Ведучі інтеграційні обєднання світу та їх вплив на розвиток економіки України

^{Размещено на http://www.allbest.ru/}

^ПЛАН

^{Введення}

^{Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції}

Форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси

Утворення та розвиток Європейської економічної інтеграції

Участь України в регіональних інтеграційних об'єднаннях

^{Висновок}

^{Використана література}

^{Введення}

^{Серед дисциплін, які формують систему економічного знання сучасного економіста в будь-якій країні, велике значення має світова економіка.}

^{Національні економіки вже давно є частиною динамічної системи світового господарства. Сьогодні очевидно - чим активніше країна входить у систему світогосподарських зв'язків, тим точніше вивірено її курс взаємодії з рештою світу, тим вищий добробут суспільства і його громадян. Тому знання закономірностей розвитку світового господарства, заходи успіху одних країн і кризового стану інших сьогодні економісту просто необхідно Розвиток інтеграційних процесів є найважливішою характеристикою сучасного світового господарства. Економічна інтеграція допомагає країнам більш раціонально використовувати сировинні, паливні, трудові ресурси, поліпшити територіальний поділ праці. Від звичайного економічного співробітництва, що базується, головним чином на торгівлі, економічна інтеграція відрізняється подальшим поглибленням всебічних зв'язків, зрощенням виробничих процесів окремих країн.}

^{Інтеграційні об'єднання стали в останні роки невід'ємним елементом відносин між багатьма державами світу. При цьому інтеграційні процеси проявляються по-різному, в залежності від соціально-економічних умов розвитку тих чи інших груп країн. Особливо актуальна ця проблема в даний час, коли більшість країн світу об'єднуються в різні економічні, політичні та інші союзи з метою взаємопідтримки та взаєморозвитку. Остра ця проблема для України, яка знаходиться в стані вибору: направити свою зовнішньоекономічну діяльність на інтеграцію Заходом, або проявити традиційну слов'янську солідарність і встановити більш тісні зв'язки в слов'янському союзі'. Вивченням теорії міжнародної економічної інтеграції займалося багато вчених, які формували різні напрямки, серед яких найбільш відомими є: неолібералізм, неокейсіанство, дирижизм і т. д.}

^{Важливий внесок у розвиток цих напрямків внесли: В. Репке, С. Рольф, О. Ростоу, Г. Мюрдаль, Р. Купер і вітчизняні економісти Н. П. Шмельов і Ю. В. Шишков. У цій роботі розкривається сутність міжнародної економічної інтеграції, її форми і значення; описується діяльність інтеграційного союзу пострадянських країн.}

^{Крім цього, зроблена спроба комплексного аналізу інтеграційного потенціалу України в основних його аспектах.}

1. Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції

^{Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світової економіки в післявоєнний період -- поступове зростання їх взаємозалежності.}

^{Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці: від простого обміну товарами -- до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної і науково-технічної кооперації, до спільного ведення виробництва й управління.}

^{В результаті національні економіки "проникають" одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних видів діяльності -- науково-технічна, інвестиційна, фінансово-комерційна та ін. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю.}

^{Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їх включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міжнародного спілкування та співробітництва.}

^{Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все ширше впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного відтворювання до формування нового технологічного підґрунтя. У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів. Цей процес торкнувся всіх найважливіших елементів матеріальної й нематеріальної сфери, не тільки товарів, а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу суспільного відтворювання.}

^{Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.}

^{Поняття "міжнародна економічна інтеграція" можна визначити як об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал саморегулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод і узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.}

^{Сьогодні інтеграційні об'єднання носять регіональний характер і розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угруповання.}

^{До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:}

належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку;

географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспортні комунікації. Пізніше до них приєднувалися й інші сусідні країни;

наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретні економічні проблеми, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;

демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.). Ці фактори психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах -- членах інтеграційного угруповання;

* ^{появу "ефекту доміно". Після створення інтеграційного об'єднання країни, що залишалися поза його межами, зустрічаються з певними труднощами, пов'язаними і переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять до угруповання, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об'єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитись поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами -- членами інтеграційного об'єднання.}

^{Цілі міждержавної економічної інтеграції. Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.}

^{Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:}

Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угруповання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємкісних ринків.

Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже часто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок;

Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угруповань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки;

* ^{Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання -- усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.}

^{Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваються вглиб та вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим повинно відбутися взаємне пристосування державних економічних, соціальних та інших систем, певне зрощування управлінських структур. Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.}

2. Форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси

^{Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб'єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.}

^{Міжнародна економічна інтеграція носить регіональний характер. Вона об'єднує переважно сусідні, територіально близько розташовані країни. Але інтеграційним об'єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.}

^{У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.}

^{Інтеграційні об'єднання розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.}

^{Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 р.).}

^{Другою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958--1969 рр.), НАФТА -- Північноамериканська угода про вільну торгівлю (1994 р.), Балтійська зона вільної торгівлі (1993 р.), Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (1992 р.).}

^{Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він являє собою узгоджену відміну групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньо інтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону. Але при цьому СОТ уважно слідкує за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами -- членами СОТ. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 р.), Митний союз Білорусі та Російської Федерації. Митний союз передбачає створення системи міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.}

^{Четвертим, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, при якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва -- капіталу, робочої сили. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 р.).}

^{На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993 р.), Союз арабського Магрибу (1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.), Співдружність незалежних держав -- СНД (1992 р.).}

^{Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передачу національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.}

^{Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об'єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції відбуваються й зворотні процеси -- дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).}

^{3.Утворення та розвиток Європейської економічної інтеграції}

^{Друга половина минулого століття пов'язана зі створенням та поглибленням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули найдовершеніших форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання -- Європейський союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 15 країн. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у 1952 р. створили Європейське об'єднання вугілля і сталі, яке і започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держави -- члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз і з 1 листопада 1993 р. Договір вступив у силу. З цього моменту починається відлік часу існування ЄС. На сьогодні членами Європейського Союзу є такі країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція. ЄС утворився на основі трьох інтеграційних об'єднань -- Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського об'єднання ЄВРАТОМ, Європейського економічного співтовариства, створених ще у 50-х роках. Відповідно еволюціонували і цілі західноєвропейської інтеграції. Слід відзначити внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європейської інтеграції. Внутрішні фактори: порівняно мала територія Європи, близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна віднести: політичне протистояння зі США, конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.}

^{У процесі свого розвитку ЄС пройшов такі етапи.}

^{1. Етап зони вільної торгівлі (1958--1969 рр.). Згідно з Римським договором були поступово відмінені митні тарифи і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, запроваджені спільні митні тарифи і введена спільна митна політика щодо третіх країн. З 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика. Підписана у 1963 р. Яундська угода передбачала вступ країн, що розвиваються, в асоційовані відносини з ЄС. У 1967 р. відбулося злиття вищих органів трьох співтовариств в єдину Раду і єдину Комісію, які разом із Європейським парламентом і Судом ЄС створили спільну інституціональну структуру ЄС.}

^{2. Етап митного союзу (1968--1976 рр.) -- етап активного розвитку
переваг митного союзу країн ЄС і зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн: були відмінені митні збори, зняті кількісні обмеження в торгівлі, застосовано єдиний митний тариф для інших країн спочатку в межах шести країн-засновниць, з приєднанням пізніше Данії, Ірландії, Великої Британії -- у 1973 р., Греції, Португалії, Іспанії -- на початку 80-х років, Австрії, Швеції і Фінляндії -- у 1995 р. В цей час збільшується кількість асоційованих членів з 20 до 66. До цього етапу можна віднести і початок створення Європейської валютної системи: у 1972 р. було введено спільне плавання валют кількох країн -- членів ЄС у певних межах, з 1979 р. почалось формування ЄВС.}

^{3. Етап спільного ринку (1987--1992 рр.). Завершується процес створення ЄВС, вводиться в дію ЕКЮ. Валютний курс ЕКЮ розраховується на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць з урахуванням їх частки в сукупному ВНП. Основними цілями створення ЄВС були: зменшення коливання валютних курсів, витіснення з міжнародних валютних роз рахунків долар США, стимулювання подальшого розвитку інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. У 1987 р. визначається створення Єдиного внутрішнього ринку, відбувається усунення митних формальностей, які ще лишилися (огляд товарів, перевірка документів); уніфікація технічних стандартів; відміна обмежень конкуренції в наданні держзамовлень; нівелювання різниці в рівнях і структурі оподаткування; усунення лімітів на послуги транспорту, зв'язку, фінансові послуги; усунення валютних обмежень, що залишилися; усунення обмежень при працевлаштуванні громадян. В цей період країни ЄС проводили вже єдину політику в окремих галузях -- енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку.}

^{З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська Рада (скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів), Європейське політичне співробітництво (нарада міністрів закордонних справ), Комісія ЄС (виконавчий орган, складається з голови і 17 членів комісії, які призначаються урядами країн -- членів ЄС за встановленою квотою, термін повноваження -- 4 роки), Рада ЄС (Рада Міністрів ЄС, сесії проводяться у разі необхідності),Європейський Парламент (складається з 518 депутатів, які обираються прямим загальним голосуванням громадян країн -- членів ЄС за встановленою квотою), Економічна і соціальна Рада (консультативний орган, що складається зі 183 осіб, які призначаються на 4 роки урядами країн -- учасниць ЄС за встановленою квотою), Суд ЄС (складається з 13 суддів і 6 генеральних адвокатів, які призначаються урядами країн ЄС на 6 років), Контрольна палата ЄС (контролює правильність фінансових операцій, законність використання коштів ЄС; складається з 12 осіб, які призначаються на 4 роки).}

^{4. Етап економічного союзу (з 1993 р.-- до нинішнього часу). Відбулося посилення політичної інтеграції та активний розвиток валютного союзу. У 1992 р. в голландському місті Маастрихті був підписаний Договір про Європейський Союз, який зокрема передбачає усунення ще діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС було зорієнтовано на прийняття заходів зі стабілізації грошової системи та закріплення бюджетної дисципліни; створення Європейського валютного інституту, який має готувати документи, розробляти заходи та інструментарій для провадження з 1999 р. єдиної грошової та валютної політики; створення Європейського центрального банку в 1999 р., який спільно з Центральними банками держав-членів має становити Європейську систему центральних банків. Згідно з угодою валютний союз визначається як зона, в якій спільно здійснюється політика країн -- членів ЄС, спрямована на досягнення макроекономічних цілей. Для існування валютного союзу необхідні три умови: повне і остаточне конвертування валют; повна лібералізація руху капіталів та інтеграція банківських, інших фінансових ринків; ліквідація меж коливань валютних курсів і остаточна фіксація паритетів валют, що створює реальну основу для заміни національних валют єдиною валютою ЄС -- євро. Початок функціонування ЄВС -- 1 січня 1999 р., всі розрахунки за проведення зовнішньоекономічних операцій здійснюються у євро. З 1 січня 2002 р. євро вводиться у готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС; до ЄВС поки що не приєдналися Велика Британія, Данія, Швеція. Європейська система центральних банків несе відповідальність за проведення кредитно-грошової політики, здійснює валютні інтервенції лише у євро, підтримує створення спільного ринку нової валюти тощо. Перші результати функціонування євро у країнах ЄС дають підстави стверджувати, що у XXI ст. вона може стати провідною міжнародною валютою, позитивним має бути вплив євро на конкуренцію на внутрішньому європейському ринку. Новий рівень економічної інтеграції вимагає від країн-учасниць забезпечення однорідності економічної політики, економічного розвитку для створення основи стабільності євро, тобто відповідності таким критеріям: 1) стабільність цін -- середній рівень інфляції має бути не більше 1,5 % середнього значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін; 2) збалансованість процентних ставок їх середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кращими показниками, в цілому -- не вище 20 %; 3) бездефіцитність бюджету __ дефіцит бюджету має бути меншим 3 % сукупного національного продукту; 4) рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % сукупного національного продукту; 5) стабільність валютних курсів -- національна валюта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має відповідати нормам ЄС.}

^{Після підписання Маастрихтських угод значно посилюється політична взаємодія країн ЄС, а саме: запроваджується загальна зовнішня політика та політика в галузі безпеки, посилюється роль Європейського парламенту проводиться загальна політика в галузі юстиції та внутрішніх справ.}

^{Важливим є встановлення громадянства -- всі громадяни держав-членів є громадянами ЄС, кожний з них має право: вільно пересуватись та проживати на території держав-членів, брати участь у голосуванні та балотуватися на муніципальних і Європейських виборах у тій країні, де він мешкає; має право на захист дипломатичними та консульськими службами будь-якої з країн-учасниць, право на звернення до Парламенту і до вповноваженого з розгляду скарг тощо.}

^{У процесі поглиблення західноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні і зовнішні суперечності, пов'язані з нерівномірністю господарського розвитку та диспропорціями економічної структури за територією. Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку привели до появи в межах ЄС двох груп країн -- економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія) і економічно відносно слабких (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ і менш розвинений південь), Великій Британії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Наявні диспропорції формують нерівномірність економічного розвитку Західної Європи в цілому. Існує поділ на багату Північ та бідний Південь (Греція, Португалія, більша частина Іспанії, Італія). У бідних районах найвищий рівень інфляції і безробіття, наявні аграрні проблеми. Ці процеси пов'язані з політикою, спрямованою на поступове розширення складу ЄС, особливо з прийняттям в ЄС Ірландії, Греції, Іспанії, Португалії. В перспективі нерівномірність може посилюватися за рахунок прийняття до Союзу окремих східноєвропейських країн. Передбачено на початку XXI ст. розширення Європейського Союзу за рахунок країн Центральної і Східної Європи. Комісія ЄС поділила ці країни на три групи: перша група -- країни, з якими було розпочато конкретні переговори про вступ до ЄС; друга група -- країни, переговори з якими перенесені на більш пізній строк; третя група -- країни, для яких приєднання до ЄС є віддаленою перспективою і вони не є асоційованими членами. Вступ до ЄС вимагає від бажаючих приєднатися проведення ряду глибоких економічних і політичних заходів, спрямованих на адаптації їхніх господарств до чинних умов європейської економіки. Програма "Аґенда 2000", розроблена Комісією ЄС, визначила країни, які найбільше відповідають вимогам кандидатів вступу до ЄС з точки зору адаптованості їхньої економіки згідно з умовами ЄС.}

^{Найбільше відповідають економічним вимогам лише такі країни, як Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина та Естонія. З цими країнами Ь активно співпрацює, сприяє вирівнюванню економічних дисбалансів, що мають місце у цих країнах, створює передумови для реформування у них фінансової сфери. Україна віднесена до третьої групи країн, які вважаються потенційними претендентами на членство в ЄС, але це її віддалена мета.}

^{4. Участь України в регіональних інтеграційних об'єднаннях}

^{Україна теж не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов'язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.}

^{Економіка країн Співдружності Незалежних Держав (СНД). Розпад СРСР і згортання діяльності РЕВ у 1991 р. привели до серйозної зміни умов розвитку колишніх союзних республік.}

^{Обидві ці події істотно розрізнялися за масштабами нанесеного збитку і зусиллями, необхідними для його подолання. Якщо втрата ринку країн РЕВ могла бути і значною мірою була замортизована ще досить могутнім для цього єдиним народногосподарським комплексом колишнього СРСР, то розрив міжреспубліканських зв'язків компенсувати виявилося значно складніше.}

^{Економічні зв'язки в колишньому СРСР перевершували за інтенсивністю зв'язки між країнами Європейського Союзу. У Радянському Союзі в міжреспубліканський обмін було залучено більше 20 % валового національного продукту (в ЄС -- 14 %).}

^{Новоутворені держави вступили у важкий етап становлення національно-державних суверенітетів і радикальної трансформації економічних систем. Відтворення загального економічного простору стало значимим, стабілізуючим положення фактором.}

^{Організаційною основою цього процесу стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Воно є добровільним об'єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.}

^{Співдружність створена відповідно до Угоди Республіки Білорусь, Російської Федерації й України від 8 грудня 1991 р. (Мінськ), які, будучи державами -- засновницями СРСР у 1922 р., взяли на себе право констатувати припинення його існування як суб'єкта міжнародного права і геополітичної реальності й оголосили про утворення СНД. 21 грудня 1991 р. у Алма-Аті був підписаний Протокол до цієї Угоди, що зафіксував участь у СНД Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан і Туркменістану. У грудні 1993 р. до нього приєдналася Грузія. Штаб-квартира Співдружності знаходиться в Мінську.}

^{У січні 1993 р. країни-учасниці прийняли Статут СНД, що фіксує принципи, сфери, правову базу й організаційні форми діяльності цієї організації з урахуванням практичного досвіду функціонування СНД з моменту його створення.}

^{Принципами взаємин у рамках СНД проголошені норми, що відповідають міжнародному праву: повага державного суверенітету, рівність учасників Співдружності, невід'ємне право на самовизначення, визнання територіальної цілісності держав і непорушності державних кордонів, невтручання у внутрішні і зовнішні справи один одного, відмова від застосування сили, повага до прав людини й основних свобод для всіх, сумлінне виконання прийнятих на себе зобов'язань за документами Співдружності тощо.}

^{СНД відкрите для приєднання до нього (за згодою всіх його членів) інших держав, що розділяють цілі і принципи Співдружності і приймають на себе зобов'язання, що випливають зі Статуту. Правила функціонування Співдружності є демократичними, взаємодія учасників рівноправною і здійснюється через координуючі інституції; рішення приймаються консенсусом; будь-яка держава може заявити про свою незацікавленість у тому чи іншому питанні і не брати участі у роботі на цьому напрямку; передбачено статус асоційованого членства для участі держави в окремих проектах співробітництва і статус спостерігачів в органах Співдружності. Статутом не передбачається яких-небудь специфічних санкцій за порушення домовленостей, крім зазначених у загальному вигляді заходів, що дозволяються міжнародним правом. Концептуальними засадами політики України стосовно СНД завжди були пріоритет економічних підвалин функціонування Співдружності, домінування національних норм права при вирішенні спірних проблем, орієнтація на двосторонні зв'язки, за допомогою яких можна ефективніше враховувати специфічні умови партнерів, особливо на сучасному складному етапі докорінної трансформації національних економік.}

^{Виходячи з цього, Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в Радах глав урядів та глав держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та організацій. Таку ж позицію відносно СНД займає Туркменістан, значною мірою її поділяють Азербайджан, Молдова, Грузія, Узбекистан.}

^{Подібний вибір України спричинений характером реальних економічних відносин між Росією та країнами СНД. Так, російська економічна експансія не обмежується монополією на нафту, газ, інші природні ресурси. Економічне проникнення в інші країни СНД відбувається за допомогою потужних російських банків, фінансових компаній і трастів, промислових об'єднань. Вони створюють у країнах СНД спільні підприємства, беруть участь в акціонуванні перспективних підприємств, засновують фінансово-промислові групи.}

^{Серйозні суперечності економічної інтеграції в СНД полягають у відсутності збігу поточних та довгострокових інтересів, в ущемленні їх національного суверенітету за рахунок переуступок (передачі) частини власних державних повноважень створюваним наддержавним органам, у домінуванні Росії у спільних керівних структурах. Достатньо сказати, що в головних міжнародних (міждержавних) організаціях СНД Росії належить 50 % голосів.}

^{Вищим органом Співдружності є Рада глав держав, заснована для обговорення та вирішення стратегічних питань діяльності держав-учасниць у сферах їхніх загальних інтересів. З метою координації співробітництва органів виконавчої влади держав-учасниць функціонує Рада глав урядів.}

^{Організаційно-технічна підготовка діяльності зазначених Рад і здійснення деяких інших організаційних та представницьких функцій покладено на Виконавчий секретаріат СНД.}

^{Для вирішення питань співробітництва в окремих галузях і розробки рекомендацій для Рад глав держав, глав урядів скликаються наради керівників відповідних державних органів. Статутом СНД передбачена Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів оборони, Рада командуючих прикордонних військ, Комісія з прав людини.}

Досвід функціонування інституту Співдружності Незалежних Держав переконливо доводить, що у сформованих після розпаду СРСР умовах він, поряд із двосторонніми переговорами, зарекомендував себе дуже ефективною організаційною формою для цивілізованого вирішення на міждержавному рівні таких невідкладних завдань:

завершення процесів економічного і державного розмежування (розподіл активів і пасивів колишнього СРСР, власності, встановлення державних кордонів і погодженого режиму на них тощо);

розроблення механізму взаємних торговельно-економічних відносин на принципово новій, ринковій і суверенній, основі;

відновлення в економічно обґрунтованих межах зруйнованих у результаті розпаду СРСР міжреспубліканських господарських і виробничо-технологічних зв'язків;

цивілізоване вирішення гуманітарних питань (гарантії прав людини,
трудових прав, міграції тощо);

забезпечення систематичних міждержавних контактів з економічних,
політичних, воєнно-стратегічних і гуманітарних питань.

^{Україна приділяє особливу увагу розвиткові співробітництва з членами СНД на двосторонній основі. Ще у 1993 р. вона уклала угоди про вільну торгівлю з РФ та Білоруссю, які, на жаль, не були повністю втілені в життя в основному внаслідок позиції цих двох партнерів. З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.}

^{Завдяки інститутам СНД вдалося уникнути серйозних конфліктів при поділі власності колишнього СРСР. До цього часу даний процес у переважній своїй частині завершений. Основним принципом при цьому став "нульовий варіант", що передбачає розподіл власності за її територіальним розміщенням. Що стосується активів і пасивів колишнього СРСР, правонаступницею за його міжнародними зобов'язаннями стала Росія, до якої відповідно відійшла і закордонна союзна власність.}

^{Особливе значення має відновлення розірваних міжреспубліканських торгових і коопераційних зв'язків. Цей розрив вкрай негативно позначився на економіці держав СНД і серйозно посилив структурну кризу. За найбільш скромними оцінками, у Росії цей фактор вплинув на спад не менше 1/3 виробництва. Ще більший збиток був нанесений нашим партнерам з СНД, в тому числі й Україні, економіка яких порівняно з Росією значно менше самодостатня. Тому завдання формування нового інтеграційного механізму набуло життєво важливого значення.}

^{За оцінками Міждержавного економічного комітету Економічного союзу, частка країн СНД на сьогодні становить близько 10 % світового промислового потенціалу, близько 25 % запасів основних видів природних ресурсів. За виробництвом електроенергії країни Співдружності знаходяться на четвертому місці у світі (10 % світового обсягу).}

^{Разом з тим труднощі етапу становлення національно-державних суверенітетів і корінної трансформації економічних систем викликали глибоку кризу, наслідком чого стало значне падіння обсягів виробництва у країнах. В результаті у 1998 р. ВВП країн СНД порівняно з кінцем 80-х років становив всього 55 %. За випуском промислової продукції Співдружність перемістилася з другого місця у світі на п'яте, за обсягами ВВП на душу населення вона знаходиться наприкінці першої сотні. В 90-х роках країни СНД втратили більше 300 технологічних напрямків і виробництв, у тому числі аерокосмічне, робототехніку, інформатику, біотехнологію, виробництво нових матеріалів.}

^{Важливим показником, що характеризує місце регіону у світовій економіці, є масштаби товарообміну. Незважаючи на те, що з отриманням самостійності держави СНД істотно активізували свої зовнішньоекономічні зв'язки з "третіми" країнами, частка країн-членів у світовій торгівлі становить тільки 2 %, а у світовому експорті -- 4,5 %. Відбувається зростання несприятливих тенденцій у структурі товарообігу: переважною статтею експорту стали сировинні і паливно-енергетичні ресурси, імпортується переважно продукція обробних галузей і споживчого призначення.}

^{Необхідною передумовою поступового подолання кризових явищ у країнах СНД стали проведені там економічні реформи, спрямовані на формування ринкового середовища. При цьому залежно від конкретних умов і соціально-економічного положення глибина і темпи системних перетворень в окремих державах на початковому етапі істотно різнилися. Наприклад, якщо в Росії і Киргизії домінували (хоча і не завжди послідовно) елементи шокової терапії, то в інших країнах азіатського регіону, а також у Білорусії створення ринкових механізмів відбувалося більш плавно. Незважаючи на збереження між окремими країнами розходжень у механізмах функціонування економіки, в цілому можна констатувати, що до цього часу в державах Співдружності закладено основи ринкового господарства. При цьому основним інструментом інституціональних перетворень стала приватизація власності, що знаходилась у руках держави. Найбільш інтенсивно цей процес протікав у Росії, Киргизстані, Казахстані і Молдові, в Україні він відбувається не без ускладнень.}

^{Все більш помітною економічною силою стає приватне підприємництво, у тому числі мале. Так, у 1998 р. частка держави у роздрібному товарообігу лише в Білорусії та Туркменістані перевищила 25 % у більшості ж країн вона не перевищує 2 -- 8 %.}

^{Водночас у зв'язку з природними ускладненнями етапу становлення приватний сектор займає провідні позиції в цілому в економіці лише в Киргизстані, Молдові, Таджикистані, Туркменістані й Узбекистані. Особливо гостро постала проблема формування правової бази, здатної забезпечити сприятливі умови для розвитку підприємництва.}

^{З огляду на дуже серйозний (майже вдвічі) спад виробничої активності на початку 90-х років у країнах Співдружності гостро постали проблеми щодо збільшення темпів економічного розвитку, що стримується відсутністю фінансових засобів як у держави, так і у промислових підприємств. Частка нагромадження, порівняно з часткою споживання, скоротилася.}

^{У цих умовах істотно зростає значення іноземних інвестицій.}

^{У ряді країн вони стали основним джерелом розвитку: у Грузії у 1997 р. на їхню частку припадало 57 % загального обсягу інвестицій, в Азербайджані 71 %.}

^{Еволюція галузевої структури промисловості країн СНД у цілому характеризується негативними моментами. Навіть у державах з колись розвинутими галузями з високим ступенем обробки (Росія, Білорусія, Україна) частка виробленої ними продукції скоротилася на користь сировинних галузей. Частка паливно-енергетичного комплексу в загальному обсязі промислового виробництва збільшилася: у Білорусії до 19,7 % , в Україні -- до 24,6, у Росії -- до 29,5, у Казахстані -- до 38,7, в Азербайджані до 68,3 %.}

^{Становище, що склалося, в основному пояснюється двома факторами: прагненням молодих держав одержати валютні надходження від експорту сировини і слабкою конкурентоспроможністю національної обробної промисловості}

^{В умовах формування ринкової економіки держав Співдружності відносно динамічно розвивається сфера послуг, насамперед за рахунок розширення її асортименту. Частка галузей, що надають послуги, у ВВП нині коливається від 27 % у Вірменії до 56 % у Казахстані.}

^{Однак подальший розвиток сфери послуг усе більше упирається в обмежений платоспроможний попит населення. Тому, якщо вартісні обсяги платних послуг зросли за рахунок зростання цін і тарифів (у першому кварталі 1998 р. порівняно з квітнем 1997 р. приблизно на 20 %), реальні їх обсяги залишилися на тому самому рівні, а в ряді країн навіть скоротилися (у Молдові, Росії, Україні за той же період -- на 1--6 %).}

^{Одним з негативних наслідків системних перетворень у країнах Співдружності стала інфляція, що відрізнялася винятково високими темпами. Так, протягом 1992 -- 1996 рр. індекс споживчих цін зріс в Україні у 42,5 тис. рази, в Білорусі -- у 39,6 тис, у Вірменії -- в 26,4 тис, у Казахстані -- у 21,6 тис, в Таджикистані -- у 15,4 тис, в Азербайджані -- у 13,5 тис, в Росії у 2,2 тис, в Молдові -- у 1,5 тис рази, в Киргизстані -- у 941 раз, в Узбекистані в 1992 -- 1995 рр. -- у 4,7 тис рази, в Туркменістані в 1992-- 1994 рр. -- у 4,2 тис рази.}

^{Як правило, інфляційні процеси досягали апогею на етапі найбільш радикальних перетворень: у Росії -- у 1992 р., у Вірменії, Киргизстані, Молдові, Таджикистані і в Україні -- у 1993 р., в Азербайджані, Білорусі, Казахстані й Узбекистані -- у 1994 р. І хоч у наступні періоди темпи зростання споживчих цін сповільнилися, інфляційна тенденція зберігається. У першому кварталі 1998 р. середньомісячний приріст інфляції становив: в Азербайджані -- 0,7 % (у відповідному періоді 1997 р. -- 1,1 %), у Вірменії 1,5 (1,8), в Білорусі -- 3,5 (6,5), у Грузії -- 0,6 (1,0), у Казахстані -- 1,0 (1,3), у Киргизстані -- 1,4 (2,4), у Молдові -- 0,6 (1,3), у Росії -- 0,9 (1,6), у Таджикистані -- 1,4 (7,8), в Україні -- 0,7 % (1,1 %).}

^{Важливим напрямком формування національної державності стало створення самостійних валютно-фінансових систем. Національні валюти введені в Росії (1992 р.), Вірменії, Білорусі, Казахстані, Киргизії, Молдові, Туркменії (1993р.), Азербайджані, Узбекистані (1994р.), Грузії, Таджикистані (1995 р.), в Україні (1996 р.). У переважній більшості держав Співдружності виявляється тенденція до зниження курсу національних валют щодо долара США. Найбільш негативні наслідки для економіки країн СНД мала фінансова криза 1998 р. її наслідком стало значне падіння курсів національних валют, особливо в Білорусі -- у 2,1 раза, у Киргизстані -- на 46,4 %, у Молдові -- на 74, у Таджикистані -- на 30,6, в Україні -- на 52,3 %.}

^{У ситуації, що склалася, держави Співдружності вживають енергійних заходів (у тому числі спільного характеру) для стабілізації економіки і створення умов стійкого розвитку.}

^{Необхідними елементами нових фінансових систем у країнах СНД є комерційні банки. В умовах зниження обсягів прямого державного фінансування вони покликані вирішувати питання кредитування економіки. Однак в умовах фінансової кризи їхні можливості здійснювати цю функцію дуже обмежені}

^{У ряді країн (Росія, Киргизстан) важливим інструментом мобілізації фінансових ресурсів з метою розвитку виробництва стали фондові біржі. Масштаби їхньої діяльності визначаються насамперед досягнутою глибиною процесів приватизації.}

^{Із серйозними проблемами зіткнулися країни СНД при формуванні державних бюджетів, що багато в чому зумовлено незадовільним збиранням податків -- основи їхньої дохідної частини.}

^{Радикальні системні перетворення породили цілий спектр проблем соціального характеру. У нових економічних реаліях спостерігалося зниження рівня життя населення. Особливо чітко це виявилося на етапі лібералізації цін, зростання яких істотно перевищувало зростання заробітної платні. У другій половині 90-х років внаслідок посилення уваги до соціальної складової економічної політики країн темпи зростання грошових доходів перевищили темпи зростання цін. Середня заробітна платня становила в квітні 1998 р. в Азербайджані 43 дол. США (у квітні 1997 р. -- 28 дол.), у Вірменії -- відповідно 28 і 21; у Білорусі -- 107 і 74; в Казахстані -- 124 і 106; в Киргизії -- 40 і 31; у Молдові -- 51 і 41; у Росії -- 172 і 157; у Таджикистані -- 9,7 і 9,2; в Узбекистані -- 58 і 49; в Україні -- 91 і 92 дол. США. Практично у всіх країнах СНД спостерігаються затримки з виплати заробітної платні. У дуже складних економічних умовах уряди держав вживають заходів щодо впорядкування заробітної платні та її індексації.}

^{Новим явищем для країн СНД стало безробіття. У цілому по СНД, за даними на кінець 1996 р., чисельність офіційно зареєстрованих безробітних становила 3,7 млн. чол. У вересні 1997 р. рівень офіційного безробіття (відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у службах зайнятості, до чисельності економічно активного населення) обчислювався в Азербайджані у 1,3 %, у Вірменії -- у 10,6; в Білорусі -- у 3,1; у Грузії -- у 2,4; у Казахстані -- у 3,9; у Киргизстані -- у 3,2; у Молдові -- у 1,6; у Росії у 2,9; у Таджикистані -- у 3,1; в Узбекистані -- у 0,4; в Україні -- 2,4 %. Для вирішення цієї проблеми в державах СНД реалізуються заходи щодо забезпечення зайнятості, зокрема налагоджена професійна перепідготовка громадян.}

^{Курс держав Співдружності на формування відкритої ринкової економіки і лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності створює передумови для їхнього включення у світове господарство. На початку 1998 р. на взаємну торгівлю країн СНД припадало 30 % їхнього експорту і 38 % імпорту, в той час як на "треті" країни -- відповідно 70 і 62 % (17,6 млрд. і 14,0 млрд. дол. США). При цьому 91 % експорту країн СНД у країни далекого зарубіжжя припадало на Казахстан, Росію й Україну, а 87 % імпорту з цих країн -- на Білорусь, Казахстан, Росію й Україну.}

^{З розривом взаємних господарських зв'язків і занепадом виробництва на початку 90-х років позиції країн СНД на світовому ринку істотно послабилися. Дезінтеграція не тільки не розширила можливості зовнішньоекономічних зв'язків з "третіми" країнами, а ще більше ускладнила їх.}

^{Структура експорту країн Співдружності на світовому ринку залишається архаїчною, має сировинну спрямованість, що не дозволяє їм зайняти там гідне місце. Щоб змінити становище, що склалося, потрібна радикальна структурна перебудова в економіці, для проведення якої потрібні значний час і величезні інвестиційні ресурси. Виробники країн СНД, за рідкісним винятком, не здатні витримати конкуренцію з фірмами розвинутих країн навіть на своїх внутрішніх ринках. Експансія останніх стрімко наростає і сполучається з політикою твердого протекціонізму щодо товарів зі Співдружності.}

^{Серйозні труднощі повноправного входження у світове співтовариство визначають велику актуальність поглиблення й удосконалення співробітництва в рамках СНД.}

^{На рубежі 1992--1993 рр. доцентрові тенденції у взаєминах країн СНД істотно посилилися, закономірним результатом чого стало підписання у вересні 1993 р. Договору про створення Економічного Союзу. Реалізація передбачених ним заходів становить основний зміст сучасного інтеграційного етапу розвитку Співдружності Незалежних Держав.}

^{Потреба в реінтеграції насамперед визначена досягнутою в попередні десятиліття глибокою технологічною взаємозалежністю і багатосторонньою взаємодоповнюваністю національних народногосподарських комплексів. Налагоджена система поділу праці, стійка територіальна спеціалізація і розгалужені коопераційні зв'язки, за яких у випуску готових виробів найчастіше беруть участь багато підприємств, що мають нині різну державну приналежність, об'єктивно вимагають тісної інтеграційної взаємодії як у міжгалузевому, так і у внутрішньогалузевому розрізах.}