Загальні засади функціонування системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВІНШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Зміст

1. Роль транспорту та системи міжнародних перевезень у забезпеченні зовнішньої торгівлі держави

2. Водний транспорт у системі транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств

3. Розвиток сфери транспортно-експедиторського обслуговування зовнішньоторговельних перевезень в Україні

Висновки

Література

1. Роль транспорту та системи міжнародних перевезень у забезпеченні

зовнішньої торгівлі держави

За сучасних умов господарювання транспорт відіграє особливу роль регулятора міжнародної торгівлі, від належного функціонування транспорту залежить ефективність, якість задоволення потреб кінцевого споживача.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин, міжнародної торгівлі значною мірою залежать від транспортного фактора 7, 105. Транспортний фактор найбільш повно можна визначити як сукупний результат впливу транспортного забезпечення і транспортного обслуговування, що відображає спрямовану дію усіх учасників транспортних процесів, враховуючи виробника й споживача продукції, продавця й покупця зовнішньоторговельних товарів, транспортні підприємства, стивідорні компанії, посередників; це кількісно визначений елемент у вартості продукції в міжнародному товарообміні, що відображає якість транспортного обслуговування 7, 182. Саме тому вивчення особливостей і тенденцій функціонування транспортної системи є необхідним для виявлення чинників, які впливають на підвищення економічного зростання.

Потреба у високорозвинутій транспортній системі дедалі зростає, стає базисом для ефективного входження нашої молодої країни у світове співтовариство та зайняття в ньому місця, яке відповідає рівню високорозвинутої держави.

Вітчизняний транспортний комплекс за потенціалом не поступається провідним країнам Європи. Україна має розвинуту мережу залізниць, автомобільних доріг, трубопроводів, автопідприємств, аеропортів і значний потенціал водного транспорту Україна налічує 22,1 тис. км залізничних колій, 164,6 тис. км автомобільних доріг, 2,2 тис. км експлуатаційних річкових судноплавних шляхів, 19 морських портів, 36 аеропортів, майже 43,5 тис. км магістральних нафто- і газопроводів 213. . Більшість портів обслуговують міжнародну торгівлю та становлять основу системи міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. Причальний фронт морських портів налічує 235 причалів загальною протяжністю понад 30,8 км; сумарна пропускна здатність близько 110 млн тонн на рік. Порти мають більше, як 313 тис. кв. м критих складів і більше, як 2,2 млн. кв. м відкритих 213.

Основні фонди транспорту в 2003 році за повною вартістю становили 133916 млн грн, що на 46,4% більше, ніж в 1996 році та на 30,3% більше, ніж в 2000 році (табл. 1.1).

За залишковою вартістю основні фонди транспорту України становили в 2003 році 66520 млн грн, що на 62,0% більше, ніж в 1996 році і на 33,6% більше, ніж в 2000 році. Позитивною тенденцією є поступове зменшення протягом 2000-2003 років ступеня зносу основних фондів транспорту. Якщо в 2000 році він становив 51,5%, то в 2003 році зменшився до 50,3%, що свідчить про поступове оновлення засобів транспорту.

Найбільшу частку у загальній вартості основних фондів становить вартість основних фондів транспорту, що належать до державної власності, - 32,2%. У загальній вартості основних фондів інших держав та їх суб'єктів основні фонди транспорту займають 10,9%. Дещо менший відсоток у комунальній, колективній та приватній власності.

Незважаючи на могутній потенціал, транспортна система України працює не на повну силу. Негативно на роботу транспортної галузі країни вплинула довготривала економічна криза 90-х років, що спричинило падіння обсягів перевезень протягом декількох років на всіх видах транспорту.

Таблиця 1.1 Стан основних засобів транспорту України у 1996 - 2003 рр.*

Показник	Роки
	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Основні засоби транспорту за повною вартістю у фактичних цінах, млн грн	91454	92485	93260	95741	102758	116348	126767	133916
Питома вага основних засобів транспорту у загальному обсязі основних виробничих фондів економіки за повною вартістю, %	17,5	17,7	17,9	18,1	12,4	12,7	13,1	13,1
Основні засоби транспорту за залишковою вартістю у фактичних цінах, млн грн	41063	49918	46912	47348	49801	56431	62063	66520
Ступінь зносу основних засобів транспорту, %	55,1	46	49,7	50,5	51,5	51,5	51	50,3
Питома вага вартості основних засобів у загальному обсязі основних засобів відповідної форми власності, %
- державна	16,3	15,4	16,5	18,5	30,7	31,2	32	32,2
- комунальна					3,7	4	6,5	6,2
- колективна	3,1	4,6	5	3,5	3,6	4,1	4,2	4,3
- приватна	0,5	0,1	0,2	0,5	1,1	2,4	2	2,2
- інших держав та їх суб'єктів	46,2	42,5	36,5	24	15,8	17,6	13,4	10,9

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004. С. 6-7

Для визначення стану, ефективності функціонування транспортного комплексу України та пошуку шляхів його вдосконалення розглянемо найбільш важливі особливості й тенденції, що істотно впливають на його розвиток.

Зміни в показниках діяльності транспортної галузі підтверджують тенденції в розвитку економіки країни в цілому: з 1999 - 2000 років Україна почала поступово виходити з тривалої економічної кризи. Так, якщо в 1996 році обсяг перевезення усіма видами транспорту складав 2456 млн тонн, то в 2000 році він склав 1528,6 млн тонн, а в 2003 році 1654,1 млн тонн (дод. А). Аналогічна тенденція спостерігається і в динаміці вантажообороту: якщо в 1996 році він складав 544 млрд тонно-км, в 2000 році - 394,1 млрд тонно-км, то в 2003 році - 457,5 млрд тонно-км. (дод. А.1).

Стан та рівень розвитку транспорту має велике значення для розвитку зовнішньої торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності країни. Так, транспортна галузь України обслуговує 113500,4 тис. тонн експортних, 102820,2 тис. тонн імпортних та 218964 тис. тонн транзитних вантажів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Обсяг зовнішньоекономічних вантажопотоків через кордони України за основними видами транспорту у 2003 році, тис. тонн*

Вид транспорту	Обсяг вантажопотоків
	Всього	Експорт	Імпорт	Транзит
Автомобільний	10324,39	3598,91	3884,09	2841,39
Річковий	738,28	64,55	601,92	71,81
Залізничний	175133,90	75551,98	34099,48	65482,47
Морський	63513,70	28971,66	4976,34	29565,70
Авіаційний	11,56	3,39	7,99	0,18
Трубопровідний	185465,90	5258,14	59207,27	121000,50
Інше	96,89	51,80	43,15	1,94
РАЗОМ	435284,70	113500,40	102820,20	218964,00

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004. - С. 53. Дані наведено на основі інформації Державної митної служби України.

У структурі міжнародних перевезень трубопровідний транспорт обслуговує 42,61, залізничний - 40,23, морський - 14,59% загального обсягу вантажів (табл. 1.3).

У загальнодержавному обсязі експорту послуг за 2003 рік на послуги транспорту припадає 82,7%. Експорт послуг транспорту в 2003 році становив 3,5 млрд дол. США 162, с. 4.

Таблиця 1.3 Структура зовнішньоекономічних вантажопотоків через кордони України за основними видами транспорту у 2003 році, %*

Вид транспорту	Структура вантажопотоків
	Всього	Експорт	Імпорт	Транзит
Автомобільний	2,37	3,17	3,78	1,30
Річковий	0,17	0,06	0,59	0,03
Залізничний	40,23	66,57	33,16	29,91
Морський	14,59	25,53	4,84	13,50
Авіаційний	0,00	0,00	0,01	0,00
Трубопровідний	42,61	4,63	57,58	55,26
Інше	0,02	0,05	0,04	0,00
РАЗОМ	100,00	100,00	100,00	100,00

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004. - С. 53. Дані наведено на основі інформації Державної митної служби України.

Так, у загальному обсязі виробництва послуг та утворення доходу частка транспортної галузі становить: у виробництві послуг близько 7%, валової доданої вартості - близько 10%, в оплаті праці найманих працівників - близько10%, у валовому прибутку - 13-15% (табл. 1.4).

Транспорт є базисом системи міжнародних перевезень. Система міжнародних перевезень це система транспортного обслуговування міжнародного обміну, яка забезпечує переміщення вантажів, пасажирів між двома або більше країнами 36, 100, 105, 182.

Таблиця 1.4 Виробництво послуг та утворення доходу на підприємствах транспортної галузі в 1996 - 2003 рр.*

Виробництво послуг та утворення доходу, млн грн.
Показники	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Виробництво послуг	15163,0	16673,0	17007,0	21222,0	26933,0	32784,0	36181,0	41249,0
Проміжне споживання	5874,0	7254,0	6739,0	8568,0	10982,0	13874,0	15842,0	18124,0
Валова додана вартість	9289,0	9419,0	10267,0	12654,0	15951,0	18910,0	20339,0	23125,0
Оплата праці найманих працівників	3135,0	3471,0	4316,0	5110,0	6610,0	8118,0	11145,0	11667,0
Частка транспортної галузі в загальному обсязі виробництва послуг та отримання доходу в державі, %
Показники	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Виробництво послуг	8,6	8,2	7,7	7,7	7,2	7,1	7,2	6,9
Проміжне споживання	5,7	5,9	5,0	5,1	4,8	5,0	5,2	5,0
Валова додана вартість	12,9	11,6	11,8	11,7	11,1	10,5	10,1	9,9
Оплата праці найманих працівників	8,1	7,6	8,8	8,9	9,2	9,4	10,1	9,8

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004. - С. 21

Найважливіші тенденції в розвитку транспорту та системи міжнародних перевезень пов'язані з географічним положенням України, яка розташована в центрі Європи, має виходи до Чорного моря, через неї проходять важливі транспортні шляхи. Тому в структурі міжнародних перевезень України вагома частка припадає на транзитні перевезення близько 50% (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Структура зовнішньоекономічних вантажопотоків через кордони України у 2003 році*

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004

Обсяг транзитних перевезень через кордони України в 2003 році склав 218964 тис. тонн 162, с.53.

У структурі видів транспорту, що обслуговують зовнішньоторговельні вантажопотоки, найбільша частка припадає на трубопровідний транспорт - 43%, залізничний - 40% і морський - 15% (рис. 1.2).

Особливого значення в сучасних умовах набуває розвиток інтермодальних, мультимодальних та комбінованих перевезень, що дає змогу збільшити ефективність використання транзитного потенціалу країни 9, 12, 83.

Міжнародні інтермодальні (мультимодальні, змішані) перевезення вантажів можна визначити як переміщення вантажів з однієї країни в іншу не менше, ніж двома видами транспорту (наприклад, морським і наземним, залізничним і авіаційним) і за одним договором [9, 18, 83]. Однак єдиного визначення наведених термінів досі не існує.



Рис. 1.2. Структура обслуговування зовнішньоторговельних вантажопотоків через кордони України видами транспорту у 2003 році*

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004

Заміна Міжнародною торговою палатою старих правил комбінованих перевезень Правилами ЮНКТАД/МТП для мультимодальних транспортних документів надала можливість європейській транспортній галузі використовувати термін „комбіновані” перевезення, що означає комбінацію лише автомобільного і залізничного транспорту. Таким чином „мультимодальні” перевезення визначаються однаково за Конвенцією МСПВ та Правилами ЮНКТАД/МТП. Вичерпними, на нашу думку, є такі визначення: інтермодальні перевезення - це перевезення вантажів декількома видами транспорту, при яких експедитор організує перевезення з одного пункту або порту відвантаження через один або декілька пунктів перевантаження до кінцевого порту, або пункту. При цьому, залежно від ступеня відповідальності експедитора за перевезення використовуються різні види транспортних документів (залізнична накладна, CMR-накладна, коносамент тощо).

Одним з видів інтермодального перевезення є мультимодальне перевезення. Його особливість полягає у тому, що експедитор, який організує перевезення, бере на себе відповідальність за всі його етапи. При цьому видається відповідний документ - мультимодальний коносамент FIATA 9, 83.

Комбінованими перевезеннями, що також є різновидом інтермодальних, є перевезення вантажів в одному і тому ж вантажному місці або транспортному засобі шляхом комбінації різних видів транспорту.

Головною метою мультимодальних перевезень, як і інших видів перевезень, є доставка вантажів до пункту призначення у точно визначений термін, у якісному стані і по можливості за низькою ціною. Однією з його особливостей є постійний контроль та відповідальність за всі етапи процесу транспортування одного оператора. Цей вид перевезень націлений на дотримання умов перевезення конкретного вантажу, незалежно від виду транспорту, який використовується, що є найбільш важливим і вирішальним аспектом мультимодального перевезення. Саме при виконанні мультимодального перевезення експедитор здатний контролювати транспортну операцію „від дверей до дверей” та управляти ризиками.

Розвиток мультимодальних перевезень дозволяє підвищити ефективність перевезень, їх якість та збільшити приток транзиту до країни. Кінцевий результат будь-якої форми інтермодальних сполучень характеризується обсягом, часом на доставку товарів, інтенсивністю використання флоту та перевантажувальних комплексів, рівнем технологічних процесів, якістю роботи, прибутком та вигодою споживачів 83.

Розширення інтермодальних, мультимодальних, змішаних перевезень та транспортно-експедиторської діяльності в Україні сприятиме оптимізації використання всіх видів транспорту, підвищенню ефективності перевізного процесу, залученню додаткових вантажопотоків в Україну та підвищення ефективності використання її транзитного потенціалу. За коефіцієнтом транзитності території наша країна посідає перше місце у Європі. За оцінкою англійської консалтингової фірми "Rеndаll" Україна має найвищий у Європі рейтинг - 3,75. Для порівняння, Польща , яка займає друге місце (транзитний рейтинг 2,92) щороку отримує від транзиту вантажів доходи в сумі 3,2 3,7 млрд дол. 76, с.53. Україна має значні транспортні контакти з країнами Європи, є монополістом на міжнародних комунікаціях Росії та центральноазіатських держав, що відкриває для неї широкі можливості. За багатьма ключовими напрямами перевезень комунікації України, насамперед, нафтопровід "Дружба" та магістральні газопроводи в Європу, не мають альтернативи. Отже, для України реалізація транзитного потенціалу означає не лише істотне поповнення бюджету, а й вирішення проблеми інвестицій у транспортну галузь, її подальший розвиток та ефективне функціонування.

Політика поступової інтеграції України до Європейської спільноти, у тому числі у сфері пасажирських та вантажних перевезень, вимагає створення національної мережі транспортних коридорів на території нашої країни [30, 76, 108, 109, 115. Соціальний процес у розвинутих країнах Європи досяг такого рівня, що постає потреба сформулювати жорсткі умови щодо лібералізації й гармонізації транспортного ринку, насамперед, у сфері комерційних аспектів, тарифної політики, розвитку інфраструктури, інформаційного забезпечення, перетину державних кордонів, швидкості переміщення вантажів і пасажирів, виконання норм екологічної безпеки, вимог щодо збереженості вантажів і транспортних засобів, сервісу та інших аспектів. Найбільш комплексним і повним, на нашу думку, є наступне визначення міжнародного транспортного коридору.

Міжнародний транспортний коридор це маршрут або напрямок двостороннього масового переміщення вантажів і пасажирів, що здійснюється з високою швидкістю, без перешкод, надійно, контрольовано і з конкурентоспроможними вартісними показниками. Безперечно, для функціонування такого коридору необхідним є відповідне технічне оснащення у вигляді високошвидкісних автомобільних та залізничних шляхів, вантажних і пасажирських терміналів, морських портів і каналів, а також сучасними транспортними засобами суднами, тепловозами і електровозами, вагонами, великими вантажними автомобілями та ін. Важливими і обов'язковими умовами функціонування міжнародного транспортного коридору є наявність відповідних інженерних комунікацій, зв'язку, єдиних стандартів, єдиної і зрозумілої для усіх учасників правової і законодавчої бази, тарифної політики країн учасниць. Україні доцільно було б проявити ініціативу і використати свій транзитний потенціал, оскільки в неї є реальні перспективи стати найбільш ефективним і вигідним перехрестям для транзитних вантажів, що прямують із Європи в Азію і з Азії в Європу.

В Україні вже прийнято ряд документів, що врегульовують питання створення й функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Серед них основним є: Постанова Кабінету Міністрів України №1512 від 16 грудня 1996 р. "Про першочергові заходи відносно створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів" 6. На основі Постанови прийняті такі документи: "План першочергових заходів відносно створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", „Комплексна Програма утвердження України як транзитної держави у 2001-2010 роках” 1. Іншими нормативними документами, що декларують основні пріоритетні напрями розвитку транспортного комплексу України є „Концепція розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на середньостроковий період до 2020 року”, "Перелік транспортних коридорів України", який пов'язаний безпосередньо з рішенням II Панєвропейської конференції міністрів транспорту європейських країн, але розширений з урахуванням інтересів країн-учасниць Чорноморського економічного співробітництва. Постановою Кабінету Міністрів України №346 від 20.03.98 р. прийнята "Програма створення й функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів", яка передбачає участь України у чотирьох транспортних коридорах Україна приймає участь у наступних транспортних коридорах: №3: "Берлін (Дрезден) - Вроцлав - Львів - Київ"; №5: "Трієст - Любляна - Будапешт - Братислава - Ужгород - Львів"; №7: річка Дунай; №9: "Хельсінкі - Санкт-Петербург - Вітебськ - Москва - Київ - Кишинів (Одеса) - Плодив - Бухарест - Димитрівград - Афіни"..

Функціонування системи міжнародних перевезень в Україні ґрунтується на комунікаційному каркасі країни, що представлений у дод. Б. Існуюча "сітка", що складається з вертикальних ("Північ ? Південь"), і горизонтальних ("Схід ? Захід") транспортних магістралей в Україні доповнюється внутрішнім комунікаційним колом швидкісних магістралей, що мають бути сформовані і поєднуватимуть найбільші індустріальні регіони зі столицею нашої країни: Київ Харків Донецьк Дніпропетровськ Одеса -Львів Київ. Значною перевагою "кола" буде те, що воно охопить найбільші морські порти країни Маріуполь, Херсон, Миколаїв, Південний, Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл та Рені. В місцях перетину внутрішнього комунікаційного кола та міжнародних транспортних коридорів доцільним є побудова пунктів передачі вантажів з одного коридору в інший, з одного транспортного маршруту або виду транспорту на інший, оптимальний для даного вантажопотоку.

Перспективи України в галузі міжнародних перевезень великі, але без державної підтримки транзитного бізнесу реалізувати їх неможливо.

Транспорт України повинен працювати у взаємодії з транспортниками інших країн і надто важливим є об'єднати цю роботу єдиними правилами, які ґрунтувалися б на міжнародних угодах, що прийняті. Найважливішою з них є Генеральна угода по тарифах і торгівлі (ГАТТ). Велике значення в регулюванні наведених питань має заснування 1995 році Світової організації торгівлі (СОТ) та прийняття Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС).

Україна може стати повноправним членом ГАТТ/СОТ і в подальшому повноправною стороною секторіальної Угоди по транспортних послугах. Членство в секторіальній Угоді може стати першим кроком на шляху лібералізації всієї сфери транспортних послуг. Правове регулювання цієї сфери в Україні повинне бути чітким, зрозумілим, обґрунтованим і прийнятним для вантажовласників.

Важливою умовою розвитку системи міжнародних перевезень в Україні є розробка та реалізація державної транспортної політики, що забезпечить умови розвитку транспорту на такому рівні, який дозволив би за будь-яких умов задовольняти потреби економіки та населення в перевезеннях (у тому числі зовнішньоторговельних та транзитних), та забезпечив би їх конкурентоспроможність на внутрішньому й міжнародному ринках транспортних послуг.

Державна транспортна політика - це комплексна програма дій за різними напрямами діяльності транспортного комплексу, включаючи його техніко-технологічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання, інституційні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до Європейської й світової транспортних системи, кадровій і соціальній політиці, економічній безпеці держави [115].

Основними напрямами державної транспортної політики в Україні є:

1) забезпечення національного суверенітету;

2) виконання вимог національної безпеки;

3) відповідність інтеграційних процесів у сфері транспорту національним економічним інтересам, в тому числі з питань:

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- збереження та підвищення науково-технічного потенціалу транспортного комплексу України;

- попередження виникнення структурних диспропорцій, транснаціональних монополій, підтримки контролю за національним ринком транспортних послуг;

- підтримки ресурсної, фінансової, технологічної незалежності національного транспорту від інших країн;

- формування економічної взаємодії України зі світовою економічною системою;

- попередження відпливу за межі України інтелектуальних, матеріальних та фінансових ресурсів.

Транзитна політика - це комплекс дій щодо забезпечення ефективності, безпеки та надійності пересування транзитних вантажів територією України.

Основними принципами транзитної політики є такі:

· транзитні вантажі мають для України велике значення, забезпечують роботою моряків, портовиків, залізничників, автомобілістів, працівників органів державного контролю і транспортної прокуратури; є важливим джерелом поповнення державного бюджету і тому знаходяться під захистом Уряду;

· транзитні вантажі і транспорт повинні проходити територією України за оптимальними маршрутами, швидко, із мінімальними втратами часу й коштів, із забезпеченням повного збереження вантажів.

Основними заходами для дотримання наведених принципів мають бути: створення і додержання єдиного по всій Україні чіткого переліку документів, наявність котрих забезпечить безперешкодне пересування транзитних вантажів; прийняття й фіксація економічно обґрунтованих ставок зборів на користь державного бюджету; забезпечення збереження пломб відправника або перевізника на машинах, вагонах, контейнерах та люках суден.

Координація транзитних і зовнішньоторговельних перевезень, що становлять базис системи міжнародних перевезень України, а також контроль за ними (згідно зі статтею 2 Закону “Про транзит вантажів”) повинні здійснюватися на основі даного Закону, Митного кодексу України, міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів про транзит вантажів.

Головним питанням підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України, на нашу думку, є визначення та забезпечення виконання найважливіших умов, спрямованих на розвиток транзиту вантажів через Україну. Основними з них є:

· умови забезпечення свободи транзиту вантажів, що досягається, зокрема, відсутністю будь-якої дискримінації відносно учасників транзиту, а також при оподаткуванні операцій, пов'язаних із транзитом вантажів; шляхом вільного вибору учасниками транзиту транзитних послуг, робіт та їх виконавців, засобів транзиту, а також маршрутів транзиту; відсутністю необґрунтованих затримок і обмежень, в тому числі відносно засобів транзиту, і звільнення від сплати будь-яких інших платежів, окрім єдиного збору, що стягується в пунктах пропуску через митний кордон України;

· заборона вимагання службовими особами уповноважених органів виконавчої влади, що здійснюють контроль транзиту вантажів, від учасників транзиту іншої документації щодо транзиту вантажів, окрім визначеної даним Законом і міжнародними договорами України;

· спрощений та прискорений порядок контролю;

· комплексне, одночасне і безперервне проведення всіх видів контролю;

· чітка регламентація здійснення контролю і дій службових осіб спеціальних уповноважених органів виконавчої влади виключно нормативно-правовими актами та ряд інших умов;

· вдосконалення діяльності транспортно-експедиторських компаній та додержання умов вільного вибору вантажовласниками експедиторів та експедиторських компаній.

Пріоритетними напрямами розвитку транспортного комплексу та системи міжнародних перевезень є:

- проведення робіт з будівництва й реконструкції мережі шляхів сполучення, терміналів, пунктів пропуску через кордон, оновлення рухомого складу, техніко-технологічної модернізації, розвитку інформаційної мережі;

- розробка законодавчої та іншої нормативно-правової бази розвитку зовнішньоторговельних та транзитних перевезень на основі уніфікації з міжнародними транспортними конвенціями й угодами, забезпечення сумісності вимог стандартів, технічних умов, статистики;

- спрощення процедур перетину кордонів за рахунок організації спільних контрольно-пропускних пунктів, обмеження перевірок вантажів і транспортних документів, що створить умови для мінімальних затримок транспортних потоків;

- удосконалення системи транспортно-експедиторського обслуговування економічних зв'язків та міждержавних перевезень на принципах міжнародної федерації експедиторських асоціацій (FIATA);

- прискорення розвитку інтермодальних перевезень, впровадження гармонізованих із західноєвропейськими систем електронного обороту документів по перевезеннях вантажів;

- підвищення міжнародного рейтингу України за рахунок комплексного впровадження заходів, які зможуть забезпечити швидке, безперервне, безпечне просування зовнішньоторговельних та транзитних вантажів;

- розвиток співробітництва у сфері створення спільних транспортно-технологічних і логістичних систем;

- формування спільних науково-технічних програм розвитку і техніко-технологічної модернізації національних транспортних систем, виробництва нової транспортної техніки для виходу на рівень світових стандартів.

Основні напрями розвитку транспортного комплексу можна представити у вигляді схеми, що містить блоки державної підтримки й управління та безпосередньо розвитку транспортного комплексу. Особливу увагу необхідно приділити визначенню пріоритетів у розвитку транспортного комплексу, що особливо актуально в умовах обмеженої кількості фінансових, інвестиційних ресурсів; вибору методів оптимізації системи управління підприємствами транспорту, які безпосередньо здійснюють процес перевезення; розширення спектра додаткових послуг, що можуть надаватися клієнтам підприємствами транспорту; створенню наукового підґрунтя для вдосконалення функціонування системи міжнародних перевезень.

Важливими елементами інтеграційних процесів у сфері транспорту є формування спільного інформаційного простору, насамперед, для взаємодіючих транспортних систем як одного з найважливіших факторів прискорення їх інтеграції, забезпечення ефективної діяльності та підвищення якості обслуговування споживачів транспортних послуг. Отже, одним з головних завдань є створення єдиної системи інформаційного забезпечення.

Одним із напрямів розвитку системи міжнародних перевезень в Україні є інтеграція транспортних систем країн СНД, стратегічними цілями якого є:

- забезпечення гарантованого якісного задоволення потреб у перевезеннях вантажів і пасажирів;

- сприяння зовнішньоекономічній діяльності, розвиток транспортних послуг;

- вирішення оборонних та інших спеціальних завдань, забезпечення суспільних потреб у сфері транспорту;

- здійснення курсу інтеграції транспорту країн СНД до світової транспортної системи.

Якісне функціонування системи міжнародних перевезень в Україні неможливе без розширення співробітництва в галузі освіти та підготовки кадрів.

Розглянуті основні поняття та основні аспекти щодо функціонування системи міжнародних перевезень дозволяють зробити висновок, що транспорт є дуже важливою галуззю економіки держави, яка має могутній транспортний потенціал. Передумовою прогресивного розвитку міжнародних перевезень в Україні є формування єдиної транспортної політики, визначення основних пріоритетів та вдосконалення законодавчо-правової бази. Розглянуті питання дозволяють оцінити середовище, в якому функціонують транспортні підприємства України, одне з яких обрано за базу дослідження в дисертаційній роботі.

2. Водний транспорт у системі транспортного обслуговування

зовнішньоекономічної діяльності підприємств

У цілому транспорт та його складова морський транспортний комплекс є частинами виробничої структури світу, регіонів та окремих держав, а також створюють самостійну індустрію особливого виду експорту послуг з доставки товарів до ринків споживання [7, 105].

Транспорт та його складова частина водний транспорт, є одним із основних елементів системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств, яка є предметом дослідження дисертаційної роботи.

Система транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств - це система, що забезпечує переміщення зовнішньоторговельних вантажів, доставку вантажів підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність споживачам, насамперед, переробним, промисловим та торговельним підприємствам. До неї в сучасних умовах висуваються вимоги щодо якості, надійності, своєчасності доставки вантажів (рис. 1.3).

Стан, динаміка світової морської торгівлі визначаються економічною політикою, економіко-географічними факторами, рівнем розвитку морського транспорту і морських перевезень окремих країн або їх груп. Зміни політичних відносин між розвинутими країнами й країнами, що розвиваються, зміни пропорцій між промислово-виробничим потенціалом і внутрішньою сировинною базою матеріалізуються у структурній перебудові морської торгівлі, в перерозподілі або виникненні нових вантажопотоків.

Аналіз змін обсягів морських перевезень свідчить про стійке зростання вантажопотоків нафти і нафтопродуктів поряд із скороченням обсягів перевезень вугілля. Зростання світового попиту на сировинні ресурси обумовило істотне зростання за останні роки перевезень навалочних вантажів; менший темп зростання мають перевезення генеральних вантажів, більшість із яких транспортується з використанням контейнерів.

Рис. 1.3. Система транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Основну частку в структурі морських перевезень мають наливні вантажі, їх питома вага в загальному обсязі перевезень складає протягом останніх 5 років від 40 до 50%. Перевезення масових сухих вантажів у сукупному обсязі світової морської торгівлі мають тенденцію до зростання [162].

Наведені тенденції сприяють зростанню світового морського флоту. Динаміка валової місткості морського торговельного флоту представлена в дод. Д.

Розвиток сучасного міжнародного судноплавства необхідно розглядати з урахуванням об'єктивного впливу окремих країн і регіонів на організацію перевезення вантажів морем [22, 192]. Відомо, що історичний поділ світу заснований на розвитку морського судноплавства. Розвиток метрополій супроводжувався становленням "традиційних морських держав" 22. До першої групи цих держав належать ті країни, флот яких із самого початку забезпечував найважливіші політичні й економічні цілі держави. Це Великобританія, Франція, Іспанія, Германія, колишній СРСР, Китай. До другої групи належать держави, що орієнтувалися на максимальне збільшення прибутку, сформували флот експортної орієнтації. Це держави, що мали обмежену участь у світогосподарських зв'язках, але великий приватний інвестиційний потенціал: Греція, Норвегія, Голландія, Швеція. Третя група країн не мала ні природних умов, ні достатніх власних джерел інвестиційної діяльності і тому істотно не впливала на розвиток світогосподарських зв'язків. Флот цих країн не відповідав динаміці світового фрахтового ринку і не забезпечував їм незалежності національної зовнішньої торгівлі. До таких держав належать держави третього світу. На жаль, з 1993 року до цієї групи належить й Україна 194.

Україна як держава, за економічним потенціалом і наявністю природних ресурсів, на початковому етапі формування своєї державності відповідала Франції й Італії. Але з часом, на жаль, Україна, що отримала високий потенціал провізної здатності флоту і пропускної спроможності портів, який забезпечив би фрахтову незалежність і експорт транспортних послуг, втратила свої позиції з ряду причин. Основними серед них є: по-перше, невміле державне керівництво на стадії зміни форми управління галуззю в цілому; по-друге, необґрунтованість соціально-економічних відносин і неадаптованість до нових економічних умов; по-третє, ігнорування науково-методичного підходу до прийняття господарчих, управлінських та інвестиційних рішень. Сучасна структура найбільших країн-судновласників зображена на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Структура найбільших країн - судновласників за валовою місткістю торговельного флоту в 2003 році 217

Звичайно, серйозний вплив на формування ринку транспортних послуг чинять країни, що мають у своєму розпорядженні значну кількість суден та їх велику сумарну місткість. 40% валової місткості торговельного флоту належить трьом країнам - Ліберії, Японії і Греції. На кінець 2003 року найбільша частка валової місткості світового флоту належить Греції - 13,8% (67,5 млн брутто-тонн), Ліберії та Японії - по 12,6% (61,5 та 61,5 млн брутто-тонн відповідно), Панамі - 9,3% (45,4 млн. брутто-тонн). Водночас Україні належить лише 0,2% валової місткості світового торговельного флоту, що становить 0,88 млн брутто-тонн (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Сумарна валова місткість морського торговельного флоту найбільших країн - судновласників світу на початок 2003 року 217

Зазвичай, обсяги міжнародної торгівлі прийнято визначати у вартісних одиницях. Вартість товару, що перевозиться, має значення при його морському перевезенні та, в тому числі, впливає на рівень тарифних ставок у лінійному сполученні.

Але все ж таки основними транспортними характеристиками товару-вантажу в міжнародному обороті є його маса (вага), обсяг (кубатура) та їх похідні 18. Саме вони впливають на розвиток морського флоту та його спеціалізацію.

Зростання обсягів міжнародної торгівлі призводить до зростання потреби її транспортного забезпечення. Інтенсивність розвитку міжнародної торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності вимагають підвищення продуктивності функціонування водного транспорту, ефективності використання флоту, адже на морський транспорт припадає обслуговування 15,7% експортних та імпортних вантажів, 14,0% транзитних вантажів України (табл. 1.5, рис. 1.6).

Таблиця 1.5 Структура участі різних видів транспорту в обслуговуванні міжнародної торгівлі України в 2003 р.*

Вид транспорту	Обсяг перевезень (експорт та імпорт), тис. тонн	Частка, %
Морський	33948,0	15,7
Річковий	666,5	0,3
Залізничний	109651,5	50,7
Автомобільний	7483,0	3,5
Авіаційний	11,4	0,0
Трубопровідний	64465,4	29,8
Разом	216225,7	100,0

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004. С. 53

Питання підвищення ефективності використання флоту розглядалися в наукових працях Хачатурова Т.С., Черкесова-Чибізова А.А., Примачова Н.Т., Чекаловця В.І., однак у сучасних умовах формування фрахтового ринку та функціонування на ньому судноплавних компаній постає питання розробки та впровадження нових наукових підходів до управління підприємствами водного транспорту, що враховуватимуть ринкові тенденції розвитку, високі вимоги щодо відповідності діяльності національних компаній світовим стандартам, особливості розвитку світового і локальних фрахтових ринків та тенденції розвитку міжнародної торгівлі.

На підвищення ефективності використання флоту впливає ряд чинників та факторів, які в цілому можна поділити на дві групи: екстенсивні фактори та інтенсивні фактори.



Рис. 1.6. Структура обслуговування транзитних вантажопотоків через територію України різними видами транспорту в 2003 році*

* Транспорт і зв'язок України. Статистичний збірник 2003. - Київ, 2004

До екстенсивних належать скорочення простоїв суден під час завантажувальних робіт та в період очікування завантаження, скорочення часу на обслуговування суден у портах, на ремонт та технічне обслуговування, збільшення навігаційного періоду та розширення районів плавання.

До інтенсивних факторів належать введення в дію більш продуктивних, швидкісних суден, збільшення вантажопідйомності суден та їх швидкості, підвищення якості управління флотом, модернізація та оновлення флоту. Система оцінки факторів та їх систематизація має важливе значення для прийняття важливих економічних рішень щодо розвитку судноплавних компаній 158.

Велике значення для підвищення ефективності водного транспорту має фактор якості управління роботою флоту. Управління роботою флоту - це вирішення комплексу задач з питань оптимізації та планування, що характеризуються вибором найефективніших рішень, пов'язаних з оперативною діяльністю судноплавних компаній, а саме: вибір оптимального типу судна під визначений вантажопотік, вибір найбільш підходящого роду вантажу під завантаження транспортного флоту, що є в розпорядженні компанії, ефективне прогнозування термінів доставки певних видів вантажу, вибір із замовлень до перевезення вантажів найбільш ефективних для конкретного перевізника тощо. Саме вирішення цих питань дозволяє більш раціонально використовувати фінансові, матеріальні та трудові ресурси при збільшенні обсягів перевезень.

Оцінка й аналіз світової практики дозволяє автору виділити сукупність факторів, що обумовлюють морську політику держави, що є однією з передумов розвитку системи міжнародних перевезень та системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Основними з них є географічне положення, протяжність морських кордонів та комунікацій; розвиток зовнішньої торгівлі, що визначає товарообіг, потребу в морських перевезеннях; політичні й економічні відносини, що склалися з іншими морськими державами; військова та військово-морська могутність країни, її спроможність забезпечити недоторканність морських кордонів і свободу мореплавства.

Для розвитку системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні, зокрема, морським транспортом, необхідною, на нашу думку, є, насамперед, формування зваженої судноплавної політики.

Судноплавна політика держави -- це сукупність політичних, правових і організаційних заходів, спрямованих на зміцнення держави у світовому судноплавстві та забезпечення її незалежності у сфері обслуговування зовнішньоекономічних відносин.

Економічна ефективність розвитку морського транспорту України, а отже, системи зовнішньоторговельних перевезень, за критерієм транспортної незалежності зовнішньої торгівлі найбільш тісно пов'язана з принципом економії часу. Економія часу на доставку товарів національної зовнішньої торгівлі повинна розглядатися як основна форма функціонування конкурентоспроможного транспорту на макрорівні, у судноплавних компаніях, торговельних портах, сервісних підрозділах транспорту і суміжних видах транспорту.

Система економічного забезпечення ефективності функціонування морського транспорту як основної складової системи транспортного обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні, повинна включати оптимізацію податкового регулювання, раціоналізацію використання економічних ресурсів, що формуються промисловим потенціалом України, а також інформаційне забезпечення прийняття оптимальних економічних рішень, з урахуванням стану світогосподарських зв'язків і регіональних обмежень у важливих секторах фрахтового ринку.

На жаль, в Україні більшість підприємств і не лише морського транспорту, опинилися в ситуації, коли стратегія поведінки підприємства за основну мету ставить не розвиток, а збереження стабільності економічного стану. У такій ситуації необхідно спрямувати всі зусилля на забезпечення умов самофінансування та самоокупності підприємства. Важливим є вирішення таких завдань: досягнення транспортної незалежності в зовнішньоторговельних операціях, збільшення обсягів валютної виручки, накопичення власних джерел фінансування.

Забезпечення нормального функціонування транспортного комплексу України передбачає оптимізацію інвестиційної діяльності, вдосконалення нормативно-правової бази з врахуванням оцінки стану світового судноплавства. Досягнення економічної стійкості розвитку і функціонування морського транспорту передбачає визначення параметрів розвитку та надання державної підтримки підприємствам морського транспорту, визначення та оптимізацію системи прийняття рішень у цій галузі. Основні напрями економічних рішень із розвитку морського транспорту України наведено в дод. Е.

За таких умов морський транспорт зможе стати однією з провідних галузей економіки України і забезпечити її розвиток як морської держави, надходження до бюджету значних коштів від повної реалізації транзитного потенціалу та національну, в тому числі економічну безпеку.

1.3 Розвиток сфери транспортно-експедиторського обслуговування

зовнішньоторговельних перевезень в Україні

У міру поглиблення міжнародного поділу праці й інтеграції національних економік до світової економіки великого значення набуває узгоджена взаємодія різних взаємопов'язаних елементів ринкової інфраструктури національних комплексів окремих країн у рамках міжнародної виробничої, торговельної, науково-технічної, соціальної структур. До таких елементів міжнародної ринкової інфраструктури належить сукупність міжнаціональних транспортних систем, систем зв'язку й інформації, банківських, торговельних, митних союзів, різних міжнародних фондів, транснаціональних компаній, об'єднань і фірм, що обслуговують зовнішньоекономічні зв'язки країн, міжнародне виробничо-коопераційне, торговельно-економічне, науково-технічне співробітництво й спілкування суб'єктів ринку [19, 72, 100]. Перенасичення ринку, жорстка конкуренція створюють серйозні ускладнення для виробників, торговельних і збутових підприємств у реалізації товарів. Для збереження обсягів продажу виробники і торговельні фірми змушені виходити на інші ринки, що розташовані в інших регіонах з метою розширення збуту. Незважаючи на те, що інтеграція світового господарства й орієнтація зовнішньої політики країн на вільну торгівлю значно спрощують це завдання, постає питання, як швидко й ефективно, з найменшими витратами доставити товар на ринок. В умовах інтеграції національних транспортних систем до загальносвітової вантажовласники дедалі більше прагнуть здійснювати перевезення за варіантом „від дверей до дверей” та „точно у строк” за будь-якою адресою, на чому і зосереджена в основному діяльність транспортно-експедиторських фірм у різних країнах 18. Процес доставки товарів потребує виконання (окрім "чистого" перевезення) цілого ряду робіт, операцій та послуг, комплекс яких забезпечує ефективний розподіл товарів. І саме транспортно-експедиторські підприємства покликані здійснити такий розподіл.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування 2. По суті, транспортно-експедиторські послуги це операції й роботи, що супроводжують перевізний процес. Ці операції включають доставку матеріалів, складування і зберігання, пакування й агентування, перевезення будь-яким видом транспорту, а також фрахтування суден та розрахунки щодо фрахту, розрахунки за контрактами, телексна інформація, експедиторські операції, декларування вантажів, вибір маршруту, розробка графіків руху, технічне обслуговування транспортних засобів, оформлення транспортних документів, вантажні роботи та ін. Метою таких операцій є ліквідація територіального розриву між виробництвом та споживанням; мінімізація терміну, оптимізація вартості та підвищення якості доставки продукції, товарів від вантажовідправника до вантажоотримувача.

Інтеграційні процеси й тенденції розвитку світової економіки не обійшли Україну. Сектор морського сервісного бізнесу України в галузі транспорту зазнав значних змін і пройшов шлях первинного розвитку. Практично всі спеціалізовані види послуг, необхідні для якісного здійснення процесу перевезення вантажів, були або монополізовані окремими підприємницькими органами, або включалися у функції основних виробничих одиниць. До моменту проголошення незалежності України, експедируванням займалося об'єднання "Союззовніштранс", агентуванням іноземних суден "ДМА Інфлот" у складі пароплавства, агентуванням вітчизняних суден судноплавна служба "Трансфлот". Фрахтування входило до обов'язку відповідних відділів пароплавств і об'єднання "Радфрахт". Інші послуги надавалися портами. У системі державного регулювання економіки не вважалося доцільним заохочувати конкуренцію і порушувати монополію зовнішньої торгівлі.

Трансформація старої системи господарювання сприяла створенню недержавних компаній, метою діяльності яких є надання якісних експедиторських послуг учасникам перевезень вантажів. У 1991-1992 роках виникла група компаній, які підірвали державну монополію, що існувала, і вперше надали клієнтам вибір між альтернативними постачальниками різноманітних послуг.

Поява та розвиток експедиторських компаній були обумовлені об'єктивними причинами: загальним незадоволенням іноземної клієнтури рівнем сервісу, що звичайно супроводив роботу радянських підприємств-монополістів; наявністю юридичних передумов для створення недержавних компаній і наявністю висококваліфікованих фахівців, що бажали працювати в нових умовах і сучасних фірмах. Як показав досвід, така позиція себе виправдала.

Більша кількість новостворених компаній спеціалізувалася на наданні транспортно-експедиторського обслуговування. Сутність транспортно-експедиторського обслуговування та транспортно-експедиторських послуг у науковій літературі та законодавчих актах до прийняття нового Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” не мали досить чіткого визначення, як не мала чіткого визначення існуюча система правовідносин. Закон визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення 2. Прийняттям Закону визначається сутність та особливості системи транспортного експедирування. За Законом транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності - це комплексна система доставки експортних, імпортних, транзитних вантажів між країнами - суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, що включає безпосереднє перевезення вантажів та виконання пов'язаних з ним вантажно-розвантажувальних робіт, пакування, складування, зберігання, страхування, митне очищення, ведення розрахунків тощо.

Основними експедиторськими послугами 2, 18 є:

- забезпечення оптимального транспортного обслуговування, організація перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог міжнародних правил щодо тлумачення торговельних термінів “Інкотермс”;

- фрахтування національних, іноземних суден та залучення інших транспортних засобів і забезпечення їх подачі в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

- виконання робіт, пов'язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

- ведення обліку надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

- організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

- організація експертизи вантажів;

- оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- надання в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та нарядів на відвантаження;

- забезпечення виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

- здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності;

- забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

- забезпечення оптимізації руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

- здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

- оформлення документів та організація роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

- надання підготовленого транспорту, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

- надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-експедиторських послуг, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Транспортно-експедиторська діяльність як окрема галузь виробництва виникла в Європі понад 100 років тому. На сьогодні до сфери експедирування входить близько 40000 експедиторських компаній з загальною чисельністю 8-10 мільйонів чоловік, що працюють у 150 країнах світу. У 1926 р. у Відні національні експедиторські асоціації 16 європейських країн створили Міжнародну федерацію експедиторських асоціацій - FIATA. Сьогодні FIATA (від французької „Federation International des Associations de Transitaires et Assimiles”) - це найбільша, найвпливовіша і професійна в галузі транспорту недержавна організація у світі, що об'єднує 93 національні асоціації з 85 країн і близько 2700 індивідуальних членів із 140 країн світу 209.

В Україні діють дві національні Асоціації FIATA - АМЕУ і „Укрзовніштранс”. Асоціацію міжнародних експедиторів України (АМЕУ) було створено в 1994 році, а з 1995 року вона є національною асоціацією FIATA. Сьогодні АМЕУ об'єднує 155 експедиторських підприємств України, що забезпечують понад 50% імпортних та експортних перевезень і понад 75% транзиту усіма видами транспорту 209.

Об'єктом транспортного експедирування є врегульовані законом суспільні відносини, що складаються в процесі планування й організації доставки різноманітних вантажів, їх обліку і документального оформлення.

Експедитор має повноваження володіти й розпоряджатися вантажами, крім права користування ними, що надає йому практично повний та необмежений контроль над вантажем, з одного боку, а з іншого, експедитор залишається самостійним суб'єктом, незалежним від власника вантажу. Така "дуалістична" природа експедитора щодо вантажу, який він обслуговує, покладена в основу деяких розроблених FIAТА документів, що за своєю юридичною силою прирівнюються до накладних і коносаментів.