Главная
Коллекция "Otherreferats"
Международные отношения и мировая экономика
Україна у міжнародному поділі праці
Україна у міжнародному поділі праці
Сутність, фактори, форми, основні напрямки міжнародного поділу праці на сучасному етапі. Оцінка ефективності територіального поділу праці України та ймовірні шляхи його удосконалення. Перспективи та можливості участі України у міжнародному поділі праці.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.06.2011 |
| Размер файла | 216,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Економічний факультет
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
на тему:
Україна у міжнародному поділі праці
Виконавець:
Науковий керівник:
2011
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Сутність, фактори, форми, основні напрямки міжнародного поділу праці на сучасному етапі
- 1.1 Сутність міжнародного поділу праці
- 1.2 Форми міжнародного поділу праці
- 1.3 Фактори розвитку і причини участі країн у міжнародному поділі праці
- Розділ 2. Оцінка ефективності територіального поділу праці України
- 2.1 Особливості територіального поділу праці України
- 2.2 Характеристика складових територіального поділу праці та їх аналіз
- 2.3 Оцінка ефективності територіального поділу праці України
- Рзділ 3. Перспективи участі України у міжнародному поділі праці
- 3.1 Можливості участі України в міжнародному поділі праці
- 3.2 Удосконалення територіального поділу праці країни
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження. Світова система господарювання склалася наприкінці XIX - на початку XX ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.
Держави значно різняться між собою за рівнем економічного розвитку. Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового національного продукту, що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП на одного працюючого (продуктивність праці); розмір доходів на одного громадянина
Істотним фактором розвитку світового господарства виступає міжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких кожна країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичних умов, мінеральних ресурсів, земельного фонду).
Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція XIX ст. - спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва.
Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.
міжнародний поділ праця україна
У країнах, які широко використовують можливість брати участь у міжнародному поділі праці, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" - Гонконг, Тайвань, Сінгапур та Північна Корея. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у міжнародному поділі праці - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження.
Метою дослідження є визначення перспектив участі України у міжнародному поділі праці.
Об'єктом дослідження є міжнародний поділ праці.
Предметом дослідження є особливості територіального поділу праці та його прояв в Україні.
Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
- дослідити сутність, фактори, форми, основні напрямки і тенденції міжнародного поділу праці на сучасному етапі;
- здійснити аналіз сучасної трансформації міжнародного поділу праці та перспективи участі України у світо-господарських процесах;
- оцінити ефективність територіального поділу праці в Україні;
- запропонувати перспективи участі України в міжнародному поділі праці.
В дослідженні використані наступні методи: аналіз та синтез, системний аналіз, статистичний метод.
Розділ 1. Сутність, фактори, форми, основні напрямки міжнародного поділу праці на сучасному етапі
1.1 Сутність міжнародного поділу праці
Світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Перш за все варто відзначити, що суспільний поділ праці включає відокремлення окремих видів трудової діяльності, що, в свою чергу, стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.
Виділяють два види територіального поділу праці:
1) міжрегіональний - поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;
2) міжнародний - поділ праці між різними країнами. [8, С.8]
Причиною й умовою виникнення і розвитку міжнародної економіки став міжнародний поділ праці - вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах. Головним напрямком розвитку міжнародного поділу праці стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами міжнародного поділу праці і виражають його сутність.
З іншого погляду розглядає цей термін Кривенко К.Т., він трактує міжнародний поділ праці, як процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності [11, С.448]. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.
Донедавна існувало два міжнародних поділи праці: так званий соціалістичний і капіталістичний, але науково-технічна революція породжує зростання номенклатури продукції, що пов'язано з великими видатками на наукові та дослідно-конструкторські дослідження, яка економічно ефективна лише за умови масового випуску продукції, тому ці два види міжнародного поділу праці не можуть існувати один без одного. Проте для окремих країн така продукція потрібна в невеликій кількості, оскільки не для кожної з них виробництво доцільне й економічно ефективне. Це посилює потребу міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.
Визначаючи термін міжнародного поділу праці ми торкнулися поняття міжнародної спеціалізації, яке трактується, як форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції - в інших країнах (чи на їх підприємствах).
На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.
В економічних взаємовідносинах країн став домінувати принцип порівняльних переваг. Відповідно до цього принципу країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть створювати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами.
Суспільний поділ праці буває трьох функціональних видів:
1) загальний - поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);
2) частковий - поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);
3) одиничний - поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару. [16, С.360]
Розвиток міжнародних економічних відносин обумовлений відмінностями у наділеності країн факторами виробництва (економічними ресурсами). Це веде, з одного боку, до міжнародного поділу праці, а з іншого - до переміщення цих факторів між країнами. Поняття "міжнародний поділ праці" відображає явища та процеси поділу праці між суб'єктами різних країн і на наддержавному рівні.
1.2 Форми міжнародного поділу праці
Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Його основними формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. [16 С.363] (див. Додаток 1)
У свою чергу міжнародна спеціалізація має такі напрямки:
1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрішньогалузеву; окремих підприємств.
2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
За видами міжнародну спеціалізацію поділяють на:
1) предметну (виробництво продуктів);
2) подетальну (виробництво компонентів продуктів);
Кривенко К.Т. стверджує, що на основі подетальної спеціалізації виникають більш тісні зв'язки між виробниками різних країн, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни по випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного споживання. Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо - і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т.п. [11, С.465]
3) технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).
Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації - міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. [19, С.124] Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства. Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов'язана також з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція - постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія - чавуну і сталі, Фінляндія - лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.
Внутрішньогалузева спеціалізація пов'язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.
Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії - колісних тракторів середньої, а ФРН - малої потужностей.
Другою формою міжнародного поділу праці є міжнародна кооперація. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні. Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва. Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:
1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає: передачу ліцензій і прав власності; розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються; удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.
2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.
3. Післяпродажне обслуговування техніки. [19, С.132]
Найбільшого розвитку міжнародна кооперація отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів. Міжнародна виробнича кооперація об'єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва. При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:
1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах: підрядне виробниче кооперування - виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т.д.; спільне виробництво.
2. Спеціалізація в договірному порядку - це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.
3. Створення спільних підприємств - об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.
Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об'єднання капіталів декількох суб'єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, щоправда, мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.
1.3 Фактори розвитку і причини участі країн у міжнародному поділі праці
У міжнародному поділі праці існує визначена сукупність факторів, що впливають на його розвиток, ступінь і масштаби участі в ньому тих або інших країн.
1. Національні фактори: природно-географічні умови (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення); соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).
2. Міжнародні фактори: рівень науково-технічного прогресу в світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн; попит на світовому ринку; система міжнародних розрахунків; екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів. [17, С.376]
У країнах, які широко використовують можливість брати участь в міжнародному поділі праці, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “ Нових індустріальних країн ” (Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї). І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у міжнародному поділі праці, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва, адже раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною міжнародного поділу праці. Та зважаючи на розвиток технічного прогресу, спостерігаємо тенденцію до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:
почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;
з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;
скоротився виробничий цикл;
розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).
Паралельно з науково-технічним прогресом у міжнародному поділі праці значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:
досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;
механізм організації національного виробництва;
механізм організації зовнішньоекономічних відносин.
Реалізація переваг міжнародного поділу праці забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку міжнародного поділу праці є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.
Умовами, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, є елементи продуктивних сил - засоби праці, предмети праці, робоча сила. З усіх факторів, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, вирішальну роль відіграють засоби праці. Від наявності цього фактора, у кінцевому підсумку, залежить те місце, що країна займає в системі міжнародного поділу праці. Якщо засоби праці в країні досить розвинуті, то вона може бути постачальником на світовий ринок переважно готових виробів і мати такий народногосподарський комплекс, що забезпечує національне функціонування всіх галузей національної економіки.
У міжнародний поділ праці вступають спочатку підприємці різних країн. Вони прагнуть продати свою продукцію за кордоном дорожче, купити там товари подешевше і перепродати їх у своїй країні з прибутком. Прагнення одержати більш значну вигоду від експортно-імпортних операцій у порівнянні з купівлею-продажем на внутрішньому ринку і є основним мотивом участі підприємців різних країн у міжнародному поділі праці.
Причиною, що спонукує країни вступати в міжнародний поділ праці, є протиріччя між зростанням суспільних потреб і недостатнім рівнем існуючих ресурсів для їхнього задоволення. Коли це протиріччя виникає, постає питання про ощадливе використання наявних ресурсів, тому що інакше задовольнити виниклі потреби неможливо. Найважливішим шляхом здійснення такої економії є участь країни в міжнародному поділі праці. Так, закон зростаючих потреб обумовлює чинність закону економії праці, який і примушує країну до вступу в міжнародний поділ праці.
На сучасному етапі вплив перших чинників на міжнародний поділ праці вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на міжнародний поділ праці. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами міжнародного поділу праці і виражають їх суть. Таким чином розвиток міжнародного поділу праці обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.
Розділ 2. Оцінка ефективності територіального поділу праці України
2.1 Особливості територіального поділу праці України
Україна має значний економічний потенціал. Провідна галузь економіки нашої держави - промисловість, у якій створюється основна частка національного доходу. Народногосподарський комплекс країни включає такі її види як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авiацiйних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо.
Для економіки України останніх років характерні два взаємопов'язані процеси: становлення її як економіки незалежної держави та трансформація від планово-централізованої до регульованої ринкової. Ці процеси як і в інших державах Східної і Центральної Європи супроводжуються кризовими явищами: падінням обсягів виробництва основних видів продукції, зростанням безробіття та зниженням рівня життя населення. Вихід з кризи Україна вбачає у переході до ринкових відносин, у формуванні відкритої для зовнішнього світу господарської системи
Сьогодні Україна, як незалежна держава, має всі передумови для економічного розвитку. Цьому сприяють не лише природні умови, а й вигідне географічне розташування на перехресті торгових шляхів.
Промисловість України - це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями. Всього індустрія країни налічує близько 300 галузей. Населення України становить близько 1 відсотка усього населення Земної кулі, а ним виробляється 5 відсотків індустріальної продукції планети. На Україну припадає 1/10 світового виробництва чавуну, 1/11 - сталі, 1/12 - кам'яного вугілля.
У промисловості України велика питома вага галузей важкої промисловості, особливо чорної металургії, вугільної промисловості, машинобудування. Значну частку становить й продукція військово-промислового комплексу, де зараз розгортаються процеси структурної перебудови та конверсії.
Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє резерв нових можливостей для власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі "Січ" ввів Україну до клубу космічних держав. Літак "Мрія" та інші вироби заводу ім.О. Антонова, електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, найпотужніші в світі преси, турбіни та дизельні двигуни - все це є на виробничому конвеєрі України. Як і висококласні тепловози, автомобілі багатьох класів і різного призначення.
Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ і Одеса - це визнані у світі центри науки. Генна інженерія і біотехнології, монокристали і штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, зокрема і радіаційного, в галузях надтвердих матеріалів та технології зварювання, в тому числі й космічного, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології та хімії - все це ставить Україну до ряду передових високорозвинених країн із значним науково-технічним потенціалом.
Функціонування народногосподарського комплексу України значною мірою залежить від поставок з інших країн різних видів мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім, це стосується нафти й газу. Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти - на 8%. Тільки при нинішніх витратах палива країні потрібно кожного року мати 57-60 млн. т нафти та 115-120 млрд. м3 газу, що змушує нас імпортувати велику кількість вуглеводів, котрі постійно дорожчають на ринках збуту. За таких умов енергетична програма країни має бути зорієнтована передусім на підвищення ефективності власного енергетичного комплексу, розвиток енергозберігаючих технологій, на структурну перебудову економіки.
Ще донедавна вважали, що вугільні запаси Донбасу якщо не виснажені, то надзвичайно підірвані сторіччям їхньої експлуатації. Проте геологи довели, що це не так. Тільки в Добропільському ареалі Донецької області за останні роки вдалося відкрити досить продуктивні пласти потужністю від одного до двох метрів, що дасть можливість добути 4 млрд. т "чорного золота".
Тим часом світова практика, і насамперед вугільна промисловість США, свідчить, що можна не тільки успішно боротися з метаном, а й використовувати його в промислових цілях. У США розроблені й успішно функціонують технології, що дають змогу добувати його з родовищ як до розкриття вугільних пластів, так і в процесі експлуатації. При цьому не тільки розв'язується проблема безпеки праці гірників, а й добувається надійний екологічно чистий енергоносій; тисяча кубів метану за теплотворною спроможністю дорівнює тонні найбільш калорійного вугілля.
Вугільний метан у багатьох зарубіжних країнах використовується на теплових електростанціях, металургійних і хімічних заводах як пальне для автотранспорту й побутового палива. Сьогодні з кожних десяти шахт України лише одна частково утилізує метан, а в Донбасі є підприємства, де на кожну тонну вугілля можна добувати понад 100 м3 метану.
З енергетичною програмою України безпосередньо пов'язана й структурна перебудова економіки. Економіка України має деформовану структуру народного господарства, яка залишилася їй від колишнього Союзу. Її докорінна перебудова в напрямі зниження частки важкої індустрії, військово-промислового комплексу й підвищення виробництва наукоємних продуктів і товарів народного споживання дасть можливість значною мірою ослабити залежність наших підприємств-гігантів від поставок палива й енергії з-за меж України. Адже тільки на потреби індустрії використовується 78% річного обсягу газу.
В Україні відчувається гостра нестача лісових ресурсів. У зв'язку з цим потреба в лісоматеріалах як деревообробних підприємств, так і населення своїми ресурсами не задовольняється.
Лісистість території країни становить лише 14,3%. Виснаження-лісосировинних запасів призвело до зменшення обсягів лісокористування. За рахунок місцевих ресурсів потреба в деревині задовольняється лише на 38-40%, а решта сировини ввозиться з багатолісних районів Росії (до 60%).
Оскільки постачання деревини з Росії дуже ускладнилося й обсяг його обмежений, необхідно ввести суворий режим економії деревини у сфері споживання і на деревообробних підприємствах, де рівень її використання в два - два з половиною рази нижчий, ніж у розвинутих країнах. Дослідження науковців показують, що лише за рахунок упровадження на підприємствах деревообробної галузі прогресивних технологій можна заощадити й додатково залучити в господарський обіг 10-12 млн. м3 деревини щорічно.
Дуже гостро стоїть проблема забезпечення країни картоном і папером. Свої потреби в цій продукції країна забезпечує за рахунок своїх ресурсів тільки на 20-40%. Сировиною для целюлозно-паперового комбінату, який буде розміщено у північно-західному регіоні, може слугувати деревина від рубок, догляду та перерозподілу лісоматеріалів у сфері споживання. Водночас треба збільшити обсяги плантаційного лісовирощування безпосередньо при целюлозно-паперових комбінатах.
Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі.
Тобто для України на сучасному етапі необхідно врахувати усі переваги, що їх вона має і вміло їх застосувати. Широкі можливості для розвитку України зможуть себе реалізувати, якщо дати їм такий шанс.
2.2 Характеристика складових територіального поділу праці та їх аналіз
Стан ресурсного самозабезпечення України і розвиток її експортного потенціалу, подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних трудових ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу.
Слід провести аналіз показників промисловості за 2006-2008 рр. для чіткої характеристики стану виробничих процесів в Україні.
У промисловості обсяги виробництва у 2006р. порівняно з 2007р. зросли на 4%, тоді як у 2008р. в порівнянні з 2007р. впали на 13,3%, що свідчить про скорочення промислового виробництва.
Обсяги виробництва у добувній промисловості у 2006р. порівняно з 2007р. впали на 3,1%, а у 2008р. у відношенні до 2007р. - на 5,1%. Таким чином спостерігаємо негативну тенденцію до скорочення виробництва у добувній галузі промисловості.
Переробна промисловість також характеризується зниженням обсягів виробництва за період 2007-2008 рр. у порівнянні з 2006-2007рр. Таку ж ситуацію ми спостерігаємо у легкій, хімічній та нафтохімічній промисловості та машинобудуванні.
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів і виробництво та розподілення електроенергії, газу та води характеризується тяжінням до спаду обсягів виробництва.
Таким чином спостерігаємо негативну ситуацію у промисловому виробництві, що характеризується спадом обсягів виробництва у всіх галузях протягом 2007-2008рр. (див. Додаток 2)
Протягом 2006-2007рр. спостерігаємо зростання обсягів експорту послуг на 1533345,4 тис. дол. США (20,43%), тоді як обсяги імпорту за цей період зросли на 1261223,7 тис. дол. США (33,91%). Тобто за 2006-2007рр. спостерігаємо позитивну тенденцію до зміни обсягів експортованих та імпортованих послуг. (див. Таблицю 2.2)
Таблиця 2.2
Експорт-імпорт послуг з країнами світу протягом 2006-2007 років
|
Показники, тис. дол США |
2006 |
2007 |
Всього |
|
|
Експорт |
7505520,8 |
9038866,2 |
25583253,2 |
|
|
Імпорт |
3719398,2 |
4980621,9 |
13680642 |
За період 2006-2007рр. спостерігаємо зростання обсягів експорту та імпорту товарів відповідно на 10928,1 тис. дол. США і 15579,4 тис. дол. США, тоді як обсяги експортованих та імпортованих товарів за період 2007-2008рр. зросли відповідно на 17658,3 тис. дол. США та 24917,3 тис. дол. США. Тобто спостерігається тенденція ресурсозалежності України від зовнішніх постачальників. (див. Таблицю 2.3)
Таблиця 2.3
Експорт-імпорт товарів з країнами світу протягом 2006-2008 років
|
Показники, млн. дол США |
2006 |
2007 |
2008 |
Всього |
|
|
Експорт |
38368 |
49296,1 |
66954,4 |
154618,5 |
|
|
Імпорт |
45038,6 |
60618 |
85535,3 |
191191,9 |
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, у 2006р. становив 16890 млн. дол. США., тоді як у 2008 р. цей показник становив 29542,7млн. дол. США, тобто спостерігаємо збільшення обсягу прямих інвестицій протягом 2006-2008 рр. на 12652,7 млн. дол. США (74,37 %).
Тоді як інвестиції з України протягом 2006-2008рр. зросли на 5977,1 млн. дол. США. Таким чином спостерігаємо позитивну тенденцію до збільшення обсягів інвестицій в Україну і негативне тяжіння до вкладення коштів у іноземне виробництво. (див. Таблицю 2.3)
Таблиця 2.3
Обсяги прямих інвестицій протягом 2006-2008 років
|
Рік |
Прямі інвестиції в Україну, млн. дол. США |
Прямі інвестиції з України, млн. дол. США |
|
|
2006 |
16890 |
219,5 |
|
|
2007 |
21607,3 |
243,3 |
|
|
2008 |
29542,7 |
6196,6 |
|
|
Всього |
68040 |
6659,4 |
Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. Майже половина загального обсягу інвестицій належить інвесторам трьох країн: Кіпру (21,5%), Німеччини (16,5%) та Нідерландів (10,0%). У десятку найбільших інвесторів української економіки також входять: Російська Федерація, Австрія, Сполучене Королівство, Франція, Сполучені Штати Америки, Віргінські Острови, Британські та Швеція.
Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості - 22,5% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у тому числі переробної - 19,3%. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій унесено у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; хімічну та нафтохімічну промисловість, а також машинобудування.
Прямі інвестиції з України здійснено до 51 країни світу, переважна їхня частка спрямована до Кіпру. [20, "Статистична інформація"]
Таким чином спостерігаємо відкритість національної економіки, що зумовлює значний вплив іноземного капіталу на українські галузі виробництва, тоді як український капітал значною частиною йде не на інвестування національного виробництва, а "тікає" за межі держави.
2.3 Оцінка ефективності територіального поділу праці України
Для розкриття ситуації, що пов'язана із територіальним поділом праці в Україні та його ефективністю розглянемо наступні показники.
У 2007р. порівняно з 2006р. реальний валовий внутрішній продукт становив 107,3%. Тобто спостерігаємо позитивну тенденцію. (див. Рисунок 2.1)
Рисунок 2.1 Зміни реального ВВП протягом 2006-2007рр. (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
Показник ВВП в Україні у 2007 році є стабільніший, ніж у попередньому, але зростання ВВП у 2007р. відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв'язку.
У той же час у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві спостерігалося зниження обсягів валової доданої вартості, а у добувній промисловості відбулося скорочення темпів її зростання. [20, "Статистична інформація про соціально-економічне становище України"]
У 2008р. порівняно з 2007р. реальний валовий внутрішній продукт становив 102,1%. [20, "Статистична інформація"] Таким чином спостерігаємо позитивну тенденцію зміни показника реального валового внутрішнього продукту. (див. Рисунок 2.2)
Рисунок 2.2 Зміни реального ВВП протягом 2007-2008рр. (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)
У 2007 р. показник валового внутрішнього продукту є більшим ніж у 2008р., тобто спостерігаємо негативну тенденцію зміни валового внутрішнього продукту. У 2008 році показник валового внутрішнього продукту значно змінюється протягом всього року, тобто є нестабільним.
Таким чином в Україні наявна негативна тенденція, оскільки позитивна зміна валового внутрішнього продукту зумовлена скороченням суспільно важливих галузей промисловості і збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв'язку. У виробництві не прослідковується використання надбань науково-технічного прогресу, тобто українська продукція не може бути реально конкуренто спроможною на світовому ринку.
Рзділ 3. Перспективи участі України у міжнародному поділі праці
3.1 Можливості участі України в міжнародному поділі праці
Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.
Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.
Стан ресурсного самозабезпечення України і розвиток її експортного потенціалу Подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу. Перш ніж дати характеристику останнього, нагадаємо, що площа України становить 603,7 тис. км2. Це приблизно дорівнює території таких європейських країн, як Франція та Швейцарія разом узяті.
Чисельність населення країни у 2009 р. становила 46053,3 тис. чоловік, що не набагато менше ніж у Великобританії та Франції. Трудові ресурси України в 2009 р. становили 20321,6 тис. чоловік. Спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою налічується 6,8 млн. чоловік, що становить майже 30% усіх трудових ресурсів країни.
Україна має великі запаси корисних копалин і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей.
Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти - на 8%. Як зазначалося на колегії Державного комітету з нафти і газу, видобуток нафти в Україні в 2010 р., за прогнозами, становитиме 7-7,5 млн. т, газу - 30-31 млрд. м3. Тим часом тільки при нинішніх витратах палива країні потрібно кожного року мати 57-60 млн. т нафти та 115-120 млрд. м3 газу, що змушує нас імпортувати велику кількість вуглеводів, котрі постійно дорожчають на ринках збуту. За таких умов енергетична програма країни має бути зорієнтована передусім на підвищення ефективності власного енергетичного комплексу, розвиток енергозберігаючих технологій, на структурну перебудову економіки. Іншого шляху немає. Тут можна послатися на досвід Японії: значно зменшивши і постійно витримуючи за останні 15 років річне нафто-споживання на рівні близько 50 млн. т, країна збільшила при цьому промислове виробництво майже вдвічі.
Донбас може забезпечити Україну не тільки вугіллям, а й газом, істотно послабивши залежність країни від зовнішніх джерел надходження. Так, за підрахунками вчених, українська частина вугільного басейну зосереджує понад 1,3 трлн м3 метану, який нині є серйозним ворогом гірників та екології.
Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі.
Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%.
Існують усі передумови для становлення України як процвітаючої незалежної держави. До них можна передусім віднести:
1. Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продуктами харчування.
2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.
3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат, різноманітна й мальовнича природа.
Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність.
3.2 Удосконалення територіального поділу праці країни
Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами - колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.
У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприємства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в європейський і світовий економічний простір.
Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної геополітичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.
Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаємного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.
Україна поки що не готова зі своїм невідпрацьованим господарським механізмом на паритетних принципах взаємодіяти з лідерами світової економіки. Перед нею нині не тільки відкриваються широкі можливості, а й виникають нові проблеми й труднощі.
На шляху формування інтернаціонального виробництва на ґрунті міжнародної спеціалізації та кооперування зроблені лише перші кроки, які виявилися передусім у створенні на території України кількох сотень спільних з іноземним капіталом підприємств, а також у підписанні поки що незначної кількості контрактів із зарубіжними фірмами на поставку українським підприємствам комплектуючих деталей тощо.
Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:
- по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку. Виходячи із ємності ринку, його вимог, визначаються розміри, структура та продуктивність промислового підприємства. Економічний потенціал країни в таких випадках практично не відіграє ніякої ролі, оскільки за визначальну величину береться суто технологічний фактор. Якість продукції, її асортимент, відповідність моді, а також рівень затрат - все це уніфікується незалежно від розмірів країни, її специфічних можливостей. Підприємство "вбудовано" в нішу світової господарської структури і виконує відведену йому роль;
- по-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної раціональності промислового підприємства, тобто його здатності "йти в ногу" з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності. Звичайно, цього досягти може далеко не кожне підприємство. Керуватися світовими критеріями у своїй діяльності має насамперед експортно-орієнтований сектор економіки, покликаний стати мостом, що з'єднає національне господарство із світовим;
- по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшого числа країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова економічного і науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво й туризм. Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки;
- по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий товар, або мають переваги в затратах виробництва. Крім того, жодна країна в сучасних умовах не може довго залишатися монополістом у виробництві передової технології, рано чи пізно досягнення науково-технічного прогресу, у тому числі й найпрогресивніші відкриття, стають здобутком багатьох;
- по-п'яте, науково-технічна революція додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати, розробляючи стратегію виходу України на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці.
Способи включення національних господарств у всесвітню систему поділу праці можуть бути різні: зумовлені об'єктивними потребами внутрішнього розвитку країни, інтересами транснаціонального капіталу, коли превалює економічний, а інколи й позаекономічний примус. Але найбільший економічний ефект досягається у тому випадку, коли країни добровільно прилучаються до міжнародного співробітництва і між ними налагоджуються рівноправні партнерські відносини на взаємовигідних принципах з урахуванням їхньої спеціалізації та напрямів діяльності. Нинішній рівень розвитку продуктивних сил у світі владно вимагає усунення будь-яких перешкод на шляху поглиблення всесвітнього поділу праці та використання переваг міжнародного економічного спілкування.
Висновки
У курсовій роботі ми розглянули поняття міжнародного поділу праці, як вищого ступеня суспільного поділу праці, який є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Він передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах. Головним напрямком розвитку міжнародного поділу праці стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами міжнародного поділу праці і виражають його сутність. Поняття "міжнародний поділ праці" відображає явища та процеси поділу праці між суб'єктами різних країн і на наддержавному рівні. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на міжнародний поділ праці. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.
Таким чином розвиток міжнародного поділу праці обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.
Сьогодні Україна, як незалежна держава, має всі передумови для економічного розвитку. Цьому сприяють не лише природні умови, а й вигідне географічне розташування на перехресті торгових шляхів.
Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє резерв нових можливостей для власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі "Січ" ввів Україну до клубу космічних держав. Літак "Мрія" та інші вироби заводу ім.О. Антонова, електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, найпотужніші в світі преси, турбіни та дизельні двигуни - все це є на виробничому конвеєрі України. Як і висококласні тепловози, автомобілі багатьох класів і різного призначення.
Тим не менш ситуація в Україні бажає бути кращою, протягом 2006-2008рр. спостерігаємо відкритість національної економіки, що зумовлює значний вплив іноземного капіталу на українські галузі виробництва, тоді як український капітал значною частиною йде не на інвестування національного виробництва, а навпаки намагається швидше перебратись за межі держави.
Така ж ситуація щодо зміни валового внутрішнього продукту, яка зумовлена скороченням суспільно важливих галузей промисловості і збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв'язку, коли на виробництві не прослідковується використання надбань науково-технічного прогресу, тобто українська продукція не може бути реально конкуренто спроможною на світовому ринку.
Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність, але їх раціональне використання є проблематичним в зв'язку з небажанням національного капіталу йти у напрямку державної стабільності. Головною проблемою є деформація системи економіки в Україні, замість того, щоб сприяти її розвитку капіталісти, в більшості своїй, роблять усе для збільшення власних коштів, не звертаючи уваги на наслідки, що за цим слідують. Лише після перебудування українського суспільства можна досягти бажаного рівня України у світі.
Список використаних джерел
1. Бандур С.І., Заяць Т.А., Терон І.В. Сучасна регіональна соціально-економічна політика держави: теорія, методологія, практика. - К.: РВПС України НАН України, 2002.
2. Глобалізація і економіка України. - К.: "Логос", 1999.
3. Дахно І.І., Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: МАУП, 2006.
4. Дорогунцов С., Горська О. Трансформація стуктури економіки: теорія і практика // Економіка України. - 1998.
5. Історія економічних вчень. Підручник / За ред. Корнійчук Л.Я., Татаренко Я.О. - К.: КНЕУ, 1999.
6. Кириленко В.В. ЕКОНОМІКА (навчальний посібник). URL: http://buklib.net/component/option,com_jbook/Itemid,36/catid,67.html
7. Климко Г.Н., Блешмудт ПЛ. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України. - 2000.
8. Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К: Знання-Прес, 2000.
9. Коломейцев В.Е. Механізм залучення іноземних інвестицій у структурну перебудову і розвиток промисловості України. - К.: Реформи, 1996.
Подобные документы
Сутність і поняття міжнародного поділу праці. Характеристика напрямків діяльності України в системі міжнародного економічного поділу праці. Спеціалізація різних видів трудової діяльності, їх взаємодоповнення. Факторні передумови міжнародної торгівлі.
реферат [38,0 K], добавлен 26.11.2015Посилення впливу транснаціональних корпорацій (ТНК). Пріоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації. Причини, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці. Створення українсько-російських ТНК.
реферат [35,2 K], добавлен 07.04.2010Сутність і зміст, а також принципи нормативно-правового регулювання міжнародного поділу праці. Структура та значення інтеграційного процесу в сучасному світі, його типи та форми. Шляхи формування міжнародних регіональних інтеграційних угруповань.
презентация [598,6 K], добавлен 04.11.2015Світове господарство, його сутність та складові частини. Інтернаціоналізація економіки: сутність, форми прояву, якісні та кількісні аспекти. Україна в системі міжнародного поділу праці. Світогосподарські зв`язки та їх форми. Інтеграційне співробітництво.
курсовая работа [343,4 K], добавлен 20.07.2011Напрямки економічного розвитку Бразилії. Загальний стан валютної системи Бразилії. Напрямки розвитку міжнародного товарообміну Бразилії. Місце Бразилії в міжнародному поділі праці. Напрямки розвитку фінансового сектору Бразилії.
курсовая работа [37,1 K], добавлен 10.09.2007Франція як одна з найбільш розвинених індустріально-аграрних країн світу. Економічне становище Франції. Зовнішній поділ праці Франції. Торгово-економічні зв'язки, особливості розвитку науково-технічного потенціалу країни. Структура французького експорту.
реферат [22,2 K], добавлен 19.03.2011Місце та роль транспорту в міжнародному поділі праці та в зовнішньоекономічній діяльності підприємств. Національна та міжнародно-правова регламентація міжнародних перевезень. Методичні підходи щодо оцінки ефективності міжнародних транспортних перевезень.
дипломная работа [630,9 K], добавлен 15.04.2013Причини економічних змін, що відбуваються в Україні. Загальна характеристика ринку праці. Проблема значного скорочення офісних працівників. Економічне активне населення. Попит і пропозиція на ринку праці України. Перспективи вирішення сучасних проблем.
реферат [165,9 K], добавлен 17.12.2012Дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку держави. Проблема залучення України до міжнародного поділу праці і напрямки її вирішення. Процес входження країни у світові господарські структури.
реферат [245,3 K], добавлен 24.02.2015Інтенсифікація процесу міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперації національних економік; діяльність транснаціональних корпорацій, залучення їх потужностей в національне господарство України; інвестиційний клімат. Ринкова вартість Apple.
контрольная работа [2,9 M], добавлен 05.03.2012
