох іноземних валют в грошовій системі держави разом з національною валютою, що визнається законним платіжним засобом.

Паралельний обіг може мати такі конкретні форми:

- доларизація - використання іноземної валюти як засіб звернення, одиниці розрахунку і засобу заощадження;

- валютне заміщення - використання іноземної валюти тільки як засобу обігу

4. Конвертованість валюти

Одним з найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти невідємний атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець імпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій платоспроможний попит.

Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.

У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобовязання статутних вимог МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це країни з розвинутою та відкритою економікою.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, поскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобовязання щодо організації власної національної валютної системи.

У системі міжнародних валютних відносин чільне місце відводиться здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валюти. Реалізація цього заходу є однією із статутних вимог МВФ, що передбачені пунктами 2,3 і 4 статті XIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що дана країна:

- має право запроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу

- не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів

- зобовязання викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування необхідне для здійснення цих операцій

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ зобовязуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дисримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінів курсів.

Разом із тим багато країн скористалися перехідними положеннями відповідно до статті XIII, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі і перекази за поточними операціями лише протягом перехідного періоду. Український парламент також, скористався легально існуючою альтернативою, ратифікував у 1992 році, підкреслюємо, не XIII, a XIX ст. Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти.

Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила про те , що наша країна взяла на себе зобовязання щодо виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона “переводить Україну до першої ліги світового економічного процесу”. Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи резиденти та нерезиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України: отримати успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне нерезиденту майно в Україні; прибутки від іноземних інвестицій в Україну; кошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотків; іноземну валюту, ввезену (переказану) в Україну у встановленому чинним законодавством порядку.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів на сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою нерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та залишками коштів на цьому ринку.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання представництва, можуть:

- отримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;

- купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її подальшого переказу на рахунках юридичної особи нерезидента, чиї інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб іноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на сму коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть бути інвестовані в економіку України.

Висновок

Стрімке зростання світового фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій після ІІ світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р., азійська криза 1998 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи.

Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу на капітало міських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Таким чином, сучасні міжнародні відносини потребують оперативних і скоординованих дій національних урядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.

Список використаної літератури

Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999

Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: LIBRA,1993. - 96 с.

Гальчинський А.С.Теорія грошей. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. - К.: Основи, 1999. - 220с.

Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 1997

Размещено на Allbest.ru